Біда

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Біда, -ди, ж. 1) Бѣда, несчастье, горе Від біди поли вріж та тікай. Посл. І грім біди не б’є. Посл. Він є на біді. Онъ въ бѣдѣ. Фр. Пр. 44. Тягти біду за хвіст. Бѣдовать, бѣдствовать; жить съ горемъ и нуждою. На біду зійти. Обѣднѣть, впасть въ несчастіе. Фр. Пр. 48. Біду бідувати. Переживать бѣду. Уже ж мені та докучило сю біду бідувати. Чуб. V. 938. Од біди пхаючи. Пополамъ съ бѣдой. Фр. Пр. 42. 2) Бѣсъ, бѣсовская сила, нѣчто страшное. Була у царя донька, біда ту доньку вкрала. Гн. ІІ. 58. Забіліло ніби кіт. Він, мавши нагайку добру, під’їхав: як вдарить, то щоби кіт, то перервав би його, а то біда стала так висока, як верства, давай скакати на нього. Драг. 47. 3) Плохой, недостойный уваженія человѣкъ. Фр. Пр. 46. Строптивый, злой, лѣнивый человѣкъ. Біду свари, біду ганьби і бий і на біду весь ліс виломи, то біда все бідов. Фр. Пр. 43. 4) Телѣжка о двухъ колесахъ. Ум. Бідка, бідонька, бідочка. Ой не плач же, любко люба, та не бідкуй, бідко. Шух. І. 199. Ой коли б тобі да так як мені бідонька за бідою. Нп.

Сучасні словники

Біда - українське прізвище. Походить січового козацького прізвиська, утвореного від слова «біда» (нещастя), що виконувало «охоронну» функцію і використовувалося як оберіг для носія прізвища. Згідно зі слов'янським звичаєм подібні прізвиська присвоювалися дітям з метою відлякування злих сил. Можливо «біда» вказувало на особливість характеру чи вдачі козака. Також, прізвище могло походити від українського слова «біда» — двоколісного візка, або того, хто виготовляв такі візки. Вперше згадується в Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. Родинний центр — Наддніпрянська Україна, село Мойсенці.

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Див. також

Додаткові відомості