Макітра

Опис1
Опис2

Макітра, -ри, ж. 1) Родъ большой глубокой глиняной посуды съ круглымъ дномъ и значительно большимъ дна широкимъ отверстіемъ, употребляющейся для помѣщенія муки, тѣста, масла и пр. и для растиранія соли, пшена и пр. У гуцуловъ макітра болѣе напоминаетъ глубокую мису. Шух. І. 264. 2) Котловина. 3) Переносно: голова у человѣка. І злому Трої супостату макітру одділив од плеч. Котл. Ен. V. 49. Ум. Макітерка. Носить дід макітерку, баба сковороду. Грин. III. 314. Ув. Макітрище. текст

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках МАКІ́ТРА,Жирний текст и, жін.

1. Вид глиняного посуду великого розміру напівсферичної форми з широким отвором. Вареники ті самі, та інша макітра (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 276); Другі товкли макогонами в макітрах жовте пшоно з салом на кашу (Данило Мордовець, I, 1958, 134); Ще довго Марія по хаті вешталась. Підбивала тісто в макітрі, поралась біля печі (Андрій Головко, II, 1957, 118); * У порівняннях. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 374).

Стрижений (острижений) під макітру (макітрою) — острижений кружком. Стрижені під макітру хлоп'яки місили глину (Олександр Ільченко, Вибр., 1948, 12); Макітрою кругом острижена голова [в Якима], потовщали трохи зрижілі гнуті донизу вуса (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 432).

♦ Макітра розуму в кого, фам. — хтось дуже розумний. — Так не можна, Онисіє Степанівно. Давайте поради! В вас же розуму добра макітра (Нечуй-Левицький, III, 1956, 91); — Ловко зметикував [бригадир], — казали колгоспники, — от тобі й дурне сало, а в нього макітра розуму! (Юрій Яновський, II, 1958, 320); Розбити макітру, фам. — посваритися. Вість, що.. голова колгоспу й директор школи розбили макітру між собою, безумовно, просочилася з партзборів у масу (Володимир Бабляк, Вишн. сад, 1960, 332).

2. перен., ірон. Про голову людини. В хвативсь [Низ] за бороду кудлату І злому Трої супостату Макітру одділив од плеч (Іван Котляревський, I, 1952, 225); — Ні, от ти тільки сама звари своєю порожньою макітрою, чи ти хоч подумала, що плещеш (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 189).

3. діал. Улоговина. Тільки вночі Остап з Соломією зважились податися на берег. Вилазячи з макітри на гору, вони побачили червоне крайнебо, наче сходив місяць (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 354).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 602.

МАКІ́ТРАКурсивний текст, и, ж. 1. Вид глиняного посуду великого розміру напівсферичної форми з широким отвором. Вареники ті самі, та інша макітра (Укр.. присл.., 1955, 276); Другі товкли макогонами в макітрах жовте пшоно з салом на кашу (Морд., І, 1958, 134); Ще довго Марія по хаті вешталась. Підбивала тісто в макітрі, поралась біля печі (Головко, II, 1957, 118); * У порівн. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою (Н.-Лев., II, 1956, 374). Стри́жений (остри́жений) під макі́тру (макі́трою) — острижений кружком. Стрижені під макітру хлоп’яки місили глину (Ільч., Вибр., 1948, 12); Макітрою кругом острижена голова [в Якима], потовщали трохи зрижілі гнуті донизу вуса (Ле, Хмельницький, І, 1957, 432). ◊ Макі́тра ро́зуму в кого, фам. — хтось дуже розумний. — Так не можна. Онисіє Степанівно. Давайте поради! В вас же розуму добра макітра (Н.-Лев., III, 1956, 91); — Ловко зметикував [бригадир], — казали колгоспники, — от тобі й дурне сало, а в нього макітра розуму! (Ю. Янов., II, 1958, 320); Розби́ти макі́тру, фам. — посваритися. Вість, що.. голова колгоспу й директор школи розбили макітру між собою, безумовно, просочилася з партзборів у масу (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 332). 2. перен., ірон. Про голову людини. Вхвативсь [Низ] за бороду кудлату І злому Трої супостату Макітру одділив од плеч (Котл., І, 1952, 225); — Ні, от ти тільки сама звари своєю порожньою макітрою, чи ти хоч подумала, що плещеш (Коз., Сальвія, 1959, 189). 3. діал. Улоговина. Тільки вночі Остап з Соломією зважились податися на берег. Вилазячи з макітри на гору, вони побачили червоне крайнебо, наче сходив місяць (Коцюб., І, 1955, 354). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 602. Макі́тра, ри, ж. 1) Родъ большой глубокой глиняной посуды съ круглымъ дномъ и значительно большимъ дна широкимъ отверстіемъ, употребляющейся для помѣщенія муки, тѣста, масла и пр. и для растиранія соли, пшена и пр. У гуцуловъ макітра болѣе напоминаетъ глубокую мису. Шух. І. 264. 2) Котловина. 3) Переносно: голова у человѣка. І злому Трої супостату макітру одділив од плеч. Котл. Ен. V. 49. Ум. Макітерка. Носить дід макітерку, баба сковороду. Грин. III. 314. Ув. Макітрище. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 399. Макі́тра (зменшене — макі́терка, макі́терочка) — вид старовинного або середнього посуду великого розміру напівсферичної форми з широким отвором (перев. для перетирання маку, пшона, солі); переносно — велика голова (звідси макі́тра звари́ла), в козацькі часи стригли хлопців «під макітру», кружком, при цьому насаджуючи макітру на голову. Вареники ті самі, та інша макітра (приказка); Носить дід макітерку, баба сковороду (Б. Грінченко); Сього-того по макітерці, та й годі з мене (М. Номис); Того-сього півмакітри (М. Номис); фразеологізм: макі́тра ро́зуму в кого, жартівливо — дуже розумний, кмітливий, розсудливий. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 351.

макі́тра – іменник жіночого роду

відмінок: називний - макі́тра(однина),макі́три(множина); родовий - макі́три(однина),макі́тер(множина); давальний - макі́трі(однина),макі́трам(множина); знахідний - макі́тру(однина),макі́три(множина); орудний - макі́трою(однина),макі́трами(множина); місцевий - на/у макі́трі(однина),на/у макі́трах(множина); кличний - макі́тро*(однина),макі́три*(множина). "Словники України on-line" розроблено на основі CD-версії 3.2 (2008р.) © ULIF, 2001-2014

макітра

1 макітра — іменник жіночого роду …

Орфографічний словник української мови

2 макітра — и, ж. 1) Вид глиняного посуду великого розміру напівсферичної форми з широким отвором. 2) перен., ірон. Про голову людини. 3) діал. Улоговина …

Український тлумачний словник

3 макітерка — и, ж. Зменш. до макітра 1) …
Український тлумачний словник

4 макітрище — а, с. Збільш. до макітра …
Український тлумачний словник

5 Макитра и макогон — Кутья в макитре и макогон Макитра (укр. макітра)  на Украине широкий глиняный горшок с шероховатой внутренней поверхностью для перетирания мака и других семян макогоном. Иногда в макитре подогревают …
Википедия

6 Макитра — (укр. макітра)  на Украине широкий глиняный конусообразный горшок с шероховатой внутренней поверхностью для перетирания мака и других семян макогоном. Иногда в макитре подогревают кислое молоко для приготовления творога. Считается, что при… …
Википедия

7 ґовда — и, ж., діал. Голова, макітра …

Український тлумачний словник

8 макотерть — ма/кортеть, і, ж., ма/кортет, а, ч., діал. Макітра …

Український тлумачний словник

9 макотерт — Макотерт: макітра [54] …

Толковый украинский словарь

10 макортет — іменник чоловічого роду макітра діал …

Орфографічний словник української мови

11 макортетик — іменник чоловічого роду макітра діал …
Орфографічний словник української мови

