Лежень

Лежень (Burhinus oedicnemus) — птах ряду Сивкоподібні (Charadriiformes), Один з 7-ми видів роду; єдиний вид роду в фауні України, представлений номінативним підвидом. Деякі дослідники відносять вид до ряду Журавлеподібних. В Україні гніздовий, перелітний птах.

Зміст

1 Зовнішній вигляд та морфологічні ознаки

2 Підвиди

3 Ареал виду та його поширення в Україні

4 Чисельність і причини її зміни

5 Особливості біології

6 Охорона

Зовнішній вигляд та морфологічні ознаки

Лежень У дорослого птаха оперення пісочно-буре, з густою темною строкатістю; горло і «брови» білі; груди, черево і підхвістя білі або вохристо-білі. На верхніх покривних перах крил білі смуги; махові пера зверху чорно-бурі, з кількома невеликими білими плямами; спід крил білий; стернові пера, крім бурувато-сірої центральної частини, білі, з чорними поперечними смугами. Дзьоб жовтий, на кінці чорний; ноги оливково-жовті. Очі великі, райдужна оболонка жовта. Молодий птах подібний до дорослого, але світліший; білі смуги на верхніх на верхніх покривних перах крил ледь помітні. Маса тіла — 338—550 г, довжина тіла — 40—44 см, розмах крил — 77—85 см.

Підвиди

Нараховують шість підвидів лежня:

Burhinus oedicnemus distinctus (Bannerman, 1914) Burhinus oedicnemus harterti Vaurie, 1963 Burhinus oedicnemus indicus (Salvadori, 1865) Burhinus oedicnemus insularum (Sassi, 1908) Burhinus oedicnemus oedicnemus (Linnaeus, 1758) Burhinus oedicnemus saharae (Reichenow, 1894) Ареал виду та його поширення в Україні[ред. • ред. код] Лісова, лісостепова, напівпустельна та пустельна зони помірного та тропічного поясів Євразії та Північної Африки; на півночі Євразії гніздовий перелітний, на півдні − осілий або частково осілий; перелітні популяції зимують на північному заході та сході Африки, півдні Аравійського півострова.

В Україні: гніздиться, можливо, на більшій частині території, достовірно — у сухостеповій зоні, а на півночі − вздовж великих річок.

Чисельність і причини її зміни

Чисельність світової популяції не відома. Популяція у Європі оцінюється у 46−78 тис. ос.[1] Для більшості територій України не визначена. На півночі Керченського півострова 1 пара трапляється на 1,4—2 км², подекуди вздовж Сиваша — на 0,8—1 км². Чинники зменшення чисельності: знищення гнізд під час випасання худоби та обробітку ланів; розлякування птахів (гинуть залишені яйця та пташенята); зростання кількості здичавілих собак та воронових птахів.

Особливості біології

Трапляється на ділянках з дуже низьким та розрідженим травостоєм або без рослинності, також з оголеним камінням, на кам'янистих осипах і солонцях у цілинних степах (петрофітних та псамофітних), на пасовищах, перелогах, а також у покинутих кар'єрах. З зимівель мігрує у квітні, у зворотному напрямку у вересні — першій половині жовтня. Гніздиться у першій декаді травня — на початку липня. Моногам. Гніздо — невелика ямка на землі, обкладена камінцями, грудками ґрунту, уламками сухих стебел та коренів трав'яних рослин, сухими екскрементами овець, кіз, зайців. У кладці 1−2 яйця. Насиджують яйця та водять пташенят обидва партнери. Тривалість інкубації 27—30 діб. Підйом на крила у віці 42—49 діб. Статева зрілість з 3 року життя. Тривалість життя — до 30 років. Живляться дрібними безхребетними.

Охорона

Вид занесено до Червоної книги України (1980, 1994, 2009). Знаходиться під охороною Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979) (Додаток ІІ) та Конвенції по збереженню міграційних видів диких тварин Бонн (1979) (Додаток ІІ). Необхідне створення охоронних територій (Приазовська височина); знищення здичавілих собак та воронових птахів; запобігання випадків непокоєння птахів у гніздовий період