Камінь

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Камінь, -меню, м. 1) Камень. Трудно вийти з біди, як каміню з води. Ном. № 2757. Возьми ти, сестро, піску у білу ручку, посій ти, сестро, на каміню: коли той буде пісок на білому камені зіхожати, синім цвітом процвітати, хрещатим барвінком біленький камінь устилати... ЗОЮР. І. 26. Стояти як у камені. Стоять какъ окаменѣлому. Выраженіе встрѣчено только у М. Вовчка: І засоромилась, і злякалась, стою як у камені, оніміла. МВ. (О. 1862. III. 54). То же значеніе имѣетъ и выраженіе: Як з каменю тесаний. Сижу, мов з каменю тесаний. Г. Барв. 211. 2) Драгоцѣнный камень. От де, люде, наша слава, слава України: без золота, без каменю. Шевч. 46. 3) Жерновъ какъ въ обыкновенной, такъ и въ ручной мельницѣ, а также и въ гончарскихъ жорнах. На добрий камінь що ні скинь, то все змелеться. Посл. Млин на два камені. Желех. Шух. І. 261. Млиновий камінь. Жерновъ. 4) Часть ткацкаго станка. См. Верстат. Шух. І. 255. 5) Вѣсъ въ 24, 30, 32, 36 фунтовъ. Камінь воску. Купила цукру камінь. Тютюну каменей сто. Закр. Гол. Од. 39. 6) Синій камінь. Мѣдный купоросъ. Ум. Камінець, каміньо́чок, -каміньчик. Ой дзвеніте, перстенці, з дорогими камінці. Рк. Макс. Пост ти при дорозі та на каміньочку. Нп. Бодай пани при дорозі каміньчики били. Нп.

Сучасні словники

Камінь чол.

1. род. меню, тільки одн. Тверда гірська порода у вигляді суцільної маси або окремих шматків, що не кується й не розчиняється у воді. Дивлюся: Палати, палати Понад тихою рікою; А берег ушитий Увесь каменем (Тарас Шевченко, I, 1951, 248); Корчма була збудована з сірого піскуватого каменю і стояла необмазана (Нечуй-Левицький, II, 1956, 217); Накопичені, потемнілі вали бутовиння, непотрібного каменю, глини (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 193).

2. род. меня. Окремий шматок, брила такої гірської породи. Під лежачий камінь і вода не підтече (Номис, 1864, № 7206); Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 317); Перед Хортицею.. випинається з води каміння. Ці велетенські камені-валуни з берега здаються невеличкими кам'яними острівцями... (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953, 68); * Образно. Холод у душі ліг каменем зневіри (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 71); * У порівняннях. — Важко, невимовно важко! наче камінь лежить на душі (Нечуй-Левицький, V, 1966, 133); Стара як камінь стояла, слухала сина і нічого не змогла сказати (Панас Мирний, IV, 1955, 153).

  • Держати (носити) камінь за пазухою — приховувати ворожнечу, ненависть до кого-небудь; готувати помсту. — І пам'ятайте одно: хто держить камінь за пазухою, тому погано буде жити в нашому селі (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 471); Закладати (закласти, класти і т. ін.) перший камінь чого — починати будівництво чого-небудь. Де тільки не закладали наші будівельники перший камінь велетенських споруд! (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 304); Іти як з каменя — відбуватися, здійснюватися важко, мляво, з перешкодами. — І живемо ми оба скромно, ні на які видатки собі не позволяємо, і господарства, здається, пильнуємо, а тим часом усе йде як з каменя (Іван Франко, III, 1950, 262); Каменем лягти на серце кому — хтось став важко переживати що-небудь. Перша образа каменем лягла мені на серце, і десять років після цього я не брався за перо (Петро Панч, На калин. мості, 1965, 79); Каменя на камені не лишати (не лишити, не залишити, не зоставити і т. ін.): а) руйнувати, знищувати дощенту; скасувати. Жодна європейська столиця не зазнала такої руйнації, як Варшава. Фашистські орди буквально не залишили від міста каменя на камені (Знання та праця, 10, 1969, 18); Революція не лишила каменя на камені від станових і класових привілеїв експлуататорів (Програма КПРС, 1961, 10); б) нещадно критикувати, викривати. — Звичайно, — Микола Ілліч хитро посміхнувся, — в цьому дискусійному клубі ми каменя на камені не лишаємо від програм меншовиків та есерів (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 199); Камінь спотикання — велика перепона, перешкода. [Валент:] Ми в тебе в домі тільки бути смієм, а жити нам не можна, щоб не стати для тебе каменями спотикання на трудному шляху (Леся Українка, III, 1952, 287); Кидати (кинути) камінь (каменя, каменем) на кого, в кого — осуджувати, ганити кого-небудь. [Теофіл:] Встрявати в неї [розмову] не хотів я досі, бо каменя на ближнього свого я кидать не люблю (Леся Українка, II, 1951, 437); — Чи осмілишся кинути каменем на мене за те, що я покинула тебе? (Іван Франко, IV, 1950, 354); Наріжний камінь див. наріжний; Наскочила (найшла, трапила і т. ін.) коса на камінь див. коса 2; Наче (ніби і т. ін.) камінь скотився (звалився) з душі в кого; Ніби (наче і т. ін.) камінь з душі звалив (звалила і т. ін.) — комусь стало легко, спокійно на душі. В Сергія наче камінь скотився з душі (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 62); Поділившись з Мотею своєю таємницею, вона ніби камінь з душі звалила (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 124); Серце не камінь у кого, чиє — можна вплинути на когось, домогтися доброзичливості, прихильності. Серце не камінь: таки все одно на другого оглянеться (Номис, 1864, № 4468); [Лікар:] Дівоче серце не камінь (Леся Українка, II, 1951, 49).

