Війна Червоної та Білої Троянд - Історія редагувань

Kaskybitska.if18: Сторінка очищена

2021-06-09T13:56:36Z

Сторінка очищена

Kaskybitska.if18 в 18:59, 3 червня 2021

2021-06-03T18:59:54Z

Kaskybitska.if18 в 18:55, 3 червня 2021

2021-06-03T18:55:28Z

Kaskybitska.if18: Створена сторінка: праворуч Війна Червоної та Білої троя...

2021-06-03T18:37:06Z

Створена сторінка: праворуч Війна Червоної та Білої троя...

Нова сторінка

[[Файл:Символи родин Йорків і Ланкастерів.png|міні|праворуч]]
Війна Червоної та Білої троянд (англ. War(s) of the Roses) — низка військових конфліктів у Англії між родинами Ланкастерів та Йорків у період між 1455 та 1486 роками. Війна закінчилася встановленням на англійському троні династії Тюдорів.

Свою назву війна одержала від символів родин: білої троянди Йорків та червоної троянди Ланкастера.

== Конкуренція на престол і початок громадянської війни ==
Обидва будинки претендували на трон через походження від синів Едуарда III. Країна була підпорядкована довготривалому правлінню Генріха VI (серпень 1422 - листопад 1437 рр.), Під час якого Англійське королівство управлялося королівською радою, переважно аристократичним органом. Ця домовленість, яка, ймовірно, не відповідала останнім побажанням Генріха V, не підтримувалася без труднощів. Як і Річард II до нього, Генріх VI мав могутніх родичів, котрі прагнули осягнути владу і поставити себе на чолі фракцій у штаті. Незабаром рада стала їхнім полем бою.

Великі магнати з приватними арміями домінували над селом. Беззаконня було поширеним, а оподаткування обтяжливим. Пізніше Генріч виявився бездумним і простодушним, підданим, і домінувала його амбіційна королева Маргарет Анжуйська, чия партія дозволила погіршити становище англійців у Франції.

Між 1450 і 1460 рр. Річард, 3-й герцог Йоркський, став главою великої баронської ліги, членами якої були найвищі його родичі, невільці, Моубрі та Бурчіє.
Перша битва у Сент-Олбанс (22 травня 1455 р.) призвела до перемоги йорків та чотирьох років непростого перемир'я.

Новий етап громадянської війни розпочався в 1459 р., Коли Йорк, наполегливий неприхованою підготовкою королеви до нападу на нього, востаннє повстав. Йорки мали успіх у битві під Блор-Хіф (23 вересня), але були розбиті після сутички на Людфордському мості (12 жовтня). Йорки втекли до Ірландії, а Ланкастери у переповненому парламенті в Ковентрі (листопад 1459 р.) домоглися судового засудження своїх опонентів і стратили тих, кого змогли.

Відтоді боротьба була гіркою. Холоднокровна і розрахована жорстокість, яка тепер увійшла в англійське політичне життя, безумовно, чимось зобов'язана політичним ідеям італійського Відродження, але, можливо, це також було частково спадщиною беззаконних звичок, набутих знаттю під час Столітньої війни.

У Франції Уорік перегрупував війська йоркістів і повернувся до Англії в червні 1460 р, розгромивши ланкастерські війська в Нортгемптоні (10 липня). Йорк намагався претендувати на престол, але погодився на право зайняти його після смерті Генріха. Це фактично позбавило спадщини сина Генріха, принца Едварда, і змусило королеву Маргарет продовжувати свою опозицію.

Зібравши сили в північній Англії, ланкастерці вбили Йорка у Вейкфілді в грудні, а потім рушили на південь до Лондона, розгромивши Уоріка в дорозі під час Другої битви при Сент-Олбанс (17 лютого 1461). Тим часом старший син і спадкоємець Йорка, Едвард, переміг ланкастерські сили біля Мортімерс-Крос (2 лютого) і рушив на полегшення Лондона, прибувши до Маргарет 26 лютого. Молодий герцог Йоркський був проголошений королем Едуардом IV у Вестмінстері 4 березня Тоді Едвард, з рештою військ Уоріка, переслідував Маргарет на північ до Тоутона. Там у найкривавішій битві війни йорки здобули повну перемогу.
== Влада Уоріка ==
Наступний раунд війн виник із суперечок у йоркських лавах. Уорік, державний діяч групи, був справжнім архітектором йоркського тріумфу. До 1464 року він був справжнім правителем королівства. Він безжально знищував тих, хто вижив від ланкастерців, які під впливом Маргарет та за допомогою Франції підтримували війну на півночі та в Уельсі. Гуртові розстріли, що відбулися після битви під Хексем (травень 1464 р.), практично зруйнували те, що залишилося від ланкастерської партії, і робота здавалася завершеною, коли через рік Генріха VI схопили і поставили в Лондонському Тауері.

Уорвік доклав стільки ж зусиль, щоб привести уряд у кращий стан, відновити громадський порядок, поліпшити правосуддя та, шляхом конфіскації та економіки, зробити корону платоспроможною. У той же час і Уорік, і його господар потрапили в дипломатичні схеми кмітливого Людовика XI, який змінив Карла VII на посаді короля Франції в 1461. Він все ще був зайнятий владою Бургундії, а англійці мали бути пішаками в грі, яку він збирався зіграти за приниження Карла Смілого.

Проте Едвард IV не був готовий безкінечно підкорятися опіці Уорвіка, хоч і ефективно, і задовільно. Справа не в тому, що він навмисно намагався скинути Уорвіка; швидше він знайшов силу графа неприємною. Поспішний і таємний шлюб Едварда з Елізабет Вудвілл у 1464 році був першим явним знаком його нетерпіння. Вудвілли, сім'я з міцними ланкастерськими зв'язками, ніколи не досягали реального політичного впливу, але вони піднялися на довірчі позиції біля короля, тим самим ще більше віддаляючи Уорвіка.

Відкритий прорив між королем і графом відбувся в 1467 р. Едвард звільнив брата Уорвіка, Джорджа Невіла, канцлера; відмовився від договору з Людовиком XI, про який граф щойно вів переговори; і уклав союз з Бургундією, проти якого Ворвік завжди протестував. Тоді Уорік почав організовувати протидію королю. Він стояв за збройним протестом шляхти та общин Йоркширу, який називали повстанням Робіна Редсдейлського (квітень 1469).
Королівська армія була розгромлена в липні в Еджкоті (поблизу Бенбері).

Однак у березні 1470 року Едвард відновив свій контроль, змусивши Уорвіка і Кларенса втекти до Франції, де вони об'єдналися з Людовиком XI. Повернувшись до Англії (вересень 1470 р.), вони скинули Едварда і повернули корону Генріху VI. Едвард разом зі своїми послідовниками втік до Нідерландів.
== Тріумф Едварда IV ==
Влада Уоріка була невпевнена в собі, оскільки ланкастерцям було важко довіряти тому, хто останнім часом був їх бічем. Способом, що нагадував Генріха IV. Його сили зустрілися з Уорвіком 14 квітня в битві при Барнеті, в якій Едуард перевершив Уорвіка, повернув лояльність герцога Кларенса і рішуче переміг Уоріка, який загинув у битві. Того ж дня Маргарет та її син, які до цього часу відмовлялися повертатися з Франції, висадились у Веймуті. Почувши новини про Барнет, вона рушила на захід, намагаючись дістатись до безпеки Уельсу, але Едвард виграв перегони до Северну. У битві при Тьюксбері (4 травня) Маргарет була схоплена, її сили знищені, а її син убитий. Незабаром після цього Генріха VI було вбито в Лондонському Тауері; Маргарет залишалася під вартою, поки Людовик XI не викупив її в 1475 р. Трон Едварда був у безпеці до кінця свого життя (він помер у 1483 р.).

У 1483 р. Брат Едварда Річард III, перекривши вимоги свого племінника, молодого Едварда V, відчужив багатьох йоркістів, які потім звернулись до останньої надії ланкастерців, Генріха Тюдора (згодом Генріха VII). За допомогою французів та йоркських перебіжчиків 22 серпня 1485 року Генрі переміг і вбив Річарда на Босвортському полі, завершивши війни. Шлюбом з дочкою Едварда IV Єлизаветою Йоркською в 1486 році Генрі об’єднав претензії на йоркистів та ланкастерців. 16 червня 1487 року, коли деякі історики віддають перевагу традиційному припиненню воєн 1485 року, Генрі переміг Йоркіста, який підтримав претендента Ламберта Сімнеля.

← Попередня версія		Версія за 13:56, 9 червня 2021
Рядок 1:		Рядок 1:
−	[[Файл:Символи родин Йорків і Ланкастерів.png\|міні\|праворуч\|Символи родин Йорків і Ланкастерів — біла і червона троянди
−	]]
−	Війна Червоної та Білої троянд (англ. War(s) of the Roses) — низка військових конфліктів у Англії між родинами Ланкастерів та Йорків у період між 1455 та 1486 роками. Війна закінчилася встановленням на англійському троні династії Тюдорів.

