Арідник

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Арідник, -ка, м. Чортъ. Шух. І. 36. Арідник го знає! — Чортъ его знаетъ. Фр. Пр. 9.

Сучасні словники

[1] АРІДНИК за демонологічними уявленнями гуцулів, найголовніший чорт, якому підпорядковуються чорти нижчих рангів: дідьки, біси, юдники, щезники. [2] АРІДНИК, а, чол., діал. Злий дух; чорт, дідько. Знав [Іван], що на світі панує нечиста сила, що арідник.. править усім (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 307). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 59.


Ілюстрації

244969714.jpg Chert 1311929283.jpg Dom2 1242623584.jpg

Див. також

арідник ЧОРТ (уявна надприродна істота, яка втілює в собі зло), БІС, ЧОРТЯКА розм., ГАСПИД (АСПИД) розм., ГАСПИДЯКА підсил. розм., ДІДЬКО розм., КУЦАК розм., КУЦИЙ розм., КУЦАН розм., КУЦЬ розм., АНТИПКО діал., АРІДНИК діал., МОЛЬФАР (МОЛФАР) діал., АНЦИХРИСТ (АНТИХРИСТ) заст., БЕНЕРЯ заст.; ДЕМОН, ГЕМОН (в античній міфології); ДИЯВОЛ, САТАНА (вища істота серед тих, хто втілює в собі зло); ЛУЦИПЕР (ЛЮЦИПЕР), ЛЮЦИФЕР (володар пекла і зла); ПЕКЕЛЬНИК (злий дух, що живе в пеклі); ЛУКАВИЙ, НЕЧИСТИЙ, НЕЧИСТА СИЛА, НЕЧИСТИЙ ДУХ, ЗЛИЙ ДУХ, ЛИХИЙ ДУХ, ДУХ ТЬМИ (ПІТЬМИ), ДУХ ТЕМНОТИ, ДУХ МЛИ, ЛИХИЙ, ЧОРНИЙ, ЧОРНА СИЛА, ВРАГ заст., ПРОКЛЯТИЙ рідше (уживається перев. в розмовно-побутовій мові як евфемізм з метою уникнути вживання слів "чорт", "диявол"); ДОМОВИК, ДОМОВИЙ, ХОВАНЕЦЬ діал. (той, що живе в домі); ВОДЯНИК, ВОДЯНИЙ рідше, ТОЙ, ЩО ГРЕБЛІ РВЕ розм. (той, що живе в озерах, річках тощо); АНЦИБОЛОТ діал., АНЦИБОЛ діал., АНЦИБОЛОТНИК діал., БОЛОТЯНИК діал. (той, що живе в болоті); ЛІСОВИК, ЛІСОВИЙ, ЩЕЗНИК, ГАЙОВИК, ЛІСУН заст., ПОЛІСУН заст. (той, що живе в лісі); ОЧЕРЕТЯНИК (той, що живе в очереті); ПОЛЬОВИЙ (той, що живе в полі); ШАЙТАН (у мусульманській міфології). - Я до чорта, а він від мене; я за ним, а проклятий чортяка та у сіни (Г. Квітка-Основ'яненко); Чорти бувають водяні, степові, хатні й лісові. З водяних найголовніший - анциболот. Це головне начальство над усіма водяними чортами; потім водяний чорт - це той, що греблі рве.. З хатніх чортів найперший чорт - це дідько.. Цей дідько як удень, то все на горищі сидить, а як уночі, то шастає по сінях та по коморах. Із лісових чортів є лісовик-чорт; він білий, а п'ятки смалені; цей кріпко дурить людей (І. Шаповал); Здоровий сам (Лев), кудлата грива, На пиці широченний ніс, - Не тільки миша полохлива, Злякався б навіть і сам біс (Л. Глібов); Обхрестивсь та й беркиць з верби впрост на гаспидові ріжки... Несамовито захарчав гаспид... (Марко Вовчок); Куцим, або куцаком звуть у нас того, хто в пеклі грішників припікає (Ганна Барвінок); З-за купини вискакує Куць, молоденький чортик-паничик (Леся Українка); Ходили перекази, що в негоду в річці товчуться антипки, чорти тобто, ловлять русалок, аби кохатися з ними (М. Олійник); Знав (Іван), що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім (М. Коцюбинський); Гуцул лякався не тільки пана і жандарма, він жахався на кожному кроці відьми, упиря, мольфара і всякого іншого чортовиння (П. Козланюк); Що куля минає, то ще й нічого: єсть такі діди, на Чорномор'ї були, від кулі теж заговорюють.. А от як із нечистою силою що - то анцихрист (М. Хвильовий); - Вважаєш, майор з антихристами знається? (П. Автомонов); (Катря:) За мною оце проти середи бенеря гналась... (М. Кропивницький); "Чи янгол з неба оце з'явиться мені серед цього пишного натовпу князів та магнатів, чи демон з пекла прийняв лицарський .. пишний, чудовий вид і вмішався серед молодих магнатів, щоб одразу і так несподівано стривожити мою душу..." (І. Нечуй-Левицький); - Поїду в Київ, помолюся. Молитва, може, прожене Диявола... (Т. Шевченко); - Загримів грім, затріщали дуби в лісі, блиснула блискавка. Глянув я додолу, аж з розколини висовується сатана... (І. Нечуй-Левицький); "Хахол - чорт і до самого луципера доступить, не то до губернатора" (Панас Мирний); Колись прилучилось у пеклі, що підстарший чорт тяжко занедужав.. Їх, пекельників, і наші пани не переважать (Марко Вовчок); (Степан:) То гріх і перед Богом, і перед людьми, то лукавий кам'янить тобі серце! (М. Старицький); Тільки страшно! А що, як то нечиста сила туди коні приведе? Денис боявся нечистого, хоч і знав, що від його легко оборонитися хрестом (Б. Грінченко); - Обзивайсь, коли ти не нечистий дух! (Панас Мирний); Забобонному татаринові здавалося, ніби то відьма накликає на нього духів тьми (З. Тулуб); (Сестра Серафима:) Дух темноти погибельний боїться ясного лиця праведного. Да воскресне Бог й разточаться врази єго!.. (Панас Мирний); Мов духи мли з картини Рєпіна зняли цього стрункого гайдамаку і повтікали з переляку (В. Сосюра); Сивилла грошики в калитку, Піднявши пелену і свитку, - Ізслизла, мов лихий злизав (І. Котляревський); Куди вас враг несе до гаспидського сина? (Є. Гребінка); Недаром пут (у штольні) такий сопух. Певно, що се не від святого, а від проклятого (І. Франко); Ні разу не трапилося (Олексі) відчути на собі чортові пазурі, відьомське шахрайство, підступ чи лісовика, чи домовика, чи водяника (Г. Хоткевич); - Чого, Парасю, ти блідна? - Ох, ненько! Домовий триклятий Мене все кликав до вікна. Весь чорний, мов ведмідь кудлатий (П. Грабовський); Пан учитель Лупина підслухав, як діти розповідали собі, що будник при залізниці держить у своїй хаті хованця, замкненого у маленькій рурці (О. Ковінька); - А в лісі живе полісун... А в полі живе польовий - і то нечиста сила... А в очереті над річкою очеретяник - вибігає з очерету білим бараном і лякає людей... А в воді живе водяник - цей у зелений кушир уплутається, пакості чинить, греблі рве... А в болоті живе болотяник - такий замурзаний та вкалений... (Б. Грінченко); (Русалка (випливає на берег і кричить):) Дідусю! Лісовий! біда! рятуйте! (Леся Українка); Щезник - темний дух гірського лісу (Є. Гуцало); Гомонять ялини, сосни - бір не спить. Чую я: лісун кудлатий тут лежить (І. Драй-Хмара); І знов шайтан нашіптує їй грішні думки, каламутить спокій (М. Коцюбинський). [4] «Тіні забутих предків» — повість про життя чарівних Карпат Михайло Михайлович Коцюбинський у своїй повісті «Тіні забутих предків» створив незабутню, нереальну, чарівну атмосферу Карпатських гір. Гори для людей завжди були чимось таємничим. Стародавні люди дійсно вірили, що саме в горах живуть померлі душі, демонічні міфологічні істоти. Загальновідомо, що міфологія — то джерело мистецтва. Міфологічні легенди, вірування й демонологія наших пращурів завжди привертали увагу численних письменників, і Михайло Михайлович не виняток. Автор майстерно вплітає в канву свого художнього твору казкові міфічні образи.

