Голос

Словник Бориса Грінченка

Голос, -су, м. 1) Голосъ. Козацьким голосом гукає. ЗОЮР. І. 217. Почула Леся Кирила Тура голос. К. ЧР. 136. На такий голос. Такимъ голосомъ. Питає його на такий саме голос, як у дочки. Чуб. II. 201. У голос. Громко. Ой прийшли до Дунаю та у голос гукнули. О. 1862. X. 2. Плачеплаче, а далі й заридає у голосМВ. (О. 1862. ІІІ. 60). Іван у голос тужить. О. 1861. IV. 62. У голос ударились. Заплакали громко. Г. Барв. 58. Иногда въ томъ же значеніи совсѣмъ безъ глагола. Батько і мати бачуть лихо, та в голос. ХС. VII. 455. Справді робиться страшно. Деякі вже й у голос. Г. Барв. 207. Не своїм голосом. Громко, испуганно, неестественно. Кричить не своїм голосом. Ном. № 3460. У свиний голос. Несвоевременно; чаще всего: очень поздно. Ном. № 7797. Подати голос. Отозваться. Марина перша було подає голос. Левиц. І. 112. В один голос. Одинаково. Чи можна ж, щоб стільки людей брехало та все в один голос? На голос. Громко. Брат читає коло стола на голос. Федьк. Ум. Голосок, голосочок, голосонько. Кого я люблю по голосоньку пізнаю. Чуб. V. 1067.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ГОЛОС, у, чол.

1. Сукупність різних щодо висоти, сили і тембру звуків, які видав людина (або тварина, що дихає легенями) за допомогою голосового апарата. Наострю слух твій, щоб, як окликнуся, Ти чув мій голос, наче грім у хмар (Іван Франко, XIII, 1954, 324); Важко ступив [Невкішілий] з порога в кузню й поздоровкався глухим простудженим голосом (Андрій Головко, II, 1957, 259); Цікаво, що у самців безхвостих земноводних є голос, який служить їм для призивання самки (Визначник земноводних та плазунів, 1955, 12). ♦ В один голос: а) одностайно. [Коваль:] Усі в один голос радять виряджати Степана, не гаяти, і, певно, так воно і повинно бути (Марко Кропивницький, V, 1959, 19); б) в один час; одночасно, разом. — Де, де спалили? — в один голос запитали Галя і Тамара. — Тут. — Жінка показала рукою в напрямі високого димаря.. Крематорій називають (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 173); Зриватися (зірватися) з голосу див. зриватися; З чужого голосу співати (говорити і т. ін.) — не маючи своєї думки, сліпо повторювати чуже. Слід прямо сказати, що ті, хто вимагали «скасування» постанов ЦК КПРС про літературу і мистецтво, як «гальма» для розвитку художньої творчості, ті, усвідомлювали це чи ні, співали з чужого голосу (Про багатство літератури, 1959, 65); Горлає з чужого голосу (Олександр Довженко, I, 1958, 37); На повний голос — з усією повнотою і глибиною. Настав час на повний голос оспівати велич нашої героїчної доби, створити правдиві високохудожні твори про нашого прекрасного сучасника (Літературна газета, 13.X 1961, 2); [Крикун:] Дійсно, вона [фронтова газета] не освітлює на повний голос рядових героїв (Олександр Корнійчук, II, 1955, 12); Не своїм голосом кричати (закричати, верещати, заверещати і т. ін.) — кричати дуже голосно, з усієї сили. Треба ж і до малої дитини кинутись.., бо бідне вже давно.. кричить не своїм голосом (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 227); Враз хряпнуло дверима в коридорі і хтось не своїм голосом заверещав: — Кого там судомить??? Га? (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 165); У свинячий голос — дуже пізно; несвоєчасно. До школи у свинячий голос приходить [учень] (Юрій Яновський, I, 1954, 26).

2. перен. Звуки, які утворюються деякими неживими предметами або характерні для них. Батько.. взяв свій невеличкий.. молоток у руки і кільканадцять разів ударив.. Пішов голос по всьому присілку — знак, що в кузні починається робота (Іван Франко, IV. 1950, 188); Вже чулися вибухи ручних гранат, а крізь верескливе торохкотіння польських кулеметів Шоша проривався басовий голос наших максимок (Юрій Смолич, Театр.., 1946, 85).

3. Звучання голосових зв'язок як матеріал вокального мистецтва. Головними принципами і традиціями російської вокальної школи, що лягли в основу виховання радянських майстрів співу, є.. поступовість і послідовність в оволодінні майстерністю співу, оберезісність у поводженні з голосом (Мистецтво, 1, 1959, 9); Осталась в пам'ятку моєму Ічня [містечко] ще своїми піснями та напрочуд хорошими голосами (Степан Васильченко, IV, 1960, 8).

4. Одна з кількох мелодій музичного твору; партія у вокальному ансамблі. [Карпо:] Мугикаючи, іноді й пісню складу, і голоса до неї виведу, і слова підладнаю (Марко Кропивницький. II, 1958, 124); Народний гуртовий виклад [пісні «Ой половина та й саду цвіте»] має три голоси (Мистецтво, 1, 1956, 34); // заст. Мелодія, мотив. Це справжні невеличкі романси, тілько до них недостає голосу (Панас Мирний, V, 1955, 413); [Степан Демидович:] Гарна пісня, тільки якби веселіша на голос (Володимир Самійленко, II, 1958, 129).

5. чого і який, перен. Поклик, веління якого-небудь внутрішнього почуття, інстинкту, переконання. Тихо, аж шумить в ухах. Здається, шепоче таємний голос думки (Степан Васильченко, II, 1959, 488); З усіх кінців країни летять на адресу [XXII] з'їзду слова схвалення, всенародної підтримки. Голосом серця, ділами своїми підтримують ленінську політику партії і трудівники Радянської України (Радянська Україна, 25.X 1961, 1); * У порівняннях. І шумлять, і дзвенять їх [народні] пісні над невпинною течією Дніпра-Славути, як голос правди і слави.. (Максим Рильський, III, 1956, 26).

6. Про думку, висловлювання, міркування. Сила і непереможність Комуністичної партії полягає у кровному, нерозривному зв'язку з масами, в умінні прислухатися до їх голосу (Комуніст України, 1, 1959, 7); Голос радянських письменників — це голос радянського народу (Літературна газета. 31.VIII 1950, 2); * Образно. Панас Мирний відчував, що йому бракує власного поетичного голосу, художньої майстерності, поетичної досконалості, що йому треба наполегливо вчитись (Рад. літ во, 18, 1955, 248). ♦ Підносити голос див. підносити.

7. Право висловлювати свою думку при вирішенні державних або громадських справ. — Я чоловік значний на селі і в громаді маю великий голос (Степан Васильченко, IV, 1960, 20); [Чирва:] Не дам [хліба] на одробіток, бо самого обікрали... Голосу позбавили... (Іван Микитенко, I, 1957, 88); // Зовнішній вияв цієї думки. На підставі статті 116 Конституції Української РСР вибори депутатів є рівними: кожний громадянин має один голос (Положення про вибори до ВР УРСР, 1946, 3); Довелось підраховувати голоси (Андрій Головко, II, 1957, 522).

УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)

ГОЛОС

• у музиці: 1. в поліфонічному творі - одна з мелодичних ліній, які співпрацюють між собою (напр., 5-голоса фуга); 2. записана партія одного інструмента або однієї групи інструментів, які виступають в оркестрі; 3. в оргЗні - т. зв. реєстр (група пискалок, які видають звук подібного забарвлення).
• звуки, що їх утворює голосовий апарат людини або тварини; у ссавців джерелом г. є тремтіння голосових струн; резонаторами служать гортань, ротова і носова порожнини, горло, трахеї, бронхи, в деяких тварин ще гортанні мішки.

Орфографічний словник української мови

Го́лос - іменник чоловічого роду. Але: два, три, чотири го́лоси

Словник синонімів

ГОЛОС - (низький жін.) альт, (низький чол.) бас, (високий чол.) тенор, фальцет; (грому) звучання, звуки; (пісні) мелодія, мотив, наспів, цер. глас; (серця) поклик, веління; (народу) думка, опінія; У ФР. авторитет, вага <н. мати великий голос>; голосок, голосочок, голосище.