3. у знач. присл. каменем. Із швидкістю та вагою каменя, що падає. Пах! — пролунав постріл.., і куріпка, яка сиділа найнижче, каменем упала на землю (Іван Багмут, Щасл. день.., 1959, 151); Беркут звився в небо й каменем кинувся.. на другого вовка (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 218).

4. у знач. присл. каменем. Непорушно. — Увесь Єрусалим, старе й мале біжить, щоб на видовисько поглянуть, се тільки ти тут каменем сидиш (Леся Українка, I, 1951, 444); Просидівши майже день каменем на полу, очуняла [Мотря] тільки вночі, коли великі краплі дощу заторохтіли у віконце (Любов Яновська, I, 1959, 365).

5. род. меня, перен. Тяжке почуття; туга, смуток, горе. Похмуро світить лампа; стіною надворі осіння ніч; на серці — камінь (Степан Васильченко, II, 1959, 111); Вона нічого не спитала у доньки. Важкий камінь давив їй душу, не давав говорити (Яків Баш, Надія, 1960, 85).

6. род. меню. Коштовний мінерал як прикраса. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава, Слава України! Без золота, без каменю, Без хитрої мови (Тарас Шевченко, I, 1963, 63); [Олекса:] Ось тобі всякі персні — золотії, з дорогими каменями: на усі пальці хватить (Степан Васильченко, III, 1960, 46); * У порівняннях. Світла ніч стояла над горами. Чиста, прозора, вона просвічувала наскрізь, як синій коштовний камінь чистої води (Олесь Гончар, III, 1959, 104).

7. род. меня, рідко. Намогильний пам'ятник. Коли мине останній з моїх днів, Не хочу я під каменем лежати (Любомир Дмитерко, Осінь.., 1959, 24); * У порівняннях. Про се, про теє ми поговорили, Втім я немов могильний камінь захитав І про Маріна запитав (Іван Франко, XIII, 1954, 299).

8. род. меня. Жорно в млині. На добрий камінь що не скинь, то змеле (Номис, 1864, № 12017); Відставляй муку готову, Зерно сип на камінь знову (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 196); Зерно задзвеніло, жалісно зітхнуло, і ненажерливі камені загуділи м'якше (Михайло Стельмах, I, 1962, 147).

9. род. меню, чого. Хвороба нирок, печінки, сечового міхура. Суниці і чорниці окремо, в суміші і чергуючи, рекомендується їсти при каменях нирок (Лікарські рослини.., 1958, 125); Лікар.. встановив, що у хворого камінь сечового міхура (Матеріали.. охорони здоров'я.., 1957, 26).