12 макортеть — іменник жіночого роду макітра діал …

Орфографічний словник української мови

13 макотерть — іменник жіночого роду макітра діал …

Орфографічний словник української мови

14 дониця — ці, ж. Ол. Макітра …

Словник лемківскої говірки

15 макутра — ри, ж.Пр. Макітра …

Словник лемківскої говірки

16 макитра — большой горшок, в котором размельчают мак, табак (Гоголь), также макотра, макотерть, укр. макiтра, макотерть, макортеть (Манжура 185), блр. макоцёр, макотра (Малевич 180). Из *макотьра, *макотьрть от мак и тереть, тру; ср. словен. makȯtǝr, род …

Этимологический словарь русского языка Макса Фасмера

Цікаві факти

Глиняна макітра в місцевому весільному обряді другої половини ХХ століття

Вперше в етнології та керамології акцентовано увагу на використанні глиняної макітри жителями Опішного під час весілля та виконання з нею «обряду розбивання» у другій половині ХХ століття. На основі зібраних автором польових матеріалів, зроблено висновок про те, що глиняні макітри були неодмінним атрибутом весільного обряду досліджуваного періоду.

Глиняний посуд до середини ХХ століття був невід’ємним елементом родинної та календарної обрядовості українців. Дана студія присвячена аспектам використання глиняної макітри у весільному обряді Опішного, Зіньківського району, що на Полтавщині, оскільки була неодмінним його атрибутом. Макітри – один із найбільш уживаних видів глиняного посуду українців. У господарстві вони практично незамінні, оскільки мають широку сферу застосування, міцно пов’язані з традиційною кулінарією, зокрема хлібопеченням. Тому гончарі виготовляють і продають їх дотепер. До речі нині, коли опішнянське гончарство перебуває у стані занепаду, попит на глиняні макітри задовольняється гончарем Михайлом Острянином (1938 р.н.), який працює на підприємстві «Гончарний круг». Для дослідження даної теми я обрала Опішне тому, що впродовж ХХ століття місцевими гончарями, окремі з яких досягли значної майстерності в цій справі (могли згончарювати навіть п’ятивідерну макітру!), було виготовлено значну кількість різних за параметрами макітер. У цьому гончарному осередку в досліджуваний період працювали гончарні артілі «Художній керамік», «Червоний гончар» (до початку 1960-х років), гончарні заводи «Художній керамік», «Керамік». Тож опішнянські господарства принаймні впродовж ХХ століття були достатньо забезпеченими глиняними макітрами.

Незважаючи на величезну кількість наукових праць, присвячених українському весільному обряду, опішнянське весілля у наукових працях досі залишається не вивченим. Не вдалося віднайти його описів і в архівних джерелах. Основним джерелом інформації з вивчення опішнянського весілля, є польові матеріали автора, зібрані впродовж 2008–2010 років. Більшість опитаних інформаторів (всього 30 чоловік), повідомили про використання глиняних виробів, зокрема макітри під час весільного обряду в Опішному. Їх спогади стосуються переважно другої половини ХХ століття – цим обґрунтовуються хронологічні межі даного дослідження.

Нині досить складно визначити корені походження тієї чи іншої обрядодії весілля Опішного, зокрема з глиняною макітрою, розкрити сутнісний зміст і символічне навантаження цього посуду саме в опішнянському весільному обряді. Адже впродовж принаймні досліджуваного періоду, потреби у використанні глиняних макітер, способи використання їх у опішнянському весіллі, змінювалися. Однією з вагомих причин цього є те, що перебуваючи в статусі містечка, розташованого на перехресті важливих торгівельних шляхів, в Опішному, впродовж принаймні ХХ століття, традиції, зокрема весільні, динамічно трансформувалися. Цього, наприклад, не можна сказати про навколишні села. Хоча б стосовно села Велика Павлівка, Зіньківського району, розташованого за близько сорок кілометрів від Опішного, у якому впродовж ХХ століття зберігся архаїчний весільний обряд у майже незмінному вигляді.

