https://wiki.kubg.edu.ua/api.php?action=feedcontributions&feedformat=atom&user=Ndllz-o 2026-05-09T21:01:40Z Внесок користувача MediaWiki 1.23.15 https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9D%D0%94%D0%9B_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 2014-01-21T11:43:35Z

<p>Ndllz-o: </p> <hr /> <div>==Загальні положення==<br /> '''Науково-дослідна лабораторія літературознавства''' (НДЛ літературознавства) є структурним підрозділом Київського університету імені Бориса Грінченка (надалі – Університет у відповідних відмінках).<br /> <br /> Діяльність Лабораторії організовується відповідно до Статуту Університету, плану наукових досліджень, доручень Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Головного управління освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).<br /> <br /> Лабораторія входить до складу Гуманітарного інституту Університету і координує свою діяльність з науковими та навчально-дидактичними планами Гуманітарного інституту.<br /> <br /> ===Мета діяльності===<br /> Виконання наукових досліджень із сучасного літературознавства, зокрема проблематики міста в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Важливим аспектом у цьому плані є також дослідження топосу Києва в сучасній літературі, що дає змогу створити відповідний інтелектуальний ресурс києвознавчої тематики, який може бути успішно застосований у практиці середніх та вищих навчальних закладів столиці.<br /> <br /> Залучення працівників кафедр української та зарубіжної літератур, студентів-філологів до дослідження урбаністичної тематики в літературі, популяризація сучасної української літератури, налагодження міжнародних контактів та видання науково-методичних посібників, збірників наукових праць.<br /> <br /> ===Завдання лабораторії===<br /> *Дослідження стану сучасної української літератури;<br /> *Вивчення літературно-мистецького життя Києва;<br /> *Створення бази даних для освітньої системи Києва;<br /> *Дослідження міжлітературних та міжкультурних зв’язків в Україні та Східній Європі;<br /> *Утвердження авторитету Університету імені Бориса Грінченка як провідного центру гуманітарних досліджень сучасної України. <br /> *Сприяння участі студентів і викладачів Університету у наукових заходах, залучення їх до реалізації проектів лабораторії.<br /> <br /> ===Організаційна структура===<br /> До штату Лабораторії входять:<br /> *Завідувач Лабораторії - проф. [[Поліщук Ярослав Олексійович]];<br /> *Старший науковий співробітник - [[Мейзерська Тетяна Северинівна]];<br /> *Науковий співробітник - [[Пухонська Оксана Ярославівна]];<br /> *Старший науковий співробітник - [[Приліпко Ірина Леонідівна]]<br /> ===Посадові обов'язки працівників===<br /> '''Завідувач''' здійснює загальне керівництво Лабораторією і забезпечує:<br /> *організацію роботи (планування діяльності, виконання завдань Лабораторії, розвиток персоналу);<br /> *контроль за дотриманням трудової дисципліни, посадових обов’язків працівників Лабораторії;<br /> *моніторинг виконання планових завдань, підготовку і якість звітів, інформаційних матеріалів, рекомендацій тощо;<br /> *співробітництво Лабораторії з іншими підрозділами Університету, науковими установами та організаціями, органами виконавчої влади;<br /> *вивчення потреб Університету щодо використання науково-інноваційного та перспективного освітнього досвіду;<br /> *підготовку пропозицій щодо пріоритетів діяльності Університету, участі в реалізації наукових програм та проектів;<br /> *презентацію результатів наукових досліджень Лабораторії;<br /> *виступає з ініціативою організації наукових конференцій, семінарів та диспутів за напрямками досліджень Лабораторії.<br /> <br /> '''Науковий / Молодший науковий співробітник''':<br /> *здійснює планові наукові дослідження;<br /> *організовує наукові конференції, семінари та диспути за напрямками досліджень Лабораторії;<br /> *організовує проведення науково-методичних заходів за напрямками діяльності Лабораторії;<br /> *готує аналітичні матеріали, звіти, розробляє рекомендації, проводить презентації результатів наукових досліджень;<br /> *готує до випуску інформаційний вісник Лабораторії (зокрема для порталу Університету);<br /> *регулярно оновлює (за дорученням завідувача) зміст інтернет-сторінки Лабораторії, веде (в разі необхідності) моніторинг та *простежує зворотний зв’язок;<br /> *здійснює ведення робочої документації Лабораторії;<br /> *забезпечує інформаційний пошук з напрямків діяльності Лабораторії;<br /> *надає організаційну та технічну підтримку заходам Лабораторії.<br /> <br /> ==Програма дослідження лабораторії==<br /> <br /> ===Наукова тема===<br /> '''Науково-методологічні засади сучасної літературознавчої науки та їхнє застосування в системі освіти'''<br /> <br /> ===Актуальні аспекти дослідження===<br /> Сучасне літературознавство у вітчизняному науковому просторі розвивається у багатьох напрямках. Однак, зважаючи на хаотичний характер літературного процесу загалом, період культурної деколонізації та тривалий період адаптації до умов незалежності, виробити чіткі критерії щодо систематизації його практично не можливо. Таким чином, звернення уваги на науково-методологічні засади сучасної літературознавчої науки дає можливість виробити певний систематизований підхід до дослідження літератури, а також сформувати нове бачення актуальних літературознавчих проблем з точки зору сьогоденної суспільно-культурної ситуації України.Літературознавча наука впродовж попередніх століть сформувалася як складна структура. Залежно від предмета вивчення виокремлюють три взаємопов’язані галузі: 1) історію літератури (досліджує словесно-писемні форми в їх історико-хронологічній та причинно-наслідковій еволюції); 2) теорію літератури (зорієнтована на наукове осмислення, узагальнення закономірностей та особливостей розвитку художньої творчості, розроблення і систематизацію літературних понять); 3) літературну критику (висвітлює сучасний літературний процес, відстежуючи нові тенденції та зміни у літературній творчості). Окрім того, з’явилися інші галузі літературозначної науки, потреба яких продиктована інтеграцію галузевих наукових знань у сучасному постмодерному світі.Сучасне літературознавство, об’єктом дослідження якого є корпус художніх текстів, написаних у ХХ та на початку ХХІ століття, наштовхується на безліч проблем, вирішення яких частково і становить завдання лабораторного дослідження. Річ у тім, що наприкінці ХІХ століття в українську літературу приходять нові для суспільства і багато в чому неприйнятні для вітчизняної культури модерністичні тенденції. Утвердилися вони вже на початку ХХ століття та спровокували літературний опір традиційників, на грунті чого виникло багато літературних угрупувань, різних за своїм світоглядно-літературним спрямуванням (ПЛУГ, ГАРТ, ВАПЛІТЕ, УКРАЇНСЬКА ХАТА, АСПАНФУТ тощо).<br /> <br /> Важливим досягненням українських модерністів (починаючи від творчості І. Франка, згодом Леся Українка, О. Кобилянська, Н. Кобринська, В. Стефаник, М. Коцюбинський, М. Вороний, пізніше М. Хвильовий, П. Тичина, М. Зеров, В. Підмогильний, Михайль Семенко, Григорій Чупринка, Валерян Поліщук, Є. Плужник та ін.) було те, що вони збагатили вітчизняну літературу новими темами, актуальними не лише у своєму часі, формами та жанрами, порушили нехарактерні для української народної культури проблеми (роль та значення жінки у суспільстві, проблема міста, психології людини, література і мистецтво тощо). <br /> Між 40-50-ми роками українське літературознавство посилено рзвивається у діаспорі («Празька школа», МУР, пізніше «Нью-йоркська група»). В той час безпосередня українська культура втягнута у вир соцреалізму, що стає провідною проблематикою літератури.<br /> <br /> Починаючи з 60-их років минулого ХХ століття, на літературну арену виходять шістдесятники, що намагаються повернути вітчизняній культурі, а відтак літературі національне обличчя через зосередження на відродженні національних цінностей засобами модерної літератури. 60-ки стали поколінням, яке всупереч жорстким умовам соцреалістичної дійсності змогло створити новий канон української літератури та міцно його утвердити. Виразним явищем української літератури стала також «Київська школа пезії». Це літературне угруповання українських поетів покоління після шестидесятників, що існувало в Києві в 1964-1972 роках. До угруповання входили Василь Голобородько, Віктор Кордун, Василь Рубан, Микола Воробйов, Михайло Саченко, Валентина Отрощенко, Надія Кир’ян, Михайло Григорів, Іван Семененко, Станіслав Вишенський та Валерій Ілля. Назва групи виникла у 1969 році і походить від того, що її членами були студенти філологічного та філософського факультетів Київського університету. Радянська влада з підозрою ставилася до цього, як загалом до будь-якого україномовного неформального об'єдання, тож невдовзі з університету було виключено Василя Рубана, Віктора Кордуна, Михайла Саченка, Надію Кир'ян, Миколу Воробйова. Для поезії Київської школи характерна модерністська естетика на відміну від домінантного на той час соцреалізму в СРСР. Представники школи вважають себе авторами витісненого покоління.<br /> <br /> Із 80-х років ХХ століття невиразних, проте істотних рис в українській літературі набирає постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття приходить на зміну модернізму у європейській культурі. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. На літературну арену виходить покоління нових ціннісних орієнтирів, яке розчарувалося як в ідеалах радянського соцреалізму, так і у романтичній традиції національної культури. Це покоління формує новий культ особистості, яка виростає над проблемами свого часу (О. Забужко, Ю. Андрухович, І. Римарук, В. Герасим’юк та ін.). Паралельно виникає і продовжує активно функціонувати іронічно-пародійне представлення вітчизняної літератури, втілене у творчості літугрупування «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Буфонада-Балаган), до складу якого увійшли О. Ірванець, Ю. Андрухович та В. Неборак. Деканонізація української літератури, ламання культу 60-ків та соцреалістичного культу методом іронії та гри – таке завдання ставили перед собою «бубабісти». Література для них – це вже не вмістилище культурного генотипу нації, а радше «performence».<br /> Здобуття незалежності спровокувало в українській культурі процес переоцінки національних цінностей, звільнення заанґажованої свідомості від колоніального впливу майже 70-тилітньої радянської доби. На грунті того розвиваються і нові напрями літератури, виникають нові школи та об’єднання (НОВА ДЕГЕНЕРАЦІЯ, ПРОПАЛА ГРАМОТА, ЛУГОСАД, МУЗЕЙНИЙ ПРОВУЛОК № 8, ЧЕРВОНА ФІРА, ПСИ СВЯТОГО ЮРА тощо). Проте проблемою цього покоління стало те, що воно намагалося лише руйнувати старі цінності без творення нових.<br /> <br /> Злам століть і тисячоліть стає для української літератури черговим етапом переоцінки цінностей. Постімперський синдром проявляється у тривалому впродовж двох десятків років намаганні деколонізувати вітчизняну культуру. На літературній арені успішно співіснують представники різних поколінь і різних суспільно-культурних поглядів, що створює хаотичний простір, без жодного намагання до систематизації. Нове покоління двотисячників наділяє літературу радше технічними, аніж культурними чи духовними цінностями. Спостерігаємо не лише експериментування з формою, але й змішування літературних родів, на основі чого з’являються нові жанри.<br /> <br /> Таким чином, сучасне літературознавство має цілий спектр проблем, що вимагають дослідження та наукового обгрунтування. У той же час зростає кількість напрямів досліджень у сфері літературознавства, що дає змогу розглядати його не лише як науку про літературу, а й розширити контекст до філософського та культурологічного значень. Це:<br /> <br /> *'''компаративістика'''. Донедавна ця дисципліна розглядалася переважно як порівняльно-історичне мовознавство, порівняльне правознавство, порівняльна філософія тощо. Сьогодні компаративістику позиціонують також як вивчення національних літератур, їх взаємозвязку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу). Велике значення для її виникнення і розвитку мали праці німецького філолога Т.Бенфея. В Україні засади порівняльного вивчення літератури застосовували М. Драгоманов (1841-95), М.Дашкевич (1852-1908), І.Франко (1856-1916). Протягом XX ст. літературознавча компаративістика активно розроблялася у Франції, Німеччині, Чехо-Словаччині, США, де видавався ряд спеціальних журналів і збірників, присвячених актуальним проблемам. Предметом компаративістики є генетичні, генетично-контактні зв'язки і типологічні збіги (аналогії) в національних, регіональних і світових літературах. Вивчаються форми зовнішніх і внутрішніх контактів, впливів, міжлітературної рецепції, посередницькі функції художніх перекладів;<br /> <br /> *'''літературна антропологія'''. В. Ізер у студії «Що таке літературна антропологія?», розмірковуючи над пояснювальним і дослідницьким вимислом, позиціонував сам вимисел як центральну фігуру літературної антропології. Р. Нич у власній лекції з цього питання доходить висновку: «характер літературної антропології кшталтується, зокрема, антропологією культурною, філософською та природознавчою». В Україні антропологічна критика, вочевидь, сьогодні перебуває в ролі знайомого незнайомця. Зіставлення зробленого вітчизняними літературознавцями з концептами антропологічної критики у світі показує потребу ідентифікації наявних наукових набутків в означеній (антропологічній) перспективі, оскільки таким чином сучасне знання, по-перше, формулює відповідь на тотальне перетворення літературної теорії в «культурологічні літературознавчі дослідження», тобто в «дискурс, метою якого є інтерпретування інших дискурсів;<br /> <br /> *'''літературна герменевтика''': мистецтво тлумачення та інтерпретації художніх текстів. За Г. Гадамером, 1) інтерпретація є принципово відкритою й ніколи не може бути завершеною; 2) розуміння тексту є невіддільним від саморозуміння інтерпретатора. Дослідницька діяльність у цьому випадку пов'язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в інтерпретації виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку;<br /> <br /> *'''перекладознавство''' у контексті літературознавчої науки досліджує особливості художнього перекладу творів та їх адаптацію у літературному середовищі на мову якого цей переклад здійснено. М. Стріха вважає, що в наш час перекладознавство остаточно утвердилося не в ролі частини лінгвістики чи історії літератури, а як самостійна інтердисциплінарна дисципліна. Однак у сучасній літературознавчій науці ця дисципліна є невідємною складовою у процесі популяризації українського тексту в світовій літературі, а також, традиційно, знайомить українського читача із літературами інших народів.<br /> <br /> ===Літературна урбаністика===<br /> У кінці ХІХ та на початку ХХ століття з появою нових знань і нових суспільно-історичних перетворень, в українську літературу проникає образ міста, як середовища, куди переміщається культурне життя інтелігенції. Процес модернізації літератури у концепції Миколи Вороного полягав у її європеїзації, шлях до якої лежить через культурне освоєння урбаністичного простору. Спроби такого освоєння М. Вороний уперше в українському літературознавстві робить у поезії. У творчості І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, І. Франка місто постає як індустріалізоване середовище, куди можна податися заробити грошей. Окрім того, воно завжди скриває в собі небезпеку занапащення людини. У М. Коцюбинського місто асоціюється із «залізною рукою». Згодом тема міста стає чи не найактуальнішою у творчості В. Підмогильного, В. Домонтовича. Таким чином урбаністична проблематика входить в українську літературу через ворота модернізму і утверджується в ній.<br /> <br /> Новітній цивілізаційний розвиток неможливий без урбаністичної складової. Для сучасної людини – місто, це, перш за все, синонім до історії людської цивілізації, яке проходить разом із людиною складний шлях розвитку. Майже половину свого життя людина проводить у міських приміщеннях (квартира, місце роботи тощо). Урбанізм виступає органічною складовою сучасного людського буття. Саме урбаністична культура межі ХХ – ХХІ століть постає тлом, на якому увиразнюються процеси кардинальних змін у внутрішньому світі особистості, проявляється руйнування суспільних орієнтирів, здійснюються пошуки власної ідентичності тощо. Всі ці та інші явища, притаманні сучасній цивілізації, відображуються в літературі, де названі процеси розвитку продукуються у вигляді певних пошуків своєї індивідуальності.<br /> <br /> Сучасне місто постає в літературі складною і, водночас, цілісною структурою, яка відображує долю людини. Письменник, прагнучи відобразити гармонію або дисгармонію навколишньої реальності, звертається до локусу міста, як тла розгортання авторського задуму, як до знаряддя самоаналізу та аналізу внутрішнього світу особистості. Таким чином образ міста у творах авторів ХХ – початку ХХІ століття має багатогранний характер, що залежить від історичних та суспільних умов.<br /> Таким чином актуальність дослідження літературознавчої проблематики в межах НДЛ полягає у ревізії української літератури ХХ – початку ХХІ століття, її функцій, законів творення та відповідності культурним, суспільним, історичним вимогам часу, переосмисленні літературного канону, сформованого впродовж ХХ століття та науковому обгрунтуванні літературного процесу початку ХХІ століття. Окрім того важливим є дослідження урбаністики у художній словесності, зокрема теми Києва як культурно-історичного топосу. Удосконалення методології та створення науково-методичної і наукової бази із актуальної проблематики.<br /> <br /> ==Метатеоретичні семінари==<br /> До програми діяльності НДЛ літературознавства входить також проведення літературознавчих та міждисциплінарних [[метатеоретичних семінарів]] для магістрантів, викладачів та аспірантів Гуманітарного інституту. У таких семінарах взяли участь закордонні гості [[Агнєшка Матусяк]] (професор Вроцлавського університету)із темою &quot;[[Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ ст.]]&quot;, [[Ярослав Лавський]] - професор університету в Білостоці, який презентував тему &quot;[[Пограниччя. Креси. Схід: метаморфози значень]]&quot; та Боґуслав Бакула (професор Познанського університету імені Адама Міцкевича) із темою &quot;[[КАНОН. АНТИКАНОН. ПОСТКАНОН]]. Сучасний соціокультурний контекст&quot;.<br /> <br /> [[Категорія:НДЛ літературознавства]]</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9C%D0%B5%D0%B9%D0%B7%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A2%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0_%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0 2014-01-21T09:29:11Z

