Говірка

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Говірка, -ки, ж. 1) Выговоръ, діалектъ, манера говорить. У литвинів говірка не така, як у нас. Черниг. Пані наша.... з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. МВ. II. 31. 2) Разговоръ, говореніе. А я хотів би почути говірки женихової. Г. Барв. 328. У тій тихій говірці їм почулася грізна буря. Мир. ХРВ. 115. 3) Пересуды, сплетня. Пішла вже скрізь по селу про його говірка. Полт. Ум. Говіронька. Така тиха, така й мова, така й говіронька. Чуб. V. 123. Гові́рка — найменша одиниця територіальної диференціації діалектичної мови.

У структурі мовно-територіальних утворень (Говірка — говір/діалект — наріччя) лише Говірка є реальною комунікаційною системою, засобом спілкування мешканців одного, рідше кількох населених пунктів, принципово рівнозначною мові.

Говірка відзначається єдністю структури, протиставляється іншим Говіркам набором диференційних ознак на фонетичному, акцентуаційному, граматичному, лексичному, семантичному рівнях.

Близькі за визначальними рисами Говірки утворюють групи говірок і говори. Сукупність усіх говірок складає діалектичну мову. Говірка є центром, об’єктом описової діалектології (див. Свєнціцький І. Бойківський говір с. Бітлі. — 1913.), картографування у лінгвістичних атласах.

Як приклад можна навести балак та львівську ґвару.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

hutsul-dictionary.jpg


http://fs138.www.ex.ua/show/218260593/218260593.jpg?800

1292953.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання