Дихавиця
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Дихавиця, -ці, ж. 1) Удушье, одышка. 2) Запалъ у лошадей. 3) Болотистое мѣсто. Вх. Лем. 410.
Сучасні словники
1) Дихавиця, і, жін., зах. Астма. Де-небудь стане [мати] з ґаздинями на вулиці чи коло церкви, то й зараз наводить на це, що дихавицю має (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 191); [Недужі:] — А мені ноги одібрало. — Мене ж дихавиця мучить... (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 147).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 290.
