Зачаровувати

Зачаровувати, -вую, -єш, сов. в. зачарувати, -ру́ю, -єш, гл. Очаровывать, очаровать, обворожить. А тихо коло тебе, як зачаровано. МВ. (О. 1862. III. 34).

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЗАЧАРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЧАРУВА́ТИ, ую, уєш, док., перех.

1. заст. За народним повір'ям, діяти на кого-, що-небудь чарами, ворожбитством; заворожувати, перетворювати в когось, у щось. [Мар'яна:] Слухай, любий чарівниченьку, научи ж мене чарувати, тоді я тебе так зачарую, що ніколи не покинеш мене! (Степан Васильченко, III, 1960, 35); Думи — неначе дрібки веселки, що її я в леті досягала і бажала зачарувати в слово! (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 275).

2. Справляючи надзвичайно приємне враження, захоплювати, підкоряти своєму впливові. Є люди, які з першого погляду зачаровують.. До таких людей належав Янка Купала (Максим Рильський, III, 1956, 392); Ваші [П. Мирного] твори мали великий вплив на мене: опріч величезного літературного хисту, який зразу зачарував мене, я бачив в них широкий та вільний розмах думки (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 198); Пісня зачарувала всіх (Юрій Збанацький, Між .. людьми, 1955, 14); // Приваблюючи чим-небудь, викликати почуття кохання; полонити. [Петро:] Я вже не знаю, чи [Прісьчина] врода красна, чи норов веселий, чи серце ласкаве та добре, — мабуть усе це разом на мене такий мало вплив, мене закрутило, зачарувало. Я її, Грицьку, полюбив... (Панас Мирний, V, 1955, 183); Улан її [Ольгу] зачарував, Улан скорив її красою... (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 169); Тут і познайомився [Боровий] із студенткою художнього інституту, яка буквально з першого погляду зачарувала його (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 17).

Ілюстрації

Див. також

Як зачарувати всіх – майстер-клас від Ґая Кавасакі

«По-перше, усміхайтеся людям. Скільки коштує усмішка? Ніскільки. А чого коштує її відсутність? Усього, бо це заважає вам створити зв’язок із людиною», – резонно зазначає автор та принагідно радить відмовитися від ботоксу та підтяжок, які стануть на заваді природності й щирості.

Тиснучи руку – дивіться в очі, і тисніть не більше ніж 2–3 секунди.

Одяг обирайте так, щоб він промовляв: «Ми рівні».

«Слова – це міміка вашого мозку, вони розповідають про ваш характер, особистість і погляди». Тож радить використовувати прості слова, активний стан та відомі й однозначні аналогії.

Що далі? Звісно ж, розповідати історії, адже сторітелінг керує інформацією, бізнесом, людьми і загалом світом. «Треба не просто розповісти історію, а занурити людину у вашу справу. Якщо ви причаруєте людей, вони втратять відчуття часу, забудуть про цинізм та скептицизм, їх проб’є піт», – дохідливо й так, що це все легко уявити, розповідає Кавасакі.

Як змусити людей діяти? Окрім розповідання історій, пересовувань «вікон Овертона», використовувати ще й зображення, бо «вони мають більшу силу, ніж слова». Також – відмовити відмовам, і ось чому: «Хороший чарівник думає, що відмова означає «Поки що ні», або ж «Розкажіть мені більше», а не однозначне «Ні». До того ж люди відповідатимуть тій етикетці, яку ви на них начепили, підсумовує автор.

Загалом рекомендації щодо підготовки й завоювання довіри та подолання опору, і спонукання до дій від Каваскі – напрочуд цікаві й дотепні, пересипані, як смачні булочки пудрою, реальними історіями. «Беріть у борг», – радить Кавасакі і наводить схожу історію з «Автобіографії» Бенджаміна Франкліна. А потім каже: «Так, можливо, думка про те, що людям не подобається, коли їх про щось просять, хибна. Та й хто ми такі, щоб сперечатися з Бенджаміном Франкліном?»

І ці історії (а їх тут багато) і справді можна порівняти з «кулькою ванільного морозива, що тане на шматочку яблучного пирога».

Вам сподобається, якщо: ви вмієте цінувати стильні та дотепні тексти, у яких речення подекуди нагадують вдалі афоризми і їх хочеться читати й смакувати.

Легкість, ненав’язливість, віртуозність – це все про цю книжку, бо автор справді знається на тому, про що пише. «Думайте по-японськи», – закликає він і відкриває читачам пласт цікавої культури: і в плані взаємин із босом, і зі співробітниками, і щодо досягнення стану, сповненого енергії спокою, й усвідомлення того, що виходить за межі звички, формули та шаблону.

У книжці – багато історій, зворушливих, реальних. А ще – проникливий стиль оповіді, коли автор дає поради: «Хороший чарівник думає…». Так і спливає перед очима дитинство з отим лагідним бабусиним: «Хороша дівчинка/хлопчик робить/думає…». От скажіть – хіба це не мило?

Вам не сподобається, якщо: ви прагнете якихось кардинально нових сентенцій і щоб їх було багато. У книжці, ніде правди діти, є й чимало банального. Деякі поради суперечливі, а деякі – контроверсійні (наприклад, під час презентацій багато говоріть, щоб відточити свої ораторські здібності). Так і хочеться почитати в його наступній книзі поради тим, хто все це буде слухати.

Головна причина прочитати: «Дозвольте собі трішечки зачаруватися», каже автор, і наприкінці книжки дає тест на схильність до зачарування, перше питання в якому: «Скільки м’язів потрібно задіяти для чарівної усмішки?», а останнє: «Попросіть мене повернути гроші».

Дає ще й настанову:«І наостанок: зачарування – могутня навичка, а з великою владою приходить велика відповідальність. Ваш обов’язок – застосувати ці знання так, щоб усі сторони (якщо не весь світ) отримали якусь користь. Прошу, завжди про це пам’ятайте». У зачаруванні – велика магія й сила. Можливо, саме тому чи не найбільше ми боїмося слів: «Я в тобі розчарований/а»?

Джерела та література

https://www.youtube.com/