Верхняк

Верхняк, -ка, м. 1) Верхній жерновь въ мельницѣ. 2) Часть гончарнаго круга (см.). Вас. 179. Шух. І. 260 — 262. 3) Верхній слой скирды. 4) Дека въ струнномъ музыкальномъ инструментѣ (кобзѣ, торбанѣ). КС. 1882. VIII. 282; 1892. ІІІ. 382. 5) Металлическая крышка курительной трубки. Чіпка одкрив верхняк, потяг люльку, огонь осіяв сіни. Мир. ХРВ. 306. 6) У гребенщиковъ: верхушка рога. Вас. 163.