Кавал

Кава́л, -лу, м. Кусокъ, часть. Нема нікде кавал землі. Гол. Ум. Кавалець, кавалок, -кавальчик. Не порубаний я дуже: головонька на четверо, а ніженьки на шестеро, білі палці на кавалці, а рученьки на штученьки. Гол. III. 90. За кавалок кишки сім миль пішки. Ном. № 6473. Треба nрацювати, щоб кавалок хліба мати. Чуб. І. 147. Ой не руш же, наймитоньку, та хліба цілого, ой там лежить на полиці кавалок цвілого. Грин. III. 556. Рвали тіло по кавалку, пускали на воду. Гол; І. 9.

Сучасні словники

Тлумачний словник української мови

КАВАЛ, -а, ч. Пастуший духовий музичний інструмент типу флейти; має довгий дерев'яний ствол з 6–8 ігровими отворами; у нижньому кінці ствола можуть бути ще до 3–4 отворів, призначених для підстроювання і резонування; звукоряд кавала – діатонічний; розміри досягають 50–70 см.

Назва

Назва інструменту походить з турецької мови. В Туреччині кавалом називали довгу дерев'яну трубку, за допомогою якої пастухи роздували вогонь.

Конструкція

Традиційно кавал складається з 3 частин, що дозволяє при складанні виробляти деяке підстроювання звуку. Крім цього, розібраний кавал простіше переносити — інструмент досить великий. Лише македонський кавал нерозбірний, виготовляється з цільного куска ясена і відрізняється меншим діаметром каналу, дуже тонкими стінками і невеликою вагою. І в давнину, і сьогодні, кавал прикрашають орнаментальним різьбленням і декоративними вставками. Середня довжина — 600—800 мм. Традиційні сучасні матеріали для виготовлення кавала — цінні тверді породи дерева (ясен, бузина, кизил, самшит, бузок), очерет виду Arundo donax, метал, пластик. Для оформлення амбушурного отвору використовують ріг, кістка, метал, камінь.