<p>Ndllz-o: </p> <hr /> <div>'''Мейзерська Тетяна Северинівна''' (*26 листопада 1952 р.) – літературознавець. Науковий співробітник лабораторії НДЛ літературознавства Київського університету Бориса Грінченка. <br /> ==Біографія==<br /> Народилася у вчительській сім’ї в селі Ісаєво на Одещині. Закінчила відділення української філології в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова (1974). Відтоді і по сьогодні працює у вищій школі. Закінчила аспірантуру при кафедрі української літератури ОДУ, де у 1980 році захистила кандидатську дисертацію «Соціальна та естетична природа характеру в оповіданнях Івана Франка». Докторську дисертацію з української літератури та теорії літератури захистила в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України 1997 року. Тема дослідження - «Проблеми індивідуальної міфології (Т. Шевченко – Леся Українка)». Вчене звання професора отримала у 2002 році. Викладає у Київському національному лінгвістичному університеті. У науковій та дидактичній практиці прагне поєднувати інновації з традиційними засадами.<br /> ==Сфера професійних зацікавлень==<br /> До сфери професійних зацікавлень професора Мейзерської Т. С. належать історія української літератури та літературної критики, компаративістика, культурологія, методологія гуманітарних наук (зокрема, міфопоетика, наратологія, структуралізм), теорія літератури. У колі теоретичних досліджень - проблеми психології художньої творчості, сугестивності художнього слова, екзистенційного характеру метафоричного та міфологічного мислення, імагінативності та агональності як складових поетики. Активізує думки про містичні та езотеричні площини художньої практики.<br /> ==Наукові та творчі досягнення==<br /> Тетяна Мейзерська – автор понад 150 наукових публікацій, зокрема й за кордоном (Польща, Грузія, Молдова, Росія, Білорусія, Румунія). У ряді своїх досліджень визначила основні закони міфогенної природи поетичного мислення Шевченка і Лесі Українки, що дозволило виробити цілком нові критерії вивчення проблем їх міфопоетики, пов’язаної зі специфічними особливостями індивідуального словотворення, яке складає уявлення про базовий авторський міф. Стосовно творчості Франка подала ряд нових інтерпретацій його наукової та художньої діяльності, зокрема, дослідила поетику притч, специфіку гностичних орієнтацій письменника, поетику характеро- та сюжетотворення його малої прози. <br /> Виховала ряд учених-філологів, викладачів вищої школи, зокрема, доктора філологічних наук Малютіну Наталію (наукова тема „Українська драматургія кінця Х1Х- початку ХХ століття: аспекти родо-жанрової динаміки”), кандидатів філології (Хижняк І. „Міф і історія у творчості Василя Пачовського”) Віват Г. („Поетика символічного образу у творчості Василя Стуса”); Водяну Л. („Екзистенційна проблематика Бориславського циклу творчості І.Франка”); Глотову І. («Жанрово-стильові особливості прози Євгена Гуцала»); Кердівар Н. («Творчість Миколи Трублаїні і становлення пригодницького жанру в українській літературі першої половини ХХ століття»).<br /> Член МАФ (Міжнародної асоціації франкознавців); співорганізатор наукових конференцій «Липівські читання» (2001 – 2014 роки). Її діяльність сприяє утвердженню української державності та провідних ідей сучасної гуманітаристики. <br /> ===Монографії===<br /> Проблеми індивідуальної міфології: міфотворчість Шевченка (монографія). - Одеса.- Астропринт.- 1996.<br /> <br /> Поетичні візії Лесі Українки: онтологія змісту і форми (монографія у співав.). - Одеса.- Астропринт.- 1996.<br /> <br /> Голос землі і совісті. Літературний портрет Олекси Шеренгового. - Одеса.- Астропринт.- 2003.<br /> <br /> Re-presence: відлуння Сходу в українській літературі Х1Х ст. Зб. наукових праць. Одеса.- Астропринт.- 2009.<br /> ===Основні публікації===<br /> • Великий путь любви и скорби (о поэтике романа О.Чиладзе «Железный театр» // Литературная Грузия.- №7.- 1985.<br /> <br /> • Деякі положення давньоіндійської поетики і теорії сугестії у трактаті І.Франка «Із секретів поетичної творчості» // Иван Франко и мировая культура / Доклады Международного симпозиума ЮНЕСКО.-К.-Наукова думка.- 1986.<br /> <br /> • Самопізнання у світовому контексті. Концепція духовності у романістиці Р.П.Уоррена та О.Гончара // Вітчизна.- №3. – 1990.<br /> <br /> • Интенцинальность автор¬ского мишления в системе мифопоетических текстов // Художественный текст: онтология и интерпретация. -Саратов. - Изд-во Саратовского пед. ун¬-та. - 1992.<br /> <br /> • Текст как феномен экзистенциального мышления // Художественный текст: онтология и интерпретация. – Саратов. - Изд-во Саратовского пед. ун¬-та. - 1993.<br /> <br /> • Франко і Кант: дискусія чи парадокс сприйняття // Іван Франко –мислитель, письменник, громадянин. – Львів. –Світ.- 1998.<br /> <br /> • Гностицизм у системі наукової та художньої спадщини І. Франка // Літературознавство / Матеріали 1У Міжнародного конгресу україністів. – Кн.1.- К.: Обереги, 2000.<br /> <br /> • &quot;Кремуцій Корд&quot; М. Костомарова та &quot;Руфін і Прісцілла&quot; Лесі Українки: концептуалізація історії //Проблеми сучасного літературознавства. -Вип. 8. - Одеса. -Астропринт. - 2001.<br /> <br /> • Екзистенційна проблематика поезій молодомузівців // Актуальні проблеми сучасного літературознавства. Вип. 11.- Одеса, 2003. <br /> <br /> • З петербурзького оточення Т.Шевченка: граф М.Вільєгорський //Шевченкознавчі студії- Вип.5.- КНУ.- 2003.<br /> <br /> • Три сни Нимидори: оніричний простір повісті І.С.Нечуя-Левицького «Микола Джеря» //Проблеми сучасного літературознавства.- Вип.1.- К.-КНЛУ.- 2004.<br /> <br /> • Своєрідність орієнтальної поетики в інтерпретації І.Франка (до проблеми перекладу поезій із казок «Тисяча і однієї ночі») //Вестник Приднестровского университета. Гуманитарные науки.- Тирасполь.- №1.- 2007.<br /> <br /> • Феноменологія сміху у поетичній творчості Шевченка // Шевченкознавство: ретроспективи і перспективи. Зб праць Всеукраїнської (36-ї) наукової Шевченківської конференції. – Черкаси.- Брама України.- 2007.<br /> <br /> • Роль композиції в онтологічній версії брехні: „Брехня” В.Винниченка // Як тайна, як безодня…П’єса В.Винниченка Брехня”: текст і контексти -Сімферополь- Світ. 2008.<br /> <br /> • Кишинівський період творчості Нечуя-Левицького Новітні методи викладання української мови та літератури.- Белць.- Український дім.- 2008 (Молдова)<br /> <br /> • До питання про складові поняття «внутрішній світ художнього твору» Теорія літератури у вищій школі//Філологічні семінари.- Вип.11.-КНУ.-2008.<br /> <br /> • Антропологічна складова літературознавчої філософії Дмитра Чижевського Наукові записки Тернопільського національного педуніверситету. Серія: Літературознавство (27) – 2009<br /> <br /> • Потрійний код поеми Л.Мосенза «Вічний корабель»: історичний, метафізичний, національний // ХХ століття: від модерності до традиції. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосенза.- Зб.наукових праць. - Вип.1.Вінниця. – 2010.<br /> <br /> • Веселовський-Франко: дві концепції сугестії //1Х Міжнародний семінар «Украина и Россия: динамика кроскультурных взаимодействий» – СПб. – 12-16 травня 2009.- СПб.- 2010.<br /> <br /> • Орієнтальні наративи в українській літературі ХХ ст. Ukraina Irredenta. Literatura i język Ukrainy XX wieku / J. Poliszczuk, O. Baraniwska, T. Hodana. – Kraków, Wyd-wo UJ, 2011<br /> <br /> • Способи художньої реалізації конфлікту тваринного і людського у романі М.Барбері «Елегантна їжачиха» Топос тварини як антропологічне дзеркало/ Сучасні літературознавчі студії.- Вип.8.КНЛУ.-2008.<br /> <br /> • Смак як естетична здатність судження // Дискурс смаку в літературі і культурі / Сучасні літературознавчі студії. – Вип. 9. – К.: КНЛУ, 2012. <br /> • У сокровенних пошуках потаємного: езотерична проблематика роману О. Сича «Уроборос» //Наукові записки КДПУ ім. В.Винниченка. Серія: Філологічні науки. Вип. 114. – 2013.- С.206-214 <br /> • Типологія імагінативного мислення Т. Шевченка // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць / Вип. 16.- К.: КНУ, 2013. С.54-62<br /> • «До трагічної мудрості і за її межі»: есеїстка Галини Пагутяк // Пост гуманізм та віртуальність: літературні виміри / Сучасні літературознавчі студії. – Вип.10.- К. :Видавничий центр КНЛУ, 2013. – С. 232-242.<br /> • Микола Трублаїні // Історія української літератури ХХ-поч.ХХ1 ст. Навчальний посібник (з Грифом МОН) – Т. 1. – К. – Академвидав, 2013. - С. 556-566.<br /> • Війна 1812 року і українська література// Материалы Х11 международного семинара «Отечественная война 1812 года в военно-историческом и культурном наследии Украины и России. – СПб, 2013. – с. 63-74.<br /> • Історія української літератури в літературознавч. дискусіях //Діалог і діалогічність в українській літературі Х1Х-ХХ ст. Монографія. – вид-во ОНУ, Одеса, 2013.<br /> ==Нагороди==<br /> За наукову роботу зі студентами відзначена Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2002).<br /> ==Статті та рецензії на опубліковані праці Тетяни Мейзерської==<br /> Шумило Н. М. Відлуння Сходу в українській літературі //Слово і час. - 2010. - N 3. - С. 105-106.<br /> <br /> Стаття „Мейзерська Тетяна Северинівна” // „Шевченківська енциклопедія”: у 6-х т. – К.- Наукова думка;<br /> ===Поклики у монографіях===<br /> Дзюба І. М.Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К., 2008;<br /> <br /> Забужко О. С. Notre Dame d'llkraine: Українка в конфлікті міфологій.- К., Факт, 2007;<br /> <br /> Смілянська В.Л. Шевченкознавчі розмисли.- К.- Наукова думка.- 2006; <br /> Нахлік Є.К. Доля. Los. Судьба. Шевченко і польські та російські романтики. – Львів. – 2003;<br /> <br /> В.І.Мазепа. Культуроцентризм світогляду Івана Франка.- К.- Парапан.- 2004;<br /> <br /> Барабаш Ю. Тарас Шевченко: імператив України. - К., 2004;<br /> <br /> Наливайко Д. Теорія літератури й компаративістика.- К.- Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”.- 2006. <br /> ==Література==<br /> Хто така «княжна Мещерська»?[http://chornomorka.com/archive/a-1628.html]<br /> <br /> Мейзерська, Тетяна Северинівна.Голос землі і совісті : До літературного портрета Олекси Шеренгового / Т. С. Мейзерська . – Одеса : Іноваційно-іпотечний центр, 2001 . – 225 с. : іл.[http://liber.onu.edu.ua/opacunicode/index.php?url=/notices/index/IdNotice:5746/Source:default]<br /> <br /> Мейзерська, Тетяна Северинівна. Re-presence [Збірка наукових статей] : Відлуння Сходу в українській дітературі XIX ст. / Т. С. Мейзерська. - Одеса : Астропринт, 2009. - 155 с. [http://91.151.182.200:8080/cgi-bin/irbis64r_11/cgiirbis_64.exe?LNG=&amp;Z21ID=&amp;I21DBN=IVR&amp;P21DBN=IVR&amp;S21STN=1&amp;S21REF=5&amp;S21FMT=fullwebr&amp;C21COM=S&amp;S21CNR=10&amp;S21P01=0&amp;S21P02=1&amp;S21P03=A=&amp;S21STR=%D0%9C%D0%B5%D0%B9%D0%B7%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0,%20%D0%A2%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0%20%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0]<br /> <br /> Мейзерська, Тетяна Северинівна. Проблеми індивідуальної міфології (Т.Г.Шевченко - Леся Українка) [Текст] : дис... д-ра філол. наук: 10.01.01 ; 10.01.06 / Мейзерська Тетяна Северинівна ; Одеський держ. ун-т ім. І.І.Мечникова. - О., 1997. - 335 л.[http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&amp;I21DBN=EC&amp;P21DBN=EC&amp;S21STN=1&amp;S21REF=10&amp;S21FMT=fullwebr&amp;C21COM=S&amp;S21CNR=20&amp;S21P01=0&amp;S21P02=0&amp;S21P03=A=&amp;S21COLORTERMS=1&amp;S21STR=%D0%9C%D0%B5%D0%B9%D0%B7%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%A2$]<br /> [[Категорія:НДЛ літературознавства]]</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9C%D0%B5%D0%B9%D0%B7%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A2%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0_%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0 2014-01-21T09:25:31Z

<p>Ndllz-o: </p> <hr /> <div>'''Мейзерська Тетяна Северинівна''' (*26 листопада 1952 р.) – літературознавець. Науковий співробітник лабораторії НДЛ літературознавства Київського університету Бориса Грінченка. <br /> ==Біографія==<br /> Народилася у вчительській сім’ї в селі Ісаєво на Одещині. Закінчила відділення української філології в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова (1974). Відтоді і по сьогодні працює у вищій школі. Закінчила аспірантуру при кафедрі української літератури ОДУ, де у 1980 році захистила кандидатську дисертацію «Соціальна та естетична природа характеру в оповіданнях Івана Франка». Докторську дисертацію з української літератури та теорії літератури захистила в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України 1997 року. Тема дослідження - «Проблеми індивідуальної міфології (Т. Шевченко – Леся Українка)». Вчене звання професора отримала у 2002 році. Викладає у Київському національному лінгвістичному університеті. У науковій та дидактичній практиці прагне поєднувати інновації з традиційними засадами.<br /> ==Сфера професійних зацікавлень==<br /> До сфери професійних зацікавлень професора Мейзерської Т. С. належать історія української літератури та літературної критики, компаративістика, культурологія, методологія гуманітарних наук (зокрема, міфопоетика, наратологія, структуралізм), теорія літератури. У колі теоретичних досліджень - проблеми психології художньої творчості, сугестивності художнього слова, екзистенційного характеру метафоричного та міфологічного мислення, імагінативності та агональності як складових поетики. Активізує думки про містичні та езотеричні площини художньої практики.<br /> ==Наукові та творчі досягнення==<br /> Тетяна Мейзерська – автор понад 150 наукових публікацій, зокрема й за кордоном (Польща, Грузія, Молдова, Росія, Білорусія, Румунія). У ряді своїх досліджень визначила основні закони міфогенної природи поетичного мислення Шевченка і Лесі Українки, що дозволило виробити цілком нові критерії вивчення проблем їх міфопоетики, пов’язаної зі специфічними особливостями індивідуального словотворення, яке складає уявлення про базовий авторський міф. Стосовно творчості Франка подала ряд нових інтерпретацій його наукової та художньої діяльності, зокрема, дослідила поетику притч, специфіку гностичних орієнтацій письменника, поетику характеро- та сюжетотворення його малої прози. <br /> Виховала ряд учених-філологів, викладачів вищої школи, зокрема, доктора філологічних наук Малютіну Наталію (наукова тема „Українська драматургія кінця Х1Х- початку ХХ століття: аспекти родо-жанрової динаміки”), кандидатів філології (Хижняк І. „Міф і історія у творчості Василя Пачовського”) Віват Г. („Поетика символічного образу у творчості Василя Стуса”); Водяну Л. („Екзистенційна проблематика Бориславського циклу творчості І.Франка”); Глотову І. («Жанрово-стильові особливості прози Євгена Гуцала»); Кердівар Н. («Творчість Миколи Трублаїні і становлення пригодницького жанру в українській літературі першої половини ХХ століття»).<br /> Член МАФ (Міжнародної асоціації франкознавців); співорганізатор наукових конференцій «Липівські читання» (2001 – 2014 роки). Її діяльність сприяє утвердженню української державності та провідних ідей сучасної гуманітаристики. <br /> ===Монографії===<br /> Проблеми індивідуальної міфології: міфотворчість Шевченка (монографія). - Одеса.- Астропринт.- 1996.<br /> <br /> Поетичні візії Лесі Українки: онтологія змісту і форми (монографія у співав.). - Одеса.- Астропринт.- 1996.<br /> <br /> Голос землі і совісті. Літературний портрет Олекси Шеренгового. - Одеса.- Астропринт.- 2003.<br /> <br /> Re-presence: відлуння Сходу в українській літературі Х1Х ст. Зб. наукових праць. Одеса.- Астропринт.- 2009.<br /> ===Основні публікації===<br /> • Великий путь любви и скорби (о поэтике романа О.Чиладзе «Железный театр» // Литературная Грузия.- №7.- 1985.<br /> • Деякі положення давньоіндійської поетики і теорії сугестії у трактаті І.Франка «Із секретів поетичної творчості» // Иван Франко и мировая культура / Доклады Международного симпозиума ЮНЕСКО.-К.-Наукова думка.- 1986.<br /> • Самопізнання у світовому контексті. Концепція духовності у романістиці Р.П.Уоррена та О.Гончара // Вітчизна.- №3. – 1990.<br /> • Интенцинальность автор¬ского мишления в системе мифопоетических текстов // Художественный текст: онтология и интерпретация. -Саратов. - Изд-во Саратовского пед. ун¬-та. - 1992.<br /> • Текст как феномен экзистенциального мышления // Художественный текст: онтология и интерпретация. – Саратов. - Изд-во Саратовского пед. ун¬-та. - 1993.<br /> • Франко і Кант: дискусія чи парадокс сприйняття // Іван Франко –мислитель, письменник, громадянин. – Львів. –Світ.- 1998.<br /> • Гностицизм у системі наукової та художньої спадщини І. Франка // Літературознавство / Матеріали 1У Міжнародного конгресу україністів. – Кн.1.- К.: Обереги, 2000.<br /> • &quot;Кремуцій Корд&quot; М. Костомарова та &quot;Руфін і Прісцілла&quot; Лесі Українки: концептуалізація історії //Проблеми сучасного літературознавства. -Вип. 8. - Одеса. -Астропринт. - 200 1 .<br /> • Екзистенційна проблематика поезій молодомузівців // Актуальні проблеми сучасного літературознавства. Вип. 11.- Одеса, 2003. <br /> • З петербурзького оточення Т.Шевченка: граф М.Вільєгорський //Шевченкознавчі студії- Вип.5.- КНУ.- 2003.<br /> • Три сни Нимидори: оніричний простір повісті І.С.Нечуя-Левицького «Микола Джеря» //Проблеми сучасного літературознавства.- Вип.1.- К.-КНЛУ.- 2004.<br /> • Своєрідність орієнтальної поетики в інтерпретації І.Франка (до проблеми перекладу поезій із казок «Тисяча і однієї ночі») //Вестник Приднестровского университета. Гуманитарные науки.- Тирасполь.- №1.- 2007. <br /> • Феноменологія сміху у поетичній творчості Шевченка // Шевченкознавство: ретроспективи і перспективи. Зб праць Всеукраїнської (36-ї) наукової Шевченківської конференції. – Черкаси.- Брама України.- 2007.<br /> • Роль композиції в онтологічній версії брехні: „Брехня” В.Винниченка // Як тайна, як безодня…П’єса В.Винниченка Брехня”: текст і контексти -Сімферополь- Світ. 2008.<br /> • Кишинівський період творчості Нечуя-Левицького Новітні методи викладання української мови та літератури.- Белць.- Український дім.- 2008 (Молдова)<br /> • До питання про складові поняття «внутрішній світ художнього твору» Теорія літератури у вищій школі//Філологічні семінари.- Вип.11.-КНУ.-2008. <br /> • Антропологічна складова літературознавчої філософії Дмитра Чижевського Наукові записки Тернопільського національного педуніверситету. Серія: Літературознавство (27) – 2009<br /> • Потрійний код поеми Л.Мосенза «Вічний корабель»: історичний, метафізичний, національний // ХХ століття: від модерності до традиції. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосенза.- Зб.наукових праць. - Вип.1.Вінниця. – 2010.<br /> • Веселовський-Франко: дві концепції сугестії //1Х Міжнародний семінар «Украина и Россия: динамика кроскультурных взаимодействий» – СПб. – 12-16 травня 2009.- СПб.- 2010.<br /> • Орієнтальні наративи в українській літературі ХХ ст. Ukraina Irredenta. Literatura i język Ukrainy XX wieku / J. Poliszczuk, O. Baraniwska, T. Hodana. – Kraków, Wyd-wo UJ, 2011<br /> • Способи художньої реалізації конфлікту тваринного і людського у романі М.Барбері «Елегантна їжачиха» Топос тварини як антропологічне дзеркало/ Сучасні літературознавчі студії.- Вип.8.КНЛУ.-2008.<br /> • Смак як естетична здатність судження // Дискурс смаку в літературі і культурі / Сучасні літературознавчі студії. – Вип. 9. – К.: КНЛУ, 2012. <br /> • У сокровенних пошуках потаємного: езотерична проблематика роману О. Сича «Уроборос» //Наукові записки КДПУ ім. В.Винниченка. Серія: Філологічні науки. Вип. 114. – 2013.- С.206-214 <br /> • Типологія імагінативного мислення Т. Шевченка // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць / Вип. 16.- К.: КНУ, 2013. С.54-62<br /> • «До трагічної мудрості і за її межі»: есеїстка Галини Пагутяк // Пост гуманізм та віртуальність: літературні виміри / Сучасні літературознавчі студії. – Вип.10.- К. :Видавничий центр КНЛУ, 2013. – С. 232-242.<br /> • Микола Трублаїні // Історія української літератури ХХ-поч.ХХ1 ст. Навчальний посібник (з Грифом МОН) – Т. 1. – К. – Академвидав, 2013. - С. 556-566.<br /> • Війна 1812 року і українська література// Материалы Х11 международного семинара «Отечественная война 1812 года в военно-историческом и культурном наследии Украины и России. – СПб, 2013. – с. 63-74.<br /> • Історія української літератури в літературознавч. дискусіях //Діалог і діалогічність в українській літературі Х1Х-ХХ ст. Монографія. – вид-во ОНУ, Одеса, 2013.<br /> ==Нагороди==<br /> За наукову роботу зі студентами відзначена Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2002).<br /> ==Статті та рецензії на опубліковані праці Тетяни Мейзерської==<br /> Шумило Н. М. Відлуння Сходу в українській літературі //Слово і час. - 2010. - N 3. - С. 105-106.<br /> <br /> Стаття „Мейзерська Тетяна Северинівна” // „Шевченківська енциклопедія”: у 6-х т. – К.- Наукова думка;<br /> ===Поклики у монографіях===<br /> Дзюба І. М.Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К., 2008;<br /> <br /> Забужко О. С. Notre Dame d'llkraine: Українка в конфлікті міфологій.- К., Факт, 2007;<br /> <br /> Смілянська В.Л. Шевченкознавчі розмисли.- К.- Наукова думка.- 2006; <br /> Нахлік Є.К. Доля. Los. Судьба. Шевченко і польські та російські романтики. – Львів. – 2003;<br /> <br /> В.І.Мазепа. Культуроцентризм світогляду Івана Франка.- К.- Парапан.- 2004;<br /> <br /> Барабаш Ю. Тарас Шевченко: імператив України. - К., 2004;<br /> <br /> Наливайко Д. Теорія літератури й компаративістика.- К.- Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”.- 2006. <br /> ==Література==<br /> Хто така «княжна Мещерська»?[http://chornomorka.com/archive/a-1628.html]<br /> <br /> Мейзерська, Тетяна Северинівна.Голос землі і совісті : До літературного портрета Олекси Шеренгового / Т. С. Мейзерська . – Одеса : Іноваційно-іпотечний центр, 2001 . – 225 с. : іл.[http://liber.onu.edu.ua/opacunicode/index.php?url=/notices/index/IdNotice:5746/Source:default]<br /> <br /> Мейзерська, Тетяна Северинівна. Re-presence [Збірка наукових статей] : Відлуння Сходу в українській дітературі XIX ст. / Т. С. Мейзерська. - Одеса : Астропринт, 2009. - 155 с. [http://91.151.182.200:8080/cgi-bin/irbis64r_11/cgiirbis_64.exe?LNG=&amp;Z21ID=&amp;I21DBN=IVR&amp;P21DBN=IVR&amp;S21STN=1&amp;S21REF=5&amp;S21FMT=fullwebr&amp;C21COM=S&amp;S21CNR=10&amp;S21P01=0&amp;S21P02=1&amp;S21P03=A=&amp;S21STR=%D0%9C%D0%B5%D0%B9%D0%B7%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0,%20%D0%A2%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0%20%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0]<br /> <br /> Мейзерська, Тетяна Северинівна. Проблеми індивідуальної міфології (Т.Г.Шевченко - Леся Українка) [Текст] : дис... д-ра філол. наук: 10.01.01 ; 10.01.06 / Мейзерська Тетяна Северинівна ; Одеський держ. ун-т ім. І.І.Мечникова. - О., 1997. - 335 л.[http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&amp;I21DBN=EC&amp;P21DBN=EC&amp;S21STN=1&amp;S21REF=10&amp;S21FMT=fullwebr&amp;C21COM=S&amp;S21CNR=20&amp;S21P01=0&amp;S21P02=0&amp;S21P03=A=&amp;S21COLORTERMS=1&amp;S21STR=%D0%9C%D0%B5%D0%B9%D0%B7%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%A2$]<br /> [[Категорія:НДЛ літературознавства]]</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9C%D0%B5%D0%B9%D0%B7%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A2%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0_%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0 2014-01-21T09:20:35Z

<p>Ndllz-o: Створена сторінка: ==Біографія== Народилася у вчительській сім’ї в селі Ісаєво на Одещині. Закінчила відді...</p> <hr /> <div>==Біографія==<br /> Народилася у вчительській сім’ї в селі Ісаєво на Одещині. Закінчила відділення української філології в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова (1974). Відтоді і по сьогодні працює у вищій школі. Закінчила аспірантуру при кафедрі української літератури ОДУ, де у 1980 році захистила кандидатську дисертацію «Соціальна та естетична природа характеру в оповіданнях Івана Франка». Докторську дисертацію з української літератури та теорії літератури захистила в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України 1997 року. Тема дослідження - «Проблеми індивідуальної міфології (Т. Шевченко – Леся Українка)». Вчене звання професора отримала у 2002 році. Викладає у Київському національному лінгвістичному університеті. У науковій та дидактичній практиці прагне поєднувати інновації з традиційними засадами.<br /> ==Сфера професійних зацікавлень==<br /> До сфери професійних зацікавлень професора Мейзерської Т. С. належать історія української літератури та літературної критики, компаративістика, культурологія, методологія гуманітарних наук (зокрема, міфопоетика, наратологія, структуралізм), теорія літератури. У колі теоретичних досліджень - проблеми психології художньої творчості, сугестивності художнього слова, екзистенційного характеру метафоричного та міфологічного мислення, імагінативності та агональності як складових поетики. Активізує думки про містичні та езотеричні площини художньої практики.<br /> ==Наукові та творчі досягнення==<br /> Тетяна Мейзерська – автор понад 150 наукових публікацій, зокрема й за кордоном (Польща, Грузія, Молдова, Росія, Білорусія, Румунія). У ряді своїх досліджень визначила основні закони міфогенної природи поетичного мислення Шевченка і Лесі Українки, що дозволило виробити цілком нові критерії вивчення проблем їх міфопоетики, пов’язаної зі специфічними особливостями індивідуального словотворення, яке складає уявлення про базовий авторський міф. Стосовно творчості Франка подала ряд нових інтерпретацій його наукової та художньої діяльності, зокрема, дослідила поетику притч, специфіку гностичних орієнтацій письменника, поетику характеро- та сюжетотворення його малої прози. <br /> Виховала ряд учених-філологів, викладачів вищої школи, зокрема, доктора філологічних наук Малютіну Наталію (наукова тема „Українська драматургія кінця Х1Х- початку ХХ століття: аспекти родо-жанрової динаміки”), кандидатів філології (Хижняк І. „Міф і історія у творчості Василя Пачовського”) Віват Г. („Поетика символічного образу у творчості Василя Стуса”); Водяну Л. („Екзистенційна проблематика Бориславського циклу творчості І.Франка”); Глотову І. («Жанрово-стильові особливості прози Євгена Гуцала»); Кердівар Н. («Творчість Миколи Трублаїні і становлення пригодницького жанру в українській літературі першої половини ХХ століття»).<br /> Член МАФ (Міжнародної асоціації франкознавців); співорганізатор наукових конференцій «Липівські читання» (2001 – 2014 роки). Її діяльність сприяє утвердженню української державності та провідних ідей сучасної гуманітаристики. <br /> ===Монографії===<br /> Проблеми індивідуальної міфології: міфотворчість Шевченка (монографія). - Одеса.- Астропринт.- 1996.<br /> <br /> Поетичні візії Лесі Українки: онтологія змісту і форми (монографія у співав.). - Одеса.- Астропринт.- 1996.<br /> <br /> Голос землі і совісті. Літературний портрет Олекси Шеренгового. - Одеса.- Астропринт.- 2003.<br /> <br /> Re-presence: відлуння Сходу в українській літературі Х1Х ст. Зб. наукових праць. Одеса.- Астропринт.- 2009.<br /> ===Основні публікації===<br /> • Великий путь любви и скорби (о поэтике романа О.Чиладзе «Железный театр» // Литературная Грузия.- №7.- 1985.<br /> • Деякі положення давньоіндійської поетики і теорії сугестії у трактаті І.Франка «Із секретів поетичної творчості» // Иван Франко и мировая культура / Доклады Международного симпозиума ЮНЕСКО.-К.-Наукова думка.- 1986.<br /> • Самопізнання у світовому контексті. Концепція духовності у романістиці Р.П.Уоррена та О.Гончара // Вітчизна.- №3. – 1990.<br /> • Интенцинальность автор¬ского мишления в системе мифопоетических текстов // Художественный текст: онтология и интерпретация. -Саратов. - Изд-во Саратовского пед. ун¬-та. - 1992.<br /> • Текст как феномен экзистенциального мышления // Художественный текст: онтология и интерпретация. – Саратов. - Изд-во Саратовского пед. ун¬-та. - 1993.<br /> • Франко і Кант: дискусія чи парадокс сприйняття // Іван Франко –мислитель, письменник, громадянин. – Львів. –Світ.- 1998.<br /> • Гностицизм у системі наукової та художньої спадщини І. Франка // Літературознавство / Матеріали 1У Міжнародного конгресу україністів. – Кн.1.- К.: Обереги, 2000.<br /> • &quot;Кремуцій Корд&quot; М. Костомарова та &quot;Руфін і Прісцілла&quot; Лесі Українки: концептуалізація історії //Проблеми сучасного літературознавства. -Вип. 8. - Одеса. -Астропринт. - 200 1 .<br /> • Екзистенційна проблематика поезій молодомузівців // Актуальні проблеми сучасного літературознавства. Вип. 11.- Одеса, 2003. <br /> • З петербурзького оточення Т.Шевченка: граф М.Вільєгорський //Шевченкознавчі студії- Вип.5.- КНУ.- 2003.<br /> • Три сни Нимидори: оніричний простір повісті І.С.Нечуя-Левицького «Микола Джеря» //Проблеми сучасного літературознавства.- Вип.1.- К.-КНЛУ.- 2004.<br /> • Своєрідність орієнтальної поетики в інтерпретації І.Франка (до проблеми перекладу поезій із казок «Тисяча і однієї ночі») //Вестник Приднестровского университета. Гуманитарные науки.- Тирасполь.- №1.- 2007. <br /> • Феноменологія сміху у поетичній творчості Шевченка // Шевченкознавство: ретроспективи і перспективи. Зб праць Всеукраїнської (36-ї) наукової Шевченківської конференції. – Черкаси.- Брама України.- 2007.<br /> • Роль композиції в онтологічній версії брехні: „Брехня” В.Винниченка // Як тайна, як безодня…П’єса В.Винниченка Брехня”: текст і контексти -Сімферополь- Світ. 2008.<br /> • Кишинівський період творчості Нечуя-Левицького Новітні методи викладання української мови та літератури.- Белць.- Український дім.- 2008 (Молдова)<br /> • До питання про складові поняття «внутрішній світ художнього твору» Теорія літератури у вищій школі//Філологічні семінари.- Вип.11.-КНУ.-2008. <br /> • Антропологічна складова літературознавчої філософії Дмитра Чижевського Наукові записки Тернопільського національного педуніверситету. Серія: Літературознавство (27) – 2009<br /> • Потрійний код поеми Л.Мосенза «Вічний корабель»: історичний, метафізичний, національний // ХХ століття: від модерності до традиції. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосенза.- Зб.наукових праць. - Вип.1.Вінниця. – 2010.<br /> • Веселовський-Франко: дві концепції сугестії //1Х Міжнародний семінар «Украина и Россия: динамика кроскультурных взаимодействий» – СПб. – 12-16 травня 2009.- СПб.- 2010.<br /> • Орієнтальні наративи в українській літературі ХХ ст. Ukraina Irredenta. Literatura i język Ukrainy XX wieku / J. Poliszczuk, O. Baraniwska, T. Hodana. – Kraków, Wyd-wo UJ, 2011<br /> • Способи художньої реалізації конфлікту тваринного і людського у романі М.Барбері «Елегантна їжачиха» Топос тварини як антропологічне дзеркало/ Сучасні літературознавчі студії.- Вип.8.КНЛУ.-2008.<br /> • Смак як естетична здатність судження // Дискурс смаку в літературі і культурі / Сучасні літературознавчі студії. – Вип. 9. – К.: КНЛУ, 2012. <br /> • У сокровенних пошуках потаємного: езотерична проблематика роману О. Сича «Уроборос» //Наукові записки КДПУ ім. В.Винниченка. Серія: Філологічні науки. Вип. 114. – 2013.- С.206-214 <br /> • Типологія імагінативного мислення Т. Шевченка // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць / Вип. 16.- К.: КНУ, 2013. С.54-62<br /> • «До трагічної мудрості і за її межі»: есеїстка Галини Пагутяк // Пост гуманізм та віртуальність: літературні виміри / Сучасні літературознавчі студії. – Вип.10.- К. :Видавничий центр КНЛУ, 2013. – С. 232-242.<br /> • Микола Трублаїні // Історія української літератури ХХ-поч.ХХ1 ст. Навчальний посібник (з Грифом МОН) – Т. 1. – К. – Академвидав, 2013. - С. 556-566.<br /> • Війна 1812 року і українська література// Материалы Х11 международного семинара «Отечественная война 1812 года в военно-историческом и культурном наследии Украины и России. – СПб, 2013. – с. 63-74.<br /> • Історія української літератури в літературознавч. дискусіях //Діалог і діалогічність в українській літературі Х1Х-ХХ ст. Монографія. – вид-во ОНУ, Одеса, 2013.<br /> ==Нагороди==<br /> За наукову роботу зі студентами відзначена Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2002).<br /> ==Статті та рецензії на опубліковані праці Тетяни Мейзерської==<br /> Шумило Н. М. Відлуння Сходу в українській літературі //Слово і час. - 2010. - N 3. - С. 105-106.<br /> <br /> Стаття „Мейзерська Тетяна Северинівна” // „Шевченківська енциклопедія”: у 6-х т. – К.- Наукова думка;<br /> ===Поклики у монографіях===<br /> Дзюба І. М.Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К., 2008;<br /> <br /> Забужко О. С. Notre Dame d'llkraine: Українка в конфлікті міфологій.- К., Факт, 2007;<br /> <br /> Смілянська В.Л. Шевченкознавчі розмисли.- К.- Наукова думка.- 2006; <br /> Нахлік Є.К. Доля. Los. Судьба. Шевченко і польські та російські романтики. – Львів. – 2003;<br /> <br /> В.І.Мазепа. Культуроцентризм світогляду Івана Франка.- К.- Парапан.- 2004;<br /> <br /> Барабаш Ю. Тарас Шевченко: імператив України. - К., 2004;<br /> <br /> Наливайко Д. Теорія літератури й компаративістика.- К.- Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”.- 2006. <br /> ==Література==<br /> Хто така «княжна Мещерська»?[http://chornomorka.com/archive/a-1628.html]<br /> Мейзерська, Тетяна Северинівна.Голос землі і совісті : До літературного портрета Олекси Шеренгового / Т. С. Мейзерська . – Одеса : Іноваційно-іпотечний центр, 2001 . – 225 с. : іл.[http://liber.onu.edu.ua/opacunicode/index.php?url=/notices/index/IdNotice:5746/Source:default]<br /> Мейзерська, Тетяна Северинівна. Re-presence [Збірка наукових статей] : Відлуння Сходу в українській дітературі XIX ст. / Т. С. Мейзерська. - Одеса : Астропринт, 2009. - 155 с. [http://91.151.182.200:8080/cgi-bin/irbis64r_11/cgiirbis_64.exe?LNG=&amp;Z21ID=&amp;I21DBN=IVR&amp;P21DBN=IVR&amp;S21STN=1&amp;S21REF=5&amp;S21FMT=fullwebr&amp;C21COM=S&amp;S21CNR=10&amp;S21P01=0&amp;S21P02=1&amp;S21P03=A=&amp;S21STR=%D0%9C%D0%B5%D0%B9%D0%B7%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0,%20%D0%A2%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0%20%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0]<br /> Мейзерська, Тетяна Северинівна. Проблеми індивідуальної міфології (Т.Г.Шевченко - Леся Українка) [Текст] : дис... д-ра філол. наук: 10.01.01 ; 10.01.06 / Мейзерська Тетяна Северинівна ; Одеський держ. ун-т ім. І.І.Мечникова. - О., 1997. - 335 л.[http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&amp;I21DBN=EC&amp;P21DBN=EC&amp;S21STN=1&amp;S21REF=10&amp;S21FMT=fullwebr&amp;C21COM=S&amp;S21CNR=20&amp;S21P01=0&amp;S21P02=0&amp;S21P03=A=&amp;S21COLORTERMS=1&amp;S21STR=%D0%9C%D0%B5%D0%B9%D0%B7%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%A2$]<br /> [[Категорія:НДЛ літературознавства]]</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9A%D0%90%D0%9D%D0%9E%D0%9D._%D0%90%D0%9D%D0%A2%D0%98%D0%9A%D0%90%D0%9D%D0%9E%D0%9D._%D0%9F%D0%9E%D0%A1%D0%A2%D0%9A%D0%90%D0%9D%D0%9E%D0%9D 2013-12-17T14:55:53Z

<p>Ndllz-o: </p> <hr /> <div>В рамках проведення метатеоретичних семінарів [[НДЛ літературознавства]] відбулася зустріч із відомими польським вченим-славістом професором Познанського університету імені Адама Міцкевича Боґуславом Бакулою. У роботі семінару було прочитано лекцію про інтерпретацію та реінтерпретацію соціокультурного канону у гуманітарних студіях Східної на Центрально-Східної Європи. <br /> == Тема ==<br /> Тема: '''Канон, антиканон та постканон у сучасному соціокультурному контексті''' (02 жовтня 2013 р.)<br /> == Доповідач ==<br /> Боґуслав Бакула (пол. Bogusław Bakuła)[http://www.encyklopedia-solidarnosci.pl/wiki/index.php?title=Bogus%C5%82aw_Leszek_Baku%C5%82a] – польський літературознавець, славіст, публіцист, есеїст. Доктор гуманістики (доктор габілітований), професор, завідувач лабораторії порівняльного літературознавства в Інституті польської філології Познанського університету імені Адама Міцкевича[http://amu.edu.pl/].<br /> === Сфера наукових зацікавлень ===<br /> Славістика, порівняльне літературознавство, сучасний літературний процес у країнах Центральної та Східної Європи, постколоніальні студії[http://www.eurozine.com/authors/bakula.html].<br /> === Найвідоміші праці ===<br /> * '''Człowiek jako dzieło sztuki''' («Людина як твір мистецтва»). Видання презентує авторефлексії творців різних видів мистецтва. <br /> * '''Skrzydło Dedała''' («Крило Дедала») – перша в польщі літературознавча презентація української дисидентської лірики другої половини ХХ століття. Це запис особистих розмов автора українськими письменниками. <br /> * '''Antyliatarnik'''. Збір нарисів, у яких професор Боґуслав Бакула представляє оцінки подій польського політичного та культурного життя 90-х років ХХ століття, а також пробує підсумувати перехідний посткомуністичний період Польщі. <br /> * '''Porównanie jako dowód''' («Порівняння як розвідка»). Компаративістичні студії польсько-українського літературного пограниччя за редакцією професора Б. Бакули. <br /> * '''Polska – Ukraina: partnerstwo kultur''' («Польща – Україна: партнерство культур»). Матеріали міжнародної конференції, присвяченої польсько-українським культурним зв'язкам (Література – Мистецтво – Філософія - Історія).<br /> == Проблемні аспекти семінару ==<br /> У Центрально-Східній Європі відбувається процес деконструкції культурного канону, що розпочався з 1989 року занепадом канонів комуністичної культури. Трансформація культури після 1989 року спричинила дискусії про літературний канон, чи ширше – канон культурний, що був пов’язаний з історичною свідомістю, національною ідентичністю і вразливістю щодо питання традиції, її інтерпретації та переосмислення.<br /> Поступальний соціокультурний діалог вимагав нової рефлексії над: 1) місцем і значенням власної культурної традиції; 2) можливостями прилучення до культури Заходу та перейняття її досвіду методом поєднання власної духовної традиції з новаторством та модернізацією суспільного життя і культури.<br /> <br /> <br /> Доповідач розкрив причини розгортання дискусії про канон, окресив сферу її поширення та проблемні аспекти. Підкреслено, що приводом до дискусії з проблеми канону стало формування нового зразка культури, в якій література, втрачаючи свою основну мистецьку та моральну позиції, повинна змиритися з власним минулим, не піддатися новим стилям. У центрально-європейських полеміках про канон питання конкуренції стилів і текстів стає тлом для моральних та ідеологічних питань, що виникли в недалекому минулому.<br /> Дискусія навколо канону виходить поза межі тексту і призводить до “воєн” особистостей і середовищ, конфлікту життєвих позицій і численних інституцій. <br /> Центральною є дискусія про функціонування та інтерпретацію канону як явища, що забезпечує спільність колективної пам’яті та ідентичності у посткомуністичному світі, з одного боку, та певне обмеження свободи мислення і творчості – з іншого. <br /> <br /> <br /> Суспільство Центрально-Східної Європи впродовж останніх 20 років пройшло шлях від суспільно-політичного захисного аутизму (мовчання, відлучення, травматична свідомість поневолення, агресія) до значних відкриттів і діалогу. Півстоліття ізоляції й антагонізму прирекли країни Центрально-Східної Європи на історичну самотність і глибоку залежність від імперії. В результаті це призвело до непевності в оцінці власного статусу, а також до емоційного самопредставлення у внутрішніх національних, міжнародних і міжкультурних стосунках. <br /> Канон – це усталена частина універсальної та національної культури, яка є об'єктом колективної ідентичності. Можна виокремити різновиди канону: 1) канон цивілізації, наприклад, окцидентальної, орієнтальної, Далекого Сходу; 2) канон національний: культура і література; 3) канон субкультури: регіон, молодіжна культура; 4) канон нового покоління.<br /> З-поміж чинників, що пришвидшують динаміку культури, а, отже, призводять до її відродження, вирішальними є такі: антиканонічність, протиканонічність, внутрішня і зовнішня культурна діалогічність.<br /> Знаковими прикладами «розлучення» з минулим в Центральній Європі є: рожевий танк Т-31, пофарбований чеським художником Д. Черним (D. Černý), як символ демілітаризації минулого, перформативності комуністичної історії; фільм А. Вайда «Пілат та інші» (1970) за мотивами повісті М. Булгакова «Майстер і Маргарита».<br /> Інституційною реакцією щодо противників канону є: цензура, репресії, переслідування прихильників антиканонічності, що притаманне навіть демократії, охорона державними законами релігійного та національного канону. <br /> <br /> <br /> Суспільства Центрально-Східної Європи були і залишаються консервативними, з чого можемо зробити висновок, що їх розвиток відбувався в умовах несвободи і навіть загрози. Через те вони дуже чутливі до питань ідентичності, етнічної, культурної та релігійної символіки. <br /> <br /> <br /> Дебати з приводу канону можна структурувати на такі проблемні площини: 1) відродження національних міфів, забутих або знищених комуністичним режимом (Канон); 2) увага до питань духовно-морального устрою у контексті формування колективної ідентичності з 1989 року (Антиканон); 3) проблема репрезентації історії й сучасного досвіду (Постканон).<br /> У Польщі, Чехії, Словаччині та Угорщині ключовим завданням у дискусії з приводу канону стало переосмислення епохи Романтизму, як знакової у розумінні національної ідентичності. Зацікавлення романтизмом в Україні пов'язувалось із: завершенням захисту давньої парадигми ідентичності; згортанням відновлення цієї парадигми, передусім в моральній і естетичній перспективі. Романтизм в дискусії про минуле актуалізований у таких працях: Maria Janion ''«Do Europy tak, ale razem z naszymi umarłymi»'' (2000), ''«Niesamowita Słowiańszczyzna»'' (2006), Vladimír Macura ''«Znamení zrodu»'' (1983), ''«Český sen»'' (1998), Jiříh Rak ''«Bývali Čechové: české historické mýty a stereotypy»'' (1994), Miroslav Hroch ''«Na prahu národní existence»'' (1999), Zdenek Hrbata ''«Romantismus a Čechy»'' (1999), ''«Romantismus a romantismy»'' (2005), Rudolf Chmel ''«Romantismus v globalizme. Malé národy – veľké mytý»'' (2009), Mihaly Ormos ''«Magyarország a két világharáború között»'' (1998), Paul Lendvai ''«Magyarok. Győzelmek és kudarcok»'' (2009).<br /> Деканонізація охопила передусім сферу комуністичної спадщини. У контексті цього можемо спостерігати реканонізацію, що почалася у політичній, релігійній, світоглядній сферах. <br /> Антиканон реалізується як відкрита полеміка з офіційними канонами, але приймає засади культурної гри і закону. У контексті антиканону зустрічаємо також тексти і постаті, екстримально налаштовані супроти канону, які не реалізують умов культурної гри. <br /> <br /> <br /> Можна виокремити антиканон інституційний (в рамках умов культурної гри та закону) та антиканон неінституційний (екстримальне, руйнівне налаштування, що викликає гостру реакцію суспільства).<br /> Отже, як засвідчує соціокультурна ситуація сьогодення, канон підлягає естетичному переосмисленню, яке з часом стає моральною санкцією; антиканон є ефектом огляду вимушеної активності у суспільно-політичних умовах. Натомість, постканон – це альтернативна версія канону і антиканону; сфера текстів, позбавлена гострого аксіологічного акценту; гра різними стилями. Постканон відштовхується від ідеологічних дискусій та моралістики і є відповіддю на постійне маніпулювання у сфері традиції в цілях осягнення ідеологічного та морального домінування. <br /> <br /> <br /> Постканон прокладає шлях для культурних і літературних ревізій, які окрім політичних і звичаєвих проблем висувають на перший план сферу, пов'язану з суспільним і сексуальним життям, жіночою літературою і літературою queer (досвід сексуальних меншин). Показовими в цьому контексті є такі автори й твори: Izabela Filipiak ''«Absolutna amnezja»'', Manuela Gretkowska ''«Kabaret metafizyczny»'', Oksana Zabużko ''«Terenowe badania z ukraińskiego seksu»'', Jurij Andruchowycz (lustracja polityczna i obyczajowa, blisko postkanonu).<br /> <br /> <br /> У контексті проблеми антиканону і постканону сучасні автори актуалізують теми тілесності й сексуальності, які до 1989 року були табуйованими (Uršula Kovalyková, Teraza Boučková (Czeszki), Monika Kompaníková, Petra Hůlová (Słowaczki)). У літературу увійшли нецензурована сексуальність, деміфологізація материнства чи гетеросексуального партнерства.<br /> <br /> <br /> Канони, антиканони і постканони стали складниками гри в сучасній культурі. Їх значення і роль залежать від стану національної культури і її спільності з культурою універсальною та масовою. Більшість культур у Центральній і Східній Європі допускають зв'язки між каноном і антиканоном як традиційну модель зміни. Присутність і роль постканону до кінця ще не досліджені. Це стосується постканону переосмисленого в альтернативі. Дихотомія, як підстава організації культури та суспільного життя, є малоймовірною. Через те істотне значення має тріада: канон-антиканон-постканон.<br /> === План розділів презентованого проекту ===<br /> # Трансформація культури.<br /> # Функціонування та інтерпретація канону.<br /> # Аутизм – вихід з ізоляції – номадизм.<br /> # Різновиди канону.<br /> # Консерватизм.<br /> # Дебати з приводу канону.<br /> # Романтизм у дискусії про минуле.<br /> # Деканонізація.<br /> # Реканонізація.<br /> # Антиканон.<br /> # Постканон.<br /> # Кінець опозиції в культурі. Тріада.<br /> [[Категорія:НДЛ_літературознавства]]</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9D%D0%94%D0%9B_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 2013-12-17T14:51:39Z

