Затаїти
Затаїти, -ся. См. Затаювати, -ся.
Зміст
Сучасні словники
ЗАТАЇТИ, аю, аїш, док., перех. Зберігати в таємниці, Я ґрунтовно з'ясував справу, яку затаювали галицько-польські дослідники більше ніж півстоліття (Іван Франко, I, 1955, 42); Я неп розповів усе, затаївши тільки те, як Корж скинув з нього штани (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 53);
// Приховувати що-небудь. Вона не знає в своєму роді нікого, хто б хоч крихту хліба затаїв, не то що гроші (Панас Мирний, IV, 1955, 40); * Образно. Пасма гір, чергуючись з долинами, затаюють далечінь (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 252);
// Не виявляти своїх почуттів, ставлення до кого-небудь. Вона затаювала в своєму серці палкі зроду почування (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 105); Мала дівчина таку добру душу та лагідне серце, що за ті дрібниці ніколи й ні на кого довго зла не затаювала (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 30); Прохор затаїв глибоку образу та злість на Карпа (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 26).
♦ Затаювати (затаїти) дихання (дух, віддих і т. ін.) — переставати або дуже тихо якийсь час дихати (щоб зробитися непомітним або внаслідок переляку, сильного враження і т. ін.). Христя аж дух затаїла, щоб не пропустити і слова, що про неї.. будуть казати (Панас Мирний, III, 1954, 79); Теодосій переминався з ноги на ногу, затаїв дихання, тихо ковтав повітря (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 145); Затаювати (затаїти) в собі — приховувати від інших якісь відомості або почуття. Його бажання двоїлись. Хтілось оповідати і хтілось в собі затаїти все пережите (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 299).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 342.
Ілюстрації
|
|
|
|