Образ Карпатських гір використовується в літературі досить часто, до того ж про них існує велика кількість легенд та переказів. Культурна спадщина Карпат є особливою, незвичайною. Мешканці цих місць, живучи серед такої мальовничої, майже казкової природи, стають частиною її і відносяться до неї, як до дійсно живої істоти, якій притаманні такі людські риси, як здатність відчувати біль, радість, сум, здатність народжуватись і помирати. Саме тому в цьому краї з покоління в покоління передається величезна кількість абсолютно особливих легенд, переказів, дитячих казок. Дуже поширеною була давня легенда про існування трьох сестер, що пряли нитку людського життя, а коли приходила смерть людини — перерізували її: «Про тіло забули. Тільки три баби лишилися при нім та скорботно дивилися скляними очима, як по жовтім застиглім обличчі лазила муха». Гуцульщина завжди була « країною в країні» і мала не лише особливу мову, культурну спадщину, а й особливі, притаманні лише цьому краю морально-етичні норми. У цьому краї зберігаються традиції попередніх поколінь: минуле, колишнє, пережите предками, має над гуцулами величезну владу. Письменник увів чимало персонажів із гуцульської демонології у свою оповідь. Це і легенда про Бога й арідника (залишки гуцульської міфології), образ Світового Древа, що зіставляється з Іваном, а також образи вогню, землі, що змальовуються живими істотами і живуть поряд з людьми. Образ води є ключовим у повісті. Вона зображується, як межа між «тим» і «цим» світом, шлях у царство мертвих, місце мешкання душ померлих і нечистої сили. Саме біля ріки відбувається знайомство Івана з Марічкою, у воді закінчує головна героїня своє земне життя. У повісті вода з’являється в усіх можливих фізичних властивостях — снігу, льоду, граду, дощу: «З первовіку не було гір, лише вода… Така вода, гейби море без берегів. Та й Бог ходив водою».

Молоко у творі символізує жіночу основу — це видно в епізоді «народження» сиру: «… з-під молока підіймається кругле сирове тіло, що якимось чудом родилось. Воно росте, обертає плекаті боки, купається в білій купелі, само біле і ніжне, і коли ватаг його виймає, зелені родові води дзвінко стікають в посуд…» Усі використанні письменником міфологічні елементи існують і зараз у залишках гуцульської міфології. Показовими є імена головних героїв — Іван і Марічка — вони вказують на приналежність їх до соціальних низів народу, які, на думку автора, найкраще зберігають міфічну свідомість, вони є подихом минулого і синонімом вічної коловерті життя. Специфічна гуцульська культура одразу знайшла відгук у серці Михайла Михайловича. Це враження знайшло вихід, врешті-решт, у своєрідному художньому вивченні цього краю, наповненого таким казковим, особливим таємничим колоритом.