<p>Ndllz-o: /* Метатеоретичні семінари */</p> <hr /> <div>==Загальні положення==<br /> '''Науково-дослідна лабораторія літературознавства''' (НДЛ літературознавства) є структурним підрозділом Київського університету імені Бориса Грінченка (надалі – Університет у відповідних відмінках).<br /> <br /> Діяльність Лабораторії організовується відповідно до Статуту Університету, плану наукових досліджень, доручень Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Головного управління освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).<br /> <br /> Лабораторія входить до складу Гуманітарного інституту Університету і координує свою діяльність з науковими та навчально-дидактичними планами Гуманітарного інституту.<br /> <br /> ===Мета діяльності===<br /> Виконання наукових досліджень із сучасного літературознавства, зокрема проблематики міста в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Важливим аспектом у цьому плані є також дослідження топосу Києва в сучасній літературі, що дає змогу створити відповідний інтелектуальний ресурс києвознавчої тематики, який може бути успішно застосований у практиці середніх та вищих навчальних закладів столиці.<br /> <br /> Залучення працівників кафедр української та зарубіжної літератур, студентів-філологів до дослідження урбаністичної тематики в літературі, популяризація сучасної української літератури, налагодження міжнародних контактів та видання науково-методичних посібників, збірників наукових праць.<br /> <br /> ===Завдання лабораторії===<br /> *Дослідження стану сучасної української літератури;<br /> *Вивчення літературно-мистецького життя Києва;<br /> *Створення бази даних для освітньої системи Києва;<br /> *Дослідження міжлітературних та міжкультурних зв’язків в Україні та Східній Європі;<br /> *Утвердження авторитету Університету імені Бориса Грінченка як провідного центру гуманітарних досліджень сучасної України. <br /> *Сприяння участі студентів і викладачів Університету у наукових заходах, залучення їх до реалізації проектів лабораторії.<br /> <br /> ===Організаційна структура===<br /> До штату Лабораторії входять:<br /> *Завідувач Лабораторії - проф. [[Поліщук Ярослав Олексійович]];<br /> *Науковий співробітник - [[Євтушенко Світлана Олександрівна]];<br /> *Молодший науковий співробітник - [[Пухонська Оксана Ярославівна]].<br /> <br /> ===Посадові обов'язки працівників===<br /> '''Завідувач''' здійснює загальне керівництво Лабораторією і забезпечує:<br /> *організацію роботи (планування діяльності, виконання завдань Лабораторії, розвиток персоналу);<br /> *контроль за дотриманням трудової дисципліни, посадових обов’язків працівників Лабораторії;<br /> *моніторинг виконання планових завдань, підготовку і якість звітів, інформаційних матеріалів, рекомендацій тощо;<br /> *співробітництво Лабораторії з іншими підрозділами Університету, науковими установами та організаціями, органами виконавчої влади;<br /> *вивчення потреб Університету щодо використання науково-інноваційного та перспективного освітнього досвіду;<br /> *підготовку пропозицій щодо пріоритетів діяльності Університету, участі в реалізації наукових програм та проектів;<br /> *презентацію результатів наукових досліджень Лабораторії;<br /> *виступає з ініціативою організації наукових конференцій, семінарів та диспутів за напрямками досліджень Лабораторії.<br /> <br /> '''Науковий / Молодший науковий співробітник''':<br /> *здійснює планові наукові дослідження;<br /> *організовує наукові конференції, семінари та диспути за напрямками досліджень Лабораторії;<br /> *організовує проведення науково-методичних заходів за напрямками діяльності Лабораторії;<br /> *готує аналітичні матеріали, звіти, розробляє рекомендації, проводить презентації результатів наукових досліджень;<br /> *готує до випуску інформаційний вісник Лабораторії (зокрема для порталу Університету);<br /> *регулярно оновлює (за дорученням завідувача) зміст інтернет-сторінки Лабораторії, веде (в разі необхідності) моніторинг та *простежує зворотний зв’язок;<br /> *здійснює ведення робочої документації Лабораторії;<br /> *забезпечує інформаційний пошук з напрямків діяльності Лабораторії;<br /> *надає організаційну та технічну підтримку заходам Лабораторії.<br /> <br /> ==Програма дослідження лабораторії==<br /> <br /> ===Наукова тема===<br /> '''Науково-методологічні засади сучасної літературознавчої науки та їхнє застосування в системі освіти'''<br /> <br /> ===Актуальні аспекти дослідження===<br /> Сучасне літературознавство у вітчизняному науковому просторі розвивається у багатьох напрямках. Однак, зважаючи на хаотичний характер літературного процесу загалом, період культурної деколонізації та тривалий період адаптації до умов незалежності, виробити чіткі критерії щодо систематизації його практично не можливо. Таким чином, звернення уваги на науково-методологічні засади сучасної літературознавчої науки дає можливість виробити певний систематизований підхід до дослідження літератури, а також сформувати нове бачення актуальних літературознавчих проблем з точки зору сьогоденної суспільно-культурної ситуації України.Літературознавча наука впродовж попередніх століть сформувалася як складна структура. Залежно від предмета вивчення виокремлюють три взаємопов’язані галузі: 1) історію літератури (досліджує словесно-писемні форми в їх історико-хронологічній та причинно-наслідковій еволюції); 2) теорію літератури (зорієнтована на наукове осмислення, узагальнення закономірностей та особливостей розвитку художньої творчості, розроблення і систематизацію літературних понять); 3) літературну критику (висвітлює сучасний літературний процес, відстежуючи нові тенденції та зміни у літературній творчості). Окрім того, з’явилися інші галузі літературозначної науки, потреба яких продиктована інтеграцію галузевих наукових знань у сучасному постмодерному світі.Сучасне літературознавство, об’єктом дослідження якого є корпус художніх текстів, написаних у ХХ та на початку ХХІ століття, наштовхується на безліч проблем, вирішення яких частково і становить завдання лабораторного дослідження. Річ у тім, що наприкінці ХІХ століття в українську літературу приходять нові для суспільства і багато в чому неприйнятні для вітчизняної культури модерністичні тенденції. Утвердилися вони вже на початку ХХ століття та спровокували літературний опір традиційників, на грунті чого виникло багато літературних угрупувань, різних за своїм світоглядно-літературним спрямуванням (ПЛУГ, ГАРТ, ВАПЛІТЕ, УКРАЇНСЬКА ХАТА, АСПАНФУТ тощо).<br /> <br /> Важливим досягненням українських модерністів (починаючи від творчості І. Франка, згодом Леся Українка, О. Кобилянська, Н. Кобринська, В. Стефаник, М. Коцюбинський, М. Вороний, пізніше М. Хвильовий, П. Тичина, М. Зеров, В. Підмогильний, Михайль Семенко, Григорій Чупринка, Валерян Поліщук, Є. Плужник та ін.) було те, що вони збагатили вітчизняну літературу новими темами, актуальними не лише у своєму часі, формами та жанрами, порушили нехарактерні для української народної культури проблеми (роль та значення жінки у суспільстві, проблема міста, психології людини, література і мистецтво тощо). <br /> Між 40-50-ми роками українське літературознавство посилено рзвивається у діаспорі («Празька школа», МУР, пізніше «Нью-йоркська група»). В той час безпосередня українська культура втягнута у вир соцреалізму, що стає провідною проблематикою літератури.<br /> <br /> Починаючи з 60-их років минулого ХХ століття, на літературну арену виходять шістдесятники, що намагаються повернути вітчизняній культурі, а відтак літературі національне обличчя через зосередження на відродженні національних цінностей засобами модерної літератури. 60-ки стали поколінням, яке всупереч жорстким умовам соцреалістичної дійсності змогло створити новий канон української літератури та міцно його утвердити. Виразним явищем української літератури стала також «Київська школа пезії». Це літературне угруповання українських поетів покоління після шестидесятників, що існувало в Києві в 1964-1972 роках. До угруповання входили Василь Голобородько, Віктор Кордун, Василь Рубан, Микола Воробйов, Михайло Саченко, Валентина Отрощенко, Надія Кир’ян, Михайло Григорів, Іван Семененко, Станіслав Вишенський та Валерій Ілля. Назва групи виникла у 1969 році і походить від того, що її членами були студенти філологічного та філософського факультетів Київського університету. Радянська влада з підозрою ставилася до цього, як загалом до будь-якого україномовного неформального об'єдання, тож невдовзі з університету було виключено Василя Рубана, Віктора Кордуна, Михайла Саченка, Надію Кир'ян, Миколу Воробйова. Для поезії Київської школи характерна модерністська естетика на відміну від домінантного на той час соцреалізму в СРСР. Представники школи вважають себе авторами витісненого покоління.<br /> <br /> Із 80-х років ХХ століття невиразних, проте істотних рис в українській літературі набирає постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття приходить на зміну модернізму у європейській культурі. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. На літературну арену виходить покоління нових ціннісних орієнтирів, яке розчарувалося як в ідеалах радянського соцреалізму, так і у романтичній традиції національної культури. Це покоління формує новий культ особистості, яка виростає над проблемами свого часу (О. Забужко, Ю. Андрухович, І. Римарук, В. Герасим’юк та ін.). Паралельно виникає і продовжує активно функціонувати іронічно-пародійне представлення вітчизняної літератури, втілене у творчості літугрупування «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Буфонада-Балаган), до складу якого увійшли О. Ірванець, Ю. Андрухович та В. Неборак. Деканонізація української літератури, ламання культу 60-ків та соцреалістичного культу методом іронії та гри – таке завдання ставили перед собою «бубабісти». Література для них – це вже не вмістилище культурного генотипу нації, а радше «performence».<br /> Здобуття незалежності спровокувало в українській культурі процес переоцінки національних цінностей, звільнення заанґажованої свідомості від колоніального впливу майже 70-тилітньої радянської доби. На грунті того розвиваються і нові напрями літератури, виникають нові школи та об’єднання (НОВА ДЕГЕНЕРАЦІЯ, ПРОПАЛА ГРАМОТА, ЛУГОСАД, МУЗЕЙНИЙ ПРОВУЛОК № 8, ЧЕРВОНА ФІРА, ПСИ СВЯТОГО ЮРА тощо). Проте проблемою цього покоління стало те, що воно намагалося лише руйнувати старі цінності без творення нових.<br /> <br /> Злам століть і тисячоліть стає для української літератури черговим етапом переоцінки цінностей. Постімперський синдром проявляється у тривалому впродовж двох десятків років намаганні деколонізувати вітчизняну культуру. На літературній арені успішно співіснують представники різних поколінь і різних суспільно-культурних поглядів, що створює хаотичний простір, без жодного намагання до систематизації. Нове покоління двотисячників наділяє літературу радше технічними, аніж культурними чи духовними цінностями. Спостерігаємо не лише експериментування з формою, але й змішування літературних родів, на основі чого з’являються нові жанри.<br /> <br /> Таким чином, сучасне літературознавство має цілий спектр проблем, що вимагають дослідження та наукового обгрунтування. У той же час зростає кількість напрямів досліджень у сфері літературознавства, що дає змогу розглядати його не лише як науку про літературу, а й розширити контекст до філософського та культурологічного значень. Це:<br /> <br /> *'''компаративістика'''. Донедавна ця дисципліна розглядалася переважно як порівняльно-історичне мовознавство, порівняльне правознавство, порівняльна філософія тощо. Сьогодні компаративістику позиціонують також як вивчення національних літератур, їх взаємозвязку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу). Велике значення для її виникнення і розвитку мали праці німецького філолога Т.Бенфея. В Україні засади порівняльного вивчення літератури застосовували М. Драгоманов (1841-95), М.Дашкевич (1852-1908), І.Франко (1856-1916). Протягом XX ст. літературознавча компаративістика активно розроблялася у Франції, Німеччині, Чехо-Словаччині, США, де видавався ряд спеціальних журналів і збірників, присвячених актуальним проблемам. Предметом компаративістики є генетичні, генетично-контактні зв'язки і типологічні збіги (аналогії) в національних, регіональних і світових літературах. Вивчаються форми зовнішніх і внутрішніх контактів, впливів, міжлітературної рецепції, посередницькі функції художніх перекладів;<br /> <br /> *'''літературна антропологія'''. В. Ізер у студії «Що таке літературна антропологія?», розмірковуючи над пояснювальним і дослідницьким вимислом, позиціонував сам вимисел як центральну фігуру літературної антропології. Р. Нич у власній лекції з цього питання доходить висновку: «характер літературної антропології кшталтується, зокрема, антропологією культурною, філософською та природознавчою». В Україні антропологічна критика, вочевидь, сьогодні перебуває в ролі знайомого незнайомця. Зіставлення зробленого вітчизняними літературознавцями з концептами антропологічної критики у світі показує потребу ідентифікації наявних наукових набутків в означеній (антропологічній) перспективі, оскільки таким чином сучасне знання, по-перше, формулює відповідь на тотальне перетворення літературної теорії в «культурологічні літературознавчі дослідження», тобто в «дискурс, метою якого є інтерпретування інших дискурсів;<br /> <br /> *'''літературна герменевтика''': мистецтво тлумачення та інтерпретації художніх текстів. За Г. Гадамером, 1) інтерпретація є принципово відкритою й ніколи не може бути завершеною; 2) розуміння тексту є невіддільним від саморозуміння інтерпретатора. Дослідницька діяльність у цьому випадку пов'язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в інтерпретації виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку;<br /> <br /> *'''перекладознавство''' у контексті літературознавчої науки досліджує особливості художнього перекладу творів та їх адаптацію у літературному середовищі на мову якого цей переклад здійснено. М. Стріха вважає, що в наш час перекладознавство остаточно утвердилося не в ролі частини лінгвістики чи історії літератури, а як самостійна інтердисциплінарна дисципліна. Однак у сучасній літературознавчій науці ця дисципліна є невідємною складовою у процесі популяризації українського тексту в світовій літературі, а також, традиційно, знайомить українського читача із літературами інших народів.<br /> <br /> ===Літературна урбаністика===<br /> У кінці ХІХ та на початку ХХ століття з появою нових знань і нових суспільно-історичних перетворень, в українську літературу проникає образ міста, як середовища, куди переміщається культурне життя інтелігенції. Процес модернізації літератури у концепції Миколи Вороного полягав у її європеїзації, шлях до якої лежить через культурне освоєння урбаністичного простору. Спроби такого освоєння М. Вороний уперше в українському літературознавстві робить у поезії. У творчості І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, І. Франка місто постає як індустріалізоване середовище, куди можна податися заробити грошей. Окрім того, воно завжди скриває в собі небезпеку занапащення людини. У М. Коцюбинського місто асоціюється із «залізною рукою». Згодом тема міста стає чи не найактуальнішою у творчості В. Підмогильного, В. Домонтовича. Таким чином урбаністична проблематика входить в українську літературу через ворота модернізму і утверджується в ній.<br /> <br /> Новітній цивілізаційний розвиток неможливий без урбаністичної складової. Для сучасної людини – місто, це, перш за все, синонім до історії людської цивілізації, яке проходить разом із людиною складний шлях розвитку. Майже половину свого життя людина проводить у міських приміщеннях (квартира, місце роботи тощо). Урбанізм виступає органічною складовою сучасного людського буття. Саме урбаністична культура межі ХХ – ХХІ століть постає тлом, на якому увиразнюються процеси кардинальних змін у внутрішньому світі особистості, проявляється руйнування суспільних орієнтирів, здійснюються пошуки власної ідентичності тощо. Всі ці та інші явища, притаманні сучасній цивілізації, відображуються в літературі, де названі процеси розвитку продукуються у вигляді певних пошуків своєї індивідуальності.<br /> <br /> Сучасне місто постає в літературі складною і, водночас, цілісною структурою, яка відображує долю людини. Письменник, прагнучи відобразити гармонію або дисгармонію навколишньої реальності, звертається до локусу міста, як тла розгортання авторського задуму, як до знаряддя самоаналізу та аналізу внутрішнього світу особистості. Таким чином образ міста у творах авторів ХХ – початку ХХІ століття має багатогранний характер, що залежить від історичних та суспільних умов.<br /> Таким чином актуальність дослідження літературознавчої проблематики в межах НДЛ полягає у ревізії української літератури ХХ – початку ХХІ століття, її функцій, законів творення та відповідності культурним, суспільним, історичним вимогам часу, переосмисленні літературного канону, сформованого впродовж ХХ століття та науковому обгрунтуванні літературного процесу початку ХХІ століття. Окрім того важливим є дослідження урбаністики у художній словесності, зокрема теми Києва як культурно-історичного топосу. Удосконалення методології та створення науково-методичної і наукової бази із актуальної проблематики.<br /> <br /> ==Метатеоретичні семінари==<br /> До програми діяльності НДЛ літературознавства входить також проведення літературознавчих та міждисциплінарних [[метатеоретичних семінарів]] для магістрантів, викладачів та аспірантів Гуманітарного інституту. У таких семінарах взяли участь закордонні гості [[Агнєшка Матусяк]] (професор Вроцлавського університету)із темою &quot;[[Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ ст.]]&quot;, [[Ярослав Лавський]] - професор університету в Білостоці, який презентував тему &quot;[[Пограниччя. Креси. Схід: метаморфози значень]]&quot; та Боґуслав Бакула (професор Познанського університету імені Адама Міцкевича) із темою &quot;[[КАНОН. АНТИКАНОН. ПОСТКАНОН]]. Сучасний соціокультурний контекст&quot;.<br /> <br /> [[Категорія:НДЛ літературознавства]]</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9D%D0%94%D0%9B_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 2013-12-17T14:50:13Z

<p>Ndllz-o: /* Метатеоретичні семінари */</p> <hr /> <div>==Загальні положення==<br /> '''Науково-дослідна лабораторія літературознавства''' (НДЛ літературознавства) є структурним підрозділом Київського університету імені Бориса Грінченка (надалі – Університет у відповідних відмінках).<br /> <br /> Діяльність Лабораторії організовується відповідно до Статуту Університету, плану наукових досліджень, доручень Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Головного управління освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).<br /> <br /> Лабораторія входить до складу Гуманітарного інституту Університету і координує свою діяльність з науковими та навчально-дидактичними планами Гуманітарного інституту.<br /> <br /> ===Мета діяльності===<br /> Виконання наукових досліджень із сучасного літературознавства, зокрема проблематики міста в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Важливим аспектом у цьому плані є також дослідження топосу Києва в сучасній літературі, що дає змогу створити відповідний інтелектуальний ресурс києвознавчої тематики, який може бути успішно застосований у практиці середніх та вищих навчальних закладів столиці.<br /> <br /> Залучення працівників кафедр української та зарубіжної літератур, студентів-філологів до дослідження урбаністичної тематики в літературі, популяризація сучасної української літератури, налагодження міжнародних контактів та видання науково-методичних посібників, збірників наукових праць.<br /> <br /> ===Завдання лабораторії===<br /> *Дослідження стану сучасної української літератури;<br /> *Вивчення літературно-мистецького життя Києва;<br /> *Створення бази даних для освітньої системи Києва;<br /> *Дослідження міжлітературних та міжкультурних зв’язків в Україні та Східній Європі;<br /> *Утвердження авторитету Університету імені Бориса Грінченка як провідного центру гуманітарних досліджень сучасної України. <br /> *Сприяння участі студентів і викладачів Університету у наукових заходах, залучення їх до реалізації проектів лабораторії.<br /> <br /> ===Організаційна структура===<br /> До штату Лабораторії входять:<br /> *Завідувач Лабораторії - проф. [[Поліщук Ярослав Олексійович]];<br /> *Науковий співробітник - [[Євтушенко Світлана Олександрівна]];<br /> *Молодший науковий співробітник - [[Пухонська Оксана Ярославівна]].<br /> <br /> ===Посадові обов'язки працівників===<br /> '''Завідувач''' здійснює загальне керівництво Лабораторією і забезпечує:<br /> *організацію роботи (планування діяльності, виконання завдань Лабораторії, розвиток персоналу);<br /> *контроль за дотриманням трудової дисципліни, посадових обов’язків працівників Лабораторії;<br /> *моніторинг виконання планових завдань, підготовку і якість звітів, інформаційних матеріалів, рекомендацій тощо;<br /> *співробітництво Лабораторії з іншими підрозділами Університету, науковими установами та організаціями, органами виконавчої влади;<br /> *вивчення потреб Університету щодо використання науково-інноваційного та перспективного освітнього досвіду;<br /> *підготовку пропозицій щодо пріоритетів діяльності Університету, участі в реалізації наукових програм та проектів;<br /> *презентацію результатів наукових досліджень Лабораторії;<br /> *виступає з ініціативою організації наукових конференцій, семінарів та диспутів за напрямками досліджень Лабораторії.<br /> <br /> '''Науковий / Молодший науковий співробітник''':<br /> *здійснює планові наукові дослідження;<br /> *організовує наукові конференції, семінари та диспути за напрямками досліджень Лабораторії;<br /> *організовує проведення науково-методичних заходів за напрямками діяльності Лабораторії;<br /> *готує аналітичні матеріали, звіти, розробляє рекомендації, проводить презентації результатів наукових досліджень;<br /> *готує до випуску інформаційний вісник Лабораторії (зокрема для порталу Університету);<br /> *регулярно оновлює (за дорученням завідувача) зміст інтернет-сторінки Лабораторії, веде (в разі необхідності) моніторинг та *простежує зворотний зв’язок;<br /> *здійснює ведення робочої документації Лабораторії;<br /> *забезпечує інформаційний пошук з напрямків діяльності Лабораторії;<br /> *надає організаційну та технічну підтримку заходам Лабораторії.<br /> <br /> ==Програма дослідження лабораторії==<br /> <br /> ===Наукова тема===<br /> '''Науково-методологічні засади сучасної літературознавчої науки та їхнє застосування в системі освіти'''<br /> <br /> ===Актуальні аспекти дослідження===<br /> Сучасне літературознавство у вітчизняному науковому просторі розвивається у багатьох напрямках. Однак, зважаючи на хаотичний характер літературного процесу загалом, період культурної деколонізації та тривалий період адаптації до умов незалежності, виробити чіткі критерії щодо систематизації його практично не можливо. Таким чином, звернення уваги на науково-методологічні засади сучасної літературознавчої науки дає можливість виробити певний систематизований підхід до дослідження літератури, а також сформувати нове бачення актуальних літературознавчих проблем з точки зору сьогоденної суспільно-культурної ситуації України.Літературознавча наука впродовж попередніх століть сформувалася як складна структура. Залежно від предмета вивчення виокремлюють три взаємопов’язані галузі: 1) історію літератури (досліджує словесно-писемні форми в їх історико-хронологічній та причинно-наслідковій еволюції); 2) теорію літератури (зорієнтована на наукове осмислення, узагальнення закономірностей та особливостей розвитку художньої творчості, розроблення і систематизацію літературних понять); 3) літературну критику (висвітлює сучасний літературний процес, відстежуючи нові тенденції та зміни у літературній творчості). Окрім того, з’явилися інші галузі літературозначної науки, потреба яких продиктована інтеграцію галузевих наукових знань у сучасному постмодерному світі.Сучасне літературознавство, об’єктом дослідження якого є корпус художніх текстів, написаних у ХХ та на початку ХХІ століття, наштовхується на безліч проблем, вирішення яких частково і становить завдання лабораторного дослідження. Річ у тім, що наприкінці ХІХ століття в українську літературу приходять нові для суспільства і багато в чому неприйнятні для вітчизняної культури модерністичні тенденції. Утвердилися вони вже на початку ХХ століття та спровокували літературний опір традиційників, на грунті чого виникло багато літературних угрупувань, різних за своїм світоглядно-літературним спрямуванням (ПЛУГ, ГАРТ, ВАПЛІТЕ, УКРАЇНСЬКА ХАТА, АСПАНФУТ тощо).<br /> <br /> Важливим досягненням українських модерністів (починаючи від творчості І. Франка, згодом Леся Українка, О. Кобилянська, Н. Кобринська, В. Стефаник, М. Коцюбинський, М. Вороний, пізніше М. Хвильовий, П. Тичина, М. Зеров, В. Підмогильний, Михайль Семенко, Григорій Чупринка, Валерян Поліщук, Є. Плужник та ін.) було те, що вони збагатили вітчизняну літературу новими темами, актуальними не лише у своєму часі, формами та жанрами, порушили нехарактерні для української народної культури проблеми (роль та значення жінки у суспільстві, проблема міста, психології людини, література і мистецтво тощо). <br /> Між 40-50-ми роками українське літературознавство посилено рзвивається у діаспорі («Празька школа», МУР, пізніше «Нью-йоркська група»). В той час безпосередня українська культура втягнута у вир соцреалізму, що стає провідною проблематикою літератури.<br /> <br /> Починаючи з 60-их років минулого ХХ століття, на літературну арену виходять шістдесятники, що намагаються повернути вітчизняній культурі, а відтак літературі національне обличчя через зосередження на відродженні національних цінностей засобами модерної літератури. 60-ки стали поколінням, яке всупереч жорстким умовам соцреалістичної дійсності змогло створити новий канон української літератури та міцно його утвердити. Виразним явищем української літератури стала також «Київська школа пезії». Це літературне угруповання українських поетів покоління після шестидесятників, що існувало в Києві в 1964-1972 роках. До угруповання входили Василь Голобородько, Віктор Кордун, Василь Рубан, Микола Воробйов, Михайло Саченко, Валентина Отрощенко, Надія Кир’ян, Михайло Григорів, Іван Семененко, Станіслав Вишенський та Валерій Ілля. Назва групи виникла у 1969 році і походить від того, що її членами були студенти філологічного та філософського факультетів Київського університету. Радянська влада з підозрою ставилася до цього, як загалом до будь-якого україномовного неформального об'єдання, тож невдовзі з університету було виключено Василя Рубана, Віктора Кордуна, Михайла Саченка, Надію Кир'ян, Миколу Воробйова. Для поезії Київської школи характерна модерністська естетика на відміну від домінантного на той час соцреалізму в СРСР. Представники школи вважають себе авторами витісненого покоління.<br /> <br /> Із 80-х років ХХ століття невиразних, проте істотних рис в українській літературі набирає постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття приходить на зміну модернізму у європейській культурі. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. На літературну арену виходить покоління нових ціннісних орієнтирів, яке розчарувалося як в ідеалах радянського соцреалізму, так і у романтичній традиції національної культури. Це покоління формує новий культ особистості, яка виростає над проблемами свого часу (О. Забужко, Ю. Андрухович, І. Римарук, В. Герасим’юк та ін.). Паралельно виникає і продовжує активно функціонувати іронічно-пародійне представлення вітчизняної літератури, втілене у творчості літугрупування «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Буфонада-Балаган), до складу якого увійшли О. Ірванець, Ю. Андрухович та В. Неборак. Деканонізація української літератури, ламання культу 60-ків та соцреалістичного культу методом іронії та гри – таке завдання ставили перед собою «бубабісти». Література для них – це вже не вмістилище культурного генотипу нації, а радше «performence».<br /> Здобуття незалежності спровокувало в українській культурі процес переоцінки національних цінностей, звільнення заанґажованої свідомості від колоніального впливу майже 70-тилітньої радянської доби. На грунті того розвиваються і нові напрями літератури, виникають нові школи та об’єднання (НОВА ДЕГЕНЕРАЦІЯ, ПРОПАЛА ГРАМОТА, ЛУГОСАД, МУЗЕЙНИЙ ПРОВУЛОК № 8, ЧЕРВОНА ФІРА, ПСИ СВЯТОГО ЮРА тощо). Проте проблемою цього покоління стало те, що воно намагалося лише руйнувати старі цінності без творення нових.<br /> <br /> Злам століть і тисячоліть стає для української літератури черговим етапом переоцінки цінностей. Постімперський синдром проявляється у тривалому впродовж двох десятків років намаганні деколонізувати вітчизняну культуру. На літературній арені успішно співіснують представники різних поколінь і різних суспільно-культурних поглядів, що створює хаотичний простір, без жодного намагання до систематизації. Нове покоління двотисячників наділяє літературу радше технічними, аніж культурними чи духовними цінностями. Спостерігаємо не лише експериментування з формою, але й змішування літературних родів, на основі чого з’являються нові жанри.<br /> <br /> Таким чином, сучасне літературознавство має цілий спектр проблем, що вимагають дослідження та наукового обгрунтування. У той же час зростає кількість напрямів досліджень у сфері літературознавства, що дає змогу розглядати його не лише як науку про літературу, а й розширити контекст до філософського та культурологічного значень. Це:<br /> <br /> *'''компаративістика'''. Донедавна ця дисципліна розглядалася переважно як порівняльно-історичне мовознавство, порівняльне правознавство, порівняльна філософія тощо. Сьогодні компаративістику позиціонують також як вивчення національних літератур, їх взаємозвязку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу). Велике значення для її виникнення і розвитку мали праці німецького філолога Т.Бенфея. В Україні засади порівняльного вивчення літератури застосовували М. Драгоманов (1841-95), М.Дашкевич (1852-1908), І.Франко (1856-1916). Протягом XX ст. літературознавча компаративістика активно розроблялася у Франції, Німеччині, Чехо-Словаччині, США, де видавався ряд спеціальних журналів і збірників, присвячених актуальним проблемам. Предметом компаративістики є генетичні, генетично-контактні зв'язки і типологічні збіги (аналогії) в національних, регіональних і світових літературах. Вивчаються форми зовнішніх і внутрішніх контактів, впливів, міжлітературної рецепції, посередницькі функції художніх перекладів;<br /> <br /> *'''літературна антропологія'''. В. Ізер у студії «Що таке літературна антропологія?», розмірковуючи над пояснювальним і дослідницьким вимислом, позиціонував сам вимисел як центральну фігуру літературної антропології. Р. Нич у власній лекції з цього питання доходить висновку: «характер літературної антропології кшталтується, зокрема, антропологією культурною, філософською та природознавчою». В Україні антропологічна критика, вочевидь, сьогодні перебуває в ролі знайомого незнайомця. Зіставлення зробленого вітчизняними літературознавцями з концептами антропологічної критики у світі показує потребу ідентифікації наявних наукових набутків в означеній (антропологічній) перспективі, оскільки таким чином сучасне знання, по-перше, формулює відповідь на тотальне перетворення літературної теорії в «культурологічні літературознавчі дослідження», тобто в «дискурс, метою якого є інтерпретування інших дискурсів;<br /> <br /> *'''літературна герменевтика''': мистецтво тлумачення та інтерпретації художніх текстів. За Г. Гадамером, 1) інтерпретація є принципово відкритою й ніколи не може бути завершеною; 2) розуміння тексту є невіддільним від саморозуміння інтерпретатора. Дослідницька діяльність у цьому випадку пов'язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в інтерпретації виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку;<br /> <br /> *'''перекладознавство''' у контексті літературознавчої науки досліджує особливості художнього перекладу творів та їх адаптацію у літературному середовищі на мову якого цей переклад здійснено. М. Стріха вважає, що в наш час перекладознавство остаточно утвердилося не в ролі частини лінгвістики чи історії літератури, а як самостійна інтердисциплінарна дисципліна. Однак у сучасній літературознавчій науці ця дисципліна є невідємною складовою у процесі популяризації українського тексту в світовій літературі, а також, традиційно, знайомить українського читача із літературами інших народів.<br /> <br /> ===Літературна урбаністика===<br /> У кінці ХІХ та на початку ХХ століття з появою нових знань і нових суспільно-історичних перетворень, в українську літературу проникає образ міста, як середовища, куди переміщається культурне життя інтелігенції. Процес модернізації літератури у концепції Миколи Вороного полягав у її європеїзації, шлях до якої лежить через культурне освоєння урбаністичного простору. Спроби такого освоєння М. Вороний уперше в українському літературознавстві робить у поезії. У творчості І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, І. Франка місто постає як індустріалізоване середовище, куди можна податися заробити грошей. Окрім того, воно завжди скриває в собі небезпеку занапащення людини. У М. Коцюбинського місто асоціюється із «залізною рукою». Згодом тема міста стає чи не найактуальнішою у творчості В. Підмогильного, В. Домонтовича. Таким чином урбаністична проблематика входить в українську літературу через ворота модернізму і утверджується в ній.<br /> <br /> Новітній цивілізаційний розвиток неможливий без урбаністичної складової. Для сучасної людини – місто, це, перш за все, синонім до історії людської цивілізації, яке проходить разом із людиною складний шлях розвитку. Майже половину свого життя людина проводить у міських приміщеннях (квартира, місце роботи тощо). Урбанізм виступає органічною складовою сучасного людського буття. Саме урбаністична культура межі ХХ – ХХІ століть постає тлом, на якому увиразнюються процеси кардинальних змін у внутрішньому світі особистості, проявляється руйнування суспільних орієнтирів, здійснюються пошуки власної ідентичності тощо. Всі ці та інші явища, притаманні сучасній цивілізації, відображуються в літературі, де названі процеси розвитку продукуються у вигляді певних пошуків своєї індивідуальності.<br /> <br /> Сучасне місто постає в літературі складною і, водночас, цілісною структурою, яка відображує долю людини. Письменник, прагнучи відобразити гармонію або дисгармонію навколишньої реальності, звертається до локусу міста, як тла розгортання авторського задуму, як до знаряддя самоаналізу та аналізу внутрішнього світу особистості. Таким чином образ міста у творах авторів ХХ – початку ХХІ століття має багатогранний характер, що залежить від історичних та суспільних умов.<br /> Таким чином актуальність дослідження літературознавчої проблематики в межах НДЛ полягає у ревізії української літератури ХХ – початку ХХІ століття, її функцій, законів творення та відповідності культурним, суспільним, історичним вимогам часу, переосмисленні літературного канону, сформованого впродовж ХХ століття та науковому обгрунтуванні літературного процесу початку ХХІ століття. Окрім того важливим є дослідження урбаністики у художній словесності, зокрема теми Києва як культурно-історичного топосу. Удосконалення методології та створення науково-методичної і наукової бази із актуальної проблематики.<br /> <br /> ==Метатеоретичні семінари==<br /> До програми діяльності НДЛ літературознавства входить також проведення літературознавчих та міждисциплінарних [[метатеоретичних семінарів]] для магістрантів, викладачів та аспірантів Гуманітарного інституту. У таких семінарах взяли участь закордонні гості [[Агнєшка Матусяк]] (професор Вроцлавського університету)із темою &quot;[[Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ ст.]]&quot;, [[Ярослав Лавський]] - професор університету в Білостоці, який презентував тему &quot;[[Пограниччя. Креси. Схід: метаморфози значень]]&quot; та Боґуслав Бакула (професор Познанського університету імені Адама Міцкевича) із темою &quot;[[Канон. Антиканон. Постканон]]. Сучасний соціокультурний контекст&quot;.<br /> <br /> [[Категорія:НДЛ літературознавства]]</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9A%D0%90%D0%9D%D0%9E%D0%9D._%D0%90%D0%9D%D0%A2%D0%98%D0%9A%D0%90%D0%9D%D0%9E%D0%9D._%D0%9F%D0%9E%D0%A1%D0%A2%D0%9A%D0%90%D0%9D%D0%9E%D0%9D 2013-12-17T14:45:03Z

<p>Ndllz-o: Створена сторінка: В рамках проведення метатеоретичних семінарів НДЛ літературознавства відбулася зус...</p> <hr /> <div>В рамках проведення метатеоретичних семінарів [[НДЛ літературознавства]] відбулася зустріч із відомими польським вченим-славістом професором Познанського університету імені Адама Міцкевича Боґуславом Бакулою. У роботі семінару було прочитано лекцію про інтерпретацію та реінтерпретацію соціокультурного канону у гуманітарних студіях Східної на Центрально-Східної Європи. <br /> == Тема ==<br /> Тема: '''Канон, антиканон та постканон у сучасному соціокультурному контексті''' (02 жовтня 2013 р.)<br /> == Доповідач ==<br /> Боґуслав Бакула (пол. Bogusław Bakuła)[http://www.encyklopedia-solidarnosci.pl/wiki/index.php?title=Bogus%C5%82aw_Leszek_Baku%C5%82a] – польський літературознавець, славіст, публіцист, есеїст. Доктор гуманістики (доктор габілітований), професор, завідувач лабораторії порівняльного літературознавства в Інституті польської філології Познанського університету імені Адама Міцкевича[http://amu.edu.pl/].<br /> === Сфера наукових зацікавлень ===<br /> Славістика, порівняльне літературознавство, сучасний літературний процес у країнах Центральної та Східної Європи, постколоніальні студії[http://www.eurozine.com/authors/bakula.html].<br /> === Найвідоміші праці ===<br /> * '''Człowiek jako dzieło sztuki''' («Людина як твір мистецтва»). Видання презентує авторефлексії творців різних видів мистецтва. <br /> * '''Skrzydło Dedała''' («Крило Дедала») – перша в польщі літературознавча презентація української дисидентської лірики другої половини ХХ століття. Це запис особистих розмов автора українськими письменниками. <br /> * '''Antyliatarnik'''. Збір нарисів, у яких професор Боґуслав Бакула представляє оцінки подій польського політичного та культурного життя 90-х років ХХ століття, а також пробує підсумувати перехідний посткомуністичний період Польщі. <br /> * '''Porównanie jako dowód''' («Порівняння як розвідка»). Компаративістичні студії польсько-українського літературного пограниччя за редакцією професора Б. Бакули. <br /> * '''Polska – Ukraina: partnerstwo kultur''' («Польща – Україна: партнерство культур»). Матеріали міжнародної конференції, присвяченої польсько-українським культурним зв'язкам (Література – Мистецтво – Філософія - Історія).<br /> == Проблемні аспекти семінару ==<br /> У Центрально-Східній Європі відбувається процес деконструкції культурного канону, що розпочався з 1989 року занепадом канонів комуністичної культури. Трансформація культури після 1989 року спричинила дискусії про літературний канон, чи ширше – канон культурний, що був пов’язаний з історичною свідомістю, національною ідентичністю і вразливістю щодо питання традиції, її інтерпретації та переосмислення.<br /> Поступальний соціокультурний діалог вимагав нової рефлексії над: 1) місцем і значенням власної культурної традиції; 2) можливостями прилучення до культури Заходу та перейняття її досвіду методом поєднання власної духовної традиції з новаторством та модернізацією суспільного життя і культури.<br /> <br /> <br /> Доповідач розкрив причини розгортання дискусії про канон, окресив сферу її поширення та проблемні аспекти. Підкреслено, що приводом до дискусії з проблеми канону стало формування нового зразка культури, в якій література, втрачаючи свою основну мистецьку та моральну позиції, повинна змиритися з власним минулим, не піддатися новим стилям. У центрально-європейських полеміках про канон питання конкуренції стилів і текстів стає тлом для моральних та ідеологічних питань, що виникли в недалекому минулому.<br /> Дискусія навколо канону виходить поза межі тексту і призводить до “воєн” особистостей і середовищ, конфлікту життєвих позицій і численних інституцій. <br /> Центральною є дискусія про функціонування та інтерпретацію канону як явища, що забезпечує спільність колективної пам’яті та ідентичності у посткомуністичному світі, з одного боку, та певне обмеження свободи мислення і творчості – з іншого. <br /> <br /> <br /> Суспільство Центрально-Східної Європи впродовж останніх 20 років пройшло шлях від суспільно-політичного захисного аутизму (мовчання, відлучення, травматична свідомість поневолення, агресія) до значних відкриттів і діалогу. Півстоліття ізоляції й антагонізму прирекли країни Центрально-Східної Європи на історичну самотність і глибоку залежність від імперії. В результаті це призвело до непевності в оцінці власного статусу, а також до емоційного самопредставлення у внутрішніх національних, міжнародних і міжкультурних стосунках. <br /> Канон – це усталена частина універсальної та національної культури, яка є об'єктом колективної ідентичності. Можна виокремити різновиди канону: 1) канон цивілізації, наприклад, окцидентальної, орієнтальної, Далекого Сходу; 2) канон національний: культура і література; 3) канон субкультури: регіон, молодіжна культура; 4) канон нового покоління.<br /> З-поміж чинників, що пришвидшують динаміку культури, а, отже, призводять до її відродження, вирішальними є такі: антиканонічність, протиканонічність, внутрішня і зовнішня культурна діалогічність.<br /> Знаковими прикладами «розлучення» з минулим в Центральній Європі є: рожевий танк Т-31, пофарбований чеським художником Д. Черним (D. Černý), як символ демілітаризації минулого, перформативності комуністичної історії; фільм А. Вайда «Пілат та інші» (1970) за мотивами повісті М. Булгакова «Майстер і Маргарита».<br /> Інституційною реакцією щодо противників канону є: цензура, репресії, переслідування прихильників антиканонічності, що притаманне навіть демократії, охорона державними законами релігійного та національного канону. <br /> <br /> <br /> Суспільства Центрально-Східної Європи були і залишаються консервативними, з чого можемо зробити висновок, що їх розвиток відбувався в умовах несвободи і навіть загрози. Через те вони дуже чутливі до питань ідентичності, етнічної, культурної та релігійної символіки. <br /> <br /> <br /> Дебати з приводу канону можна структурувати на такі проблемні площини: 1) відродження національних міфів, забутих або знищених комуністичним режимом (Канон); 2) увага до питань духовно-морального устрою у контексті формування колективної ідентичності з 1989 року (Антиканон); 3) проблема репрезентації історії й сучасного досвіду (Постканон).<br /> У Польщі, Чехії, Словаччині та Угорщині ключовим завданням у дискусії з приводу канону стало переосмислення епохи Романтизму, як знакової у розумінні національної ідентичності. Зацікавлення романтизмом в Україні пов'язувалось із: завершенням захисту давньої парадигми ідентичності; згортанням відновлення цієї парадигми, передусім в моральній і естетичній перспективі. Романтизм в дискусії про минуле актуалізований у таких працях: Maria Janion ''«Do Europy tak, ale razem z naszymi umarłymi»'' (2000), ''«Niesamowita Słowiańszczyzna»'' (2006), Vladimír Macura ''«Znamení zrodu»'' (1983), ''«Český sen»'' (1998), Jiříh Rak ''«Bývali Čechové: české historické mýty a stereotypy»'' (1994), Miroslav Hroch ''«Na prahu národní existence»'' (1999), Zdenek Hrbata ''«Romantismus a Čechy»'' (1999), ''«Romantismus a romantismy»'' (2005), Rudolf Chmel ''«Romantismus v globalizme. Malé národy – veľké mytý»'' (2009), Mihaly Ormos ''«Magyarország a két világharáború között»'' (1998), Paul Lendvai ''«Magyarok. Győzelmek és kudarcok»'' (2009).<br /> Деканонізація охопила передусім сферу комуністичної спадщини. У контексті цього можемо спостерігати реканонізацію, що почалася у політичній, релігійній, світоглядній сферах. <br /> Антиканон реалізується як відкрита полеміка з офіційними канонами, але приймає засади культурної гри і закону. У контексті антиканону зустрічаємо також тексти і постаті, екстримально налаштовані супроти канону, які не реалізують умов культурної гри. <br /> <br /> <br /> Можна виокремити антиканон інституційний (в рамках умов культурної гри та закону) та антиканон неінституційний (екстримальне, руйнівне налаштування, що викликає гостру реакцію суспільства).<br /> Отже, як засвідчує соціокультурна ситуація сьогодення, канон підлягає естетичному переосмисленню, яке з часом стає моральною санкцією; антиканон є ефектом огляду вимушеної активності у суспільно-політичних умовах. Натомість, постканон – це альтернативна версія канону і антиканону; сфера текстів, позбавлена гострого аксіологічного акценту; гра різними стилями. Постканон відштовхується від ідеологічних дискусій та моралістики і є відповіддю на постійне маніпулювання у сфері традиції в цілях осягнення ідеологічного та морального домінування. <br /> <br /> <br /> Постканон прокладає шлях для культурних і літературних ревізій, які окрім політичних і звичаєвих проблем висувають на перший план сферу, пов'язану з суспільним і сексуальним життям, жіночою літературою і літературою queer (досвід сексуальних меншин). Показовими в цьому контексті є такі автори й твори: Izabela Filipiak ''«Absolutna amnezja»'', Manuela Gretkowska ''«Kabaret metafizyczny»'', Oksana Zabużko ''«Terenowe badania z ukraińskiego seksu»'', Jurij Andruchowycz (lustracja polityczna i obyczajowa, blisko postkanonu).<br /> <br /> <br /> У контексті проблеми антиканону і постканону сучасні автори актуалізують теми тілесності й сексуальності, які до 1989 року були табуйованими (Uršula Kovalyková, Teraza Boučková (Czeszki), Monika Kompaníková, Petra Hůlová (Słowaczki)). У літературу увійшли нецензурована сексуальність, деміфологізація материнства чи гетеросексуального партнерства.<br /> <br /> <br /> Канони, антиканони і постканони стали складниками гри в сучасній культурі. Їх значення і роль залежать від стану національної культури і її спільності з культурою універсальною та масовою. Більшість культур у Центральній і Східній Європі допускають зв'язки між каноном і антиканоном як традиційну модель зміни. Присутність і роль постканону до кінця ще не досліджені. Це стосується постканону переосмисленого в альтернативі. Дихотомія, як підстава організації культури та суспільного життя, є малоймовірною. Через те істотне значення має тріада: канон-антиканон-постканон.<br /> === План розділів презентованого проекту ===<br /> # Трансформація культури.<br /> # Функціонування та інтерпретація канону.<br /> # Аутизм – вихід з ізоляції – номадизм.<br /> # Різновиди канону.<br /> # Консерватизм.<br /> # Дебати з приводу канону.<br /> # Романтизм у дискусії про минуле.<br /> # Деканонізація.<br /> # Реканонізація.<br /> # Антиканон.<br /> # Постканон.<br /> # Кінець опозиції в культурі. Тріада.</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9F%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%87%D1%87%D1%8F._%D0%9A%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B8._%D0%A1%D1%85%D1%96%D0%B4:_%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%84%D0%BE%D0%B7%D0%B8_%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%8C 2013-03-18T09:18:09Z

