Дірка

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Дырка. Будь мудрий: налатай маленьку латку на велику дірку. Ном. № 9909. Ум. Ді́рочка. Мет. 298. Без мене і дірочки малої нікому затулить.

Сучасні словники

ДІ́РКА, и, жін. Те саме, що діра 1. Дим ішов просто на хату й виходив у дірку, прорубану в стелі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 392); Руда шапка не прикривала гаразд розкудланого волосся, і воно лізло з-під шапки та крізь дірки в шапці (Михайло Коцюбинський, 1. 1955, 34); Через цю дірку в стіні і винесли на двір тіло Анта (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 22); * Образно. Намножилося народу — діватися вже йому нікуди. — Хай множиться — знайдемо дірки! (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 30). ♦ Дірка з бублика — пусте місце, ніщо. Взяв з бублика дірку!.. (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 157); Латати (залатати) дірку (дірки) — те саме, що Латати (залатати) діру (діри) (див. діра). — Хіба я не знаю, що й ви бідуєте.. Що з того, що ви заробляєте, коли тими грішми не знати, яку дірку залатати (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 42); Зачитати до дірок — порвати, пошарпати, читаючи щось багато разів. — Знаєте, — даси кому газетку — зачитують до дірок. Незручно, коли газета неохайна (Остап Вишня, I, 1956, 322); Сама тобі дірка — про дуже рвану одежу. І кожушок був теж ораненький та задубілий, а проте пальтишко [пальтечко] ще гірше. Сама тобі дірка (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 4).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 1, ст. 392. Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 307.

Зовнішні посилання