Київський столичний університет імені Бориса Грінченка - Внесок користувача [uk]

Митра

2018-10-11T16:50:46Z

Vishulika.fzfvs18:

'''Ми́тра, -ри, '''''ж. ''Митра.
[[Категорія:Ми]]
==Сучасні словники==
Ми́тра (грец. μίτρα — «пов'язка на голову», «тюрбан»)[1] — богослужбовий головний убір єпископа та ієреїв, нагороджених архієреєм за особливі заслуги перед церквою. Митра являє собою розширену й заокруглену вгорі корону, оздоблену іконами; архієрейська митра вдодатку оздоблена дорогоцінними каменями.
==Опис==
Митра-корона — архиєрейська митра (іноді ієрейська), в якій над нижнім пояском зроблено, як правило, вінець з 12 пелюсток — це єдина принципова відмінність митри-корони від звичайної православної митри. Якщо на митрі є дорогоцінні камені, вони символізують терновий вінок, накладений під час страстей на голову Ісуса Христа.

У «Настольной книге священнослужителя»[2] такий опис митри: «Сучасна митра — багато прикрашена парчовим шиттям, оксамитом, бісером, дорогоцінним камінням та іконами висока тверда шапка, що плавно звужується до обідка навкруг голови. Таку форму митра набула в XVIII—XIX ст. До того православні митри на Русі були схожі на корони візантійських царів пізнього періоду імперії. Іноді обідок митри являв собою зубчатий вінець».

В Україні збереглась митра першого католицького галицького архієпископа бл. Якуба Стрепи (†1409) та митра перемиських владик, за легендою перероблена з корони Данила Галицького (зникла в час Другої світової війни).

За свідоцтвами Феодора Вольсамона, патріарха Антиохійського (XII ст.) та блаженого Симеона, архиєпископа Солунського (XV ст.), «митру у вигляді корони — багатого царського головного убору — вперше стали носити в IV ст. у нерозділеній Церкві римські папи. Потім на ІІІ Вселенському соборі (431 р.) святий Кирил Олександрійський одягнув митру-корону як представник Папи Римського Целестіна; до XII ст. подібні митри носили на Сході лише олександрійські патріархи, а потім — константинопольські. Інші представникі церкви, митрополити чи єпископи носили митри-пов'язки (вінці) простого древнього зразку, клобуки та шапки. Російські архиєреї також носили митри-шапки подібні до князівських, облямовані хутром та прикрашені шиттям та іконами. Такі шапки-митри з'явилися у Московському князівстві в XV ст. — до того святителі не знали іншого головного убору, окрім клобука. У середині XVII ст. митри-корони з'явилися і в російській церкві, а з 1705 р. митра стає головним убором не тільки архиєреїв, але й усіх архимандритів. Указом імператора Павла І від 18 грудня 1797 р. митру як винагороду призначалося давати протоієреям за особливі заслуги.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:митра1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:митра2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:митра3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|iwAQ42VinZk}}

==Джерела та література==

Настольная книга священнослужителя», Т. 4, Издательство Московской Патриархии, 2001. С. 146—147
Журнал Московськой патриархии, 1989, № 3. с.7

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Митра3.jpg

2018-10-11T16:50:40Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Митра2.jpg

2018-10-11T16:50:25Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Митра1.jpg

2018-10-11T16:50:14Z

Vishulika.fzfvs18:

Наклеп

2018-10-11T16:44:27Z

Vishulika.fzfvs18: /* Ілюстрації */

'''Наклеп, -пу, '''''м. ''Поклепъ, клевета.
[[Категорія:На]]
==Сучасні словники==

Наклеп — юридичний термін на позначення певного виду протиправної дії. В Кримінальному кодексі України 1960 р. наклеп визначався як поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу (ст. 125, див. також Постанову ПВСУ № 7 від 28.09.90 р.[1]).

Після втрати чинності КК 1960 р. (замінено на КК України 2001 р.) з кримінального законодавства України такий склад злочину як Наклеп зник, оскільки не був включений у новий КК. Проте сам термін наклеп зберігся в інших законодавчих актах, зокрема у Законі України «Про інформацію» (визначення поняття оціночного судження) і у Конституції України (ч. 1 ст. 80).

В контексті Закону під поширенням відомостей маються на увазі різні способи передачі інформації, в тому числі через ЗМІ, мережу Інтернет, за умови її отримання принаймні однією особою. . Завідомо неправдивими (стосується переважно кримінального контексту поняття) вважаються відомості, неправдивість яких є очевидною для їх поширювача.

В кримінальному законодавстві України до 2001 р. наклеп був умисним злочином приватного обвинувачення (крім кваліфікованого: наклеп у друкованому або іншим способом розмноженому творі, в анонімному листі, а також вчинений особою, раніше судимою за наклеп. — ч. 2 ст. 125 КК; Наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні державного або іншого тяжкого злочину — ч. 3 ст. 125 КК).

Після введення в дію нового КК України було кілька спроб народних депутатів України повернути в КК склад злочину Наклеп, але всі вони виявилися невдалими[2][3]. Парламентська асамблея Ради Європи позитивно оцінює декриміналізацію наклепу[4].

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:наклеп1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:наклеп2.jpg|x140px]]

|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|HhECKVRgo2E}}

==Джерела та література==

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Наклеп

2018-10-11T16:44:10Z

Vishulika.fzfvs18:

'''Наклеп, -пу, '''''м. ''Поклепъ, клевета.
[[Категорія:На]]
==Сучасні словники==

Наклеп — юридичний термін на позначення певного виду протиправної дії. В Кримінальному кодексі України 1960 р. наклеп визначався як поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу (ст. 125, див. також Постанову ПВСУ № 7 від 28.09.90 р.[1]).

Після втрати чинності КК 1960 р. (замінено на КК України 2001 р.) з кримінального законодавства України такий склад злочину як Наклеп зник, оскільки не був включений у новий КК. Проте сам термін наклеп зберігся в інших законодавчих актах, зокрема у Законі України «Про інформацію» (визначення поняття оціночного судження) і у Конституції України (ч. 1 ст. 80).

В контексті Закону під поширенням відомостей маються на увазі різні способи передачі інформації, в тому числі через ЗМІ, мережу Інтернет, за умови її отримання принаймні однією особою. . Завідомо неправдивими (стосується переважно кримінального контексту поняття) вважаються відомості, неправдивість яких є очевидною для їх поширювача.

В кримінальному законодавстві України до 2001 р. наклеп був умисним злочином приватного обвинувачення (крім кваліфікованого: наклеп у друкованому або іншим способом розмноженому творі, в анонімному листі, а також вчинений особою, раніше судимою за наклеп. — ч. 2 ст. 125 КК; Наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні державного або іншого тяжкого злочину — ч. 3 ст. 125 КК).

Після введення в дію нового КК України було кілька спроб народних депутатів України повернути в КК склад злочину Наклеп, але всі вони виявилися невдалими[2][3]. Парламентська асамблея Ради Європи позитивно оцінює декриміналізацію наклепу[4].

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:наклеп1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:наклеп2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:наклеп.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|HhECKVRgo2E}}

==Джерела та література==

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Наклеп1.jpg

2018-10-11T16:44:05Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Наклеп2.jpg

2018-10-11T16:43:51Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Наклеп.jpeg

2018-10-11T16:42:44Z

Vishulika.fzfvs18:

Стовпчик

2018-10-11T16:34:39Z

Vishulika.fzfvs18:

'''Сто́впчик, -ка, '''''м. ''1) Ум. отъ '''стовп. '''2) Часть '''мережки 1 '''(см.).
[[Категорія:Ст]]
==Сучасні словники==

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Стовп (значення).
Стовп, заст. стовб[1] (прасл. *stъl̥pъ/*stъl̥bъ < пра-і.е. *stelp-, утвореного з *stel- — «ставити»)[2] — розповсюджений архітектурний елемент вертикальної форми; тримальна частина опорної конструкції будинків і споруд; назва вежі, вертикально витягнутого будинку (наприклад, стовпуватий храм). Різновид стовпа — колона. Стовпи бувають дерев'яні, кам'яні, металеві.

Функціями стовпів є частина конструкції парканів, воріт, навісів та інших споруд, конструктивний або декоративний елемент будинків (житлових будинків, громадських споруд, храмів тощо), самостійна споруда, що має меморіальне значення або службовий характер (наприклад, верстовий стовп, ліхтарний стовп тощо).

==Види==
Верстовий стовп, верствовий стовп або мальований стовп — один із стовпів, які ставилися біля дороги на віддалі версти один від одного для визначення відстані між певними пунктами[3][4]
Вере́я, ворі́тниця або ушу́ла — стовп для навішування стулки воріт[5][6][7]
Колона — частина архітектурної споруди у вигляді високого стовпа
Ліхтарний стовп — стовп для встановлення електричного або газового ліхтаря
Паля — стовп, забитий у ґрунт як опора для якої-небудь споруди
Соха́ — стовп з розвилиною, розсохою[8]
Стовп огорожі — стовп для кріплення поперечних брусів паркану, плота, вориння. Стовп з пазом, у який вставляються дошки, також називався ушула[7].
Стовп ліній електропередачі — дерев'яна чи бетонна опора ліній електропередачі
Стовп ліній зв'язку — опора повітряної лінії зв'язку
Ушула — стовп для навішування стулки воріт або кріплення дощок у паркані[7]
==В архітектурі храмів==
Залежно від конструкції опори центрального барабана храми можуть бути двостовпові, чотористовпові, шестистовпові і безстовпові. У перших трьох барабан встановлюється на 2, 4 чи 6 колонах («стовпах»), в останніх — барабан спирається через склепіння на зовнішні стіни; до безстовпових належать храми з простим перекриттям над стінами, шатрові й типу «восьмерик на четверику»[9][10][11].

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:стовп1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:стовп2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:стовп3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|eVghOA6NsXw}}

==Джерела та література==

Стовб // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
Верствовий // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Стовп // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Верея // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Ворітниця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Ушула // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Соха // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Двухстолпный и бесстолпный храмы // Математика. Для высших учебных заведений по специальности 070501 «Реставрация» / Составитель: кандидат технических наук И.Б. Чернышева. — М. : Негосударственное образовательное учреждение высшего профессионального образования «Институт искусства реставрации». (рос.)
Церковное зодчество. Уроки для детей среднего и старшего школьного возраста. vos.1september.ru. Процитовано 16 серпня 2018. (рос.)
Бесстолпные конструкции перекрытия храма. vseokirpichah.ru. Все о кирпичах. Процитовано 16 серпня 2018. (рос.)

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Стовп3.jpg

2018-10-11T16:34:09Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Стовп2.jpg

2018-10-11T16:33:51Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Стовп1.jpg

2018-10-11T16:33:38Z

Vishulika.fzfvs18:

Огник

2018-10-11T16:27:27Z

Vishulika.fzfvs18: /* Ілюстрації */

'''Огник, -ка, '''''м. ''1) Ум. отъ '''огонь, '''огонекъ'''. '''2) Медиц. Пузырчатая сыпь на лицѣ, eczema. ХС. VII. 416.
[[Категорія:Ог]]
==Сучасні словники==

Вогонь
Вого́нь — швидке горіння, що супроводжується значним виділенням тепла та світла, полум'ям і димом. У вузькому значенні вогонь — це полум'я, зона горіння у вигляді сукупності розпечених газів, що виділяються в результаті процесу горіння з видимим випромінюванням світла[1].

Також, вогнями (аеродромний вогонь) називаються спеціальні світильники, які використовуються в аеропортах для позначення перешкод та злітно-посадкових смуг

==Умови появи та підтримання вогню==
Вогонь потребує наявності палива та окисника. Зазвичай горючими матеріалами є різноманітні вуглеводні та вуглеводи, а роль окисника відіграє кисень. Звичні горючі матеріали, такі як вугілля, природний газ, деревина горять тільки за підвищеної температури, тому для виникнення вогню необхідно його запалити. Запалювання вогню відбувається внаслідок нагрівання горючої речовини до температури, вищої за температуру займання. Таке нагрівання може виникнути при контакті горючої речовини із запаленим матеріалом, внаслідок хімічної реакції, тертя або при проходженні через речовину сильного електричного струму.

Реакція горіння екзотермічна, тобто супроводжується виділенням тепла, яке, в свою чергу, допомагає підтримувати високу температуру й забезпечує протікання ланцюгової реакції. Власна температура вогню залежить від джерела, що викликало реакцію запалювання і/або від матеріалів, що беруть участь у реакції горіння. Від температури вогню та від хімічного складу горючих матеріалів залежить колір полум'я.

Для забезпечення контрольованого вогню необхідно підтримувати постачання палива та окисника. В печах постійне надходження кисню забезпечується тягою. Вона також сприяє швидкому відводу продуктів реакції горіння: води та вуглекислого газу, присутність яких могла б погасити вогонь. Встановленню тяги сприяє те, що нагріті продукти горіння легші за навколишнє повітря й підіймаються вгору. Вони захоплюють із собою неспалені повністю частинки палива, утворюючи дим.

«Вогнений тетраедр»: символічно чотири елементи, необхідні для підтримування вогню: паливо, кисень, тепло та ланцюгова реакція.
Ілюстраціями умов горіння є «вогненний трикутник» (англ. fire triangle) і «вогненний тетраедр» (fire tetrahedron). Перший наочно демонструє три умови: тепло, кисень і паливо. У «вогненному тетраедрі» до них ще додається ланцюгова реакція.

Якщо усунути хоча б один з цих чинників, полум'я тут же погасне. Вогонь гасять чи припиненням доступу кисню, чи охолодженням речовин, що горять, чи усуненням з ділянки поширення вогню горючих речовин. Необхідність усунення четвертої умови, ланцюгової реакції постає, коли відбувається горіння деяких металів (літій, магній, титан), ця категорія пожеж позначається літерою D. Хімічна реакція цих металів з киснем води проходить швидше, ніж з киснем повітря, тому застосування води при таких пожежах неефективне і може навіть призвести до вибуху. Вуглекислотні вогнегасники також некорисні проти горіння таких металів, як титан. У подібних випадках слід використовувати інертні агенти, наприклад, сухий пісок[2][3].Способи добування вогню та його значення у побуті
Через надзвичайно важливе значення вогню різні способи його добування винайшли ще первісні люди, які використовували його для освітлення, зігрівання, приготування їжі, захисту від диких тварин і подачі умовних сигналів. Існують свідчення про використання вогню для приготування їжі ще 1,9 млн років тому, хоча контрольоване використання вогню розпочалося, мабуть, не швидше ніж 400 тис. років тому[7]. Початок постійного використання вогню людиною припадає на період від 50 до 100 тис. років тому.

Спочатку, мабуть, людина отримала вогонь в своє розпорядження внаслідок лісових пожеж, викликаних блискавками. Отриманий вогонь потрібно було весь час підживлювати й оберігати. Згодом людина навчилася добувати вогонь при потребі іншими способами. Одним із таких способів було тертя. Добування вогню тертям потребувало значного вміння. Людина поступово вдосконалювала цей процес, підбираючи матеріали та покращуючи технологію. Так, був винайдений трут, який робили з грибних наростів на дубі або ясені. Обертання палички для добування вогню в долонях замінили спеціальними лукоподібними механізмами.

Вогонь став основою житла, а також джерелом тепла і світла, засобом для готування їжі, захистом від хижаків. Він служив засобом обробки дерев'яних знарядь шляхом випалювання їх для додання твердості та полегшення роботи, знаряддям полювання. Вогонь дав людині можливість заселяти різні широти земної кулі. Недарма всі народи на якійсь стадії свого розвитку пройшли період вогнепоклоніння, майже в кожній релігії одним із наймогутніших богів був бог вогню.

Як бачимо, значення вогню було великим не тільки для культурного прогресу людства; він зіграв велику роль і в самому процесі становлення людини. Спочатку його застосовували для зігрівання і освітлення і лише потім для готування їжі. Як довели вчені, це поволі змінило і зовнішній вигляд людини, і енергетику людського організму, зробивши її могутнішою, ніж у будь-якого іншого ссавця. Підраховано, що вищий ссавець витрачає за життя приблизно 125 тисяч кілокалорій на кілограм ваги, а сучасна людина — у шість разів більше, приблизно 750 тисяч кілокалорій.

На заміну добуванню вогню тертям прийшло використання кременя та кресала. Викрешування вогню використовує той факт, що при ударянні кременя із залізом або іншим мінералом із вмістом заліза, наприклад, піритом, утворюються іскри — розжарені частинки матеріалу, здатні запалити трут. Кресало залишалося основним засобом для добування вогню до винайдення сірників.

Першим хімічним способом одержання вогню стала каталітична реакція, відкрита німецьким хіміком Й. Деберайнером. Базуючись на своєму відкритті, він створив «водневе кресало» («кресало Деберайнера»). Хоча воно було вдосконалене голландським ученим П. Кіппом, його швидко витіснили перші сірники. Запалювальні сірники вперше з'явилися на початку 30-х років XIX століття. Спочатку вони являли собою довгі дерев'яні палички з головкою на кінці, виготовленою із суміші цукрового порошку з бертолетовою сіллю. Кінець такого сірника занурювався в банку із сірчаною кислотою, внаслідок чого сірник і займався. У 1835 році австрійський студент Ирині винайшов сірник, що запалюється від тертя. Головка сірника покривалася спочатку сіркою, після чого її занурювали в особливу масу, що містить у своєму складі легкозаймистий фосфор. Для запалювання такого сірника досить чиркнути ним по будь-якій стіні чи іншому шорсткуватому предмету. Свій винахід Ирині продав за безцінь (100 гульденів) багатому фабриканту Ремеру, що дуже швидко нажив на виготовленні сірників величезні статки. Через 13 років після винаходу Ирині німецький учений Беттер став виготовляти масу для сірникових головок із суміші бертолетової солі та перекису марганцю. Такі сірники запалюються від тертя об папірець, покритий червоним фосфором, змішаним з клеєм. Вперше винахід Беттера почали застосовувати у Швеції, і подібні сірники одержали назву «шведських»[8].

Пізніше з'явилися спочатку бензинові, а потім і газові запальнички.

Традиційною формою підтримки вогню як у давні часи, так і сьогодні є багаття. Для підтримування контрольованого вогню використовуються спеціальні споруди — печі та кухні. Традиційним побутовим паливом є дрова, на заміну яким прийшло вугілля, а згодом природний газ.

Крім приготування їжі та опалення вогонь традиційно використовувався людством для освітлення. З цією метою люди вигадали велику кількість освітлювальних пристроїв із невеличким контрольованим полум'ям: свічки, смолоскипи, гасові лампи, газові світильники.

Усі подальші завоювання культури, техніки і господарювання зобов'язані комплексному використанню вогню. Виробництво кераміки, металургія, скловаріння, хімічна промисловість, теплова електроенергетика, теплоенергетика, теплові двигуни і транспорт на їх основі, нарешті ядерна енергетика базуються застосуваннях високих і надвисоких температур як результат використання вогню на вищій, якісно відмінній технічній основі.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"

|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:вогонь22.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:вогонь33.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|ffgDlQcZzZ4}}

==Джерела та література==

Енергетика: історія, сучасність і майбутнє. Кн. 1 : Від вогню та води до електрики / В. І. Бондаренко, Г. Б. Варламов, І. А. Вольчин та ін. К.: Фенікс. — 2013. — 263 с. — ISBN 966-7317-98-6
Бакс Карл Богатства земных недр / Пер. с нем., Общ. ред. и предисл. Г. И. Немкова. — М.: Прогресс, 1986. — 384 с.
Вселенная и человечество. История исследования природы и приложения её сил на службу человечеству / Под общ. ред. Г. Крамера; пер. с нем. под ред. проф. А. С. Догеля. — СПб: Просвещение, 1896. — Т.1. — 506 с.
Карцев В. П., Хазановский П. М. Тысячелетия энергетики. — М.: Знание, 1984. — 223 с.
Тёльдеши Ю., Лесны Ю. Мир ищет энергию /Пер. со словац. М. Я. Аркина под. ред. Ю. А. Мазитова; Предисл. Н. С. Лидоренко. — М.: Мир, 1981. — 439 с.
Кириллин В. А. Страницы истории науки и техники. — М.: Наука, 1989. — 494 с.
Лили С. Люди, машины и история. — М.: Прогресс, 1970. — 423 с.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Огник

2018-10-11T16:27:03Z

Vishulika.fzfvs18:

'''Огник, -ка, '''''м. ''1) Ум. отъ '''огонь, '''огонекъ'''. '''2) Медиц. Пузырчатая сыпь на лицѣ, eczema. ХС. VII. 416.
[[Категорія:Ог]]
==Сучасні словники==

Вогонь
Вого́нь — швидке горіння, що супроводжується значним виділенням тепла та світла, полум'ям і димом. У вузькому значенні вогонь — це полум'я, зона горіння у вигляді сукупності розпечених газів, що виділяються в результаті процесу горіння з видимим випромінюванням світла[1].

Також, вогнями (аеродромний вогонь) називаються спеціальні світильники, які використовуються в аеропортах для позначення перешкод та злітно-посадкових смуг

==Умови появи та підтримання вогню==
Вогонь потребує наявності палива та окисника. Зазвичай горючими матеріалами є різноманітні вуглеводні та вуглеводи, а роль окисника відіграє кисень. Звичні горючі матеріали, такі як вугілля, природний газ, деревина горять тільки за підвищеної температури, тому для виникнення вогню необхідно його запалити. Запалювання вогню відбувається внаслідок нагрівання горючої речовини до температури, вищої за температуру займання. Таке нагрівання може виникнути при контакті горючої речовини із запаленим матеріалом, внаслідок хімічної реакції, тертя або при проходженні через речовину сильного електричного струму.

