Корінець
Зміст
Словник Грінченка
Коріне́ць, -нця́, м. Ум. отъ корінь.
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
КОРІНЕ́ЦЬ, нця, чол.
1. Зменш. до корінь 1, 2. Раз якось хмара наступила, Схопилась буря і зломила Деревце бідне з корінцем (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 112); Корінець таємничо смокче соки землі... (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 11); * У порівняннях. Йому здавалося, що.. касир надто повільно працює сухими, як корінці калгану, пальцями (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 216); // тільки мн. Коріння деяких рослин, що їх використовують як ліки. Усю худобу попереводила [Пріська] на зілля та корінці та на усякі ліки (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 175); Потім «лікарка» надсипала корінців Василеві, сказала настояти на горілці (Юрій Яновський, II, 1954, 104); // Ніжка гриба. — Лише сеї ночі виклюнувся [грибок] з землі. Та й корінець здоровий (Іван Франко, IV, 1950, 329).
2. Місце, де зшиті аркуші книжки, зошита, папки, або частина палітурки, що закриває це місце. Ольга пішла в батьків кабінет і почала переглядать книжки: взяла в руки філософську книжку, .. потім достала.. книжку з червоним корінцем (Нечуй-Левицький, I, 1956, 429); Ляля стояла перед своєю книжковою шафою, торкаючи поглядом знайомі корінці томів (Олесь Гончар, IV, 1960, 43).
3. Частина аркуша, що залишається після відривання квитанції, ордера тощо в квитанційній, ордерній і т. ін. книжці. Кривлячись від уїдливої цигарки в зубах, він [рахівник] неохайно кидав корінці ордерних книжок товстому.. помбухові (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 173).
