O.hruieva в 13:34, 7 серпня 2024

2024-08-07T13:34:36Z

Ndllz-o в 14:55, 17 грудня 2013

2013-12-17T14:55:53Z

Ndllz-o: Створена сторінка: В рамках проведення метатеоретичних семінарів НДЛ літературознавства відбулася зус...

2013-12-17T14:45:03Z

Створена сторінка: В рамках проведення метатеоретичних семінарів НДЛ літературознавства відбулася зус...

Нова сторінка

В рамках проведення метатеоретичних семінарів [[НДЛ літературознавства]] відбулася зустріч із відомими польським вченим-славістом професором Познанського університету імені Адама Міцкевича Боґуславом Бакулою. У роботі семінару було прочитано лекцію про інтерпретацію та реінтерпретацію соціокультурного канону у гуманітарних студіях Східної на Центрально-Східної Європи.
== Тема ==
Тема: '''Канон, антиканон та постканон у сучасному соціокультурному контексті''' (02 жовтня 2013 р.)
== Доповідач ==
Боґуслав Бакула (пол. Bogusław Bakuła)[http://www.encyklopedia-solidarnosci.pl/wiki/index.php?title=Bogus%C5%82aw_Leszek_Baku%C5%82a] – польський літературознавець, славіст, публіцист, есеїст. Доктор гуманістики (доктор габілітований), професор, завідувач лабораторії порівняльного літературознавства в Інституті польської філології Познанського університету імені Адама Міцкевича[http://amu.edu.pl/].
=== Сфера наукових зацікавлень ===
Славістика, порівняльне літературознавство, сучасний літературний процес у країнах Центральної та Східної Європи, постколоніальні студії[http://www.eurozine.com/authors/bakula.html].
=== Найвідоміші праці ===
* '''Człowiek jako dzieło sztuki''' («Людина як твір мистецтва»). Видання презентує авторефлексії творців різних видів мистецтва.
* '''Skrzydło Dedała''' («Крило Дедала») – перша в польщі літературознавча презентація української дисидентської лірики другої половини ХХ століття. Це запис особистих розмов автора українськими письменниками.
* '''Antyliatarnik'''. Збір нарисів, у яких професор Боґуслав Бакула представляє оцінки подій польського політичного та культурного життя 90-х років ХХ століття, а також пробує підсумувати перехідний посткомуністичний період Польщі.
* '''Porównanie jako dowód''' («Порівняння як розвідка»). Компаративістичні студії польсько-українського літературного пограниччя за редакцією професора Б. Бакули.
* '''Polska – Ukraina: partnerstwo kultur''' («Польща – Україна: партнерство культур»). Матеріали міжнародної конференції, присвяченої польсько-українським культурним зв'язкам (Література – Мистецтво – Філософія - Історія).
== Проблемні аспекти семінару ==
У Центрально-Східній Європі відбувається процес деконструкції культурного канону, що розпочався з 1989 року занепадом канонів комуністичної культури. Трансформація культури після 1989 року спричинила дискусії про літературний канон, чи ширше – канон культурний, що був пов’язаний з історичною свідомістю, національною ідентичністю і вразливістю щодо питання традиції, її інтерпретації та переосмислення.
Поступальний соціокультурний діалог вимагав нової рефлексії над: 1) місцем і значенням власної культурної традиції; 2) можливостями прилучення до культури Заходу та перейняття її досвіду методом поєднання власної духовної традиції з новаторством та модернізацією суспільного життя і культури.

Доповідач розкрив причини розгортання дискусії про канон, окресив сферу її поширення та проблемні аспекти. Підкреслено, що приводом до дискусії з проблеми канону стало формування нового зразка культури, в якій література, втрачаючи свою основну мистецьку та моральну позиції, повинна змиритися з власним минулим, не піддатися новим стилям. У центрально-європейських полеміках про канон питання конкуренції стилів і текстів стає тлом для моральних та ідеологічних питань, що виникли в недалекому минулому.
Дискусія навколо канону виходить поза межі тексту і призводить до “воєн” особистостей і середовищ, конфлікту життєвих позицій і численних інституцій.
Центральною є дискусія про функціонування та інтерпретацію канону як явища, що забезпечує спільність колективної пам’яті та ідентичності у посткомуністичному світі, з одного боку, та певне обмеження свободи мислення і творчості – з іншого.