−	~~Свою назву війна одержала від символів родин: білої троянди Йорків та червоної троянди Ланкастера.~~
−
−	~~== Конкуренція на престол і початок громадянської війни ==~~
−	~~[[Файл:Генріх-VI.jpg\|міні\|ліворуч\|Генріх VI]]~~
−	Обидва будинки претендували на трон через походження від синів Едуарда III. Країна була підпорядкована довготривалому правлінню Генріха VI (серпень 1422 - листопад 1437 рр.), Під час якого Англійське королівство управлялося королівською радою, переважно аристократичним органом. Ця домовленість, яка, ймовірно, не відповідала останнім побажанням Генріха V, не підтримувалася без труднощів. Як і Річард II до нього, Генріх VI мав могутніх родичів, котрі прагнули осягнути владу і поставити себе на чолі фракцій у штаті. Незабаром рада стала їхнім полем бою.
−	~~[[Файл:Маргарита Анжуйська.jpg\|міні\|праворуч\|Маргарита Анжуйська]]~~
−	Великі магнати з приватними арміями домінували над селом. Беззаконня було поширеним, а оподаткування обтяжливим. Пізніше Генріч виявився бездумним і простодушним, підданим, і домінувала його амбіційна королева Маргарита Анжуйська, чия партія дозволила погіршити становище англійців у Франції.
−
−	Між 1450 і 1460 рр. Річард, 3-й герцог Йоркський, став главою великої баронської ліги, членами якої були найвищі його родичі, невільці, Моубрі та Бурчіє.
−	Перша битва у Сент-Олбанс (22 травня 1455 р.) призвела до перемоги йорків та чотирьох років непростого перемир'я.
−
−	Новий етап громадянської війни розпочався в 1459 р., Коли Йорк, наполегливий неприхованою підготовкою королеви до нападу на нього, востаннє повстав. Йорки мали успіх у битві під Блор-Хіф (23 вересня), але були розбиті після сутички на Людфордському мості (12 жовтня). Йорки втекли до Ірландії, а Ланкастери у переповненому парламенті в Ковентрі (листопад 1459 р.) домоглися судового засудження своїх опонентів і стратили тих, кого змогли.
−
−	Відтоді боротьба була гіркою. Холоднокровна і розрахована жорстокість, яка тепер увійшла в англійське політичне життя, безумовно, чимось зобов'язана політичним ідеям італійського Відродження, але, можливо, це також було частково спадщиною беззаконних звичок, набутих знаттю під час Столітньої війни.
−
−	У Франції Уорік перегрупував війська йоркістів і повернувся до Англії в червні 1460 р, розгромивши ланкастерські війська в Нортгемптоні (10 липня). Йорк намагався претендувати на престол, але погодився на право зайняти його після смерті Генріха. Це фактично позбавило спадщини сина Генріха, принца Едуарда, і змусило королеву Маргариту продовжувати свою опозицію.
−
−	Зібравши сили в північній Англії, ланкастерці вбили Йорка у Вейкфілді в грудні, а потім рушили на південь до Лондона, розгромивши Уоріка в дорозі під час Другої битви при Сент-Олбанс (17 лютого 1461). Тим часом старший син і спадкоємець Йорка, Едуард, переміг ланкастерські сили біля Мортімерс-Крос (2 лютого) і рушив на полегшення Лондона, прибувши до Маргарити 26 лютого. Молодий герцог Йоркський був проголошений королем Едуардом IV у Вестмінстері 4 березня Тоді Едуард, з рештою військ Уоріка, переслідував Маргариту на північ до Тоутона. Там у найкривавішій битві війни йорки здобули повну перемогу.
−	~~== Влада Уоріка ==~~
−	Наступний раунд війн виник із суперечок у йоркських лавах. Уорік, державний діяч групи, був справжнім архітектором йоркського тріумфу. До 1464 року він був справжнім правителем королівства. Він безжально знищував тих, хто вижив від ланкастерців, які під впливом Маргарити та за допомогою Франції підтримували війну на півночі та в Уельсі. Гуртові розстріли, що відбулися після битви під Хексем (травень 1464 р.), практично зруйнували те, що залишилося від ланкастерської партії, і робота здавалася завершеною, коли через рік Генріха VI схопили і поставили в Лондонському Тауері.
−
−	Уорік доклав стільки ж зусиль, щоб привести уряд у кращий стан, відновити громадський порядок, поліпшити правосуддя та, шляхом конфіскації та економіки, зробити корону платоспроможною. У той же час і Уорік, і його господар потрапили в дипломатичні схеми кмітливого Людовика XI, який змінив Карла VII на посаді короля Франції в 1461. Він все ще був зайнятий владою Бургундії, а англійці мали бути пішаками в грі, яку він збирався зіграти за приниження Карла Смілого.
−
−	Проте Едуард IV не був готовий безкінечно підкорятися опіці Уоріка, хоч і ефективно, і задовільно. Справа не в тому, що він навмисно намагався скинути Уоріка; швидше він знайшов силу графа неприємною. Поспішний і таємний шлюб Едуарда з Елізабет Вудвілл у 1464 році був першим явним знаком його нетерпіння. Вудвілли, сім'я з міцними ланкастерськими зв'язками, ніколи не досягали реального політичного впливу, але вони піднялися на довірчі позиції біля короля, тим самим ще більше віддаляючи Уоріка.
−
−	Відкритий прорив між королем і графом відбувся в 1467 р. Едуард звільнив брата Уоріка, Джорджа Невіла, канцлера; відмовився від договору з Людовиком XI, про який граф щойно вів переговори; і уклав союз з Бургундією, проти якого Ворвік завжди протестував. Тоді Уорік почав організовувати протидію королю. Він стояв за збройним протестом шляхти та общин Йоркширу, який називали повстанням Робіна Редсдейлського (квітень 1469).
−	~~Королівська армія була розгромлена в липні в Еджкоті (поблизу Бенбері).~~
−
−	Однак у березні 1470 року Едуард відновив свій контроль, змусивши Уоріка і Кларенса втекти до Франції, де вони об'єдналися з Людовиком XI. Повернувшись до Англії (вересень 1470 р.), вони скинули Едуарда і повернули корону Генріху VI. Едуард разом зі своїми послідовниками втік до Нідерландів.
−	~~== Тріумф Едуарда IV ==~~
−	~~[[Файл:Едуард IV.jpg\|міні\|праворуч\|Едуард IV]]~~
−	Влада Уоріка була невпевнена в собі, оскільки ланкастерцям було важко довіряти тому, хто останнім часом був їх бічем. Способом, що нагадував Генріха IV. Його сили зустрілися з Уоріком 14 квітня в битві при Барнеті, в якій Едуард перевершив Уоріка, повернув лояльність герцога Кларенса і рішуче переміг Уоріка, який загинув у битві. Того ж дня Маргарита та її син, які до цього часу відмовлялися повертатися з Франції, висадились у Веймуті. Почувши новини про Барнет, вона рушила на захід, намагаючись дістатись до безпеки Уельсу, але Едуард виграв перегони до Северну. У битві при Тьюксбері (4 травня) Маргарита була схоплена, її сили знищені, а її син убитий. Незабаром після цього Генріха VI було вбито в Лондонському Тауері; Маргарита залишалася під вартою, поки Людовик XI не викупив її в 1475 р. Трон Едуарда був у безпеці до кінця свого життя (він помер у 1483 р.).
−
−	У 1483 р. Брат Едуарда Річард III, перекривши вимоги свого племінника, молодого Едуарда V, відчужив багатьох йоркістів, які потім звернулись до останньої надії ланкастерців, Генріха Тюдора (згодом Генріха VII). За допомогою французів та йоркських перебіжчиків 22 серпня 1485 року Генрі переміг і вбив Річарда на Босвортському полі, завершивши війни. Шлюбом з дочкою Едуарда IV Єлизаветою Йоркською в 1486 році Генрі об’єднав претензії на йоркистів та ланкастерців. 16 червня 1487 року, коли деякі історики віддають перевагу традиційному припиненню воєн 1485 року, Генрі переміг Йоркіста, який підтримав претендента Ламберта Сімнеля.
−	~~[[Файл:Битва при Босворті.jpg\|350px\|центр\|Битва при Босворті]]~~
−	~~=== Результати війни ===~~
−	Війна Червоної та Білої троянд фактично підвела риску під англійським Середньовіччям. Вона внесла зміни в феодальному англійському суспільстві, що включали ослаблення феодальної влади знаті і зміцнення позицій торгового класу, а також зростання сильної, централізованої монархії під керівництвом династії Тюдорів. Сходження на престол Тюдорів в 1485 році вважається початком Нового Часу в англійській історії.
−	~~== Джерела ==~~
−	~~https://www.britannica.com/event/Wars-of-the-Roses~~
−
−	~~https://web.archive.org/web/20100306041738/http://www.warsoftheroses.com/~~
−	~~== Підготували ==~~
−	~~Семенюк Єлізавета Володимирівна~~
−
−	~~Скибіцька Ксенія Анатоліївна~~

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-[[Файл:Символи родин Йорків і Ланкастерів.png|міні|праворуч]]
+[[Файл:Символи родин Йорків і Ланкастерів.png|міні|праворуч|Символи родин Йорків і Ланкастерів — біла і червона троянди
 Війна Червоної та Білої троянд (англ. War(s) of the Roses) — низка військових конфліктів у Англії між родинами Ланкастерів та Йорків у період між 1455 та 1486 роками. Війна закінчилася встановленням на англійському троні династії Тюдорів.
@@ Рядок 17: / Рядок 18: @@
 Відтоді боротьба була гіркою.   Холоднокровна і розрахована жорстокість, яка тепер увійшла в англійське політичне життя, безумовно, чимось зобов'язана політичним ідеям італійського Відродження, але, можливо, це також було частково спадщиною беззаконних звичок, набутих знаттю під час Столітньої війни.
-У Франції Уорік перегрупував війська йоркістів і повернувся до Англії в червні 1460 р, розгромивши ланкастерські війська в Нортгемптоні (10 липня). Йорк намагався претендувати на престол, але погодився на право зайняти його після смерті Генріха. Це фактично позбавило спадщини сина Генріха, принца Едварда, і змусило королеву Маргариту продовжувати свою опозицію.
+У Франції Уорік перегрупував війська йоркістів і повернувся до Англії в червні 1460 р, розгромивши ланкастерські війська в Нортгемптоні (10 липня). Йорк намагався претендувати на престол, але погодився на право зайняти його після смерті Генріха. Це фактично позбавило спадщини сина Генріха, принца Едуарда, і змусило королеву Маргариту продовжувати свою опозицію.
-Зібравши сили в північній Англії, ланкастерці вбили Йорка у Вейкфілді в грудні, а потім рушили на південь до Лондона, розгромивши Уоріка в дорозі під час Другої битви при Сент-Олбанс (17 лютого 1461).  Тим часом старший син і спадкоємець Йорка, Едвард, переміг ланкастерські сили біля Мортімерс-Крос (2 лютого) і рушив на полегшення Лондона, прибувши до Маргарити 26 лютого. Молодий герцог Йоркський був проголошений королем Едуардом IV у Вестмінстері 4 березня  Тоді Едвард, з рештою військ Уоріка, переслідував Маргариту на північ до Тоутона.  Там у найкривавішій битві війни йорки здобули повну перемогу.
+Зібравши сили в північній Англії, ланкастерці вбили Йорка у Вейкфілді в грудні, а потім рушили на південь до Лондона, розгромивши Уоріка в дорозі під час Другої битви при Сент-Олбанс (17 лютого 1461).  Тим часом старший син і спадкоємець Йорка, Едуард, переміг ланкастерські сили біля Мортімерс-Крос (2 лютого) і рушив на полегшення Лондона, прибувши до Маргарити 26 лютого. Молодий герцог Йоркський був проголошений королем Едуардом IV у Вестмінстері 4 березня  Тоді Едуард, з рештою військ Уоріка, переслідував Маргариту на північ до Тоутона.  Там у найкривавішій битві війни йорки здобули повну перемогу.
 == Влада Уоріка ==
 Наступний раунд війн виник із суперечок у йоркських лавах. Уорік, державний діяч групи, був справжнім архітектором йоркського тріумфу. До 1464 року він був справжнім правителем королівства. Він безжально знищував тих, хто вижив від ланкастерців, які під впливом Маргарити та за допомогою Франції підтримували війну на півночі та в Уельсі. Гуртові розстріли, що відбулися після битви під Хексем (травень 1464 р.), практично зруйнували те, що залишилося від ланкастерської партії, і робота здавалася завершеною, коли через рік Генріха VI схопили і поставили в Лондонському Тауері.
@@ Рядок 25: / Рядок 26: @@
 Уорік доклав стільки ж  зусиль, щоб привести уряд у кращий стан, відновити громадський порядок, поліпшити правосуддя та, шляхом конфіскації та економіки, зробити корону платоспроможною.  У той же час і Уорік, і його господар потрапили в дипломатичні схеми кмітливого Людовика XI, який змінив Карла VII на посаді короля Франції в 1461. Він все ще був зайнятий владою Бургундії, а англійці мали  бути пішаками в грі, яку він збирався зіграти за приниження Карла Смілого.
-Проте Едвард IV не був готовий безкінечно підкорятися опіці Уоріка, хоч і ефективно, і задовільно.  Справа не в тому, що він навмисно намагався скинути Уоріка;  швидше він знайшов силу графа неприємною.  Поспішний і таємний шлюб Едварда з Елізабет Вудвілл у 1464 році був першим явним знаком його нетерпіння.  Вудвілли, сім'я з міцними ланкастерськими зв'язками, ніколи не досягали реального політичного впливу, але вони піднялися на довірчі позиції біля короля, тим самим ще більше віддаляючи Уоріка.
+Проте Едуард IV не був готовий безкінечно підкорятися опіці Уоріка, хоч і ефективно, і задовільно.  Справа не в тому, що він навмисно намагався скинути Уоріка;  швидше він знайшов силу графа неприємною.  Поспішний і таємний шлюб Едуарда з Елізабет Вудвілл у 1464 році був першим явним знаком його нетерпіння.  Вудвілли, сім'я з міцними ланкастерськими зв'язками, ніколи не досягали реального політичного впливу, але вони піднялися на довірчі позиції біля короля, тим самим ще більше віддаляючи Уоріка.
-Відкритий прорив між королем і графом відбувся в 1467 р. Едвард звільнив брата Уоріка, Джорджа Невіла, канцлера;  відмовився від договору з Людовиком XI, про який граф щойно вів переговори;  і уклав союз з Бургундією, проти якого Ворвік завжди протестував.  Тоді Уорік почав організовувати протидію королю.  Він стояв за збройним протестом шляхти та общин Йоркширу, який називали повстанням Робіна Редсдейлського (квітень 1469).
+Відкритий прорив між королем і графом відбувся в 1467 р. Едуард звільнив брата Уоріка, Джорджа Невіла, канцлера;  відмовився від договору з Людовиком XI, про який граф щойно вів переговори;  і уклав союз з Бургундією, проти якого Ворвік завжди протестував.  Тоді Уорік почав організовувати протидію королю.  Він стояв за збройним протестом шляхти та общин Йоркширу, який називали повстанням Робіна Редсдейлського (квітень 1469).
 Королівська армія була розгромлена в липні в Еджкоті (поблизу Бенбері).
-Однак у березні 1470 року Едвард відновив свій контроль, змусивши Уоріка і Кларенса втекти до Франції, де вони об'єдналися з Людовиком XI. Повернувшись до Англії (вересень 1470 р.), вони скинули Едварда і повернули корону Генріху VI. Едвард разом зі своїми послідовниками втік до Нідерландів.
+Однак у березні 1470 року Едуард відновив свій контроль, змусивши Уоріка і Кларенса втекти до Франції, де вони об'єдналися з Людовиком XI. Повернувшись до Англії (вересень 1470 р.), вони скинули Едуарда і повернули корону Генріху VI. Едуард разом зі своїми послідовниками втік до Нідерландів.
-== Тріумф Едварда IV  ==
+== Тріумф Едуарда IV  ==
-Влада Уоріка була невпевнена в собі, оскільки ланкастерцям було важко довіряти тому, хто останнім часом був їх бічем.  Способом, що нагадував Генріха IV.  Його сили зустрілися з Уоріком 14 квітня в битві при Барнеті, в якій Едуард перевершив Уоріка, повернув лояльність герцога Кларенса і рішуче переміг Уоріка, який загинув у битві.  Того ж дня Маргарита та її син, які до цього часу відмовлялися повертатися з Франції, висадились у Веймуті.  Почувши новини про Барнет, вона рушила на захід, намагаючись дістатись до безпеки Уельсу, але Едвард виграв перегони до Северну.  У битві при Тьюксбері (4 травня) Маргарита була схоплена, її сили знищені, а її син убитий.  Незабаром після цього Генріха VI було вбито в Лондонському Тауері;  Маргарита залишалася під вартою, поки Людовик XI не викупив її в 1475 р. Трон Едварда був у безпеці до кінця свого життя (він помер у 1483 р.).
+[[Файл:Едуард IV.jpg|міні|праворуч|Едуард IV]]
-У 1483 р. Брат Едварда Річард III, перекривши вимоги свого племінника, молодого Едварда V, відчужив багатьох йоркістів, які потім звернулись до останньої надії ланкастерців, Генріха Тюдора (згодом Генріха VII).  За допомогою французів та йоркських перебіжчиків 22 серпня 1485 року Генрі переміг і вбив Річарда на Босвортському полі, завершивши війни.  Шлюбом з дочкою Едварда IV Єлизаветою Йоркською в 1486 році Генрі об’єднав претензії на йоркистів та ланкастерців.  16 червня 1487 року, коли деякі історики віддають перевагу традиційному припиненню воєн 1485 року, Генрі переміг Йоркіста, який підтримав претендента Ламберта Сімнеля.
+У 1483 р. Брат Едуарда Річард III, перекривши вимоги свого племінника, молодого Едуарда V, відчужив багатьох йоркістів, які потім звернулись до останньої надії ланкастерців, Генріха Тюдора (згодом Генріха VII).  За допомогою французів та йоркських перебіжчиків 22 серпня 1485 року Генрі переміг і вбив Річарда на Босвортському полі, завершивши війни.  Шлюбом з дочкою Едуарда IV Єлизаветою Йоркською в 1486 році Генрі об’єднав претензії на йоркистів та ланкастерців.  16 червня 1487 року, коли деякі історики віддають перевагу традиційному припиненню воєн 1485 року, Генрі переміг Йоркіста, який підтримав претендента Ламберта Сімнеля.
 [[Файл:Битва при Босворті.jpg|350px|центр|Битва при Босворті]]
 === Результати війни ===

@@ Рядок 5: / Рядок 5: @@
 == Конкуренція на престол і початок громадянської війни ==
 Обидва будинки претендували на трон через походження від синів Едуарда III.  Країна була підпорядкована довготривалому правлінню Генріха VI (серпень 1422 - листопад 1437 рр.), Під час якого Англійське королівство управлялося королівською радою, переважно аристократичним органом.  Ця домовленість, яка, ймовірно, не відповідала останнім побажанням Генріха V, не підтримувалася без труднощів.  Як і Річард II до нього, Генріх VI мав могутніх родичів, котрі прагнули осягнути владу і поставити себе на чолі фракцій у штаті.  Незабаром рада стала їхнім полем бою.
+[[Файл:Маргарита Анжуйська.jpg|міні|праворуч|Маргарита Анжуйська]]
-Великі магнати з приватними арміями домінували над селом.  Беззаконня було поширеним, а оподаткування обтяжливим.  Пізніше Генріч виявився бездумним і простодушним, підданим, і домінувала його амбіційна королева Маргарет Анжуйська, чия партія дозволила погіршити становище англійців у Франції.
+Великі магнати з приватними арміями домінували над селом.  Беззаконня було поширеним, а оподаткування обтяжливим.  Пізніше Генріч виявився бездумним і простодушним, підданим, і домінувала його амбіційна королева Маргарита Анжуйська, чия партія дозволила погіршити становище англійців у Франції.
 Між 1450 і 1460 рр. Річард, 3-й герцог Йоркський, став главою великої баронської ліги, членами якої були найвищі його родичі, невільці, Моубрі та Бурчіє.
@@ Рядок 16: / Рядок 17: @@
 Відтоді боротьба була гіркою.   Холоднокровна і розрахована жорстокість, яка тепер увійшла в англійське політичне життя, безумовно, чимось зобов'язана політичним ідеям італійського Відродження, але, можливо, це також було частково спадщиною беззаконних звичок, набутих знаттю під час Столітньої війни.
-У Франції Уорік перегрупував війська йоркістів і повернувся до Англії в червні 1460 р, розгромивши ланкастерські війська в Нортгемптоні (10 липня). Йорк намагався претендувати на престол, але погодився на право зайняти його після смерті Генріха. Це фактично позбавило спадщини сина Генріха, принца Едварда, і змусило королеву Маргарет продовжувати свою опозицію.
+У Франції Уорік перегрупував війська йоркістів і повернувся до Англії в червні 1460 р, розгромивши ланкастерські війська в Нортгемптоні (10 липня). Йорк намагався претендувати на престол, але погодився на право зайняти його після смерті Генріха. Це фактично позбавило спадщини сина Генріха, принца Едварда, і змусило королеву Маргариту продовжувати свою опозицію.
-Зібравши сили в північній Англії, ланкастерці вбили Йорка у Вейкфілді в грудні, а потім рушили на південь до Лондона, розгромивши Уоріка в дорозі під час Другої битви при Сент-Олбанс (17 лютого 1461).  Тим часом старший син і спадкоємець Йорка, Едвард, переміг ланкастерські сили біля Мортімерс-Крос (2 лютого) і рушив на полегшення Лондона, прибувши до Маргарет 26 лютого. Молодий герцог Йоркський був проголошений королем Едуардом IV у Вестмінстері 4 березня  Тоді Едвард, з рештою військ Уоріка, переслідував Маргарет на північ до Тоутона.  Там у найкривавішій битві війни йорки здобули повну перемогу.
+Зібравши сили в північній Англії, ланкастерці вбили Йорка у Вейкфілді в грудні, а потім рушили на південь до Лондона, розгромивши Уоріка в дорозі під час Другої битви при Сент-Олбанс (17 лютого 1461).  Тим часом старший син і спадкоємець Йорка, Едвард, переміг ланкастерські сили біля Мортімерс-Крос (2 лютого) і рушив на полегшення Лондона, прибувши до Маргарити 26 лютого. Молодий герцог Йоркський був проголошений королем Едуардом IV у Вестмінстері 4 березня  Тоді Едвард, з рештою військ Уоріка, переслідував Маргариту на північ до Тоутона.  Там у найкривавішій битві війни йорки здобули повну перемогу.
 == Влада Уоріка ==
-Наступний раунд війн виник із суперечок у йоркських лавах. Уорік, державний діяч групи, був справжнім архітектором йоркського тріумфу. До 1464 року він був справжнім правителем королівства. Він безжально знищував тих, хто вижив від ланкастерців, які під впливом Маргарет та за допомогою Франції підтримували війну на півночі та в Уельсі. Гуртові розстріли, що відбулися після битви під Хексем (травень 1464 р.), практично зруйнували те, що залишилося від ланкастерської партії, і робота здавалася завершеною, коли через рік Генріха VI схопили і поставили в Лондонському Тауері.
+Наступний раунд війн виник із суперечок у йоркських лавах. Уорік, державний діяч групи, був справжнім архітектором йоркського тріумфу. До 1464 року він був справжнім правителем королівства. Він безжально знищував тих, хто вижив від ланкастерців, які під впливом Маргарити та за допомогою Франції підтримували війну на півночі та в Уельсі. Гуртові розстріли, що відбулися після битви під Хексем (травень 1464 р.), практично зруйнували те, що залишилося від ланкастерської партії, і робота здавалася завершеною, коли через рік Генріха VI схопили і поставили в Лондонському Тауері.
-Уорвік доклав стільки ж  зусиль, щоб привести уряд у кращий стан, відновити громадський порядок, поліпшити правосуддя та, шляхом конфіскації та економіки, зробити корону платоспроможною.  У той же час і Уорік, і його господар потрапили в дипломатичні схеми кмітливого Людовика XI, який змінив Карла VII на посаді короля Франції в 1461. Він все ще був зайнятий владою Бургундії, а англійці мали  бути пішаками в грі, яку він збирався зіграти за приниження Карла Смілого.
