Длубати

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Длубати, -баю, -єш, гл. 1) Ковырять. Чого ти все в носі длубаєш? 2) = Длубатися 2.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980):

ДЛУБАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., розм.

1. Роблячи в чомусь невеликі ямки, заглибини, відколупуючи частинки чого-небудь, руйнувати його поверхню. Матрос іноді зсовував брови і починав неспокійно длубати ще вогку глину Альошиного житла (Іван Микитенко, II, 1957, 257); Орися.. попросила не колупати ножиками столів, не писати на стінах, не псувати підвіконня, не длубати кору на деревах (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 231).

2. Те саме, що колупати 2. — Мама тобі не спекли [пиріжків], — відказує йому дівчинка. — Чому? — допитується Андрійко. — Бо ти к’ївий чойт, — длубаючи в носі, протягує найменше (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 441).

Український тлумачний словник: ДЛУБАТИ-аю, -аєш, недок., перех. і неперех., розм.

1) Роблячи в чомусь невеликі ямки, заглибини, відколупуючи частинки чого-небудь, руйнувати його поверхню.

2) Те саме, що колупати 2).

Інші словники:

Длубати — дієслово недоконаного виду розм … Орфографічний словник української мови

Подлубати — аю, аєш, док., розм. 1) Док. до длубати 1). Подлубати долівку. 2) Длубати, колупати якийсь час. •• В голові/ подлу/бати жарт. розміркувати, обдумати … Український тлумачний словник

Долубати — а/ю, а/єш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що длубати … Український тлумачний словник

Довбати — I = довбти (ударяючи твердим предметом, порушувати цілісність чогось), роздовбувати, роздовбати, длубати; продовбувати, продовбати, продовбти (отвір, дірку); видовбувати, видовбати (заглибину, ямку) II ▶ див. дзьобати, колупати, критикувати … Словник синонімів української мови

Видлубати — дієслово доконаного виду розм … Орфографічний словник української мови

Цікаво

Рими до слова "Длубати"

Ілюстрації

Длубати - 1.png


Длубати - 2.jpg Длубати - 3.png


Джерело

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 1, ст. 393.