Абеточка

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Абе́точка, ки, ж. Ум. отъ абетка


Сучасні словники

• Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

АБЕТКА, и, жін. 1. Сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; алфавіт, азбука. Один чи два рази проказала [Настя] за Чумаком абетку і вже на другий день, дивуючись сама з себе, назвала всі літери (Валентин Речмедін, Весн. грози, 1961, 224); Якою саме була слов'янська абетка, створена Костянтином, ми так і не знаємо, бо жоден пам'ятник тодішньої слов'янської писемності до нас не дійшов(Радянське літературознавство, 5,1958, 45). 2. Книжка для початкового навчання грамоти; буквар. Відомий московський спеціаліст по старій книзі О. Г. Морозов приніс сюди «Українську абетку» Г. Нарбута. Ця книга видана в 1917 р. у Петербурзі (Літературна газета, 11.IX 1959, 3). 3. перен. Основні, початкові відомості з якоїсь науки; найпростіші положення, основи чого-небудь. Абетка біології.

• Іноземні словники

al•pha•bet n. 1. The letters of a language, arranged in the order fixed by custom. 2. A system of characters or symbols representing sounds or things. 3. A set of basic parts or elements:"genetic markers . . . that contain repeated sequences of the DNA alphabet"(Sandra Blakeslee).

Ілюстрації

Azbuka.jpg 16533510фі.jpg Abetka123456789.jpg Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання