Гордий

Гордий, -а, -е. 1) Гордый, спесивый, надменный. Горда душа в убогім тілі. Ном. Люде горді; горді очі; думи горді; пішов гордою ходою. 2) Величественный. Ой зза гори, зза крутої горде військо виступає. Млр. Лит. Сб. 193.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ГО́РДИЙ, а, е.

1. Сповнений особистої гідності, самоповаги. [Сербин:] Не поладили ми з ним іще на Січі, та й досі не змирились: ти знаєш козацьку вдачу — гордий народ! (Степан Васильченко, III, 1960, 34); Гордий і волелюбний, він. нагадував сокола, що, вирвавшись з тісної клітки на простір, розправляє свої потужні крила на всю широчінь (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 704); // Який виражає особисту гідність, самоповагу. Між усіма бурлаками визначався Микола своїм зростом, своїм рівним станом і гордим сміливим поглядом (Нечуй-Левицький, II, 1956, 252); В гордій позі з електропилою в руці стоїть Василь Букачук (Михайло Стельмах, Над Черемошем, 1952, 139).

2. Який відчуває задоволення від чого-небудь, усвідомлення досягнутих успіхів, переваги в чому-небудь. Вона була горда, що чоловік не грає в карти, і всім хвалилась (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 296); Ми, українці, горді з того, що живемо в Країні Рад (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 292).

3. перен. Сповнений високого смислу; піднесений. Морозом очі окує, А думи гордії розвіє, Як ту сніжину по степу! (Тарас Шевченко, II, 1953, 354); Гордий, крилатий і неповторний час переживаємо ми, будівники комунізму (Радянська Україна, 1.I 1959, 1).

4. Який має про себе надмірно високу думку і зневажливо, звисока ставиться до інших; пихатий. Пани такі якісь сердиті, а горді — аж надимаються (Марко Вовчок, I, 1955, 27); Така собі проста Докія Петрівна, з людьми не горда і з дітьми лагідна (Андрій Головко, II, 1957, 192); * Образно. Неприступний, гордий університет вдруге зачинив перед Сергієм свої високі двері (Олекса Гуреїв, Друзі... 1959, 27).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 126.

Ілюстрації