Кутиця
Кутиця, -ці, ж. = кутя. Мил. 37.
Сучасні словники
Кутя́ — відварені у воді зерна пшениці або ячменю з медом. Традиційна ритуальна страва новорічно-різдвяного циклу.
Готується тричі: на Святий Вечір — Багата кутя, перед Старим Новим роком — Щедра кутя й у переддень Водохрещі — Голодна кутя. Четвертий різновид — Чорну кутю готують на мертвинах чи поминках і розводять з коливом, вона призначена для покійників. Сукупність обрядодійств, пов'язаних із кутею, засвічує зв'язок із родиною і предками, які опікуються врожаєм.
Ритуальне значення куті, як і узвару, дуже давнє. Український етнограф Хведір Вовк виводить походження цих страв ще з неолітичної доби. Для приготування куті використовували спеціально оброблене в ступі пшеничне або ячмінне зерно. Страва мала бути пісною. Однак, до зерна додавали товчений мак, волоські горіхи та розпарені родзинки. Варилася кутя в глиняних горщиках. Доброю ознакою вважалося коли зерно «підходило», коли верх западав, — на лиху вість або чиюсь смерть: «Як кутя верх виведе, то добре, а як западе — на вмируще». Під час приготування куті господиня квоктала, щоб кури неслися[5]. За звичаєм горщик із кутею на покуть відносив наймолодший у родині хлопчик. На цей момент вся родина мала бути вдома — «бо хто на Святвечір одіб'ється від хати, то може відійти з сім'ї». Нести горщик годилося новими вовняними рукавичками, які заздалегідь готували батьки. Йдучи зі стравою, хлопчик казав: «Несу кутю на покутю, на зелене сіно, щоб бджоли сіли!» В південній частині України кутю на покуть несла господиня, а діти тим часом відтворювали голоси домашньої птиці — на розплід. Інколи горщик з кутею накривали книшем.
Ілюстрації
|