Суспільство Центрально-Східної Європи впродовж останніх 20 років пройшло шлях від суспільно-політичного захисного аутизму (мовчання, відлучення, травматична свідомість поневолення, агресія) до значних відкриттів і діалогу. Півстоліття ізоляції й антагонізму прирекли країни Центрально-Східної Європи на історичну самотність і глибоку залежність від імперії. В результаті це призвело до непевності в оцінці власного статусу, а також до емоційного самопредставлення у внутрішніх національних, міжнародних і міжкультурних стосунках.
Канон – це усталена частина універсальної та національної культури, яка є об'єктом колективної ідентичності. Можна виокремити різновиди канону: 1) канон цивілізації, наприклад, окцидентальної, орієнтальної, Далекого Сходу; 2) канон національний: культура і література; 3) канон субкультури: регіон, молодіжна культура; 4) канон нового покоління.
З-поміж чинників, що пришвидшують динаміку культури, а, отже, призводять до її відродження, вирішальними є такі: антиканонічність, протиканонічність, внутрішня і зовнішня культурна діалогічність.
Знаковими прикладами «розлучення» з минулим в Центральній Європі є: рожевий танк Т-31, пофарбований чеським художником Д. Черним (D. Černý), як символ демілітаризації минулого, перформативності комуністичної історії; фільм А. Вайда «Пілат та інші» (1970) за мотивами повісті М. Булгакова «Майстер і Маргарита».
Інституційною реакцією щодо противників канону є: цензура, репресії, переслідування прихильників антиканонічності, що притаманне навіть демократії, охорона державними законами релігійного та національного канону.

Суспільства Центрально-Східної Європи були і залишаються консервативними, з чого можемо зробити висновок, що їх розвиток відбувався в умовах несвободи і навіть загрози. Через те вони дуже чутливі до питань ідентичності, етнічної, культурної та релігійної символіки.

Дебати з приводу канону можна структурувати на такі проблемні площини: 1) відродження національних міфів, забутих або знищених комуністичним режимом (Канон); 2) увага до питань духовно-морального устрою у контексті формування колективної ідентичності з 1989 року (Антиканон); 3) проблема репрезентації історії й сучасного досвіду (Постканон).
У Польщі, Чехії, Словаччині та Угорщині ключовим завданням у дискусії з приводу канону стало переосмислення епохи Романтизму, як знакової у розумінні національної ідентичності. Зацікавлення романтизмом в Україні пов'язувалось із: завершенням захисту давньої парадигми ідентичності; згортанням відновлення цієї парадигми, передусім в моральній і естетичній перспективі. Романтизм в дискусії про минуле актуалізований у таких працях: Maria Janion ''«Do Europy tak, ale razem z naszymi umarłymi»'' (2000), ''«Niesamowita Słowiańszczyzna»'' (2006), Vladimír Macura ''«Znamení zrodu»'' (1983), ''«Český sen»'' (1998), Jiříh Rak ''«Bývali Čechové: české historické mýty a stereotypy»'' (1994), Miroslav Hroch ''«Na prahu národní existence»'' (1999), Zdenek Hrbata ''«Romantismus a Čechy»'' (1999), ''«Romantismus a romantismy»'' (2005), Rudolf Chmel ''«Romantismus v globalizme. Malé národy – veľké mytý»'' (2009), Mihaly Ormos ''«Magyarország a két világharáború között»'' (1998), Paul Lendvai ''«Magyarok. Győzelmek és kudarcok»'' (2009).
Деканонізація охопила передусім сферу комуністичної спадщини. У контексті цього можемо спостерігати реканонізацію, що почалася у політичній, релігійній, світоглядній сферах.
Антиканон реалізується як відкрита полеміка з офіційними канонами, але приймає засади культурної гри і закону. У контексті антиканону зустрічаємо також тексти і постаті, екстримально налаштовані супроти канону, які не реалізують умов культурної гри.

Можна виокремити антиканон інституційний (в рамках умов культурної гри та закону) та антиканон неінституційний (екстримальне, руйнівне налаштування, що викликає гостру реакцію суспільства).
Отже, як засвідчує соціокультурна ситуація сьогодення, канон підлягає естетичному переосмисленню, яке з часом стає моральною санкцією; антиканон є ефектом огляду вимушеної активності у суспільно-політичних умовах. Натомість, постканон – це альтернативна версія канону і антиканону; сфера текстів, позбавлена гострого аксіологічного акценту; гра різними стилями. Постканон відштовхується від ідеологічних дискусій та моралістики і є відповіддю на постійне маніпулювання у сфері традиції в цілях осягнення ідеологічного та морального домінування.

Постканон прокладає шлях для культурних і літературних ревізій, які окрім політичних і звичаєвих проблем висувають на перший план сферу, пов'язану з суспільним і сексуальним життям, жіночою літературою і літературою queer (досвід сексуальних меншин). Показовими в цьому контексті є такі автори й твори: Izabela Filipiak ''«Absolutna amnezja»'', Manuela Gretkowska ''«Kabaret metafizyczny»'', Oksana Zabużko ''«Terenowe badania z ukraińskiego seksu»'', Jurij Andruchowycz (lustracja polityczna i obyczajowa, blisko postkanonu).

У контексті проблеми антиканону і постканону сучасні автори актуалізують теми тілесності й сексуальності, які до 1989 року були табуйованими (Uršula Kovalyková, Teraza Boučková (Czeszki), Monika Kompaníková, Petra Hůlová (Słowaczki)). У літературу увійшли нецензурована сексуальність, деміфологізація материнства чи гетеросексуального партнерства.

Канони, антиканони і постканони стали складниками гри в сучасній культурі. Їх значення і роль залежать від стану національної культури і її спільності з культурою універсальною та масовою. Більшість культур у Центральній і Східній Європі допускають зв'язки між каноном і антиканоном як традиційну модель зміни. Присутність і роль постканону до кінця ще не досліджені. Це стосується постканону переосмисленого в альтернативі. Дихотомія, як підстава організації культури та суспільного життя, є малоймовірною. Через те істотне значення має тріада: канон-антиканон-постканон.
=== План розділів презентованого проекту ===
# Трансформація культури.
# Функціонування та інтерпретація канону.
# Аутизм – вихід з ізоляції – номадизм.
# Різновиди канону.
# Консерватизм.
# Дебати з приводу канону.
# Романтизм у дискусії про минуле.
# Деканонізація.
# Реканонізація.
# Антиканон.
# Постканон.
# Кінець опозиції в культурі. Тріада.

← Попередня версія		Версія за 13:34, 7 серпня 2024
Рядок 62:		Рядок 62:
	# Постканон.		# Постканон.
	# Кінець опозиції в культурі. Тріада.		# Кінець опозиції в культурі. Тріада.
−	~~[[Категорія:НДЛ_літературознавства]]~~

← Попередня версія		Версія за 14:55, 17 грудня 2013
Рядок 62:		Рядок 62:
	# Постканон.		# Постканон.
	# Кінець опозиції в культурі. Тріада.		# Кінець опозиції в культурі. Тріада.
		+	[[Категорія:НДЛ_літературознавства]]

КАНОН. АНТИКАНОН. ПОСТКАНОН - Історія редагувань

O.hruieva в 13:34, 7 серпня 2024

Ndllz-o в 14:55, 17 грудня 2013

Ndllz-o: Створена сторінка: В рамках проведення метатеоретичних семінарів НДЛ літературознавства відбулася зус...