Бичик

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Бичик, -ка, м. Ум. отъ бич.

Сучасні словники

Бич — ударне знаряддя, батіг, канчук[1]. Бичі використовувалися для поганяння тварин, тілесних покарань, а також для «умертвіння плоті». Згідно зі Словарем української мови Б. Грінченка, слово «бич» колись означало не «батіг», а «палиця»[2].

У Стародавньому Єгипті бич і ґирлиґа були символами влади і панування і зображалися в руках Осіріса[3]. Втім, іноді знаряддя описується не як бич, а як ціп[4].

Бичі з прикріпленими на кінцях хвостів металевими тягарцями називались «скорпіонами» (дав.-гр. σκορπῐ́οι). Вони згадуються у Біблії, у Першій книзі царів, де Ровоам каже: «батько мій карав вас бичами, а я каратиму вас скорпіонами». Бичі використовувались у Стародавньому Римі: у класичній латині існували слова flagrifer («биченосець») і flagritriba («часто бичуваний раб»)[5].

Переносне значення

У переносному значенні бич — те, що завдає великої шкоди, лиха[1], християни V ст. «бичем Божим» часто називали гунського вождя Аттілу

Ілюстрації

Бич1.jpg Бич2.jpg Бич3.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Бич // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Бич // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
The Crook and Flail in Ancient Egypt. touregypt. Процитовано 25 July 2013.
Budge, Wallis (1971). Egyptian Magic. Dover. с. 72. ISBN 0486226816.
Tierney, John j. (1909). «Flagellation». In Herbermann, Charles. Catholic Encyclopedia. 6. New York: Robert Appleton.