Морозова Катерина Михайлівна - Історія редагувань

Kmmorozova.fj23 в 16:52, 26 травня 2026

2026-05-26T16:52:13Z

Kmmorozova.fj23: /* Навчальна практика */

2025-05-31T12:03:39Z

‎Навчальна практика

Kmmorozova.fj23: /* Навчальна практика */

2025-05-31T12:00:29Z

‎Навчальна практика

Aasierhieiev.fj23 в 20:12, 13 жовтня 2023

2023-10-13T20:12:19Z

Kmmorozova.fj23: /* Електронна пошта */

2023-10-13T19:42:02Z

‎Електронна пошта

Kmmorozova.fj23: /* Група */

2023-10-13T19:41:20Z

‎Група

Kmmorozova.fj23: /* ПІБ */

2023-10-13T19:39:56Z

‎ПІБ

Kmmorozova.fj23: Створена сторінка: {{subst:Шаблон:Сторінка студента|Група=Мжб-1-23-4.0д}}

2023-10-13T19:39:02Z

Створена сторінка: {{subst:Шаблон:Сторінка студента|Група=Мжб-1-23-4.0д}}

Нова сторінка

==Персональні дані==
[[Файл:Photoicon.png|thumb|Фото]]
===ПІБ===
===Група===
===Електронна пошта===
*[mailto:mail@domain.net назва посилання]
===Соціальні мережі, блоги===
==Навчальна діяльність==
===Навчання на MOOC===
Навчання на масових відкритих онлайн курсах)

===Навчальна практика===
===Програми мобільності===
===Нагороди та подяки навчального характеру===
==Наукова-практична діяльність==
===Наукові публікації===
===Участь у конференціях, семінарах===
===Участь у наукових та фахових конкурсах, фестивалях===

==Професійний розвиток==
===Професійна сертифікація===
===Професійні навички===
===Стажування===
===Професійний досвід===
==Соціально-гуманітарна діяльність==
===Волонтерська діяльність===
===Соціальний проект===
===Університетські заходи===
===Благодійні акції===
===Студентське самоврядування===
===Нагороди та подяки соціально-гуманітарного характеру===
==Доробки==
==Корисні посилання==
==Відгуки==
==Мої проекти==

[[Категорія:Портфоліо студента/Мжб-1-23-4.0д]]

@@ Рядок 17: / Рядок 17: @@
 ===Навчальна практика===
-«Коли неможливо бути осторонь»
+Проходила навчальну практику в "Грінченко-Інформ"
-«Як тільки приїхала до Німеччини, зрозуміла, що не можу просто сидіти осторонь. Пішла на мітинг, почала допомагати з гуманітаркою — сортувала одяг, пакувала коробки, підтримувала інших. Це була моя маленька справа для великої мети», — розповідає Людмила, яка з початком війни виїхала за кордон, але все-таки повернулася до Києва.
+Інтерв'ю "«Коли неможливо бути осторонь»
-В інтерв’ю ми дізналися, як саме виглядала її волонтерська діяльність у Німеччині, з якими викликами вона стикалася і що мотивувало допомагати, перебуваючи далеко від дому.
+Репортаж "У Лодзі плетуть сітки для ЗСУ: як українські волонтери за кордоном наближають перемогу"
-– Пам’ятаєте момент, коли вирішили поїхати з України? Що вплинуло на це рішення?
-– Так, пам’ятаю той момент дуже чітко. Ми були у мами вдома, коли зовсім поряд впала ракета. Я дивилася на маму, на дітей — і всередині щось перемкнулося. Це рішення я приймала не день і не два, але саме тоді я зрозуміла: я не маю права ризикувати їхнім життям. Ми поїхали, бо не мали вибору.
-– Чому саме Німеччина? Це був усвідомлений вибір чи випадковість?
-– Це було напівусвідомлене рішення. У Німеччині жив мій єдиний знайомий, який погодився допомогти. Він пообіцяв забрати нас з вокзалу, допомогти знайти тимчасове житло і зорієнтуватися. Тоді це була велика підтримка.
-– Як вас прийняли в Німеччині? Що було найскладнішим?
-– Можу сказати, що нас зустріли дуже тепло. Люди приносили одяг, їжу та засоби гігієни. Але найбільшим викликом авжеж був мовний бар’єр. Я почувалася абсолютно безпорадною у банальних ситуаціях — у магазині, аптеці, навіть у транспорті. Мене це втомлювало морально, бо я звикла бути самостійною й активною.
-– Як ви вперше долучилися до волонтерської діяльності в Німеччині?
-– Я побачила у Facebook оголошення про набір волонтерів у церкву в Берліні — шукали людей для сортування речей для біженців. Я вирішила піти, бо хотіла бути корисною. Спочатку я допомагала сортувати одяг і роздавати необхідні речі — взуття, дитячі іграшки, засоби гігієни. Люди приходили розгублені, втомлені, але дуже вдячні. Часто, отримуючи речі, вони починали розповідати, звідки вони, як виїхали, що довелося пережити. Ми чули багато історій — з Харкова, Маріуполя, Бучі, Києва. Кожна історія — це був окремий біль. Деякі з тих, хто спершу приходив просто по допомогу, згодом залишалися волонтерити разом з нами. Я також регулярно брала участь в акціях підтримки України — ходила на мітинги та демонстрації в Берліні, де ми разом з іншими волонтерами й місцевими мешканцями висловлювали солідарність і підтримку нашій країні. На цих заходах ми тримали плакати, співали гімн — хотіли, щоб про те, що відбувається, знали всі. Бо всім боліло.
-– Як реагували місцеві на українські заходи, акції, благодійні події?
-– Місцеві реагували дуже щиро. На мітингах часто було дуже багато німців. Вони теж приходили з плакатами та прапорами. Багато хто підходив, щоб просто потиснути руку, сказати слова співчуття чи запропонувати допомогу.
-– Зустрічали іноземців, які щиро підтримували Україну? Що вас вразило в їхньому ставленні?
-– Так, дуже багато. Нас із дітьми поселили в гуртожитку, який знаходився в невеликому селі. Єдиний зв’язок із містом був через місцеві автобуси, якими ми їздили на оформлення документів або в магазин. Тоді для українців був безкоштовний проїзд і щоб проїхати, потрібно було показувати паспорт. Коли водії бачили український паспорт, часто казали: «Слава Україні», а ми відповідали: «Героям слава». Це були звичайні німці, які, можливо, не знали більше жодного слова українською, але хотіли підтримати нас.
-– Коли та чому ви вирішили повернутися до Києва?
-– Це рішення ми приймали довго. Але все вирішили діти. Зрозуміла, що фізична безпека — це ще не все. Ми хотіли бути вдома, попри ризики. У Київ ми повернулись, коли ситуація трохи стабілізувалася.
-– Як вас зустріла Україна після повернення? Що змінилося?
-– Було і страшно, і радісно водночас. Україна зустріла дуже по-рідному, хоча все вже було не так, як колись.  Було важко знову адаптуватися до побуту, до звуків сирен, до нової реальності. Знадобився час, щоб звикнути до змін. Але поступово увійшла в ритм, я бачила, що люди продовжують жити — і це мене мотивувало. Хотілося рухатися далі разом з усіма.
-– Що дала вам еміграція на вашу думку?
-– Еміграція навчила мене бути сильною. Навчила не соромитися просити про допомогу і приймати її. Я подолала внутрішній бар’єр і почала говорити чужою мовою, працювати волонтеркою, бути важливою навіть в чужій країні. Я стала більш уважною до людей і ситуацій, навчилась спокійніше реагувати на зміни. Це був момент мого життя, який змусив переосмислити багато речей.
-– Чи плануєте знову волонтерити або займатися громадською діяльністю вже в Україні?
-– Так, я вже цим займаюсь. Регулярно допомагаю нашим захисникам — передаю необхідні речі, підтримую збори, роблю донати. Волонтерство тепер важлива частина мого життя, і я більше не уявляю себе без цього.
-– Як ви бачите роль діаспори в допомозі Україні сьогодні?
-– Велика. Роль діаспори справді значуща. Вони підтримують фінансово чи гуманітарно й щодня представляють Україну там, де живуть. Через події, ініціативи, розмови з місцевими — вони тримають увагу світу до нашої країни. Я знаю як це важливо.
-– Що б ви сказали іншим українцям, які зараз за кордоном і вагаються: повертатися чи залишатися?
-– Я б порадила не поспішати з рішенням і не порівнювати себе з іншими. У кожного свій шлях, свої обставини. Якщо вам добре там, де ви є — це нормально.
 ===Програми мобільності===

← Попередня версія		Версія за 20:12, 13 жовтня 2023
Рядок 41:		Рядок 41:
	==Мої проекти==		==Мої проекти==

−	[[Категорія:Портфоліо студента/~~Мжб~~-1-23-4.0д]]	+	[[Категорія:Портфоліо студента/МЖб-1-23-4.0д]]

@@ Рядок 41: / Рядок 41: @@
 ===Нагороди та подяки соціально-гуманітарного характеру===
 ==Доробки==
 ==Корисні посилання==
 ==Відгуки==

@@ Рядок 9: / Рядок 9: @@
 ===Електронна пошта===
-*[mailto:mail@domain.net назва посилання]
+*[kmmorozova.fj23@kubg.edu.ua]
 ===Соціальні мережі, блоги===
 ==Навчальна діяльність==

@@ Рядок 3: / Рядок 3: @@
 [[Файл:Photoicon.png|thumb|Фото]]
 ===ПІБ===
 ===Група===
 ===Електронна пошта===