Искристий

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Искри́стий, -а, -е. Искристый. (Сонце) обсипає своїм искристим світом. Мир. Пов. II. 76. За ними йде міжа искриста піни. К. Іов. 94. Искристий погляд. Мир. ХРВ. 61. ІСКРИ́СТИЙ, а, е. 1. Який сяє іскрами (у 1, 2 знач.); блискучий. Сонце стояло якраз над головою і наче огнем пекло, таке було іскристе (Панас Мирний, I, 1954, 261); Хвиля іскриста Грає вільно по синьому морі (Леся Українка, I, 1951, 17); Великі, іскристі, як вугіль, очі нерухомо світились на нього з-під краю шинелі (Олесь Гончар, I, 1954, 150); // Пінявий, пінистий, шумливий. Впала [скорбна істота] до ніг мені з мольбою, але перешкоджає слухати дзвону кришталевих бокалів, шипіння іскристого напою (Гнат Хоткевич, I, 1966, 133); Говорилися промови, і іскристе вино виривало корки з пляшок (Вадим Собко, Граніт, 1937, 150). 2. перен. Яскравий, виразистий. Іскристий народний гумор, влучний дотеп.. надали творові [«Енеїді»] Котляревського національного українського забарвлення (Історія української літератури, I, 1954, 145); Посміхнулася Катерина своєю іскристою білозубою посмішкою (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 47). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 48.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання