Город
Город, -ду, м. 1) Огородъ. Сидить, як качан в городі. Ном. Ум. Городець, городонько, горідчик. Левиц. І. 170. Городчик. Пішла в городець, рвала барвінець. Чуб. III. 301. Прийди, козаче, к мойому городоньку. См. Огород. 2) Родъ игры. КС. 1887. VI. 457. Родъ хоровода. Грин. III. 109.
Город, -да, м. Городъ. Чуру свого до города Черкаси посилав. АД. II. 9. Ум. Городець, городечок, городок. Ой везуть сиротусирітку а в Кам’янецьгородець. Чуб. В городі царів син, а за городечком царівна. Чуб. III. 159.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ГО́РОД, а, чол. 1. розм., рідко. Те саме, що місто. В тім городі жила Дидона, А город звався Карфаген (Іван Котляревський, I, 1952, 71); Щасливі ленінградці і ленінградки, що живуть у такім прекраснім городі, городі Леніна (Остап Вишня, День.., 1950, 91). 2. спорт. Місце кожної команди в різних масових іграх, яке звичайно окреслюється лініями на землі. Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 135. ГОРО́Д, у, чол. Ділянка землі при садибі, здебільшого для вирощування овочів. Через левади та городи Два кума йшло з весілля до господи (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 47); За садом розглігся й город: картопля, капуста, помідори, морква, цибуля та інше (Юрій Смолич, III, 1959, 526). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 135.
УКРЛІТ.ORG_Cловник
ГО́РОД, у, ч. 1. розм., рідко. Те саме, що мі́сто. В тім городі жила Дидона, А город звався Карфаген (Котд., І, 1952, 71); Щасливі ленінградці і ленінградки, що живуть у такім прекраснім городі, городі Леніна (Вишня, День.., 1950, 91). 2. спорт. Місце кожної команди в різних масових іграх, яке звичайно окреслюється лініями на землі. ГОРО́Д, а, ч. Ділянка землі при садибі, здебільшого для вирощування овочів. Через левади та городи Два кума йшло з весілля до господи (Гл., Вибр., 1957, 47); За садом розглігся й город: картопля, капуста, помідори, морква, цибуля та інше (Смолич, III, 1959, 526). ГО́РОД, а, ч., розм. Те саме, що юроди́вий 2. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 135.
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
город I г`ород -а, ч., спорт. Місце кожної команди в різних масових іграх, яке звичайно окреслюється лініями на землі.
II гор`од -у, ч. Ділянка землі при садибі, здебільшого для вирощування овочів.
Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Цікаві факти
Матеріал з Вікіпедії
Етимологія Град «місто, огорожа», давньоруське градъ; — запозичення з старослов'янської мови; старослов'янське (церковнослов'янське) градъ є прямим відповідником до давньоруського городъ, українського город. Етимологічно город — обгороджене місце. Давньоруське городъ «огорожа, паркан, фортеця; місто; мур», польське grod «фортеця, замок; місто», кашубське [star(o)gard], чеське, словацьке hrad «замок, фортеця», верхньолужицьке hrod «замок, фортеця, палац», полабське gord «стайня, стодола», старослов'янське гардъ «місто, сад». Городище — поселення, укріплене валами і ровами; місце, де збереглися рештки укріпленого поселення. Обгороджені місця в поселеннях ставали центрами міжобщинного обміну і торгівлі, в цих місцях починали селитись ремісники. Згодом, відповідно до слова «місце» (білоруське места застаріле «місто; [базарна площа]», давньоруське мѣсто «місце; селище», польське miasto «місцевість, ринок», чеське mesto «місто» misto «місце», верхньолужицьке і нижньолужицьке město «місто; місце; площа», словацьке mesto «місто» miesto, болгарське мя́сто «місце, місцевість», македонське место «місце; місто», сербохорватське мèсто (мjèсто), словенське mésto, старослов'янське мѣсто «місце»; — псл. *město «місце», давніше, очевидно, «накидане на землю покриття для розташування», пов'язане з metati, mesti «кидати» — розвиток значення «великий населений пункт» (через проміжне «базарна площа, ринок»), відбувся, очевидно, під впливом польської мови) це місце почали звати «містом».