10. род. меня, заст. Старовинна міра ваги. — Біскуп увесь час вимагає

Камінь

  • (важки́й) ка́мінь да́вить ду́шу (се́рце) кому. Хтось перебуває в гнітючому настрої, дуже страждає, переживає і т. ін.; кому-небудь дуже важко. Вона нічого і не спитала у доньки. Важкий камінь давив їй душу (Я. Баш). ка́мінь на се́рце да́вить. Камінь на серце давить, вночі тривожні сни (І. Гончаренко).
  • дави́ти ка́менем (на се́рце (гру́ди)). Викликати тяжкий душевний стан, невеселий, гнітючий настрій; гнітити. Гірко йому (Петрусеві) на душі, важким каменем давили слова Шестірного, та й нікому і розважити, нікому одвести думки від глибокої образи (Панас Мирний); Безрадісні події на фронтах, туга по Україні, яку вже топтали німецькі фашисти, каменем давили на серце (П. Панч); Якесь важке, гнітюче почуття каменем давило груди (О. Донченко).
  • держа́ти (трима́ти) ка́мінь за па́зухою. Приховувати злобу, ненависть до кого-небудь; бути готовим зробити прикрість комусь, вчинити помсту над кимсь. Говорить, як лисиця, а за пазухою камінь держить (Укр.. присл..); Настя вчора якось сказала, що раніше з тобою гуляла, от я й вирішив поговорити… Нащо камінь за пазухою тримати? (М. Ю. Тарновський). держа́ти каменю́ку за па́зухою. (Герцик:) Котрий лисичить, умизгається, лебезує, .. чи не частіше всього держе (держить) за пазухою каменюку (М. Кропивницький).
  • заклада́ти / закла́сти пе́рший ка́мінь чого і без додатка. Розпочинати будівництво. Де тільки не закладали наші будівельники перший камінь велетенських споруд! (І. Цюпа); І біла помста налітає на закуту в бетон набережну, на той святий берег, де двісті років тому було закладено перший камінь Бережанська (І. Григурко).
  • здійма́ти / здійня́ти (зня́ти) (важки́й) ка́мінь (тяга́р) з се́рця (з душі́). Звільняти від того, що гнітить, мучить кого-небудь. Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не зменшали злості (М. Коцюбинський); Христі наче хто камінь зняв з душі: зразу стало і вільно, і легко (Панас Мирний).
  • з ка́менем за па́зухою. Хто-небудь вороже настроєний проти когось, нещирий, лицемірний, з лихими намірами. Тих, хто живе з каменем за пазухою, не висувають, не посилають до науково-дослідних закладів на стажування (Ю. Шовкопляс).
  • з ка́менем на душі́ (в гру́дях). У гнітючому, поганому настрої. З каменем на душі працює (Пріся) на курятнику, день у день вичищає гній (О. Гончар). з каменю́кою в гру́дях. За вікном сірів похмурий ранок. Але Гриша не міг усидіти в хаті з важкою каменюкою в грудях (В. Большак).
  • ка́менем (ка́мнем) з се́рця спа́сти. Позбутися чого-небудь неприємного, важкого. Коли б швидше .. Звіздочка засяяла, От тогді (тоді) б то болість злая Камнем з серця спала (П. Гулак-Артемовський).
  • ка́менем лягти́ на дно (на дні). Потонути. Корабель каменем ліг на дно, але людей пощастило врятувати (З журналу). ка́менем лягти́ по дну (про всіх або багатьох). І всі шубовсть у воду! Да (та) й ні один не переплив, усі каменем лягли по дну (П. Куліш).
  • ка́менем лягти́ на се́рце (на се́рці) кому і без додатка. Негативно вплинути на когось, тяжко приголомшити, пригнітити когось. Перша образа каменем лягла мені на серце (П. Панч); За все своє життя ніколи він не оповідав того, що каменем лягло на серці (Ю. Збанацький).
  • ка́меня на ка́мені не лиши́лося (не залиши́лося, не зоста́лося і т. ін.) від чого і без додатка. Щось зникло зовсім, повністю загинуло, зруйноване, вщент знищене і т. ін. Все місто в руїнах. Каменя на камені не лишилося (В. Вільний); Фортеця була зруйнована, не лишилось, як кажуть, каменя на камені (З журналу); Від неї (теорії) не лишилося каменя на камені (З газети); — Я сюди ще прийду. Тоді не буде вам пощади, каменя на камені не зостанеться (Легенди..).
  • ка́меня на ка́мені не лиши́ти (не залиши́ти, не оста́вити і т. ін.) / не лиша́ти (не залиша́ти, не оставляти і т. ін.) від чого. 1. Розбити щось ущент, перетворити в руїни; знищити. Фашистські орди буквально не залишили від міста (Варшави) каменя на камені (З журналу). 2. Гостро, нещадно критикувати що-небудь. — Звичайно,— Микола Ілліч хитро посміхнувся,— в цьому дискусійному клубі ми каменя на камені не лишаємо від програм (інших партій) (Ю. Смолич); Він (оратор) каменя на камені не залишив від .. теорій, що заперечують вирішальну роль народу в історії (З журналу).
