Звук

Звук, -ка, м. = Гук.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970-1980)

ЗВУК, чол.

1. род. у. Слухове відчуття, що викликається механічними коливаннями; те, що людина чує, сприймає органом слуху.

 Приходжу, чую здалека: дрень-дрень... стук молотів... За звуком тим ступаю (Іван Франко, XIII, 1954, 64); 

 Хвилину постояв Андрій: розглядався, слухав, ловив найменший звук, виміряв у темряві віддаль од себе до 
 обозу (Дмитро Бедзик, Студ. Води, 1959, 47); 

 Вуха поступово звикали до шуму порогів, а більше жодних звуків у степу не було (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 196); 

 //  Спів, музика. З глибоких долин чути звук пастушого ріжка (Нечуй-Левицький, III, 1956, 311); 
 
 Ніч, місяць, верби, шелестіння, Обійми рук і щастя мук, І в невимовному горінні Жагучий солов'їний звук (Максим Рильський, I, 1960, 136); 

 Звуки народних оркестрів порушували ранкову тишу (Радянська Україна, 3.I 1948, 3); 

 //  перев. мн. Мелодія. У Вольдемаровій кімнаті то тихо, то голосно грав радіола. Линуть звуки танго (Захар Мороз, П'єси, 1959, 311); 

 Під звуки «Марсельєзи» було піднято червоний прапор на щоглі повсталого «Потьомкіна» (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 34).

2. род. у, фіз. Поширювані в пружних тілах (твердих, рідких і газоподібних) механічні коливання.

 Звук у наш час — чудовий засіб проведення багатьох наукових досліджень, він широко застосовується і в техніці (Наука і життя, 10, 1962, 40); 

 — Ну, а коли ти вже прилетиш до нас, Петрику, на своєму? На тому, що швидше звуку? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 8). 

3. род. а, муз. Тон певної висоти і сили (на відміну від шуму).

 Музичний звук відкриває безмежний простір для утворення не лише красивих звукових форм, але й наповнювання їх змістом живої 
 творчої душі художника (Історія української музики, 1922, 23); 

 Він почав оповідати другий свій сон. Він був ніби в концерті. Се була музика нових поколінь, 
 нечувані комбінації звуків (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 387).

4. род. а, лінгв. Членороздільний елемент людської мови, утворюваний за допомогою органів мовлення.

 Найдужче мучився [панотець] звуком «и», бо ані тни не міг вимовити його на кінці слова (Лесь Мартович, Тв., 1954, 255); 

Складотворчий звук; Голосні звуки.

♦ Ні звуку — абсолютне мовчання, глибока тиша. — Коли цей айн-цвай повертатиметься, покладіть.. тільки щоб ні звуку. — Буде виконано (Олесь Гончар, III, 1959, 258); На кораблях — ні поруху, ні звуку. Матроси стоять на юті, мов статуї (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 21); Пустий (порожній) звук — те, що позбавлене будь-якого значення, ваги. — В цій кривавій боротьбі, Папо, з поступом наук Ти пустий сьогодні звук!.. (Іван Франко, XIII, 1954, 398).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 500.

Ілюстрації

Іноземні словники

sound

noun

1.the sensation produced by stimulation of the organs of hearing by vibrations transmitted through the air or other medium.

2.mechanical vibrations transmitted through an elastic medium, traveling in air at a speed of approximately 1087 feet (331 meters) per second at sea level.

3.the particular auditory effect produced by a given cause:

 the sound of music.

4.any auditory effect; any audible vibrational disturbance:

 all kinds of sounds.

5.a noise, vocal utterance, musical tone, or the like:

 the sounds from the next room.

6.a distinctive, characteristic, or recognizable musical style, as from a particular performer, orchestra, or type of arrangement:

 the big-band sound.

Джерела та література

Цікаві факти про звук