Жаріння
Сучасні словники
ЖА́РІ́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. жарі́ти.
2. Вогонь, що піднімається над предметом, який горить; полум’я. Що росте без коріння, а що цвіте без насіння, а що горить без жаріння? (Сл. Гр.).
Всесвітній словник української мови
Словник відмінків
відмінок однина множина називний жа́рі́ння родовий жа́рі́ння давальний жа́рі́нню знахідний жа́рі́ння орудний жа́рі́нням місцевий на/у жа́рі́нні, жа́рі́нню кличний жа́рі́ння* Словник синонімів
ВОГО́НЬ, ПО́ЛУМ’Я, ОГО́НЬрозм., ПО́ЛУМІННЯрідше,ЖЕ́ВРИВОрідше,ПЛО́МІНЬпоет., заст.,ПО́ЛУМІНЬ[ПО́ЛОМІНЬ]заст.,ЖИ́ЖАдит.,ОГЕ́НЬдіал.,ЖАРІ́ННЯдіал.Моряк так пильно дивиться на полум’я, мовби заворожений видивом вогню (О. Гончар); В печі палало полум’я й миготіло по білих стінах (І. Нечуй-Левицький); Онде зірка палає, мов пломінь (Леся Українка); Поступово тепло збільшується. Дрова охоплює полумінь (Ю. Яновський); Дитина хукає на жижу, Енею ж дур не вдивовижу, видав він різних мастаків (І. Котляревський); Ні, годі! Не буду гасити! Най бухає грішний огень! (І. Франко)