Упродовж передвесільного етапу опішнянського весілля, великими (об’ємом понад 20 літрів) макітрами послуговувалися для вчинення та вимішування тіста для весільної здоби (калачів, медяників та шишок), а також паляниць, пирогів. У середу випікали медяники, в четвер – калачі, в п’ятницю – пироги та паляниці. До речі, ще до 1970-х років опішнянське весілля тривало майже тиждень. Опішнянка Тетяна Басенко зауважила: «Од середи до середи хоч на призьбі сиди». В досліджуваний період весільну здобу в Опішному готували або кілька калачниць вдома в Молодого та Молодої або їх замовляли одній майстрині, яка працювала в себе вдома. Але в обох випадках для вчинення-вимішування тіста в Опішному використовували переважно саме глиняну макітру.

Під час випікання калачів групою калачниць (корованиць), відбувався цікавий обряд, усі етапи якого супроводжувалися піснями. Згідно із зафіксованими мною відомостями, востаннє у Опішному його здійснили в 1997 році. Опішнянка Лідія Омеляненко згадувала: «Всим селом сходилися як коровай пекти, то ціла свайба, як пекли. Співали, хто прийшов, всих кликали, двадцять душ». Кількість калачниць могла бути і меншою – 4-6. У калачниці намагалися запрошувати жінок, які жили щасливим шлюбом. Зазвичай для виготовлення здоби використовували дві макітри – одну для короваю (калача), другу – для медяників, оскільки їх тісто різнилося і за об’ємом і за кількістю компонентів, та й одночасно ці два види обрядового печива випікатися в піч не ставили. Опішнянки згадували, що тісто на весільні калачі, шишки та медяники намагалися вчиняти в новій макітрі. Окрім того, опішнянська макітра могла бути спеціально виготовлена для цього випадку, про що свідчать написи на деяких з них. У кого не було нової чи спеціально виготовленої посудини – вчиняли в тій, в якій зазвичай готували тісто на хліб. Але намагалися не готувати тісто для весільних короваїв у позиченій макітрі. Макітру з учиненим тістом на весільний коровай опішнянські калачниці обв’язували червоною стрічкою. Весільна мати перев’язувала калачниць хустками чи шматком тканини. Тетяна Басенко згадувала, що: «На коровай здобне тісто, як на паску, но трохи не таке: масло, яйця, сахар і ганус обізательно. Короваї довгі, прямокутні. Медяники обізательно пекли, щитаємо приблизно скільки гостей буде, людей, щоб на всіх були». Опішнянка Віра Вепро підтвердила: «У коровай воно ж доклад не той, що на медяники». Прикрашали калачі (випікали два калачі) виліпленими з тіста «качечками з крильцями», житніми колосками, калиною. Коли вони «висхожувався» у формі – «садили» їх у піч, попередньо «вигрібши жар» за допомогою «вермена» – обов’язково одруженого чоловіка. Посадивши короваї і залишивши коло печі одну з коровайниць, інші виходили за ворота – «гнітити» їх – саме в цей момент наставав час здійснити обряд розбивання макітри. Опішнянський гончар Михайло Острянин, мати якого, Василина Денисівна Острянин (у дівоцтві Сиваш) (по-вуличному просто «баба Васька»), у 1950–1960-х років була однією з найбільш знаних опішнянських коровайниць, пригадав такі деталі: з піснями та жартами калачниці відкривали ворота (щоб усі люди бачили). Посеред двору чи й на вулиці розпалювали багаття, виносили немиту макітру, в якій вчиняли тісто (іноді, шкодуючи, брали й іншу, стару), ставали навколо багаття, передавали через нього навхрест макітру, потім цілувалися і кидали макітру у вогонь так, щоб розбити її. Наприкінці роздавлювали черепки ногами і разом з тим гасили багаття. Під час цього приказували: «б’ємо макітру, щоб не місити у ній більше». Калачниці співали (зокрема пісню «За хатою, за світлицею, стоїть вода з росицею»), пританцьовуючи кругом того вогню, весільна мати в цей час пригощала їх горілкою. Тетяна Басенко згадувала: «У нас за кожду сестру били макітру (сестер у респондентки три – О.Щ.). За каждою свайбою, як печуться калачі, то їх «гнітять» – ото співають на дорозі, палять вогонь, б’ють макітру». Черепки залишали на дорозі. Розбивання калачницями макітри символізувало закінчення обряду випікання короваїв.

«Традиція» замовляти весільний коровай в жінки, яка «спеціалізувалася» на цьому, масово поширилася в Опішному в останній чверті ХХ століття. Зрозуміло, що в цих випадках описаний вище обряд з макітрою не відбувався. Вдалося зафіксувати випадок, коли глиняна макітра для замішування тіста на коровай у однієї із відомих опішнянських коровайниць Катерини Миколаївни Порскало «прослужила» понад 40 років. Вона дісталася їй у спадок від тітки Василини, яка свого часу також випікала весільну обрядову здобу для односельчан. Ще однією опішнянською вправною коровайницею односельці вважають Надію Іванівну Процик, про яку й досі згадують: «коровайниця на все село».

Зроблю кілька зауваг щодо опішянського обряду розбивання макітри. У жодному з опрацьованих мною описів весільних обрядів ХІХ–ХХ століття такого обряду не зафіксовано. Та й вчиняли тісто, як можна зрозуміти з цих описів, переважно в дерев’яній діжі. Хоча звичай розбивання інших типів глиняного посуду на весіллі – загальнопоширений. Можна припустити, що звичай розбивати саме глиняну макітру виник у ХХ столітті і притаманний переважно для Опішного й навколишніх присілків, де великі макітри (а саме великі потрібні для вчинення-вимішування тіста) розповсюджувалися у значній кількості.

Згідно спогадів опішнян, в день весілля полив’яні мальовані макітри невеликих розмірів (до 6 літрів) іноді використовували для подачі до столу вареників, млинців, голубців тощо. Нова глиняна макітра могла бути також весільним подарунком.

Пошкоджені глиняні макітри подекуди використовували й на післявесільному етапі, на другий день весілля, під час обряду ходження «у свати». Делегацію родичів Молодої зустрічали таким чином: насипали в макітру чи горщик попелу, ставили «на воротях», і коли гурт підходив, намагалися так розбити посудину, щоб припорошити якомога більше людей.

З плином часу для багатьох з нас, сучасних людей, втратився так і незрозумілий до кінця зміст окремих весільних дій, обрядів. Процес передвесільної підготовки нині зводиться здебільшого до метушні навколо організації застілля. Зі значними змінами в сучасному весільному обряді порівняно навіть із тим, що відбувалося 60 років тому, макітра втратила обрядову функцію. Але й донині тісто для опішнянських весільних короваїв коровайниця Катерина Порскало вчиняє саме в макітрі, тій самій, якій понад 40 років…

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки: в Опішному принаймні в другій половині ХХ століття глиняними макітрами послуговувалися на всіх етапах весільного обряду. Від початку 1990-х років глиняну макітру опішняни використовували переважно на передвесільному етапі. Окрім вжиткової (для приготування тіста, подачі страв на стіл), подарункової, вона виконувала важливу символічну, обрядову функції. Використання глиняної макітри під час сучасних передвесільних приготувань так, як це було раніше, прикрасило б цей обряд, надавши йому не лише архаїчного глянцю, але й відчуття зв’язку з традиціями наших пращурів.

Використання макітри

(Опішне, Полтавщина)

   Макітри – один із найбільш уживаних видів глиняного посуду українців. У господарстві вони практично незамінні, оскільки мають широку сферу застосування, тісно пов’язані з традиційною кулінарією. Тому гончарі виготовляють і продають їх дотепер.
   Для дослідження даної теми мною було обрано Опішне, що на Полтавщині, як один з найвідоміших гончарних осередків. Впродовж заявленого в темі періоду місцевими гончарями, окремі з яких досягли значної майстерності в цій справі, було виготовлено значну кількість різних за параметрами макітер. Отже, опішнянські господарства були в достатній мірі забезпечені ними. Нині, досі існуючий попит на глиняні макітри втамовують переважно працівники місцевого приватного підприємства «Гончарний круг». Не дивно, що наразі «різночасові» макітри (найдавніша відома автору виготовлена на початку ХХ століття, найновіша – виготовлена на початку ХХІ століття) використовуються у побуті більшості опішнянських родин (67 з опитаних мною 100 осіб).

Сергій Островний, Людмила Островна. Макітра. Глина, ангоби, полива. Гончарний круг, мальовка. 52×61 см. Опішне (Полтавщина). 2008. Автор фото Валентина Троцька.

Незважаючи на наявність студій гончарства Опішного відомих дослідників Івана Зарецького, Якова Риженка, Євдокії Дмитрієвої, Катерини Матейко, Олени Клименко, Олександра Пошивайло та інших [2,7,1,4,3,6], місце макітер у побуті місцевих мешканців досі лишається маловивченим. Найбільше інформації стосовно порушеного питання міститься у праці керамолога Якова Риженка «Форми гончарних виробів Полтавщини» та монографії керамолога Олеся Пошивайла «Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна» . Обидва дослідження побудовано переважно на матеріалах другої половини ХІХ – першої чверті ХХ століття, автори яких коротко зупинилися на етимології слова «макітра» та їх функціональному призначенні. До того ж, ніхто зі згаданих дослідників не зазначив, що наведена інформація стосується саме опішнянських макітер.

   У пропонованому дослідженні переважно на основі польових матеріалів, зібраних протягом останніх п’яти років, подано відомості про використання глиняних макітер у Опішному в побуті та весільному обряді упродовж періоду з останньої третини ХХ століття донині.
   Упродовж ХХ – початку ХХІ століття форма та пропорції опішнянських макітер були сталими: боки – розхиленими, вінця – відігнутими, потовщеними, з діаметром приблизно рівним найбільшому діаметру тулуба. Об’єм макітер, за свідченням інформаторів, міг бути від 1 до 40 літрів. Варто зазначити, що виготовляючи макітру, зазвичай гончарі не міряли їх об’єм, тому він дещо умовний. Найбільше їх виготовляли місткістю 3-15 літрів. Макітри більшого розміру виробляли переважно за спеціальним замовленням. Це фізично важка робота, виконати яку було під силу не всім гончарям. У другій половині ХХ століття, згідно згадок мешканців Опішного, виготовити макітру такого великого об’єму могло не більше п’яти опішнянських гончарів. Попід вінцями макітер місткістю понад 15 літрів для зручності перенесення наліплювали два вуха. Значну частину макітер, виготовлення яких у досліджуваний період зосередилося переважно на гончарному підприємстві Опішного, заводі «Художній керамік», оздоблювали стилізованим рослинним орнаментом.

Завдяки своїй формі глиняні макітри унікальні своєю універсальністю використання їх у побуті. Як і в попередній період, у другій половині ХХ століття в Опішному макітри різної місткості (від одного до сорока літрів) використовували для:

  - розминання;
  - розтирання продуктів;
  - тушкування страв;
  - подачі страв до столу.
  - приготування тіста;
  - тримання води та сирівцю;
  - квашення і соління городини та фруктів,
  - зберігання сипучих продуктів (борошна, солі, цукру, круп, зерна тощо), а також хліба, пирогів, повидла, варення, жирів (масла, смальцю) тощо;
   для здійснення обрядів, зокрема весільних.

   Сфера функціонального призначення макітер протягом досліджуваного періоду звужувалися. Призначення слугувати для тримання рідин, повністю перебрав на себе металевий та пластиковий посуд. Інший посуд використовується тепер і для зберігання сипучих та продуктів в’язкої консистенції. Зі значними змінами в сучасному опішнянському весіллі, макітри втратили й свою обрядову функцію.

Нині в Опішному глиняні макітри використовують переважно в господарствах людей старшого покоління для замішування тіста (на пироги, хліб та паски) чи розтирання маку, хоча подекуди – й для інших цілей. Опішняни середнього віку та молодші використовують макітру нечасто, хоча саме цей вид глиняного посуду трапляється в господарстві найчастіше. Воднораз у господі здебільшого було дві великі макітри (одна – в резерві). Наведу кілька свідчень про це. Ліна Старущенко розповідала: «У мене на чотири відра макітра. І друга є, менша, для случая» . Ганна Кононенко згадувала: «У кого було й чотири макітри, а в мене дві – як поб’ється одна, то ще одна буде» . Навіть дещо попсовану посудину одразу не викидали. Надщерблену могли використовувати, за місцевим висловом «на всиплище» – для зберігання сипучих продуктів. Тріснуту на вінцях посудину продовжували використовувати, обв’язавши для міцності попід вінцями дротом , мотузкою чи ганчіркою. Про використання таких макітер Ганна Кононенко зазначила: «Як чорнова, десь надколена, то обв’язували проволокою. Було, як не добачиш, купиш вже надколене» . Нову макітру перед використанням вимивали теплою водою .

    Головним призначенням полив’яних і неполив’яних макітер об’ємом понад 6 літрів є, за місцевим висловом, «підколочування» та вимішування тіста. Раніше ж, на свята чи інші «оказії», використовували макітри понад 20 літрів. Ганна Міняйло згадувала, що «одна макітра на п’ять відер завжди стояла на горищі, її використовували один раз на рік, щоб замішувати тісто на паску, або як хто умре – то на пироги вчиняти. Це в мене було багато посуди, батько гончарював, в людей, може, і менше було, воно дорого тоді було купити» .

Ще до середини ХХ століття, коли в кожній українській хаті була піч, на всі «свята-празники» та в неділю, господині обов’язково випікали хліб, пироги, перепічки... Залежно від кількості членів сім’ї потрібні були макітри різних розмірів. Найбільш поширеними у використанні були макітри місткістю близько 10-15 літрів. З часом, коли добробут більшості опішнянських родин покращився і хліб почали переважно купувати в крамницях, у макітрах вчиняли тісто здебільшого на пиріжки чи паски. Така їх функція збереглася донині. Наприклад, опішнянка Лідія Штанько використовує десятилітрову макітру коли пече пироги на Великдень чи Різдво, а майже щонеділі, для приготування тіста на пиріжки для онуки користується макітрою меншого розміру. Раніше, згідно зафіксованих спогадів респондентів, макітру, в якій місили тісто, не мили, щоб зосталися на стінках залишки тіста – «як закваска, як помити, то буде пусте». Нині ж, коли в потрібний момент можна купити дріжджів, одні господині після того, як «вироблять» тісто, їх ретельно миють , інші – намагаються не мити, але обшкрібають. Такі ж, як для замішування тіста, але обов’язково полив’яні зсередини макітри, використовували і, подекуди, продовжують використовувати донині, для квашення і соління буряків, капусти, огірків, помідорів, кавунів про запас тощо.

