Гнузда

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Гнузда, -ди, ж. Чаще употребляется ум.: гнуздечка. Чуб. II. 319. Взяла коня за гнуздечку. Мет. 74. Части: вудила — удила, одинъ конецъ которыхъ имѣетъ баранчик, которымъ и зацѣпляется за кільце; ремень поверхъ морды внизу — нахрапник, вверху налобник, застегивающійся подъ шеей — підбородник. (Е. Чикаленко).

Сучасні словники

Словник української мови ГНУЗДЕ́ЧКА, и, жін. Те саме, що вуздечка. Як приїхав під віконце, Вийшла дівка, от як сонце. Взяла коня під гнуздечку, А козака за рученьку (Українські народні ліричні пісні, 1958, 238); Прислужники вдвох ведуть коня за гнуздечку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 463).

Словник української мови ВУЗДЕ́ЧКА, и, жін. Частина збруї — ремені з вудилами та поводами, які надівають на голову коневі, щоб правити ним. Аби вуздечка, а кінь буде (Номис, 1864, № 5424); Явтух Каленикович обходить упряжку, поправляє перекрученого посторонка, вуздечку (Юрій Яновський, I, 1958, 613). ♦ Знайдеться вуздечка на кого — можна буде приборкати, привчити когось до чого-небудь. [Черепань:] Не лізь не в своє діло! На таких метких у нас теж вуздечка знайдеться (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 254); Вдягати (вдягнути) вуздечку на кого — приборкувати, позбавляти когось волелюбних настроїв. На їхню свободу вдягають вуздечку, А вже від свободи в тюрму недалечко (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 56).

Вікіпедія. Вільна енциклопедія Вузде́чка, застаріле вузда́, діалектичне наголі́в'я, ка́нтар, канта́рка, канта́рок (від угор. kantár)[1] — предмет збруї, який одягають на голову їздової тварини для керування нею. Вуздечки призначені перш за все для коней, ослів, мулів та ослюків. Керування буйволами, волами, свійськими оленями, ламами та верблюдами здійснюється за допомогою особливих вуздечок, які типологічно ближче до недоуздків. Кінські вуздечки найбільш спеціалізовані й складні, що пов'язано із різноманіттям їхнього застосування.

Словник чужослів Павло Штепа Уздечка – гнуздечка, гнузда, водильце, зубела, капестра.

Значення в інших словниках

  • гнуздечка — ГНУЗДЕ́ЧКА, и, ж. Те саме, що вузде́чка. Як приїхав під віконце, Вийшла дівка, от як сонце. Взяла коня під гнуздечку, А козака за рученьку (з народної пісні); Прислужники вдвох ведуть коня за гнуздечку (І. Нечуй-Левицький); Вітольда взялася за гнуздечку й повела кобилку (Б. Харчук). Словник української мови у 20 томах
  • гнуздечка — ГНУЗДЕ́ЧКА, и, ж. Те саме, що вузде́чка. Як приїхав під віконце, Вийшла дівка, от як сонце. Взяла коня під гнуздечку, А козака за рученьку (Укр.. лір. пісні, 1958, 238); Прислужники вдвох ведуть коня за гнуздечку (Н.-Лев., II, 1956, 463). Словник української мови в 11 томах
  • гнуздечка — Гнуздечка, -ки ж. ум. отъ гнузда. Словник української мови Грінченка
  • гнуздечка — гнузде́чка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  • гнуздечка — Гнузде́чка, -чки, -чці; -де́чки, -де́чок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  • гнуздечка — ВУЗДЕ́ЧКА (частина збруї коня — ремені з вудилами, що надіваються на голову), ГНУЗДЕ́ЧКА, ВУЗДА́ рідше, ГНУЗДА́ рідко, УЗДА́ рідше, УЗДЕ́ЧКА рідше, КАНТА́Р діал., КАНТА́РКА (КАНТА́РОК) діал. Словник синонімів української мови

Ілюстрації

Gnuzda1.jpg Gnuzda2.jpg


Медіа

Джерела та література

  • Академічний тлумачний словник (1970—1980)
  • Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 98.
  • Вікіпедія
  • Словник чужослів Павло Штепа

Зовнішні посилання