Зотліти

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Зотліти, -лію, -єш, гл. Истлѣть. Моє біле тіло під нагайкою зотліло. Гол. I. 196. Хусточка зотліла. Мл. л. сб. 277. Пішла вона (надія) на той світ в преісподню, коли ще й там знайду впокій, зотлівши. К. Іов. 38.

Сучасні словники

ЗОТЛІ́ЛИЙ, рідше ЗІТЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зотліти, зітліти; у знач. прикм. Праворуч від кістяка в трьох маленьких зотлілих шкатулках знаходились буси (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 170); Зітлілі дупла [верб] дихають хмільною прілістю (Михайло Стельмах, I, 1962, 400); В ярках, під ніздрюватим снігом — зажебоніло струмками, в садах і дібровах, під зотлілим листям, заворушилася голочками молода травичка (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 204); Не сумуйте, що купа на купі Всі поляжем за діло святе: На зітлілому нашому трупі Невмируще братерство зросте! (Павло Грабовський, I, 1959, 74); Земля розсипалася під пучками, як зотлілий жар (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 140); Раптом побачу спотворені мрії, мертві надії, зотлілу любов (Леся Українка, I, 1951, 249).

Ілюстрації

00457916.jpg F 19999848.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 695.

Зовнішні посилання