Камінець
Камінець, -нця́, м. Ум. отъ камінь. 1) Камышекъ. 2) Косточка у косточковыхъ плодовъ. Сливу ззів, а камінець кинув. 3) Синій камінець = Камінь 6. Мил. 31.
Сучасні словники
КАМІНЕ́ЦЬ , нця, чол.
1. Зменш.-пестл. до камінь .
— Пісок, глина, невеличкі камінці зривались з-під його ніг і котилися додолу (Панас Мирний, I, 1954, 250);
— Можна кинути камінець у воду, і тоді тремтячі круги розбіжаться навколо (Олесь Донченко, VI, 1957, 12);
— Я пошукав у кишенях і знайшов запальничку. Вона довго не слухалась: камінець, мабуть, стерся (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 228);
— В деяких черепашках знаходять дорогоцінні камінці — перлини (Фізична географія, 5, 1956, 59);
- У порівняннях. Очі блищали, як дорогі камінці, вправлені в слонову кість (Нечуй-Левицький, II, 1956, 128).
♦ Кидати (кинути) камінці (камінець) у чийсь город — зачіпати кого-небудь словами, натяками.
— У чий це ти город кидаєш камінці?.. (Олександр Корнійчук, II, 1955, 286);
— Старенька лукаво підморгнула на молоду внучку хазяйки, що самр тихо балакала з юнаком. Дівчина відчула цей кивок, бистро глянула на стареньку і, нітрохи не змішавшися, голосно промовила: — Це вже в мій город камінець! (Гнат Хоткевич, I, 1966, 63).
2. розм. Кісточка (кісточкових плодів). Сливу з'їв, а камінець кинув (Словник Грінченка).
Ілюстрації
|
|