<p>Ndllz-o: Створена сторінка: У рамках діяльності НДЛ літературознавства було проведено черговий метатеоретичний...</p> <hr /> <div>У рамках діяльності [[НДЛ літературознавства]] було проведено черговий метатеоретичний семінар із проблематики літературно-культурного пограниччя між Україною та Польщею.<br /> ==Тема==<br /> '''Пограниччя. Креси. Схід: метаморфози значень'''<br /> ==Доповідач==<br /> '''Ярослав Лавський (Jarosław Mariusz Ławski)'''[http://zloir.uwb.edu.pl/index.php?option=com_content&amp;task=view&amp;id=52] - доктор філології (доктор габілітований), керівник кафедри інтирдисциплінарних та порівняльних досліджень «Схід - Захід» Інституту польської філології Університету в Білостоці [http://www.uwb.edu.pl].<br /> ===Сфера наукових зацікавлень===<br /> Польська література періоду романтизму. <br /> У 2000 році захистив докторську (кандидатську) дисертацію за темою: '''“Марія романтиків. Метафізична візія жіночності.''' (Міцкевич – Мальчевський – Словацький - Красінський)” (”Marie romantyków. Metafizyczne wizje kobiecości. (Mickiewicz – Malczewski – Słowacki – Krasiński) <br /> Габілітаційна (докторська) робота за темою “'''Іронія і містика. Досвід пограниччя художньої уяви Юліуша Словацького”''' (Ironia i mistyka. Doświadczenia graniczne wyobraźni poetyckiej Juliusza Słowackiego) захищена у 2005 році. <br /> Автор численних праць із літератури та гуманітаристики, а також численних наукових статей, що публікувалися в академічних журналах та наукових збірниках. <br /> ===Найвідоміші праці===<br /> «Ironia i mistyka. Doświadczenia graniczne wyobraźni poetyckiej Juliusza Słowackiego» (Białystok , 2006).<br /> “Bo na tym Świecie śmierć. Studia o czarnym romantyzmie” (Gdańsk, 2008) <br /> “Mickiewicz, mit, historia. Studia” (Białystok, 2010) <br /> Професор Ярослав Лавський є автором проекту видавничої серії “Чорний романтизм” [http://pl.wikipedia.org/wiki/Czarny_romantyzm]. Також видавничих серій наукових проектів “Переломи/Пограниччя (літературні студії)” та “Colloquia orientalia”.<br /> ==Рамковий план розділів презентованого проекту==<br /> I. Образ української культури та України в Польщі.<br /> <br /> II. Пограниччя – Схід.<br /> <br /> III. Методології та їх зміни.<br /> <br /> Структуралізм → посттоталітаризм → постмодернізм → фемінізм → постколоніалізм. <br /> Образ української культури та України в Польщі<br /> <br /> 1. '''Позитивний вимір: швидка еволюція:'''<br /> <br /> - постає еліта українських письменників, яких перекладають і популяризують у Польщі (значно активніше у порівнянні з білоруськими);<br /> <br /> - краще знання класики (Шевченко, Леся Українка та ін);<br /> <br /> - пошук позитивних явищ у новочасній історії (від XVII ст. – фільми, фентезі, історичні романи);<br /> <br /> - зацікавлення новою Україною як культурою і державою;<br /> <br /> - висока позиція українського літературознавства (сучасні методології).<br /> <br /> 2. '''Небезпечні явища в Україні:'''<br /> <br /> - геополітика і внутрішня ситуація;<br /> <br /> - ідеологізація культури і філології;<br /> <br /> - боязнь поляків, формування ідентичності в опозиції до поляків і росіян.<br /> <br /> 3. '''Описові категорії (Україна):<br /> '''<br /> Креси → комунізм (приглушена туга: вибух ностальгії, сентимент, ресентимент)<br /> <br /> '''Пограниччя – Схід'''<br /> <br /> Пограниччя → витіснення «Кресів» → пошук спільноти цінностей → полікультурність, поліетнічність, поліконфесійність → ідеологізація (лібералізм, релятивізм) → утопія → її відкидання. <br /> Схід → описова категорія для всіх країн за східними кордонами Польщі:<br /> <br /> - швидкий темп політичних та культурних змін;<br /> <br /> - нестабільність демократії, непередбачуваність;<br /> <br /> - європейські прагнення (або орієнтація на Росію);<br /> <br /> - особливості ідентичностей – національної, релігійної і мовної;<br /> <br /> - поліетнічність;<br /> <br /> - слов’янський елемент;<br /> <br /> - інші зразки ментальності і культури, суспільства і політики (Захід - Візантія).<br /> <br /> '''Методології та їх зміни'''<br /> <br /> Структуралізм → посттоталітаризм → постмодернізм → фемінізм → постколоніалізм.<br /> <br /> 1. Що або кого де-колонізуємо:<br /> <br /> - власну культуру;<br /> <br /> - культуру сусідів;<br /> <br /> - суспільну свідомість (автодеколонізація).<br /> <br /> 2. Ситуація в Польщі → <br /> Виникає група дослідників, що займаються студіями постмодернізму (осмислюють його як історичне явище):<br /> <br /> - опозиція щодо методу: відчуття неповноцінності щодо Заходу, дистанція в дослідженнях інших (західноєвропейських культур);<br /> <br /> - свідомість творення нового методу.<br /> <br /> 3. Україна:<br /> <br /> - деколонізація ментальності homo sovieticus (інший в мені);<br /> <br /> - деколонізація культур сусідів;<br /> <br /> - Інші серед нас → чим є процес відчування іншого серед нас (наприклад, євреї).<br /> <br /> 4. Небезпеки методу постколоніальних студій.<br /> <br /> 5. Деколонізація і зміцнення етосу (моральності).<br /> <br /> 6. Методології як семіотичні системи другого ступеня.<br /> <br /> 7. Необхідність створення власної методології.</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81_%D0%B2_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96_%D0%A5%D0%A5_%E2%80%93_%D0%BF%D0%BE%D1%87._%D0%A5%D0%A5%D0%86_%D1%81%D1%82. 2013-03-18T08:04:06Z

<p>Ndllz-o: </p> <hr /> <div>Діяльність [[НДЛ літературознавства]] спрямована на дослідження актуальних питань сучасної літератури, а також на налагодження міжнародних контактів з метою засвоєння світової практики вивчення художньої словесності та українського дискурсу. У контексті цього проекту було організовано систематичні проведення метатеоретичних семінарів за участю зарубіжних вчених. <br /> ==Тема==<br /> '''[[Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ ст.]]''' (11 грудня 2012 р.)<br /> ==Доповідач==<br /> '''Аґнєшка Матусяк (Agnieszka Matusiak)'''[http://www.uni.wroc.pl/struktura-uczelni?ix=Agnieszka&amp;nx=Matusiak&amp;sx=&amp;q=wyszukiwarka-pracownik%C3%B3w] - доктор філології (доктор габілітований), професор, керівник кафедри україністики Інституту славістики Вроцлавського університету .<br /> ===Сфера наукових зацікавлень===<br /> Література межі ХІХ та ХХ століть, сецесія в літературі та мистецтві, трансґресійність, ґендерні та постколоніальні студії. Авторка праць з україністики та русистики. Найвідоміша її авторська монографія «W kręgu secesji ukraińskiej» (Wrocław, 2007). Українською мовою перекладено працю «Химерний Яцків» (Львів, 2010) [http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/13974/]. Досліджує постколоніальні і посттоталітарні аспекти в культурі і літературі.<br /> ==Проблемні аспекти семінару==<br /> Маскуліністичний дискурс в українській літературі новітнього періоду до цього часу лишається недостатньо дослідженою проблемою й досі зазнає своєрідного культурного табу. Феміністичні дослідження лише поклали початок розвінчанню культу маскулінності, який утвердився в українському суспільстві. <br /> <br /> Попри те, маскулінізм є органічним компонентом вузлових точок розвитку української культури ХХ та початку ХХІ століття, що були втілені в опозиціях українофільства/народництва – модернізму – постмодернізму або ж колоніального – антиколоніального – постколоніального дискурсів. <br /> <br /> Авторка доповіді представила український маскулінізм у діахронічній та синхронічній перспективах, у його триванні та внутрішніх суперечностях, на тлі історії української літератури ХХ–ХХІ ст., що кореспондувала так само з національною традицією, як і з культурою Заходу доби модернізму та постмодернізму. Відкритий у дослідженні аспект маскулінності дозволяє по-новому інтерпретувати явища української культури новітньої епохи, має стати цікавим різновидом ґендерних студій, а також внести новий тренд в дослідження з україністики. <br /> <br /> Порушені в доповіді проблеми зосереджені навколо таких ключових дослідницьких траєкторій: <br /> 1) генеза маскуліністичного дискурсу у новій європейській культурі;<br /> <br /> 2) пояснення культурних джерел та дослідження впливу чоловічого домінування на сучасну українську літературу в перспективі її приналежності до європейської спільноти і національного характеру до кінця ХІХ століття;<br /> <br /> 3) багатогранне представлення формування маскуліністичного дискурсу у діахронічній і синхронічній перспективі, його тривання і внутрішніх змін в українській літературі ХХ – початку ХХІ століття, як у національній традиції, так і у зв’язку із західною культурою доби модернізму і постмодернізму, вписаними в дискурс постколоніальних ґендерних студій.<br /> ===Орієнтовний план розділів презентованого проекту===<br /> І. Огляд маскуліністичного дискурсу в сучасній європейській культурі і літературі. <br /> <br /> II. Культурні джерела маскуліністичного дискурсу в українській культурі і літературі ХІХ століття.<br /> <br /> III. Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – початку ХХІ століття:<br /> <br /> • Перелом ХІХ і ХХ століття: від «м’якої мужності» до мужності гегемонної.<br /> <br /> • „Батьки і сини”. Модерністичний дискурс „автентичної мужності” в українській літературі 10-х років XX століття.<br /> <br /> • „Чоловіча жіночність” в порівнянні із „жіночою чоловічністю”, або маскуліністичний дискурс у світлі українського фемінізму „першої хвилі”.<br /> <br /> • Анархічний маскулінний гетерогенний дискурс в добу зрілого модернізму 20-х років ХХ століття.<br /> <br /> • Homo sovieticus, або міф про соцреалістичну мужність в українській літературі 30-50-х років ХХ століття.<br /> <br /> • Західноукраїнський маскуліністичний дискурс в літературі 20-30-х років ХХ століття.<br /> <br /> • „Активний романтизм” i „великий стиль” маскуліністичного дискурсу української еміґраційної літератури міжвоєнного періоду.<br /> <br /> • У пошуках „великої літератури”: маскуліністичний дискурс у колі письменників МУРу.<br /> <br /> • Під знаком мужності „Нью-йоркської групи”.<br /> <br /> • Мужність як проект у творчості письменників покоління 60-70-х років XX століття.<br /> <br /> • Постчорнобильський маскуліністичний дискурс в українській добі політичної перебудови 80-90-х років XX століття.<br /> <br /> • І знову „єдино правдивий чоловік”, або маскуліністичний дискурс в прозі та есеїстиці Оксани Забужко.<br /> <br /> • Літературний неоаванґард у пошуках української постколоніальної мужності 2000-х (між глобалізацією і глокалізацією).</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81_%D0%B2_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96_%D0%A5%D0%A5_%E2%80%93_%D0%BF%D0%BE%D1%87._%D0%A5%D0%A5%D0%86_%D1%81%D1%82. 2013-03-06T08:53:31Z

<p>Ndllz-o: </p> <hr /> <div>Діяльність НДЛ літературознавства спрямована на дослідження актуальних питань сучасної літератури, а також на налагодження міжнародних контактів з метою засвоєння світової практики вивчення художньої словесності та українського дискурсу. У контексті цього проекту було організовано систематичні проведення метатеоретичних семінарів за участю зарубіжних вчених. <br /> ==Тема==<br /> '''[[Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ ст.]]''' (11 грудня 2012 р.)<br /> ==Доповідач==<br /> '''Аґнєшка Матусяк (Agnieszka Matusiak)'''[http://www.uni.wroc.pl/struktura-uczelni?ix=Agnieszka&amp;nx=Matusiak&amp;sx=&amp;q=wyszukiwarka-pracownik%C3%B3w] - доктор філології (доктор габілітований), професор, керівник кафедри україністики Інституту славістики Вроцлавського університету .<br /> ===Сфера наукових зацікавлень===<br /> Література межі ХІХ та ХХ століть, сецесія в літературі та мистецтві, трансґресійність, ґендерні та постколоніальні студії. Авторка праць з україністики та русистики. Найвідоміша її авторська монографія «W kręgu secesji ukraińskiej» (Wrocław, 2007). Українською мовою перекладено працю «Химерний Яцків» (Львів, 2010) [http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/13974/]. Досліджує постколоніальні і посттоталітарні аспекти в культурі і літературі.<br /> ==Проблемні аспекти семінару==<br /> Маскуліністичний дискурс в українській літературі новітнього періоду до цього часу лишається недостатньо дослідженою проблемою й досі зазнає своєрідного культурного табу. Феміністичні дослідження лише поклали початок розвінчанню культу маскулінності, який утвердився в українському суспільстві. <br /> <br /> Попри те, маскулінізм є органічним компонентом вузлових точок розвитку української культури ХХ та початку ХХІ століття, що були втілені в опозиціях українофільства/народництва – модернізму – постмодернізму або ж колоніального – антиколоніального – постколоніального дискурсів. <br /> <br /> Авторка доповіді представила український маскулінізм у діахронічній та синхронічній перспективах, у його триванні та внутрішніх суперечностях, на тлі історії української літератури ХХ–ХХІ ст., що кореспондувала так само з національною традицією, як і з культурою Заходу доби модернізму та постмодернізму. Відкритий у дослідженні аспект маскулінності дозволяє по-новому інтерпретувати явища української культури новітньої епохи, має стати цікавим різновидом ґендерних студій, а також внести новий тренд в дослідження з україністики. <br /> <br /> Порушені в доповіді проблеми зосереджені навколо таких ключових дослідницьких траєкторій: <br /> 1) генеза маскуліністичного дискурсу у новій європейській культурі;<br /> <br /> 2) пояснення культурних джерел та дослідження впливу чоловічого домінування на сучасну українську літературу в перспективі її приналежності до європейської спільноти і національного характеру до кінця ХІХ століття;<br /> <br /> 3) багатогранне представлення формування маскуліністичного дискурсу у діахронічній і синхронічній перспективі, його тривання і внутрішніх змін в українській літературі ХХ – початку ХХІ століття, як у національній традиції, так і у зв’язку із західною культурою доби модернізму і постмодернізму, вписаними в дискурс постколоніальних ґендерних студій.<br /> ===Орієнтовний план розділів презентованого проекту===<br /> І. Огляд маскуліністичного дискурсу в сучасній європейській культурі і літературі. <br /> <br /> II. Культурні джерела маскуліністичного дискурсу в українській культурі і літературі ХІХ століття.<br /> <br /> III. Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – початку ХХІ століття:<br /> <br /> • Перелом ХІХ і ХХ століття: від «м’якої мужності» до мужності гегемонної.<br /> <br /> • „Батьки і сини”. Модерністичний дискурс „автентичної мужності” в українській літературі 10-х років XX століття.<br /> <br /> • „Чоловіча жіночність” в порівнянні із „жіночою чоловічністю”, або маскуліністичний дискурс у світлі українського фемінізму „першої хвилі”.<br /> <br /> • Анархічний маскулінний гетерогенний дискурс в добу зрілого модернізму 20-х років ХХ століття.<br /> <br /> • Homo sovieticus, або міф про соцреалістичну мужність в українській літературі 30-50-х років ХХ століття.<br /> <br /> • Західноукраїнський маскуліністичний дискурс в літературі 20-30-х років ХХ століття.<br /> <br /> • „Активний романтизм” i „великий стиль” маскуліністичного дискурсу української еміґраційної літератури міжвоєнного періоду.<br /> <br /> • У пошуках „великої літератури”: маскуліністичний дискурс у колі письменників МУРу.<br /> <br /> • Під знаком мужності „Нью-йоркської групи”.<br /> <br /> • Мужність як проект у творчості письменників покоління 60-70-х років XX століття.<br /> <br /> • Постчорнобильський маскуліністичний дискурс в українській добі політичної перебудови 80-90-х років XX століття.<br /> <br /> • І знову „єдино правдивий чоловік”, або маскуліністичний дискурс в прозі та есеїстиці Оксани Забужко.<br /> <br /> • Літературний неоаванґард у пошуках української постколоніальної мужності 2000-х (між глобалізацією і глокалізацією).</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81_%D0%B2_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96_%D0%A5%D0%A5_%E2%80%93_%D0%BF%D0%BE%D1%87._%D0%A5%D0%A5%D0%86_%D1%81%D1%82. 2013-03-06T08:51:57Z

<p>Ndllz-o: </p> <hr /> <div>Діяльність НДЛ літературознавства спрямована на дослідження актуальних питань сучасної літератури, а також на налагодження міжнародних контактів з метою засвоєння світової практики вивчення художньої словесності та українського дискурсу. У контексті цього проекту було організовано систематичні проведення метатеоретичних семінарів за участю зарубіжних вчених. <br /> ==Тема==<br /> '''[[Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ ст.]]''' (11 грудня 2012 р.)<br /> ==Доповідач==<br /> [[Аґнєшка Матусяк]] (Agnieszka Matusiak) - доктор філології (доктор габілітований), професор, керівник кафедри україністики Інституту славістики Вроцлавського університету [http://www.uni.wroc.pl/struktura-uczelni?ix=Agnieszka&amp;nx=Matusiak&amp;sx=&amp;q=wyszukiwarka-pracownik%C3%B3w].<br /> ===Сфера наукових зацікавлень===<br /> Література межі ХІХ та ХХ століть, сецесія в літературі та мистецтві, трансґресійність, ґендерні та постколоніальні студії. Авторка праць з україністики та русистики. Найвідоміша її авторська монографія «W kręgu secesji ukraińskiej» (Wrocław, 2007). Українською мовою перекладено працю «Химерний Яцків» (Львів, 2010) [http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/13974/]. Досліджує постколоніальні і посттоталітарні аспекти в культурі і літературі.<br /> ==Проблемні аспекти семінару==<br /> Маскуліністичний дискурс в українській літературі новітнього періоду до цього часу лишається недостатньо дослідженою проблемою й досі зазнає своєрідного культурного табу. Феміністичні дослідження лише поклали початок розвінчанню культу маскулінності, який утвердився в українському суспільстві. <br /> <br /> Попри те, маскулінізм є органічним компонентом вузлових точок розвитку української культури ХХ та початку ХХІ століття, що були втілені в опозиціях українофільства/народництва – модернізму – постмодернізму або ж колоніального – антиколоніального – постколоніального дискурсів. <br /> <br /> Авторка доповіді представила український маскулінізм у діахронічній та синхронічній перспективах, у його триванні та внутрішніх суперечностях, на тлі історії української літератури ХХ–ХХІ ст., що кореспондувала так само з національною традицією, як і з культурою Заходу доби модернізму та постмодернізму. Відкритий у дослідженні аспект маскулінності дозволяє по-новому інтерпретувати явища української культури новітньої епохи, має стати цікавим різновидом ґендерних студій, а також внести новий тренд в дослідження з україністики. <br /> <br /> Порушені в доповіді проблеми зосереджені навколо таких ключових дослідницьких траєкторій: <br /> 1) генеза маскуліністичного дискурсу у новій європейській культурі;<br /> <br /> 2) пояснення культурних джерел та дослідження впливу чоловічого домінування на сучасну українську літературу в перспективі її приналежності до європейської спільноти і національного характеру до кінця ХІХ століття;<br /> <br /> 3) багатогранне представлення формування маскуліністичного дискурсу у діахронічній і синхронічній перспективі, його тривання і внутрішніх змін в українській літературі ХХ – початку ХХІ століття, як у національній традиції, так і у зв’язку із західною культурою доби модернізму і постмодернізму, вписаними в дискурс постколоніальних ґендерних студій.<br /> ===Орієнтовний план розділів презентованого проекту===<br /> І. Огляд маскуліністичного дискурсу в сучасній європейській культурі і літературі. <br /> <br /> II. Культурні джерела маскуліністичного дискурсу в українській культурі і літературі ХІХ століття.<br /> <br /> III. Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – початку ХХІ століття:<br /> <br /> • Перелом ХІХ і ХХ століття: від «м’якої мужності» до мужності гегемонної.<br /> <br /> • „Батьки і сини”. Модерністичний дискурс „автентичної мужності” в українській літературі 10-х років XX століття.<br /> <br /> • „Чоловіча жіночність” в порівнянні із „жіночою чоловічністю”, або маскуліністичний дискурс у світлі українського фемінізму „першої хвилі”.<br /> <br /> • Анархічний маскулінний гетерогенний дискурс в добу зрілого модернізму 20-х років ХХ століття.<br /> <br /> • Homo sovieticus, або міф про соцреалістичну мужність в українській літературі 30-50-х років ХХ століття.<br /> <br /> • Західноукраїнський маскуліністичний дискурс в літературі 20-30-х років ХХ століття.<br /> <br /> • „Активний романтизм” i „великий стиль” маскуліністичного дискурсу української еміґраційної літератури міжвоєнного періоду.<br /> <br /> • У пошуках „великої літератури”: маскуліністичний дискурс у колі письменників МУРу.<br /> <br /> • Під знаком мужності „Нью-йоркської групи”.<br /> <br /> • Мужність як проект у творчості письменників покоління 60-70-х років XX століття.<br /> <br /> • Постчорнобильський маскуліністичний дискурс в українській добі політичної перебудови 80-90-х років XX століття.<br /> <br /> • І знову „єдино правдивий чоловік”, або маскуліністичний дискурс в прозі та есеїстиці Оксани Забужко.<br /> <br /> • Літературний неоаванґард у пошуках української постколоніальної мужності 2000-х (між глобалізацією і глокалізацією).</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81_%D0%B2_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96_%D0%A5%D0%A5_%E2%80%93_%D0%BF%D0%BE%D1%87._%D0%A5%D0%A5%D0%86_%D1%81%D1%82. 2013-03-06T08:46:13Z

