Жебрувати

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Жебрува́ти, -ру́ю, -єш, гл. Нищенствовать, просить милостыни. Радом. у. Пішов уже жебрувати. Ном. № 14292.


Сучасні словники

1. ЖЕБРУВА́ТИ, ую, уєш, недок., рідко. Те саме, що жебрати. Просити милостиню; жебрачити, жебрувати; старцювати. Гринько Книш зачав жебрати тоді, як хата йому згоріла (Лесь Мартович, Тв., 1954, 374); — А цей, другий, документ дає тобі право жебрати по всій волості (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 220).

2. перех. і неперех. Надокучливо випрошувати що-небудь у когось. [Неофіт-раб:] І я ще маю жебрати одежі отій своїй з біди гулящій жінці (Леся Українка, II, 1951, 230); [Зінька:] Перед ким я скорилася, жебрала, у ногах лазила? — Перед катом своїм!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 71).

http://sum.in.ua/s/zhebruvaty


Ілюстрації

784686_1511264161.jpg



{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут мистецтв}}