СЦОТ (Словник церковно-обрядової термінології)

'Го́лос (див. глас)

• Сукупність текстів змінних частин богослужінь тижневого кола, які протягом одного тижня виконують на одну мелодію;
• Мелодія, на яку виконують зазначені богослужіння

Українсько-російський словник

ГОЛОС

• на весь [на повний] голос — во весь голос, полным голосом; преим. перен. во всеуслышание
• віддавати голос (кому) — отдавать голос (кому)
• подавати голос (за кого) — подавать голос (за кого)

Фразеологічний словник української мови

ГОЛОС

• в оди́н го́лос. 1. Одночасно, разом. — Дарма, мамо, ми додому хочемо вже,— кажуть в один голос сини (Марко Вовчок); З-поза сусіднього горбка вигулькнуло .. два шестирічних шибеники й дзвінко в один голос: — Здрастуйте, діду! (О. Довженко); — Добрий вечір, щедрівники! — привітався Гайдим.— Добрий вечір, Романе Яремовичу! — загукали вони в один голос (І. Цюпа). 2. Одностайно. (Коваль:) Усі в один голос радять виряджати Степана, не гаячись, і, певно, так воно і повинно бути (М. Кропивницький).

• го́лос (глас) вола́ючого (вопію́щого) в пусте́лі (в пусти́ні), книжн. Даремні думки, поклики, що залишаються без відповіді, без уваги. Усього два десятиліття тому голоси прихильників еруптивних (вулканічних) процесів на планетах були, так би мовити, голосом волаючого в пустелі (З журналу); Я в розпачі кричу: “Свисток, усе царство за свисток!” .. Але і цей мій розпачливий поклик зостається гласом вопіющого в пустелі… (І. Драч); — Вночі ворота Лаври не гостинні, даремно тут і возвишати глас. Глас вопіющого в пустині, напевно, був чутніший, як у нас (Л. Костенко).

• зрива́тися / зірва́тися з го́лосу. Втрачати голос, замовкати від надмірного крику або хвилювання. Безхатько зірвався з голосу і, пополотнівши, ніби заморожений, застиг посеред хати з роззявленим ротом (Л. Юхвід); Бояри загомоніли. Судислав, намагаючись перекричати їх, зірвався з голосу (А. Хижняк).

• (і) го́лосу не відтя́гне. Дуже слабий. Серце Насті розривалося, коли вона дивилася на свою дитину: бліде, голодне й голосу не відтягне (З журналу).

• (й) го́лосу не відво́дити / не відвести́. Втрачати здатність говорити, розмовляти. Часом так груди заложить, що й голосу не одведу (О. Стороженко).

• кла́сти / покла́сти (положи́ти, розкла́сти) на му́зику (на но́ти). Писати музичний твір на який-небудь текст. — Я, голубчику, вчений, бачиш, усякі пісні записую, на ноти, значить, кладу (М. Стельмах); Дещо з своїх вражень вона пробувала навіть покласти на музику (М. Олійник); Були ці пісні у пам’яті, поки пощастило стрінути пана Е. Мертке, що оце тепер положив їх на ноти (Марко Вовчок); Та й купер’яни ніби вже живуть лише у пісні, що розклав на ноти Лисенко (М. Рильський). поло́жено на го́лос. Ліричні вірші Франка просяться часто в музику. Деякі з них справді положено на голос Лисенком (М. Коцюбинський).

• на весь (на по́вний, у по́вний і т. ін.) го́лос. 1. зі сл. крича́ти, співа́ти і т. ін. Дуже голосно, з усієї сили. Як крикнув десятник на весь голос: “На панщину!” (Марко Вовчок); Співали її всі — й ті, що знали пісню, і ті, що не знали її. На весь голос співали українці (Л. Первомайський); Спохопився я, коли почув, що птахи співають на повний голос (З журналу); Василько почав шморгати носом, потім згадав, що цей дядько придавив йому руку, і заплакав уже на весь голос (П. Панч). 2. Нічого не приховуючи, з усією повнотою, переконливістю. (Зіна:) Ви мене і так стільки часу в чорному тілі тримали. Дайте ж мені хоч раз заговорити на повний голос (Т. Фесенко). не на по́вний го́лос. Після смерті Драгоманова Кримський написав некролог, в якому гідно відзначив заслуги видатного вченого і публіциста, але з огляду на царську цензуру сказав про це не на повний голос (З журналу).

• не свої́м (нелю́дським, несамови́тим і т. ін.) го́лосом, зі сл. крича́ти, вереща́ти і под. Дуже голосно, надривно. — О жах! — Раптом скрикнув не своїм голосом письменник.— Що я написав? Та це ж найсправжнісінька халтура (М. Хвильовий); Хлопець знітився, загорлав не своїм голосом (О. Довженко); Нелюдським голосом закричала жінка, заломивши руки, кинулась уперед (М. Стельмах).

• підніма́ти (підійма́ти, підно́сити і т. ін.) / підня́ти (підійня́ти, піднести́ і т. ін.) го́лос. 1. Починати говорити, висловлювати свої думки. (Сестра Серахвима (піднімає голос до людей):) Чого ви зібрались? (Панас Мирний); — Наберетесь чимало клопоту, поки добудете свою царівну з зачарованого замку… — Чому так? — підняв голос Ломицький (І. Нечуй-Левицький); Ми помітили, що Поля хоче говорити .. проте піднести свій голос не наважувалась. Сев її підбадьорив, і вона розповіла свою коротку історію (Ю. Яновський); — А що, коли б узятися за затоплену Карапатівську рудню? — тихо, несміливо підніс голос худий високий дідок (Олесь Досвітній). 2. Говорити голосніше, підвищувати тон, перев. сердячись; сварити кого-небудь, дорікати комусь. — Цить мені, анахтем! — підіймає голос Дорохтей (М. Стельмах); — Але заспокойтесь,— кінчаю я,— я не хочу підносити свого голосу, я сваритися не буду (Ю. Яновський); — А на кого

• подава́ти / пода́ти (свій) го́лос. 1. Видавати певні звуки, обзиватися. Наливайка пекли у мідному бику: уся Варшава збіглася послухати, як зареве бик, та нічого не почули — істлів, сердешний, а голосу не подав (О. Стороженко); — Ви! Жовтороті! — несподівано подав голос Левченко. — Та як ви так смієте про неї? (О. Гончар); — А чому на Різдво активізується нечиста сила? — подала голос .. красива сусідка справа (А. Крижанівський). 2. за кого—що. Висловлюватися на захист кого-, чого-небудь, на чиюсь користь. Подаю свій авторський голос за участь Лілі і Оксани Ст. (Стешенко) в моїй драмі (Леся Українка); Я голос подаю за людськість і людину, За міста цвіт гінкий, за красний зріст села (М. Рильський).

• позбавля́ти / позба́вити (пра́ва) го́лосу кого. Забороняти кому-небудь брати участь у голосуванні. (Коваль:) Я пропоную конфіскувати майно. Заарештувати Чирву та ще кількох. Позбавити їх голосу (І. Микитенко).

• розпуска́ти / розпусти́ти го́лос, несхв. Не стримуючись, дуже голосно, на повну силу кричати, співати, лаятися і т. ін. Ще тюпаючи до погреба, вона завела пісню, а як опинилася в його темній самотині, то так розпустила свій голос — аж луна знялася (Панас Мирний); Ілько Панасович рукам волі не давав, але голос розпустив.. — Та я тебе, вишкребку… (А. Крижанівський).

• співа́ти в оди́н го́лос. Говорити, твердити разом те саме. Турбувався (Лушня) тільки про одно: коли б перше Чіпки побачитись з Петром та Якимом, та наструнчити їх, щоб уже в один голос співали (Панас Мирний).

• співа́ти з чужо́го го́лосу. Не маючи власної думки, сліпо повторювати чуже; діяти за чужими настановами. — Ви співаєте з чужого голосу, мій недосвідчений друже,— недбало кинув розпорядник (А. Крижанівський). горла́ти з чужо́го го́лосу. До нього вчепився такий самий молодий, кругловидий солдат-гайдамака. Горлає з чужого голосу (О. Довженко). співа́ти з го́лосу чийого. Отаман Лизогуб наморщив чоло, заклав руку за борт френча.— З чийого ви голосу співаєте, пане сотник? Щось мені й Тур таке торочив (П. Панч).

• у свиня́чий (у чо́ртів) го́лос. Дуже пізно, несвоєчасно. — Це ж родичі посходилися (на толоку), а я в свинячий голос приплентався (Є. Гуцало); (Надія:) Якщо хочете, можете збиратися до моря. (Мотря:) Слава Богу, додумалися… У чортів голос… (Надія:) Нічого не в чортів. Саме сезон… (З. Мороз).

Музичні терміни

ГОЛОС(іт. voce)

• Звуки, які утворюються голосовим апаратом людини і забезпечують спілкування людей та передачу думок звуковим шляхом. Залежно від характеру роботи механізмів голосоутворення та використання, людський Г. поділяється на мовлення, спів та шепіт.
• Мелодія, яка є основою більшості вокальних, інструментальних та ін. музичних творів. Сукупність голосів утворює фактуру твору. *Окрема нотна партія будь-якого інструмента оркестрового, ансамблевого чи голосу хорового твору. 4. Мелодія пісні, наспів.

Ілюстрації

Див. також

• Голосіння
• Голосити
• Голосний
• Голосно
• Голосок
• Голосонько
• Голосочок