  • ка́мінь за па́зухою (лежи́ть) у кого. Хто-небудь вороже настроєний проти когось, нещирий, лицемірний, з лихими, недобрими намірами. — Були друзі щирі і нерозлучні, вірні до гроба, але були й недруги, у яких тільки камінь за пазухою (В. Москалець). каменю́ка за па́зухою лежи́ть. (Приблуда (до Горпини):) Як тільки хто передо мною почне лисичити, то мені здається, що у того чоловіка лежить каменюка за пазухою (М. Кропивницький).
  • ка́мінь на ши́ї (на ши́ю) кому, для кого. Тягар, зайві, обтяжливі турботи, проблеми. — Вам (Семену Івановичу) і скучно.., явились би меж (між) людей: так бо я вам камінь на шиї... (Г. Квітка-Основ’яненко); Досі вважав Порфир, що він для матері тільки сама досада, тягар, камінь на шию (О. Гончар).
  • ка́мінь спотика́ння. Велика перешкода, перепона, зайвий тягар для когось. (Валент:) Ми в тебе в домі тільки бути смієм, а жити нам не можна, щоб не стати для тебе каменем спотикання на трудному шляху (Леся Українка).
  • ка́мінь у горо́д чий. Недоброзичливий натяк кому-небудь; що-небудь стосується когось. — Мене ж не вчили колись, як декого, на казенний рахунок. Це вже камінь у мій город — я вчився у школі за рахунок держави (Ю. Збанацький). каміне́ць у горо́д. Дівчина .. глянула на стареньку і, нітрохи не змішавшися, голосно промовила: — Це вже в мій город камінець! (Г. Хоткевич); Всіх розсмішило це його “мілейший”, бо знають, в чий город камінець, одна Ліна, ображена за батька, глянула на Штереверю гостро, серйозно (О. Гончар). камі́нчик у горо́д. І Василина знає, в чий це город камінчик (Г. Хоткевич).
  • ки́дати / ки́нути ка́мінь (ка́менем, ка́меня) на кого, в кого. Звинувачувати, ганити, ганьбити і т. ін. кого-небудь. — Чи осмілишся кинути каменем на мене за те, що я покинула тебе? (І. Франко); (Теофіл:) Ти, Люцію, даремно сам розпочинаєш ту розмову. Встрявати в неї не хотів я досі, бо каменя на ближнього свого я кидать не люблю, хоч і за діло (Леся Українка).
  • ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти і т. ін.) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти і т. ін.) камінці́ (камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого, чий. Зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось. — Оце жінка. Вогонь! — підморгували, пересміювались у гурті, не зле кидаючи камінці у город чоловіка (Я. Баш); Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця і почала ходити по світлиці (І. Нечуй-Левицький); — Це він (Сохацький) жбурнув камінця в мій город! — сміючись, пояснила його дружина (Л. Дмитерко). ка́мінь ки́нуто в огоро́д. Він добре втямив, що камінь кинуто в його огород, одначе стерпів і вдержав гнів (І. Нечуй-Левицький).
  • лежа́ти на душі́ (на се́рці). 1. у кого і без додатка. Бути предметом постійних роздумів, переживань, страждань і т. ін.; турбувати, гнітити когось. Я знаю, що в сього Кирила Тура щось на душі важке лежить (П. Куліш); На серці ж у Надії лежала печаль. ..Юрій від одинокого пострілу недобитого фашиста назавжди залишився у чужій землі (С. Чорнобривець). важки́м ка́менем (тягаре́м) лежа́ти на се́рці. Першою найболючішою втратою для нього була смерть Юрія Брянського. Важким, фізично відчутним каменем вона тепер лежала на серці… (О. Гончар); Він умів не просто слухати, а викликати у свого співрозмовника бажання висловити все, що важким тягарем лежало на серці (З. Тулуб). 2. кому. Викликати чиюсь прихильність, подобатися комусь і т. ін.; схвалювати щось. Грабунок, як такий, ніколи не лежав йому (Довбушу) на серці, і тепер та обставина, що він виступав лише яко (як) месник, .. се окрилювало (Г. Хоткевич)
  • нарі́жний ка́мінь чого, книжн. Основа, найсуттєвіша частина чого-небудь. Наріжним каменем дослідження сільськогосподарської науки є комплексна розробка шляхів підвищення родючості земель (З журналу); Постановка спектаклю .. стала наріжним каменем нової системи роботи в будинку культури. Вистава по-справжньому захопила глядача вдалою режисерською трактовкою (З журналу).
  • про́бний ка́мінь чого. Сутність, основа чого-небудь. Любов і пошана до мови — це пробний камінь інтелектуальної високості кожної культури (З газети).
  • простяга́ти / простягти́ (простягну́ти) ка́мінь кому. Бути нещадним, суворим у ставленні до кого-небудь; замість розуміння виявляти ворожість до когось. Не хліба, якого я просив у передмові, а камінь простягли мені, не пораду знайшов я у нього (М. С.), а суворий нещадний вирок (О. Довженко).
  • сиді́ти ка́менем (пенько́м, кря́чкою і т. ін.). 1. Перебувати в нерухомому положенні. Увесь Єрусалим, старе й мале біжить, щоб на видовисько поглянуть, се тільки ти тут каменем сидиш (Леся Українка). 2. Наполегливо займатися чим-небудь, заглиблюватися у якусь роботу, заняття і т. ін. Лікарі кажуть покинути таку працю, більше гуляти, спочивати, а я мушу каменем сидіти (М. Коцюбинський); Ялинка… пиво… Преферанс… А ти — води. Сиди пеньком. Рахуй у книзі чийсь аванс… (Еллан). 3. Перебувати де-небудь безвідлучно, нікуди не виходячи або не від’їжджаючи. Дід .. незмінно відказує: — Не хочу каменем сидіти на місці, в поле закортіло. Як там у полі, га? (Є. Гуцало); — Ти хоч би пішла проходилася. А то сидиш крячкою у хаті, аж зажовкла (Панас Мирний).
  • сіда́ти / сі́сти ка́менем. Починати виконувати якусь роботу наполегливо, без перерви. Постановили: .. гонити без жалю весняні спокуси, .. каменем на все літо сісти за книжки (С. Васильченко).
  • тяжки́й ка́мінь ліг на гру́ди (на ду́шу, на се́рце) кому, кого, чиї (чию, чиє) і без додатка. Кого-небудь спіткало нещастя, горе, випробування і т. ін. Тяжкий камінь ліг на груди дітей. Мало того, що вони не вчилися,— їм довелося ставати до торгівлі (Ю. Яновський). звали́вся ка́мінь тяжки́й на гру́ди. З тої години щастя уплило, І слід недоля замела, Звалився камінь тяжкий на груди. На серце туга залягла (С. Руданський).
  • (як (мов, на́че і т. ін.)) ка́мінь з душі́ (з груде́й) спав (звали́вся, упав і т. ін.) кому, в кого і без додатка. Кому-небудь стало легко, спокійно; хто-небудь відчуває душевну полегкість, заспокоївся. Йонові наче камінь з грудей спав. Легше якось зробилося на серці (М. Коцюбинський); Почувся зумер — дзвонив майор Терещенко. Він доповів, .. що вибух стався не на греблі.. Шумаков коротко буркнув “дякую” і поклав трубку. Камінь звалився з душі (С. Голованівський); — Нічого, налагодилося усе, — мати втомлено відкинула з чола мокрого волосся і пішла в хату. В Сергія наче камінь скотився з душі (Ю. Мушкетик).
  • як (мов, ні́би і т. ін.) з ка́меня ви́битий. 1. Нерухомий. За другою огорожею, з комендантського будинку, виходить на подвір’я один унтер. Але ми не хочемо зараз бачити його, не помічаємо і стоїмо мов з каменя вибиті (В. Козаченко). 2. Дуже гарний (про людину). В її уяві встає як з каменя вибита постать її Максима (З журналу).
  • як (мов, ні́би і т. ін.) ка́мінь з душі́ одкоти́ли (зняли́), перев. чиєї. Хтось допоміг кому-небудь у неприємному, скрутному і т. ін. становищі, врятував від чогось небажаного. (Солдат:) Це ж виходить, що вдруге на світ народився і тепер тільки сонце побачив ясне! Ніби камінь з душі одкотили ці люди (О. Левада).
  • як (мов, ні́би і т. ін.) ка́мінь ліг на ду́шу (на се́рце) кому і без додатка. Кому-небудь дуже важко; хтось перебуває в гнітючому настрої, страждає, переживає і т. ін. Як виходила з хати (Христя), спіткнулась на порозі, і з того часу як камінь ліг їй на душу (П. Панч). на се́рце ка́мінь ля́же. А згадає (Лукія) мужа Василя Чупера — на серце камінь ляже (С. Чорнобривець).
  • як (мов, ні́би і т. ін.) ка́мінь у во́ду, перев. зі сл. пропа́сти, зни́кнути і т. ін. 1. Безслідно. Ніхто, ніхто не знатиме, як він (Василь) тут загине. Напишуть додому, що безвісти пропав! Безвісти, як камінь у воду... (П. Автомонов). 2. Нічого не відомо. — Ще як забрали, бідолашного (чоловіка), австрійці, так відтоді мов камінь у воду (Д. Бедзик).

Ілюстрації

Камінь 1.jpg Камінь 3.jpg Камінь 2.jpg Камінь 4.jpg

Медіа

Див. також