Гомін

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Гомін, -мону, м. Говоръ, крикъ, шумъ. Гомін справили такий, мов справді на бенкеті. К. ЧР. 135. Ну, хлопці, в дорогу! та чуєте без гомону. Шевч. 177.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ГО́МІН, мону, чол.

  • Звучання розмови. Як почув [Пістряк] гомін свого начальника, так зараз, знявши шапочку, і підійшов до нього, і поклонивсь йому низенько (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 178); Дзвінок голови — і враз стихає приглушений гомін людських голосів (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 6);

Розмови, чутки. Ходив гомін, що старші сини покійного панотця не дуже мирять з своїми парафіянами (Нечуй-Левицький, III, 1956, 9); Події, що про них гомін ходив у народі і що до них закликали всі оті промовці на ярмарку, тепер уже здавалися.. неминучою дійсністю (Андрій Головко, II, 1957, 255).

  • Безладний шум; гамір. Звідси не видно ні моря ясного; Гомону з міста не чутно гучного (Леся Українка, I, 1951, 72); Окремі зітхання, стогони та вигуки ночі змінилися густим, безперервним гомоном дня (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 6).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 121.

Ілюстрації

Homin-homin-homin-po-dibrovi TABS web.png Hqdefault.jpg Без названия (2).jpg Photoicon.png

Медіа

https://www.youtube.com/watch?v=Ff-egBHVpd4

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання