Вилки
Вилки, -лок, мн. Вилка. Шух. І. 291. См. Виделка.
Зміст
Сучасні словники
ВИЛКИ, -a, жін.
1. Те саме, що виделка. В салоні пані Олімпії говір, брязкіт вилок та ножів об тарілки (Іван Франко, VII, 1951, 95); Тарілки, ножі й вилки загарчали, як собаки, аж підскочили (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 166).
2. техн. Деталь механізму, приладу, яка має роздвоєний кінець. Проскуров похитав головою і вийняв вилку штепселя (Іван Ле, Право.., 1957, 167).
3. військ. Сукупність двох прицілів, з яких один дає недоліт, а другий — переліт снарядів, мін і т. ін. щодо цілі для наступного уточнення удару. На дорозі знявся кущ полум'я, і грімкий вибух кинув усіх на дно кузова.. — Петя, у вилку бере, — закричав до шофера моряк, і машина вискочила з рову на повнім газу (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 121).
4. Положення в шаховій грі, коли одна фігура загрожує одночасно двом або кільком фігурам. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 424.Коментарі (0) ВИЛКИ, вилок, мн. Зменш. до вила. На Юрія сіна кинь, та й вилка закинь (Номис, 1864, № 440); Вогкий гній розкидали по полю, Гноєм пахнуть і руки, й вилка (Максим Рильський, I, 1956, 97); Троє людей, уперши держална вилок у животи, штовхали поперед себе купу соломи до скирти (Юрій Яновський, Мир, 1956, 103).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 424.
Ілюстрації
|
|
|
|
