Вельможний

Вельможний, -а, -е. Знатный, вельможный; могущественный. Доля карай б вельможного й неможного. Ном. Ж 1729. Вельможна громада. Шевч. 126. Була колись шляхетчина, вельможная пані. Шевч. 130. Вельможний пане. Милостивый государь (титулъ). Вельможний пане, моя жінка несповна розуму. Рудч. Ск. І. 187.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ВЕЛЬМО́ЖНИЙ, а, е, заст.

1. Родовитий, знатний, багатий, який має значну владу. Латин, і серцем, і душею Далекий бувши од війни.., Зізвав панів вельможних (Іван Котляревський, I, 1952, 184); Гуляли по коліна в крові І граф вельможний, і прелат (Максим Рильський, Сад.., 1955, 20); // у знач. ім. вельможний, ного, чол.; вельможна, ної, жін. Доля карає й вельможного й неможного (Номис, 1864, № 1720); Сама не знає вельможна, що робити. Хоч би чим трохи одвести свою самотню душу (Панас Мирний, II, 1954, 101).

2. у сполуч. із сл. пан, пані. Вживалося при звертанні до особи (або в розмові про неї), яка займала високе суспільне становище, мала значну владу. — Здоров був, батьку, вельможний пане сотнику! — заклекотіла громада (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 178); Збагачений війною, Вельможний пан гетьман Задумав при спокою Поставить богу храм (Іван Франко, XIII, 1954, 274); — А вельможна пані Дрейсихерка нехай собі там хоч як чваниться, проте вона все не ліпша від нас! (Леся Українка, IV, 1954, 239).

Орфографічний словник української мови

ВЕЛЬМОЖНИЙ

вельмо́жний

прикметник іст.

Словник синонімів Караванського

ВЕЛЬМОЖНИЙ

(родом) знатний, родовитий; (пан) можний, владущий, могутній, всесильний, всеможний.

Українсько-російський словник

ВЕЛЬМОЖНИЙ

вельможный, сановный; именитый

вельможне панство — собир. вельможи, сановники; именитые бары, знать

Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови