Дзвіниця

Дзвіниця, -ці, ж. 1) Колокольня. Як в Кийові на дзвіниці черні в дзвони дзвонять, так в Полтаві перекупки на місті гуторять. Ном. № 13445. 2) = Вежа 3. Гол. І. Объясн. къ рис. 21. О. 1861. XI; Св. 36. Ум. Дзвіничка.

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

[1] ДЗВІНИ́ЦЯ, і, жін. Вежа для дзвонів на церкві, при церкві або окрема будівля з дзвонами. До утрені завив з дзвіниці Великий дзвін (Тарас Шевченко, II, 1953, 38); Від старої Орської кріпості лишилася тільки кам'яна дзвіниця (Радянська Україна, 27.VIII 1959, 3); * У порівняннях. Поставить він собі «двір» [замок], такий високий, як дзвіниця (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 101).

Публічний електронний словник української мови

[2] дзвіни́ця (зменшене — дзвіни́чка) — 1) вежа для дзвонів у церкві, при церкві або окрема будівля з дзвонами, яка служила також сто­рожовою вежею; тому первісною формою української дзвіниці була звичайна бантина, покладена на двох стовпах і прикрита невеличким дашком. До утрені завив з дзвіниці великий дзвін (Т. Шевченко); Як у Києві на дзвіниці ченці в дзвони дзвонять, так у Полтаві перекупки на місті гуторять (М. Номис); 2) святечна гра на Великдень (див. оборі́г 2).

Словник синонімів

[3] ДЗВІНИЦЯ див. БАШТА

Українська Радянська енциклопедія

[4] -баштоподібна мурована або дерев'яна культова споруда. Будується окремо від храму або є його частиною. Д. в плані бувають квадратні, прямокутні, круглі та багатогранні з горизонтальними поярусними членуваннями. Перший ярус Д.- комора або проїзна брама, горішній - для дзвонів. Висотний силует Д. часто відігравав важливу архіт.-мистецьку роль у містобудуванні. Серед відомих Д.- кампаніла, т. з. Падаюча вежа у Пізі (1174-1372, розпочата арх. Бонанно); Івана Великого в Моск. Кремлі (1505- 08, арх. Б. Фрязін, надбудована 1600; вис. 81 м); Петропавловського собору в Ленінграді (вис. 121,8 м); Велика Д. (1731-45, арх. Й. Шедель, вис. 96 м) і Д. на Дальніх печерах (1754-61, арх. С. Ковнір та І. Григорович-Барський, вис. 40 м), обидві - в Києво-Печерській Лаврі, Д. Софійського собору в Києві (18-19 ст., арх. Шедель, П. Спарро, вис. 76 м.), Успенського собору в Харкові (1824-33, арх. Є. Васильєв, вис. 89,5 м); дерев'яні Д.- церкви св. Юра в Дрогобичі (1600), в Могилеві-Подільському Вінн. обл. (18 ст.).

Ілюстрації

[5]

[6]

[7]

[8]

Медіа

Дзвіниця в місті Борщів

Лаврська дзвіниця

Дерев'яна дзвіниця. Закарпаття

Цікаві факти

Зі сторінки історії

Дзвіниця Споруда у вигляді башти або стінки з прорізами для розміщення дзвонів. Може бути окремою будівлею або частиною християнського храму, здіймаючись над його стінами або нартексом. Дзвіниця у вигляді призматичної або циліндричної башти зводилася одноярусною або кількаярусною, кожний з яких мав великі прорізи, і звичайно увінчувалася пірамідальним дахом, шатром, шпилем або маківкою. Дзвіниця у формі стінки з різними за розмірами прорізами для підвішування дзвонів різного тону, надбудована над стіною храму називалась "настінною". Спорудження дзвіниць набуло розповсюдження в усіх без винятку християнських країнах світу. Перші дзвіниці побудовані в Римі при базиліці св. Іоанна Латеранського і св. Петра. З XI в. стали будуватися в Європі повсюдно. На Русі існують з XIV ст. Зазвичай, дзвони дзвіниці скликають на церковну службу, відзначення певного часу і з нагоди різноманітних подій, як то — церковні свята, зараз також відвідання храму поважними гостями, ще можуть бити у дзвони на весілля (вінчання), похорони (відспівування). [9]