Імла

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Словник Бориса Грінченка

Імла, -ли́, ж. = Мла. Ой імла, імла по полю лягла. Мет. 193. Шо на нашій сестрі на русій косі білая імла пала. Мил. 158.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ІМЛА, и, жін.

Повітря, густо насичене водяною парою; туман. Степи й лиман криються фіолетовою імлою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 306); Не шуми про минуле, тополе, за вікном у ранковій імлі (Володимир Сосюра, I, 1957, 220);

* Образно. — Як же воно може так бути? — зачудовано питають строкарі, поринаючи в імлу солодких надій (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 205);

Повітря, насичене дрібними пилинками, димом і т. ін. В корчмі було душно і висіла, імла (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 20).

Орфографічний словник української мови

Iмла́ - іменник жіночого роду

Словник синонімів

ІМЛА - мла, туман, морок, мряка, г. паморока, (у спеку) д. юга; пор. МАРИВО.

Українсько-російський словник

ІМЛА - мгла; дымка

Ілюстрації

Imla1.jpg Imla2.JPG Imla3.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 19.