Імшедь

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Імше́дь, -ді, ж. 1) Мохъ. Шух. І. 18. 2) = Мшедь. Вх. Зн. 28.

Ілюстрації

300px-Rhizocarpon geographicum on quartz.jpg 000822365878923р.jpg 300px-Xanthoria parietina (06 03 31).jpg

Сучасні словники

 Імшедь

-і, ж., зах.

1) Мох.

2) Лишайник.

Опис

Лиша́йники — організми, що з'явилися внаслідок симбіозу грибів із водоростями або ціанобактеріями. 

Гриб утворює основу тіла лишайника, а клітини водорості містяться всередині. Водорость здатна до фотосинтезу й постачає грибу поживні речовини, а він захищає її від несприятливих зовнішніх факторів.

Лишайники примітні невибагливістю до умов існування: вони переносять холод, спеку і майже повне висихання, але сильно потерпають від забруднення[1][2]. Ростуть дуже повільно (часто менше міліметра за рік).

Деякі з них живуть настільки довго, що входять до числа найстаріших живих організмів планети[2]. Відомо біля 20 000 видів лишайників[1].

Тіло лишайника складається з гіфів гриба (що утворюють його основу, зокрема зовнішні — коркові — шари) і водоростей.

Грибний компонент лишайника називається мікобіонтом, а водоростевий — фікобіонтом.

Розрізняють такі форми тіла лишайників:

кіркові, або накипні — мають вигляд накипу (тонкої кірки); листуваті — округлі пластини, що виростають до 5-6 сантиметрів; кущисті — стеблоподібна слань у вигляді кущиків, гриви (довжиною до 50 сантиметрів).

Кущистий лишайник «мох дубовий» (Evernia prunastri) в Ласпі До субстрату (каміння, ґрунт, дерева) лишайники прикріплюються ризоїдами.

У лишайниках виявлено водорості та ціанобактерії приблизно 40 родів (25 — еукаріотичних водоростей, 15 — ціанобактерій)[3];

найчастіше трапляються Trebouxia, Trentepohlia та Nostoc. 90 % лишайників містять еукаріотичні водорості, 10 % — ціанобактерії.

Трапляються як одноклітинні, так і нитчасті форми[4]. Гриб може бути аскомікотовим або базидіомікотовим[1]. У більшості випадків це аскомікотові гриби з класу леканороміцетів.

Водорості одного й того самого виду можуть вступати в симбіоз із грибами різних видів, а гриби одного й того самого виду — з водоростями різних видів.

Водорості різних видів можуть траплятися навіть у межах одного і того самого талому[4].

Симбіоз може відбувати між трьома організмами — грибом, водоростю та одноклітинними базидіомікотовими дріжджами (Cyphobasidiales).

Це показали дослідження різниці між Bryoria tortuosa та Bryoria fremontii, що містять однакові види грибів та водоростей, проте розрізнються кольором і токсичністю[5][6].


Лишайники примітні високою стійкістю до несприятливих умов, особливо висихання, а також екстремальних значень температури та опромінення, в тому числі жорсткого.

Дослідження на Міжнародній космічній станції показали, що лишайник виду Xanthoria elegans у більшості випадків виживає після півторарічного перебування у відкритому космосі[7].

Лишайники чутливі до забруднення. Деякі їх види зникають навіть при малому забрудненні повітря, і тому слугують біоіндикаторами.

Інша особливість лишайників — утворення лишайникових кислот, які відкладаються на поверхні гіф у вигляді кристалів, паличок, зерняток.

Походження

Будова тіла та умови проживання лишайників не сприяють утворенню скам'янілостей, і в викопному стані вони трапляються рідко. Найдавніший надійно ідентифікований викопний лишайник (серед відомих станом на 1995 рік) знайдено в кременистому сланці ранньодевонського віку (близько 400 млн років)[8].

Інші знахідки приблизно такого ж віку — Spongiophyton — також були інтерпретовані як лишайник на основі морфології[9] та ізотопного складу вуглецю[10], хоча останнє є сумнівним[11].

Висувалося й припущення, що лишайниками були й організми едіакарської біоти[12][13], але воно було зустрінуте скептично.

Можливу вказівку на симбіоз гриба і водорості знайдено в едіакарських скам'янілостях Південного Китаю; можливо, це був морський лишайник[14]. І мікобіонти, і фікобіонти лишайників поліфілетичні; отже, різні групи лишайників виникли незалежно[1].

Значення

Завдяки великій витривалості лишайники є першими організмами, що заселяють голе каміння. При цьому вони сприяють вивітрюванню гірських порід та ґрунтоутворенню.

Лишайниково-рослинні угрупування з домінуванням лишайників вкривають 6 % земного суходолу[15]. Лишайники нагромаджують біомасу і є кормом для тварин (ягель).

Деякі є сировиною для хімічної та фармацевтичної промисловостей (евернія, цетрарія), їжею людини (цетрарія ісландська), парфумерії.

Через дуже малу швидкість росту та високу чутливість до забруднення чимало лишайників потребують охорони.

У зв'язку із значним поширенням лишайники відіграють важливу роль у природі як продуценти біомаси.

Селячись на гірських породах, вони сприяють їх вивітрюванню, а після відмирання утворюють невелику кількість гумусу, на якому можуть оселятися інші рослини.

Ось чому їх називають "піонерами рослинності". Лишайники є укриттям та їжею для багатьох безхребетних тварин. Ними живляться і деякі хребетні.

Лишайники широко використовує людина в своїй господарській діяльності. Насамперед вони є цінним кормом для північних оленів (ягель).

Деякі з них використовує в їжу людина (цетрарія ісландська, умбілікарія їстівна). В їжу використовують також лишайники роду аспіцилія, відомі під назвою "манна небесна".

З лишайників добувають спирт (цетрарія ісландська, деякі види кладоній), лакмус (леканора їстівна, рочела), фарби (охролехія, деякі види рочел), їх використовують як сировину для парфумерної промисловості (евернія сливова), в медицині для виготовлення ліків (цетрарія, леканора, лобарія).

Враховуючи повільний ріст лишайників, їх використання має бути планомірним, щоб не завдати непоправної шкоди природі.

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%88%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8