Илець

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Иле́ць, ильця́, м. = Ивка 2, Хвощ польовий (Equisetum arvense L.), місцеві назви — сосонка польова, хвойка, тінички. Багаторічна трав'яниста рослина родини хвощових (Equisetaceae). Хвощ польовий — бур'ян, який масово розвивається на полях з кислими ґрунтами. Лікарська рослина. Пагони містять кремнієву кислоту, алкалоїди, флавоноїди, сапоніни, каротин, аскорбінову кислоту. Раніше населення Євразії і Північної Америки вживало в їжу бульби хвоща польового після спеціальної обробки. Рослина 15–40 см заввишки з бурувато-чорним, розгалуженим кореневищем, у вузлах якого утворюються кулясті бульбочки. Стебла двох типів: спороносні і безплідні. Спороносні пагони рожевобурі, соковиті, нерозгалужені, членисті, листки розміщені кільцями, зростаються між собою, утворюючи дзвоникоподібно потовщені піхви, що мають 8–10 чорно-бурих зубців. Спороносні пагони з'являються рано навесні і несуть на верхівках яйцеподібно-циліндричні колоски зі спорофілами, у спорангіях яких утворюються спори. Після дозрівання спор спороносні пагони відмирають і рослина розвиває безплідні зелені пагони (7–50 см заввишки). Безплідні пагони прості або розгалужені, з 6–12 ребрами і косо догори спрямованими багатогранними гілочками. Верхівки стебел без гілочок. Піхви вузькодзвоникуваті, знизу ясно-зелені, зверху з темно-бурими трикутноланцетними зубцями і білою облямівкою на них. Хвощ польовий росте в мішаних і листяних лісах як бур'ян на лісокультурних площах, лісосіках, розсадниках. Світлолюбна рослина. Спороносить у березні — квітні Рослина поширена у субарктичному, помірному та тропічному регіонах Євразії від Ісландії, Великої Британії і Португалії на заході до Кореї і Японії на сході, на всій території Північної Америки, від субарктики Канади і Аляски до південних штатів США. Поширення в Україні Хвощ польовий поширений майже по всій Україні, в степових районах України трапляється лише в долинах рік, у ярах і балках. Райони заготівель: Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська, Вінницька, Львівська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська і Закарпатська області. Запаси сировини значні Для виготовлення ліків використовують траву хвоща (Herba Equisetii), яку заготовляють влітку (червень — серпень), зриваючи її руками, зрізуючи ножем чи серпом або скошуючи косою, якщо зарості суцільні (в останньому випадку сировину перед сушінням перебирають, відкидаючи домішки, зокрема й нелікарські види хвоща). Сушать траву в затінку на вільному повітрі, розстилаючи тонким (5 — 7 см) шаром на папері або тканині. Сухої трави виходить 20 %. Готову сировину зберігають у сухому добре провітрюваному приміщенні. Строк придатності — 4 роки. Трава хвоща продається в аптеках. Трава хвоща містить до 25 % кремнієвої кислоти (як у вільному вигляді, так і у вигляді водорозчинних солей), флавоноїди еквізетрин, лютеолін-7-глюкозид, ізокверцитрин, лютеолін, кемпферол-7-диглікозид, кемпферол-3-глікозид, сапонін еквізетонін (близько 5 %), алкалоїди (сліди), дубильні, смолисті й гіркі речовини, ситостерол, диметилсульфон, органічні кислоти (аконітова, щавлева, яблучна, лінолева), вітамін С (до 190 мг%) і каротин (до 4.7 мг%) Бульбоподібні потовщення, що утворюються на кореневищах, багаті на крохмаль. Їх вживають в їжу з давніх часів. Під час розкопок слов'янських поховань у могильниках знаходять посуд, наповнений висохлими бульбами хвоща. У скандинавських країнах з плідних пагонів лісового хвоща, що містять багато цукру, готують відвари, киселі, узвари. У північних районах Європейської частини Росії молоді плодючі пагони хвоща лучного охоче споживають так само, як і паростки орляка.[1]