+Уорік доклав стільки ж  зусиль, щоб привести уряд у кращий стан, відновити громадський порядок, поліпшити правосуддя та, шляхом конфіскації та економіки, зробити корону платоспроможною.  У той же час і Уорік, і його господар потрапили в дипломатичні схеми кмітливого Людовика XI, який змінив Карла VII на посаді короля Франції в 1461. Він все ще був зайнятий владою Бургундії, а англійці мали  бути пішаками в грі, яку він збирався зіграти за приниження Карла Смілого.
-Проте Едвард IV не був готовий безкінечно підкорятися опіці Уорвіка, хоч і ефективно, і задовільно.  Справа не в тому, що він навмисно намагався скинути Уорвіка;  швидше він знайшов силу графа неприємною.  Поспішний і таємний шлюб Едварда з Елізабет Вудвілл у 1464 році був першим явним знаком його нетерпіння.  Вудвілли, сім'я з міцними ланкастерськими зв'язками, ніколи не досягали реального політичного впливу, але вони піднялися на довірчі позиції біля короля, тим самим ще більше віддаляючи Уорвіка.
+Проте Едвард IV не був готовий безкінечно підкорятися опіці Уоріка, хоч і ефективно, і задовільно.  Справа не в тому, що він навмисно намагався скинути Уоріка;  швидше він знайшов силу графа неприємною.  Поспішний і таємний шлюб Едварда з Елізабет Вудвілл у 1464 році був першим явним знаком його нетерпіння.  Вудвілли, сім'я з міцними ланкастерськими зв'язками, ніколи не досягали реального політичного впливу, але вони піднялися на довірчі позиції біля короля, тим самим ще більше віддаляючи Уоріка.
-Відкритий прорив між королем і графом відбувся в 1467 р. Едвард звільнив брата Уорвіка, Джорджа Невіла, канцлера;  відмовився від договору з Людовиком XI, про який граф щойно вів переговори;  і уклав союз з Бургундією, проти якого Ворвік завжди протестував.  Тоді Уорік почав організовувати протидію королю.  Він стояв за збройним протестом шляхти та общин Йоркширу, який називали повстанням Робіна Редсдейлського (квітень 1469).
+Відкритий прорив між королем і графом відбувся в 1467 р. Едвард звільнив брата Уоріка, Джорджа Невіла, канцлера;  відмовився від договору з Людовиком XI, про який граф щойно вів переговори;  і уклав союз з Бургундією, проти якого Ворвік завжди протестував.  Тоді Уорік почав організовувати протидію королю.  Він стояв за збройним протестом шляхти та общин Йоркширу, який називали повстанням Робіна Редсдейлського (квітень 1469).
 Королівська армія була розгромлена в липні в Еджкоті (поблизу Бенбері).
-Однак у березні 1470 року Едвард відновив свій контроль, змусивши Уорвіка і Кларенса втекти до Франції, де вони об'єдналися з Людовиком XI. Повернувшись до Англії (вересень 1470 р.), вони скинули Едварда і повернули корону Генріху VI. Едвард разом зі своїми послідовниками втік до Нідерландів.
+Однак у березні 1470 року Едвард відновив свій контроль, змусивши Уоріка і Кларенса втекти до Франції, де вони об'єдналися з Людовиком XI. Повернувшись до Англії (вересень 1470 р.), вони скинули Едварда і повернули корону Генріху VI. Едвард разом зі своїми послідовниками втік до Нідерландів.
 == Тріумф Едварда IV  ==
-Влада Уоріка була невпевнена в собі, оскільки ланкастерцям було важко довіряти тому, хто останнім часом був їх бічем.  Способом, що нагадував Генріха IV.  Його сили зустрілися з Уорвіком 14 квітня в битві при Барнеті, в якій Едуард перевершив Уорвіка, повернув лояльність герцога Кларенса і рішуче переміг Уоріка, який загинув у битві.  Того ж дня Маргарет та її син, які до цього часу відмовлялися повертатися з Франції, висадились у Веймуті.  Почувши новини про Барнет, вона рушила на захід, намагаючись дістатись до безпеки Уельсу, але Едвард виграв перегони до Северну.  У битві при Тьюксбері (4 травня) Маргарет була схоплена, її сили знищені, а її син убитий.  Незабаром після цього Генріха VI було вбито в Лондонському Тауері;  Маргарет залишалася під вартою, поки Людовик XI не викупив її в 1475 р. Трон Едварда був у безпеці до кінця свого життя (він помер у 1483 р.).
+Влада Уоріка була невпевнена в собі, оскільки ланкастерцям було важко довіряти тому, хто останнім часом був їх бічем.  Способом, що нагадував Генріха IV.  Його сили зустрілися з Уоріком 14 квітня в битві при Барнеті, в якій Едуард перевершив Уоріка, повернув лояльність герцога Кларенса і рішуче переміг Уоріка, який загинув у битві.  Того ж дня Маргарита та її син, які до цього часу відмовлялися повертатися з Франції, висадились у Веймуті.  Почувши новини про Барнет, вона рушила на захід, намагаючись дістатись до безпеки Уельсу, але Едвард виграв перегони до Северну.  У битві при Тьюксбері (4 травня) Маргарита була схоплена, її сили знищені, а її син убитий.  Незабаром після цього Генріха VI було вбито в Лондонському Тауері;  Маргарита залишалася під вартою, поки Людовик XI не викупив її в 1475 р. Трон Едварда був у безпеці до кінця свого життя (він помер у 1483 р.).
 У 1483 р. Брат Едварда Річард III, перекривши вимоги свого племінника, молодого Едварда V, відчужив багатьох йоркістів, які потім звернулись до останньої надії ланкастерців, Генріха Тюдора (згодом Генріха VII).  За допомогою французів та йоркських перебіжчиків 22 серпня 1485 року Генрі переміг і вбив Річарда на Босвортському полі, завершивши війни.  Шлюбом з дочкою Едварда IV Єлизаветою Йоркською в 1486 році Генрі об’єднав претензії на йоркистів та ланкастерців.  16 червня 1487 року, коли деякі історики віддають перевагу традиційному припиненню воєн 1485 року, Генрі переміг Йоркіста, який підтримав претендента Ламберта Сімнеля.