Дівоцтво

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Дівоцтво, -ва, с. 1) Дѣвичество; дѣвство. Левиц. Пов. 45. І дівоцтво своє, і худобу хочеш занапастити за таким харцизякою. Кв. II. 210. Кохалась я з одним козаком і заприсягалась нікому більш, як йому одному віддати моє дівоцтво. Стор. І. 34. 2) = Дівота.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 387.


Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

sum_02_293_2.gif

1. Те саме, що дівування — Дія за значенням дівувати, бути дівчиною. Рушнички ви мої, шовком переткані! ..Тільки мені й радості, що гляну на вас та згадаю своє дівоцтво (Нечуй-Левицький, I, 1956, 94); Вона провела своє дівоцтво коло старшого, одруженого брата (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 34).

2. Те саме, що невинність; непорочність. — Слухай, нелюбе, кохалась я з одним козаком і заприсяглась нікому більш, як йому одному, віддати мов дівоцтво (Олекса Стороженко, I, 1957, 40); Заворожить їх за ворітьми молодик, хмелем вдарить у голову терпкий поцілунок — і навіки попливе дівоцтво, як хвиля по річці (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 166).

3. Збірн. до дівка. — Старий голова розпустив село, а найбільше сприяв парубоцтву та дівоцтву (Нечуй-Левицький, III, 1956, 353); Чи на вечерні залюбки 3 дівоцтвом заспіва на хорах... Чийого серця не збурить Принадний вигляд чарівниці (Павло Грабовський, I, 1959, 234).

Cиноніми

Словник синонімів Караванського

Дівочі літа (період), дівування, дівуваннячко; незайманість (стан), невинність, ур. непорочність, п. вінець.

Зведений словник застарілих та маловживаних слів

Паненство — дівоцтво; цнотливість.

Словник синонімів української мови

Невинність — стан людини, що не жила статевим життям; цнота, цнотливість, незайманість, честь, чеснота, дівоцтво, непорочність.

Вживання слова

Слово дівоцтво фіксує з позначкою розмовне Словник української мови в 11-ти томах (К., 1970—1980) й ототожнює його з віддієслівним іменником дівування («бути дівкою»), напр.: Рушнички ви мої, шовком переткані! Тільки мені й радості, що гляну на вас та згадаю своє дівоцтво (І. Нечуй-Левицький). Інше його значення збігається із семантикою слова невинність («моральна чистота, непорочність»), напр.: Заворожить їх за ворітьми молодик, хмелем вдарить у голову терпкий поцілу- нок — і навіки попливе дівоцтво, як хвиля по річці (М. Стельмах). Іменник дівоцтво також може передавати збірне значення до слова дівка, напр.: Старий голова розпустив село, а найбільше сприяв парубоцтву та дівоцтву (І. Нечуй-Левицький). У релігійному стилі як варіант до слова невинність (одного зі значень лексеми дівоцтво) вживається церковнослов’янізм дівство. Вживання книжних елементів надає стилю характеру піднесеності, урочистості, напр.: У Пресвятій Діві переможені закони природи: в народженні зберегла Вона дівство, в Успінні не залишила світ» (З реліг. літ.). Уживання церковнослов’янської форми передбачає також однозначне розуміння дівства як християнської чесноти, напр.: Усі чесноти важливі, і здобувати їх вельми бажано, але жодна з них не зрівняється з дівством. Дівствоце перша чеснота, що возсіяла в раю, перш ніж змій спокусив прародичів. Дівство стало Христовою Матір’ю. Дівство перетворює людей в ангелів. Шлюб починається тлінням і ним закінчується, а дівство підносить світ до безсмертя (З Інтернету). Іменник дівство в релігійному стилі має тільки позитивну конотацію, напр.: надприродне дівство Божої Матері, дівство Пречистої Богородиці, дівство Божої Матері, богопосвячене дівство, моральне дівство, Богом дане дівство, преславне дівство, святе дівство, вічне дівство, непорочне дівство, подвиг дівства, обітниця дівства, вінець дівства, скарбниця дівства (образне найменування Богородиці), охоронець дівства (образне найменування святого праведного Йосифа Обручника), корінь дівства, звеличення дівства, джерело дівства, стовп дівства, збереження дівства, цвіт дівства, сосуд дівства, хранитель дівства, чистота дівства, перли дівства, печаті дівства, краса дівства, зберегти дівство, розбестити дівство, дорожити дівством, присвятити своє дівство Богу, поєднувати дівство і народження, оберігати дівство, втратити дівство, символізувати дівство, прообразувати дівство, пошкодити дівство та ін. Отже, вживання слів дівство-дівоцтво часто регламентується не тільки літературною, а й стильовою нормою.

Додаткова інформація

Словник ґендерних термінів

Дівоцтво – стан до заміжжя, а також стан жінки, що не вступала в шлюбні відносини (Ожегов & Шведова, 2006, с.366). Початок періоду дівоцтва варіювався з часом і залежав від визнаного віку вступу в шлюб. У давнину й у середні віки дівчина вважалася придатною для шлюбу вже з 12 років, хоча укладення шлюбу було можливо і з 7 років, але такий шлюб усе одно повинен був бути підтверджений у більш пізньому віці (у різних країнах Європи в 16 або 18 років). На Сході придатною до заміжжя визнавалася 10-річна дівчинка, у 12,5 років вона вважалася вже такою, що засиділася. Тим не менш, існувала й легальна форма, що визначала шлюбний вік: зазвичай вона встановлювала вік 16, 18 або 21 рік для вступу в шлюб у залежності від того чи іншого регіону Європи. Таким чином, дівоцтво починалося приблизно з 10–12 років і закінчувалося реальним віком вступу в шлюб (у давнину в середньому 13–14 років для Сходу і 15–16 років для Європи; у Середні віки 16–18 років у Європі; з XVI століття європейський вік шлюбності для жінок становив 24–28 років, залежно від їх соціального стану) (Муравйова, 2002).

У Російській імперії до початку ХХ століття майже безроздільно панувала традиційна рання і майже загальна шлюбність: шлюб брали відразу по настанні соціально визнаного віку повноліття, який у другій половині XІХ століття варіювався для дівчини від 13 до 16 років, для юнака – 17–18 років. У південноруських областях дівчина, що не вийшла заміж до 19 років, уважалася «задавненою» та 20-річних наречених починали бракувати: «є, отже, недолік, якщо цілих чотири роки сидить у дівках». У центральних і верхньоволзьких губерніях з 23–25 років дівчина – «перестарок», і женихи її «оббігають», а дівча 25 років – «засиділка», «віковуша», «стара». На російській Півночі і в Сибіру норма для шлюбного віку встановлювалася в більш широких межах і в середньому на більш високому рівні, однак і там шлюби після 25 років і для юнаків, і тим більше для дівчат, були рідкістю.

До початку ХХ століття Російська імперія в основному відійшла вже від надранньої шлюбності минулих століть, коли нормою були шлюби між 13–14-річною нареченою і 15–16-річним нареченим. Ще в 1774 році церква встановлювала шлюбноспроможний вік у 13 років для жінок і в 15 років для чоловіків. Відповідно до імператорського указу 1830 року, мінімальний вік для вступу в шлюб було підвищено до 16 років для нареченої і 18 років для нареченого. Однак селянство і нижні верстви міського населення нерідко зверталися до духовної влади за дозволом видати заміж дочку в більш ранньому віці. У якості головного мотиву висувалася необхідність мати в будинку робітницю або господарку. Для отримання дозволу на шлюб дівчина проходила медичний огляд на фізичну зрілість і дуже часто не витримувала випробування, коли експертами були лікарі, і, навпаки, отримувала свідоцтво на зрілість, коли рішення приймали самі священики (Захаров, 2006). Дівоцтво відігравало важливу роль у розвитку жінки: у цей період дівчина отримувала необхідну освіту й навички для майбутнього сімейного життя, опановувала ведення господарства й нерідко отримувала навички сексуального виховання. У селі такого роду вихованням служили сільські посиденьки, хороводи та інші форми спілкування молоді. Сексуальна свобода дівчат залежала від національних і соціальних особливостей. У цілому, у Європі сільські дівчата були більш вільні у дошлюбній сексуальній поведінці, ніж міські; жінки нижчих верств вільніше за жінок із вищих верств. Вимога цноти пред’являлась насамперед жінкам зі знатних родин, у Середні віки вимога невинності поширилася і на городянок. У Європі дівчина аж до початку жіночого руху в XIX століття була обмеженою в своїй свободі пересування: городянка могла виходити на вулицю тільки в супроводі чоловіка – слуги або родича. Також дівчата піддавались суворій ґендерній сегрегації: спілкування з чоловіками було обмежено членами родини. А. де Токвіль зазначав, що в США в XIX столітті дівчата є найбільш вільною групою серед жінок, що становило, швидше, виняток із правил. Відносно дівчат (дівиць) також часто накладалися і цивільні обмеження: вони не могли виступати й свідчити в суді (це робив за них родич-чоловік або, за відсутності такого, родичка-жінка – мати, у крайньому випадку опікун), не кажучи вже про наявність політичних та інших прав. Дівчата були визнані рівноправними членами суспільства лише до 30-х років (а в деяких країнах до 50-х рр.) XX століття, коли були скасовані громадянські та іншого роду обмеження для незаміжніх жінок. Жінки, що ніколи не перебували у шлюбі, також зараховувалися до цієї категорії, звідки й виникло поняття «стара діва» (Муравйова, 2002). Джерело: Шевченко, З. В. (Уклад.). (2016). Словник ґендерних термінів. Черкаси: видавець Чабаненко Ю.

У масовій свідомості та культурі

У традиційному суспільстві дошлюбна незайманість була неодмінною чеснотою (передусім, це стосувалося дівчат). У багатьох суспільствах дівчата, що втратили дошлюбну цноту, зазнавали стигматизації: наприклад, в українців існував звичай вимазувати дьогтем їхні ворота, а якщо дівчина народжувала позашлюбну дитину, їй обрізали коси і покривали голову хусткою (звідси «покритка»). Перевіряння новоодруженої на цілість дівочої пліви було важливим елементом шлюбних обрядів багатьох народів, у тому числі й українського. Оскільки свідоцтвом дівочої цноти вважалася кровотеча після статевого акту, і відповідно сліди крові на білизні після першої шлюбної ночі мали її демонструвати. З перевіркою цноти пов'язаний один з українських весільних обрядів — «обряд комори»: в коморі стелили молодим шлюбну постіль. Сорочку молодої зі слідами крові від дефлорації («червцю») після першої шлюбної ночі називали калиною — це було свідоцтво незайманості нареченої до шлюбу. Як символ дотриманого дошлюбного дівоцтва уранці вивішували корогву — шматок червоної тканини. Якщо ж слідів крові на сорочці не виявлялося, це ставало ганьбою для молодої: з короваю викидали калину, топтали її, а замість неї встромлювали гілку сосни або руту, пояснюючи: «Наша молода не принесла калини — їй прикраси не треба», співаючи при цьому: «Ой, щоб тобі да морозоньку, що заморозив калиноньку, да засмутив да родиноньку». Вираз «згубити (стратити) калину» означав «втратити дівоцтво, невинність», а «ламати (ломити, сікти) калину»«позбавляти дівоцтва».

Ілюстрації

769px-Briullov%2C_Karl_-_A_Dream_of_a_Girl_Before_a_Sunrise.jpg

Карл Брюллов "Сон молодої дівчини перед світанком"