Менші за 6 літрів макітри, здебільшого полив’яні (адже вони менше вбирають жир, тому легше миються) використовували для тушкування та запікання м’яса, овочів (картоплі, капусти, буряків, гарбуза тощо), подавання до столу готових страв. Як згадувала Ганна Хмелик, «картоплю з салом тушили у макітерці. Можна і в горщечку, але в макітерці найкраще, тільки в полив’яній, бо неполив’яна вбирає жир». Неполив’яні макітри невеликих розмірів використовували для розминання дерев’яним товкачиком звареної картоплі, квасолі, гороху, а також сиру. В них також розтирали макогоном мак. У другій половині ХХ століття полив’яні мальовані макітри відносно невеликого розміру використовували для зберігання та подачі до столу вареників, гречаників, млинців, голубців тощо. В макітрах, які на даний момент не використовувалися, зберігали збіжжя, або ж вони стояли перевернутими догори дном, «щоб не нападало сміття, миша не вскочила на горищі чи в чулані». Щодо обрядодій, мені вдалося записати інформацію про використання макітер лише у весільному обряді. Останній раз, згідно зафіксованих мною відомостей, з дотриманням обряду з макітрою весілля у Опішному відбулося у 1997 році. Отже, макітри використовували під час обряду випікання короваїв та медяників коровайницями (як правило, у середу чи четвер за три дні до весілля). Зазвичай було дві макітри – одна для короваю, інша – для медяників – їх тісто різнилося і за об’ємом і за кількістю компонентів, та ще одночасно ці два види обрядового печива в піч для випікання не ставили. В Опішному для замішування тіста на весільний коровай використовували здебільшого нову макітру. Окрім того, макітра могла бути спеціально виготовлена для цього випадку, про що свідчать написи на деяких з них. Наприклад, напис на одній зі своїх макітер: «Люби меня, как я тебя» Лідія Штанько пояснила, що він стосується взаємної любові господині і посудини. «Тісто обов’язково в макітрі місить, червоною лєнтою обов’язково обв’язували як тісто місили на весільний коровай», – згадувала Анастасія Мелащенко. Після того, як коровай та медяники ставили в піч, коровайниці виходили за ворота, і, з піснями та жартами, розбивали глиняну макітру качалкою. Це символізувало закінчення обряду випікання весільного короваю, і щоб не довелося пекти його вдруге. Іноді, шкодуючи посудину, «на розбиття» брали інший, негожий посуд.

     З останньої чверті ХХ століття в Опішному поширилася «традиція» замовляти весільний коровай або в жінки, яка «спеціалізувалася» на виготовленні весільного обрядового печива, або на хлібопекарнях. Зрозуміло, що в цих випадках обряд з макітрою не відбувався.

«Драну» макітру чи горщик розбивали і на другий день весілля, коли свати приходили до батьків «Молодої». Згідно спогадів нині найстарішої мешканки Опішного Параски Більги (1912 р.н.), у посудину насипали попелу, ставили «на воротях», а тоді, коли родичі Молодого підходили близько, розбивали її «коляками». Попіл потрапляв не лише на святковий одяг гостей, але й запорошував очі. Нині думки щодо дотримання цих звичаїв у респондентів розходяться. Одні говорять, що глиняну макітру все ж необхідно розбивати, інші ж проти того, щоб розбивати будь-що під час весільного обряду. Під час приготувань до весілля нині, макітер не розбивають

    Мені вдалося зафіксувати інформацію про те, що глиняна макітра для замішування тіста на коровай у однієї з відомих опішнянських коровайниць «прослужила» понад 40 років (!).

Отже, з-поміж інших видів глиняного посуду, в культурі харчування українців макітра вирізняється своєю багатофункціональністю. Протягом досліджуваного періоду сфера їх функціонального використання поступово звужувалася, нині простежується зменшення розмірів використовуваних макітер, що пов’язано з суттєвими змінами в побутовій культурі опішнян. Варто враховувати і факт відносної дороговизни глиняної макітри (80-100 гривень). Але й на початку ХХІ століття опішняни використовують макітри в домашньому побуті – здебільшого для замішування тіста на пироги, паски та розтирання маку. Рідше – для інших цілей. Інші їх функції нині виконують металеві, скляні та пластикові вироби. Обрядодія, пов’язана з використанням макітри, яку здійснювали коровайниці в період весільних приготувань: вимивання її перед початком та після роботи, обв’язування червоною стрічкою, розбивання перед воротам, що супроводжувалося відповідними піснями та приказками, в досліджуваний період віджила.