Кахоль

Кахоль, -хля, м. = кахель. Мені все одно — що кахоль, що пічка

Сучасні словники

Ка́хлі (переважно в множині, однина ка́хель, ка́хля) — різновид кераміки, художньо-декоративна плитка, що використовується для личкування печей, стін осель і палаців, фонтанів тощо. Кахлі мають цінну властивість: вони накопичують тепло, поступово віддаючи його та не перегріваючи повітря в приміщенні.

Слово «кахель» через посередництво пол. kafel, kachel походить від нім. Kachel. Майстрів, що працюють з кахлями, називають кахлярами.

При використанні кахель, як елемента архітектурного декору в інтер'єрах та екстер'єрах, їх розподіляють за формою та призначенням на пласкі, карнизні, кутові.

Довге використання кахель обумовило і їх співідношення до мистецьких стилів. Існують кахлі ранішнього і пізнього середньовіччя, доби Відродження, кахлі доби бароко, доби класицизму, доби історичних стилів 19 століття, кахлі доби сецесія (модерн) тощо. Серед відомих майстрів, що зверталися до створення кахель — Антоніо Фіделі, Врубель Михайло Олександрович .

Коробчаті і архітектурні кахлі виробляють за старими і сучасними технологіями і використовують у реставраційних роботах. Сюжетні, одноколірні кахлі деяких епох давно стали предметами колекціонування приватних осіб і музеїв. В різних містах існують різноманітні колекції кахлів (орнаментальних і сюжетних) доби голландського бароко з міста Делфт, кахлів Португалії (азулежу), Італії, Білорусі тощо. Кахлі так званого петровського бароко початку 18 століття (голландські і місцевого виробництва) експонує музей Ермітаж, Петербург.

Невеличка колекція сюжетних і безсюжетних кахлів існує і в місті Києві.

Ілюстрації

Джерела та література

Кахлі

КАХОЛЬ. Словник української мови Б.Грінченка.