Гвоздик

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Гвоздик, -ка, м. 1) Раст. а) Гвоздика, Dianthus. Вх. Пч. І. 10. (Вінки) з гвоздите та чорнобривців. Левиц. І. 188. б) мн. Tagetes erecta L. ЗЮЗО. І. 138. Tagetes patula L. ЗЮЗО. І. 166. 2) Пряность: гвоздика, caryophyllus aromaticus. МУЕ. I. 109. Ум. Гвоздичок.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 44. ГВО́ЗДИК, а, ч., рідко. Зменш.-пестл. до гвоздь 1. * У порівн. Кібчики, неначе гвоздикам прибиті, на однім місці махають крильцями, виглядаючи добичу (Стор., І, 1957, 333).

ГВОЗДИ́К, а, ч. (перев. мн.) (Tagetes erectus L.). Те саме, що повня́к. На голову положили ще віночок.., що самі [дружки] зв’язали, то з жовтих гвоздиків та з ромену, та з різних цвітків (Кв.-Осн., II, 1956, 96); Гвоздиків пішлю Вам з Русова, з города моєї мами (Стеф., III, 1954, 237); * У порівн. Хлопець, як явір, чорнявий, гарний, як гвоздик (Н.-Лев., III, 1956, 315).

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання