Гавкати

Гавкати, -каю, -єш, гл. Лаять. Собака і на святого гавка. Ном. № 5195.

ГАВКАТИ, -аю, -аєш, недок. 1. Видавати уривчасті звуки (про собак, лисипь та деяких інших тварин). Птиці щебечуть, воли ревуть, собаки гавкають... (Панас Мирний, II, 1954, 48); Веселий песик, іхній компаньйон, На поїзд гавкав з радісним презирством (Максим Рильський, II, 1960, 76); // Імітувати ці звуки. Що то — голод!.. Так було гірко, так важко, що, здається, вибіг би на вулицю та й гавкав, як пес... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 94); — Я добре вмів.. співати під різних птахів, гавкати по-собачому (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 30); * Образно. Химерна, ненажерна паща [молотарки] ковта сніп за снопом. Гавка, мете, рве (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 155); Гармати гавкають округ, горить довкола ліс (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 135). 2. перен., вульг. Уживається в знач. говорити 1 у відношенні до людини, яку зневажають. — Ще й та обзивається! — Мовчала б уже та не гавкала. — кричала Мотря до Мелашки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 375); — Я протестую і вимагаю, щоб такі доповіді були частіше.. — О, і воно береться ще гавкати! — почула Оля у себе над вухом (Ірина Вільде, Сестри... 1958, 471).