Дружина

Дружина, -ни, 1) об. Каждый изъ супруговъ — какъ мужъ, такъ и жена. Да поможи, Боже, на рушничку стати: тоді не розлучить ні батько, ні мати, ні чужая чужина, коли судилася дружина. Мет. 53. З великою худобою битись да сваритись, з хорошою дружиною на світі нажитись. Мет. 83. Ой як буду, моя матусенько, да я в війську помірати, приймай мою вірную дружину да за рідну дитину. Мет. 241. Чоловіче мій, дружино моя, завіз ти мене, де роду нема. Мет. 246. 2) ж. Товарищи, дружина, слуги. Хвалиться стрілкою перед дружинкою: да нема у дружини такої стріли, як у самого пана Івана. Чуб. ІІІ. 288. Ум. Дружинка, дружинонька, дружиночка. Чуб. ІІІ. 288. Маркев. 136. Грин. ІІІ. 429. Мил. 205. Що білая лебедина Дунай сколотила, невірная дружинонька жалю наробила. Чуб. ІІІ. 137. Негідняя дружиночка молодому світ зав’яже. Чуб. V. 31. Борейкова дружинонька волає долами: один каже до другого: «Вже пана не мами». Гол. І. 14.