Авурр

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Аву́рр! вигук, що виражає ричання собаки. Прийшовши вона (лисичка) взяла ту торбу з сучкою, підкине її догори дручком..., до тая сучка: «авурр!» Рудч. Ск. І. 16.

Сучасні словники

У лінгвістичній традиції звуконаслідувальні слова розглядаються у зв'язку з вигуками: або як окрема група вигуків, або як слова, що не входять до складу вигуків і стоять поряд з ними чи після них. В українському мовознавстві вони кваліфікуються здебільшого як окрема група вигуків, за допомогою якої передаються, відтворюються різні звуки природи, тварин, птахів, машин тощо. Пор.: «Він жив, той морок, рухався, дихав, шептав щось тисячними устами, безперестанно, уперто, з посвистом, як стара баба. Соломія сиділа перестрашена та прислухалася, про що шепче морок.— Шу... шу... шу...— починав він іздалека,— шу... шу... шу...— одзивалось тут коло неї,— шу... шу... шу...— шепотіло все разом...» (М. Коцюбинський);

Ілюстрації

Maxresdefault56.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання