Гончий

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Гончий, -а, -е. О собакахъ: гончій. Употребляется какъ существительное: гонча. Левч. 151.

Сучасні словники

1. мисл. Який швидко бігає, привчений шати звіра (про породу собак). Нурла виступав з рухами гончого пса, який нюшить вже дичину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 399); // у знач. ім. гончий, чого, чол.; гонча, чої, жін. Собака цієї породи. Троянці в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарі (Іван Котляревський, I, 1952, 181); — Нехай коней сідлають та щоб гончих і хортів на швори позбирали! (Олекса Стороженко, I, 1957, 290).

2. перен. Пов'язаний з гонитвою (у 1 знач.) за ким-, чим-небудь. За обома джентльменами розіслано гончі листи (Іван Франко, VII, 1951, 441); Я рвонулась перед себе, але мене скоро завернули гончі поліцаї (Ірина Вільде, Пов. і опов.. 1949, 35).

Ілюстрації

Гончий1.jpg Гончий2.jpg Гончая3.jpg Гона4.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Словник української мови

Зовнішні посилання