Реакція горіння екзотермічна, тобто супроводжується виділенням тепла, яке, в свою чергу, допомагає підтримувати високу температуру й забезпечує протікання ланцюгової реакції. Власна температура вогню залежить від джерела, що викликало реакцію запалювання і/або від матеріалів, що беруть участь у реакції горіння. Від температури вогню та від хімічного складу горючих матеріалів залежить колір полум'я.

Для забезпечення контрольованого вогню необхідно підтримувати постачання палива та окисника. В печах постійне надходження кисню забезпечується тягою. Вона також сприяє швидкому відводу продуктів реакції горіння: води та вуглекислого газу, присутність яких могла б погасити вогонь. Встановленню тяги сприяє те, що нагріті продукти горіння легші за навколишнє повітря й підіймаються вгору. Вони захоплюють із собою неспалені повністю частинки палива, утворюючи дим.

«Вогнений тетраедр»: символічно чотири елементи, необхідні для підтримування вогню: паливо, кисень, тепло та ланцюгова реакція.
Ілюстраціями умов горіння є «вогненний трикутник» (англ. fire triangle) і «вогненний тетраедр» (fire tetrahedron). Перший наочно демонструє три умови: тепло, кисень і паливо. У «вогненному тетраедрі» до них ще додається ланцюгова реакція.

Якщо усунути хоча б один з цих чинників, полум'я тут же погасне. Вогонь гасять чи припиненням доступу кисню, чи охолодженням речовин, що горять, чи усуненням з ділянки поширення вогню горючих речовин. Необхідність усунення четвертої умови, ланцюгової реакції постає, коли відбувається горіння деяких металів (літій, магній, титан), ця категорія пожеж позначається літерою D. Хімічна реакція цих металів з киснем води проходить швидше, ніж з киснем повітря, тому застосування води при таких пожежах неефективне і може навіть призвести до вибуху. Вуглекислотні вогнегасники також некорисні проти горіння таких металів, як титан. У подібних випадках слід використовувати інертні агенти, наприклад, сухий пісок[2][3].Способи добування вогню та його значення у побуті
Через надзвичайно важливе значення вогню різні способи його добування винайшли ще первісні люди, які використовували його для освітлення, зігрівання, приготування їжі, захисту від диких тварин і подачі умовних сигналів. Існують свідчення про використання вогню для приготування їжі ще 1,9 млн років тому, хоча контрольоване використання вогню розпочалося, мабуть, не швидше ніж 400 тис. років тому[7]. Початок постійного використання вогню людиною припадає на період від 50 до 100 тис. років тому.

Спочатку, мабуть, людина отримала вогонь в своє розпорядження внаслідок лісових пожеж, викликаних блискавками. Отриманий вогонь потрібно було весь час підживлювати й оберігати. Згодом людина навчилася добувати вогонь при потребі іншими способами. Одним із таких способів було тертя. Добування вогню тертям потребувало значного вміння. Людина поступово вдосконалювала цей процес, підбираючи матеріали та покращуючи технологію. Так, був винайдений трут, який робили з грибних наростів на дубі або ясені. Обертання палички для добування вогню в долонях замінили спеціальними лукоподібними механізмами.

Вогонь став основою житла, а також джерелом тепла і світла, засобом для готування їжі, захистом від хижаків. Він служив засобом обробки дерев'яних знарядь шляхом випалювання їх для додання твердості та полегшення роботи, знаряддям полювання. Вогонь дав людині можливість заселяти різні широти земної кулі. Недарма всі народи на якійсь стадії свого розвитку пройшли період вогнепоклоніння, майже в кожній релігії одним із наймогутніших богів був бог вогню.

Як бачимо, значення вогню було великим не тільки для культурного прогресу людства; він зіграв велику роль і в самому процесі становлення людини. Спочатку його застосовували для зігрівання і освітлення і лише потім для готування їжі. Як довели вчені, це поволі змінило і зовнішній вигляд людини, і енергетику людського організму, зробивши її могутнішою, ніж у будь-якого іншого ссавця. Підраховано, що вищий ссавець витрачає за життя приблизно 125 тисяч кілокалорій на кілограм ваги, а сучасна людина — у шість разів більше, приблизно 750 тисяч кілокалорій.

На заміну добуванню вогню тертям прийшло використання кременя та кресала. Викрешування вогню використовує той факт, що при ударянні кременя із залізом або іншим мінералом із вмістом заліза, наприклад, піритом, утворюються іскри — розжарені частинки матеріалу, здатні запалити трут. Кресало залишалося основним засобом для добування вогню до винайдення сірників.

Першим хімічним способом одержання вогню стала каталітична реакція, відкрита німецьким хіміком Й. Деберайнером. Базуючись на своєму відкритті, він створив «водневе кресало» («кресало Деберайнера»). Хоча воно було вдосконалене голландським ученим П. Кіппом, його швидко витіснили перші сірники. Запалювальні сірники вперше з'явилися на початку 30-х років XIX століття. Спочатку вони являли собою довгі дерев'яні палички з головкою на кінці, виготовленою із суміші цукрового порошку з бертолетовою сіллю. Кінець такого сірника занурювався в банку із сірчаною кислотою, внаслідок чого сірник і займався. У 1835 році австрійський студент Ирині винайшов сірник, що запалюється від тертя. Головка сірника покривалася спочатку сіркою, після чого її занурювали в особливу масу, що містить у своєму складі легкозаймистий фосфор. Для запалювання такого сірника досить чиркнути ним по будь-якій стіні чи іншому шорсткуватому предмету. Свій винахід Ирині продав за безцінь (100 гульденів) багатому фабриканту Ремеру, що дуже швидко нажив на виготовленні сірників величезні статки. Через 13 років після винаходу Ирині німецький учений Беттер став виготовляти масу для сірникових головок із суміші бертолетової солі та перекису марганцю. Такі сірники запалюються від тертя об папірець, покритий червоним фосфором, змішаним з клеєм. Вперше винахід Беттера почали застосовувати у Швеції, і подібні сірники одержали назву «шведських»[8].

Пізніше з'явилися спочатку бензинові, а потім і газові запальнички.

Традиційною формою підтримки вогню як у давні часи, так і сьогодні є багаття. Для підтримування контрольованого вогню використовуються спеціальні споруди — печі та кухні. Традиційним побутовим паливом є дрова, на заміну яким прийшло вугілля, а згодом природний газ.

Крім приготування їжі та опалення вогонь традиційно використовувався людством для освітлення. З цією метою люди вигадали велику кількість освітлювальних пристроїв із невеличким контрольованим полум'ям: свічки, смолоскипи, гасові лампи, газові світильники.

Усі подальші завоювання культури, техніки і господарювання зобов'язані комплексному використанню вогню. Виробництво кераміки, металургія, скловаріння, хімічна промисловість, теплова електроенергетика, теплоенергетика, теплові двигуни і транспорт на їх основі, нарешті ядерна енергетика базуються застосуваннях високих і надвисоких температур як результат використання вогню на вищій, якісно відмінній технічній основі.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:вогонь11.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:вогонь22.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:вогонь33.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|ffgDlQcZzZ4}}

==Джерела та література==

Енергетика: історія, сучасність і майбутнє. Кн. 1 : Від вогню та води до електрики / В. І. Бондаренко, Г. Б. Варламов, І. А. Вольчин та ін. К.: Фенікс. — 2013. — 263 с. — ISBN 966-7317-98-6
Бакс Карл Богатства земных недр / Пер. с нем., Общ. ред. и предисл. Г. И. Немкова. — М.: Прогресс, 1986. — 384 с.
Вселенная и человечество. История исследования природы и приложения её сил на службу человечеству / Под общ. ред. Г. Крамера; пер. с нем. под ред. проф. А. С. Догеля. — СПб: Просвещение, 1896. — Т.1. — 506 с.
Карцев В. П., Хазановский П. М. Тысячелетия энергетики. — М.: Знание, 1984. — 223 с.
Тёльдеши Ю., Лесны Ю. Мир ищет энергию /Пер. со словац. М. Я. Аркина под. ред. Ю. А. Мазитова; Предисл. Н. С. Лидоренко. — М.: Мир, 1981. — 439 с.
Кириллин В. А. Страницы истории науки и техники. — М.: Наука, 1989. — 494 с.
Лили С. Люди, машины и история. — М.: Прогресс, 1970. — 423 с.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Вогонь33.jpg

2018-10-11T16:26:50Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Вогонь22.jpg

2018-10-11T16:26:30Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Вогонь11.jpeg

2018-10-11T16:25:51Z

Vishulika.fzfvs18:

Сокотач

2018-10-11T16:19:05Z

Vishulika.fzfvs18:

'''Сокотач, -ча, '''''м. ''Сторожъ. Вх. Зн. 65.
[[Категорія:Со]]
==Сучасні словники==

Охоронник — це сторож: особа, що здійснює функції охорони і нагляду за об'єктом.

Слово Охоронник може означати:

Сторож
Тюремний наглядач
Агент охранки (дореволюц.).
Конвоїр
Співробітник приватного охоронного підприємства, який здійснює функції вахтера, що перевіряє документи у співробітників і відвідувачів на вході до закладу, паркувальника на автомобільній стоянці підприємства, або ресторанного (клубного) швейцара, що здійснює фейс-контроль.
Співробітник воєнізованої охорони

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:охор1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:охор2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:охор3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|nLV5ivdPayI}}

==Джерела та література==

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Охор3.png

2018-10-11T16:18:25Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Охор2.png

2018-10-11T16:18:07Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Охор1.jpg

2018-10-11T16:17:55Z

Vishulika.fzfvs18:

Вирок

2018-10-11T16:13:50Z

Vishulika.fzfvs18:

'''Ви́рок, -ку, '''''м. ''Приговоръ (суда), рѣшеніе, опредѣленіе. ''Що ти мені страшні вироки пишеш. ''К. Іов. 29.
[[Категорія:Ви]]
==Сучасні словники==
Ви́рок — судове рішення про винуватість або невинуватість підсудного.

В переносному значенні, категоричне рішення про що-небудь, оцінка чогось, авторитетна думка про щось[1].

==Види вироку==
Виправдувальний
Обвинувальний
Стаття 373 Кримінального процесуального Кодексу України від 13.04.2012
1. Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:
1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;
2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;
3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
4) п. 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК
2. Якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність.
==Зміст вироку==
Вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин.
У вступній частині вироку зазначаються:
1) дата та місце його ухвалення;
2) назва та склад суду, секретар судового засідання;
3) найменування (номер) кримінального провадження;
4) прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи;
5) закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа;
6) сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження.
У мотивувальній частині вироку зазначаються:
1) у разі визнання особи виправданою — формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення;
мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд;
2) у разі визнання особи винуватою:
формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення;
статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений;
докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів;
мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення;
обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання;
мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до ст. 96 КК мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому;
підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду;
мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд. 4. У резолютивній частині вироку зазначаються:
1) у разі визнання особи виправданою — прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та його виправдання;
рішення про поновлення в правах, обмежених під час кримінального провадження;
рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; рішення щодо речових доказів і документів;
рішення щодо процесуальних витрат;
строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження;
порядок отримання копій вироку та інші відомості;
2) у разі визнання особи винуватою:
прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його винуватим у пред'явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом;
початок строку відбування покарання;
рішення про застосування примусового лікування чи примусових заходів медичного характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого у разі їх застосування;
рішення про призначення неповнолітньому громадського вихователя;
рішення про цивільний позов;
рішення про інші майнові стягнення і підстави цих рішень;
рішення щодо речових доказів і документів;
рішення про відшкодування процесуальних витрат;
рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження;
рішення про залік досудового тримання під вартою;
строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження;
порядок отримання копій вироку та інші відомості.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"

|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:вир.jpg|x140px]]

|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|wnDMLy28TUg}}

==Джерела та література==

Вирок // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 1998. — ISBN 966-749-200-1.
Виконання вироку // Юридична енциклопедія

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Вир.jpg

2018-10-11T16:13:35Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Вир1.jpg

2018-10-11T16:13:25Z

Vishulika.fzfvs18: Vishulika.fzfvs18 завантажив нову версію «Файл:Вир1.jpg»

Файл:Вир1.jpg

2018-10-11T16:13:14Z

Vishulika.fzfvs18: Vishulika.fzfvs18 завантажив нову версію «Файл:Вир1.jpg»

Винагорода

2018-10-11T16:07:27Z

Vishulika.fzfvs18: /* Ілюстрації */

'''Винагорода, -ди, '''''ж. ''Награда.
[[Категорія:Ви]]

==Сучасні словники==
Винагоро́да — цінності, які отримує особа в обмін на послуги (роботи), які вона надала (виконала) для іншої особи. Зазвичай складається з грошової винагороди, яка часто називається розрахунки або заробітна плата. Проте, число додаткових вигод, як механізми винагороди постійно збільшується.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:вин1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:вин2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:вин3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|pOiS9vbnOE4}}

==Джерела та література==

Винагорода // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 1998. — ISBN 966-749-200-1

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Вин3.jpg

2018-10-11T16:07:03Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Вин2.jpg

2018-10-11T16:06:50Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Вин1.jpg

2018-10-11T16:06:34Z

Vishulika.fzfvs18:

Винагорода

2018-10-11T16:06:26Z

Vishulika.fzfvs18:

'''Винагорода, -ди, '''''ж. ''Награда.
[[Категорія:Ви]]

==Сучасні словники==
Винагоро́да — цінності, які отримує особа в обмін на послуги (роботи), які вона надала (виконала) для іншої особи. Зазвичай складається з грошової винагороди, яка часто називається розрахунки або заробітна плата. Проте, число додаткових вигод, як механізми винагороди постійно збільшується.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jaga1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jaga2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jaga3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|pOiS9vbnOE4}}

==Джерела та література==

Винагорода // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 1998. — ISBN 966-749-200-1

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Вина

2018-10-11T16:02:47Z

Vishulika.fzfvs18: /* Ілюстрації */

'''Ви́на, -вин, '''''с. мн. ''См. '''Вино 3. '''

'''Вина, -ни, '''''ж. ''1) Вина. ''Иногді б’ють Хому за Яремину вину. ''Ном. № 4062. 2) Обвиненіе. ''На того вина, кого вдома нема. ''Ном. № 2821. 3) Судебная пошлина.
[[Категорія:Ви]]
==Сучасні словники==

Вино - це алкогольний напій, що має міцність від 9 до 16% (натуральні вина) і від 16 до 22% (кріплені вина). Вино виходить завдяки повному або частковому бродінню виноградного або будь-якого іншого соку з плодів і ягід.
==Походження виноробства==
Найстарішим виноградним кісточкам з культурного винограду, знайдених археологами, налічується 9000 років. Вони були знайдені на Півночі Ірану.

Вино є важливою ознакою існування цивілізації. Саме вавілоняни та єгиптяни, а згодом греки та античні римляни розповсюджували культ цього напою.[2]

Виготовлення вина (фреска в давньоєгипетському похованні 15 ст. до Хр.)
Вино виготовляли вже в Стародавньому Єгипті та Межиріччі. Саме звідти вино і було привезене до Греції, а звідти й до Римської імперії. Також виноробство і споживання вина в давні часи було поширене на всьому Близькому Сході і в Передній Азії. Найстарішим матеріальним свідченням стародавнього виноробства є знайдені археологами в Колхиді (Грузія) вкопані в землю великі глиняні посудини з залишками кісточок винограду з 8.000 до Хр. Такого ж приблизно віку (7000 років) залишки винної кислоти в черепках глечиків в неолітичному селищі Хаджи Фируз Тепе на півночі Ірану.

На північному сході Вірменії археологами були знайдені найдавніші знаряддя повного виноробного циклу: прес і посудини для збражування, котрі за даними хімічного аналізу належать до 4-го тисячоліття до н. е.[3][4][5][6]

Згідно з міфами та легендами виноробство трактувалось у різних народів по-різному. Греки вірували в Діоніса (що у римлян звався Бахус) - бога рослинності, родючості та виноробства з яким пов'язано ряд міфів та легенд. Шумери в "Епосі про Гільгамеша" згадують про те, як Гільгамеш знаходить виноградник у ХХVII ст. до н.е. [7].

Починаючи з VI століття виноградники культивувалися середньовічними ченцями, а монастирі ставали свого роду центрами виноробної промисловості, що приносило їм прибуток, а також забезпечувало постійний запас вина, символу крові Ісуса Христа, для бенкетів з нагоди різних свят, релігійних служб (причастя), приймання важливих гостей, паломників тощо. У Середньовіччі, з розвитком міст, до виноробства починає долучатися також і заможне міщанство. Міста стали оточувати виноградники. Таким чином, в XV столітті культивування виноградників стало повсюдним у Франції — на землях церкви, аристократів та бюрґерів. Протягом усього періоду середньовіччя, Франція була найбільшим експортером вина, а регіоном з найбільшою площею виноградників був Іль-де-Франс.[8][відсутнє в джерелі]. Епоха Просвітництва характерна зростанням досліджень в галузі виноробства. У цей період до різноманітних досліджень були залучені широкі наукові кола. Окремі вчені та навіть цілі університети досліджували проблеми виноробства, зокрема було детально розглянуто питання очищення, стабілізації та покращення смакових якостей вина. Детальніше зосередились і на сортовому складі виноградників.[9]

Найбільшого розвитку виноробство досягло наприкінці XVII — початку XVIII ст. в Європі. В цей час, європейські країни Франція, Іспанія, Португалія, Італія, Угорщина стали монополістами у торгівлі вином. Проте, з посиленням конкуренції та економічними кризами відбувалося зменшення площ виноградників і скорочення виробництва вина. Проте, найбільшу шкоду для європейського виноградарства і виноробства заподіяли завезені з Північної Америки хвороби і шкідники винограду. Зокрема, завезена в 1845 році грибна хвороба оїдіум за короткий термін призвела до зменшення виробництва вина у Франції в 4 рази. В 1853 році був завезений антракноз, а в 1863 році — філоксера. Внаслідок появи філоксери за 15-20 років Франція втратила більше половини своїх виноградників, а виробництво вина впало з 84,5 млн гектолітрів до 23,4 млн гектолітрів. За деякими оцінками було знищено від двох третин до 90% відсотків усіх європейських виноградників.
==Фальсифікація вина==
Вже в античні часи серед ассірійців, єгиптян, греків, були відомі так звані «фальсифікації» вина з додаванням в нього води[22]. У Стародавньому Римі було широко пошерене «змащування» вина, як приводить Пліній Старший у своїй «Historia Naturalis»[23]. У Середньовіччі були навіть інструкції з виготовлення штучного вина. Крім іншого вино розбавляли соком бузини, щоб зробити його більш темним[24].

Особливого розмаху фальсифікування вин набуло у ХХ сторіччі. Цьому сприяло різке посилення конкуренції, що стимулювало виробників отримувати якомога дешеві продукти. Це часто відбувалось за рахунок зниження собівартості сировини та матеріалів. В свою чергу це призвело до появи «штучних вин», для виробництва котрих виноградний сік взагалі не потрібен. Через появу численних фальсифікатів у багатьох країнах були прийняті закони про вино, розроблено нормативні документи та технологічні інструкції виробництва. В 1924 році була утворена Міжнародна організація по виноградарству та виноробству (МОВВ)[25].

Закон України «Про виноград та виноградне вино»,[26] передбачає наступні способи фальсифікації вина:

нерегламентоване застосування цукру або продуктів, що містять цукор, у тому числі виноградного походження, для штучного підвищення міцності вин, підміна сортів винограду або зменшення терміну витримки при виготовленні вин марочних;
додавання води, плодово-ягідних матеріалів, витяжок і відварів з плодів і ягід;
підробка дешевих вин під найкращі вітчизняні або іноземні марки шляхом штучного збільшення екстрактивності, імітації кольору, аромату і смаку, а також додавання харчових або штучних речовин і есенцій;
штучна ароматизація рослинними екстрактами чи запашними речовинами органічного синтезу;
додавання замінників цукру (сахарину, аспартаму та інших подібних штучних речовин);
виробництво сурогатів вин шляхом екстракції водою виноградних вичавок або родзинок;
виготовлення сурогатів вин за відсутності продуктів переробки винограду;
підробка вина за походженням, місцем виробництва, сортовим складом шляхом додавання виноматеріалів з гібридів прямих виробників, які не входять до затвердженого сортименту;
етикетування, що не відповідає вимогам законодавства, використання інших видів дезінформації покупця при зовнішньому оформленні вин
==Цікаві факти==
За часів існування СРСР, різноманітні підробки, сурогати та взагалі «виноподібні» низькоякісні алкогольні напої, отримували різноманітні назви та прізвиська: «бормотуха», «бормотень» (від рос. бормотать — бурмотіти, плести язиком), «біоміцин» («біле міцне виніще»)[27], «чорнило» (червоне вино).[28], «три сокири» («Портвейн 777»), «рига-цетелі» (Ркацетелі), «грушки-яблучки» (плодоовочеві «вина»).
==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:вино.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:вино22.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:вино33.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|0QYmTpVxdZw}}

==Джерела та література==

Деякі вина з темних сортів червоного винограду мають ринкову назву «чорне» або «синє»
Wine classification. French Wine Guide. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-06-22.
Goode, Jamie. Terroir revisited: towards a working definition. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-06-22.
Land of wines. Wines from Spain. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-07-17.
Інші види вина, наприклад ігристі вина, мають трохи інші норми цукру
Декотрі виноробні регіони з основних зон DOC-класу можуть мати це доповнення.

Міжнародна організація виноробства та виноградарств

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Вино33.jpg

2018-10-11T16:02:29Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Вино22.jpg

2018-10-11T16:02:19Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Вино.jpg

2018-10-11T16:01:02Z

Vishulika.fzfvs18:

Вина

2018-10-11T16:00:51Z

Vishulika.fzfvs18: /* Медіа */

'''Ви́на, -вин, '''''с. мн. ''См. '''Вино 3. '''

'''Вина, -ни, '''''ж. ''1) Вина. ''Иногді б’ють Хому за Яремину вину. ''Ном. № 4062. 2) Обвиненіе. ''На того вина, кого вдома нема. ''Ном. № 2821. 3) Судебная пошлина.
[[Категорія:Ви]]
==Сучасні словники==

Вино - це алкогольний напій, що має міцність від 9 до 16% (натуральні вина) і від 16 до 22% (кріплені вина). Вино виходить завдяки повному або частковому бродінню виноградного або будь-якого іншого соку з плодів і ягід.
==Походження виноробства==
Найстарішим виноградним кісточкам з культурного винограду, знайдених археологами, налічується 9000 років. Вони були знайдені на Півночі Ірану.

Вино є важливою ознакою існування цивілізації. Саме вавілоняни та єгиптяни, а згодом греки та античні римляни розповсюджували культ цього напою.[2]

Виготовлення вина (фреска в давньоєгипетському похованні 15 ст. до Хр.)
Вино виготовляли вже в Стародавньому Єгипті та Межиріччі. Саме звідти вино і було привезене до Греції, а звідти й до Римської імперії. Також виноробство і споживання вина в давні часи було поширене на всьому Близькому Сході і в Передній Азії. Найстарішим матеріальним свідченням стародавнього виноробства є знайдені археологами в Колхиді (Грузія) вкопані в землю великі глиняні посудини з залишками кісточок винограду з 8.000 до Хр. Такого ж приблизно віку (7000 років) залишки винної кислоти в черепках глечиків в неолітичному селищі Хаджи Фируз Тепе на півночі Ірану.

На північному сході Вірменії археологами були знайдені найдавніші знаряддя повного виноробного циклу: прес і посудини для збражування, котрі за даними хімічного аналізу належать до 4-го тисячоліття до н. е.[3][4][5][6]

Згідно з міфами та легендами виноробство трактувалось у різних народів по-різному. Греки вірували в Діоніса (що у римлян звався Бахус) - бога рослинності, родючості та виноробства з яким пов'язано ряд міфів та легенд. Шумери в "Епосі про Гільгамеша" згадують про те, як Гільгамеш знаходить виноградник у ХХVII ст. до н.е. [7].

Починаючи з VI століття виноградники культивувалися середньовічними ченцями, а монастирі ставали свого роду центрами виноробної промисловості, що приносило їм прибуток, а також забезпечувало постійний запас вина, символу крові Ісуса Христа, для бенкетів з нагоди різних свят, релігійних служб (причастя), приймання важливих гостей, паломників тощо. У Середньовіччі, з розвитком міст, до виноробства починає долучатися також і заможне міщанство. Міста стали оточувати виноградники. Таким чином, в XV столітті культивування виноградників стало повсюдним у Франції — на землях церкви, аристократів та бюрґерів. Протягом усього періоду середньовіччя, Франція була найбільшим експортером вина, а регіоном з найбільшою площею виноградників був Іль-де-Франс.[8][відсутнє в джерелі]. Епоха Просвітництва характерна зростанням досліджень в галузі виноробства. У цей період до різноманітних досліджень були залучені широкі наукові кола. Окремі вчені та навіть цілі університети досліджували проблеми виноробства, зокрема було детально розглянуто питання очищення, стабілізації та покращення смакових якостей вина. Детальніше зосередились і на сортовому складі виноградників.[9]

Найбільшого розвитку виноробство досягло наприкінці XVII — початку XVIII ст. в Європі. В цей час, європейські країни Франція, Іспанія, Португалія, Італія, Угорщина стали монополістами у торгівлі вином. Проте, з посиленням конкуренції та економічними кризами відбувалося зменшення площ виноградників і скорочення виробництва вина. Проте, найбільшу шкоду для європейського виноградарства і виноробства заподіяли завезені з Північної Америки хвороби і шкідники винограду. Зокрема, завезена в 1845 році грибна хвороба оїдіум за короткий термін призвела до зменшення виробництва вина у Франції в 4 рази. В 1853 році був завезений антракноз, а в 1863 році — філоксера. Внаслідок появи філоксери за 15-20 років Франція втратила більше половини своїх виноградників, а виробництво вина впало з 84,5 млн гектолітрів до 23,4 млн гектолітрів. За деякими оцінками було знищено від двох третин до 90% відсотків усіх європейських виноградників.
==Фальсифікація вина==
Вже в античні часи серед ассірійців, єгиптян, греків, були відомі так звані «фальсифікації» вина з додаванням в нього води[22]. У Стародавньому Римі було широко пошерене «змащування» вина, як приводить Пліній Старший у своїй «Historia Naturalis»[23]. У Середньовіччі були навіть інструкції з виготовлення штучного вина. Крім іншого вино розбавляли соком бузини, щоб зробити його більш темним[24].

Особливого розмаху фальсифікування вин набуло у ХХ сторіччі. Цьому сприяло різке посилення конкуренції, що стимулювало виробників отримувати якомога дешеві продукти. Це часто відбувалось за рахунок зниження собівартості сировини та матеріалів. В свою чергу це призвело до появи «штучних вин», для виробництва котрих виноградний сік взагалі не потрібен. Через появу численних фальсифікатів у багатьох країнах були прийняті закони про вино, розроблено нормативні документи та технологічні інструкції виробництва. В 1924 році була утворена Міжнародна організація по виноградарству та виноробству (МОВВ)[25].

Закон України «Про виноград та виноградне вино»,[26] передбачає наступні способи фальсифікації вина:

нерегламентоване застосування цукру або продуктів, що містять цукор, у тому числі виноградного походження, для штучного підвищення міцності вин, підміна сортів винограду або зменшення терміну витримки при виготовленні вин марочних;
додавання води, плодово-ягідних матеріалів, витяжок і відварів з плодів і ягід;
підробка дешевих вин під найкращі вітчизняні або іноземні марки шляхом штучного збільшення екстрактивності, імітації кольору, аромату і смаку, а також додавання харчових або штучних речовин і есенцій;
штучна ароматизація рослинними екстрактами чи запашними речовинами органічного синтезу;
додавання замінників цукру (сахарину, аспартаму та інших подібних штучних речовин);
виробництво сурогатів вин шляхом екстракції водою виноградних вичавок або родзинок;
виготовлення сурогатів вин за відсутності продуктів переробки винограду;
підробка вина за походженням, місцем виробництва, сортовим складом шляхом додавання виноматеріалів з гібридів прямих виробників, які не входять до затвердженого сортименту;
етикетування, що не відповідає вимогам законодавства, використання інших видів дезінформації покупця при зовнішньому оформленні вин
==Цікаві факти==
За часів існування СРСР, різноманітні підробки, сурогати та взагалі «виноподібні» низькоякісні алкогольні напої, отримували різноманітні назви та прізвиська: «бормотуха», «бормотень» (від рос. бормотать — бурмотіти, плести язиком), «біоміцин» («біле міцне виніще»)[27], «чорнило» (червоне вино).[28], «три сокири» («Портвейн 777»), «рига-цетелі» (Ркацетелі), «грушки-яблучки» (плодоовочеві «вина»).
==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jaga1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jaga2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jaga3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|0QYmTpVxdZw}}

==Джерела та література==

Деякі вина з темних сортів червоного винограду мають ринкову назву «чорне» або «синє»
Wine classification. French Wine Guide. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-06-22.
Goode, Jamie. Terroir revisited: towards a working definition. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-06-22.
Land of wines. Wines from Spain. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-07-17.
Інші види вина, наприклад ігристі вина, мають трохи інші норми цукру
Декотрі виноробні регіони з основних зон DOC-класу можуть мати це доповнення.

Міжнародна організація виноробства та виноградарств

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Вина

2018-10-11T15:59:22Z

Vishulika.fzfvs18: /* Джерела та література */

'''Ви́на, -вин, '''''с. мн. ''См. '''Вино 3. '''

'''Вина, -ни, '''''ж. ''1) Вина. ''Иногді б’ють Хому за Яремину вину. ''Ном. № 4062. 2) Обвиненіе. ''На того вина, кого вдома нема. ''Ном. № 2821. 3) Судебная пошлина.
[[Категорія:Ви]]
==Сучасні словники==

Вино - це алкогольний напій, що має міцність від 9 до 16% (натуральні вина) і від 16 до 22% (кріплені вина). Вино виходить завдяки повному або частковому бродінню виноградного або будь-якого іншого соку з плодів і ягід.
==Походження виноробства==
Найстарішим виноградним кісточкам з культурного винограду, знайдених археологами, налічується 9000 років. Вони були знайдені на Півночі Ірану.

Вино є важливою ознакою існування цивілізації. Саме вавілоняни та єгиптяни, а згодом греки та античні римляни розповсюджували культ цього напою.[2]

Виготовлення вина (фреска в давньоєгипетському похованні 15 ст. до Хр.)
Вино виготовляли вже в Стародавньому Єгипті та Межиріччі. Саме звідти вино і було привезене до Греції, а звідти й до Римської імперії. Також виноробство і споживання вина в давні часи було поширене на всьому Близькому Сході і в Передній Азії. Найстарішим матеріальним свідченням стародавнього виноробства є знайдені археологами в Колхиді (Грузія) вкопані в землю великі глиняні посудини з залишками кісточок винограду з 8.000 до Хр. Такого ж приблизно віку (7000 років) залишки винної кислоти в черепках глечиків в неолітичному селищі Хаджи Фируз Тепе на півночі Ірану.

На північному сході Вірменії археологами були знайдені найдавніші знаряддя повного виноробного циклу: прес і посудини для збражування, котрі за даними хімічного аналізу належать до 4-го тисячоліття до н. е.[3][4][5][6]

Згідно з міфами та легендами виноробство трактувалось у різних народів по-різному. Греки вірували в Діоніса (що у римлян звався Бахус) - бога рослинності, родючості та виноробства з яким пов'язано ряд міфів та легенд. Шумери в "Епосі про Гільгамеша" згадують про те, як Гільгамеш знаходить виноградник у ХХVII ст. до н.е. [7].

Починаючи з VI століття виноградники культивувалися середньовічними ченцями, а монастирі ставали свого роду центрами виноробної промисловості, що приносило їм прибуток, а також забезпечувало постійний запас вина, символу крові Ісуса Христа, для бенкетів з нагоди різних свят, релігійних служб (причастя), приймання важливих гостей, паломників тощо. У Середньовіччі, з розвитком міст, до виноробства починає долучатися також і заможне міщанство. Міста стали оточувати виноградники. Таким чином, в XV столітті культивування виноградників стало повсюдним у Франції — на землях церкви, аристократів та бюрґерів. Протягом усього періоду середньовіччя, Франція була найбільшим експортером вина, а регіоном з найбільшою площею виноградників був Іль-де-Франс.[8][відсутнє в джерелі]. Епоха Просвітництва характерна зростанням досліджень в галузі виноробства. У цей період до різноманітних досліджень були залучені широкі наукові кола. Окремі вчені та навіть цілі університети досліджували проблеми виноробства, зокрема було детально розглянуто питання очищення, стабілізації та покращення смакових якостей вина. Детальніше зосередились і на сортовому складі виноградників.[9]

Найбільшого розвитку виноробство досягло наприкінці XVII — початку XVIII ст. в Європі. В цей час, європейські країни Франція, Іспанія, Португалія, Італія, Угорщина стали монополістами у торгівлі вином. Проте, з посиленням конкуренції та економічними кризами відбувалося зменшення площ виноградників і скорочення виробництва вина. Проте, найбільшу шкоду для європейського виноградарства і виноробства заподіяли завезені з Північної Америки хвороби і шкідники винограду. Зокрема, завезена в 1845 році грибна хвороба оїдіум за короткий термін призвела до зменшення виробництва вина у Франції в 4 рази. В 1853 році був завезений антракноз, а в 1863 році — філоксера. Внаслідок появи філоксери за 15-20 років Франція втратила більше половини своїх виноградників, а виробництво вина впало з 84,5 млн гектолітрів до 23,4 млн гектолітрів. За деякими оцінками було знищено від двох третин до 90% відсотків усіх європейських виноградників.
==Фальсифікація вина==
Вже в античні часи серед ассірійців, єгиптян, греків, були відомі так звані «фальсифікації» вина з додаванням в нього води[22]. У Стародавньому Римі було широко пошерене «змащування» вина, як приводить Пліній Старший у своїй «Historia Naturalis»[23]. У Середньовіччі були навіть інструкції з виготовлення штучного вина. Крім іншого вино розбавляли соком бузини, щоб зробити його більш темним[24].

Особливого розмаху фальсифікування вин набуло у ХХ сторіччі. Цьому сприяло різке посилення конкуренції, що стимулювало виробників отримувати якомога дешеві продукти. Це часто відбувалось за рахунок зниження собівартості сировини та матеріалів. В свою чергу це призвело до появи «штучних вин», для виробництва котрих виноградний сік взагалі не потрібен. Через появу численних фальсифікатів у багатьох країнах були прийняті закони про вино, розроблено нормативні документи та технологічні інструкції виробництва. В 1924 році була утворена Міжнародна організація по виноградарству та виноробству (МОВВ)[25].

Закон України «Про виноград та виноградне вино»,[26] передбачає наступні способи фальсифікації вина:

нерегламентоване застосування цукру або продуктів, що містять цукор, у тому числі виноградного походження, для штучного підвищення міцності вин, підміна сортів винограду або зменшення терміну витримки при виготовленні вин марочних;
додавання води, плодово-ягідних матеріалів, витяжок і відварів з плодів і ягід;
підробка дешевих вин під найкращі вітчизняні або іноземні марки шляхом штучного збільшення екстрактивності, імітації кольору, аромату і смаку, а також додавання харчових або штучних речовин і есенцій;
штучна ароматизація рослинними екстрактами чи запашними речовинами органічного синтезу;
додавання замінників цукру (сахарину, аспартаму та інших подібних штучних речовин);
виробництво сурогатів вин шляхом екстракції водою виноградних вичавок або родзинок;
виготовлення сурогатів вин за відсутності продуктів переробки винограду;
підробка вина за походженням, місцем виробництва, сортовим складом шляхом додавання виноматеріалів з гібридів прямих виробників, які не входять до затвердженого сортименту;
етикетування, що не відповідає вимогам законодавства, використання інших видів дезінформації покупця при зовнішньому оформленні вин
==Цікаві факти==
За часів існування СРСР, різноманітні підробки, сурогати та взагалі «виноподібні» низькоякісні алкогольні напої, отримували різноманітні назви та прізвиська: «бормотуха», «бормотень» (від рос. бормотать — бурмотіти, плести язиком), «біоміцин» («біле міцне виніще»)[27], «чорнило» (червоне вино).[28], «три сокири» («Портвейн 777»), «рига-цетелі» (Ркацетелі), «грушки-яблучки» (плодоовочеві «вина»).
==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jaga1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jaga2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jaga3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|NFMu8mID_pg}}

==Джерела та література==

Деякі вина з темних сортів червоного винограду мають ринкову назву «чорне» або «синє»
Wine classification. French Wine Guide. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-06-22.
Goode, Jamie. Terroir revisited: towards a working definition. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-06-22.
Land of wines. Wines from Spain. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-07-17.
Інші види вина, наприклад ігристі вина, мають трохи інші норми цукру
Декотрі виноробні регіони з основних зон DOC-класу можуть мати це доповнення.

Міжнародна організація виноробства та виноградарств

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Вина

2018-10-11T15:58:56Z

Vishulika.fzfvs18:

'''Ви́на, -вин, '''''с. мн. ''См. '''Вино 3. '''

'''Вина, -ни, '''''ж. ''1) Вина. ''Иногді б’ють Хому за Яремину вину. ''Ном. № 4062. 2) Обвиненіе. ''На того вина, кого вдома нема. ''Ном. № 2821. 3) Судебная пошлина.
[[Категорія:Ви]]
==Сучасні словники==

Вино - це алкогольний напій, що має міцність від 9 до 16% (натуральні вина) і від 16 до 22% (кріплені вина). Вино виходить завдяки повному або частковому бродінню виноградного або будь-якого іншого соку з плодів і ягід.
==Походження виноробства==
Найстарішим виноградним кісточкам з культурного винограду, знайдених археологами, налічується 9000 років. Вони були знайдені на Півночі Ірану.

Вино є важливою ознакою існування цивілізації. Саме вавілоняни та єгиптяни, а згодом греки та античні римляни розповсюджували культ цього напою.[2]

Виготовлення вина (фреска в давньоєгипетському похованні 15 ст. до Хр.)
Вино виготовляли вже в Стародавньому Єгипті та Межиріччі. Саме звідти вино і було привезене до Греції, а звідти й до Римської імперії. Також виноробство і споживання вина в давні часи було поширене на всьому Близькому Сході і в Передній Азії. Найстарішим матеріальним свідченням стародавнього виноробства є знайдені археологами в Колхиді (Грузія) вкопані в землю великі глиняні посудини з залишками кісточок винограду з 8.000 до Хр. Такого ж приблизно віку (7000 років) залишки винної кислоти в черепках глечиків в неолітичному селищі Хаджи Фируз Тепе на півночі Ірану.

На північному сході Вірменії археологами були знайдені найдавніші знаряддя повного виноробного циклу: прес і посудини для збражування, котрі за даними хімічного аналізу належать до 4-го тисячоліття до н. е.[3][4][5][6]

Згідно з міфами та легендами виноробство трактувалось у різних народів по-різному. Греки вірували в Діоніса (що у римлян звався Бахус) - бога рослинності, родючості та виноробства з яким пов'язано ряд міфів та легенд. Шумери в "Епосі про Гільгамеша" згадують про те, як Гільгамеш знаходить виноградник у ХХVII ст. до н.е. [7].

Починаючи з VI століття виноградники культивувалися середньовічними ченцями, а монастирі ставали свого роду центрами виноробної промисловості, що приносило їм прибуток, а також забезпечувало постійний запас вина, символу крові Ісуса Христа, для бенкетів з нагоди різних свят, релігійних служб (причастя), приймання важливих гостей, паломників тощо. У Середньовіччі, з розвитком міст, до виноробства починає долучатися також і заможне міщанство. Міста стали оточувати виноградники. Таким чином, в XV столітті культивування виноградників стало повсюдним у Франції — на землях церкви, аристократів та бюрґерів. Протягом усього періоду середньовіччя, Франція була найбільшим експортером вина, а регіоном з найбільшою площею виноградників був Іль-де-Франс.[8][відсутнє в джерелі]. Епоха Просвітництва характерна зростанням досліджень в галузі виноробства. У цей період до різноманітних досліджень були залучені широкі наукові кола. Окремі вчені та навіть цілі університети досліджували проблеми виноробства, зокрема було детально розглянуто питання очищення, стабілізації та покращення смакових якостей вина. Детальніше зосередились і на сортовому складі виноградників.[9]

Найбільшого розвитку виноробство досягло наприкінці XVII — початку XVIII ст. в Європі. В цей час, європейські країни Франція, Іспанія, Португалія, Італія, Угорщина стали монополістами у торгівлі вином. Проте, з посиленням конкуренції та економічними кризами відбувалося зменшення площ виноградників і скорочення виробництва вина. Проте, найбільшу шкоду для європейського виноградарства і виноробства заподіяли завезені з Північної Америки хвороби і шкідники винограду. Зокрема, завезена в 1845 році грибна хвороба оїдіум за короткий термін призвела до зменшення виробництва вина у Франції в 4 рази. В 1853 році був завезений антракноз, а в 1863 році — філоксера. Внаслідок появи філоксери за 15-20 років Франція втратила більше половини своїх виноградників, а виробництво вина впало з 84,5 млн гектолітрів до 23,4 млн гектолітрів. За деякими оцінками було знищено від двох третин до 90% відсотків усіх європейських виноградників.
==Фальсифікація вина==
Вже в античні часи серед ассірійців, єгиптян, греків, були відомі так звані «фальсифікації» вина з додаванням в нього води[22]. У Стародавньому Римі було широко пошерене «змащування» вина, як приводить Пліній Старший у своїй «Historia Naturalis»[23]. У Середньовіччі були навіть інструкції з виготовлення штучного вина. Крім іншого вино розбавляли соком бузини, щоб зробити його більш темним[24].

Особливого розмаху фальсифікування вин набуло у ХХ сторіччі. Цьому сприяло різке посилення конкуренції, що стимулювало виробників отримувати якомога дешеві продукти. Це часто відбувалось за рахунок зниження собівартості сировини та матеріалів. В свою чергу це призвело до появи «штучних вин», для виробництва котрих виноградний сік взагалі не потрібен. Через появу численних фальсифікатів у багатьох країнах були прийняті закони про вино, розроблено нормативні документи та технологічні інструкції виробництва. В 1924 році була утворена Міжнародна організація по виноградарству та виноробству (МОВВ)[25].

Закон України «Про виноград та виноградне вино»,[26] передбачає наступні способи фальсифікації вина:

нерегламентоване застосування цукру або продуктів, що містять цукор, у тому числі виноградного походження, для штучного підвищення міцності вин, підміна сортів винограду або зменшення терміну витримки при виготовленні вин марочних;
додавання води, плодово-ягідних матеріалів, витяжок і відварів з плодів і ягід;
підробка дешевих вин під найкращі вітчизняні або іноземні марки шляхом штучного збільшення екстрактивності, імітації кольору, аромату і смаку, а також додавання харчових або штучних речовин і есенцій;
штучна ароматизація рослинними екстрактами чи запашними речовинами органічного синтезу;
додавання замінників цукру (сахарину, аспартаму та інших подібних штучних речовин);
виробництво сурогатів вин шляхом екстракції водою виноградних вичавок або родзинок;
виготовлення сурогатів вин за відсутності продуктів переробки винограду;
підробка вина за походженням, місцем виробництва, сортовим складом шляхом додавання виноматеріалів з гібридів прямих виробників, які не входять до затвердженого сортименту;
етикетування, що не відповідає вимогам законодавства, використання інших видів дезінформації покупця при зовнішньому оформленні вин
==Цікаві факти==
За часів існування СРСР, різноманітні підробки, сурогати та взагалі «виноподібні» низькоякісні алкогольні напої, отримували різноманітні назви та прізвиська: «бормотуха», «бормотень» (від рос. бормотать — бурмотіти, плести язиком), «біоміцин» («біле міцне виніще»)[27], «чорнило» (червоне вино).[28], «три сокири» («Портвейн 777»), «рига-цетелі» (Ркацетелі), «грушки-яблучки» (плодоовочеві «вина»).
==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jaga1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jaga2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jaga3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|NFMu8mID_pg}}

==Джерела та література==

Деякі вина з темних сортів червоного винограду мають ринкову назву «чорне» або «синє»
Wine classification. French Wine Guide. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-06-22.
Goode, Jamie. Terroir revisited: towards a working definition. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-06-22.
Land of wines. Wines from Spain. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-07-17.
Інші види вина, наприклад ігристі вина, мають трохи інші норми цукру
Декотрі виноробні регіони з основних зон DOC-класу можуть мати це доповнення.

Вино
у сестринських Вікіпроектах
wikt: Означення у Вікісловнику?
q: Цитати у Вікіцитатах?
CMNS: Вино у Вікісховищі?
Міжнародна організація виноробства та виноградарств

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Птш.jpg

2018-10-11T15:53:50Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Птш2.jpg

2018-10-11T15:53:38Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Птш3.jpg

2018-10-11T15:53:28Z

Vishulika.fzfvs18:

Птічко

2018-10-11T15:53:08Z

Vishulika.fzfvs18:

'''Птічко, -ка, '''''с. ''= '''Пташа. '''''Маве птічко. ''Вх. Лем. 458.
[[Категорія:Пт]]
==Сучасні словники==
Пташеня́ — птах наймолодшого віку. У нелітаючих видів пташенятами слід вважати особин у віці від народження і до набуття ними дорослого (непухового) оперення, у літаючих видів пташенятами є особини у віці від народження і до набуття здатності літати. В побутовому мовленні пташенятами також називають ще ненароджених птахів в останні дні перед вилупленням, хоча з наукової точки зору вони є ембріонами. Пташеня, що вже вкрилось пір'ям, але ще не здатне літати, зветься поршо́к. Пташенят кур, качок, гусей, індиків називають, відповідно, курча́, каченя́, гусеня́, індича́.

==Будова і розвиток==

Загальна будова тіла пташенят не відрізняється від такої у дорослих птахів — у них сформовані практично усі життєво важливі органи. Втім, існують суттєві відмінності у пропорціях різних частин тіла. У пташенят відносно великі голова, очі та дзьоб, дещо менше розвинуті шия, ноги, досить слабко — крила. Особливо значні відмінності від дорослих осіб мають пташенята фламінго: у ранньому віці їхні ноги короткі, а дзьоб прямий.

Також у пташенят відсутні вторинні статеві ознаки: гребені, сережки, шпори тощо. Разом з тим усім пташенятам властивий яйцевий зуб — крихітний горбок на кінці дзьоба, яким вони роздовбують шкаралупу яйця. Яйцевий зуб відпадає за кілька діб чи тижнів після народження.

Крім цих загальних рис є і специфічні, які залежать від ступеня фізіологічної зрілості на момент вилуплення. За цими ознаками пташенят поділяють на три типи:

матуронатні — пташенята виводкових птахів, які після народження здатні супроводжувати батьків. Народжуються зрячими, вкритими густим пухом, з добре розвиненою мускулатурою. Пухове оперення у них зберігається досить довго і має переважно маскувальне забарвлення. Термоізолюючі властивості пуху досить високі, хоча в перші дні життя здатність до терморегуляції ще недосконала, тому такі пташенята змушені час від часу обігріватись під крилами матері. Про ступінь розвитку мускулатури свідчить те, що матуронатні пташенята обсихають у гнізді кілька годин, після чого здатні самостійно ходити, бігати, а у водоплавних птахів — плавати і пірнати. У мандаринки, яка гніздується на деревах, пташенята через кілька годин після народження вистрибують з дупла, яке може розташовуватись на висоті до 10 метрів від рівня землі. До цього типу належать пташенята схованохвостів, страусоподібних, куроподібних, гусеподібних птахів;

імматуронатні — пташенята нагніздних птахів, які після вилуплення тривалий час проводять у гнізді. При народженні мають підкреслено дисгармонійний склад тіла: у них дуже сильно розвинений дзьоб, великі, але закриті у перші дні очі, слабкі лапи і крила, цілком непридатні до пересування. Імматуронатні пташенята народжуються глухими, голими або вкритими негустим пухом, який не здатен підтримувати постійну температуру тіла. Терморегуляція у них здійснюється шляхом майже цілодобового обігріву одним з батьків. Втім, темпи їх розвитку швидкі, тому за кілька діб вони набувають здатність чути, бачити, а також вкриваються густим пухом, який не має маскувального забарвлення і швидко змінюється пір'ям. Характерно, що після набуття справжніх пер такі пташенята ще деякий час не здатні літати, а лише перестрибують з гілки на гілку (так звані поршки). До цього типу належать пташенята горобцеподібних, буревісникоподібних, голубоподібних, сиворакшоподібних, серпокрильцеподібних, папугоподібних, зозулеподібних, денних та нічних хижих птахів;
пташенята проміжного типу — перші 2-3 доби після народження проводять у гнізді, згодом супроводжують батьків. За морфологічними ознаками наближаються до матуронатних пташенят, але відрізняються від них дещо слабшою мускулатурою, яка швидко міцніє. Незважаючи на загалом високий ступінь розвитку, такі пташенята тривалий час вигодовуються батьками і самостійно живитись не можуть. Крім того, пташенята проміжного типу у коловодних птахів (наприклад, мартинів) тривалий час не здатні плавати і навчаються цьому лише після першого линяння. До цього типу відносяться пташенята лелекоподібних, журавлеподібних та деяких сивкоподібних.
Цікаве виключення становлять пташенята гоацина, що здатні плавати на відміну від дорослих птахів, які втрачають такі здібності. В цьому випадку здатність плавати слід розглядати як рудиментарну рису, що залишилася від більш ранніх етапів еволюційного розвитку виду.

==Живлення==

Травна система пташенят може бути як зрілою, так і недорозвиненою в залежності від того, до якого типу вони належать. Пташенята виводкових птахів цілком пристосовані до споживання природного корму, яким харчуються їхні батьки. Пташенята проміжного типу здатні перетравлювати природний корм, але не вміють його добувати і вирізняти здобич поміж іншими знахідками. Цього мистецтва вони навчаються досить довго, беручи корм із дзьоба дорослого птаха.

Пташенята нагніздних птахів нездатні споживати їжу, якою харчуються дорослі, тому батьки годують їх більш ніжним і соковитим кормом ніж той, що споживають самі. У голубів та фламінго ця вибагливість настільки значуща, що у дорослих птахів розвинулись спеціальні волові залози, які продукують поживну рідину, називану «пташиним молоком». Види, що живляться сухим насінням, зернами в твердій оболонці, падлом, згодовують пташенятам напівперетравлений або розм'якшений у волі корм. Крім того, виключно зерноїдні птахи згодовують пташенятам певну кількість комах, оскільки малеча потребує для роcту значної кількості білка.

Загальна тривалість вигодовування та частота годувань залежать від життєвої стратегії виду, розміру виводка, наявності корму поблизу гнізда. Виводкові птахи ростуть відносно повільно порівняно з нагніздними такого ж розміру, водночас, їхні пташенята здатні переносити нетривалий голод. Пташенята нагніздних птахів ростуть дуже швидко, але потребують частого годування, а за його відсутності швидко слабшають і гинуть (у дрібних горобцеподібних за кілька годин).

Своєрідними рекордсменами з вигодовування є альбатроси. Їхні пташенята ростуть дуже повільно і проводять у гнізді від 2 до 9 місяців. Відповідно, батьки навідуються до єдиного пташеняти рідко (це пов'язано з труднощами пошуку корму), але за раз згодовують йому велику кількість їжі. Пташеня альбатроса швидко накопичує значні запаси жиру, після чого батьки кидають безпомічного малюка напризволяще. Він ще кілька тижнів чи місяців сидить у гнізді голодний, в цей час життєдіяльність організму підтримують лише запаси накопиченого жиру. Близьким до цього фізіологічного феномену є набуття значної ваги, притаманне видам, що мешкають у холодному кліматі. Так, вгодовані пташенята королівських пінгвінів старшого віку за розміром дорівнюють батькам, а за вагою можуть навіть перевершувати їх. Велика кількість жиру слугує для них і термоізолятором, і запасом поживних речовин водночас.

Пташенята нагніздних птахів потерпають від харчової конкуренції з боку своїх братів і сестер, внаслідок чого у них розвинені деякі риси, спрямовані на привертання уваги батьків і заохочення годування. Наприклад, пташенята деяких горобцеподібних мають яскраву слизову оболонку або бородавки в кутах дзьоба, які добре помітні у напівтемряві гнізда. Найвищу конкурентоспроможність мають паразитичні пташенята звичайної зозулі, які в перші години після вилуплення викидають з гнізда яйця і пташенят птахів-годувальників. Пристосуванням для цього є чутлива ямка на спині зозуленяти: будь-який предмет, що потрапив в її центр стимулює викидальний рефлекс, який згасає за кілька днів після народження.

За наявності великої кількості корму батьки годують усіх членів виводку по черзі. При незначній нестачі корму цей порядок годування зберігається, але батьки звертають увагу на активніших малюків, яким зрештою дістається більше корму, внаслідок чого вони випереджають своїх братів і сестер у розвитку. Найнедорозвинутіші пташенята при цьому можуть загинути. При значній нестачі корму батьки зосереджуються на годуванні лише старших пташенят, які вороже реагують на менших. В цьому випадку старші пташенята імматуронатного й проміжного типів вбивають менших, а орлята навіть можуть з'їсти слабшого малюка.

==Поведінка==

Пташеня каліфорнійського кондора вигодовують за допомогою маски-пінцета, щоб запобігти звиканню до людини
Матуронатні пташенята відрізняються психологічною зрілістю, зумовленою необхідністю самостійно пересуватись і харчуватись. Подібно до дитинчат ссавців, у них в перші дні життя спрацьовує механізм імпринтингу — здатності детально запам'ятовувати зовнішність батьків, внаслідок чого формуються позитивні рефлекси на їх появу. Якщо замість рідних батьків пташенят вигодовують люди або птахи іншого виду, малюки запам'ятовують прийомних батьків і слідують за ними усюди, наче за рідними. Наприклад, курчата, висиджені качкою, здатні піти за нею у воду, хоча не вміють плавати; пташенята журавлів, вигодовані людьми, у дорослому віці не впізнають сородичів, відносяться до них вороже, а шлюбні ритуали адресують вихователям. За відсутності хижаків осиротілі пташенята виводкових птахів можуть піклуватися про себе цілком самостійно. Втім, у них не формуються складні навички, пов'язані з міграціями і захистом, тому у природі смертність серед таких сиріт все одно дуже висока. Виняток з цього правила становлять пташенята сміттєвих кур, які з моменту вилуплення успішно зростають зовсім без нагляду дорослих.

Натомість, імматуронатні пташенята, що народжуються сліпими й безпорадними, не мають таких яскраво виражених механізмів запам'ятовування батьків. В перші дні життя єдиним подразником, який запускає харчовий рефлекс (писк і розкриття дзьоба), є струс гнізда. Через це сліпі пташенята реагують на появу будь-кого біля гнізда і можуть приймати корм не від рідних батьків.

Пташенятам різних типів властиві різноманітні захисні інстинкти. Так, пташенята виводкових птахів здатні зачаюватись (у наземних видів) або пірнати (у водоплавних). Щоб захиститись від ворогів, пташенята альбатросів відригують напівперетравлену їжу з дуже неприємним запахом. Пташенята крутиголовки при небезпеці крутять головами і шиплять, імітуючи змію, що заховалась у дуплі. Пташенята пірникоз нездатні захистити себе самі, але при небезпеці вони ховаються під крилами матері, яка пірнає разом з малечею. До захисних засобів слід віднести і створення «ясел», притаманне пінгвінам і фламінго. Вони являють собою великі (до кількох тисяч особин) скупчення пташенят, які знаходяться під охороною кількох батьківських пар. Час від часу дорослі птахи змінюють одне одне, що дозволяє їм раціонально розподілити час між годуванням та охороною малюків.

==Значення==

У помірному кліматі гніздування багатьох видів птахів збігається в часі й відбувається найчастіше у квітні-червні. В цей період люди часто помічають пташенят, що випали з гнізда, намагаються врятувати їх, але, як правило, помилково забирають додому поршків, що не потребують штучного вигодовування. Відсутність досвіду утримання таких малюків часто призводить до загибелі цілком здорових пташенят. Слід пам'ятати, що допомоги потребують лише пташенята молодшого віку (голі або вкриті суцільним пухом), поранені, змерзлі чи помітно заслаблі. Якщо пташеня активне і добре оперене, забирати його додому не слід. В будь-якому випадку виховане людьми пташеня не пристосоване для життя у природі і потребує пожиттєвого піклування.

Пташеня субантарктичного пінгвіна атакує пара антарктичних поморників: поки один птах відволікає увагу матері, інший тягне здобич
Так само численною буває поява малюків у колоніальних птахів. Велика кількість пташенят, які ще недостатньо добре пересуваються, привертає увагу хижаків. У песців під час гніздування птахів основу раціону складають пташенята гусей, казарок, тундрових лебедів, качок, у поморників Південної півкулі — пташенята пінгвінів, у великих мартинів — пташенята дрібних мартинів, крячків, куликів. Легка здобич здавна приваблювала і людей. На узбережжі Шотландії, Оркнейських та Командорських островах в давнину практикували збирання пташенят алькових птахів, яких вбивали вдарами об землю без будь-яких знарядь, а потім витоплювали з них жир.

У сучасному світі вирощування пташенят свійської птиці є окремою галуззю птахівництва. Для пришвидшення виробництва яйця інкубують штучно, а добових пташенят продають для відгодівлі або як племінний матеріал. Тушки курчат розглядають як окремий товарний сорт м'яса, що відрізняється за своїми смаковими й кулінарними якостями від курятини. Існують спеціальні рецепти, в яких використовують саме м'ясо курчат, наприклад, дуже популярне курча табака.

У культурі пташеня уособлює невинність, беззахисність, малий вік, відсутність досвіду. Зображення пташенят використовують в дизайні дитячих іграшок, одягу, поштівок. «Жовторотими пташенятами» кличуть недосвідчених людей, слово «курча, курчатко» по відношенню до чоловіка означає фізичну слабкість, а по відношенню до жінки чи дівчини є сленговим і вказує на її сексапільність в поєднанні з м'якістю, інфантильністю, недосвідченістю (часто удаваними). Англійський відповідник цього слова (chick) використовують як псевдонім деякі акторки та співачки.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:птш.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:птш2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:птш3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|dTma_g7uZCw}}

==Джерела та література==
Наумов Н. П., Карташев Н. Н. Зоология позвоночных. — Ч. 2. — Пресмыкающиеся, птицы, млекопитающие: Учебник для биолог. спец. ун-тов. — М.: Высш. школа, 1979. — 272 с., ил.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Кишка

2018-10-11T15:45:05Z

Vishulika.fzfvs18: /* Ілюстрації */

'''Кишка, -ки, '''''ж. ''1) Кишка. ''Чи мох, чи вовна, аби кишка повна. ''Ном. 12173. ''Треба думать та гадать, чим кишки напхать. ''Ном. 2) Колбаса, начиненная кашей. Маркев. 154.'' Дайте мені кишку, іззім у затишку. ''Чуб. 3) Красный наростъ на головѣ индѣйскаго пѣтуха. 4) '''Ходити без кишни'''. Ходить безъ пояса. Гол. Од. 48. Ум. '''Кишечна.'''
[[Категорія:Ки]]
==Сучасні словники==
Пряма́ або ку́тня ки́шка[1], кутни́ця[2] (лат. rectum) — крайова частина шлунково-кишкового тракту, названа так за те, що йде прямо і не має вигинів. Прямою кишкою називається сегмент товстої кишки донизу від сигмоподібної кишки і до ануса (лат. anus), або інакше заднепроходного отвору, анального отвору.[3][4]
==Анатомія==
Нижня, вузька частина прямої кишки, що проходить через промежину, і що знаходиться дистальніше, ближче до анального отвору, називається заднепрохідним каналом (лат. canalis analis), верхня, ширша, така, що проходить в області крижів — ампулярною частиною прямої кишки, або просто ампулою прямої кишки (лат. ampulla recti).

Пряма кишка являє собою кінцевий відділ товстої кишки і закінчення травного тракту. У ній накопичується кал. Вона розташована в порожнині малого тазу, починається на рівні 3-го крижового хребця і закінчується заднім проходом в області промежини. Довжина її 14—18 см, діаметр змінюється від 4 см на початку до 7,5 см в найширшій її частині, кишки, що знаходиться в середині, далі пряма кишка знову звужується до розмірів щілини на рівні заднього проходу.

==Захворювання прямої кишки==
Проктит — запалення прямої кишки
Парапроктит — запалення навколопрямокишечної клітковини
Ректоцеле — випинання прямої кишки
Колоректальний рак — злоякісне новоутворення

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"

|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кишка3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|_mjUHEnzpew}}

==Джерела та література==
Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Кишка3.jpg

2018-10-11T15:44:39Z

Vishulika.fzfvs18: Vishulika.fzfvs18 завантажив нову версію «Файл:Кишка3.jpg»

Файл:Кишка3.jpg

2018-10-11T15:44:28Z

Vishulika.fzfvs18: Vishulika.fzfvs18 завантажив нову версію «Файл:Кишка3.jpg»

Файл:Кишка2.png

2018-10-11T15:44:10Z

Vishulika.fzfvs18: Vishulika.fzfvs18 завантажив нову версію «Файл:Кишка2.png»

Кишка

2018-10-11T14:31:17Z

Vishulika.fzfvs18:

'''Кишка, -ки, '''''ж. ''1) Кишка. ''Чи мох, чи вовна, аби кишка повна. ''Ном. 12173. ''Треба думать та гадать, чим кишки напхать. ''Ном. 2) Колбаса, начиненная кашей. Маркев. 154.'' Дайте мені кишку, іззім у затишку. ''Чуб. 3) Красный наростъ на головѣ индѣйскаго пѣтуха. 4) '''Ходити без кишни'''. Ходить безъ пояса. Гол. Од. 48. Ум. '''Кишечна.'''
[[Категорія:Ки]]
==Сучасні словники==
Пряма́ або ку́тня ки́шка[1], кутни́ця[2] (лат. rectum) — крайова частина шлунково-кишкового тракту, названа так за те, що йде прямо і не має вигинів. Прямою кишкою називається сегмент товстої кишки донизу від сигмоподібної кишки і до ануса (лат. anus), або інакше заднепроходного отвору, анального отвору.[3][4]
==Анатомія==
Нижня, вузька частина прямої кишки, що проходить через промежину, і що знаходиться дистальніше, ближче до анального отвору, називається заднепрохідним каналом (лат. canalis analis), верхня, ширша, така, що проходить в області крижів — ампулярною частиною прямої кишки, або просто ампулою прямої кишки (лат. ampulla recti).

Пряма кишка являє собою кінцевий відділ товстої кишки і закінчення травного тракту. У ній накопичується кал. Вона розташована в порожнині малого тазу, починається на рівні 3-го крижового хребця і закінчується заднім проходом в області промежини. Довжина її 14—18 см, діаметр змінюється від 4 см на початку до 7,5 см в найширшій її частині, кишки, що знаходиться в середині, далі пряма кишка знову звужується до розмірів щілини на рівні заднього проходу.

==Захворювання прямої кишки==
Проктит — запалення прямої кишки
Парапроктит — запалення навколопрямокишечної клітковини
Ректоцеле — випинання прямої кишки
Колоректальний рак — злоякісне новоутворення

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кишка.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кишка2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кишка3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|_mjUHEnzpew}}

==Джерела та література==
Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Кишка3.jpg

2018-10-11T14:30:04Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Кишка2.png

2018-10-11T14:29:50Z

Vishulika.fzfvs18:

Файл:Кишка.JPG

2018-10-11T14:28:22Z

Vishulika.fzfvs18: