Стид
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 04:08, 30 вересня 2012; Matasar.ei (обговорення • внесок)
Стид, -да и -ду, м. 1) Стыдъ. Поганому виду нема стиду. Посл. Стида завдавати. Срамить, стыдить. Дівчино моя, чи ж ти там бувала, що ти мені молодому стида завдавала? Чуб. V. 115. 2) Постыдный, заставляющій себя стыдиться человѣкъ. Сама стида полюбила. Мет. 259. Ти не давай стидубриду цілувати свого виду. Чуб. V. 540.