<p>Ndllz-o: перейменував «Метатеоретичний семінар НДЛ літературознавства» на «[[Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ...</p> <hr /> <div>==Тема==<br /> '''[[Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ ст.]]''' (11 грудня 2012 р.)<br /> ==Доповідач==<br /> [[Аґнєшка Матусяк]] (Agnieszka Matusiak) - доктор філології (доктор габілітований), професор, керівник кафедри україністики Інституту славістики Вроцлавського університету [http://www.uni.wroc.pl/struktura-uczelni?ix=Agnieszka&amp;nx=Matusiak&amp;sx=&amp;q=wyszukiwarka-pracownik%C3%B3w].<br /> ===Сфера наукових зацікавлень===<br /> Література межі ХІХ та ХХ століть, сецесія в літературі та мистецтві, трансґресійність, ґендерні та постколоніальні студії. Авторка праць з україністики та русистики. Найвідоміша її авторська монографія «W kręgu secesji ukraińskiej» (Wrocław, 2007). Українською мовою перекладено працю «Химерний Яцків» (Львів, 2010) [http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/13974/]. Досліджує постколоніальні і посттоталітарні аспекти в культурі і літературі.<br /> ==Проблемні аспекти семінару==<br /> Маскуліністичний дискурс в українській літературі новітнього періоду до цього часу лишається недостатньо дослідженою проблемою й досі зазнає своєрідного культурного табу. Феміністичні дослідження лише поклали початок розвінчанню культу маскулінності, який утвердився в українському суспільстві. <br /> <br /> Попри те, маскулінізм є органічним компонентом вузлових точок розвитку української культури ХХ та початку ХХІ століття, що були втілені в опозиціях українофільства/народництва – модернізму – постмодернізму або ж колоніального – антиколоніального – постколоніального дискурсів. <br /> <br /> Авторка доповіді представила український маскулінізм у діахронічній та синхронічній перспективах, у його триванні та внутрішніх суперечностях, на тлі історії української літератури ХХ–ХХІ ст., що кореспондувала так само з національною традицією, як і з культурою Заходу доби модернізму та постмодернізму. Відкритий у дослідженні аспект маскулінності дозволяє по-новому інтерпретувати явища української культури новітньої епохи, має стати цікавим різновидом ґендерних студій, а також внести новий тренд в дослідження з україністики. <br /> <br /> Порушені в доповіді проблеми зосереджені навколо таких ключових дослідницьких траєкторій: <br /> 1) генеза маскуліністичного дискурсу у новій європейській культурі;<br /> <br /> 2) пояснення культурних джерел та дослідження впливу чоловічого домінування на сучасну українську літературу в перспективі її приналежності до європейської спільноти і національного характеру до кінця ХІХ століття;<br /> <br /> 3) багатогранне представлення формування маскуліністичного дискурсу у діахронічній і синхронічній перспективі, його тривання і внутрішніх змін в українській літературі ХХ – початку ХХІ століття, як у національній традиції, так і у зв’язку із західною культурою доби модернізму і постмодернізму, вписаними в дискурс постколоніальних ґендерних студій.<br /> ===Орієнтовний план розділів презентованого проекту===<br /> І. Огляд маскуліністичного дискурсу в сучасній європейській культурі і літературі. <br /> <br /> II. Культурні джерела маскуліністичного дискурсу в українській культурі і літературі ХІХ століття.<br /> <br /> III. Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – початку ХХІ століття:<br /> <br /> • Перелом ХІХ і ХХ століття: від «м’якої мужності» до мужності гегемонної.<br /> <br /> • „Батьки і сини”. Модерністичний дискурс „автентичної мужності” в українській літературі 10-х років XX століття.<br /> <br /> • „Чоловіча жіночність” в порівнянні із „жіночою чоловічністю”, або маскуліністичний дискурс у світлі українського фемінізму „першої хвилі”.<br /> <br /> • Анархічний маскулінний гетерогенний дискурс в добу зрілого модернізму 20-х років ХХ століття.<br /> <br /> • Homo sovieticus, або міф про соцреалістичну мужність в українській літературі 30-50-х років ХХ століття.<br /> <br /> • Західноукраїнський маскуліністичний дискурс в літературі 20-30-х років ХХ століття.<br /> <br /> • „Активний романтизм” i „великий стиль” маскуліністичного дискурсу української еміґраційної літератури міжвоєнного періоду.<br /> <br /> • У пошуках „великої літератури”: маскуліністичний дискурс у колі письменників МУРу.<br /> <br /> • Під знаком мужності „Нью-йоркської групи”.<br /> <br /> • Мужність як проект у творчості письменників покоління 60-70-х років XX століття.<br /> <br /> • Постчорнобильський маскуліністичний дискурс в українській добі політичної перебудови 80-90-х років XX століття.<br /> <br /> • І знову „єдино правдивий чоловік”, або маскуліністичний дискурс в прозі та есеїстиці Оксани Забужко.<br /> <br /> • Літературний неоаванґард у пошуках української постколоніальної мужності 2000-х (між глобалізацією і глокалізацією).</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D1%80_%D0%9D%D0%94%D0%9B_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 2013-03-06T08:46:13Z

<p>Ndllz-o: перейменував «Метатеоретичний семінар НДЛ літературознавства» на «[[Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ...</p> <hr /> <div>#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ ст.]]</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81_%D0%B2_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96_%D0%A5%D0%A5_%E2%80%93_%D0%BF%D0%BE%D1%87._%D0%A5%D0%A5%D0%86_%D1%81%D1%82. 2013-03-06T08:43:20Z

<p>Ndllz-o: Створена сторінка: ==Тема== '''Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ ст.''' (11 грудн...</p> <hr /> <div>==Тема==<br /> '''[[Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ ст.]]''' (11 грудня 2012 р.)<br /> ==Доповідач==<br /> [[Аґнєшка Матусяк]] (Agnieszka Matusiak) - доктор філології (доктор габілітований), професор, керівник кафедри україністики Інституту славістики Вроцлавського університету [http://www.uni.wroc.pl/struktura-uczelni?ix=Agnieszka&amp;nx=Matusiak&amp;sx=&amp;q=wyszukiwarka-pracownik%C3%B3w].<br /> ===Сфера наукових зацікавлень===<br /> Література межі ХІХ та ХХ століть, сецесія в літературі та мистецтві, трансґресійність, ґендерні та постколоніальні студії. Авторка праць з україністики та русистики. Найвідоміша її авторська монографія «W kręgu secesji ukraińskiej» (Wrocław, 2007). Українською мовою перекладено працю «Химерний Яцків» (Львів, 2010) [http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/13974/]. Досліджує постколоніальні і посттоталітарні аспекти в культурі і літературі.<br /> ==Проблемні аспекти семінару==<br /> Маскуліністичний дискурс в українській літературі новітнього періоду до цього часу лишається недостатньо дослідженою проблемою й досі зазнає своєрідного культурного табу. Феміністичні дослідження лише поклали початок розвінчанню культу маскулінності, який утвердився в українському суспільстві. <br /> <br /> Попри те, маскулінізм є органічним компонентом вузлових точок розвитку української культури ХХ та початку ХХІ століття, що були втілені в опозиціях українофільства/народництва – модернізму – постмодернізму або ж колоніального – антиколоніального – постколоніального дискурсів. <br /> <br /> Авторка доповіді представила український маскулінізм у діахронічній та синхронічній перспективах, у його триванні та внутрішніх суперечностях, на тлі історії української літератури ХХ–ХХІ ст., що кореспондувала так само з національною традицією, як і з культурою Заходу доби модернізму та постмодернізму. Відкритий у дослідженні аспект маскулінності дозволяє по-новому інтерпретувати явища української культури новітньої епохи, має стати цікавим різновидом ґендерних студій, а також внести новий тренд в дослідження з україністики. <br /> <br /> Порушені в доповіді проблеми зосереджені навколо таких ключових дослідницьких траєкторій: <br /> 1) генеза маскуліністичного дискурсу у новій європейській культурі;<br /> <br /> 2) пояснення культурних джерел та дослідження впливу чоловічого домінування на сучасну українську літературу в перспективі її приналежності до європейської спільноти і національного характеру до кінця ХІХ століття;<br /> <br /> 3) багатогранне представлення формування маскуліністичного дискурсу у діахронічній і синхронічній перспективі, його тривання і внутрішніх змін в українській літературі ХХ – початку ХХІ століття, як у національній традиції, так і у зв’язку із західною культурою доби модернізму і постмодернізму, вписаними в дискурс постколоніальних ґендерних студій.<br /> ===Орієнтовний план розділів презентованого проекту===<br /> І. Огляд маскуліністичного дискурсу в сучасній європейській культурі і літературі. <br /> <br /> II. Культурні джерела маскуліністичного дискурсу в українській культурі і літературі ХІХ століття.<br /> <br /> III. Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – початку ХХІ століття:<br /> <br /> • Перелом ХІХ і ХХ століття: від «м’якої мужності» до мужності гегемонної.<br /> <br /> • „Батьки і сини”. Модерністичний дискурс „автентичної мужності” в українській літературі 10-х років XX століття.<br /> <br /> • „Чоловіча жіночність” в порівнянні із „жіночою чоловічністю”, або маскуліністичний дискурс у світлі українського фемінізму „першої хвилі”.<br /> <br /> • Анархічний маскулінний гетерогенний дискурс в добу зрілого модернізму 20-х років ХХ століття.<br /> <br /> • Homo sovieticus, або міф про соцреалістичну мужність в українській літературі 30-50-х років ХХ століття.<br /> <br /> • Західноукраїнський маскуліністичний дискурс в літературі 20-30-х років ХХ століття.<br /> <br /> • „Активний романтизм” i „великий стиль” маскуліністичного дискурсу української еміґраційної літератури міжвоєнного періоду.<br /> <br /> • У пошуках „великої літератури”: маскуліністичний дискурс у колі письменників МУРу.<br /> <br /> • Під знаком мужності „Нью-йоркської групи”.<br /> <br /> • Мужність як проект у творчості письменників покоління 60-70-х років XX століття.<br /> <br /> • Постчорнобильський маскуліністичний дискурс в українській добі політичної перебудови 80-90-х років XX століття.<br /> <br /> • І знову „єдино правдивий чоловік”, або маскуліністичний дискурс в прозі та есеїстиці Оксани Забужко.<br /> <br /> • Літературний неоаванґард у пошуках української постколоніальної мужності 2000-х (між глобалізацією і глокалізацією).</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9D%D0%94%D0%9B_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 2013-03-06T08:33:57Z

<p>Ndllz-o: </p> <hr /> <div>==Загальні положення==<br /> '''Науково-дослідна лабораторія літературознавства''' (НДЛ літературознавства) є структурним підрозділом Київського університету імені Бориса Грінченка (надалі – Університет у відповідних відмінках).<br /> Діяльність Лабораторії організовується відповідно до Статуту Університету, плану наукових досліджень, доручень Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Головного управління освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).<br /> Лабораторія входить до складу Гуманітарного інституту Університету і координує свою діяльність з науковими та навчально-дидактичними планами Гуманітарного інституту.<br /> ===Мета діяльності===<br /> Виконання наукових досліджень із сучасного літературознавства, зокрема проблематики міста в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Важливим аспектом у цьому плані є також дослідження топосу Києва в сучасній літературі, що дає змогу створити відповідний інтелектуальний ресурс києвознавчої тематики, який може бути успішно застосований у практиці середніх та вищих навчальних закладів столиці.<br /> Залучення працівників кафедр української та зарубіжної літератур, студентів-філологів до дослідження урбаністичної тематики в літературі, популяризація сучасної української літератури, налагодження міжнародних контактів та видання науково-методичних посібників, збірників наукових праць.<br /> ===Завдання лабораторії===<br /> Дослідження стану сучасної української літератури;<br /> Вивчення літературно-мистецького життя Києва;<br /> Створення бази даних для освітньої системи Києва;<br /> Дослідження міжлітературних та міжкультурних зв’язків в Україні та Східній Європі;<br /> Утвердження авторитету Університету імені Бориса Грінченка як провідного центру гуманітарних досліджень сучасної України. <br /> Сприяння участі студентів і викладачів Університету у наукових заходах, залучення їх до реалізації проектів лабораторії.<br /> ===Організаційна структура===<br /> До штату Лабораторії входять:<br /> Завідувач Лабораторії - проф. [[Поліщук Ярослав Олексійович]];<br /> Науковий співробітник - [[Євтушенко Світлана Олександрівна]];<br /> Молодший науковий співробітник - [[Пухонська Оксана Ярославівна]].<br /> ===Посадові обов'язки працівників===<br /> '''Завідувач''' здійснює загальне керівництво Лабораторією і забезпечує:<br /> організацію роботи (планування діяльності, виконання завдань Лабораторії, розвиток персоналу);<br /> контроль за дотриманням трудової дисципліни, посадових обов’язків працівників Лабораторії;<br /> моніторинг виконання планових завдань, підготовку і якість звітів, інформаційних матеріалів, рекомендацій тощо;<br /> співробітництво Лабораторії з іншими підрозділами Університету, науковими установами та організаціями, органами виконавчої влади;<br /> вивчення потреб Університету щодо використання науково-інноваційного та перспективного освітнього досвіду;<br /> підготовку пропозицій щодо пріоритетів діяльності Університету, участі в реалізації наукових програм та проектів;<br /> презентацію результатів наукових досліджень Лабораторії;<br /> виступає з ініціативою організації наукових конференцій, семінарів та диспутів за напрямками досліджень Лабораторії.<br /> <br /> '''Науковий / Молодший науковий співробітник''':<br /> здійснює планові наукові дослідження;<br /> організовує наукові конференції, семінари та диспути за напрямками досліджень Лабораторії;<br /> організовує проведення науково-методичних заходів за напрямками діяльності Лабораторії;<br /> готує аналітичні матеріали, звіти, розробляє рекомендації, проводить презентації результатів наукових досліджень;<br /> готує до випуску інформаційний вісник Лабораторії (зокрема для порталу Університету);<br /> регулярно оновлює (за дорученням завідувача) зміст інтернет-сторінки Лабораторії, веде (в разі необхідності) моніторинг та простежує зворотний зв’язок;<br /> здійснює ведення робочої документації Лабораторії;<br /> забезпечує інформаційний пошук з напрямків діяльності Лабораторії;<br /> надає організаційну та технічну підтримку заходам Лабораторії.<br /> ==Програма дослідження лабораторії==<br /> ===Наукова тема===<br /> '''Науково-методологічні засади сучасної літературознавчої науки та їхнє застосування в системі освіти'''<br /> ===Актуальні аспекти дослідження===<br /> Сучасне літературознавство у вітчизняному науковому просторі розвивається у багатьох напрямках. Однак, зважаючи на хаотичний характер літературного процесу загалом, період культурної деколонізації та тривалий період адаптації до умов незалежності, виробити чіткі критерії щодо систематизації його практично не можливо. Таким чином, звернення уваги на науково-методологічні засади сучасної літературознавчої науки дає можливість виробити певний систематизований підхід до дослідження літератури, а також сформувати нове бачення актуальних літературознавчих проблем з точки зору сьогоденної суспільно-культурної ситуації України.Літературознавча наука впродовж попередніх століть сформувалася як складна структура. Залежно від предмета вивчення виокремлюють три взаємопов’язані галузі: 1) історію літератури (досліджує словесно-писемні форми в їх історико-хронологічній та причинно-наслідковій еволюції); 2) теорію літератури (зорієнтована на наукове осмислення, узагальнення закономірностей та особливостей розвитку художньої творчості, розроблення і систематизацію літературних понять); 3) літературну критику (висвітлює сучасний літературний процес, відстежуючи нові тенденції та зміни у літературній творчості). Окрім того, з’явилися інші галузі літературозначної науки, потреба яких продиктована інтеграцію галузевих наукових знань у сучасному постмодерному світі.Сучасне літературознавство, об’єктом дослідження якого є корпус художніх текстів, написаних у ХХ та на початку ХХІ століття, наштовхується на безліч проблем, вирішення яких частково і становить завдання лабораторного дослідження. Річ у тім, що наприкінці ХІХ століття в українську літературу приходять нові для суспільства і багато в чому неприйнятні для вітчизняної культури модерністичні тенденції. Утвердилися вони вже на початку ХХ століття та спровокували літературний опір традиційників, на грунті чого виникло багато літературних угрупувань, різних за своїм світоглядно-літературним спрямуванням (ПЛУГ, ГАРТ, ВАПЛІТЕ, УКРАЇНСЬКА ХАТА, АСПАНФУТ тощо).<br /> Важливим досягненням українських модерністів (починаючи від творчості І. Франка, згодом Леся Українка, О. Кобилянська, Н. Кобринська, В. Стефаник, М. Коцюбинський, М. Вороний, пізніше М. Хвильовий, П. Тичина, М. Зеров, В. Підмогильний, Михайль Семенко, Григорій Чупринка, Валерян Поліщук, Є. Плужник та ін.) було те, що вони збагатили вітчизняну літературу новими темами, актуальними не лише у своєму часі, формами та жанрами, порушили нехарактерні для української народної культури проблеми (роль та значення жінки у суспільстві, проблема міста, психології людини, література і мистецтво тощо). <br /> Між 40-50-ми роками українське літературознавство посилено рзвивається у діаспорі («Празька школа», МУР, пізніше «Нью-йоркська група»). В той час безпосередня українська культура втягнута у вир соцреалізму, що стає провідною проблематикою літератури. <br /> Починаючи з 60-их років минулого ХХ століття, на літературну арену виходять шістдесятники, що намагаються повернути вітчизняній культурі, а відтак літературі національне обличчя через зосередження на відродженні національних цінностей засобами модерної літератури. 60-ки стали поколінням, яке всупереч жорстким умовам соцреалістичної дійсності змогло створити новий канон української літератури та міцно його утвердити. Виразним явищем української літератури стала також «Київська школа пезії». Це літературне угруповання українських поетів покоління після шестидесятників, що існувало в Києві в 1964-1972 роках. До угруповання входили Василь Голобородько, Віктор Кордун, Василь Рубан, Микола Воробйов, Михайло Саченко, Валентина Отрощенко, Надія Кир’ян, Михайло Григорів, Іван Семененко, Станіслав Вишенський та Валерій Ілля. Назва групи виникла у 1969 році і походить від того, що її членами були студенти філологічного та філософського факультетів Київського університету. Радянська влада з підозрою ставилася до цього, як загалом до будь-якого україномовного неформального об'єдання, тож невдовзі з університету було виключено Василя Рубана, Віктора Кордуна, Михайла Саченка, Надію Кир'ян, Миколу Воробйова. Для поезії Київської школи характерна модерністська естетика на відміну від домінантного на той час соцреалізму в СРСР. Представники школи вважають себе авторами витісненого покоління.<br /> Із 80-х років ХХ століття невиразних, проте істотних рис в українській літературі набирає постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття приходить на зміну модернізму у європейській культурі. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. На літературну арену виходить покоління нових ціннісних орієнтирів, яке розчарувалося як в ідеалах радянського соцреалізму, так і у романтичній традиції національної культури. Це покоління формує новий культ особистості, яка виростає над проблемами свого часу (О. Забужко, Ю. Андрухович, І. Римарук, В. Герасим’юк та ін.). Паралельно виникає і продовжує активно функціонувати іронічно-пародійне представлення вітчизняної літератури, втілене у творчості літугрупування «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Буфонада-Балаган), до складу якого увійшли О. Ірванець, Ю. Андрухович та В. Неборак. Деканонізація української літератури, ламання культу 60-ків та соцреалістичного культу методом іронії та гри – таке завдання ставили перед собою «бубабісти». Література для них – це вже не вмістилище культурного генотипу нації, а радше «performence».<br /> Здобуття незалежності спровокувало в українській культурі процес переоцінки національних цінностей, звільнення заанґажованої свідомості від колоніального впливу майже 70-тилітньої радянської доби. На грунті того розвиваються і нові напрями літератури, виникають нові школи та об’єднання (НОВА ДЕГЕНЕРАЦІЯ, ПРОПАЛА ГРАМОТА, ЛУГОСАД, МУЗЕЙНИЙ ПРОВУЛОК № 8, ЧЕРВОНА ФІРА, ПСИ СВЯТОГО ЮРА тощо). Проте проблемою цього покоління стало те, що воно намагалося лише руйнувати старі цінності без творення нових.<br /> Злам століть і тисячоліть стає для української літератури черговим етапом переоцінки цінностей. Постімперський синдром проявляється у тривалому впродовж двох десятків років намаганні деколонізувати вітчизняну культуру. На літературній арені успішно співіснують представники різних поколінь і різних суспільно-культурних поглядів, що створює хаотичний простір, без жодного намагання до систематизації. Нове покоління двотисячників наділяє літературу радше технічними, аніж культурними чи духовними цінностями. Спостерігаємо не лише експериментування з формою, але й змішування літературних родів, на основі чого з’являються нові жанри.<br /> Таким чином, сучасне літературознавство має цілий спектр проблем, що вимагають дослідження та наукового обгрунтування. У той же час зростає кількість напрямів досліджень у сфері літературознавства, що дає змогу розглядати його не лише як науку про літературу, а й розширити контекст до філософського та культурологічного значень. Це:<br /> - '''компаративістика'''. Донедавна ця дисципліна розглядалася переважно як порівняльно-історичне мовознавство, порівняльне правознавство, порівняльна філософія тощо. Сьогодні компаративістику позиціонують також як вивчення національних літератур, їх взаємозвязку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу). Велике значення для її виникнення і розвитку мали праці німецького філолога Т.Бенфея. В Україні засади порівняльного вивчення літератури застосовували М. Драгоманов (1841-95), М.Дашкевич (1852-1908), І.Франко (1856-1916). Протягом XX ст. літературознавча компаративістика активно розроблялася у Франції, Німеччині, Чехо-Словаччині, США, де видавався ряд спеціальних журналів і збірників, присвячених актуальним проблемам. Предметом компаративістики є генетичні, генетично-контактні зв'язки і типологічні збіги (аналогії) в національних, регіональних і світових літературах. Вивчаються форми зовнішніх і внутрішніх контактів, впливів, міжлітературної рецепції, посередницькі функції художніх перекладів;<br /> '''- літературна антропологія'''. В. Ізер у студії «Що таке літературна антропологія?», розмірковуючи над пояснювальним і дослідницьким вимислом, позиціонував сам вимисел як центральну фігуру літературної антропології. Р. Нич у власній лекції з цього питання доходить висновку: «характер літературної антропології кшталтується, зокрема, антропологією культурною, філософською та природознавчою». В Україні антропологічна критика, вочевидь, сьогодні перебуває в ролі знайомого незнайомця. Зіставлення зробленого вітчизняними літературознавцями з концептами антропологічної критики у світі показує потребу ідентифікації наявних наукових набутків в означеній (антропологічній) перспективі, оскільки таким чином сучасне знання, по-перше, формулює відповідь на тотальне перетворення літературної теорії в «культурологічні літературознавчі дослідження», тобто в «дискурс, метою якого є інтерпретування інших дискурсів;<br /> '''- літературна герменевтика''': мистецтво тлумачення та інтерпретації художніх текстів. За Г. Гадамером, 1) інтерпретація є принципово відкритою й ніколи не може бути завершеною; 2) розуміння тексту є невіддільним від саморозуміння інтерпретатора. Дослідницька діяльність у цьому випадку пов'язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в інтерпретації виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку;<br /> '''- перекладознавство''' у контексті літературознавчої науки досліджує особливості художнього перекладу творів та їх адаптацію у літературному середовищі на мову якого цей переклад здійснено. М. Стріха вважає, що в наш час перекладознавство остаточно утвердилося не в ролі частини лінгвістики чи історії літератури, а як самостійна інтердисциплінарна дисципліна. Однак у сучасній літературознавчій науці ця дисципліна є невідємною складовою у процесі популяризації українського тексту в світовій літературі, а також, традиційно, знайомить українського читача із літературами інших народів.<br /> ===Літературна урбаністика===<br /> У кінці ХІХ та на початку ХХ століття з появою нових знань і нових суспільно-історичних перетворень, в українську літературу проникає образ міста, як середовища, куди переміщається культурне життя інтелігенції. Процес модернізації літератури у концепції Миколи Вороного полягав у її європеїзації, шлях до якої лежить через культурне освоєння урбаністичного простору. Спроби такого освоєння М. Вороний уперше в українському літературознавстві робить у поезії. У творчості І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, І. Франка місто постає як індустріалізоване середовище, куди можна податися заробити грошей. Окрім того, воно завжди скриває в собі небезпеку занапащення людини. У М. Коцюбинського місто асоціюється із «залізною рукою». Згодом тема міста стає чи не найактуальнішою у творчості В. Підмогильного, В. Домонтовича. Таким чином урбаністична проблематика входить в українську літературу через ворота модернізму і утверджується в ній.<br /> Новітній цивілізаційний розвиток неможливий без урбаністичної складової. Для сучасної людини – місто, це, перш за все, синонім до історії людської цивілізації, яке проходить разом із людиною складний шлях розвитку. Майже половину свого життя людина проводить у міських приміщеннях (квартира, місце роботи тощо). Урбанізм виступає органічною складовою сучасного людського буття. Саме урбаністична культура межі ХХ – ХХІ століть постає тлом, на якому увиразнюються процеси кардинальних змін у внутрішньому світі особистості, проявляється руйнування суспільних орієнтирів, здійснюються пошуки власної ідентичності тощо. Всі ці та інші явища, притаманні сучасній цивілізації, відображуються в літературі, де названі процеси розвитку продукуються у вигляді певних пошуків своєї індивідуальності.<br /> Сучасне місто постає в літературі складною і, водночас, цілісною структурою, яка відображує долю людини. Письменник, прагнучи відобразити гармонію або дисгармонію навколишньої реальності, звертається до локусу міста, як тла розгортання авторського задуму, як до знаряддя самоаналізу та аналізу внутрішнього світу особистості. Таким чином образ міста у творах авторів ХХ – початку ХХІ століття має багатогранний характер, що залежить від історичних та суспільних умов.<br /> Таким чином актуальність дослідження літературознавчої проблематики в межах НДЛ полягає у ревізії української літератури ХХ – початку ХХІ століття, її функцій, законів творення та відповідності культурним, суспільним, історичним вимогам часу, переосмисленні літературного канону, сформованого впродовж ХХ століття та науковому обгрунтуванні літературного процесу початку ХХІ століття. Окрім того важливим є дослідження урбаністики у художній словесності, зокрема теми Києва як культурно-історичного топосу. Удосконалення методології та створення науково-методичної і наукової бази із актуальної проблематики.<br /> ==Метатеоретичні семінари==<br /> До програми діяльності НДЛ літературознавства входить також проведення літературознавчих та міждисциплінарних [[метатеоретичних семінарів]] для магістрантів, викладачів та аспірантів Гуманітарного інституту. У таких семінарах взяли участь закордонні гості [[Агнєшка Матусяк]] (професор Вроцлавського університету)із темою &quot;[[Маскуліністичний дискурс в українській літературі ХХ – поч. ХХІ ст.]]&quot; та [[Ярослав Лавський]] - професор університету в Білостоці, який презентував тему &quot;[[Пограниччя. Креси. Схід: метаморфози значень]]&quot;.</div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:2259361_books_pic.jpg 2013-03-05T10:04:08Z

<p>Ndllz-o: </p> <hr /> <div></div>

Ndllz-o https://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9D%D0%94%D0%9B_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 2013-03-05T09:57:44Z

<p>Ndllz-o: Створена сторінка: ==Загальні положення== '''Науково-дослідна лабораторія літературознавства''' (НДЛ літерату...</p> <hr /> <div>==Загальні положення==<br /> '''Науково-дослідна лабораторія літературознавства''' (НДЛ літературознавства) є структурним підрозділом Київського університету імені Бориса Грінченка (надалі – Університет у відповідних відмінках).<br /> Діяльність Лабораторії організовується відповідно до Статуту Університету, плану наукових досліджень, доручень Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Головного управління освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).<br /> Лабораторія входить до складу Гуманітарного інституту Університету і координує свою діяльність з науковими та навчально-дидактичними планами Гуманітарного інституту.<br /> ===Мета діяльності===<br /> Виконання наукових досліджень із сучасного літературознавства, зокрема проблематики міста в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Важливим аспектом у цьому плані є також дослідження топосу Києва в сучасній літературі, що дає змогу створити відповідний інтелектуальний ресурс києвознавчої тематики, який може бути успішно застосований у практиці середніх та вищих навчальних закладів столиці.<br /> Залучення працівників кафедр української та зарубіжної літератур, студентів-філологів до дослідження урбаністичної тематики в літературі, популяризація сучасної української літератури, налагодження міжнародних контактів та видання науково-методичних посібників, збірників наукових праць.<br /> ===Завдання лабораторії===<br /> Дослідження стану сучасної української літератури;<br /> Вивчення літературно-мистецького життя Києва;<br /> Створення бази даних для освітньої системи Києва;<br /> Дослідження міжлітературних та міжкультурних зв’язків в Україні та Східній Європі;<br /> Утвердження авторитету Університету імені Бориса Грінченка як провідного центру гуманітарних досліджень сучасної України. <br /> Сприяння участі студентів і викладачів Університету у наукових заходах, залучення їх до реалізації проектів лабораторії.<br /> ===Організаційна структура===<br /> До штату Лабораторії входять:<br /> Завідувач Лабораторії - проф. [[Поліщук Ярослав Олексійович]];<br /> Науковий співробітник - [[Євтушенко Світлана Олександрівна]];<br /> Молодший науковий співробітник - [[Пухонська Оксана Ярославівна]].<br /> ===Посадові обов'язки працівників===<br /> '''Завідувач''' здійснює загальне керівництво Лабораторією і забезпечує:<br /> організацію роботи (планування діяльності, виконання завдань Лабораторії, розвиток персоналу);<br /> контроль за дотриманням трудової дисципліни, посадових обов’язків працівників Лабораторії;<br /> моніторинг виконання планових завдань, підготовку і якість звітів, інформаційних матеріалів, рекомендацій тощо;<br /> співробітництво Лабораторії з іншими підрозділами Університету, науковими установами та організаціями, органами виконавчої влади;<br /> вивчення потреб Університету щодо використання науково-інноваційного та перспективного освітнього досвіду;<br /> підготовку пропозицій щодо пріоритетів діяльності Університету, участі в реалізації наукових програм та проектів;<br /> презентацію результатів наукових досліджень Лабораторії;<br /> виступає з ініціативою організації наукових конференцій, семінарів та диспутів за напрямками досліджень Лабораторії.<br /> <br /> '''Науковий / Молодший науковий співробітник''':<br /> здійснює планові наукові дослідження;<br /> організовує наукові конференції, семінари та диспути за напрямками досліджень Лабораторії;<br /> організовує проведення науково-методичних заходів за напрямками діяльності Лабораторії;<br /> готує аналітичні матеріали, звіти, розробляє рекомендації, проводить презентації результатів наукових досліджень;<br /> готує до випуску інформаційний вісник Лабораторії (зокрема для порталу Університету);<br /> регулярно оновлює (за дорученням завідувача) зміст інтернет-сторінки Лабораторії, веде (в разі необхідності) моніторинг та простежує зворотний зв’язок;<br /> здійснює ведення робочої документації Лабораторії;<br /> забезпечує інформаційний пошук з напрямків діяльності Лабораторії;<br /> надає організаційну та технічну підтримку заходам Лабораторії.<br /> ==Програма дослідження лабораторії==<br /> ===Наукова тема===<br /> '''Науково-методологічні засади сучасної літературознавчої науки та їхнє застосування в системі освіти'''<br /> ===Актуальні аспекти дослідження===<br /> Сучасне літературознавство у вітчизняному науковому просторі розвивається у багатьох напрямках. Однак, зважаючи на хаотичний характер літературного процесу загалом, період культурної деколонізації та тривалий період адаптації до умов незалежності, виробити чіткі критерії щодо систематизації його практично не можливо. Таким чином, звернення уваги на науково-методологічні засади сучасної літературознавчої науки дає можливість виробити певний систематизований підхід до дослідження літератури, а також сформувати нове бачення актуальних літературознавчих проблем з точки зору сьогоденної суспільно-культурної ситуації України.Літературознавча наука впродовж попередніх століть сформувалася як складна структура. Залежно від предмета вивчення виокремлюють три взаємопов’язані галузі: 1) історію літератури (досліджує словесно-писемні форми в їх історико-хронологічній та причинно-наслідковій еволюції); 2) теорію літератури (зорієнтована на наукове осмислення, узагальнення закономірностей та особливостей розвитку художньої творчості, розроблення і систематизацію літературних понять); 3) літературну критику (висвітлює сучасний літературний процес, відстежуючи нові тенденції та зміни у літературній творчості). Окрім того, з’явилися інші галузі літературозначної науки, потреба яких продиктована інтеграцію галузевих наукових знань у сучасному постмодерному світі.Сучасне літературознавство, об’єктом дослідження якого є корпус художніх текстів, написаних у ХХ та на початку ХХІ століття, наштовхується на безліч проблем, вирішення яких частково і становить завдання лабораторного дослідження. Річ у тім, що наприкінці ХІХ століття в українську літературу приходять нові для суспільства і багато в чому неприйнятні для вітчизняної культури модерністичні тенденції. Утвердилися вони вже на початку ХХ століття та спровокували літературний опір традиційників, на грунті чого виникло багато літературних угрупувань, різних за своїм світоглядно-літературним спрямуванням (ПЛУГ, ГАРТ, ВАПЛІТЕ, УКРАЇНСЬКА ХАТА, АСПАНФУТ тощо).<br /> Важливим досягненням українських модерністів (починаючи від творчості І. Франка, згодом Леся Українка, О. Кобилянська, Н. Кобринська, В. Стефаник, М. Коцюбинський, М. Вороний, пізніше М. Хвильовий, П. Тичина, М. Зеров, В. Підмогильний, Михайль Семенко, Григорій Чупринка, Валерян Поліщук, Є. Плужник та ін.) було те, що вони збагатили вітчизняну літературу новими темами, актуальними не лише у своєму часі, формами та жанрами, порушили нехарактерні для української народної культури проблеми (роль та значення жінки у суспільстві, проблема міста, психології людини, література і мистецтво тощо). <br /> Між 40-50-ми роками українське літературознавство посилено рзвивається у діаспорі («Празька школа», МУР, пізніше «Нью-йоркська група»). В той час безпосередня українська культура втягнута у вир соцреалізму, що стає провідною проблематикою літератури. <br /> Починаючи з 60-их років минулого ХХ століття, на літературну арену виходять шістдесятники, що намагаються повернути вітчизняній культурі, а відтак літературі національне обличчя через зосередження на відродженні національних цінностей засобами модерної літератури. 60-ки стали поколінням, яке всупереч жорстким умовам соцреалістичної дійсності змогло створити новий канон української літератури та міцно його утвердити. Виразним явищем української літератури стала також «Київська школа пезії». Це літературне угруповання українських поетів покоління після шестидесятників, що існувало в Києві в 1964-1972 роках. До угруповання входили Василь Голобородько, Віктор Кордун, Василь Рубан, Микола Воробйов, Михайло Саченко, Валентина Отрощенко, Надія Кир’ян, Михайло Григорів, Іван Семененко, Станіслав Вишенський та Валерій Ілля. Назва групи виникла у 1969 році і походить від того, що її членами були студенти філологічного та філософського факультетів Київського університету. Радянська влада з підозрою ставилася до цього, як загалом до будь-якого україномовного неформального об'єдання, тож невдовзі з університету було виключено Василя Рубана, Віктора Кордуна, Михайла Саченка, Надію Кир'ян, Миколу Воробйова. Для поезії Київської школи характерна модерністська естетика на відміну від домінантного на той час соцреалізму в СРСР. Представники школи вважають себе авторами витісненого покоління.<br /> Із 80-х років ХХ століття невиразних, проте істотних рис в українській літературі набирає постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття приходить на зміну модернізму у європейській культурі. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. На літературну арену виходить покоління нових ціннісних орієнтирів, яке розчарувалося як в ідеалах радянського соцреалізму, так і у романтичній традиції національної культури. Це покоління формує новий культ особистості, яка виростає над проблемами свого часу (О. Забужко, Ю. Андрухович, І. Римарук, В. Герасим’юк та ін.). Паралельно виникає і продовжує активно функціонувати іронічно-пародійне представлення вітчизняної літератури, втілене у творчості літугрупування «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Буфонада-Балаган), до складу якого увійшли О. Ірванець, Ю. Андрухович та В. Неборак. Деканонізація української літератури, ламання культу 60-ків та соцреалістичного культу методом іронії та гри – таке завдання ставили перед собою «бубабісти». Література для них – це вже не вмістилище культурного генотипу нації, а радше «performence».<br /> Здобуття незалежності спровокувало в українській культурі процес переоцінки національних цінностей, звільнення заанґажованої свідомості від колоніального впливу майже 70-тилітньої радянської доби. На грунті того розвиваються і нові напрями літератури, виникають нові школи та об’єднання (НОВА ДЕГЕНЕРАЦІЯ, ПРОПАЛА ГРАМОТА, ЛУГОСАД, МУЗЕЙНИЙ ПРОВУЛОК № 8, ЧЕРВОНА ФІРА, ПСИ СВЯТОГО ЮРА тощо). Проте проблемою цього покоління стало те, що воно намагалося лише руйнувати старі цінності без творення нових.<br /> Злам століть і тисячоліть стає для української літератури черговим етапом переоцінки цінностей. Постімперський синдром проявляється у тривалому впродовж двох десятків років намаганні деколонізувати вітчизняну культуру. На літературній арені успішно співіснують представники різних поколінь і різних суспільно-культурних поглядів, що створює хаотичний простір, без жодного намагання до систематизації. Нове покоління двотисячників наділяє літературу радше технічними, аніж культурними чи духовними цінностями. Спостерігаємо не лише експериментування з формою, але й змішування літературних родів, на основі чого з’являються нові жанри.<br /> Таким чином, сучасне літературознавство має цілий спектр проблем, що вимагають дослідження та наукового обгрунтування. У той же час зростає кількість напрямів досліджень у сфері літературознавства, що дає змогу розглядати його не лише як науку про літературу, а й розширити контекст до філософського та культурологічного значень. Це:<br /> - '''компаративістика'''. Донедавна ця дисципліна розглядалася переважно як порівняльно-історичне мовознавство, порівняльне правознавство, порівняльна філософія тощо. Сьогодні компаративістику позиціонують також як вивчення національних літератур, їх взаємозвязку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу). Велике значення для її виникнення і розвитку мали праці німецького філолога Т.Бенфея. В Україні засади порівняльного вивчення літератури застосовували М. Драгоманов (1841-95), М.Дашкевич (1852-1908), І.Франко (1856-1916). Протягом XX ст. літературознавча компаративістика активно розроблялася у Франції, Німеччині, Чехо-Словаччині, США, де видавався ряд спеціальних журналів і збірників, присвячених актуальним проблемам. Предметом компаративістики є генетичні, генетично-контактні зв'язки і типологічні збіги (аналогії) в національних, регіональних і світових літературах. Вивчаються форми зовнішніх і внутрішніх контактів, впливів, міжлітературної рецепції, посередницькі функції художніх перекладів;<br /> '''- літературна антропологія'''. В. Ізер у студії «Що таке літературна антропологія?», розмірковуючи над пояснювальним і дослідницьким вимислом, позиціонував сам вимисел як центральну фігуру літературної антропології. Р. Нич у власній лекції з цього питання доходить висновку: «характер літературної антропології кшталтується, зокрема, антропологією культурною, філософською та природознавчою». В Україні антропологічна критика, вочевидь, сьогодні перебуває в ролі знайомого незнайомця. Зіставлення зробленого вітчизняними літературознавцями з концептами антропологічної критики у світі показує потребу ідентифікації наявних наукових набутків в означеній (антропологічній) перспективі, оскільки таким чином сучасне знання, по-перше, формулює відповідь на тотальне перетворення літературної теорії в «культурологічні літературознавчі дослідження», тобто в «дискурс, метою якого є інтерпретування інших дискурсів;<br /> '''- літературна герменевтика''': мистецтво тлумачення та інтерпретації художніх текстів. За Г. Гадамером, 1) інтерпретація є принципово відкритою й ніколи не може бути завершеною; 2) розуміння тексту є невіддільним від саморозуміння інтерпретатора. Дослідницька діяльність у цьому випадку пов'язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в інтерпретації виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку;<br /> '''- перекладознавство''' у контексті літературознавчої науки досліджує особливості художнього перекладу творів та їх адаптацію у літературному середовищі на мову якого цей переклад здійснено. М. Стріха вважає, що в наш час перекладознавство остаточно утвердилося не в ролі частини лінгвістики чи історії літератури, а як самостійна інтердисциплінарна дисципліна. Однак у сучасній літературознавчій науці ця дисципліна є невідємною складовою у процесі популяризації українського тексту в світовій літературі, а також, традиційно, знайомить українського читача із літературами інших народів.<br /> ===Літературна урбаністика===<br /> У кінці ХІХ та на початку ХХ століття з появою нових знань і нових суспільно-історичних перетворень, в українську літературу проникає образ міста, як середовища, куди переміщається культурне життя інтелігенції. Процес модернізації літератури у концепції Миколи Вороного полягав у її європеїзації, шлях до якої лежить через культурне освоєння урбаністичного простору. Спроби такого освоєння М. Вороний уперше в українському літературознавстві робить у поезії. У творчості І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, І. Франка місто постає як індустріалізоване середовище, куди можна податися заробити грошей. Окрім того, воно завжди скриває в собі небезпеку занапащення людини. У М. Коцюбинського місто асоціюється із «залізною рукою». Згодом тема міста стає чи не найактуальнішою у творчості В. Підмогильного, В. Домонтовича. Таким чином урбаністична проблематика входить в українську літературу через ворота модернізму і утверджується в ній.<br /> Новітній цивілізаційний розвиток неможливий без урбаністичної складової. Для сучасної людини – місто, це, перш за все, синонім до історії людської цивілізації, яке проходить разом із людиною складний шлях розвитку. Майже половину свого життя людина проводить у міських приміщеннях (квартира, місце роботи тощо). Урбанізм виступає органічною складовою сучасного людського буття. Саме урбаністична культура межі ХХ – ХХІ століть постає тлом, на якому увиразнюються процеси кардинальних змін у внутрішньому світі особистості, проявляється руйнування суспільних орієнтирів, здійснюються пошуки власної ідентичності тощо. Всі ці та інші явища, притаманні сучасній цивілізації, відображуються в літературі, де названі процеси розвитку продукуються у вигляді певних пошуків своєї індивідуальності.<br /> Сучасне місто постає в літературі складною і, водночас, цілісною структурою, яка відображує долю людини. Письменник, прагнучи відобразити гармонію або дисгармонію навколишньої реальності, звертається до локусу міста, як тла розгортання авторського задуму, як до знаряддя самоаналізу та аналізу внутрішнього світу особистості. Таким чином образ міста у творах авторів ХХ – початку ХХІ століття має багатогранний характер, що залежить від історичних та суспільних умов.<br /> Таким чином актуальність дослідження літературознавчої проблематики в межах НДЛ полягає у ревізії української літератури ХХ – початку ХХІ століття, її функцій, законів творення та відповідності культурним, суспільним, історичним вимогам часу, переосмисленні літературного канону, сформованого впродовж ХХ століття та науковому обгрунтуванні літературного процесу початку ХХІ століття. Окрім того важливим є дослідження урбаністики у художній словесності, зокрема теми Києва як культурно-історичного топосу. Удосконалення методології та створення науково-методичної і наукової бази із актуальної проблематики.</div>

Ndllz-o