Київський столичний університет імені Бориса Грінченка - Внесок користувача [uk]

Кадриль

2014-01-21T21:27:19Z

Kat`ka: /* Медіа */

'''Кадри́ль, -лі, '''''ж. ''Кадриль. ''Боярин насилу розігнав гурт, щоб поставити молодих до першої кадрилі. ''Левиц. І. 187.
==Сучасні словники==
Кадриль - танець для чотирьох пар, популярний у 19-му столітті. Поширений в Україні. Розмір 2/4 або 6/8
Складається з 5 (або 6) фіґур - кожна яка має свою назву та відповідну музику.
штани
літо
курочка
пастушка
фінал

КАДРИЛЬ
кадриль; ж. (фр.)танок із шести фігур, поширений у багатьох народів Європи, який виконують пари, що стоять одна навпроти одної.

==Ілюстрації==
[[Зображення: кадриль 1 .jpeg|x140px]] [[Зображення: кадриль 2 .jpeg|x140px]] [[Зображення: кадриль 3 .jpeg|x140px]] [[Зображення: iкадриль 4 .jpeg|x140px]]
==Див. також==
Кадриль свого часу завоювала велику любов не тільки у себе на батьківщині, а й далеко за її межами. Навчитися танцювати кадриль входило в обов'язок кожного вихованого хлопця і кожної благородної дівчини. Це танець парний, виповнюється разом з партнером рухом по колу. Кадриль ділиться на кругову і кутову. Кадриль включає в себе безліч фігур, які мають свою назву і характер.
Інструкція
1.Фігура перша: знайомство. Встаньте з партнером один напроти одного. Партнерка стоїть праворуч, а партнер ліворуч від глядачів. Пройдіть до центру кімнати, привітайтеся правою рукою, зробіть кілька обертань, використовуючи простий крок з каблука і потрійний притупування, а потім розійдіться.
2.Фігура друга: прогулянка. Разом з партнером йдіть по колу, виконуючи по чотири простих кроки з потрійним притупуванням. Поверніться на місце, зробивши повне коло. На місці зробіть обертання разом з партнером в обидві сторони. Потім розійдіться в сторони.
3.Фігура третя: прощальна.
Встаньте в пару з партнером в центрі кімнати, виконайте разом обертання, потім підніміть руки, утворюючи ворота. Через сформований вашими руками "струмочок" повинна пройти четверта пара і партнери прощаються, розходячись по своїх місцях. Те ж саме робить третя і другої пари. Останніми прощаються партнери першої пари.
4.Фігура четверта: обходка. Виконайте разом з партнером кроки по квадрату, не повертаючись один до одного. У підсумку ви з партером опинитеся один напроти одного. В кінці руху візьміться за руки.
5.Фігура п'ята: припадання. Зробіть з партнером пружинисте рух. Потім зробіть крок назустріч один одному на напівзігнутих ногах. Випрямитеся і повторіть знову, пом'якшуючи коліно. Повторіть рух кілька разів одночасно з партнером.
6.Фігура шоста: зміна. Пройдіть мимо свого партнера до іншого. Те ж саме робить ваш партнер. Таким чином, ви змінюєтеся парами. Ідіть по колу, змінюючи партнерів, поки не опинитеся віч-на-віч зі своїм партнером.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

[[Категорія:Ка]]

Файл:Iкадриль 4 .jpeg

2014-01-21T21:26:29Z

Kat`ka:

Файл:Кадриль 3 .jpeg

2014-01-21T21:25:21Z

Kat`ka:

Файл:Кадриль 2 .jpeg

2014-01-21T21:24:29Z

Kat`ka:

Файл:Кадриль 1 .jpeg

2014-01-21T21:23:42Z

Kat`ka:

Кадриль

2014-01-21T21:21:08Z

Kat`ka:

'''Кадри́ль, -лі, '''''ж. ''Кадриль. ''Боярин насилу розігнав гурт, щоб поставити молодих до першої кадрилі. ''Левиц. І. 187.
==Сучасні словники==
Кадриль - танець для чотирьох пар, популярний у 19-му столітті. Поширений в Україні. Розмір 2/4 або 6/8
Складається з 5 (або 6) фіґур - кожна яка має свою назву та відповідну музику.
штани
літо
курочка
пастушка
фінал

КАДРИЛЬ
кадриль; ж. (фр.)танок із шести фігур, поширений у багатьох народів Європи, який виконують пари, що стоять одна навпроти одної.

==Ілюстрації==
[[Зображення: кадриль 1 .jpeg|x140px]] [[Зображення: кадриль 2 .jpeg|x140px]] [[Зображення: кадриль 3 .jpeg|x140px]] [[Зображення: iкадриль 4 .jpeg|x140px]]
==Див. також==
Кадриль свого часу завоювала велику любов не тільки у себе на батьківщині, а й далеко за її межами. Навчитися танцювати кадриль входило в обов'язок кожного вихованого хлопця і кожної благородної дівчини. Це танець парний, виповнюється разом з партнером рухом по колу. Кадриль ділиться на кругову і кутову. Кадриль включає в себе безліч фігур, які мають свою назву і характер.
Інструкція
1.Фігура перша: знайомство. Встаньте з партнером один напроти одного. Партнерка стоїть праворуч, а партнер ліворуч від глядачів. Пройдіть до центру кімнати, привітайтеся правою рукою, зробіть кілька обертань, використовуючи простий крок з каблука і потрійний притупування, а потім розійдіться.
2.Фігура друга: прогулянка. Разом з партнером йдіть по колу, виконуючи по чотири простих кроки з потрійним притупуванням. Поверніться на місце, зробивши повне коло. На місці зробіть обертання разом з партнером в обидві сторони. Потім розійдіться в сторони.
3.Фігура третя: прощальна.
Встаньте в пару з партнером в центрі кімнати, виконайте разом обертання, потім підніміть руки, утворюючи ворота. Через сформований вашими руками "струмочок" повинна пройти четверта пара і партнери прощаються, розходячись по своїх місцях. Те ж саме робить третя і другої пари. Останніми прощаються партнери першої пари.
4.Фігура четверта: обходка. Виконайте разом з партнером кроки по квадрату, не повертаючись один до одного. У підсумку ви з партером опинитеся один напроти одного. В кінці руху візьміться за руки.
5.Фігура п'ята: припадання. Зробіть з партнером пружинисте рух. Потім зробіть крок назустріч один одному на напівзігнутих ногах. Випрямитеся і повторіть знову, пом'якшуючи коліно. Повторіть рух кілька разів одночасно з партнером.
6.Фігура шоста: зміна. Пройдіть мимо свого партнера до іншого. Те ж саме робить ваш партнер. Таким чином, ви змінюєтеся парами. Ідіть по колу, змінюючи партнерів, поки не опинитеся віч-на-віч зі своїм партнером.
==Медіа==
{{http://my.mail.ru/video/mail/andrzhar/3986/4512.html#video=/mail/andrzhar/3986/4512}} кадриль

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

[[Категорія:Ка]]

Водопій

2014-01-21T21:08:12Z

Kat`ka: /* Медіа */

'''Водопій, -пою, '''''м. ''Водопой. ''Бере Ох того коня за поводи, веде до водопою до річки. ''Рудч. Ск. ІІ. 112.

==Сучасні словники==
[http://dic.academic.ru/dic.nsf/brokgauz_efron/23123/Водопой'''Водопій''']
* 1. Місце на річці, озері і т. ін., де напувають худобу або куди приходять ішти дикі тварини. — Товар, паночку, погнав напувати. Та онде й він, — указала Оришка в вікно, уздрівши Кирила, що гнав теляток та овечат від водопою (Панас Мирний, III, 1954, 310); Тимко взяв у руки батіг і.. погнав волів до водопою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 13); Для копитних звірів влаштовують штучні водопої (Наука і життя, 8, 1959, 34).
2. Пиття води тваринами. І такою сонливістю повіває від тих погорблених хаток, мов у жаркий день від череди на стійлі після водопою (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 369); До ріки з пасовища лісного спускався Олень той, спраглий на сонці, жадобу втомить водопоєм (Гомер, Одіссея, перекл. Бориса Тена, 1963, 177).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 721.
* Вода, необходимая для поения животных, проводится к конюшням, скотным дворам и овчарням из рек, речек, прудов и колодцев при помощи труб и желобов, или доставляется туда подвозкой, или же скот пригоняется к воде на В. В первых двух случаях вода поступает сперва в большие кадки или чаны, откуда по мере надобности накачивается насосом или прямо выпускается открытием крана в долбленые длинные корыта (колоды) или дощатые желоба, называемые водопойками, в последнем же случае скот входит для водопоя в воду, что в холодную погоду может быть причиной простуды. Вода всякого водопоя должна быть свежею, прохладною (10°-12° Р.), прозрачною и чистою, без вкуса и запаха, и содержать в небольшом количестве некоторые минеральные вещества, напр., поваренную соль и углекислую известь (не более 20-30%). Хотя скот охотнее пьет мягкую воду, но от продолжительного ее употребления появляется у него ломкость костей; излишняя же жесткость воды, к которой, впрочем, скот легко привыкает, вызывает каменную болезнь мочевого пузыря. Общее содержание твердых составных частей, или сухих остатков, не должно превышать в воде 500 миллигр. на литр, в том числе органических веществ не свыше 50 миллиграммов. Азотной кислоты допускается до 5 миллигр., хлора до 20-30 миллигр. и серной кислоты до 100 миллигр. на литр воды. Впрочем, по некоторым признакам возможно судить довольно верно о непригодности воды для употребления скотом; так, желтоватая окраска показывает присутствие в ней закиси железа, желто-бурая — перегнойных веществ, зеленый цвет — водорослей. В общем текучая речная вода предпочитается колодезной, а эта прудовой; вода, загрязненная мочищами льна и пеньки, совершенно непригодна для В., так же как и вода, испорченная фабричными и заводскими стоками. Снеговая вода считается вредною для животных, но у нас употребляется местами (напр., в Воронежской губ.) для поения овец в виде снега.
Очистка воды для поения животных в конюшнях, на скотных дворах и овчарнях производится обыкновенными способами (см. Бода для питья), для устранения же вредного влияния низкой температуры воды оставляют воду некоторое время в кадках или корытах на солнце, чтобы она согрелась, или мешают, подсыпав несколько муки, отрубей и т. п., или же прямо подливают в нее горячую воду. Хранение воды в помещениях животных не может быть рекомендовано, так как вода скоро насыщается продуктами горения и разложения. Нужно не допускать скот пить прямо из проруби, а следует поставить там широкие и длинные корыта — водопойные колоды. Советуют также не давать животному сразу выпивать большое количество холодной воды, что особенно вредно для рабочих лошадей. С этою целью после того, как животное сделает несколько глотков, прерывают поение, отгоняя его от воды; бросают также в корыто с водою клочок сена или крупно нарезанной соломы, чем затрудняются большие глотки и вода, как говорится, цедится ими сквозь зубы.
Что касается количества воды, необходимого для В., то оно зависит от числа скота и ежедневного потребления воды каждым животным; одно животное требует в 4-6 раз больше воды, чем другое, по-видимому, во всем с ним сходное. Однако в среднем можно принять, что при сухом корме лошадь выпивает в сутки от 11/3 до 2 ведер воды, крупный рогатый скот от 2 до 31/2 вед. и овца — 0,1-0,2 ведра [Известны опыты оставления овцы на сухом корме совершенно без пойла в течение месяца без видимого вреда для здоровья. В некоторых овчарнях южных губерний овцы поятся периодически один-два раза в неделю и даже в месяц.], при зеленом же корме на 25-30% меньше.
С.
* Водопой, находящийся в чужих владениях, может служить предметом сервитутного права, права участия в выгодах чужого имущества; тогда в состав его входит и право прогона скота. Русское законодательство о В., как и вообще о сервитутах, крайне недостаточно и неудовлетворительно. В силу 451 ст. т. X ч. 1 береговой собственник, который вследствие изменения течения реки или речки, служившей раньше границей его владения, сделался владельцем обоих ее берегов, обязан предоставить право В. всем тем владельцам, которые раньше им пользовались. При устройстве быта крестьян, вышедших из крепостной зависимости, в местные положения внесены были узаконения о предоставлении им В. Цель законодателя далеко не везде была достигнута, и в настоящее время В. составляют в крестьянском хозяйстве такую же больную сторону, как и пастбища (см. Выгон).
А. Я.

[http://dic.academic.ru/dic.nsf/brokgauz_efron/23123/ '''Водопій''']

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Водопій 4.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Водопій 5.jpg |x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Водопій 6.jpg|x140px]]
|}
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Водопій 1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Водопій 2.jpg |x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Водопій 3.jpg|x140px]]

|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|55ugdEe-yfI}} Водопій

==Див. також==
Водопі́й — село в Україні, Валківському районі Харківської області. Населення становить 305 осіб. Орган місцевого самоврядування — Гонтово-Ярська сільська рада.
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BF%D1%96%D0%B9]

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]
[[Категорія:Во]]

Файл:Iттттт.jpeg

2014-01-21T19:59:43Z

Kat`ka:

Верес

2014-01-21T19:59:08Z

Kat`ka: /* Ілюстрації */

'''Верес, -су, '''''м. ''Раст. '''= Веріс. '''Вх. Пч. І. 9. которыя своимъ '''хвостом '''укрѣплены въ подставкѣ; на верхніе концы '''розсох '''надѣта дощечка — '''правило''', имѣющая, кромѣ двухъ отверстій для концевъ вилокъ, еще и третье посрединѣ; веретено съ напряденными на него нитками вставляется такъ, что тупой его конецъ упирается въ мѣсто, гдѣ выходятъ вилки, а острый — въ среднее отверстіе — '''правило'''; если тянуть за конецъ нитки, то веретено вращается и нитка разматывается. Шух. I. 149.

'''Верес, -су, '''''м. ''Раст. '''= Веріс. '''Вх. Пч. І. 9.
==Сучасні словники==
Верес звичайний (Calluna vulgaris (L.) Hill.) — вічнозелений дуже розгалужений кущик родини вересових (Ericaceae), єдиний вид роду верес (Calluna). Місцево відомий як вереск, вересінь, підбрусничник тощо.

==Морфологія==
Pослина — дуже розгалужений кущик, 30-60 см заввишки. Стебло тонке, розпростерте, легко вкорінюється, з прямостоячими густими (голими або трохи пухнастими) гілочками.
Листки супротивні, сидячі, густо черепитчасторозміщені в чотири ряди, дрібні (1,5-3 мм завдовжки, 0,4-0,7 мм завширшки), коротко-лінійно-ланцетні, тригранні, тупі на верхівці, при основі стрілоподібні, трохи відхилені, дрібно-залозисто-війчасті, по краю коротко-війчасті.
Квітки правильні, дрібні, пониклі, в однобоких довгих китицях, при основі з чотирма трав'янистими прицвітками. Квітконіжки короткі, відхилені або пониклі, виходять з пазух листків. Оцвітина подвійна, чашечка і віночок лілові, лілово-рожеві, часом білі. Чашечка глибока, чотирироздільна, плівчаста, схожа на віночок, частки її тупуваті. Віночок зрослопелюстковий (2-3 мм завдовжки), коротший за чашечку, дзвоникуватий, чотирироздільний, як і чашечка, лишається при плодах. Тичинок вісім з розширеними нитками, пиляки жовтогарячі, при основі з спрямованими донизу дрібнозубчастими, язичкоподібними придатками. Маточка одна, зав'язь верхня, стовпчик з головчастою приймочкою, що виступає із чашечки. Плід — чотиригнізда куляста коробочка (1,5 мм у діаметрі), вкрита білими щетинистими волосками, небагатонасінна.
==Екологічна характеристика==
Росте верес у хвойних і мішаних лісах на порубах, лісосіках, згарищах. Рослина світлолюбна. Цвіте в липні — вересні. Поширена на Поліссі і в Лісостепу. Заготівля можлива в районах поширення.
==Практичне використання==
Медоносна, кормова, лікарська, танідоносна, фарбувальна і декоративна рослина.
Верес дуже добрий осінній медонос, який часто дає продуктивний взяток. Бджоли відвідують верес охоче і беруть багато нектару саме в той період, коли інші високопродуктивні медоноси відцвітають, або вже відцвіли. Взяток з нього сприяє розвиткові розплоду бджіл на зиму. Медопродуктивність його 60-100 кг з 1 га. У теплу малодощову погоду з великих масивів вересу одна бджолосім'я збирає по 8-25 кг меду. Мед з вересу темно-жовтого і червоно-бурого кольору, густий, запашний, трохи терпкуватий. Порівняно з медом з інших рослин він містить більше мінеральних, білкових та інших речовин. у зв'язку з чим при перезимівлі на вересовому меді спостерігається пронос у бджіл. У Латвії бджоли успішно зимують на цьому меді. Відразу ж після підготовки гнізд до зими (кінець серпня — перша половина вересня) кожній сім'ї згодовують 8-10 кг 60-відсоткового цукрового сиропу.
Кормові якості вересу зумовлені наявністю солей кальцію, натрію, калію, фосфору, а також каротину, у зв'язку з чим він дуже корисний для молодняка і лактуючих тварин. За поживністю верес поступається перед луговим і лісовим сіном, але кращий від вівсяної соломи. У 100 кг корму міститься 35 кормових одиниць і до 5 % протеїну.
У маловрожайні на сіно роки верес заготовляють на зиму для годівлі корів і коней. Найбільш поживний верес у фазі цвітіння і дуже корисний навесні, коли мало зелених кормів. Він придатний для приготування трав'яного борошна.
У народній медицині, застосовують траву вересу при лікуванні нирковокам'яної хвороби; ревматизму, при простуді, нервових хворобах, дизентерії, туберкульозі легень, набряканні ніг при серцевих і ниркових захворюваннях, а також безсонні.
У гомеопатії траву вересу — Herba Ericae застосовують при ревматизмі, хворобах сечового міхура. Надземні частини вересу містять таніди (до 7 %). У декоративному садівництві верес рекомендується, для декорування кам'яних гірок, садіння на клумбах, у парках і садах. Декоративний він від ранньої весни до випадання снігу. З молодих пагонів можна добувати жовту фарбу.
==Збирання, переробка та зберігання==
Як лікарську сировину гілки вересу збирають у серпні — вересні, зрізуючи їх секаторами, ножицями чи косою. Сушать у тіні або на горищі, розстилаючи на папері або тканині шаром 5-7 см. Зберігають у коробках.
==Цікаві факти==
Верес (норв. røsslyng) — національна квітка Норвегії.
У Шотландії, у культурі, в якій вереск займає почесне місце, з його листочків видобувають жовтий фарбник для відомої тканини шотландки, з якої шили плед та кілти — національне вбрання шотландців. Використовувався верес і в виробництві вересового елю — традиційного шотландського міцного пива, перша згадка про яке датується 2 століттям до н. е. Шотландію також називають країною вересового меду, а в древній Шотландії верес був зображенним на гербі одного з кланів.
«Вераси» (в перекладі з белоруської — вереси) — популярний в СРСР білоруський гурт.
На честь вересу названо дев'ятий місяць в Українській мові - вересень.
==Ілюстрації==
[[Зображення: Illustration_Calluna_vulgaris0.jpg|x140px]] [[Зображення: 070527.jpg| x140px]] [[Зображення: iттттт.jpeg|x140px]] [[Зображення: iррр.jpeg|x140px]]

==Див. також==
Calluna vulgaris (L.) Hull.— верес звичайний.
Рос. назва: вереск обыкновенный.
Родина: Ericaceae — вересові.
Невеликий, сильно галузистий кущик, з дрібними вічнозеленими листочками, розміщеними супротивно, тісночерепичасто, в чотири ряди. Квітки зібрані в однобокі грона, які переходять у вкриті листками гілки; лілові або лілово-рожеві, а іноді білі або кремові, на коротких квітоніжках. Цвіте з VII, в VIII і IX. Смак рослини гіркий, в'яжучий; пахне медом. Росте на сухих і вогкуватих піщаних місцях, більше в соснових і мішаних лісах, на галявинах, сухих горбах, на лісових луках. Звичайно в нечорноземній смузі, рідше в чорноземній. Прекрасний медонос, хоча мед з нього темнуватий і дещо гірчить, але дуже корисний.
Збирають вкриті листками гілки з квітами. Сушать у затінку. Містить у собі дубильні речовини (до 7 %), мінеральні солі (кальцій, кремнеземова кислота), цукри, флавонові глікозиди (вважають, що в квітках вересу містяться ще не вивчені діючі речовини, які мають антимікробну дію).

Настій трави вересу — 4 столові ложки на 1 л окропу — вважають хорошим засобом при каменях у нирках; ним користуються при водянці. Настій трави з квіток-суцвіть п'ють як профілактичний засіб проти утворення (як профілактика при схильності) піску, каменів у нирках, навіть після операційного їх видалення.

Як важливий компонент його включають у суміші для лікування від таких захворювань, як цистит (запалення сечового міхура), пієліт (запалення ниркових мисок), елементи крові у сечі внаслідок ниркових кровотеч і таких тяжких захворювань, як нефрити.
Верес входить у суміші трав при катарі шлунка, особливо з підвищеною кислотністю. Ось суміш (нейтралізує кислотність): трави вересу — 40,0 г, золототисячника (2.1.15) — 30,0 г, звіробою (2.1.28) — 40,0 г, холодної м'яти (2.1.35) — 20,0 г і кори крушини (2.1.21) — 20,0 г. Дві столові ложки цієї суміші на півлітра кип'ятку парять не менше ЗО хвилин. Випивають за день у 3—4 прийоми.

Верес застосовують також як засіб, який заспокоює нерви і діє частково снотворно.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

[[Категорія:Ве]]

Файл:070527.jpg

2014-01-21T19:53:50Z

Kat`ka:

Верес

2014-01-21T19:52:21Z

Kat`ka: /* Ілюстрації */

'''Верес, -су, '''''м. ''Раст. '''= Веріс. '''Вх. Пч. І. 9. которыя своимъ '''хвостом '''укрѣплены въ подставкѣ; на верхніе концы '''розсох '''надѣта дощечка — '''правило''', имѣющая, кромѣ двухъ отверстій для концевъ вилокъ, еще и третье посрединѣ; веретено съ напряденными на него нитками вставляется такъ, что тупой его конецъ упирается въ мѣсто, гдѣ выходятъ вилки, а острый — въ среднее отверстіе — '''правило'''; если тянуть за конецъ нитки, то веретено вращается и нитка разматывается. Шух. I. 149.

'''Верес, -су, '''''м. ''Раст. '''= Веріс. '''Вх. Пч. І. 9.
==Сучасні словники==
Верес звичайний (Calluna vulgaris (L.) Hill.) — вічнозелений дуже розгалужений кущик родини вересових (Ericaceae), єдиний вид роду верес (Calluna). Місцево відомий як вереск, вересінь, підбрусничник тощо.

==Морфологія==
Pослина — дуже розгалужений кущик, 30-60 см заввишки. Стебло тонке, розпростерте, легко вкорінюється, з прямостоячими густими (голими або трохи пухнастими) гілочками.
Листки супротивні, сидячі, густо черепитчасторозміщені в чотири ряди, дрібні (1,5-3 мм завдовжки, 0,4-0,7 мм завширшки), коротко-лінійно-ланцетні, тригранні, тупі на верхівці, при основі стрілоподібні, трохи відхилені, дрібно-залозисто-війчасті, по краю коротко-війчасті.
Квітки правильні, дрібні, пониклі, в однобоких довгих китицях, при основі з чотирма трав'янистими прицвітками. Квітконіжки короткі, відхилені або пониклі, виходять з пазух листків. Оцвітина подвійна, чашечка і віночок лілові, лілово-рожеві, часом білі. Чашечка глибока, чотирироздільна, плівчаста, схожа на віночок, частки її тупуваті. Віночок зрослопелюстковий (2-3 мм завдовжки), коротший за чашечку, дзвоникуватий, чотирироздільний, як і чашечка, лишається при плодах. Тичинок вісім з розширеними нитками, пиляки жовтогарячі, при основі з спрямованими донизу дрібнозубчастими, язичкоподібними придатками. Маточка одна, зав'язь верхня, стовпчик з головчастою приймочкою, що виступає із чашечки. Плід — чотиригнізда куляста коробочка (1,5 мм у діаметрі), вкрита білими щетинистими волосками, небагатонасінна.
==Екологічна характеристика==
Росте верес у хвойних і мішаних лісах на порубах, лісосіках, згарищах. Рослина світлолюбна. Цвіте в липні — вересні. Поширена на Поліссі і в Лісостепу. Заготівля можлива в районах поширення.
==Практичне використання==
Медоносна, кормова, лікарська, танідоносна, фарбувальна і декоративна рослина.
Верес дуже добрий осінній медонос, який часто дає продуктивний взяток. Бджоли відвідують верес охоче і беруть багато нектару саме в той період, коли інші високопродуктивні медоноси відцвітають, або вже відцвіли. Взяток з нього сприяє розвиткові розплоду бджіл на зиму. Медопродуктивність його 60-100 кг з 1 га. У теплу малодощову погоду з великих масивів вересу одна бджолосім'я збирає по 8-25 кг меду. Мед з вересу темно-жовтого і червоно-бурого кольору, густий, запашний, трохи терпкуватий. Порівняно з медом з інших рослин він містить більше мінеральних, білкових та інших речовин. у зв'язку з чим при перезимівлі на вересовому меді спостерігається пронос у бджіл. У Латвії бджоли успішно зимують на цьому меді. Відразу ж після підготовки гнізд до зими (кінець серпня — перша половина вересня) кожній сім'ї згодовують 8-10 кг 60-відсоткового цукрового сиропу.
Кормові якості вересу зумовлені наявністю солей кальцію, натрію, калію, фосфору, а також каротину, у зв'язку з чим він дуже корисний для молодняка і лактуючих тварин. За поживністю верес поступається перед луговим і лісовим сіном, але кращий від вівсяної соломи. У 100 кг корму міститься 35 кормових одиниць і до 5 % протеїну.
У маловрожайні на сіно роки верес заготовляють на зиму для годівлі корів і коней. Найбільш поживний верес у фазі цвітіння і дуже корисний навесні, коли мало зелених кормів. Він придатний для приготування трав'яного борошна.
У народній медицині, застосовують траву вересу при лікуванні нирковокам'яної хвороби; ревматизму, при простуді, нервових хворобах, дизентерії, туберкульозі легень, набряканні ніг при серцевих і ниркових захворюваннях, а також безсонні.
У гомеопатії траву вересу — Herba Ericae застосовують при ревматизмі, хворобах сечового міхура. Надземні частини вересу містять таніди (до 7 %). У декоративному садівництві верес рекомендується, для декорування кам'яних гірок, садіння на клумбах, у парках і садах. Декоративний він від ранньої весни до випадання снігу. З молодих пагонів можна добувати жовту фарбу.
==Збирання, переробка та зберігання==
Як лікарську сировину гілки вересу збирають у серпні — вересні, зрізуючи їх секаторами, ножицями чи косою. Сушать у тіні або на горищі, розстилаючи на папері або тканині шаром 5-7 см. Зберігають у коробках.
==Цікаві факти==
Верес (норв. røsslyng) — національна квітка Норвегії.
У Шотландії, у культурі, в якій вереск займає почесне місце, з його листочків видобувають жовтий фарбник для відомої тканини шотландки, з якої шили плед та кілти — національне вбрання шотландців. Використовувався верес і в виробництві вересового елю — традиційного шотландського міцного пива, перша згадка про яке датується 2 століттям до н. е. Шотландію також називають країною вересового меду, а в древній Шотландії верес був зображенним на гербі одного з кланів.
«Вераси» (в перекладі з белоруської — вереси) — популярний в СРСР білоруський гурт.
На честь вересу названо дев'ятий місяць в Українській мові - вересень.
==Ілюстрації==
[[Зображення: Illustration_Calluna_vulgaris0.jpg|x140px]] [[Зображення: 070527.jpg| x140px]] [[Зображення: La6qi18Z8LwgnZdsAr1qy1GwCwo.gif|x140px]] [[Зображення: iррр.jpeg|x140px]]

==Див. також==
Calluna vulgaris (L.) Hull.— верес звичайний.
Рос. назва: вереск обыкновенный.
Родина: Ericaceae — вересові.
Невеликий, сильно галузистий кущик, з дрібними вічнозеленими листочками, розміщеними супротивно, тісночерепичасто, в чотири ряди. Квітки зібрані в однобокі грона, які переходять у вкриті листками гілки; лілові або лілово-рожеві, а іноді білі або кремові, на коротких квітоніжках. Цвіте з VII, в VIII і IX. Смак рослини гіркий, в'яжучий; пахне медом. Росте на сухих і вогкуватих піщаних місцях, більше в соснових і мішаних лісах, на галявинах, сухих горбах, на лісових луках. Звичайно в нечорноземній смузі, рідше в чорноземній. Прекрасний медонос, хоча мед з нього темнуватий і дещо гірчить, але дуже корисний.
Збирають вкриті листками гілки з квітами. Сушать у затінку. Містить у собі дубильні речовини (до 7 %), мінеральні солі (кальцій, кремнеземова кислота), цукри, флавонові глікозиди (вважають, що в квітках вересу містяться ще не вивчені діючі речовини, які мають антимікробну дію).

Настій трави вересу — 4 столові ложки на 1 л окропу — вважають хорошим засобом при каменях у нирках; ним користуються при водянці. Настій трави з квіток-суцвіть п'ють як профілактичний засіб проти утворення (як профілактика при схильності) піску, каменів у нирках, навіть після операційного їх видалення.

Як важливий компонент його включають у суміші для лікування від таких захворювань, як цистит (запалення сечового міхура), пієліт (запалення ниркових мисок), елементи крові у сечі внаслідок ниркових кровотеч і таких тяжких захворювань, як нефрити.
Верес входить у суміші трав при катарі шлунка, особливо з підвищеною кислотністю. Ось суміш (нейтралізує кислотність): трави вересу — 40,0 г, золототисячника (2.1.15) — 30,0 г, звіробою (2.1.28) — 40,0 г, холодної м'яти (2.1.35) — 20,0 г і кори крушини (2.1.21) — 20,0 г. Дві столові ложки цієї суміші на півлітра кип'ятку парять не менше ЗО хвилин. Випивають за день у 3—4 прийоми.

Верес застосовують також як засіб, який заспокоює нерви і діє частково снотворно.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

[[Категорія:Ве]]

Файл:Iррр.jpeg

2014-01-21T19:49:38Z

Kat`ka:

Файл:Calluna vulgaris s.jpg

2014-01-21T19:47:55Z

Kat`ka:

Файл:Illustration Calluna vulgaris0.jpg

2014-01-21T19:46:44Z

Kat`ka:

Верес

2014-01-21T19:46:13Z

Kat`ka: /* Ілюстрації */

'''Верес, -су, '''''м. ''Раст. '''= Веріс. '''Вх. Пч. І. 9. которыя своимъ '''хвостом '''укрѣплены въ подставкѣ; на верхніе концы '''розсох '''надѣта дощечка — '''правило''', имѣющая, кромѣ двухъ отверстій для концевъ вилокъ, еще и третье посрединѣ; веретено съ напряденными на него нитками вставляется такъ, что тупой его конецъ упирается въ мѣсто, гдѣ выходятъ вилки, а острый — въ среднее отверстіе — '''правило'''; если тянуть за конецъ нитки, то веретено вращается и нитка разматывается. Шух. I. 149.

'''Верес, -су, '''''м. ''Раст. '''= Веріс. '''Вх. Пч. І. 9.
==Сучасні словники==
Верес звичайний (Calluna vulgaris (L.) Hill.) — вічнозелений дуже розгалужений кущик родини вересових (Ericaceae), єдиний вид роду верес (Calluna). Місцево відомий як вереск, вересінь, підбрусничник тощо.

==Морфологія==
Pослина — дуже розгалужений кущик, 30-60 см заввишки. Стебло тонке, розпростерте, легко вкорінюється, з прямостоячими густими (голими або трохи пухнастими) гілочками.
Листки супротивні, сидячі, густо черепитчасторозміщені в чотири ряди, дрібні (1,5-3 мм завдовжки, 0,4-0,7 мм завширшки), коротко-лінійно-ланцетні, тригранні, тупі на верхівці, при основі стрілоподібні, трохи відхилені, дрібно-залозисто-війчасті, по краю коротко-війчасті.
Квітки правильні, дрібні, пониклі, в однобоких довгих китицях, при основі з чотирма трав'янистими прицвітками. Квітконіжки короткі, відхилені або пониклі, виходять з пазух листків. Оцвітина подвійна, чашечка і віночок лілові, лілово-рожеві, часом білі. Чашечка глибока, чотирироздільна, плівчаста, схожа на віночок, частки її тупуваті. Віночок зрослопелюстковий (2-3 мм завдовжки), коротший за чашечку, дзвоникуватий, чотирироздільний, як і чашечка, лишається при плодах. Тичинок вісім з розширеними нитками, пиляки жовтогарячі, при основі з спрямованими донизу дрібнозубчастими, язичкоподібними придатками. Маточка одна, зав'язь верхня, стовпчик з головчастою приймочкою, що виступає із чашечки. Плід — чотиригнізда куляста коробочка (1,5 мм у діаметрі), вкрита білими щетинистими волосками, небагатонасінна.
==Екологічна характеристика==
Росте верес у хвойних і мішаних лісах на порубах, лісосіках, згарищах. Рослина світлолюбна. Цвіте в липні — вересні. Поширена на Поліссі і в Лісостепу. Заготівля можлива в районах поширення.
==Практичне використання==
Медоносна, кормова, лікарська, танідоносна, фарбувальна і декоративна рослина.
Верес дуже добрий осінній медонос, який часто дає продуктивний взяток. Бджоли відвідують верес охоче і беруть багато нектару саме в той період, коли інші високопродуктивні медоноси відцвітають, або вже відцвіли. Взяток з нього сприяє розвиткові розплоду бджіл на зиму. Медопродуктивність його 60-100 кг з 1 га. У теплу малодощову погоду з великих масивів вересу одна бджолосім'я збирає по 8-25 кг меду. Мед з вересу темно-жовтого і червоно-бурого кольору, густий, запашний, трохи терпкуватий. Порівняно з медом з інших рослин він містить більше мінеральних, білкових та інших речовин. у зв'язку з чим при перезимівлі на вересовому меді спостерігається пронос у бджіл. У Латвії бджоли успішно зимують на цьому меді. Відразу ж після підготовки гнізд до зими (кінець серпня — перша половина вересня) кожній сім'ї згодовують 8-10 кг 60-відсоткового цукрового сиропу.
Кормові якості вересу зумовлені наявністю солей кальцію, натрію, калію, фосфору, а також каротину, у зв'язку з чим він дуже корисний для молодняка і лактуючих тварин. За поживністю верес поступається перед луговим і лісовим сіном, але кращий від вівсяної соломи. У 100 кг корму міститься 35 кормових одиниць і до 5 % протеїну.
У маловрожайні на сіно роки верес заготовляють на зиму для годівлі корів і коней. Найбільш поживний верес у фазі цвітіння і дуже корисний навесні, коли мало зелених кормів. Він придатний для приготування трав'яного борошна.
У народній медицині, застосовують траву вересу при лікуванні нирковокам'яної хвороби; ревматизму, при простуді, нервових хворобах, дизентерії, туберкульозі легень, набряканні ніг при серцевих і ниркових захворюваннях, а також безсонні.
У гомеопатії траву вересу — Herba Ericae застосовують при ревматизмі, хворобах сечового міхура. Надземні частини вересу містять таніди (до 7 %). У декоративному садівництві верес рекомендується, для декорування кам'яних гірок, садіння на клумбах, у парках і садах. Декоративний він від ранньої весни до випадання снігу. З молодих пагонів можна добувати жовту фарбу.
==Збирання, переробка та зберігання==
Як лікарську сировину гілки вересу збирають у серпні — вересні, зрізуючи їх секаторами, ножицями чи косою. Сушать у тіні або на горищі, розстилаючи на папері або тканині шаром 5-7 см. Зберігають у коробках.
==Цікаві факти==
Верес (норв. røsslyng) — національна квітка Норвегії.
У Шотландії, у культурі, в якій вереск займає почесне місце, з його листочків видобувають жовтий фарбник для відомої тканини шотландки, з якої шили плед та кілти — національне вбрання шотландців. Використовувався верес і в виробництві вересового елю — традиційного шотландського міцного пива, перша згадка про яке датується 2 століттям до н. е. Шотландію також називають країною вересового меду, а в древній Шотландії верес був зображенним на гербі одного з кланів.
«Вераси» (в перекладі з белоруської — вереси) — популярний в СРСР білоруський гурт.
На честь вересу названо дев'ятий місяць в Українській мові - вересень.
==Ілюстрації==
[[Зображення: Illustration_Calluna_vulgaris0.jpg|x140px]] [[Зображення: Calluna_vulgaris_s.jpg| x140px]] [[Зображення: La6qi18Z8LwgnZdsAr1qy1GwCwo.gif|x140px]] [[Зображення: iррр.jpeg|x140px]]

==Див. також==
Calluna vulgaris (L.) Hull.— верес звичайний.
Рос. назва: вереск обыкновенный.
Родина: Ericaceae — вересові.
Невеликий, сильно галузистий кущик, з дрібними вічнозеленими листочками, розміщеними супротивно, тісночерепичасто, в чотири ряди. Квітки зібрані в однобокі грона, які переходять у вкриті листками гілки; лілові або лілово-рожеві, а іноді білі або кремові, на коротких квітоніжках. Цвіте з VII, в VIII і IX. Смак рослини гіркий, в'яжучий; пахне медом. Росте на сухих і вогкуватих піщаних місцях, більше в соснових і мішаних лісах, на галявинах, сухих горбах, на лісових луках. Звичайно в нечорноземній смузі, рідше в чорноземній. Прекрасний медонос, хоча мед з нього темнуватий і дещо гірчить, але дуже корисний.
Збирають вкриті листками гілки з квітами. Сушать у затінку. Містить у собі дубильні речовини (до 7 %), мінеральні солі (кальцій, кремнеземова кислота), цукри, флавонові глікозиди (вважають, що в квітках вересу містяться ще не вивчені діючі речовини, які мають антимікробну дію).

Настій трави вересу — 4 столові ложки на 1 л окропу — вважають хорошим засобом при каменях у нирках; ним користуються при водянці. Настій трави з квіток-суцвіть п'ють як профілактичний засіб проти утворення (як профілактика при схильності) піску, каменів у нирках, навіть після операційного їх видалення.

Як важливий компонент його включають у суміші для лікування від таких захворювань, як цистит (запалення сечового міхура), пієліт (запалення ниркових мисок), елементи крові у сечі внаслідок ниркових кровотеч і таких тяжких захворювань, як нефрити.
Верес входить у суміші трав при катарі шлунка, особливо з підвищеною кислотністю. Ось суміш (нейтралізує кислотність): трави вересу — 40,0 г, золототисячника (2.1.15) — 30,0 г, звіробою (2.1.28) — 40,0 г, холодної м'яти (2.1.35) — 20,0 г і кори крушини (2.1.21) — 20,0 г. Дві столові ложки цієї суміші на півлітра кип'ятку парять не менше ЗО хвилин. Випивають за день у 3—4 прийоми.

Верес застосовують також як засіб, який заспокоює нерви і діє частково снотворно.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

[[Категорія:Ве]]

Верес

2014-01-21T19:41:37Z

Kat`ka: /* Див. також */

'''Верес, -су, '''''м. ''Раст. '''= Веріс. '''Вх. Пч. І. 9. которыя своимъ '''хвостом '''укрѣплены въ подставкѣ; на верхніе концы '''розсох '''надѣта дощечка — '''правило''', имѣющая, кромѣ двухъ отверстій для концевъ вилокъ, еще и третье посрединѣ; веретено съ напряденными на него нитками вставляется такъ, что тупой его конецъ упирается въ мѣсто, гдѣ выходятъ вилки, а острый — въ среднее отверстіе — '''правило'''; если тянуть за конецъ нитки, то веретено вращается и нитка разматывается. Шух. I. 149.

'''Верес, -су, '''''м. ''Раст. '''= Веріс. '''Вх. Пч. І. 9.
==Сучасні словники==
Верес звичайний (Calluna vulgaris (L.) Hill.) — вічнозелений дуже розгалужений кущик родини вересових (Ericaceae), єдиний вид роду верес (Calluna). Місцево відомий як вереск, вересінь, підбрусничник тощо.

==Морфологія==
Pослина — дуже розгалужений кущик, 30-60 см заввишки. Стебло тонке, розпростерте, легко вкорінюється, з прямостоячими густими (голими або трохи пухнастими) гілочками.
Листки супротивні, сидячі, густо черепитчасторозміщені в чотири ряди, дрібні (1,5-3 мм завдовжки, 0,4-0,7 мм завширшки), коротко-лінійно-ланцетні, тригранні, тупі на верхівці, при основі стрілоподібні, трохи відхилені, дрібно-залозисто-війчасті, по краю коротко-війчасті.
Квітки правильні, дрібні, пониклі, в однобоких довгих китицях, при основі з чотирма трав'янистими прицвітками. Квітконіжки короткі, відхилені або пониклі, виходять з пазух листків. Оцвітина подвійна, чашечка і віночок лілові, лілово-рожеві, часом білі. Чашечка глибока, чотирироздільна, плівчаста, схожа на віночок, частки її тупуваті. Віночок зрослопелюстковий (2-3 мм завдовжки), коротший за чашечку, дзвоникуватий, чотирироздільний, як і чашечка, лишається при плодах. Тичинок вісім з розширеними нитками, пиляки жовтогарячі, при основі з спрямованими донизу дрібнозубчастими, язичкоподібними придатками. Маточка одна, зав'язь верхня, стовпчик з головчастою приймочкою, що виступає із чашечки. Плід — чотиригнізда куляста коробочка (1,5 мм у діаметрі), вкрита білими щетинистими волосками, небагатонасінна.
==Екологічна характеристика==
Росте верес у хвойних і мішаних лісах на порубах, лісосіках, згарищах. Рослина світлолюбна. Цвіте в липні — вересні. Поширена на Поліссі і в Лісостепу. Заготівля можлива в районах поширення.
==Практичне використання==
Медоносна, кормова, лікарська, танідоносна, фарбувальна і декоративна рослина.
Верес дуже добрий осінній медонос, який часто дає продуктивний взяток. Бджоли відвідують верес охоче і беруть багато нектару саме в той період, коли інші високопродуктивні медоноси відцвітають, або вже відцвіли. Взяток з нього сприяє розвиткові розплоду бджіл на зиму. Медопродуктивність його 60-100 кг з 1 га. У теплу малодощову погоду з великих масивів вересу одна бджолосім'я збирає по 8-25 кг меду. Мед з вересу темно-жовтого і червоно-бурого кольору, густий, запашний, трохи терпкуватий. Порівняно з медом з інших рослин він містить більше мінеральних, білкових та інших речовин. у зв'язку з чим при перезимівлі на вересовому меді спостерігається пронос у бджіл. У Латвії бджоли успішно зимують на цьому меді. Відразу ж після підготовки гнізд до зими (кінець серпня — перша половина вересня) кожній сім'ї згодовують 8-10 кг 60-відсоткового цукрового сиропу.
Кормові якості вересу зумовлені наявністю солей кальцію, натрію, калію, фосфору, а також каротину, у зв'язку з чим він дуже корисний для молодняка і лактуючих тварин. За поживністю верес поступається перед луговим і лісовим сіном, але кращий від вівсяної соломи. У 100 кг корму міститься 35 кормових одиниць і до 5 % протеїну.
У маловрожайні на сіно роки верес заготовляють на зиму для годівлі корів і коней. Найбільш поживний верес у фазі цвітіння і дуже корисний навесні, коли мало зелених кормів. Він придатний для приготування трав'яного борошна.
У народній медицині, застосовують траву вересу при лікуванні нирковокам'яної хвороби; ревматизму, при простуді, нервових хворобах, дизентерії, туберкульозі легень, набряканні ніг при серцевих і ниркових захворюваннях, а також безсонні.
У гомеопатії траву вересу — Herba Ericae застосовують при ревматизмі, хворобах сечового міхура. Надземні частини вересу містять таніди (до 7 %). У декоративному садівництві верес рекомендується, для декорування кам'яних гірок, садіння на клумбах, у парках і садах. Декоративний він від ранньої весни до випадання снігу. З молодих пагонів можна добувати жовту фарбу.
==Збирання, переробка та зберігання==
Як лікарську сировину гілки вересу збирають у серпні — вересні, зрізуючи їх секаторами, ножицями чи косою. Сушать у тіні або на горищі, розстилаючи на папері або тканині шаром 5-7 см. Зберігають у коробках.
==Цікаві факти==
Верес (норв. røsslyng) — національна квітка Норвегії.
У Шотландії, у культурі, в якій вереск займає почесне місце, з його листочків видобувають жовтий фарбник для відомої тканини шотландки, з якої шили плед та кілти — національне вбрання шотландців. Використовувався верес і в виробництві вересового елю — традиційного шотландського міцного пива, перша згадка про яке датується 2 століттям до н. е. Шотландію також називають країною вересового меду, а в древній Шотландії верес був зображенним на гербі одного з кланів.
«Вераси» (в перекладі з белоруської — вереси) — популярний в СРСР білоруський гурт.
На честь вересу названо дев'ятий місяць в Українській мові - вересень.
==Ілюстрації==
[[Зображення: 358px-Illustration_Calluna_vulgaris0.jpg|x140px]] [[Зображення: 449px-Calluna_vulgaris_s.jpgx140px]] [[Зображення: La6qi18Z8LwgnZdsAr1qy1GwCwo.gif|x140px]] [[Зображення: iррр.jpeg|x140px]]

==Див. також==
Calluna vulgaris (L.) Hull.— верес звичайний.
Рос. назва: вереск обыкновенный.
Родина: Ericaceae — вересові.
Невеликий, сильно галузистий кущик, з дрібними вічнозеленими листочками, розміщеними супротивно, тісночерепичасто, в чотири ряди. Квітки зібрані в однобокі грона, які переходять у вкриті листками гілки; лілові або лілово-рожеві, а іноді білі або кремові, на коротких квітоніжках. Цвіте з VII, в VIII і IX. Смак рослини гіркий, в'яжучий; пахне медом. Росте на сухих і вогкуватих піщаних місцях, більше в соснових і мішаних лісах, на галявинах, сухих горбах, на лісових луках. Звичайно в нечорноземній смузі, рідше в чорноземній. Прекрасний медонос, хоча мед з нього темнуватий і дещо гірчить, але дуже корисний.
Збирають вкриті листками гілки з квітами. Сушать у затінку. Містить у собі дубильні речовини (до 7 %), мінеральні солі (кальцій, кремнеземова кислота), цукри, флавонові глікозиди (вважають, що в квітках вересу містяться ще не вивчені діючі речовини, які мають антимікробну дію).

Настій трави вересу — 4 столові ложки на 1 л окропу — вважають хорошим засобом при каменях у нирках; ним користуються при водянці. Настій трави з квіток-суцвіть п'ють як профілактичний засіб проти утворення (як профілактика при схильності) піску, каменів у нирках, навіть після операційного їх видалення.

Як важливий компонент його включають у суміші для лікування від таких захворювань, як цистит (запалення сечового міхура), пієліт (запалення ниркових мисок), елементи крові у сечі внаслідок ниркових кровотеч і таких тяжких захворювань, як нефрити.
Верес входить у суміші трав при катарі шлунка, особливо з підвищеною кислотністю. Ось суміш (нейтралізує кислотність): трави вересу — 40,0 г, золототисячника (2.1.15) — 30,0 г, звіробою (2.1.28) — 40,0 г, холодної м'яти (2.1.35) — 20,0 г і кори крушини (2.1.21) — 20,0 г. Дві столові ложки цієї суміші на півлітра кип'ятку парять не менше ЗО хвилин. Випивають за день у 3—4 прийоми.

Верес застосовують також як засіб, який заспокоює нерви і діє частково снотворно.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

[[Категорія:Ве]]

Верес

2014-01-21T19:40:22Z

Kat`ka: /* Ілюстрації */

'''Верес, -су, '''''м. ''Раст. '''= Веріс. '''Вх. Пч. І. 9. которыя своимъ '''хвостом '''укрѣплены въ подставкѣ; на верхніе концы '''розсох '''надѣта дощечка — '''правило''', имѣющая, кромѣ двухъ отверстій для концевъ вилокъ, еще и третье посрединѣ; веретено съ напряденными на него нитками вставляется такъ, что тупой его конецъ упирается въ мѣсто, гдѣ выходятъ вилки, а острый — въ среднее отверстіе — '''правило'''; если тянуть за конецъ нитки, то веретено вращается и нитка разматывается. Шух. I. 149.

'''Верес, -су, '''''м. ''Раст. '''= Веріс. '''Вх. Пч. І. 9.
==Сучасні словники==
Верес звичайний (Calluna vulgaris (L.) Hill.) — вічнозелений дуже розгалужений кущик родини вересових (Ericaceae), єдиний вид роду верес (Calluna). Місцево відомий як вереск, вересінь, підбрусничник тощо.

==Морфологія==
Pослина — дуже розгалужений кущик, 30-60 см заввишки. Стебло тонке, розпростерте, легко вкорінюється, з прямостоячими густими (голими або трохи пухнастими) гілочками.
Листки супротивні, сидячі, густо черепитчасторозміщені в чотири ряди, дрібні (1,5-3 мм завдовжки, 0,4-0,7 мм завширшки), коротко-лінійно-ланцетні, тригранні, тупі на верхівці, при основі стрілоподібні, трохи відхилені, дрібно-залозисто-війчасті, по краю коротко-війчасті.
Квітки правильні, дрібні, пониклі, в однобоких довгих китицях, при основі з чотирма трав'янистими прицвітками. Квітконіжки короткі, відхилені або пониклі, виходять з пазух листків. Оцвітина подвійна, чашечка і віночок лілові, лілово-рожеві, часом білі. Чашечка глибока, чотирироздільна, плівчаста, схожа на віночок, частки її тупуваті. Віночок зрослопелюстковий (2-3 мм завдовжки), коротший за чашечку, дзвоникуватий, чотирироздільний, як і чашечка, лишається при плодах. Тичинок вісім з розширеними нитками, пиляки жовтогарячі, при основі з спрямованими донизу дрібнозубчастими, язичкоподібними придатками. Маточка одна, зав'язь верхня, стовпчик з головчастою приймочкою, що виступає із чашечки. Плід — чотиригнізда куляста коробочка (1,5 мм у діаметрі), вкрита білими щетинистими волосками, небагатонасінна.
==Екологічна характеристика==
Росте верес у хвойних і мішаних лісах на порубах, лісосіках, згарищах. Рослина світлолюбна. Цвіте в липні — вересні. Поширена на Поліссі і в Лісостепу. Заготівля можлива в районах поширення.
==Практичне використання==
Медоносна, кормова, лікарська, танідоносна, фарбувальна і декоративна рослина.
Верес дуже добрий осінній медонос, який часто дає продуктивний взяток. Бджоли відвідують верес охоче і беруть багато нектару саме в той період, коли інші високопродуктивні медоноси відцвітають, або вже відцвіли. Взяток з нього сприяє розвиткові розплоду бджіл на зиму. Медопродуктивність його 60-100 кг з 1 га. У теплу малодощову погоду з великих масивів вересу одна бджолосім'я збирає по 8-25 кг меду. Мед з вересу темно-жовтого і червоно-бурого кольору, густий, запашний, трохи терпкуватий. Порівняно з медом з інших рослин він містить більше мінеральних, білкових та інших речовин. у зв'язку з чим при перезимівлі на вересовому меді спостерігається пронос у бджіл. У Латвії бджоли успішно зимують на цьому меді. Відразу ж після підготовки гнізд до зими (кінець серпня — перша половина вересня) кожній сім'ї згодовують 8-10 кг 60-відсоткового цукрового сиропу.
Кормові якості вересу зумовлені наявністю солей кальцію, натрію, калію, фосфору, а також каротину, у зв'язку з чим він дуже корисний для молодняка і лактуючих тварин. За поживністю верес поступається перед луговим і лісовим сіном, але кращий від вівсяної соломи. У 100 кг корму міститься 35 кормових одиниць і до 5 % протеїну.
У маловрожайні на сіно роки верес заготовляють на зиму для годівлі корів і коней. Найбільш поживний верес у фазі цвітіння і дуже корисний навесні, коли мало зелених кормів. Він придатний для приготування трав'яного борошна.
У народній медицині, застосовують траву вересу при лікуванні нирковокам'яної хвороби; ревматизму, при простуді, нервових хворобах, дизентерії, туберкульозі легень, набряканні ніг при серцевих і ниркових захворюваннях, а також безсонні.
У гомеопатії траву вересу — Herba Ericae застосовують при ревматизмі, хворобах сечового міхура. Надземні частини вересу містять таніди (до 7 %). У декоративному садівництві верес рекомендується, для декорування кам'яних гірок, садіння на клумбах, у парках і садах. Декоративний він від ранньої весни до випадання снігу. З молодих пагонів можна добувати жовту фарбу.
==Збирання, переробка та зберігання==
Як лікарську сировину гілки вересу збирають у серпні — вересні, зрізуючи їх секаторами, ножицями чи косою. Сушать у тіні або на горищі, розстилаючи на папері або тканині шаром 5-7 см. Зберігають у коробках.
==Цікаві факти==
Верес (норв. røsslyng) — національна квітка Норвегії.
У Шотландії, у культурі, в якій вереск займає почесне місце, з його листочків видобувають жовтий фарбник для відомої тканини шотландки, з якої шили плед та кілти — національне вбрання шотландців. Використовувався верес і в виробництві вересового елю — традиційного шотландського міцного пива, перша згадка про яке датується 2 століттям до н. е. Шотландію також називають країною вересового меду, а в древній Шотландії верес був зображенним на гербі одного з кланів.
«Вераси» (в перекладі з белоруської — вереси) — популярний в СРСР білоруський гурт.
На честь вересу названо дев'ятий місяць в Українській мові - вересень.
==Ілюстрації==
[[Зображення: 358px-Illustration_Calluna_vulgaris0.jpg|x140px]] [[Зображення: 449px-Calluna_vulgaris_s.jpgx140px]] [[Зображення: La6qi18Z8LwgnZdsAr1qy1GwCwo.gif|x140px]] [[Зображення: iррр.jpeg|x140px]]

==Див. також==
Calluna vulgaris (L.) Hull.— верес звичайний.
Рос. назва: вереск обыкновенный.
Родина: Ericaceae — вересові.
Невеликий, сильно галузистий кущик, з дрібними вічнозеленими листочками, розміщеними супротивно, тісночерепичасто, в чотири ряди. Квітки зібрані в однобокі грона, які переходять у вкриті листками гілки; лілові або лілово-рожеві, а іноді білі або кремові, на коротких квітоніжках. Цвіте з VII, в VIII і IX. Смак рослини гіркий, в'яжучий; пахне медом. Росте на сухих і вогкуватих піщаних місцях, більше в соснових і мішаних лісах, на галявинах, сухих горбах, на лісових луках. Звичайно в нечорноземній смузі, рідше в чорноземній. Прекрасний медонос, хоча мед з нього темнуватий і дещо гірчить, але дуже корисний.
Збирають вкриті листками гілки з квітами. Сушать у затінку. Містить у собі дубильні речовини (до 7 %), мінеральні солі (кальцій, кремнеземова кислота), цукри, флавонові глікозиди (вважають, що в квітках вересу містяться ще не вивчені діючі речовини, які мають антимікробну дію).
Настій трави вересу — 4 столові ложки на 1 л окропу — вважають хорошим засобом при каменях у нирках; ним користуються при водянці. Настій трави з квіток-суцвіть п'ють як профілактичний засіб проти утворення (як профілактика при схильності) піску, каменів у нирках, навіть після операційного їх видалення.

Як важливий компонент його включають у суміші для лікування від таких захворювань, як цистит (запалення сечового міхура), пієліт (запалення ниркових мисок), елементи крові у сечі внаслідок ниркових кровотеч і таких тяжких захворювань, як нефрити.
Верес входить у суміші трав при катарі шлунка, особливо з підвищеною кислотністю. Ось суміш (нейтралізує кислотність): трави вересу — 40,0 г, золототисячника (2.1.15) — 30,0 г, звіробою (2.1.28) — 40,0 г, холодної м'яти (2.1.35) — 20,0 г і кори крушини (2.1.21) — 20,0 г. Дві столові ложки цієї суміші на півлітра кип'ятку парять не менше ЗО хвилин. Випивають за день у 3—4 прийоми.
Верес застосовують також як засіб, який заспокоює нерви і діє частково снотворно.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

[[Категорія:Ве]]

Верес

2014-01-21T19:39:31Z

Kat`ka:

'''Верес, -су, '''''м. ''Раст. '''= Веріс. '''Вх. Пч. І. 9. которыя своимъ '''хвостом '''укрѣплены въ подставкѣ; на верхніе концы '''розсох '''надѣта дощечка — '''правило''', имѣющая, кромѣ двухъ отверстій для концевъ вилокъ, еще и третье посрединѣ; веретено съ напряденными на него нитками вставляется такъ, что тупой его конецъ упирается въ мѣсто, гдѣ выходятъ вилки, а острый — въ среднее отверстіе — '''правило'''; если тянуть за конецъ нитки, то веретено вращается и нитка разматывается. Шух. I. 149.

'''Верес, -су, '''''м. ''Раст. '''= Веріс. '''Вх. Пч. І. 9.
==Сучасні словники==
Верес звичайний (Calluna vulgaris (L.) Hill.) — вічнозелений дуже розгалужений кущик родини вересових (Ericaceae), єдиний вид роду верес (Calluna). Місцево відомий як вереск, вересінь, підбрусничник тощо.

==Морфологія==
Pослина — дуже розгалужений кущик, 30-60 см заввишки. Стебло тонке, розпростерте, легко вкорінюється, з прямостоячими густими (голими або трохи пухнастими) гілочками.
Листки супротивні, сидячі, густо черепитчасторозміщені в чотири ряди, дрібні (1,5-3 мм завдовжки, 0,4-0,7 мм завширшки), коротко-лінійно-ланцетні, тригранні, тупі на верхівці, при основі стрілоподібні, трохи відхилені, дрібно-залозисто-війчасті, по краю коротко-війчасті.
Квітки правильні, дрібні, пониклі, в однобоких довгих китицях, при основі з чотирма трав'янистими прицвітками. Квітконіжки короткі, відхилені або пониклі, виходять з пазух листків. Оцвітина подвійна, чашечка і віночок лілові, лілово-рожеві, часом білі. Чашечка глибока, чотирироздільна, плівчаста, схожа на віночок, частки її тупуваті. Віночок зрослопелюстковий (2-3 мм завдовжки), коротший за чашечку, дзвоникуватий, чотирироздільний, як і чашечка, лишається при плодах. Тичинок вісім з розширеними нитками, пиляки жовтогарячі, при основі з спрямованими донизу дрібнозубчастими, язичкоподібними придатками. Маточка одна, зав'язь верхня, стовпчик з головчастою приймочкою, що виступає із чашечки. Плід — чотиригнізда куляста коробочка (1,5 мм у діаметрі), вкрита білими щетинистими волосками, небагатонасінна.
==Екологічна характеристика==
Росте верес у хвойних і мішаних лісах на порубах, лісосіках, згарищах. Рослина світлолюбна. Цвіте в липні — вересні. Поширена на Поліссі і в Лісостепу. Заготівля можлива в районах поширення.
==Практичне використання==
Медоносна, кормова, лікарська, танідоносна, фарбувальна і декоративна рослина.
Верес дуже добрий осінній медонос, який часто дає продуктивний взяток. Бджоли відвідують верес охоче і беруть багато нектару саме в той період, коли інші високопродуктивні медоноси відцвітають, або вже відцвіли. Взяток з нього сприяє розвиткові розплоду бджіл на зиму. Медопродуктивність його 60-100 кг з 1 га. У теплу малодощову погоду з великих масивів вересу одна бджолосім'я збирає по 8-25 кг меду. Мед з вересу темно-жовтого і червоно-бурого кольору, густий, запашний, трохи терпкуватий. Порівняно з медом з інших рослин він містить більше мінеральних, білкових та інших речовин. у зв'язку з чим при перезимівлі на вересовому меді спостерігається пронос у бджіл. У Латвії бджоли успішно зимують на цьому меді. Відразу ж після підготовки гнізд до зими (кінець серпня — перша половина вересня) кожній сім'ї згодовують 8-10 кг 60-відсоткового цукрового сиропу.
Кормові якості вересу зумовлені наявністю солей кальцію, натрію, калію, фосфору, а також каротину, у зв'язку з чим він дуже корисний для молодняка і лактуючих тварин. За поживністю верес поступається перед луговим і лісовим сіном, але кращий від вівсяної соломи. У 100 кг корму міститься 35 кормових одиниць і до 5 % протеїну.
У маловрожайні на сіно роки верес заготовляють на зиму для годівлі корів і коней. Найбільш поживний верес у фазі цвітіння і дуже корисний навесні, коли мало зелених кормів. Він придатний для приготування трав'яного борошна.
У народній медицині, застосовують траву вересу при лікуванні нирковокам'яної хвороби; ревматизму, при простуді, нервових хворобах, дизентерії, туберкульозі легень, набряканні ніг при серцевих і ниркових захворюваннях, а також безсонні.
У гомеопатії траву вересу — Herba Ericae застосовують при ревматизмі, хворобах сечового міхура. Надземні частини вересу містять таніди (до 7 %). У декоративному садівництві верес рекомендується, для декорування кам'яних гірок, садіння на клумбах, у парках і садах. Декоративний він від ранньої весни до випадання снігу. З молодих пагонів можна добувати жовту фарбу.
==Збирання, переробка та зберігання==
Як лікарську сировину гілки вересу збирають у серпні — вересні, зрізуючи їх секаторами, ножицями чи косою. Сушать у тіні або на горищі, розстилаючи на папері або тканині шаром 5-7 см. Зберігають у коробках.
==Цікаві факти==
Верес (норв. røsslyng) — національна квітка Норвегії.
У Шотландії, у культурі, в якій вереск займає почесне місце, з його листочків видобувають жовтий фарбник для відомої тканини шотландки, з якої шили плед та кілти — національне вбрання шотландців. Використовувався верес і в виробництві вересового елю — традиційного шотландського міцного пива, перша згадка про яке датується 2 століттям до н. е. Шотландію також називають країною вересового меду, а в древній Шотландії верес був зображенним на гербі одного з кланів.
«Вераси» (в перекладі з белоруської — вереси) — популярний в СРСР білоруський гурт.
На честь вересу названо дев'ятий місяць в Українській мові - вересень.
==Ілюстрації==
[[Зображення: 358px-Illustration_Calluna_vulgaris0.jpg|x140px]] [[Зображення:| 449px-Calluna_vulgaris_s.jpgx140px]] [[Зображення: La6qi18Z8LwgnZdsAr1qy1GwCwo.gif|x140px]] [[Зображення: iррр.jpeg|x140px]]
==Див. також==
Calluna vulgaris (L.) Hull.— верес звичайний.
Рос. назва: вереск обыкновенный.
Родина: Ericaceae — вересові.
Невеликий, сильно галузистий кущик, з дрібними вічнозеленими листочками, розміщеними супротивно, тісночерепичасто, в чотири ряди. Квітки зібрані в однобокі грона, які переходять у вкриті листками гілки; лілові або лілово-рожеві, а іноді білі або кремові, на коротких квітоніжках. Цвіте з VII, в VIII і IX. Смак рослини гіркий, в'яжучий; пахне медом. Росте на сухих і вогкуватих піщаних місцях, більше в соснових і мішаних лісах, на галявинах, сухих горбах, на лісових луках. Звичайно в нечорноземній смузі, рідше в чорноземній. Прекрасний медонос, хоча мед з нього темнуватий і дещо гірчить, але дуже корисний.
Збирають вкриті листками гілки з квітами. Сушать у затінку. Містить у собі дубильні речовини (до 7 %), мінеральні солі (кальцій, кремнеземова кислота), цукри, флавонові глікозиди (вважають, що в квітках вересу містяться ще не вивчені діючі речовини, які мають антимікробну дію).
Настій трави вересу — 4 столові ложки на 1 л окропу — вважають хорошим засобом при каменях у нирках; ним користуються при водянці. Настій трави з квіток-суцвіть п'ють як профілактичний засіб проти утворення (як профілактика при схильності) піску, каменів у нирках, навіть після операційного їх видалення.

Як важливий компонент його включають у суміші для лікування від таких захворювань, як цистит (запалення сечового міхура), пієліт (запалення ниркових мисок), елементи крові у сечі внаслідок ниркових кровотеч і таких тяжких захворювань, як нефрити.
Верес входить у суміші трав при катарі шлунка, особливо з підвищеною кислотністю. Ось суміш (нейтралізує кислотність): трави вересу — 40,0 г, золототисячника (2.1.15) — 30,0 г, звіробою (2.1.28) — 40,0 г, холодної м'яти (2.1.35) — 20,0 г і кори крушини (2.1.21) — 20,0 г. Дві столові ложки цієї суміші на півлітра кип'ятку парять не менше ЗО хвилин. Випивають за день у 3—4 прийоми.
Верес застосовують також як засіб, який заспокоює нерви і діє частково снотворно.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

[[Категорія:Ве]]

Файл:Sdgaiud.jpg

2014-01-21T19:06:47Z

Kat`ka:

Вежа

2014-01-21T19:06:15Z

Kat`ka: /* Ілюстрації */

'''Вежа, -жі, '''''ж. ''1) Башня. ''Верх Бескида калинова там же стоїть вежа нова. ''Гол. І. 141. 2) Тюрьма, заключеніе. ''Вежу одсиджує. ''3) Святочная, на праздникъ Пасхи, игра: пять или шесть мужчинъ становится вмѣстѣ, берясь другъ за друга руками, у нихъ на плечахъ еще два или три, у тѣхъ еще одинъ, и такъ ходятъ. См. '''Дзвіниця, Оборіг. '''Гол. І. Объясн. къ изобр. 21.

==Сучасні словники==

Ве́жа, башта (рос. вышка; англ. tower; derrick; нім. Turm) — висока вузька споруда, що має спеціальне призначення, висота якої значно перевищує розміри основи. Основні відмінності вже від інших високих будівель — відсутність розтяжок (консольна конструкція, що закріплена тільки в основі) і невеликий внутрішній об'єм, іноді весь об'єм вежі зайнятий одними лише сходами. Як інженерна будівля вежа відноситься до антенно-мачтових будівель.
Вежі, що не мають внутрішнього об'єму взагалі (ферменні конструкції), також називають вишками.
Найчастіше вишки використовують для розташування на них антенно-фідерного обладнання. Наприклад, оператори сотового зв'язку розміщують на вежах радіорелейні та панельні антени. Якщо висота антенно-щоглової споруди (АМС) більша за 45 метрів, то треба встановити на ній систему світлоогородження,що необхідно для забезпечення безпеки польотів.

==Види==

Вежі бувають:
оборонні (наприклад, сторожові або фортечні вежі, батарейні, мартелло, надбрамні),
міські (ратуші, вокзалу, годинникові) (часто елементами таких веж є великі годинники спеціальної конструкції),
культові (дзвіниця, мінарет),
інженерні (водонапірна, пожежна, радіотелевізійна),
промислові (бурові, силосні, копери, градирні, вітрогенератори, опори лінії електоропередач, солярні вежі (елемент солярної електростанції)),
хмарочоси (Сірс-Тауер в Чикаго, Ель-Фаро Тауерс, Буенос-Айрес та ін.),
розважальні (оглядова, для стрибків з парашутом, для стрибків у воду, лижний трамплін, для вільного падіння (англ. Freefall-Tower),
спостережні (прикордонні, припортові, командно-диспетчерский пункт в аеропорту, обсерваторні)
Оборонна вежа — це висока споруда у фортечній огорожі з кількома ярусами бійниць, призначена для обстрілу підходів до воріт і мурів. Визначними є вежі Московського Кремля (15—17 ст.), в Україні — Кругла вежа в Острозі (16 ст.).
Водонапірна вежа своєрідної архітектури на автостанції в Пирятині (1951) (автомагістраль Київ—Харків).
Синонім — башта: водонапірна башта, пожежна башта, каланча.
Синонім — вишка (зрідка).

==Історія==

Українське слово «башта» почали вживати у XVI столітті. Це слово через чеську і, можливо, через польську мови прийшло в українську з італійської (італ. bastia, від пізньолатинського bastia)[1]. На думку Ласковського[2] російське слово «башня» також вперше зустрічається в XVI ст., в сказаннях князя Курбського. До тих пір вживали слова — «вежа», «стовб», «костер» і «стрільниця». Так слово «вежа» давніше й спершу означало в'язницю, віз, хату. Мовознавці припускають, що це раннє запозичення з польської мови[3]. Вежі будували із глини, дерева, каменю і заліза і мали найрізноманітнішу форму: найпростіші були круглими, багатокутніми та чотирикутніми і мали гострий верх або площадкою із зубцями.
Вежі застосовувалися в цивільній, військовій та церковній архітектурі і мали найрізноманітніші призначення, починаючи з практичних цілей і закінчуючи простим задоволенням естетичного почуття. У фортецях і замках вони служили для оборони і спостереження за ворогом, в церквах — для підвішування дзвонів, в системах водопостачання — для розміщення водяних резервуарів, в обсерваторіях — для астрономічних спостережень, в ратушах, думах, вокзалах і тому подібних громадських спорудах — для розміщення годинників; в поліцейських частинах — для вивішування різних сигналів, наприклад, прапорів, куль, ліхтарів і спостереження за містом в пожежному відношенні; в оптичному телеграфі — для розміщення сигнальних апаратів, і нарешті в морській справі — для запалювання вночі вістових вогнів і розташування парових ревунів та свистків, для попередження кораблів під час туману. Всі ці використання носять практичний характер. Але дуже часто вежі будувалися також або для краси, або щоб з висоти їх милуватися навколишніми видами і, нарешті, просто в ім'я вимоги симетрії.

Час появи веж в архітектурі визначити, звичайно, неможливо, але немає ніякого сумніву, що вежа була одною з перших форм житла, що з'явилися вслід за куренем або первісною хатиною. Зведення подібних жител-веж обумовлювалося для первісної людини необхідністю рятувати себе і родину від диких звірів і від не менш страшного ворога — дикої людини. Справедливість цього припущення підтверджується існуванням і в нинішній час таких жител-веж, там де довго панувало право сильного, як, наприклад, в горах Кавказу.
Давність будівель баштової форми доводиться, по-перше, існуванням веж в багатьох найдавніших архітектурах, по-друге, тією значною роллю, яку вежі грають в найдавніших народних переказах і, по-третє, тим, що на перших же сторінках книги Буття розповідається про побудову знаменитої і величної «Вавилонської вежі», на що люди, звичайно, не наважилися б, якби ця форма споруд не була їм знайома.
Очевидно, що звикнувши з незапам'ятних часів дивитися на вежу як на надійний захист, люди одразу ж застосували її з оборонними цілями, як тільки стали селитися в «містах», тобто в селищах, «огороджених» стінами. Звідси та величезна роль, яку вежі грали майже до XIX ст. у військовій архітектурі всіх народів. Найдавнішими зразками їх слід вважати, звичайно, башти єгипетських і вавилоно-ассірійських фортець, які дійшли до нас у численних зображеннях. І ті й інші були прямокутної форми і увінчувалися зверху зубцями. Деякі з них досягали досить значних розмірів. Греки і римляни точно так посилювали оборону своїх фортець великими зубчастими чотирикутними вежами. У римлян, крім того, вживалися при облогах рухомі дерев'яні вежі, які будувалися з дерева, мали звичайно кілька поверхів і покривалися сирими шкірами, для захисту від підпалу. Внизу містився «баран», яким під час облоги намагалися розбити низ стіни, а вгорі перебували солдати, які вражали захисників фортеці, і іноді самі перекидалися на фортечну стіну для рукопашного бою.
Але найпомітнішу роль в Європі башти грали в Середньовіччя: укріплені міста і замки буквально обліплені вежами. Призначення їх полягало головним чином в посиленні оборони стіни - виступаючи з-за площини стіни своїми боками, вони давали можливість стріляти зі своїх бічних частин уздовж стіни по нападниках, яких таким чином можна було вражати не лише з обличчя, а й з боків. Для цього вежі звичайно містилися на кутах, а якщо довжина стіни між кутами перевищувала дальність польоту стріли (близько 150 щитів), то і в проміжку між ними, тобто в середині стіни також зводилися вежі. Вони звичайно значно перевищували міську стіну і складалися з декількох поверхів, з відкритою обороною нагорі. Середні поверхи також іноді пристосовувались до оборони, для чого в них пробивалися «стрільниці» або «бійниці», тобто вузькі отвори для стрільби. Крім оборони міст, башти служили також для оборони замків та для інших цілей, як, наприклад, для утримання наглядових загонів у завойованій країні, для передачі звісток з допомогою умовних знаків тощо. З появою вогнепальної зброї та удосконаленням артилерії вежі були замінені бастіонами.
Згодом знову були спроби посилення укріплених пунктів вежами, влаштованими відповідно до вимог сучасної військової науки. Так, наприкінці XVI століття Альбрехт Дюрер пропонував різні системи веж, пристосованих до вогнепальної оборони. Потім питанням цим займалися Паган, Монталамбера, а пізніше — австрійський ерцгерцог Максиміліан.
Удосконалення та поширення нарізних знарядь породило в XIX столітті будову веж на зовсім нових засадах. Гарматні башти, які металеві, бронезахищені і обертаються, влаштовувалися на особливо важливих пунктах, де за звичайної системи укріплень через тісняву не можна поставити знаряддям обстрілу. Перша ідея побудови залізних обертових веж належить капітану Кольза (1854). Потім запропоновано було багато різних систем подібних веж, як для сухопутної оборони, так і для флоту. З них в кінці XIX століття була найуживанішою система Грюзона. Його вежа циліндричної фірми мала в діаметрі до 20 футів, верхня частина її мала форму купола. Вежа оберталася по рейках (система зубчастих коліс і шестерень) 4-ма людьми, які знаходились в особливій подбаштовій частині споруди. Башта оточувалася земляним валом, над яким їй давали до 5,5 футів перевищення.
Крім веж, замків і фортець у Європі знаходиться не мало веж, які відомі своєю красою, положенням або історичними спогадами. Так, наприклад, Мишача вежа на середині Рейну, у Бінгена, де з суден збиралася насильницька данина, башта собору св. Стефана у Відні, вежа Хиральда в Севільї, вежа св. Маржа у Венеції, з якої відкривається дивовижний вид на все місто, похила вежа в Пізі і похилі башти в Болоні — Азінелла і Гарізенда і, нарешті, найвідоміша — залізна Ейфелева вежа в Парижі.
На території Київської Русі, України та Росії вежі також будувалися з незапам'ятних часів і згадуються на перших же сторінках наших літописів. Спочатку вони були безсумнівно дерев'яні, тому що всі наші фортеці були теж дерев'яні. Форма їх була чотирикутна, шестигранна і восьмигранна. Навіть у таку порівняно пізню епоху як XVI ст. кам'яних і цегляних стін, а отже і веж було надзвичайно мало, за винятком, хіба що, монастирів, які найчастіше обносилися кам'яними стінами. Котошіхін свідчить, що за царя Олексія Михайловича було всього лише двадцять міст, які мали кам'яні стіни. Інші мали зміцнення дерев'яні або земляні, а деякі, як наприклад, Ярославль, мали дерев'яні стіни та цегляні вежі. Кількість веж у містах було дуже різним і залежало від довжини стіни; так наприклад, в Астрахані було десять веж, в Воронежі — сімнадцять, в Архангельську — дев'ять, в Тотьмі — сім. Висота, форма і розміри їх були також дуже різноманітні навіть в одному і тому ж місті, як це яскраво свідчать вежі московського Кремля та багато літописних джерел. Іноді вони мали дуже високі покрівлі; відомі навіть приклади, що покрівля була вища за саму вежу, прикладом чого може служити одна вежа в Олонце, яка мала п'ять сажень висоти, а покрівля її - шість саж. Вежі рідко бували квадратні, а найчастіше прямокутні, наприклад, чотири саженя в довжину і два з половиною ширини; найпоширенішою була вежа трьох саженів у довжину і двох у ширину. Вежі всередині по висоті звичайно поділялися полами на яруси або поверхи, їх підлога називалися «мостами». Ярусів бувало звичайно три: нижній або «підошовний», середній і верхній. У кожному ярусі влаштовувався свій «бій» — у нижньому стріляли з гармат і тому він називався «гарматним», у верхніх двох — із пищалей і мушкетів, а тому вони називалися "піщальними і мушкетними". Іноді, втім, бої робилися або в одному тільки середньому, або верхньому ярусі, а інші були глухі. Ходи в баштах були або зовні, або всередині. Назви башт були дуже різні і знаходилися в залежності від їх місця, призначення, урочища, надворотного образу та інших чинників. Так, наприклад, вежі, що стояли в кутах, називалися «прутами», посередині стіни — «середніми»; вежі з воротами — «проїзжими», «ворітніми» або «на воротах»; без воріт — «глухими». «Таємними» вежами називалися такі, які ставилися над водяною "схованкою" поблизу річки, під ними влаштовувався колодязь, що мав приховане сполучення з річкою або ж з під них йшли підземні ходи зі зрубами на річку довжиною іноді більше 10 саженів. «Водними» називалися ті, де був виїзд до річки; в московському Кремлі була «Водовзвідна» вежа, в якій підіймали воду з Москви річки в царський палац . У монастирських огорожах вежі нерідко називалися за назвою служб, що в них містилися, як, наприклад, «квасоварна», «пивоварна» тощо.
Крім цих загальних назв у веж були ще імена власні, які походили від урочищ, як, наприклад, «Боровицька», «Новинський», або від свят, образів і церков, наприклад, Троїцька, Спаська, Микільська, Костянтино-Еленінская та інші. Іноді на покрівлі веж влаштовувалися горища, клітини або караулки для дозору, які називалися «вишками», від чого і самі вежі цього виду називалися «вишками». Число проїзжих веж залежало від величини міста; у великих — було по кілька, в московському Кремлі, наприклад, п'ять, а в маленьких — не менше двох; це робилося, очевидно, з тією метою, щоб гарнізон міг врятуватися через інші ворота, коли в якісь із них вривається сильніший ворог, інакше він був би перебитий в тих самих стінах, які йому служили захистом.
Ворота, зрозуміло, були самою слабкою частиною фортеці і тому особливо сильно зміцнювалися вежами; вежі ставилися з боків воріт, ми це бачимо, наприклад, в Кремлі Ростова або в огорожі Борисоглібського монастиря Ярославської області, або ж перед ворітної вежею влаштовувався особливий, обнесений стіною зубчастої дворик, на який вели перші ворота - з цього дворика під вежею у фортецю вели другі ворота. Вигода такої побудови полягала в тому, що ворога, який прорвався через перші ворота, можна було перебити на передньому дворику перш, ніж він встигне прорватися через другі ворота. Прикладами такоої архітектури є Спаська, Микільська та Троїцька вежі московського Кремля. Іноді перед ворітною вежею із зовнішнього боку кріпосного рову ставилася окрема вежа, яка становила передмостові укріплення і захищала міст, що вів до кріпосних воріт. Зразком подібних веж може служити так звана «Кутаф'єва» вежа, що стоїть напроти Троїцьких воріт московського Кремля. Ворота в баштах були звичайно дуже товсті і широкі, через що і самі воротні башти були набагато більші від інших, наприклад, мали близько семи саженів в довжину і ширину. Ворота ці робилися з дуба, оббивалися іноді залізом і замикалися величезними замками і засувами.
У мирний час ворота не зачинялися, а тільки на ніч опускалася зверху грати; ці рухомі гратчасті ворота розміщувалися всередині, нагорі воріт в особливих гніздах і робилися з метою, щоб їх можна було опустити в рішучу хвилину і поставити несподівану перешкоду перед супротивником.
Зовні вежі під воротами містився звичайно образ святого або святої, який давав назву вежі, іноді ж у фортечних вежах над воротами влаштовувалися маленькі церкви, а в монастирських мурах ми бачимо це майже постійно. Крім того, на проїзжих вежах влаштовували бойові дзвінниці і вістовий дзвін, який називався іноді «сполошний», бо в нього били на «сполох» або скликали народ. Разом з вістовим дзвоном ставилося також «вістова» гармата, яка служила для подачі різних сигналів. На інших вежах також іноді підвішували дзвони; в них дзвонили при вилазках для підняття бойового духу під час бою з ворогами. У темні ночі на вежах запалювалися над воротами свічки в слюдяних ліхтарях.
У старих містах і монастирях збереглося, на щастя, багато веж, з яких немало вирізняються надзвичайно витонченими і художніми формами. Перше місце між ними, звичайно, займають за красою вежі московського Кремля; — потім слід вказати на вежі Великого Новгорода, Ростова, Ярославля, Нижнього Новгорода, Коломни, Тули, Зарайська, Смоленська, Пскова та Астрахані; до числа монастирських огорож з найбільш красивими і найкраще збереженими вежами можна віднести огорожі монастирів — Новодівичого, Донського і Симонова в Москві, Троїце-Сергієвої лаври в Московській області, Іпатіївського — Костромської області, Спасо-Евеіміева — в Суздалі, Борисоглібського — в Ярославській області, Прилуцького у Вологді, Кирило-Білозерського в Новгородської області та Соловецького — на Білому морі. Крім веж різних кремлів і монастирів є не мало окремих веж, які користуються значною популярністю, такі, наприклад, як Сухарева вежа в Москві, відома в народі під назвою «нареченої Івана Великого», Меншикова вежа (там же), Евемієва вежа в Новгороді, Сумбекіна вежа в Казані, Белавінська і Столпенська вежа в Польщі поблизу Холма, і Кам'янець-Литовська вежа в Білорусії в Гродненській області

==Приклад==

Вежа бурова (рос. вышка буровая; англ. (drilling) derrick, (drilling) mast; нім. Bohrturm) — окрема споруда, яка застосовується при спорудженні бурової свердловини.

==Відомі вежі==

Нижче наводиться декілька прикладів найвідоміших та найвищих веж:
Вавілонська вежа — легендарна вежа, про яку згадується у Біблії.
Александрійський маяк - легендарний маяк, одне з семи чудес світу, Александрія, Єгипет (не зберігся)
Єрихонська вежа 8,25 м - найдавніша вежа, що збереглася до сьогодні (IX ст. до н. е.)[4].
«Дубайська вежа» — Бурдж Халіфа — найвища будівля у світі з 2009 року, 828 м (Об'єднані Арабські Емірати)
Варшавська радіощогла 646,38 м, Варшава, Польща
Токійське Небесне дерево 634 м, Токіо , Японія
Абраж аль-Баіт 601 м, Мекка, Саудівська Аравія
Телевежа Гуанчжоу 600 м, Гуанчжоу, Китай
Сі-Ен Тауер 553 м, Торонто, Канада
Останкінська телевежа 540 м, Москва, Росія
Тайбей 101 449,2 м (509,2 м з антеною), Тайбей, Тайвань
Східна перлина 468 м, Шанхай, Китай
Всесвітній торговий центр, північна вежа - 417 м, південна - 415 м, Нью-Йорк, США, зруйнований у результаті терористичного акту 11 вересня 2001.
Київська телевежа 385 м, Київ, Україна
Емпайр-Стейт-Білдінг 381 м (448 м з антеною), Нью-Йорк, США, найвища споруда у світі з 1931 до 1954 року.
Берлінська телевежа, 368 м, Берлін, Німеччина
Європатурм 337,5, Франкфурт-на-Майні, Німеччина
Токійська вежа 332, Токіо, Японія
Ейфелева вежа 324 м, Париж, Франція, найвища споруда у світі з 1889 до 1930 року.
Крайслер Білдінг 282 м (319,9 з антеною), Нью-Йорк, США, найвища споруда у світі з 1930 до 1931 року.
Броварська радіовежа 259,6 м, Бровари, Україна
Харківська телевежа 242,5, Харків, Україна
Вежа Сентеч 234 м, Йоганесбург, ПАР
Мелітопольська ретранслююча телевежа 216 м, Мелітополь, Україна
Одеська телевежа 199 м, Одеса, Україна
Львівська телевежа 192, Львів, Україна
Монумент ідеям Чучхе 147 м, Пхеньян, Північна Корея
Вежа Шухова у Москві, 148,3 м, Росія
Велика лаврська дзвіниця 96,52, Київ, Україна
Годинникова вежа вестмінстерського палацу 96,3 м, Лондон, Велика Британія.
Кутб-Мінар 72,6 м, Делі, Індія, найвищий у світі цегляний мінарет (1193-1368).
Аджигольський маяк 64 м, поблизу села Рибальче Голопристанського району Херсонської області, Україна, найвищий маяк України, має особливу гіперболоїдну форму (1911).
Пізанська вежа 56 м, Піза, Італія
Вежа Геркулеса 55 м, Ла-Корунья, Галісія, Іспанія, найдавніший у світі маяк, що зберігся до сьогодні (I ст. н. е., перебудована в 1791 році).
Спаська вежа — головна вежа московського Кремля, Росія.
Вежі Сан-Джіміньяно, пам'ятка в списку Світової спадщини, Італія
Вежа Зенона - найдавніша вежа на території України (II ст. до н. е.), Херсонес
Воронцовський маяк, Одеса, Україна
Кам'янецька вежа, Кам'янець, Білорусія
Башта Стефана Баторія, Кам'янець-Подільський, Україна
Захаржевська башта, Кам'янець-Подільський, Україна

==Ілюстрації==
[[Зображення: башняi.jpeg|x140px]] [[Зображення: iорирпеен.jpeg|x140px]] [[Зображення: 95238_232.jpg|x140px]] [[Зображення: sdgaiud.jpg |x140px]]

==Див. також==

Е́йфелева ве́жа (фр. la Tour Eiffel) — архітектурна пам'ятка Парижа, розміщена на Марсовому полі, символ сучасної Франції. Вежу названо на честь її конструктора Густава Ейфеля. Сам Ейфель називав її 300-метровою вежею (фр. tour de 300 mètres), інша, народна назва — фр. La dame de fer (Залізна леді). Популярний туристичний об'єкт, щорічно приймає понад 6 мільйонів відвідувачів. У 2007 році на вежі побувало 6 893 000 осіб, що на 78 000 відвідувачів більше ніж у 2006, а за її історію з 1889 до 31 грудня 2007 року — 236 445 812 осіб. Вежа стала найвідвідуванішою і найфотографованішою туристичною пам'яткою світу.

Була зведена як тимчасова споруда та використовувалася як символ і вхідна арка паризької Всесвітньої виставки 1889 року (проходила в палаці Трокадеро з 6 травня до 31 жовтня). Вежу збирались розібрати через деякий час після завершення виставки, але завдяки уже встановленим там радіоантенам це рішення було скасоване.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Вежа

2014-01-21T19:04:11Z

Kat`ka: /* Ілюстрації */

'''Вежа, -жі, '''''ж. ''1) Башня. ''Верх Бескида калинова там же стоїть вежа нова. ''Гол. І. 141. 2) Тюрьма, заключеніе. ''Вежу одсиджує. ''3) Святочная, на праздникъ Пасхи, игра: пять или шесть мужчинъ становится вмѣстѣ, берясь другъ за друга руками, у нихъ на плечахъ еще два или три, у тѣхъ еще одинъ, и такъ ходятъ. См. '''Дзвіниця, Оборіг. '''Гол. І. Объясн. къ изобр. 21.

==Сучасні словники==

Ве́жа, башта (рос. вышка; англ. tower; derrick; нім. Turm) — висока вузька споруда, що має спеціальне призначення, висота якої значно перевищує розміри основи. Основні відмінності вже від інших високих будівель — відсутність розтяжок (консольна конструкція, що закріплена тільки в основі) і невеликий внутрішній об'єм, іноді весь об'єм вежі зайнятий одними лише сходами. Як інженерна будівля вежа відноситься до антенно-мачтових будівель.
Вежі, що не мають внутрішнього об'єму взагалі (ферменні конструкції), також називають вишками.
Найчастіше вишки використовують для розташування на них антенно-фідерного обладнання. Наприклад, оператори сотового зв'язку розміщують на вежах радіорелейні та панельні антени. Якщо висота антенно-щоглової споруди (АМС) більша за 45 метрів, то треба встановити на ній систему світлоогородження,що необхідно для забезпечення безпеки польотів.

==Види==

Вежі бувають:
оборонні (наприклад, сторожові або фортечні вежі, батарейні, мартелло, надбрамні),
міські (ратуші, вокзалу, годинникові) (часто елементами таких веж є великі годинники спеціальної конструкції),
культові (дзвіниця, мінарет),
інженерні (водонапірна, пожежна, радіотелевізійна),
промислові (бурові, силосні, копери, градирні, вітрогенератори, опори лінії електоропередач, солярні вежі (елемент солярної електростанції)),
хмарочоси (Сірс-Тауер в Чикаго, Ель-Фаро Тауерс, Буенос-Айрес та ін.),
розважальні (оглядова, для стрибків з парашутом, для стрибків у воду, лижний трамплін, для вільного падіння (англ. Freefall-Tower),
спостережні (прикордонні, припортові, командно-диспетчерский пункт в аеропорту, обсерваторні)
Оборонна вежа — це висока споруда у фортечній огорожі з кількома ярусами бійниць, призначена для обстрілу підходів до воріт і мурів. Визначними є вежі Московського Кремля (15—17 ст.), в Україні — Кругла вежа в Острозі (16 ст.).
Водонапірна вежа своєрідної архітектури на автостанції в Пирятині (1951) (автомагістраль Київ—Харків).
Синонім — башта: водонапірна башта, пожежна башта, каланча.
Синонім — вишка (зрідка).

==Історія==

Українське слово «башта» почали вживати у XVI столітті. Це слово через чеську і, можливо, через польську мови прийшло в українську з італійської (італ. bastia, від пізньолатинського bastia)[1]. На думку Ласковського[2] російське слово «башня» також вперше зустрічається в XVI ст., в сказаннях князя Курбського. До тих пір вживали слова — «вежа», «стовб», «костер» і «стрільниця». Так слово «вежа» давніше й спершу означало в'язницю, віз, хату. Мовознавці припускають, що це раннє запозичення з польської мови[3]. Вежі будували із глини, дерева, каменю і заліза і мали найрізноманітнішу форму: найпростіші були круглими, багатокутніми та чотирикутніми і мали гострий верх або площадкою із зубцями.
Вежі застосовувалися в цивільній, військовій та церковній архітектурі і мали найрізноманітніші призначення, починаючи з практичних цілей і закінчуючи простим задоволенням естетичного почуття. У фортецях і замках вони служили для оборони і спостереження за ворогом, в церквах — для підвішування дзвонів, в системах водопостачання — для розміщення водяних резервуарів, в обсерваторіях — для астрономічних спостережень, в ратушах, думах, вокзалах і тому подібних громадських спорудах — для розміщення годинників; в поліцейських частинах — для вивішування різних сигналів, наприклад, прапорів, куль, ліхтарів і спостереження за містом в пожежному відношенні; в оптичному телеграфі — для розміщення сигнальних апаратів, і нарешті в морській справі — для запалювання вночі вістових вогнів і розташування парових ревунів та свистків, для попередження кораблів під час туману. Всі ці використання носять практичний характер. Але дуже часто вежі будувалися також або для краси, або щоб з висоти їх милуватися навколишніми видами і, нарешті, просто в ім'я вимоги симетрії.

Час появи веж в архітектурі визначити, звичайно, неможливо, але немає ніякого сумніву, що вежа була одною з перших форм житла, що з'явилися вслід за куренем або первісною хатиною. Зведення подібних жител-веж обумовлювалося для первісної людини необхідністю рятувати себе і родину від диких звірів і від не менш страшного ворога — дикої людини. Справедливість цього припущення підтверджується існуванням і в нинішній час таких жител-веж, там де довго панувало право сильного, як, наприклад, в горах Кавказу.
Давність будівель баштової форми доводиться, по-перше, існуванням веж в багатьох найдавніших архітектурах, по-друге, тією значною роллю, яку вежі грають в найдавніших народних переказах і, по-третє, тим, що на перших же сторінках книги Буття розповідається про побудову знаменитої і величної «Вавилонської вежі», на що люди, звичайно, не наважилися б, якби ця форма споруд не була їм знайома.
Очевидно, що звикнувши з незапам'ятних часів дивитися на вежу як на надійний захист, люди одразу ж застосували її з оборонними цілями, як тільки стали селитися в «містах», тобто в селищах, «огороджених» стінами. Звідси та величезна роль, яку вежі грали майже до XIX ст. у військовій архітектурі всіх народів. Найдавнішими зразками їх слід вважати, звичайно, башти єгипетських і вавилоно-ассірійських фортець, які дійшли до нас у численних зображеннях. І ті й інші були прямокутної форми і увінчувалися зверху зубцями. Деякі з них досягали досить значних розмірів. Греки і римляни точно так посилювали оборону своїх фортець великими зубчастими чотирикутними вежами. У римлян, крім того, вживалися при облогах рухомі дерев'яні вежі, які будувалися з дерева, мали звичайно кілька поверхів і покривалися сирими шкірами, для захисту від підпалу. Внизу містився «баран», яким під час облоги намагалися розбити низ стіни, а вгорі перебували солдати, які вражали захисників фортеці, і іноді самі перекидалися на фортечну стіну для рукопашного бою.
Але найпомітнішу роль в Європі башти грали в Середньовіччя: укріплені міста і замки буквально обліплені вежами. Призначення їх полягало головним чином в посиленні оборони стіни - виступаючи з-за площини стіни своїми боками, вони давали можливість стріляти зі своїх бічних частин уздовж стіни по нападниках, яких таким чином можна було вражати не лише з обличчя, а й з боків. Для цього вежі звичайно містилися на кутах, а якщо довжина стіни між кутами перевищувала дальність польоту стріли (близько 150 щитів), то і в проміжку між ними, тобто в середині стіни також зводилися вежі. Вони звичайно значно перевищували міську стіну і складалися з декількох поверхів, з відкритою обороною нагорі. Середні поверхи також іноді пристосовувались до оборони, для чого в них пробивалися «стрільниці» або «бійниці», тобто вузькі отвори для стрільби. Крім оборони міст, башти служили також для оборони замків та для інших цілей, як, наприклад, для утримання наглядових загонів у завойованій країні, для передачі звісток з допомогою умовних знаків тощо. З появою вогнепальної зброї та удосконаленням артилерії вежі були замінені бастіонами.
Згодом знову були спроби посилення укріплених пунктів вежами, влаштованими відповідно до вимог сучасної військової науки. Так, наприкінці XVI століття Альбрехт Дюрер пропонував різні системи веж, пристосованих до вогнепальної оборони. Потім питанням цим займалися Паган, Монталамбера, а пізніше — австрійський ерцгерцог Максиміліан.
Удосконалення та поширення нарізних знарядь породило в XIX столітті будову веж на зовсім нових засадах. Гарматні башти, які металеві, бронезахищені і обертаються, влаштовувалися на особливо важливих пунктах, де за звичайної системи укріплень через тісняву не можна поставити знаряддям обстрілу. Перша ідея побудови залізних обертових веж належить капітану Кольза (1854). Потім запропоновано було багато різних систем подібних веж, як для сухопутної оборони, так і для флоту. З них в кінці XIX століття була найуживанішою система Грюзона. Його вежа циліндричної фірми мала в діаметрі до 20 футів, верхня частина її мала форму купола. Вежа оберталася по рейках (система зубчастих коліс і шестерень) 4-ма людьми, які знаходились в особливій подбаштовій частині споруди. Башта оточувалася земляним валом, над яким їй давали до 5,5 футів перевищення.
Крім веж, замків і фортець у Європі знаходиться не мало веж, які відомі своєю красою, положенням або історичними спогадами. Так, наприклад, Мишача вежа на середині Рейну, у Бінгена, де з суден збиралася насильницька данина, башта собору св. Стефана у Відні, вежа Хиральда в Севільї, вежа св. Маржа у Венеції, з якої відкривається дивовижний вид на все місто, похила вежа в Пізі і похилі башти в Болоні — Азінелла і Гарізенда і, нарешті, найвідоміша — залізна Ейфелева вежа в Парижі.
На території Київської Русі, України та Росії вежі також будувалися з незапам'ятних часів і згадуються на перших же сторінках наших літописів. Спочатку вони були безсумнівно дерев'яні, тому що всі наші фортеці були теж дерев'яні. Форма їх була чотирикутна, шестигранна і восьмигранна. Навіть у таку порівняно пізню епоху як XVI ст. кам'яних і цегляних стін, а отже і веж було надзвичайно мало, за винятком, хіба що, монастирів, які найчастіше обносилися кам'яними стінами. Котошіхін свідчить, що за царя Олексія Михайловича було всього лише двадцять міст, які мали кам'яні стіни. Інші мали зміцнення дерев'яні або земляні, а деякі, як наприклад, Ярославль, мали дерев'яні стіни та цегляні вежі. Кількість веж у містах було дуже різним і залежало від довжини стіни; так наприклад, в Астрахані було десять веж, в Воронежі — сімнадцять, в Архангельську — дев'ять, в Тотьмі — сім. Висота, форма і розміри їх були також дуже різноманітні навіть в одному і тому ж місті, як це яскраво свідчать вежі московського Кремля та багато літописних джерел. Іноді вони мали дуже високі покрівлі; відомі навіть приклади, що покрівля була вища за саму вежу, прикладом чого може служити одна вежа в Олонце, яка мала п'ять сажень висоти, а покрівля її - шість саж. Вежі рідко бували квадратні, а найчастіше прямокутні, наприклад, чотири саженя в довжину і два з половиною ширини; найпоширенішою була вежа трьох саженів у довжину і двох у ширину. Вежі всередині по висоті звичайно поділялися полами на яруси або поверхи, їх підлога називалися «мостами». Ярусів бувало звичайно три: нижній або «підошовний», середній і верхній. У кожному ярусі влаштовувався свій «бій» — у нижньому стріляли з гармат і тому він називався «гарматним», у верхніх двох — із пищалей і мушкетів, а тому вони називалися "піщальними і мушкетними". Іноді, втім, бої робилися або в одному тільки середньому, або верхньому ярусі, а інші були глухі. Ходи в баштах були або зовні, або всередині. Назви башт були дуже різні і знаходилися в залежності від їх місця, призначення, урочища, надворотного образу та інших чинників. Так, наприклад, вежі, що стояли в кутах, називалися «прутами», посередині стіни — «середніми»; вежі з воротами — «проїзжими», «ворітніми» або «на воротах»; без воріт — «глухими». «Таємними» вежами називалися такі, які ставилися над водяною "схованкою" поблизу річки, під ними влаштовувався колодязь, що мав приховане сполучення з річкою або ж з під них йшли підземні ходи зі зрубами на річку довжиною іноді більше 10 саженів. «Водними» називалися ті, де був виїзд до річки; в московському Кремлі була «Водовзвідна» вежа, в якій підіймали воду з Москви річки в царський палац . У монастирських огорожах вежі нерідко називалися за назвою служб, що в них містилися, як, наприклад, «квасоварна», «пивоварна» тощо.
Крім цих загальних назв у веж були ще імена власні, які походили від урочищ, як, наприклад, «Боровицька», «Новинський», або від свят, образів і церков, наприклад, Троїцька, Спаська, Микільська, Костянтино-Еленінская та інші. Іноді на покрівлі веж влаштовувалися горища, клітини або караулки для дозору, які називалися «вишками», від чого і самі вежі цього виду називалися «вишками». Число проїзжих веж залежало від величини міста; у великих — було по кілька, в московському Кремлі, наприклад, п'ять, а в маленьких — не менше двох; це робилося, очевидно, з тією метою, щоб гарнізон міг врятуватися через інші ворота, коли в якісь із них вривається сильніший ворог, інакше він був би перебитий в тих самих стінах, які йому служили захистом.
Ворота, зрозуміло, були самою слабкою частиною фортеці і тому особливо сильно зміцнювалися вежами; вежі ставилися з боків воріт, ми це бачимо, наприклад, в Кремлі Ростова або в огорожі Борисоглібського монастиря Ярославської області, або ж перед ворітної вежею влаштовувався особливий, обнесений стіною зубчастої дворик, на який вели перші ворота - з цього дворика під вежею у фортецю вели другі ворота. Вигода такої побудови полягала в тому, що ворога, який прорвався через перші ворота, можна було перебити на передньому дворику перш, ніж він встигне прорватися через другі ворота. Прикладами такоої архітектури є Спаська, Микільська та Троїцька вежі московського Кремля. Іноді перед ворітною вежею із зовнішнього боку кріпосного рову ставилася окрема вежа, яка становила передмостові укріплення і захищала міст, що вів до кріпосних воріт. Зразком подібних веж може служити так звана «Кутаф'єва» вежа, що стоїть напроти Троїцьких воріт московського Кремля. Ворота в баштах були звичайно дуже товсті і широкі, через що і самі воротні башти були набагато більші від інших, наприклад, мали близько семи саженів в довжину і ширину. Ворота ці робилися з дуба, оббивалися іноді залізом і замикалися величезними замками і засувами.
У мирний час ворота не зачинялися, а тільки на ніч опускалася зверху грати; ці рухомі гратчасті ворота розміщувалися всередині, нагорі воріт в особливих гніздах і робилися з метою, щоб їх можна було опустити в рішучу хвилину і поставити несподівану перешкоду перед супротивником.
Зовні вежі під воротами містився звичайно образ святого або святої, який давав назву вежі, іноді ж у фортечних вежах над воротами влаштовувалися маленькі церкви, а в монастирських мурах ми бачимо це майже постійно. Крім того, на проїзжих вежах влаштовували бойові дзвінниці і вістовий дзвін, який називався іноді «сполошний», бо в нього били на «сполох» або скликали народ. Разом з вістовим дзвоном ставилося також «вістова» гармата, яка служила для подачі різних сигналів. На інших вежах також іноді підвішували дзвони; в них дзвонили при вилазках для підняття бойового духу під час бою з ворогами. У темні ночі на вежах запалювалися над воротами свічки в слюдяних ліхтарях.
У старих містах і монастирях збереглося, на щастя, багато веж, з яких немало вирізняються надзвичайно витонченими і художніми формами. Перше місце між ними, звичайно, займають за красою вежі московського Кремля; — потім слід вказати на вежі Великого Новгорода, Ростова, Ярославля, Нижнього Новгорода, Коломни, Тули, Зарайська, Смоленська, Пскова та Астрахані; до числа монастирських огорож з найбільш красивими і найкраще збереженими вежами можна віднести огорожі монастирів — Новодівичого, Донського і Симонова в Москві, Троїце-Сергієвої лаври в Московській області, Іпатіївського — Костромської області, Спасо-Евеіміева — в Суздалі, Борисоглібського — в Ярославській області, Прилуцького у Вологді, Кирило-Білозерського в Новгородської області та Соловецького — на Білому морі. Крім веж різних кремлів і монастирів є не мало окремих веж, які користуються значною популярністю, такі, наприклад, як Сухарева вежа в Москві, відома в народі під назвою «нареченої Івана Великого», Меншикова вежа (там же), Евемієва вежа в Новгороді, Сумбекіна вежа в Казані, Белавінська і Столпенська вежа в Польщі поблизу Холма, і Кам'янець-Литовська вежа в Білорусії в Гродненській області

==Приклад==

Вежа бурова (рос. вышка буровая; англ. (drilling) derrick, (drilling) mast; нім. Bohrturm) — окрема споруда, яка застосовується при спорудженні бурової свердловини.

==Відомі вежі==

Нижче наводиться декілька прикладів найвідоміших та найвищих веж:
Вавілонська вежа — легендарна вежа, про яку згадується у Біблії.
Александрійський маяк - легендарний маяк, одне з семи чудес світу, Александрія, Єгипет (не зберігся)
Єрихонська вежа 8,25 м - найдавніша вежа, що збереглася до сьогодні (IX ст. до н. е.)[4].
«Дубайська вежа» — Бурдж Халіфа — найвища будівля у світі з 2009 року, 828 м (Об'єднані Арабські Емірати)
Варшавська радіощогла 646,38 м, Варшава, Польща
Токійське Небесне дерево 634 м, Токіо , Японія
Абраж аль-Баіт 601 м, Мекка, Саудівська Аравія
Телевежа Гуанчжоу 600 м, Гуанчжоу, Китай
Сі-Ен Тауер 553 м, Торонто, Канада
Останкінська телевежа 540 м, Москва, Росія
Тайбей 101 449,2 м (509,2 м з антеною), Тайбей, Тайвань
Східна перлина 468 м, Шанхай, Китай
Всесвітній торговий центр, північна вежа - 417 м, південна - 415 м, Нью-Йорк, США, зруйнований у результаті терористичного акту 11 вересня 2001.
Київська телевежа 385 м, Київ, Україна
Емпайр-Стейт-Білдінг 381 м (448 м з антеною), Нью-Йорк, США, найвища споруда у світі з 1931 до 1954 року.
Берлінська телевежа, 368 м, Берлін, Німеччина
Європатурм 337,5, Франкфурт-на-Майні, Німеччина
Токійська вежа 332, Токіо, Японія
Ейфелева вежа 324 м, Париж, Франція, найвища споруда у світі з 1889 до 1930 року.
Крайслер Білдінг 282 м (319,9 з антеною), Нью-Йорк, США, найвища споруда у світі з 1930 до 1931 року.
Броварська радіовежа 259,6 м, Бровари, Україна
Харківська телевежа 242,5, Харків, Україна
Вежа Сентеч 234 м, Йоганесбург, ПАР
Мелітопольська ретранслююча телевежа 216 м, Мелітополь, Україна
Одеська телевежа 199 м, Одеса, Україна
Львівська телевежа 192, Львів, Україна
Монумент ідеям Чучхе 147 м, Пхеньян, Північна Корея
Вежа Шухова у Москві, 148,3 м, Росія
Велика лаврська дзвіниця 96,52, Київ, Україна
Годинникова вежа вестмінстерського палацу 96,3 м, Лондон, Велика Британія.
Кутб-Мінар 72,6 м, Делі, Індія, найвищий у світі цегляний мінарет (1193-1368).
Аджигольський маяк 64 м, поблизу села Рибальче Голопристанського району Херсонської області, Україна, найвищий маяк України, має особливу гіперболоїдну форму (1911).
Пізанська вежа 56 м, Піза, Італія
Вежа Геркулеса 55 м, Ла-Корунья, Галісія, Іспанія, найдавніший у світі маяк, що зберігся до сьогодні (I ст. н. е., перебудована в 1791 році).
Спаська вежа — головна вежа московського Кремля, Росія.
Вежі Сан-Джіміньяно, пам'ятка в списку Світової спадщини, Італія
Вежа Зенона - найдавніша вежа на території України (II ст. до н. е.), Херсонес
Воронцовський маяк, Одеса, Україна
Кам'янецька вежа, Кам'янець, Білорусія
Башта Стефана Баторія, Кам'янець-Подільський, Україна
Захаржевська башта, Кам'янець-Подільський, Україна

==Ілюстрації==
[[Зображення: башняi.jpeg|x140px]] [[Зображення: iорирпеен.jpeg|x140px]] [[Зображення: 95238_232.jpg|x140px]][[Зображення: башняi.jpeg|x140px]]

==Див. також==

Е́йфелева ве́жа (фр. la Tour Eiffel) — архітектурна пам'ятка Парижа, розміщена на Марсовому полі, символ сучасної Франції. Вежу названо на честь її конструктора Густава Ейфеля. Сам Ейфель називав її 300-метровою вежею (фр. tour de 300 mètres), інша, народна назва — фр. La dame de fer (Залізна леді). Популярний туристичний об'єкт, щорічно приймає понад 6 мільйонів відвідувачів. У 2007 році на вежі побувало 6 893 000 осіб, що на 78 000 відвідувачів більше ніж у 2006, а за її історію з 1889 до 31 грудня 2007 року — 236 445 812 осіб. Вежа стала найвідвідуванішою і найфотографованішою туристичною пам'яткою світу.

Була зведена як тимчасова споруда та використовувалася як символ і вхідна арка паризької Всесвітньої виставки 1889 року (проходила в палаці Трокадеро з 6 травня до 31 жовтня). Вежу збирались розібрати через деякий час після завершення виставки, але завдяки уже встановленим там радіоантенам це рішення було скасоване.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Файл:95238 232.jpg

2014-01-21T19:02:51Z

Kat`ka:

Файл:Башняi.jpeg

2014-01-21T19:02:14Z

Kat`ka:

Файл:Iорирпеен.jpeg

2014-01-21T19:01:31Z

Kat`ka:

Файл:I1.jpeg

2014-01-21T18:57:03Z

Kat`ka:

Вежа

2014-01-21T18:51:11Z

Kat`ka: /* Ілюстрації */

'''Вежа, -жі, '''''ж. ''1) Башня. ''Верх Бескида калинова там же стоїть вежа нова. ''Гол. І. 141. 2) Тюрьма, заключеніе. ''Вежу одсиджує. ''3) Святочная, на праздникъ Пасхи, игра: пять или шесть мужчинъ становится вмѣстѣ, берясь другъ за друга руками, у нихъ на плечахъ еще два или три, у тѣхъ еще одинъ, и такъ ходятъ. См. '''Дзвіниця, Оборіг. '''Гол. І. Объясн. къ изобр. 21.

==Сучасні словники==

Ве́жа, башта (рос. вышка; англ. tower; derrick; нім. Turm) — висока вузька споруда, що має спеціальне призначення, висота якої значно перевищує розміри основи. Основні відмінності вже від інших високих будівель — відсутність розтяжок (консольна конструкція, що закріплена тільки в основі) і невеликий внутрішній об'єм, іноді весь об'єм вежі зайнятий одними лише сходами. Як інженерна будівля вежа відноситься до антенно-мачтових будівель.
Вежі, що не мають внутрішнього об'єму взагалі (ферменні конструкції), також називають вишками.
Найчастіше вишки використовують для розташування на них антенно-фідерного обладнання. Наприклад, оператори сотового зв'язку розміщують на вежах радіорелейні та панельні антени. Якщо висота антенно-щоглової споруди (АМС) більша за 45 метрів, то треба встановити на ній систему світлоогородження,що необхідно для забезпечення безпеки польотів.

==Види==

Вежі бувають:
оборонні (наприклад, сторожові або фортечні вежі, батарейні, мартелло, надбрамні),
міські (ратуші, вокзалу, годинникові) (часто елементами таких веж є великі годинники спеціальної конструкції),
культові (дзвіниця, мінарет),
інженерні (водонапірна, пожежна, радіотелевізійна),
промислові (бурові, силосні, копери, градирні, вітрогенератори, опори лінії електоропередач, солярні вежі (елемент солярної електростанції)),
хмарочоси (Сірс-Тауер в Чикаго, Ель-Фаро Тауерс, Буенос-Айрес та ін.),
розважальні (оглядова, для стрибків з парашутом, для стрибків у воду, лижний трамплін, для вільного падіння (англ. Freefall-Tower),
спостережні (прикордонні, припортові, командно-диспетчерский пункт в аеропорту, обсерваторні)
Оборонна вежа — це висока споруда у фортечній огорожі з кількома ярусами бійниць, призначена для обстрілу підходів до воріт і мурів. Визначними є вежі Московського Кремля (15—17 ст.), в Україні — Кругла вежа в Острозі (16 ст.).
Водонапірна вежа своєрідної архітектури на автостанції в Пирятині (1951) (автомагістраль Київ—Харків).
Синонім — башта: водонапірна башта, пожежна башта, каланча.
Синонім — вишка (зрідка).

==Історія==

Українське слово «башта» почали вживати у XVI столітті. Це слово через чеську і, можливо, через польську мови прийшло в українську з італійської (італ. bastia, від пізньолатинського bastia)[1]. На думку Ласковського[2] російське слово «башня» також вперше зустрічається в XVI ст., в сказаннях князя Курбського. До тих пір вживали слова — «вежа», «стовб», «костер» і «стрільниця». Так слово «вежа» давніше й спершу означало в'язницю, віз, хату. Мовознавці припускають, що це раннє запозичення з польської мови[3]. Вежі будували із глини, дерева, каменю і заліза і мали найрізноманітнішу форму: найпростіші були круглими, багатокутніми та чотирикутніми і мали гострий верх або площадкою із зубцями.
Вежі застосовувалися в цивільній, військовій та церковній архітектурі і мали найрізноманітніші призначення, починаючи з практичних цілей і закінчуючи простим задоволенням естетичного почуття. У фортецях і замках вони служили для оборони і спостереження за ворогом, в церквах — для підвішування дзвонів, в системах водопостачання — для розміщення водяних резервуарів, в обсерваторіях — для астрономічних спостережень, в ратушах, думах, вокзалах і тому подібних громадських спорудах — для розміщення годинників; в поліцейських частинах — для вивішування різних сигналів, наприклад, прапорів, куль, ліхтарів і спостереження за містом в пожежному відношенні; в оптичному телеграфі — для розміщення сигнальних апаратів, і нарешті в морській справі — для запалювання вночі вістових вогнів і розташування парових ревунів та свистків, для попередження кораблів під час туману. Всі ці використання носять практичний характер. Але дуже часто вежі будувалися також або для краси, або щоб з висоти їх милуватися навколишніми видами і, нарешті, просто в ім'я вимоги симетрії.

Час появи веж в архітектурі визначити, звичайно, неможливо, але немає ніякого сумніву, що вежа була одною з перших форм житла, що з'явилися вслід за куренем або первісною хатиною. Зведення подібних жител-веж обумовлювалося для первісної людини необхідністю рятувати себе і родину від диких звірів і від не менш страшного ворога — дикої людини. Справедливість цього припущення підтверджується існуванням і в нинішній час таких жител-веж, там де довго панувало право сильного, як, наприклад, в горах Кавказу.
Давність будівель баштової форми доводиться, по-перше, існуванням веж в багатьох найдавніших архітектурах, по-друге, тією значною роллю, яку вежі грають в найдавніших народних переказах і, по-третє, тим, що на перших же сторінках книги Буття розповідається про побудову знаменитої і величної «Вавилонської вежі», на що люди, звичайно, не наважилися б, якби ця форма споруд не була їм знайома.
Очевидно, що звикнувши з незапам'ятних часів дивитися на вежу як на надійний захист, люди одразу ж застосували її з оборонними цілями, як тільки стали селитися в «містах», тобто в селищах, «огороджених» стінами. Звідси та величезна роль, яку вежі грали майже до XIX ст. у військовій архітектурі всіх народів. Найдавнішими зразками їх слід вважати, звичайно, башти єгипетських і вавилоно-ассірійських фортець, які дійшли до нас у численних зображеннях. І ті й інші були прямокутної форми і увінчувалися зверху зубцями. Деякі з них досягали досить значних розмірів. Греки і римляни точно так посилювали оборону своїх фортець великими зубчастими чотирикутними вежами. У римлян, крім того, вживалися при облогах рухомі дерев'яні вежі, які будувалися з дерева, мали звичайно кілька поверхів і покривалися сирими шкірами, для захисту від підпалу. Внизу містився «баран», яким під час облоги намагалися розбити низ стіни, а вгорі перебували солдати, які вражали захисників фортеці, і іноді самі перекидалися на фортечну стіну для рукопашного бою.
Але найпомітнішу роль в Європі башти грали в Середньовіччя: укріплені міста і замки буквально обліплені вежами. Призначення їх полягало головним чином в посиленні оборони стіни - виступаючи з-за площини стіни своїми боками, вони давали можливість стріляти зі своїх бічних частин уздовж стіни по нападниках, яких таким чином можна було вражати не лише з обличчя, а й з боків. Для цього вежі звичайно містилися на кутах, а якщо довжина стіни між кутами перевищувала дальність польоту стріли (близько 150 щитів), то і в проміжку між ними, тобто в середині стіни також зводилися вежі. Вони звичайно значно перевищували міську стіну і складалися з декількох поверхів, з відкритою обороною нагорі. Середні поверхи також іноді пристосовувались до оборони, для чого в них пробивалися «стрільниці» або «бійниці», тобто вузькі отвори для стрільби. Крім оборони міст, башти служили також для оборони замків та для інших цілей, як, наприклад, для утримання наглядових загонів у завойованій країні, для передачі звісток з допомогою умовних знаків тощо. З появою вогнепальної зброї та удосконаленням артилерії вежі були замінені бастіонами.
Згодом знову були спроби посилення укріплених пунктів вежами, влаштованими відповідно до вимог сучасної військової науки. Так, наприкінці XVI століття Альбрехт Дюрер пропонував різні системи веж, пристосованих до вогнепальної оборони. Потім питанням цим займалися Паган, Монталамбера, а пізніше — австрійський ерцгерцог Максиміліан.
Удосконалення та поширення нарізних знарядь породило в XIX столітті будову веж на зовсім нових засадах. Гарматні башти, які металеві, бронезахищені і обертаються, влаштовувалися на особливо важливих пунктах, де за звичайної системи укріплень через тісняву не можна поставити знаряддям обстрілу. Перша ідея побудови залізних обертових веж належить капітану Кольза (1854). Потім запропоновано було багато різних систем подібних веж, як для сухопутної оборони, так і для флоту. З них в кінці XIX століття була найуживанішою система Грюзона. Його вежа циліндричної фірми мала в діаметрі до 20 футів, верхня частина її мала форму купола. Вежа оберталася по рейках (система зубчастих коліс і шестерень) 4-ма людьми, які знаходились в особливій подбаштовій частині споруди. Башта оточувалася земляним валом, над яким їй давали до 5,5 футів перевищення.
Крім веж, замків і фортець у Європі знаходиться не мало веж, які відомі своєю красою, положенням або історичними спогадами. Так, наприклад, Мишача вежа на середині Рейну, у Бінгена, де з суден збиралася насильницька данина, башта собору св. Стефана у Відні, вежа Хиральда в Севільї, вежа св. Маржа у Венеції, з якої відкривається дивовижний вид на все місто, похила вежа в Пізі і похилі башти в Болоні — Азінелла і Гарізенда і, нарешті, найвідоміша — залізна Ейфелева вежа в Парижі.
На території Київської Русі, України та Росії вежі також будувалися з незапам'ятних часів і згадуються на перших же сторінках наших літописів. Спочатку вони були безсумнівно дерев'яні, тому що всі наші фортеці були теж дерев'яні. Форма їх була чотирикутна, шестигранна і восьмигранна. Навіть у таку порівняно пізню епоху як XVI ст. кам'яних і цегляних стін, а отже і веж було надзвичайно мало, за винятком, хіба що, монастирів, які найчастіше обносилися кам'яними стінами. Котошіхін свідчить, що за царя Олексія Михайловича було всього лише двадцять міст, які мали кам'яні стіни. Інші мали зміцнення дерев'яні або земляні, а деякі, як наприклад, Ярославль, мали дерев'яні стіни та цегляні вежі. Кількість веж у містах було дуже різним і залежало від довжини стіни; так наприклад, в Астрахані було десять веж, в Воронежі — сімнадцять, в Архангельську — дев'ять, в Тотьмі — сім. Висота, форма і розміри їх були також дуже різноманітні навіть в одному і тому ж місті, як це яскраво свідчать вежі московського Кремля та багато літописних джерел. Іноді вони мали дуже високі покрівлі; відомі навіть приклади, що покрівля була вища за саму вежу, прикладом чого може служити одна вежа в Олонце, яка мала п'ять сажень висоти, а покрівля її - шість саж. Вежі рідко бували квадратні, а найчастіше прямокутні, наприклад, чотири саженя в довжину і два з половиною ширини; найпоширенішою була вежа трьох саженів у довжину і двох у ширину. Вежі всередині по висоті звичайно поділялися полами на яруси або поверхи, їх підлога називалися «мостами». Ярусів бувало звичайно три: нижній або «підошовний», середній і верхній. У кожному ярусі влаштовувався свій «бій» — у нижньому стріляли з гармат і тому він називався «гарматним», у верхніх двох — із пищалей і мушкетів, а тому вони називалися "піщальними і мушкетними". Іноді, втім, бої робилися або в одному тільки середньому, або верхньому ярусі, а інші були глухі. Ходи в баштах були або зовні, або всередині. Назви башт були дуже різні і знаходилися в залежності від їх місця, призначення, урочища, надворотного образу та інших чинників. Так, наприклад, вежі, що стояли в кутах, називалися «прутами», посередині стіни — «середніми»; вежі з воротами — «проїзжими», «ворітніми» або «на воротах»; без воріт — «глухими». «Таємними» вежами називалися такі, які ставилися над водяною "схованкою" поблизу річки, під ними влаштовувався колодязь, що мав приховане сполучення з річкою або ж з під них йшли підземні ходи зі зрубами на річку довжиною іноді більше 10 саженів. «Водними» називалися ті, де був виїзд до річки; в московському Кремлі була «Водовзвідна» вежа, в якій підіймали воду з Москви річки в царський палац . У монастирських огорожах вежі нерідко називалися за назвою служб, що в них містилися, як, наприклад, «квасоварна», «пивоварна» тощо.
Крім цих загальних назв у веж були ще імена власні, які походили від урочищ, як, наприклад, «Боровицька», «Новинський», або від свят, образів і церков, наприклад, Троїцька, Спаська, Микільська, Костянтино-Еленінская та інші. Іноді на покрівлі веж влаштовувалися горища, клітини або караулки для дозору, які називалися «вишками», від чого і самі вежі цього виду називалися «вишками». Число проїзжих веж залежало від величини міста; у великих — було по кілька, в московському Кремлі, наприклад, п'ять, а в маленьких — не менше двох; це робилося, очевидно, з тією метою, щоб гарнізон міг врятуватися через інші ворота, коли в якісь із них вривається сильніший ворог, інакше він був би перебитий в тих самих стінах, які йому служили захистом.
Ворота, зрозуміло, були самою слабкою частиною фортеці і тому особливо сильно зміцнювалися вежами; вежі ставилися з боків воріт, ми це бачимо, наприклад, в Кремлі Ростова або в огорожі Борисоглібського монастиря Ярославської області, або ж перед ворітної вежею влаштовувався особливий, обнесений стіною зубчастої дворик, на який вели перші ворота - з цього дворика під вежею у фортецю вели другі ворота. Вигода такої побудови полягала в тому, що ворога, який прорвався через перші ворота, можна було перебити на передньому дворику перш, ніж він встигне прорватися через другі ворота. Прикладами такоої архітектури є Спаська, Микільська та Троїцька вежі московського Кремля. Іноді перед ворітною вежею із зовнішнього боку кріпосного рову ставилася окрема вежа, яка становила передмостові укріплення і захищала міст, що вів до кріпосних воріт. Зразком подібних веж може служити так звана «Кутаф'єва» вежа, що стоїть напроти Троїцьких воріт московського Кремля. Ворота в баштах були звичайно дуже товсті і широкі, через що і самі воротні башти були набагато більші від інших, наприклад, мали близько семи саженів в довжину і ширину. Ворота ці робилися з дуба, оббивалися іноді залізом і замикалися величезними замками і засувами.
У мирний час ворота не зачинялися, а тільки на ніч опускалася зверху грати; ці рухомі гратчасті ворота розміщувалися всередині, нагорі воріт в особливих гніздах і робилися з метою, щоб їх можна було опустити в рішучу хвилину і поставити несподівану перешкоду перед супротивником.
Зовні вежі під воротами містився звичайно образ святого або святої, який давав назву вежі, іноді ж у фортечних вежах над воротами влаштовувалися маленькі церкви, а в монастирських мурах ми бачимо це майже постійно. Крім того, на проїзжих вежах влаштовували бойові дзвінниці і вістовий дзвін, який називався іноді «сполошний», бо в нього били на «сполох» або скликали народ. Разом з вістовим дзвоном ставилося також «вістова» гармата, яка служила для подачі різних сигналів. На інших вежах також іноді підвішували дзвони; в них дзвонили при вилазках для підняття бойового духу під час бою з ворогами. У темні ночі на вежах запалювалися над воротами свічки в слюдяних ліхтарях.
У старих містах і монастирях збереглося, на щастя, багато веж, з яких немало вирізняються надзвичайно витонченими і художніми формами. Перше місце між ними, звичайно, займають за красою вежі московського Кремля; — потім слід вказати на вежі Великого Новгорода, Ростова, Ярославля, Нижнього Новгорода, Коломни, Тули, Зарайська, Смоленська, Пскова та Астрахані; до числа монастирських огорож з найбільш красивими і найкраще збереженими вежами можна віднести огорожі монастирів — Новодівичого, Донського і Симонова в Москві, Троїце-Сергієвої лаври в Московській області, Іпатіївського — Костромської області, Спасо-Евеіміева — в Суздалі, Борисоглібського — в Ярославській області, Прилуцького у Вологді, Кирило-Білозерського в Новгородської області та Соловецького — на Білому морі. Крім веж різних кремлів і монастирів є не мало окремих веж, які користуються значною популярністю, такі, наприклад, як Сухарева вежа в Москві, відома в народі під назвою «нареченої Івана Великого», Меншикова вежа (там же), Евемієва вежа в Новгороді, Сумбекіна вежа в Казані, Белавінська і Столпенська вежа в Польщі поблизу Холма, і Кам'янець-Литовська вежа в Білорусії в Гродненській області

==Приклад==

Вежа бурова (рос. вышка буровая; англ. (drilling) derrick, (drilling) mast; нім. Bohrturm) — окрема споруда, яка застосовується при спорудженні бурової свердловини.

==Відомі вежі==

Нижче наводиться декілька прикладів найвідоміших та найвищих веж:
Вавілонська вежа — легендарна вежа, про яку згадується у Біблії.
Александрійський маяк - легендарний маяк, одне з семи чудес світу, Александрія, Єгипет (не зберігся)
Єрихонська вежа 8,25 м - найдавніша вежа, що збереглася до сьогодні (IX ст. до н. е.)[4].
«Дубайська вежа» — Бурдж Халіфа — найвища будівля у світі з 2009 року, 828 м (Об'єднані Арабські Емірати)
Варшавська радіощогла 646,38 м, Варшава, Польща
Токійське Небесне дерево 634 м, Токіо , Японія
Абраж аль-Баіт 601 м, Мекка, Саудівська Аравія
Телевежа Гуанчжоу 600 м, Гуанчжоу, Китай
Сі-Ен Тауер 553 м, Торонто, Канада
Останкінська телевежа 540 м, Москва, Росія
Тайбей 101 449,2 м (509,2 м з антеною), Тайбей, Тайвань
Східна перлина 468 м, Шанхай, Китай
Всесвітній торговий центр, північна вежа - 417 м, південна - 415 м, Нью-Йорк, США, зруйнований у результаті терористичного акту 11 вересня 2001.
Київська телевежа 385 м, Київ, Україна
Емпайр-Стейт-Білдінг 381 м (448 м з антеною), Нью-Йорк, США, найвища споруда у світі з 1931 до 1954 року.
Берлінська телевежа, 368 м, Берлін, Німеччина
Європатурм 337,5, Франкфурт-на-Майні, Німеччина
Токійська вежа 332, Токіо, Японія
Ейфелева вежа 324 м, Париж, Франція, найвища споруда у світі з 1889 до 1930 року.
Крайслер Білдінг 282 м (319,9 з антеною), Нью-Йорк, США, найвища споруда у світі з 1930 до 1931 року.
Броварська радіовежа 259,6 м, Бровари, Україна
Харківська телевежа 242,5, Харків, Україна
Вежа Сентеч 234 м, Йоганесбург, ПАР
Мелітопольська ретранслююча телевежа 216 м, Мелітополь, Україна
Одеська телевежа 199 м, Одеса, Україна
Львівська телевежа 192, Львів, Україна
Монумент ідеям Чучхе 147 м, Пхеньян, Північна Корея
Вежа Шухова у Москві, 148,3 м, Росія
Велика лаврська дзвіниця 96,52, Київ, Україна
Годинникова вежа вестмінстерського палацу 96,3 м, Лондон, Велика Британія.
Кутб-Мінар 72,6 м, Делі, Індія, найвищий у світі цегляний мінарет (1193-1368).
Аджигольський маяк 64 м, поблизу села Рибальче Голопристанського району Херсонської області, Україна, найвищий маяк України, має особливу гіперболоїдну форму (1911).
Пізанська вежа 56 м, Піза, Італія
Вежа Геркулеса 55 м, Ла-Корунья, Галісія, Іспанія, найдавніший у світі маяк, що зберігся до сьогодні (I ст. н. е., перебудована в 1791 році).
Спаська вежа — головна вежа московського Кремля, Росія.
Вежі Сан-Джіміньяно, пам'ятка в списку Світової спадщини, Італія
Вежа Зенона - найдавніша вежа на території України (II ст. до н. е.), Херсонес
Воронцовський маяк, Одеса, Україна
Кам'янецька вежа, Кам'янець, Білорусія
Башта Стефана Баторія, Кам'янець-Подільський, Україна
Захаржевська башта, Кам'янець-Подільський, Україна

==Ілюстрації==
[[Зображення:450px-Old_tower_2009_G1.jpg |x140px]] [[Зображення: башняi.jpeg|x140px]] [[Зображення: iорирпеен.jpeg|x140px]] [[Зображення: 95238_232.jpg|x140px]]

==Див. також==

Е́йфелева ве́жа (фр. la Tour Eiffel) — архітектурна пам'ятка Парижа, розміщена на Марсовому полі, символ сучасної Франції. Вежу названо на честь її конструктора Густава Ейфеля. Сам Ейфель називав її 300-метровою вежею (фр. tour de 300 mètres), інша, народна назва — фр. La dame de fer (Залізна леді). Популярний туристичний об'єкт, щорічно приймає понад 6 мільйонів відвідувачів. У 2007 році на вежі побувало 6 893 000 осіб, що на 78 000 відвідувачів більше ніж у 2006, а за її історію з 1889 до 31 грудня 2007 року — 236 445 812 осіб. Вежа стала найвідвідуванішою і найфотографованішою туристичною пам'яткою світу.

Була зведена як тимчасова споруда та використовувалася як символ і вхідна арка паризької Всесвітньої виставки 1889 року (проходила в палаці Трокадеро з 6 травня до 31 жовтня). Вежу збирались розібрати через деякий час після завершення виставки, але завдяки уже встановленим там радіоантенам це рішення було скасоване.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Вежа

2014-01-21T18:48:48Z

Kat`ka: /* Ілюстрації */

'''Вежа, -жі, '''''ж. ''1) Башня. ''Верх Бескида калинова там же стоїть вежа нова. ''Гол. І. 141. 2) Тюрьма, заключеніе. ''Вежу одсиджує. ''3) Святочная, на праздникъ Пасхи, игра: пять или шесть мужчинъ становится вмѣстѣ, берясь другъ за друга руками, у нихъ на плечахъ еще два или три, у тѣхъ еще одинъ, и такъ ходятъ. См. '''Дзвіниця, Оборіг. '''Гол. І. Объясн. къ изобр. 21.

==Сучасні словники==

Ве́жа, башта (рос. вышка; англ. tower; derrick; нім. Turm) — висока вузька споруда, що має спеціальне призначення, висота якої значно перевищує розміри основи. Основні відмінності вже від інших високих будівель — відсутність розтяжок (консольна конструкція, що закріплена тільки в основі) і невеликий внутрішній об'єм, іноді весь об'єм вежі зайнятий одними лише сходами. Як інженерна будівля вежа відноситься до антенно-мачтових будівель.
Вежі, що не мають внутрішнього об'єму взагалі (ферменні конструкції), також називають вишками.
Найчастіше вишки використовують для розташування на них антенно-фідерного обладнання. Наприклад, оператори сотового зв'язку розміщують на вежах радіорелейні та панельні антени. Якщо висота антенно-щоглової споруди (АМС) більша за 45 метрів, то треба встановити на ній систему світлоогородження,що необхідно для забезпечення безпеки польотів.

==Види==

Вежі бувають:
оборонні (наприклад, сторожові або фортечні вежі, батарейні, мартелло, надбрамні),
міські (ратуші, вокзалу, годинникові) (часто елементами таких веж є великі годинники спеціальної конструкції),
культові (дзвіниця, мінарет),
інженерні (водонапірна, пожежна, радіотелевізійна),
промислові (бурові, силосні, копери, градирні, вітрогенератори, опори лінії електоропередач, солярні вежі (елемент солярної електростанції)),
хмарочоси (Сірс-Тауер в Чикаго, Ель-Фаро Тауерс, Буенос-Айрес та ін.),
розважальні (оглядова, для стрибків з парашутом, для стрибків у воду, лижний трамплін, для вільного падіння (англ. Freefall-Tower),
спостережні (прикордонні, припортові, командно-диспетчерский пункт в аеропорту, обсерваторні)
Оборонна вежа — це висока споруда у фортечній огорожі з кількома ярусами бійниць, призначена для обстрілу підходів до воріт і мурів. Визначними є вежі Московського Кремля (15—17 ст.), в Україні — Кругла вежа в Острозі (16 ст.).
Водонапірна вежа своєрідної архітектури на автостанції в Пирятині (1951) (автомагістраль Київ—Харків).
Синонім — башта: водонапірна башта, пожежна башта, каланча.
Синонім — вишка (зрідка).

==Історія==

Українське слово «башта» почали вживати у XVI столітті. Це слово через чеську і, можливо, через польську мови прийшло в українську з італійської (італ. bastia, від пізньолатинського bastia)[1]. На думку Ласковського[2] російське слово «башня» також вперше зустрічається в XVI ст., в сказаннях князя Курбського. До тих пір вживали слова — «вежа», «стовб», «костер» і «стрільниця». Так слово «вежа» давніше й спершу означало в'язницю, віз, хату. Мовознавці припускають, що це раннє запозичення з польської мови[3]. Вежі будували із глини, дерева, каменю і заліза і мали найрізноманітнішу форму: найпростіші були круглими, багатокутніми та чотирикутніми і мали гострий верх або площадкою із зубцями.
Вежі застосовувалися в цивільній, військовій та церковній архітектурі і мали найрізноманітніші призначення, починаючи з практичних цілей і закінчуючи простим задоволенням естетичного почуття. У фортецях і замках вони служили для оборони і спостереження за ворогом, в церквах — для підвішування дзвонів, в системах водопостачання — для розміщення водяних резервуарів, в обсерваторіях — для астрономічних спостережень, в ратушах, думах, вокзалах і тому подібних громадських спорудах — для розміщення годинників; в поліцейських частинах — для вивішування різних сигналів, наприклад, прапорів, куль, ліхтарів і спостереження за містом в пожежному відношенні; в оптичному телеграфі — для розміщення сигнальних апаратів, і нарешті в морській справі — для запалювання вночі вістових вогнів і розташування парових ревунів та свистків, для попередження кораблів під час туману. Всі ці використання носять практичний характер. Але дуже часто вежі будувалися також або для краси, або щоб з висоти їх милуватися навколишніми видами і, нарешті, просто в ім'я вимоги симетрії.

Час появи веж в архітектурі визначити, звичайно, неможливо, але немає ніякого сумніву, що вежа була одною з перших форм житла, що з'явилися вслід за куренем або первісною хатиною. Зведення подібних жител-веж обумовлювалося для первісної людини необхідністю рятувати себе і родину від диких звірів і від не менш страшного ворога — дикої людини. Справедливість цього припущення підтверджується існуванням і в нинішній час таких жител-веж, там де довго панувало право сильного, як, наприклад, в горах Кавказу.
Давність будівель баштової форми доводиться, по-перше, існуванням веж в багатьох найдавніших архітектурах, по-друге, тією значною роллю, яку вежі грають в найдавніших народних переказах і, по-третє, тим, що на перших же сторінках книги Буття розповідається про побудову знаменитої і величної «Вавилонської вежі», на що люди, звичайно, не наважилися б, якби ця форма споруд не була їм знайома.
Очевидно, що звикнувши з незапам'ятних часів дивитися на вежу як на надійний захист, люди одразу ж застосували її з оборонними цілями, як тільки стали селитися в «містах», тобто в селищах, «огороджених» стінами. Звідси та величезна роль, яку вежі грали майже до XIX ст. у військовій архітектурі всіх народів. Найдавнішими зразками їх слід вважати, звичайно, башти єгипетських і вавилоно-ассірійських фортець, які дійшли до нас у численних зображеннях. І ті й інші були прямокутної форми і увінчувалися зверху зубцями. Деякі з них досягали досить значних розмірів. Греки і римляни точно так посилювали оборону своїх фортець великими зубчастими чотирикутними вежами. У римлян, крім того, вживалися при облогах рухомі дерев'яні вежі, які будувалися з дерева, мали звичайно кілька поверхів і покривалися сирими шкірами, для захисту від підпалу. Внизу містився «баран», яким під час облоги намагалися розбити низ стіни, а вгорі перебували солдати, які вражали захисників фортеці, і іноді самі перекидалися на фортечну стіну для рукопашного бою.
Але найпомітнішу роль в Європі башти грали в Середньовіччя: укріплені міста і замки буквально обліплені вежами. Призначення їх полягало головним чином в посиленні оборони стіни - виступаючи з-за площини стіни своїми боками, вони давали можливість стріляти зі своїх бічних частин уздовж стіни по нападниках, яких таким чином можна було вражати не лише з обличчя, а й з боків. Для цього вежі звичайно містилися на кутах, а якщо довжина стіни між кутами перевищувала дальність польоту стріли (близько 150 щитів), то і в проміжку між ними, тобто в середині стіни також зводилися вежі. Вони звичайно значно перевищували міську стіну і складалися з декількох поверхів, з відкритою обороною нагорі. Середні поверхи також іноді пристосовувались до оборони, для чого в них пробивалися «стрільниці» або «бійниці», тобто вузькі отвори для стрільби. Крім оборони міст, башти служили також для оборони замків та для інших цілей, як, наприклад, для утримання наглядових загонів у завойованій країні, для передачі звісток з допомогою умовних знаків тощо. З появою вогнепальної зброї та удосконаленням артилерії вежі були замінені бастіонами.
Згодом знову були спроби посилення укріплених пунктів вежами, влаштованими відповідно до вимог сучасної військової науки. Так, наприкінці XVI століття Альбрехт Дюрер пропонував різні системи веж, пристосованих до вогнепальної оборони. Потім питанням цим займалися Паган, Монталамбера, а пізніше — австрійський ерцгерцог Максиміліан.
Удосконалення та поширення нарізних знарядь породило в XIX столітті будову веж на зовсім нових засадах. Гарматні башти, які металеві, бронезахищені і обертаються, влаштовувалися на особливо важливих пунктах, де за звичайної системи укріплень через тісняву не можна поставити знаряддям обстрілу. Перша ідея побудови залізних обертових веж належить капітану Кольза (1854). Потім запропоновано було багато різних систем подібних веж, як для сухопутної оборони, так і для флоту. З них в кінці XIX століття була найуживанішою система Грюзона. Його вежа циліндричної фірми мала в діаметрі до 20 футів, верхня частина її мала форму купола. Вежа оберталася по рейках (система зубчастих коліс і шестерень) 4-ма людьми, які знаходились в особливій подбаштовій частині споруди. Башта оточувалася земляним валом, над яким їй давали до 5,5 футів перевищення.
Крім веж, замків і фортець у Європі знаходиться не мало веж, які відомі своєю красою, положенням або історичними спогадами. Так, наприклад, Мишача вежа на середині Рейну, у Бінгена, де з суден збиралася насильницька данина, башта собору св. Стефана у Відні, вежа Хиральда в Севільї, вежа св. Маржа у Венеції, з якої відкривається дивовижний вид на все місто, похила вежа в Пізі і похилі башти в Болоні — Азінелла і Гарізенда і, нарешті, найвідоміша — залізна Ейфелева вежа в Парижі.
На території Київської Русі, України та Росії вежі також будувалися з незапам'ятних часів і згадуються на перших же сторінках наших літописів. Спочатку вони були безсумнівно дерев'яні, тому що всі наші фортеці були теж дерев'яні. Форма їх була чотирикутна, шестигранна і восьмигранна. Навіть у таку порівняно пізню епоху як XVI ст. кам'яних і цегляних стін, а отже і веж було надзвичайно мало, за винятком, хіба що, монастирів, які найчастіше обносилися кам'яними стінами. Котошіхін свідчить, що за царя Олексія Михайловича було всього лише двадцять міст, які мали кам'яні стіни. Інші мали зміцнення дерев'яні або земляні, а деякі, як наприклад, Ярославль, мали дерев'яні стіни та цегляні вежі. Кількість веж у містах було дуже різним і залежало від довжини стіни; так наприклад, в Астрахані було десять веж, в Воронежі — сімнадцять, в Архангельську — дев'ять, в Тотьмі — сім. Висота, форма і розміри їх були також дуже різноманітні навіть в одному і тому ж місті, як це яскраво свідчать вежі московського Кремля та багато літописних джерел. Іноді вони мали дуже високі покрівлі; відомі навіть приклади, що покрівля була вища за саму вежу, прикладом чого може служити одна вежа в Олонце, яка мала п'ять сажень висоти, а покрівля її - шість саж. Вежі рідко бували квадратні, а найчастіше прямокутні, наприклад, чотири саженя в довжину і два з половиною ширини; найпоширенішою була вежа трьох саженів у довжину і двох у ширину. Вежі всередині по висоті звичайно поділялися полами на яруси або поверхи, їх підлога називалися «мостами». Ярусів бувало звичайно три: нижній або «підошовний», середній і верхній. У кожному ярусі влаштовувався свій «бій» — у нижньому стріляли з гармат і тому він називався «гарматним», у верхніх двох — із пищалей і мушкетів, а тому вони називалися "піщальними і мушкетними". Іноді, втім, бої робилися або в одному тільки середньому, або верхньому ярусі, а інші були глухі. Ходи в баштах були або зовні, або всередині. Назви башт були дуже різні і знаходилися в залежності від їх місця, призначення, урочища, надворотного образу та інших чинників. Так, наприклад, вежі, що стояли в кутах, називалися «прутами», посередині стіни — «середніми»; вежі з воротами — «проїзжими», «ворітніми» або «на воротах»; без воріт — «глухими». «Таємними» вежами називалися такі, які ставилися над водяною "схованкою" поблизу річки, під ними влаштовувався колодязь, що мав приховане сполучення з річкою або ж з під них йшли підземні ходи зі зрубами на річку довжиною іноді більше 10 саженів. «Водними» називалися ті, де був виїзд до річки; в московському Кремлі була «Водовзвідна» вежа, в якій підіймали воду з Москви річки в царський палац . У монастирських огорожах вежі нерідко називалися за назвою служб, що в них містилися, як, наприклад, «квасоварна», «пивоварна» тощо.
Крім цих загальних назв у веж були ще імена власні, які походили від урочищ, як, наприклад, «Боровицька», «Новинський», або від свят, образів і церков, наприклад, Троїцька, Спаська, Микільська, Костянтино-Еленінская та інші. Іноді на покрівлі веж влаштовувалися горища, клітини або караулки для дозору, які називалися «вишками», від чого і самі вежі цього виду називалися «вишками». Число проїзжих веж залежало від величини міста; у великих — було по кілька, в московському Кремлі, наприклад, п'ять, а в маленьких — не менше двох; це робилося, очевидно, з тією метою, щоб гарнізон міг врятуватися через інші ворота, коли в якісь із них вривається сильніший ворог, інакше він був би перебитий в тих самих стінах, які йому служили захистом.
Ворота, зрозуміло, були самою слабкою частиною фортеці і тому особливо сильно зміцнювалися вежами; вежі ставилися з боків воріт, ми це бачимо, наприклад, в Кремлі Ростова або в огорожі Борисоглібського монастиря Ярославської області, або ж перед ворітної вежею влаштовувався особливий, обнесений стіною зубчастої дворик, на який вели перші ворота - з цього дворика під вежею у фортецю вели другі ворота. Вигода такої побудови полягала в тому, що ворога, який прорвався через перші ворота, можна було перебити на передньому дворику перш, ніж він встигне прорватися через другі ворота. Прикладами такоої архітектури є Спаська, Микільська та Троїцька вежі московського Кремля. Іноді перед ворітною вежею із зовнішнього боку кріпосного рову ставилася окрема вежа, яка становила передмостові укріплення і захищала міст, що вів до кріпосних воріт. Зразком подібних веж може служити так звана «Кутаф'єва» вежа, що стоїть напроти Троїцьких воріт московського Кремля. Ворота в баштах були звичайно дуже товсті і широкі, через що і самі воротні башти були набагато більші від інших, наприклад, мали близько семи саженів в довжину і ширину. Ворота ці робилися з дуба, оббивалися іноді залізом і замикалися величезними замками і засувами.
У мирний час ворота не зачинялися, а тільки на ніч опускалася зверху грати; ці рухомі гратчасті ворота розміщувалися всередині, нагорі воріт в особливих гніздах і робилися з метою, щоб їх можна було опустити в рішучу хвилину і поставити несподівану перешкоду перед супротивником.
Зовні вежі під воротами містився звичайно образ святого або святої, який давав назву вежі, іноді ж у фортечних вежах над воротами влаштовувалися маленькі церкви, а в монастирських мурах ми бачимо це майже постійно. Крім того, на проїзжих вежах влаштовували бойові дзвінниці і вістовий дзвін, який називався іноді «сполошний», бо в нього били на «сполох» або скликали народ. Разом з вістовим дзвоном ставилося також «вістова» гармата, яка служила для подачі різних сигналів. На інших вежах також іноді підвішували дзвони; в них дзвонили при вилазках для підняття бойового духу під час бою з ворогами. У темні ночі на вежах запалювалися над воротами свічки в слюдяних ліхтарях.
У старих містах і монастирях збереглося, на щастя, багато веж, з яких немало вирізняються надзвичайно витонченими і художніми формами. Перше місце між ними, звичайно, займають за красою вежі московського Кремля; — потім слід вказати на вежі Великого Новгорода, Ростова, Ярославля, Нижнього Новгорода, Коломни, Тули, Зарайська, Смоленська, Пскова та Астрахані; до числа монастирських огорож з найбільш красивими і найкраще збереженими вежами можна віднести огорожі монастирів — Новодівичого, Донського і Симонова в Москві, Троїце-Сергієвої лаври в Московській області, Іпатіївського — Костромської області, Спасо-Евеіміева — в Суздалі, Борисоглібського — в Ярославській області, Прилуцького у Вологді, Кирило-Білозерського в Новгородської області та Соловецького — на Білому морі. Крім веж різних кремлів і монастирів є не мало окремих веж, які користуються значною популярністю, такі, наприклад, як Сухарева вежа в Москві, відома в народі під назвою «нареченої Івана Великого», Меншикова вежа (там же), Евемієва вежа в Новгороді, Сумбекіна вежа в Казані, Белавінська і Столпенська вежа в Польщі поблизу Холма, і Кам'янець-Литовська вежа в Білорусії в Гродненській області

==Приклад==

Вежа бурова (рос. вышка буровая; англ. (drilling) derrick, (drilling) mast; нім. Bohrturm) — окрема споруда, яка застосовується при спорудженні бурової свердловини.

==Відомі вежі==

Нижче наводиться декілька прикладів найвідоміших та найвищих веж:
Вавілонська вежа — легендарна вежа, про яку згадується у Біблії.
Александрійський маяк - легендарний маяк, одне з семи чудес світу, Александрія, Єгипет (не зберігся)
Єрихонська вежа 8,25 м - найдавніша вежа, що збереглася до сьогодні (IX ст. до н. е.)[4].
«Дубайська вежа» — Бурдж Халіфа — найвища будівля у світі з 2009 року, 828 м (Об'єднані Арабські Емірати)
Варшавська радіощогла 646,38 м, Варшава, Польща
Токійське Небесне дерево 634 м, Токіо , Японія
Абраж аль-Баіт 601 м, Мекка, Саудівська Аравія
Телевежа Гуанчжоу 600 м, Гуанчжоу, Китай
Сі-Ен Тауер 553 м, Торонто, Канада
Останкінська телевежа 540 м, Москва, Росія
Тайбей 101 449,2 м (509,2 м з антеною), Тайбей, Тайвань
Східна перлина 468 м, Шанхай, Китай
Всесвітній торговий центр, північна вежа - 417 м, південна - 415 м, Нью-Йорк, США, зруйнований у результаті терористичного акту 11 вересня 2001.
Київська телевежа 385 м, Київ, Україна
Емпайр-Стейт-Білдінг 381 м (448 м з антеною), Нью-Йорк, США, найвища споруда у світі з 1931 до 1954 року.
Берлінська телевежа, 368 м, Берлін, Німеччина
Європатурм 337,5, Франкфурт-на-Майні, Німеччина
Токійська вежа 332, Токіо, Японія
Ейфелева вежа 324 м, Париж, Франція, найвища споруда у світі з 1889 до 1930 року.
Крайслер Білдінг 282 м (319,9 з антеною), Нью-Йорк, США, найвища споруда у світі з 1930 до 1931 року.
Броварська радіовежа 259,6 м, Бровари, Україна
Харківська телевежа 242,5, Харків, Україна
Вежа Сентеч 234 м, Йоганесбург, ПАР
Мелітопольська ретранслююча телевежа 216 м, Мелітополь, Україна
Одеська телевежа 199 м, Одеса, Україна
Львівська телевежа 192, Львів, Україна
Монумент ідеям Чучхе 147 м, Пхеньян, Північна Корея
Вежа Шухова у Москві, 148,3 м, Росія
Велика лаврська дзвіниця 96,52, Київ, Україна
Годинникова вежа вестмінстерського палацу 96,3 м, Лондон, Велика Британія.
Кутб-Мінар 72,6 м, Делі, Індія, найвищий у світі цегляний мінарет (1193-1368).
Аджигольський маяк 64 м, поблизу села Рибальче Голопристанського району Херсонської області, Україна, найвищий маяк України, має особливу гіперболоїдну форму (1911).
Пізанська вежа 56 м, Піза, Італія
Вежа Геркулеса 55 м, Ла-Корунья, Галісія, Іспанія, найдавніший у світі маяк, що зберігся до сьогодні (I ст. н. е., перебудована в 1791 році).
Спаська вежа — головна вежа московського Кремля, Росія.
Вежі Сан-Джіміньяно, пам'ятка в списку Світової спадщини, Італія
Вежа Зенона - найдавніша вежа на території України (II ст. до н. е.), Херсонес
Воронцовський маяк, Одеса, Україна
Кам'янецька вежа, Кам'янець, Білорусія
Башта Стефана Баторія, Кам'янець-Подільський, Україна
Захаржевська башта, Кам'янець-Подільський, Україна

==Ілюстрації==
[[Зображення: |x140px]] [[Зображення: башняi.jpeg|x140px]] [[Зображення: iорирпеен.jpeg|x140px]] [[Зображення: 95238_232.jpg|x140px]]

==Див. також==

Е́йфелева ве́жа (фр. la Tour Eiffel) — архітектурна пам'ятка Парижа, розміщена на Марсовому полі, символ сучасної Франції. Вежу названо на честь її конструктора Густава Ейфеля. Сам Ейфель називав її 300-метровою вежею (фр. tour de 300 mètres), інша, народна назва — фр. La dame de fer (Залізна леді). Популярний туристичний об'єкт, щорічно приймає понад 6 мільйонів відвідувачів. У 2007 році на вежі побувало 6 893 000 осіб, що на 78 000 відвідувачів більше ніж у 2006, а за її історію з 1889 до 31 грудня 2007 року — 236 445 812 осіб. Вежа стала найвідвідуванішою і найфотографованішою туристичною пам'яткою світу.

Була зведена як тимчасова споруда та використовувалася як символ і вхідна арка паризької Всесвітньої виставки 1889 року (проходила в палаці Трокадеро з 6 травня до 31 жовтня). Вежу збирались розібрати через деякий час після завершення виставки, але завдяки уже встановленим там радіоантенам це рішення було скасоване.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Файл:Iвежа.jpeg

2014-01-21T18:46:16Z

Kat`ka:

Файл:Old tower 2009 G1.jpg

2014-01-21T18:42:19Z

Kat`ka:

Вежа

2014-01-21T18:38:04Z

Kat`ka:

'''Вежа, -жі, '''''ж. ''1) Башня. ''Верх Бескида калинова там же стоїть вежа нова. ''Гол. І. 141. 2) Тюрьма, заключеніе. ''Вежу одсиджує. ''3) Святочная, на праздникъ Пасхи, игра: пять или шесть мужчинъ становится вмѣстѣ, берясь другъ за друга руками, у нихъ на плечахъ еще два или три, у тѣхъ еще одинъ, и такъ ходятъ. См. '''Дзвіниця, Оборіг. '''Гол. І. Объясн. къ изобр. 21.

==Сучасні словники==

Ве́жа, башта (рос. вышка; англ. tower; derrick; нім. Turm) — висока вузька споруда, що має спеціальне призначення, висота якої значно перевищує розміри основи. Основні відмінності вже від інших високих будівель — відсутність розтяжок (консольна конструкція, що закріплена тільки в основі) і невеликий внутрішній об'єм, іноді весь об'єм вежі зайнятий одними лише сходами. Як інженерна будівля вежа відноситься до антенно-мачтових будівель.
Вежі, що не мають внутрішнього об'єму взагалі (ферменні конструкції), також називають вишками.
Найчастіше вишки використовують для розташування на них антенно-фідерного обладнання. Наприклад, оператори сотового зв'язку розміщують на вежах радіорелейні та панельні антени. Якщо висота антенно-щоглової споруди (АМС) більша за 45 метрів, то треба встановити на ній систему світлоогородження,що необхідно для забезпечення безпеки польотів.

==Види==

Вежі бувають:
оборонні (наприклад, сторожові або фортечні вежі, батарейні, мартелло, надбрамні),
міські (ратуші, вокзалу, годинникові) (часто елементами таких веж є великі годинники спеціальної конструкції),
культові (дзвіниця, мінарет),
інженерні (водонапірна, пожежна, радіотелевізійна),
промислові (бурові, силосні, копери, градирні, вітрогенератори, опори лінії електоропередач, солярні вежі (елемент солярної електростанції)),
хмарочоси (Сірс-Тауер в Чикаго, Ель-Фаро Тауерс, Буенос-Айрес та ін.),
розважальні (оглядова, для стрибків з парашутом, для стрибків у воду, лижний трамплін, для вільного падіння (англ. Freefall-Tower),
спостережні (прикордонні, припортові, командно-диспетчерский пункт в аеропорту, обсерваторні)
Оборонна вежа — це висока споруда у фортечній огорожі з кількома ярусами бійниць, призначена для обстрілу підходів до воріт і мурів. Визначними є вежі Московського Кремля (15—17 ст.), в Україні — Кругла вежа в Острозі (16 ст.).
Водонапірна вежа своєрідної архітектури на автостанції в Пирятині (1951) (автомагістраль Київ—Харків).
Синонім — башта: водонапірна башта, пожежна башта, каланча.
Синонім — вишка (зрідка).

==Історія==

Українське слово «башта» почали вживати у XVI столітті. Це слово через чеську і, можливо, через польську мови прийшло в українську з італійської (італ. bastia, від пізньолатинського bastia)[1]. На думку Ласковського[2] російське слово «башня» також вперше зустрічається в XVI ст., в сказаннях князя Курбського. До тих пір вживали слова — «вежа», «стовб», «костер» і «стрільниця». Так слово «вежа» давніше й спершу означало в'язницю, віз, хату. Мовознавці припускають, що це раннє запозичення з польської мови[3]. Вежі будували із глини, дерева, каменю і заліза і мали найрізноманітнішу форму: найпростіші були круглими, багатокутніми та чотирикутніми і мали гострий верх або площадкою із зубцями.
Вежі застосовувалися в цивільній, військовій та церковній архітектурі і мали найрізноманітніші призначення, починаючи з практичних цілей і закінчуючи простим задоволенням естетичного почуття. У фортецях і замках вони служили для оборони і спостереження за ворогом, в церквах — для підвішування дзвонів, в системах водопостачання — для розміщення водяних резервуарів, в обсерваторіях — для астрономічних спостережень, в ратушах, думах, вокзалах і тому подібних громадських спорудах — для розміщення годинників; в поліцейських частинах — для вивішування різних сигналів, наприклад, прапорів, куль, ліхтарів і спостереження за містом в пожежному відношенні; в оптичному телеграфі — для розміщення сигнальних апаратів, і нарешті в морській справі — для запалювання вночі вістових вогнів і розташування парових ревунів та свистків, для попередження кораблів під час туману. Всі ці використання носять практичний характер. Але дуже часто вежі будувалися також або для краси, або щоб з висоти їх милуватися навколишніми видами і, нарешті, просто в ім'я вимоги симетрії.

Час появи веж в архітектурі визначити, звичайно, неможливо, але немає ніякого сумніву, що вежа була одною з перших форм житла, що з'явилися вслід за куренем або первісною хатиною. Зведення подібних жител-веж обумовлювалося для первісної людини необхідністю рятувати себе і родину від диких звірів і від не менш страшного ворога — дикої людини. Справедливість цього припущення підтверджується існуванням і в нинішній час таких жител-веж, там де довго панувало право сильного, як, наприклад, в горах Кавказу.
Давність будівель баштової форми доводиться, по-перше, існуванням веж в багатьох найдавніших архітектурах, по-друге, тією значною роллю, яку вежі грають в найдавніших народних переказах і, по-третє, тим, що на перших же сторінках книги Буття розповідається про побудову знаменитої і величної «Вавилонської вежі», на що люди, звичайно, не наважилися б, якби ця форма споруд не була їм знайома.
Очевидно, що звикнувши з незапам'ятних часів дивитися на вежу як на надійний захист, люди одразу ж застосували її з оборонними цілями, як тільки стали селитися в «містах», тобто в селищах, «огороджених» стінами. Звідси та величезна роль, яку вежі грали майже до XIX ст. у військовій архітектурі всіх народів. Найдавнішими зразками їх слід вважати, звичайно, башти єгипетських і вавилоно-ассірійських фортець, які дійшли до нас у численних зображеннях. І ті й інші були прямокутної форми і увінчувалися зверху зубцями. Деякі з них досягали досить значних розмірів. Греки і римляни точно так посилювали оборону своїх фортець великими зубчастими чотирикутними вежами. У римлян, крім того, вживалися при облогах рухомі дерев'яні вежі, які будувалися з дерева, мали звичайно кілька поверхів і покривалися сирими шкірами, для захисту від підпалу. Внизу містився «баран», яким під час облоги намагалися розбити низ стіни, а вгорі перебували солдати, які вражали захисників фортеці, і іноді самі перекидалися на фортечну стіну для рукопашного бою.
Але найпомітнішу роль в Європі башти грали в Середньовіччя: укріплені міста і замки буквально обліплені вежами. Призначення їх полягало головним чином в посиленні оборони стіни - виступаючи з-за площини стіни своїми боками, вони давали можливість стріляти зі своїх бічних частин уздовж стіни по нападниках, яких таким чином можна було вражати не лише з обличчя, а й з боків. Для цього вежі звичайно містилися на кутах, а якщо довжина стіни між кутами перевищувала дальність польоту стріли (близько 150 щитів), то і в проміжку між ними, тобто в середині стіни також зводилися вежі. Вони звичайно значно перевищували міську стіну і складалися з декількох поверхів, з відкритою обороною нагорі. Середні поверхи також іноді пристосовувались до оборони, для чого в них пробивалися «стрільниці» або «бійниці», тобто вузькі отвори для стрільби. Крім оборони міст, башти служили також для оборони замків та для інших цілей, як, наприклад, для утримання наглядових загонів у завойованій країні, для передачі звісток з допомогою умовних знаків тощо. З появою вогнепальної зброї та удосконаленням артилерії вежі були замінені бастіонами.
Згодом знову були спроби посилення укріплених пунктів вежами, влаштованими відповідно до вимог сучасної військової науки. Так, наприкінці XVI століття Альбрехт Дюрер пропонував різні системи веж, пристосованих до вогнепальної оборони. Потім питанням цим займалися Паган, Монталамбера, а пізніше — австрійський ерцгерцог Максиміліан.
Удосконалення та поширення нарізних знарядь породило в XIX столітті будову веж на зовсім нових засадах. Гарматні башти, які металеві, бронезахищені і обертаються, влаштовувалися на особливо важливих пунктах, де за звичайної системи укріплень через тісняву не можна поставити знаряддям обстрілу. Перша ідея побудови залізних обертових веж належить капітану Кольза (1854). Потім запропоновано було багато різних систем подібних веж, як для сухопутної оборони, так і для флоту. З них в кінці XIX століття була найуживанішою система Грюзона. Його вежа циліндричної фірми мала в діаметрі до 20 футів, верхня частина її мала форму купола. Вежа оберталася по рейках (система зубчастих коліс і шестерень) 4-ма людьми, які знаходились в особливій подбаштовій частині споруди. Башта оточувалася земляним валом, над яким їй давали до 5,5 футів перевищення.
Крім веж, замків і фортець у Європі знаходиться не мало веж, які відомі своєю красою, положенням або історичними спогадами. Так, наприклад, Мишача вежа на середині Рейну, у Бінгена, де з суден збиралася насильницька данина, башта собору св. Стефана у Відні, вежа Хиральда в Севільї, вежа св. Маржа у Венеції, з якої відкривається дивовижний вид на все місто, похила вежа в Пізі і похилі башти в Болоні — Азінелла і Гарізенда і, нарешті, найвідоміша — залізна Ейфелева вежа в Парижі.
На території Київської Русі, України та Росії вежі також будувалися з незапам'ятних часів і згадуються на перших же сторінках наших літописів. Спочатку вони були безсумнівно дерев'яні, тому що всі наші фортеці були теж дерев'яні. Форма їх була чотирикутна, шестигранна і восьмигранна. Навіть у таку порівняно пізню епоху як XVI ст. кам'яних і цегляних стін, а отже і веж було надзвичайно мало, за винятком, хіба що, монастирів, які найчастіше обносилися кам'яними стінами. Котошіхін свідчить, що за царя Олексія Михайловича було всього лише двадцять міст, які мали кам'яні стіни. Інші мали зміцнення дерев'яні або земляні, а деякі, як наприклад, Ярославль, мали дерев'яні стіни та цегляні вежі. Кількість веж у містах було дуже різним і залежало від довжини стіни; так наприклад, в Астрахані було десять веж, в Воронежі — сімнадцять, в Архангельську — дев'ять, в Тотьмі — сім. Висота, форма і розміри їх були також дуже різноманітні навіть в одному і тому ж місті, як це яскраво свідчать вежі московського Кремля та багато літописних джерел. Іноді вони мали дуже високі покрівлі; відомі навіть приклади, що покрівля була вища за саму вежу, прикладом чого може служити одна вежа в Олонце, яка мала п'ять сажень висоти, а покрівля її - шість саж. Вежі рідко бували квадратні, а найчастіше прямокутні, наприклад, чотири саженя в довжину і два з половиною ширини; найпоширенішою була вежа трьох саженів у довжину і двох у ширину. Вежі всередині по висоті звичайно поділялися полами на яруси або поверхи, їх підлога називалися «мостами». Ярусів бувало звичайно три: нижній або «підошовний», середній і верхній. У кожному ярусі влаштовувався свій «бій» — у нижньому стріляли з гармат і тому він називався «гарматним», у верхніх двох — із пищалей і мушкетів, а тому вони називалися "піщальними і мушкетними". Іноді, втім, бої робилися або в одному тільки середньому, або верхньому ярусі, а інші були глухі. Ходи в баштах були або зовні, або всередині. Назви башт були дуже різні і знаходилися в залежності від їх місця, призначення, урочища, надворотного образу та інших чинників. Так, наприклад, вежі, що стояли в кутах, називалися «прутами», посередині стіни — «середніми»; вежі з воротами — «проїзжими», «ворітніми» або «на воротах»; без воріт — «глухими». «Таємними» вежами називалися такі, які ставилися над водяною "схованкою" поблизу річки, під ними влаштовувався колодязь, що мав приховане сполучення з річкою або ж з під них йшли підземні ходи зі зрубами на річку довжиною іноді більше 10 саженів. «Водними» називалися ті, де був виїзд до річки; в московському Кремлі була «Водовзвідна» вежа, в якій підіймали воду з Москви річки в царський палац . У монастирських огорожах вежі нерідко називалися за назвою служб, що в них містилися, як, наприклад, «квасоварна», «пивоварна» тощо.
Крім цих загальних назв у веж були ще імена власні, які походили від урочищ, як, наприклад, «Боровицька», «Новинський», або від свят, образів і церков, наприклад, Троїцька, Спаська, Микільська, Костянтино-Еленінская та інші. Іноді на покрівлі веж влаштовувалися горища, клітини або караулки для дозору, які називалися «вишками», від чого і самі вежі цього виду називалися «вишками». Число проїзжих веж залежало від величини міста; у великих — було по кілька, в московському Кремлі, наприклад, п'ять, а в маленьких — не менше двох; це робилося, очевидно, з тією метою, щоб гарнізон міг врятуватися через інші ворота, коли в якісь із них вривається сильніший ворог, інакше він був би перебитий в тих самих стінах, які йому служили захистом.
Ворота, зрозуміло, були самою слабкою частиною фортеці і тому особливо сильно зміцнювалися вежами; вежі ставилися з боків воріт, ми це бачимо, наприклад, в Кремлі Ростова або в огорожі Борисоглібського монастиря Ярославської області, або ж перед ворітної вежею влаштовувався особливий, обнесений стіною зубчастої дворик, на який вели перші ворота - з цього дворика під вежею у фортецю вели другі ворота. Вигода такої побудови полягала в тому, що ворога, який прорвався через перші ворота, можна було перебити на передньому дворику перш, ніж він встигне прорватися через другі ворота. Прикладами такоої архітектури є Спаська, Микільська та Троїцька вежі московського Кремля. Іноді перед ворітною вежею із зовнішнього боку кріпосного рову ставилася окрема вежа, яка становила передмостові укріплення і захищала міст, що вів до кріпосних воріт. Зразком подібних веж може служити так звана «Кутаф'єва» вежа, що стоїть напроти Троїцьких воріт московського Кремля. Ворота в баштах були звичайно дуже товсті і широкі, через що і самі воротні башти були набагато більші від інших, наприклад, мали близько семи саженів в довжину і ширину. Ворота ці робилися з дуба, оббивалися іноді залізом і замикалися величезними замками і засувами.
У мирний час ворота не зачинялися, а тільки на ніч опускалася зверху грати; ці рухомі гратчасті ворота розміщувалися всередині, нагорі воріт в особливих гніздах і робилися з метою, щоб їх можна було опустити в рішучу хвилину і поставити несподівану перешкоду перед супротивником.
Зовні вежі під воротами містився звичайно образ святого або святої, який давав назву вежі, іноді ж у фортечних вежах над воротами влаштовувалися маленькі церкви, а в монастирських мурах ми бачимо це майже постійно. Крім того, на проїзжих вежах влаштовували бойові дзвінниці і вістовий дзвін, який називався іноді «сполошний», бо в нього били на «сполох» або скликали народ. Разом з вістовим дзвоном ставилося також «вістова» гармата, яка служила для подачі різних сигналів. На інших вежах також іноді підвішували дзвони; в них дзвонили при вилазках для підняття бойового духу під час бою з ворогами. У темні ночі на вежах запалювалися над воротами свічки в слюдяних ліхтарях.
У старих містах і монастирях збереглося, на щастя, багато веж, з яких немало вирізняються надзвичайно витонченими і художніми формами. Перше місце між ними, звичайно, займають за красою вежі московського Кремля; — потім слід вказати на вежі Великого Новгорода, Ростова, Ярославля, Нижнього Новгорода, Коломни, Тули, Зарайська, Смоленська, Пскова та Астрахані; до числа монастирських огорож з найбільш красивими і найкраще збереженими вежами можна віднести огорожі монастирів — Новодівичого, Донського і Симонова в Москві, Троїце-Сергієвої лаври в Московській області, Іпатіївського — Костромської області, Спасо-Евеіміева — в Суздалі, Борисоглібського — в Ярославській області, Прилуцького у Вологді, Кирило-Білозерського в Новгородської області та Соловецького — на Білому морі. Крім веж різних кремлів і монастирів є не мало окремих веж, які користуються значною популярністю, такі, наприклад, як Сухарева вежа в Москві, відома в народі під назвою «нареченої Івана Великого», Меншикова вежа (там же), Евемієва вежа в Новгороді, Сумбекіна вежа в Казані, Белавінська і Столпенська вежа в Польщі поблизу Холма, і Кам'янець-Литовська вежа в Білорусії в Гродненській області

==Приклад==

Вежа бурова (рос. вышка буровая; англ. (drilling) derrick, (drilling) mast; нім. Bohrturm) — окрема споруда, яка застосовується при спорудженні бурової свердловини.

==Відомі вежі==

Нижче наводиться декілька прикладів найвідоміших та найвищих веж:
Вавілонська вежа — легендарна вежа, про яку згадується у Біблії.
Александрійський маяк - легендарний маяк, одне з семи чудес світу, Александрія, Єгипет (не зберігся)
Єрихонська вежа 8,25 м - найдавніша вежа, що збереглася до сьогодні (IX ст. до н. е.)[4].
«Дубайська вежа» — Бурдж Халіфа — найвища будівля у світі з 2009 року, 828 м (Об'єднані Арабські Емірати)
Варшавська радіощогла 646,38 м, Варшава, Польща
Токійське Небесне дерево 634 м, Токіо , Японія
Абраж аль-Баіт 601 м, Мекка, Саудівська Аравія
Телевежа Гуанчжоу 600 м, Гуанчжоу, Китай
Сі-Ен Тауер 553 м, Торонто, Канада
Останкінська телевежа 540 м, Москва, Росія
Тайбей 101 449,2 м (509,2 м з антеною), Тайбей, Тайвань
Східна перлина 468 м, Шанхай, Китай
Всесвітній торговий центр, північна вежа - 417 м, південна - 415 м, Нью-Йорк, США, зруйнований у результаті терористичного акту 11 вересня 2001.
Київська телевежа 385 м, Київ, Україна
Емпайр-Стейт-Білдінг 381 м (448 м з антеною), Нью-Йорк, США, найвища споруда у світі з 1931 до 1954 року.
Берлінська телевежа, 368 м, Берлін, Німеччина
Європатурм 337,5, Франкфурт-на-Майні, Німеччина
Токійська вежа 332, Токіо, Японія
Ейфелева вежа 324 м, Париж, Франція, найвища споруда у світі з 1889 до 1930 року.
Крайслер Білдінг 282 м (319,9 з антеною), Нью-Йорк, США, найвища споруда у світі з 1930 до 1931 року.
Броварська радіовежа 259,6 м, Бровари, Україна
Харківська телевежа 242,5, Харків, Україна
Вежа Сентеч 234 м, Йоганесбург, ПАР
Мелітопольська ретранслююча телевежа 216 м, Мелітополь, Україна
Одеська телевежа 199 м, Одеса, Україна
Львівська телевежа 192, Львів, Україна
Монумент ідеям Чучхе 147 м, Пхеньян, Північна Корея
Вежа Шухова у Москві, 148,3 м, Росія
Велика лаврська дзвіниця 96,52, Київ, Україна
Годинникова вежа вестмінстерського палацу 96,3 м, Лондон, Велика Британія.
Кутб-Мінар 72,6 м, Делі, Індія, найвищий у світі цегляний мінарет (1193-1368).
Аджигольський маяк 64 м, поблизу села Рибальче Голопристанського району Херсонської області, Україна, найвищий маяк України, має особливу гіперболоїдну форму (1911).
Пізанська вежа 56 м, Піза, Італія
Вежа Геркулеса 55 м, Ла-Корунья, Галісія, Іспанія, найдавніший у світі маяк, що зберігся до сьогодні (I ст. н. е., перебудована в 1791 році).
Спаська вежа — головна вежа московського Кремля, Росія.
Вежі Сан-Джіміньяно, пам'ятка в списку Світової спадщини, Італія
Вежа Зенона - найдавніша вежа на території України (II ст. до н. е.), Херсонес
Воронцовський маяк, Одеса, Україна
Кам'янецька вежа, Кам'янець, Білорусія
Башта Стефана Баторія, Кам'янець-Подільський, Україна
Захаржевська башта, Кам'янець-Подільський, Україна

==Ілюстрації==
[[Зображення: 450px-Old_tower_2009_G1.jpg|x140px]] [[Зображення: башняi.jpeg|x140px]] [[Зображення: iорирпеен.jpeg|x140px]] [[Зображення: 95238_232.jpg|x140px]]

==Див. також==

Е́йфелева ве́жа (фр. la Tour Eiffel) — архітектурна пам'ятка Парижа, розміщена на Марсовому полі, символ сучасної Франції. Вежу названо на честь її конструктора Густава Ейфеля. Сам Ейфель називав її 300-метровою вежею (фр. tour de 300 mètres), інша, народна назва — фр. La dame de fer (Залізна леді). Популярний туристичний об'єкт, щорічно приймає понад 6 мільйонів відвідувачів. У 2007 році на вежі побувало 6 893 000 осіб, що на 78 000 відвідувачів більше ніж у 2006, а за її історію з 1889 до 31 грудня 2007 року — 236 445 812 осіб. Вежа стала найвідвідуванішою і найфотографованішою туристичною пам'яткою світу.

Була зведена як тимчасова споруда та використовувалася як символ і вхідна арка паризької Всесвітньої виставки 1889 року (проходила в палаці Трокадеро з 6 травня до 31 жовтня). Вежу збирались розібрати через деякий час після завершення виставки, але завдяки уже встановленим там радіоантенам це рішення було скасоване.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Ведмеденя

2014-01-21T17:58:39Z

Kat`ka: /* Медіа */

==Сучасні словники==
ВЕДМЕДЕНЯ-, яти, сер. Маля ведмедя; ведмежа
Ведмежа ати, с. Маля ведмедя. Од свині не будуть ведмежата, а ті ж поросята (Номис, 1864, № 13909); Поглядають ведмежата, Як вистрибує їх батько (Л. Укр., IV, 1954, 142); Ведмежата стануть було на задні лапи, візьмуться одне з одним навручки і давай боротися (Міщ., Сіверяни, 1961, 83).
Ведмеденя (ж. ведмедиця; зменшено-пестливе — ведмедик, ведмежа, ведмежатко — маля ведмедя) — великий хижий ссавець з незграбним масивним тілом, укритий густою шерстю (незграбність звіра лягла в основу виразу «зробив ведмежу послугу (прислугу)», тобто «прислужився невміло, лише завдавши прикрощів»); народні назви — Михайло (див. ще вуйко 3), бурмило; тварину наділено різноманітною народною символікою: сили («Міцний, як ведмідь», «Сила, як у бурмила», «Здоров, як ведмідь, а дурний, як пень»), незграбності («Ізвивається, як ведмідь у танці»), невдоволення («Бурчить, як ведмідь»), відлюдності («Живе, як ведмідь у барлозі»), ненажерливості («У ведмедя десять пісень і все про мед»); малих дітей лякали «ведмедем з торбою»; з твариною пов’язані певні календарні дні; на Здвиження (14/27 вересня) ведмідь лягає в барліг; на Оксану Веснопровісницю (24 січня/6 лютого) або на Спиридона Сонцеворота (12/25 грудня) він повертається в барлозі на інший бік, а встає на Благовіщення (25 березня/7 квітня) або в день Водяника (11/24 квітня); у народних замовляннях ведмідь, як і вовк, лисиця, заєць, куниця, соболь, належить до тварин «середнього царства»; з-поміж хижаків, як і вовк, займає центральне місце. Ведмедя не налигаєш (М. Номис); Ведмідь танцює, а циган гроші бере (прислів’я); В бору плодились кабани. Ведмідь і сарна прудконога (Я. Щоголев); Не жируй з ведмедем, а то він тебе задавить (М. Номис); Швидкий, як ведмідь за перепелицями (М. Номис); До меду тягли ведмедя за вуха, а від меду — за хвіст (приповідка).

==Ілюстрації==
[[Зображення:iведмеденя 1.jpeg|x140px]] [[Зображення:694433_050113_16_ArtFile_ru.jpg|x140px]] [[Зображення:ведмедня 2 .jpg|x140px]] [[Зображення:iепраруе.jpeg|x140px]]

==Медіа==
http://kiwi.kz/watch/51bik255j9yw/

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Ведмеденя

2014-01-21T17:58:03Z

Kat`ka: /* Ілюстрації */

==Сучасні словники==
ВЕДМЕДЕНЯ-, яти, сер. Маля ведмедя; ведмежа
Ведмежа ати, с. Маля ведмедя. Од свині не будуть ведмежата, а ті ж поросята (Номис, 1864, № 13909); Поглядають ведмежата, Як вистрибує їх батько (Л. Укр., IV, 1954, 142); Ведмежата стануть було на задні лапи, візьмуться одне з одним навручки і давай боротися (Міщ., Сіверяни, 1961, 83).
Ведмеденя (ж. ведмедиця; зменшено-пестливе — ведмедик, ведмежа, ведмежатко — маля ведмедя) — великий хижий ссавець з незграбним масивним тілом, укритий густою шерстю (незграбність звіра лягла в основу виразу «зробив ведмежу послугу (прислугу)», тобто «прислужився невміло, лише завдавши прикрощів»); народні назви — Михайло (див. ще вуйко 3), бурмило; тварину наділено різноманітною народною символікою: сили («Міцний, як ведмідь», «Сила, як у бурмила», «Здоров, як ведмідь, а дурний, як пень»), незграбності («Ізвивається, як ведмідь у танці»), невдоволення («Бурчить, як ведмідь»), відлюдності («Живе, як ведмідь у барлозі»), ненажерливості («У ведмедя десять пісень і все про мед»); малих дітей лякали «ведмедем з торбою»; з твариною пов’язані певні календарні дні; на Здвиження (14/27 вересня) ведмідь лягає в барліг; на Оксану Веснопровісницю (24 січня/6 лютого) або на Спиридона Сонцеворота (12/25 грудня) він повертається в барлозі на інший бік, а встає на Благовіщення (25 березня/7 квітня) або в день Водяника (11/24 квітня); у народних замовляннях ведмідь, як і вовк, лисиця, заєць, куниця, соболь, належить до тварин «середнього царства»; з-поміж хижаків, як і вовк, займає центральне місце. Ведмедя не налигаєш (М. Номис); Ведмідь танцює, а циган гроші бере (прислів’я); В бору плодились кабани. Ведмідь і сарна прудконога (Я. Щоголев); Не жируй з ведмедем, а то він тебе задавить (М. Номис); Швидкий, як ведмідь за перепелицями (М. Номис); До меду тягли ведмедя за вуха, а від меду — за хвіст (приповідка).

==Ілюстрації==
[[Зображення:iведмеденя 1.jpeg|x140px]] [[Зображення:694433_050113_16_ArtFile_ru.jpg|x140px]] [[Зображення:ведмедня 2 .jpg|x140px]] [[Зображення:iепраруе.jpeg|x140px]]

==Медіа==
[[Відео: http://kiwi.kz/watch/51bik255j9yw/
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Файл:Iепраруе.jpeg

2014-01-21T17:57:24Z

Kat`ka:

Файл:Ведмедня 2 .jpg

2014-01-21T17:56:56Z

Kat`ka:

Файл:694433 050113 16 ArtFile ru.jpg

2014-01-21T17:56:20Z

Kat`ka:

Файл:Iведмеденя 1.jpeg

2014-01-21T17:55:48Z

Kat`ka:

Ведмеденя

2014-01-21T17:55:02Z

Kat`ka: /* Ілюстрації */

==Сучасні словники==
ВЕДМЕДЕНЯ-, яти, сер. Маля ведмедя; ведмежа
Ведмежа ати, с. Маля ведмедя. Од свині не будуть ведмежата, а ті ж поросята (Номис, 1864, № 13909); Поглядають ведмежата, Як вистрибує їх батько (Л. Укр., IV, 1954, 142); Ведмежата стануть було на задні лапи, візьмуться одне з одним навручки і давай боротися (Міщ., Сіверяни, 1961, 83).
Ведмеденя (ж. ведмедиця; зменшено-пестливе — ведмедик, ведмежа, ведмежатко — маля ведмедя) — великий хижий ссавець з незграбним масивним тілом, укритий густою шерстю (незграбність звіра лягла в основу виразу «зробив ведмежу послугу (прислугу)», тобто «прислужився невміло, лише завдавши прикрощів»); народні назви — Михайло (див. ще вуйко 3), бурмило; тварину наділено різноманітною народною символікою: сили («Міцний, як ведмідь», «Сила, як у бурмила», «Здоров, як ведмідь, а дурний, як пень»), незграбності («Ізвивається, як ведмідь у танці»), невдоволення («Бурчить, як ведмідь»), відлюдності («Живе, як ведмідь у барлозі»), ненажерливості («У ведмедя десять пісень і все про мед»); малих дітей лякали «ведмедем з торбою»; з твариною пов’язані певні календарні дні; на Здвиження (14/27 вересня) ведмідь лягає в барліг; на Оксану Веснопровісницю (24 січня/6 лютого) або на Спиридона Сонцеворота (12/25 грудня) він повертається в барлозі на інший бік, а встає на Благовіщення (25 березня/7 квітня) або в день Водяника (11/24 квітня); у народних замовляннях ведмідь, як і вовк, лисиця, заєць, куниця, соболь, належить до тварин «середнього царства»; з-поміж хижаків, як і вовк, займає центральне місце. Ведмедя не налигаєш (М. Номис); Ведмідь танцює, а циган гроші бере (прислів’я); В бору плодились кабани. Ведмідь і сарна прудконога (Я. Щоголев); Не жируй з ведмедем, а то він тебе задавить (М. Номис); Швидкий, як ведмідь за перепелицями (М. Номис); До меду тягли ведмедя за вуха, а від меду — за хвіст (приповідка).

==Ілюстрації==
[[Зображення:iведмеденя 1.jpeg|x140px]]
[[Зображення:694433_050113_16_ArtFile_ru.jpg|x140px]]
[[Зображення:ведмедня 2 .jpg|x140px]]
[[Зображення:iепраруе.jpeg|x140px]]

==Медіа==
[[Відео: http://kiwi.kz/watch/51bik255j9yw/
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Ведмеденя

2014-01-21T17:51:39Z

Kat`ka:

==Сучасні словники==
ВЕДМЕДЕНЯ-, яти, сер. Маля ведмедя; ведмежа
Ведмежа ати, с. Маля ведмедя. Од свині не будуть ведмежата, а ті ж поросята (Номис, 1864, № 13909); Поглядають ведмежата, Як вистрибує їх батько (Л. Укр., IV, 1954, 142); Ведмежата стануть було на задні лапи, візьмуться одне з одним навручки і давай боротися (Міщ., Сіверяни, 1961, 83).
Ведмеденя (ж. ведмедиця; зменшено-пестливе — ведмедик, ведмежа, ведмежатко — маля ведмедя) — великий хижий ссавець з незграбним масивним тілом, укритий густою шерстю (незграбність звіра лягла в основу виразу «зробив ведмежу послугу (прислугу)», тобто «прислужився невміло, лише завдавши прикрощів»); народні назви — Михайло (див. ще вуйко 3), бурмило; тварину наділено різноманітною народною символікою: сили («Міцний, як ведмідь», «Сила, як у бурмила», «Здоров, як ведмідь, а дурний, як пень»), незграбності («Ізвивається, як ведмідь у танці»), невдоволення («Бурчить, як ведмідь»), відлюдності («Живе, як ведмідь у барлозі»), ненажерливості («У ведмедя десять пісень і все про мед»); малих дітей лякали «ведмедем з торбою»; з твариною пов’язані певні календарні дні; на Здвиження (14/27 вересня) ведмідь лягає в барліг; на Оксану Веснопровісницю (24 січня/6 лютого) або на Спиридона Сонцеворота (12/25 грудня) він повертається в барлозі на інший бік, а встає на Благовіщення (25 березня/7 квітня) або в день Водяника (11/24 квітня); у народних замовляннях ведмідь, як і вовк, лисиця, заєць, куниця, соболь, належить до тварин «середнього царства»; з-поміж хижаків, як і вовк, займає центральне місце. Ведмедя не налигаєш (М. Номис); Ведмідь танцює, а циган гроші бере (прислів’я); В бору плодились кабани. Ведмідь і сарна прудконога (Я. Щоголев); Не жируй з ведмедем, а то він тебе задавить (М. Номис); Швидкий, як ведмідь за перепелицями (М. Номис); До меду тягли ведмедя за вуха, а від меду — за хвіст (приповідка).

==Ілюстрації==
[[Зображення:Honeybee 01.jpg|x140px]]
[[Зображення:Honeybee 05.jpg|x140px]]
[[Зображення:Honeybee 06.jpg|x140px]]
[[Зображення:34a259e73a5273ae6b4b150a604ea87a.jpg|x140px]]

==Медіа==
[[Відео: http://kiwi.kz/watch/51bik255j9yw/
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Фураж

2014-01-21T17:08:01Z

Kat`ka: /* Ілюстрації */

'''Фураж, -жа, '''''м. ''Недоборъ. ''Як є посуха, то він має фураж наб’є менче бриндзі, як обіцяв дати, тогди мусить готівкою доплатити. ''Шух. І. 209.
Фура́ж — у сільському господарстві вегетативні частини (листя, стебла, деколи корінь) за винятком плодів і насіння вирощених однорідних рослин або сумішей рослин, які використовуються як свіжі так і консервовані (як правило, шляхом сушіння) для годування тварин (великої рогатої худоби, кіз, овець, коней, а також свиней, верблюдів, качок, гусей, кролів). Корм травоїдних тварин. Рослинний матеріал з'їдений на випасі.
Історично термін означав тільки рослини, що з'їдаються тваринами безпосередньо на пасовищах; рослинні залишки, або незрілі зернові культури; хоча тепер використовується більш вільно і включає подібні корми тварин: сіно або силос. Фураж для жуйних тварин в основному вирощується у вигляді постійних або тимчасових пасовищ. Більшу частину фуражу складають: кормова кукурудза, трава природних луків і культурних сінокосів та пасовищ. Споживання фуражу відбувається як безпосередньо під час випасу протягом вегетаційного періоду трав, так і у вигляді силосу або сіна, соломи чи сінажу.
==Сучасні словники==
[http://uk.wikipedia.org/wiki/Фураж]
==Етимологія==
Термін походить від старофранцузького слова германського походження «Fourrage» - що в буквальному перекладі звучатиме як «солом'яне місце» (подібно як фр.«Stockage» - зберігання, сховище).
=Енергетична цінність фуражу==
Енергетична цінність фуражу (як і всіх кормів) оцінюється по-різному. Найбільш широко використовуваний в минулому (а в Україні і до тепер) підхід, що має в якості умовних одиниць, так звану вівсяну кормову одиницю - енергія, що міститься в одному кг вівса.
==Методи збереження==
Для задоволення потреби тварин в будь-який час року, необхідно зберегти корм. Деякі методи:
природна сушка - при виробництві сіна;
зневоднення (обезводнення) - при виробництві збезводнених гранульованих кормів;
силосування - спосіб мокрого зберігання, заснований на кислому бродінні (більш-менш контролюється зберігання мокрих щільно затрамбованих силосних ямах).
==Пасовищні рослини==

Кормові рослини складаються в основному з пасовищних трав, в другу чергу з бобових і інших видів вирощуваних рослин. Види рослин, які використовуються для виробництва кормів і називають кормовими культурами (кормовими рослинами).

==Трави==
Люцерна,
Конюшина,
Райграс,
Люпин,
Вика,
Вівсяниця,
Тимофіївка.

=Ілюстрації=
[[Зображення: фураж 1.jpeg|x140px]] [[Зображення: фураж 2.jpeg|x140px]] [[Зображення: фураж 3 .jpeg|x140px]] [[Зображення: фураж 4.jpeg|x140px]]

==Див. також==
Зернофуражнi культури

До зернофуражних культур відносять:
злаки : кукурудза, овес, ячмінь, сорго, чумиза та ін;
бобові : горох, люпин, вика та ін

Методи збереження корму

Щоб задовольнити потреби тварин в будь-який сезон, необхідно зберігати корм. Головним чином використовується наступні три методи:

природна сушка, яка дозволяє провести сіно;
зневоднення - видалення води з розмелених рослин. В результаті виходить упакований гранульований фураж;
силосування - вологий спосіб збереження фуражу, заснований на кислому підконтрольному бродінні. Вологий фураж щільно стискають в силосних баштах або пресують блоками. При силосуванні можливий ризик накопичення токсинів, шкідливих грибків або бактерій; також є ризик ботулізму, коли тіла мишей, птахів чи інших тварин залишилися в рослинній масі. Дрібна свинцева дріб також може істотно збільшити токсичність фуражу, розчинившись в ньому під час силосування.
Cолома, побічний продукт культур злаків, також може бути використаним як фураж для харчування великої рогатої худоби в періоди відсутності іншого корму. Між тим, цей малопоживний продукт часто розмішують з іншими кормами, для поліпшення апетиту худоби.

У військовій справі

Фураж, в минулому, був найважливішим ресурсом для забезпечення успіху військових операцій кінноти та інших родів військ, де масово використовувалися тварини.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Фураж

2014-01-21T17:07:31Z

Kat`ka: /* Трави */

'''Фураж, -жа, '''''м. ''Недоборъ. ''Як є посуха, то він має фураж наб’є менче бриндзі, як обіцяв дати, тогди мусить готівкою доплатити. ''Шух. І. 209.
Фура́ж — у сільському господарстві вегетативні частини (листя, стебла, деколи корінь) за винятком плодів і насіння вирощених однорідних рослин або сумішей рослин, які використовуються як свіжі так і консервовані (як правило, шляхом сушіння) для годування тварин (великої рогатої худоби, кіз, овець, коней, а також свиней, верблюдів, качок, гусей, кролів). Корм травоїдних тварин. Рослинний матеріал з'їдений на випасі.
Історично термін означав тільки рослини, що з'їдаються тваринами безпосередньо на пасовищах; рослинні залишки, або незрілі зернові культури; хоча тепер використовується більш вільно і включає подібні корми тварин: сіно або силос. Фураж для жуйних тварин в основному вирощується у вигляді постійних або тимчасових пасовищ. Більшу частину фуражу складають: кормова кукурудза, трава природних луків і культурних сінокосів та пасовищ. Споживання фуражу відбувається як безпосередньо під час випасу протягом вегетаційного періоду трав, так і у вигляді силосу або сіна, соломи чи сінажу.
==Сучасні словники==
[http://uk.wikipedia.org/wiki/Фураж]
==Етимологія==
Термін походить від старофранцузького слова германського походження «Fourrage» - що в буквальному перекладі звучатиме як «солом'яне місце» (подібно як фр.«Stockage» - зберігання, сховище).
=Енергетична цінність фуражу==
Енергетична цінність фуражу (як і всіх кормів) оцінюється по-різному. Найбільш широко використовуваний в минулому (а в Україні і до тепер) підхід, що має в якості умовних одиниць, так звану вівсяну кормову одиницю - енергія, що міститься в одному кг вівса.
==Методи збереження==
Для задоволення потреби тварин в будь-який час року, необхідно зберегти корм. Деякі методи:
природна сушка - при виробництві сіна;
зневоднення (обезводнення) - при виробництві збезводнених гранульованих кормів;
силосування - спосіб мокрого зберігання, заснований на кислому бродінні (більш-менш контролюється зберігання мокрих щільно затрамбованих силосних ямах).
==Пасовищні рослини==

Кормові рослини складаються в основному з пасовищних трав, в другу чергу з бобових і інших видів вирощуваних рослин. Види рослин, які використовуються для виробництва кормів і називають кормовими культурами (кормовими рослинами).

==Трави==
Люцерна,
Конюшина,
Райграс,
Люпин,
Вика,
Вівсяниця,
Тимофіївка.

=Ілюстрації=
[[Зображення: фураж 1.jpeg|x140px]][[Зображення: фураж 2.jpeg|x140px]][[Зображення: фураж 3 .jpeg|x140px]][[Зображення: фураж 4.jpeg|x140px]]

==Див. також==
Зернофуражнi культури

До зернофуражних культур відносять:
злаки : кукурудза, овес, ячмінь, сорго, чумиза та ін;
бобові : горох, люпин, вика та ін

Методи збереження корму

Щоб задовольнити потреби тварин в будь-який сезон, необхідно зберігати корм. Головним чином використовується наступні три методи:

природна сушка, яка дозволяє провести сіно;
зневоднення - видалення води з розмелених рослин. В результаті виходить упакований гранульований фураж;
силосування - вологий спосіб збереження фуражу, заснований на кислому підконтрольному бродінні. Вологий фураж щільно стискають в силосних баштах або пресують блоками. При силосуванні можливий ризик накопичення токсинів, шкідливих грибків або бактерій; також є ризик ботулізму, коли тіла мишей, птахів чи інших тварин залишилися в рослинній масі. Дрібна свинцева дріб також може істотно збільшити токсичність фуражу, розчинившись в ньому під час силосування.
Cолома, побічний продукт культур злаків, також може бути використаним як фураж для харчування великої рогатої худоби в періоди відсутності іншого корму. Між тим, цей малопоживний продукт часто розмішують з іншими кормами, для поліпшення апетиту худоби.

У військовій справі

Фураж, в минулому, був найважливішим ресурсом для забезпечення успіху військових операцій кінноти та інших родів військ, де масово використовувалися тварини.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Фураж

2014-01-21T17:06:45Z

Kat`ka: /* =Ілюстрації */

'''Фураж, -жа, '''''м. ''Недоборъ. ''Як є посуха, то він має фураж наб’є менче бриндзі, як обіцяв дати, тогди мусить готівкою доплатити. ''Шух. І. 209.
Фура́ж — у сільському господарстві вегетативні частини (листя, стебла, деколи корінь) за винятком плодів і насіння вирощених однорідних рослин або сумішей рослин, які використовуються як свіжі так і консервовані (як правило, шляхом сушіння) для годування тварин (великої рогатої худоби, кіз, овець, коней, а також свиней, верблюдів, качок, гусей, кролів). Корм травоїдних тварин. Рослинний матеріал з'їдений на випасі.
Історично термін означав тільки рослини, що з'їдаються тваринами безпосередньо на пасовищах; рослинні залишки, або незрілі зернові культури; хоча тепер використовується більш вільно і включає подібні корми тварин: сіно або силос. Фураж для жуйних тварин в основному вирощується у вигляді постійних або тимчасових пасовищ. Більшу частину фуражу складають: кормова кукурудза, трава природних луків і культурних сінокосів та пасовищ. Споживання фуражу відбувається як безпосередньо під час випасу протягом вегетаційного періоду трав, так і у вигляді силосу або сіна, соломи чи сінажу.
==Сучасні словники==
[http://uk.wikipedia.org/wiki/Фураж]
==Етимологія==
Термін походить від старофранцузького слова германського походження «Fourrage» - що в буквальному перекладі звучатиме як «солом'яне місце» (подібно як фр.«Stockage» - зберігання, сховище).
=Енергетична цінність фуражу==
Енергетична цінність фуражу (як і всіх кормів) оцінюється по-різному. Найбільш широко використовуваний в минулому (а в Україні і до тепер) підхід, що має в якості умовних одиниць, так звану вівсяну кормову одиницю - енергія, що міститься в одному кг вівса.
==Методи збереження==
Для задоволення потреби тварин в будь-який час року, необхідно зберегти корм. Деякі методи:
природна сушка - при виробництві сіна;
зневоднення (обезводнення) - при виробництві збезводнених гранульованих кормів;
силосування - спосіб мокрого зберігання, заснований на кислому бродінні (більш-менш контролюється зберігання мокрих щільно затрамбованих силосних ямах).
==Пасовищні рослини==

Кормові рослини складаються в основному з пасовищних трав, в другу чергу з бобових і інших видів вирощуваних рослин. Види рослин, які використовуються для виробництва кормів і називають кормовими культурами (кормовими рослинами).

==Трави==
Люцерна
Конюшина
Райграс
Люпин
Вика
Вівсяниця
Тимофіївка

=Ілюстрації=
[[Зображення: фураж 1.jpeg|x140px]][[Зображення: фураж 2.jpeg|x140px]][[Зображення: фураж 3 .jpeg|x140px]][[Зображення: фураж 4.jpeg|x140px]]

==Див. також==
Зернофуражнi культури

До зернофуражних культур відносять:
злаки : кукурудза, овес, ячмінь, сорго, чумиза та ін;
бобові : горох, люпин, вика та ін

Методи збереження корму

Щоб задовольнити потреби тварин в будь-який сезон, необхідно зберігати корм. Головним чином використовується наступні три методи:

природна сушка, яка дозволяє провести сіно;
зневоднення - видалення води з розмелених рослин. В результаті виходить упакований гранульований фураж;
силосування - вологий спосіб збереження фуражу, заснований на кислому підконтрольному бродінні. Вологий фураж щільно стискають в силосних баштах або пресують блоками. При силосуванні можливий ризик накопичення токсинів, шкідливих грибків або бактерій; також є ризик ботулізму, коли тіла мишей, птахів чи інших тварин залишилися в рослинній масі. Дрібна свинцева дріб також може істотно збільшити токсичність фуражу, розчинившись в ньому під час силосування.
Cолома, побічний продукт культур злаків, також може бути використаним як фураж для харчування великої рогатої худоби в періоди відсутності іншого корму. Між тим, цей малопоживний продукт часто розмішують з іншими кормами, для поліпшення апетиту худоби.

У військовій справі

Фураж, в минулому, був найважливішим ресурсом для забезпечення успіху військових операцій кінноти та інших родів військ, де масово використовувалися тварини.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Файл:Фураж 4.jpeg

2014-01-21T17:05:51Z

Kat`ka:

Файл:Фураж 3 .jpeg

2014-01-21T17:04:40Z

Kat`ka:

Файл:Фураж 2.jpeg

2014-01-21T17:04:00Z

Kat`ka:

Файл:Фураж 1.jpeg

2014-01-21T17:03:30Z

Kat`ka:

Фураж

2014-01-21T17:02:24Z

Kat`ka: /* Див. також */

'''Фураж, -жа, '''''м. ''Недоборъ. ''Як є посуха, то він має фураж наб’є менче бриндзі, як обіцяв дати, тогди мусить готівкою доплатити. ''Шух. І. 209.
Фура́ж — у сільському господарстві вегетативні частини (листя, стебла, деколи корінь) за винятком плодів і насіння вирощених однорідних рослин або сумішей рослин, які використовуються як свіжі так і консервовані (як правило, шляхом сушіння) для годування тварин (великої рогатої худоби, кіз, овець, коней, а також свиней, верблюдів, качок, гусей, кролів). Корм травоїдних тварин. Рослинний матеріал з'їдений на випасі.
Історично термін означав тільки рослини, що з'їдаються тваринами безпосередньо на пасовищах; рослинні залишки, або незрілі зернові культури; хоча тепер використовується більш вільно і включає подібні корми тварин: сіно або силос. Фураж для жуйних тварин в основному вирощується у вигляді постійних або тимчасових пасовищ. Більшу частину фуражу складають: кормова кукурудза, трава природних луків і культурних сінокосів та пасовищ. Споживання фуражу відбувається як безпосередньо під час випасу протягом вегетаційного періоду трав, так і у вигляді силосу або сіна, соломи чи сінажу.
==Сучасні словники==
[http://uk.wikipedia.org/wiki/Фураж]
==Етимологія==
Термін походить від старофранцузького слова германського походження «Fourrage» - що в буквальному перекладі звучатиме як «солом'яне місце» (подібно як фр.«Stockage» - зберігання, сховище).
=Енергетична цінність фуражу==
Енергетична цінність фуражу (як і всіх кормів) оцінюється по-різному. Найбільш широко використовуваний в минулому (а в Україні і до тепер) підхід, що має в якості умовних одиниць, так звану вівсяну кормову одиницю - енергія, що міститься в одному кг вівса.
==Методи збереження==
Для задоволення потреби тварин в будь-який час року, необхідно зберегти корм. Деякі методи:
природна сушка - при виробництві сіна;
зневоднення (обезводнення) - при виробництві збезводнених гранульованих кормів;
силосування - спосіб мокрого зберігання, заснований на кислому бродінні (більш-менш контролюється зберігання мокрих щільно затрамбованих силосних ямах).
==Пасовищні рослини==

Кормові рослини складаються в основному з пасовищних трав, в другу чергу з бобових і інших видів вирощуваних рослин. Види рослин, які використовуються для виробництва кормів і називають кормовими культурами (кормовими рослинами).

==Трави==
Люцерна
Конюшина
Райграс
Люпин
Вика
Вівсяниця
Тимофіївка

==Ілюстрації=

[[Зображення: фураж 1.jpeg|x140px]]
[[Зображення: фураж 2.jpeg|x140px]]
[[Зображення: фураж 3 .jpeg|x140px]]
[[Зображення: фураж 4.jpeg|x140px]]

==Див. також==
Зернофуражнi культури

До зернофуражних культур відносять:
злаки : кукурудза, овес, ячмінь, сорго, чумиза та ін;
бобові : горох, люпин, вика та ін

Методи збереження корму

Щоб задовольнити потреби тварин в будь-який сезон, необхідно зберігати корм. Головним чином використовується наступні три методи:

природна сушка, яка дозволяє провести сіно;
зневоднення - видалення води з розмелених рослин. В результаті виходить упакований гранульований фураж;
силосування - вологий спосіб збереження фуражу, заснований на кислому підконтрольному бродінні. Вологий фураж щільно стискають в силосних баштах або пресують блоками. При силосуванні можливий ризик накопичення токсинів, шкідливих грибків або бактерій; також є ризик ботулізму, коли тіла мишей, птахів чи інших тварин залишилися в рослинній масі. Дрібна свинцева дріб також може істотно збільшити токсичність фуражу, розчинившись в ньому під час силосування.
Cолома, побічний продукт культур злаків, також може бути використаним як фураж для харчування великої рогатої худоби в періоди відсутності іншого корму. Між тим, цей малопоживний продукт часто розмішують з іншими кормами, для поліпшення апетиту худоби.

У військовій справі

Фураж, в минулому, був найважливішим ресурсом для забезпечення успіху військових операцій кінноти та інших родів військ, де масово використовувалися тварини.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Фураж

2014-01-21T17:01:38Z

Kat`ka: /* Див. також */

'''Фураж, -жа, '''''м. ''Недоборъ. ''Як є посуха, то він має фураж наб’є менче бриндзі, як обіцяв дати, тогди мусить готівкою доплатити. ''Шух. І. 209.
Фура́ж — у сільському господарстві вегетативні частини (листя, стебла, деколи корінь) за винятком плодів і насіння вирощених однорідних рослин або сумішей рослин, які використовуються як свіжі так і консервовані (як правило, шляхом сушіння) для годування тварин (великої рогатої худоби, кіз, овець, коней, а також свиней, верблюдів, качок, гусей, кролів). Корм травоїдних тварин. Рослинний матеріал з'їдений на випасі.
Історично термін означав тільки рослини, що з'їдаються тваринами безпосередньо на пасовищах; рослинні залишки, або незрілі зернові культури; хоча тепер використовується більш вільно і включає подібні корми тварин: сіно або силос. Фураж для жуйних тварин в основному вирощується у вигляді постійних або тимчасових пасовищ. Більшу частину фуражу складають: кормова кукурудза, трава природних луків і культурних сінокосів та пасовищ. Споживання фуражу відбувається як безпосередньо під час випасу протягом вегетаційного періоду трав, так і у вигляді силосу або сіна, соломи чи сінажу.
==Сучасні словники==
[http://uk.wikipedia.org/wiki/Фураж]
==Етимологія==
Термін походить від старофранцузького слова германського походження «Fourrage» - що в буквальному перекладі звучатиме як «солом'яне місце» (подібно як фр.«Stockage» - зберігання, сховище).
=Енергетична цінність фуражу==
Енергетична цінність фуражу (як і всіх кормів) оцінюється по-різному. Найбільш широко використовуваний в минулому (а в Україні і до тепер) підхід, що має в якості умовних одиниць, так звану вівсяну кормову одиницю - енергія, що міститься в одному кг вівса.
==Методи збереження==
Для задоволення потреби тварин в будь-який час року, необхідно зберегти корм. Деякі методи:
природна сушка - при виробництві сіна;
зневоднення (обезводнення) - при виробництві збезводнених гранульованих кормів;
силосування - спосіб мокрого зберігання, заснований на кислому бродінні (більш-менш контролюється зберігання мокрих щільно затрамбованих силосних ямах).
==Пасовищні рослини==

Кормові рослини складаються в основному з пасовищних трав, в другу чергу з бобових і інших видів вирощуваних рослин. Види рослин, які використовуються для виробництва кормів і називають кормовими культурами (кормовими рослинами).

==Трави==
Люцерна
Конюшина
Райграс
Люпин
Вика
Вівсяниця
Тимофіївка

==Ілюстрації=

[[Зображення: фураж 1.jpeg|x140px]]
[[Зображення: фураж 2.jpeg|x140px]]
[[Зображення: фураж 3 .jpeg|x140px]]
[[Зображення: фураж 4.jpeg|x140px]]

==Див. також==
Зернофуражнi культури

До зернофуражних культур відносять:
злаки : кукурудза, овес, ячмінь, сорго, чумиза та ін;
бобові : горох, люпин, вика та ін

Методи збереження корму

Щоб задовольнити потреби тварин в будь-який сезон, необхідно зберігати корм. Головним чином використовується наступні три методи:

природна сушка, яка дозволяє провести сіно;
зневоднення - видалення води з розмелених рослин. В результаті виходить упакований гранульований фураж;
силосування - вологий спосіб збереження фуражу, заснований на кислому підконтрольному бродінні. Вологий фураж щільно стискають в силосних баштах або пресують блоками. При силосуванні можливий ризик накопичення токсинів, шкідливих грибків або бактерій; також є ризик ботулізму, коли тіла мишей, птахів чи інших тварин залишилися в рослинній масі. Дрібна свинцева дріб також може істотно збільшити токсичність фуражу, розчинившись в ньому під час силосування.
Cолома, побічний продукт культур злаків, також може бути використаним як фураж для харчування великої рогатої худоби в періоди відсутності іншого корму. Між тим, цей малопоживний продукт часто розмішують з іншими кормами, для поліпшення апетиту худоби.

‘’У військовій справі ‘’

Фураж, в минулому, був найважливішим ресурсом для забезпечення успіху військових операцій кінноти та інших родів військ, де масово використовувалися тварини.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Фураж

2014-01-21T17:00:10Z

Kat`ka:

'''Фураж, -жа, '''''м. ''Недоборъ. ''Як є посуха, то він має фураж наб’є менче бриндзі, як обіцяв дати, тогди мусить готівкою доплатити. ''Шух. І. 209.
Фура́ж — у сільському господарстві вегетативні частини (листя, стебла, деколи корінь) за винятком плодів і насіння вирощених однорідних рослин або сумішей рослин, які використовуються як свіжі так і консервовані (як правило, шляхом сушіння) для годування тварин (великої рогатої худоби, кіз, овець, коней, а також свиней, верблюдів, качок, гусей, кролів). Корм травоїдних тварин. Рослинний матеріал з'їдений на випасі.
Історично термін означав тільки рослини, що з'їдаються тваринами безпосередньо на пасовищах; рослинні залишки, або незрілі зернові культури; хоча тепер використовується більш вільно і включає подібні корми тварин: сіно або силос. Фураж для жуйних тварин в основному вирощується у вигляді постійних або тимчасових пасовищ. Більшу частину фуражу складають: кормова кукурудза, трава природних луків і культурних сінокосів та пасовищ. Споживання фуражу відбувається як безпосередньо під час випасу протягом вегетаційного періоду трав, так і у вигляді силосу або сіна, соломи чи сінажу.
==Сучасні словники==
[http://uk.wikipedia.org/wiki/Фураж]
==Етимологія==
Термін походить від старофранцузького слова германського походження «Fourrage» - що в буквальному перекладі звучатиме як «солом'яне місце» (подібно як фр.«Stockage» - зберігання, сховище).
=Енергетична цінність фуражу==
Енергетична цінність фуражу (як і всіх кормів) оцінюється по-різному. Найбільш широко використовуваний в минулому (а в Україні і до тепер) підхід, що має в якості умовних одиниць, так звану вівсяну кормову одиницю - енергія, що міститься в одному кг вівса.
==Методи збереження==
Для задоволення потреби тварин в будь-який час року, необхідно зберегти корм. Деякі методи:
природна сушка - при виробництві сіна;
зневоднення (обезводнення) - при виробництві збезводнених гранульованих кормів;
силосування - спосіб мокрого зберігання, заснований на кислому бродінні (більш-менш контролюється зберігання мокрих щільно затрамбованих силосних ямах).
==Пасовищні рослини==

Кормові рослини складаються в основному з пасовищних трав, в другу чергу з бобових і інших видів вирощуваних рослин. Види рослин, які використовуються для виробництва кормів і називають кормовими культурами (кормовими рослинами).

==Трави==
Люцерна
Конюшина
Райграс
Люпин
Вика
Вівсяниця
Тимофіївка

==Ілюстрації=

[[Зображення: фураж 1.jpeg|x140px]]
[[Зображення: фураж 2.jpeg|x140px]]
[[Зображення: фураж 3 .jpeg|x140px]]
[[Зображення: фураж 4.jpeg|x140px]]

==Див. також==
''Зернофуражнi культури’’

До зернофуражних культур відносять:
злаки : кукурудза, овес, ячмінь, сорго, чумиза та ін;
бобові : горох, люпин, вика та ін

‘’ Методи збереження корму ‘’

Щоб задовольнити потреби тварин в будь-який сезон, необхідно зберігати корм. Головним чином використовується наступні три методи:
природна сушка, яка дозволяє провести сіно;
зневоднення - видалення води з розмелених рослин. В результаті виходить упакований гранульований фураж;
силосування - вологий спосіб збереження фуражу, заснований на кислому підконтрольному бродінні. Вологий фураж щільно стискають в силосних баштах або пресують блоками. При силосуванні можливий ризик накопичення токсинів, шкідливих грибків або бактерій; також є ризик ботулізму, коли тіла мишей, птахів чи інших тварин залишилися в рослинній масі. Дрібна свинцева дріб також може істотно збільшити токсичність фуражу, розчинившись в ньому під час силосування.
Солома, побічний продукт культур злаків, також може бути використаним як фураж для харчування великої рогатої худоби в періоди відсутності іншого корму. Між тим, цей малопоживний продукт часто розмішують з іншими кормами, для поліпшення апетиту худоби.

‘’У військовій справі ‘’

Фураж, в минулому, був найважливішим ресурсом для забезпечення успіху військових операцій кінноти та інших родів військ, де масово використовувалися тварини.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Фураж

2014-01-21T16:58:42Z

Kat`ka:

'''Фураж, -жа, '''''м. ''Недоборъ. ''Як є посуха, то він має фураж наб’є менче бриндзі, як обіцяв дати, тогди мусить готівкою доплатити. ''Шух. І. 209.
Фура́ж — у сільському господарстві вегетативні частини (листя, стебла, деколи корінь) за винятком плодів і насіння вирощених однорідних рослин або сумішей рослин, які використовуються як свіжі так і консервовані (як правило, шляхом сушіння) для годування тварин (великої рогатої худоби, кіз, овець, коней, а також свиней, верблюдів, качок, гусей, кролів). Корм травоїдних тварин. Рослинний матеріал з'їдений на випасі.
Історично термін означав тільки рослини, що з'їдаються тваринами безпосередньо на пасовищах; рослинні залишки, або незрілі зернові культури; хоча тепер використовується більш вільно і включає подібні корми тварин: сіно або силос. Фураж для жуйних тварин в основному вирощується у вигляді постійних або тимчасових пасовищ. Більшу частину фуражу складають: кормова кукурудза, трава природних луків і культурних сінокосів та пасовищ. Споживання фуражу відбувається як безпосередньо під час випасу протягом вегетаційного періоду трав, так і у вигляді силосу або сіна, соломи чи сінажу.
==Сучасні словники==
[http://uk.wikipedia.org/wiki/Фураж]
==Етимологія==
Термін походить від старофранцузького слова германського походження «Fourrage» - що в буквальному перекладі звучатиме як «солом'яне місце» (подібно як фр.«Stockage» - зберігання, сховище).
=Енергетична цінність фуражу==
Енергетична цінність фуражу (як і всіх кормів) оцінюється по-різному. Найбільш широко використовуваний в минулому (а в Україні і до тепер) підхід, що має в якості умовних одиниць, так звану вівсяну кормову одиницю - енергія, що міститься в одному кг вівса.
==Методи збереження==
Для задоволення потреби тварин в будь-який час року, необхідно зберегти корм. Деякі методи:
природна сушка - при виробництві сіна;
зневоднення (обезводнення) - при виробництві збезводнених гранульованих кормів;
силосування - спосіб мокрого зберігання, заснований на кислому бродінні (більш-менш контролюється зберігання мокрих щільно затрамбованих силосних ямах).
==Пасовищні рослини==

Кормові рослини складаються в основному з пасовищних трав, в другу чергу з бобових і інших видів вирощуваних рослин. Види рослин, які використовуються для виробництва кормів і називають кормовими культурами (кормовими рослинами).
==Трави==
Люцерна
Конюшина
Райграс
Люпин
Вика
Вівсяниця
Тимофіївка

==Ілюстрації=
[[Зображення: фураж 1.jpeg|x140px]]
[[Зображення: фураж 2.jpeg|x140px]]
[[Зображення: фураж 3 .jpeg|x140px]]
[[Зображення: фураж 4.jpeg|x140px]]

==Див. також==
''Зернофуражнi культури’’

До зернофуражних культур відносять:
злаки : кукурудза, овес, ячмінь, сорго, чумиза та ін;
бобові : горох, люпин, вика та ін
‘’ Методи збереження корму ‘’
Щоб задовольнити потреби тварин в будь-який сезон, необхідно зберігати корм. Головним чином використовується наступні три методи:
природна сушка, яка дозволяє провести сіно;
зневоднення - видалення води з розмелених рослин. В результаті виходить упакований гранульований фураж;
силосування - вологий спосіб збереження фуражу, заснований на кислому підконтрольному бродінні. Вологий фураж щільно стискають в силосних баштах або пресують блоками. При силосуванні можливий ризик накопичення токсинів, шкідливих грибків або бактерій; також є ризик ботулізму, коли тіла мишей, птахів чи інших тварин залишилися в рослинній масі. Дрібна свинцева дріб також може істотно збільшити токсичність фуражу, розчинившись в ньому під час силосування.
Солома, побічний продукт культур злаків, також може бути використаним як фураж для харчування великої рогатої худоби в періоди відсутності іншого корму. Між тим, цей малопоживний продукт часто розмішують з іншими кормами, для поліпшення апетиту худоби.

‘’У військовій справі ‘’

Фураж, в минулому, був найважливішим ресурсом для забезпечення успіху військових операцій кінноти та інших родів військ, де масово використовувалися тварини.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]

Кліщі

2014-01-20T18:18:28Z

Kat`ka:

==Сучасні словники==
Кліщі — дрібні членистоногі тварини, підклас класу Павукоподібні (Arachnida).
==Класифікація==
У складі підкласу розрізняють кілька надряів і рядів:
надряд Acariformes — Акариформні кліщі
ряд Prostigmata
надряд Parasitiformes — Паразитоформні кліщі
ряд Ixodida (Ixodiformes)
ряд Holothyrida Thon, 1909
ряд Mesostigmata G. Canestrini, 1891
надряд Opilioacariformes
надряд Trombidiformes (до 70(!) родин)
==Морфологічне та екологічне різноманіття==
Звичайні розміри кліщів — 0,5—1 мм. Через малі розміри більшість видів кліщів (а їх нараховується сотні тисяч видів) невідомі пересічній людині. Недобру репутацію мають кровососи — іксодові кліщі, розмір яких до 5 мм, а дорослі самиці, харчуючись кров`ю теплокровних тваринах, можуть розростатися до 2 см.Рідко зустрічаються в наш час дрібні (до 0,5 мм) кліщі, що паразитують під шкірою тварин та людини — коростяний свербун.

Чисельні види кліщів живуть в ґрунті та прілому листі та відіграють важливу роль у вторинній переробці органічної рослинної речовини. Багато видів проживають на рослинності, в траві, на деревах. Ці кліщі створюють особливі угрупування. Частина видів рослиноїдна, харчується соком рослин, інші види хижі, їх жертви — рослиноїдні кліщі та інші дрібні тварини.
==Біологічні особливості==
На відміну від деяких інших членистоногих, кліщі мають тіло з однієї частини, не поділене на видимі частки. Голова, тулуб та черевце можна тільки умовно виділити, здогадуючись про їх межі за характерними поперечними рядами щетинок, щитами, що додатково армують поверхню тіла, розташованими на спині, недалеко від передньої частини тіла, очами тощо.Головогруди та черевце злиті.Розвиток непрямий.Так само, як найближчі родичі павуки, деякі кліщі виділяють павутину та можуть формувати захисні пологи над колонією, використовують слину як отруту для полювання та для зовнішнього переварювання їжі.Для циклу розвитку кліщів характерна невелика кількість стадій, від одної до іншої кліщ переходить линяючи та покидаючи свою зовнішню хітинову оболонку. Здебільшого кліщі відкладають яйця, з них вилуплюються личинка, яка, підростаючи, проходить одну, дві або три стадії німфи, після чого линяє у дорослого кліща — самицю чи самця.Наука, що вивчає кліщів, називається акарологія.
==Ілюстрації==
[[Зображення:05060209.jpg |x140px]] [[Зображення: кліщі фото 4 .jpeg |x140px]][[Зображення: 1275815582_222.jpg |x140px]]
[[Зображення:кліщі фото 3 .jpeg |x140px]]

==Див. також==
==КЛІЩІ ПАРАЗИТИ ЛЮДИНИ==

Коростяний кліщ Acarus scabiei або Sarcoptes hominis

Коросту викликає. Самка кліща крупніше за самця (відповідно 0,4-0,45 і 0,2 мм в довжину, 0,25-0,35 і 0,14-0,19 мм завширшки) і на вигляд нагадує черепаху. При розгляді неозброєним оком паразит має вигляд шпилькової головки білого кольору. Після запліднення, яке відбувається на поверхні шкіри, самець гине, а самка упроваджується в поверхневі шари епідермісу, прокладаючи в них ходи. Роговий шар шкіри самка буравить міцними хітиновими щелепами. Поза шкірою самка гине протягом декількох днів. За 6-8 тижнів життя самка відкладає в коростяному ході до 50 яєць. Статевозрілі кліщі розвиваються з яєць протягом 3-7 тижнів. Підраховано, що за 3 місяці з яєць, відкладених однією самкою, народиться близько 150 млн. кліщів.
Захворювання дещо частіше зустрічається в осінньо-зимовий період, хоча хворих реєструють протягом всього року. Інкубаційний період триває від 7-10 днів до 1місяця і довше. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим, при користуванні його постільною або натільною білизною, знаходженні в одному ліжку. Серед дітей інфекція може передаватися через іграшки, якщо ними заздалегідь користувалася хвора дитина.

==Симптоми зараження==
На місці проникнення кліща в шкіру з'являється маленька бульбашка. Проте головним симптомом корости є сильне свербіння, особливо різке увечері і вночі, після того, як хворий лягає в ліжко. Окрім характерного свербіння, яке часто є і першою ознакою захворювання, відзначають появу парних і розсіяних точкових вузликово-бульбашкових висипань, коростяних ходів (штрихоподібні пунктирні лінії сіруватого кольору) садна від разчухування шкіри. Улюбленою локалізацією корости є міжпальцеві складки кистів, бічні поверхні пальців рук, згинальна поверхня променезап'ясткових суглобів, розгинальна поверхня передпліччь, ліктьового суглоба, передньобокова поверхня тулуба, область передніх стінок пахвових западин, молочних залоз (коло соска), живота особливо у області пупкового кільця, сідниць, стегна, гомілок і область статевого члена. Іноді на розгинальній поверхні ліктьових суглобів можна виявити сухі кірки, луски (симптом Горчакова- Арді), які покривають папуловезикульозні елементи. Коростяні ходи особливо часто можна виявити у області променезап'ясткових суглобів і в міжпальцевих складках рук. Їх довжина від 2-3 мм до 0,5 см. Якщо розглядати коростявий хід в лупу, то видно, що він складається з близько розташованих чорних крапок - отворів, які прориває кліщ для виходу надалі на поверхню молодих кліщів і для доступу повітря На місці бульбашок утворюються кров'яні скориночки величиною з шпилькову головку.

Вказані вище місця улюбленої локалізації корости пояснюються тим, що коростяний кліщ вважає за краще розташовуватися на ділянках з тонким роговим шаром. У маленьких дітей відзначають декілька іншу локалізацію корости: вона вражає внутрішні краї стоп, підошви, долоні, сідниці і шкіру голови.
Сильне свербіння, супроводжуюче коросту, приходить до розчухувань екскоріацій, куди хворі нерідко заносять піококову інфекцію, унаслідок чого короста ускладнюється фолікулітами, фурункулами, лімфаденітом, лімфангітом, імпетиго, ектимами.
Остання обставина нерідко змінює клінічну картину корости і значно ускладнює діагностику (встановленню правильного діагнозу допомагають характер свербіння і локалізація процесу). При поширеній і ускладненій корості виявляють еозинофілію в крові і іноді альбумінурію в сечі. Короста може ускладнитися і мікробною екземою (у жінок переважно в колі сосків, у чоловіків - на внутрішній поверхні стегон). У цих випадках осередки ураження мають різкі межі, іноді мокнуть, покриті великою кількістю гнійничків, кірок.
Останнім часом частіше стали спостерігатися стерті форми корости (scabies discreta), при якій відсутні характерні висипання (зокрема, коростяві ходи), але є сильне свербіння. Ця форма корости спостерігається у охайних людей або при неправильному лікуванні. При ретельному огляді хворих і в цих випадках вдається виявити одиничні, парно розташовані папуловезикули, вузлики, найдрібніші бульбашки, уртикоподібні елементи.
Коростяний хід знаходиться в основному в роговому шарі. Тільки його сліпий кінець досягає мальпігієвого шару або проникає в нього. У цій ділянці ходу і розташовується самка кліща. У мальпигиевом шарі розвивається внутрішньоклітинний і міжклітинний набряк, за рахунок якого утворюється невелика бульбашка. У дермі є хронічний запальний інфільтрат, що складається в основному з лімфоцитів. Цей інфільтрат розташований під коростяним ходом
Коросту іноді можна змішати з почесухою, при якій хворих також турбує свербіння. Проте в цьому випадку свербіння буває і вдень і вночі, хвороба іноді триває роками, характеризується сірим кольором шкіри, білим дермографізмом, наявністю вузликів, часто покритих кров'яними скориночками, розташованих переважно ні розгинальних поверхнях кінцівок, збільшенням лімфатичних вузлів (пруригінозні бубони).
Діагностиці сприяють парне розташування папуловезикул на улюблених для корости ділянках шкіри, наявність коростявих ходів, посилення свербіння вночі, поява висипань, що сверблять, у декількох членів сім'ї, наявність симптому Горчакова - Арді. Іноді встановити діагноз допомагає наявність «ознаки трикутника»: у області крижів коростяві висипання маються в своєму розпорядженні трикутником, вершина якого направлена у бік міжсідничної складки. На цій ділянці, окрім звичайних висипань, є імпетигінозні елементи, пігментація, з подальшим утворенням атрофічних плям.

При складності клінічної діагностики корости проводять лабораторне дослідження з метою виявлення коростявого кліща. Його можна витягнути з коростявого ходу голкою. Ефективний метод тонких зрізів лезом безпечної бритви бульбашок або коростявих ходів разом з вмістом. Середовища обробляють розчином 20% їдкого лугу, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом сухою системою (мале збільшення). У препараті виявляють кліщі або продукти їх життєдіяльності - яйця, екскременти у вигляді купок чорних крапок.
==Лікування==

Застосовують засоби, які розпушують роговий шар і, проникаючи в коростяві ходи, знищують кліщів. Вибір протипаразитарних засобів вельми обширний. Проте ефект терапії часто визначається не характером засобу, а правильністю його застосування і ретельністю лікування.
Перед втиранням протикоростявого засобу хворому доцільно прийняти гарячий душ, який сприяє механічному видаленню з поверхні шкіри кліщів і розпушуванню рогового шару. За наявності піодемії або екзематозного процесу до почала лікування душ не призначають. Миття також забороняють під час лікування. Протикоростяві засоби втирають в шкіру тулуба і кінцівок, особливо ретельно - в місця улюбленої локалізації корости. Втирання не проводять в шкіру голови. Крім того, за наявності екзематизації або импетигинизации антипаразитарні засоби також не втирають, а змащують ними уражені ділянки. Одночасно проводиться лікування ускладнень.
Вельми ефективно втирання в шкіру розчину бензилбензоата (бензиловий ефір бензойної кислоти). Використовують для дорослих 20% водно-мильну емульсію бензилбензоата. для маленьких дітей- 10%. Приготування 20% емульсії: у 780 мл теплої кип'яченої води розчиняють 20 г дрібно подрібненою зеленого або іншого мила і додають 200 MJI бензилбензоата.
Водно-мильна емульсія бензилбензоата зберігає активність протягом 7 днів після приготування. Емульсію втирають по 10мин 2 разу (з 10-хвилинною перервою). Після цього хворий надягає знезаражений одяг і міняє постільну білизну. На інший день втирання повторюють. Через 3 дні проводять миття в лазні або під душем і зміну білизни.
Для лікування дітей, як указувалося вище, готують 10% мильно- водну емульсію бензилбензоаза або протягом 3 днів застосовують 10% бензилбензоатну мазь, приготовану на емульсивній основі.
В умовах Крайньої Півночі бензилбензоат доцільно готувати на Ol. vaselini в 10 або 20% концентрації.
Лікування корости по методу Демьяновіча проводять 60% розчином натрію тіосульфату (розчин №1) і 6% розчином концентрованої або 18% розчином розбавленої хлористоводневої кислоти (розчин № 2). Спочатку двічі протягом 10 мін втирають в кожну ділянку шкіри розчин № 1 (з 10-хвилинним інтервалом), а потім втирають розчин № 2 (по 5 мін з 5-хвилинним інтервалом) Розчин натрію тіосульфату наливають в тарілку і втирають в шкіру рукою, змочуючи її розчином. Розчин хлористоводневої кислоти наливають в жменю безпосередньо з пляшки. Після цієї процедури хворий надягає чисту білизну і міняють постільну білизну. Наступного дня лікування повторюють. Митися дозволяється через 2 дні після закінчення лікування. Дітям натрію тіосульфат призначають в концентрації 40%, розчин концентрованої хлористоводневої кислоти-4%, розбавленої-12%.
Можна втирати 20-33% сірчану мазь (дітям -10%) або мазь Вількинсона (по 15% сірки і дьогтю, 10% крейди і по 30% зеленого мила і вазеліну). У дітей застосовують мазь Вількинсона навпіл з цинковою пастою. Ці мазі втирають в шкіру 1 раз на день протягом 5 днів. На 6-й день проводять миття в лазні або під душем і лише після цього зміну натільної і постільної білизни. Застосування сірчаної мазі і мазі Вількинсона обмежене із-за забруднення ними білизни і можливості розвитку лікарського дерматиту, який ліквідовують після відміни мазі і призначення цинкової базіки або пасти. Мазь Вількинсона може зумовити роздратування ниркової тканини (нефропатія), тому її не можна призначати особам, страждаючим захворюванням нирок.
Для лікування корости можна використовувати і свіжоприготованої 5% емульсії мила До, яку втирають протягом 5 днів (щодня), а через 2 дні після закінчення лікування призначають ванну або душ. У разі невдачі протикоростяву терапію повторюють через 3-5 днів.
Дітям, схильним до ексудативного діатезу, а також щоб уникнути розвитку дерматиту і для профілактики закріплення свербіння (по механізму умовного патологічного рефлексу), рекомендують під час лікування корости призначати десенсибілізуючі і антигістамінні препарати - кальцію глюконат, діазолін, супрастин і ін. Таке ж лікування проводять особам, у яких короста ускладнена алергічним дерматитом. При приєднанні до корости піодермії призначають антибіотики, сульфаніламіди, зовнішньо - сірчано-дігтярні і дігтярні для бору мазі, анілінові фарбники, 2% саліциловий спирт.

==Організація боротьби і заходи профілактики==

На всіх виявлених хворих коростою заповнюють спеціальне сповіщення. Головною умовою успішної боротьби з коростою є одночасне лікування всіх хворих в осередку ураження. Для виявлення хворих оглядають на коросту в сім'ї або в дитячих колективах, якщо хворим є дитина. Своєчасне виявлення хворих, ізоляція їх від колективу і лікування - важливі умови в профілактиці розповсюдження захворювання.
При несприятливій епідеміологічній обстановці для лікування хворих коростою і проведення заходів, дезинсекцій, створюють спеціальні уряди- скабіозорії.
Важливе значення має ретельна дезинсекція (запилення ДДТ, обробка милом До) натільної і постільної білизни або дезинфекція їх в сухожаровій або вологій камері. Білизну хворих "можна також прати з кип'яченням і подальшим пропрасовуванням гарячою праскою. Верхній одяг знешкоджують в камері або обпилюють ДДТ.
Украй рідко зустрічається особлива форма- так звана норвезька короста (деякі автори вважають її дуже запущеною формою звичайної корости), яка була вперше описана в Норвегії в 1884 р. Даніельсеном. Ця форма виникає при ослабленні організму (у тих, що одночасно хворіють на лепру, сирингомієлію і подібні захворювання), у осіб, розумово відсталих.
При норвезькій корості шкіра в осередках ураження суха, покрита товстими темно-зеленого кольору кірками, що місцями нагадують суцільний панцир, що обмежує рухи і що робить їх хворобливими. Нігті різко потовщені. Волосся на ділянках поразки має сухий і тусклий вигляд Наголошується загальне збільшення лімфатичних вузлів. Від хворого виходитиме неприємний запах. Враховуючи вираженість клінічної симптоматики корости, слід зазначити при цьому незначність свербіння або його відсутність. При насильницьким видаленні кірок оголюється гіперемійована шкіра, на якій оком можна бачити масу білих крапок - коростявих кліщів, які у великій кількості знаходяться і в лусках, кірках. Для видалення кірок застосовують 5-10% сірчано-дігтярну мазь після чого проводять звичайне протикоростяве лікування в комбінації з призначенням загальнозміцнюючих засобів.Іноді виникають масові поразки людей пузатим кліщем ( Pediculoides ventricosis), що викликає так звану зернову коросту (з'являються невеликі папули і пухирі, сильне свербіння.Цей кліщ живе на злаках і зернах і потрапляє до людини при вантаженні зерна, роботі в зернових складах, спання на соломі зараженої кліщем. Лікування проводять так само, як при звичайній корості.
Кліщі коней, щурів, курей, блакитний, потрапляючи на шкіру людини можуть наносити укуси (утворюються папули, пухирі), викликати сильне свербіння, але не проникають в епідерміс і не утворюють коростяві ходи. Цих кліщів можна виявити в приміщенні білизна. Для лікування застосовують спиртні розчини, базік. Необхідно проводити дезинсекцію білизни, приміщення, знищення щурів, лікування хворих коней і т.д.Укуси клопів (Cimex lectularis) і бліх (Pulex irritans) викликають утворення на шкірі уртикарних елементів, що зудять. У центрі укусу блохи утворюється характерна центральна геморрагія, оточена пшеремированним плямою або пухирем величиною з чечевицю. Шкірні прояви спеціального лікування не вимагають.Личинки кінського овода, потрапляючи в шкіру людини, викликають захворювання, що носить назву Larva migrans. Спочатку виникає пляма, що зудить, від якої по шляху проходження личинки утворюється червона нитка, що петлеподібний звивається, злегка підведена над рівнем шкіри, шириною 1-2 мм. За добу личинка переміщається на 15 см і більше.Лікування полягає в змазуванні ураженої ділянки спиртним розчином йоду, заморожуванні хлорэтилом або оперативному видаленні ділянки, де розташовані личинки.Гвінейський черв'як (Filaria sanquinis), в середньо-азіатських республіках званий риштою, розвивається в підшкірній клітковині переважно стоп і гомілок, де утворюється пухлина. Шкіра над пухлиною гангренизируется, проривається, утворюючи виразку, на дні якої і знаходиться паразит. Для того, щоб убити його, в порожнину пухлини уприскують 1% розчин дихлориду ртуті і через добу, намотуючи черв'яка на паличку, витягують його з порожнини. Можна хірургічно видалити черв'яка з пухлини, що не розкрилася.

==Іксодові кліщі - переносники особливо небезпечних інфекцій==
Iксодові кліщі – високоспеціалізовані кровосмоктальні паразити ссавців, птахів, рептилій. Вони завдають великої шкоди людині і тваринам. Їх слина надає токсичну дію на організм теплокровних. Ще більшу шкоду вони заподіюють як переносники збудників різних захворювань, оскільки тривалий час зберігають збудника і передають його з покоління в покоління. Кліщі можуть розповсюджуються на значні відстані паразитуючи на хазяях (птахи, тварини)
У останні десятиліття, у зв'язку з умовами ведення сільськогосподарського виробництва, що змінилися, в нашій країні, великі земельні угіддя залишаються не розораними, заростають бур'яном, і чагарником, що веде до збільшення біотоп, сприятливих для іксодових кліщів.
Кліщі мешкають в основному на цілинних (не розораних) ділянках, пасовищах, балках, ярах, в лісі, лісопосадках і ін. місцях, де можуть нападати на людину. Природними хазяями кліщів є дикі, домашні тварини (корови, кози, вівці, коні, зайці, гризуни). Активізація кліщів в природі, як правило, відбувається в ранньо-весняний період (березень, квітень) і продовжується до осені (листопад).Чисельність кліщів впродовж декількох років залишається високою, що позначилося на погіршенні епідемічної і епізоотичної ситуації по ряду захворювань, переносниками збудників яких вони є. Зокрема в краю ускладнилася эпидобстановка по кримській геморагічній лихоманці. За нашими даними иксодофауна Ставропольського краю представлена 6 родами і 14 видами: Hyalomma marginatum, Hyalomma scupense, Hyalomma anatolicum, Hyalomma detritum, Dermacentor marginatus, Dermacentor reticulatus, Dermacentor daghestanicus, Ixodes ricinus, Boophilus annulatus, Rhipicephalus rossicus, Rhipicephalus sanguineus, Rhipicephalus pumilio, Haemaphysalis punctata, Haemaphysalis parva. При дослідженні иксодовых кліщів на зміст вірусу Конго Кримської геморагічної лихоманки (ККГЛ) на території Ставропольського краю встановлена висока зараженість кліщів. Вірус був виділений від 8 видів кліщів: H. marginatum, D. marginatus, R. rossicus, H.scupense, I.ricinus, D. reticulatus, H.punctata, B. annulatus. Найбільша кількість знахідок вірусу ККГЛ пов'язана з H. marginatum і D. marginatus.Дані лабораторних досліджень доводять, що не можна виключити участі в передачі вірусу і інших видів кліщів, які поширені на території Ставрополья. Захист населення від нападу іксодових кліщів є основним заходом в профілактиці КГЛ і ряду інших захворювань.

==Коротка характеристика деяких видів іксодових кліщів==

Hyalomma marginatum marginatum - ей вид кліща найбільш многочислен в Нефтекумськом, Льовокумськом, Курськом, Арзгирськом, Апанасенковськом, Червоногвардійському, Буденновськом, Благодарненськом, Петровськом, Новоселіцком, Туркменському, Труновськом, Іпатовськом районах розташованих в ландшафтних провінціях напівпустелі і степів
Улюбленими житлами для кліща цього вигляду є пасовища, лісозахисні смуги заселені граками, забурьяненные ділянки, неприбрані стоги сіна. Це двуххозяиновый кліщ. Статевозрілі кліщі нападають і харчуються на крупних тваринах – велика рогата худоба, дрібна рогата худоба, коні, собаки нападає і на людину. Напад імаго за нашими спостереженнями наголошується весною кінець березня, середина квітня, коли денна температура досягає 8-12єС, а нічні температури не опускаються нижче +2єС, при маловітряній сонячній погоді.

Пік чисельності паразитування имаго на сільськогосподарських тварин доводиться на травень місяць, поява личинок - почало липня, німф - третя декада липня.

Основними хазяями імаго Hyalomma marginatum на території Ставропольського краю є крупна і дрібна рогата худоба, личинок і німф – птахи сімейства воронових (граки).

Кількість випадків нападу H. marginatum на людину серед обстежених прокормителей не перевищує 5% в рік. Проте частка даного кліща серед інших видів знятих з людей може досягати 39 %.
==Dermacentor marginatus==
Цей вид кліща широко поширений в ландшафтах предгірної провінції степів і лісостепів і провінції лісостепових ландшафтів Ставрополья в Предгірному, Ізобільненськом, Кочубєєвськом, Андроповськом, Александровськом, Шпаковськом районах, а так само в містах Єсентуки, Пятігорськ, Кисловодськ, Ставрополь. Одиничні екземпляри нами були зустрінуті в степовій зоні на прокормителях (Радянський, Новоселіцкий, Буденновській, Благодарненській, Труновській, Червоногвардійський район) і в напівпустелі (Нефтекумській район), але вважаємо за необхідне відзначити, що природні стации, в них представлені густою рослинністю в безпосередній близькості від водоймищ (озера, зрошувальні канали).
Активізація D. marginatus після зими доводилася на ранньовесняний період - березень, квітень, іноді і на середину лютого. Пік паразитування дорослих кліщів на сільськогосподарських тваринах наголошується з третьої декади квітня по середину травня. Преимагинальные фази можуть паразитувати на мишоподібних гризунах, зайцях, їжаках. Чисельність D. marginatus в осінні місяці значно менше. Другий пік активності імаго наголошується з третьої декади серпня, а паразитування на тварин і випадки нападу на людину реєструються до листопада місяця.
Основними хазяями імаго є велика рогата худоба, дрібна рогата худоба, коні. Кількість випадків нападу D. marginatus на людину, серед обстежених хазяїв, коливається від 1,3% до 6,5% в рік. Випадки нападу на людину D. marginatus в краю реєструються щорічно. Частка даного кліща серед інших видів, знятих з людей, досягає 10%.
Ixodes ricinus – масовий вид сімейства иксодовых в лісових біотоп Ставропольського краю. Висока його чисельність наголошується в Шпаковськом, Кочубєєвськом, Предгірному районах а також в лісопарковій зоні міст регіону Кавказьких Мінеральних Вод і Ставрополя. Одиничні екземпляри нами зустрінуті в 14 районах краю: Труновській, Грачевській, Андроповській, Петровській, Александровській, Туркменський, Благодарненській, Новоселіцкий, Буденновській, Радянський, Кіровский, Курський, Льовокумській, Нефтекумській.
Біотоп проживання I. ricinus в них представлені лісозахисними смугами, ділянками лісових масивів, зустрічається і в безлісих ділянках. I. ricinus мешкає в лісових масивах, парках. Висока чисельність наголошується в зонах достатнього і помірного зволоження, але живе також і в зонах нестійкого зволоження і навіть в посушливій зоні краю, де приурочений до заплавних лісів.
Активізація кліща даного вигляду на території краю, як правило, відбувається в рані весняний період.
Весняний пік нападу кліщів на хазяїна доводиться на перші декади травня. Влітку наголошується незначна депресія, а восени (вересень - жовтень) імаго знов зустрічається на хазяях, але чисельність його набагато нижча за весняну хвилю.
Основними прокормителями I. ricinus серед сільськогосподарських тварин, є велика рогата худоба, що випасується в безпосередній близькості від біотоп, в яких мешкає цей кліщ.
Всі фази розвитку нападають і на людину, але частіше за імаго і німфу. По нападу на людину, цей кліщ, займає від 19 до 44%.

Активізація R. rossicus, як правило, відбувається у середині квітня в першу чергу в напівпустинних ландшафтах краю. Далі цей кліщ зустрічається в степових районах прилеглих до напівпустинних і із зростанням середньодобових температур активізується практично у всіх природних станціях, які населяє. Пік паразитування імаго на сільськогосподарських тваринах доводиться на кінець травня - червень місяць.
Круг хазяїв R. rossicus досить різноманітний і представлений крупними і дрібними ссавцях, птахами. Основними хазяями імаго R. rossicus в Ставропольському краю є крупна і дрібна рогата худоба, м'ясоїдні, дикі ссавці (зайці, їжаки). Мають випадки частого нападу цього кліща і на людину.
Преймагінальні фази кліщів (личинки) на хазяях паразитують з третьої декади червня по липень, німфи з липня по серпень. Основними біологічними об'єктами нападу ювенільних фаз кліщів є зайці, їжаки, а так само можуть бути і птахи сімейства воронових (граки, ворони).
По нападу на людину цей кліщ серед інших видів займає далеко не останнє місце від 5 до 21%. Найчастіше піддаються нападу цього кліща жителі сільської місцевості напівпустинних ландшафтів краю.
==Кліщі бояться олії==
Лісові кліщі поширені по всій Україні, а Волинська область і АР Крим вважаються природним вогнищем енцефаліту — дуже підступної вірусної хвороби, яку переносять кліщі.
Щороку в країні реєструється зараження людей цією небезпечною інфекцією. У 2006 році шість таких випадків зафіксовано на Волині.
— В останні роки на території нашої області теж різко зросла чисельність іксодових кліщів, які є особливо небезпечними, — розповідає завідувачка паразитологічного відділу Рівненської обласної санепідемстанції Любов Шелевицька. — Дуже велика кількість цих комах спостерігалася у травні минулого року, цьогоріч трохи менше. Наприклад, вірус кліщового енцефаліту виявлено у пробах іксодових кліщів, доправлених у 2004 році з села Сварицевичі Дубровицького району, сіл Локниця, Перекалля, Дібрівськ, Комори Зарічненського району (2005 рік), а у минулому році таких кліщів виявлено у селах Колоденка Рівненського району, Вовкошів Гощанського та Мочулище Дубровицького районів.
Основними “годувальниками” кліщів є дикі тварини і домашня худоба, що пасеться в лісі та на галявинах. Але нападають вони і на людей. Перший пік активності кліщів розпочинається навесні та закінчується в середині липня, а другий триватиме з вересня по жовтень, — саме в цей час, перебуваючи на природі, треба бути дуже обережними.
— Зараження людини може відбутися під час висмоктування кліщем крові, його видалення, при вживанні в їжу сирого молока корів та кіз. Від хворої людини до здорової це захворювання не передається, — додає ентомолог обласної санепідемстанції Олександр Дехтяр.
Фахівці радять при відвідуванні місць, де можуть бути кліщі, одягати щось однотонне, бажано світлого кольору (на світлому добре помітно комах). Краще, коли одяг з довгими рукавами, холошами, щільно прилягає до тіла. Голову теж обов’язково захищати.
Коли гуляєте лісом, час від часу оглядайте себе та своїх супутників. Після повернення додому одразу змініть одяг, білизну, ретельно їх обстеживши, виперіть і випрасуйте речі.
Якщо ж їдете до лісу на декілька днів, звільніть місце для привалів, нічного сну від сухого хмизу (де найбільш вірогідне скупчення кліщів) в радіусі 20-25 м.
— Найчастіше кліщі прикріплюються до одягу людини, коли вона торкається кущів або сидить на траві — ці комахи не піднімаються на висоту більше метра, — продовжує Любов Шелевицька. — Кліщі присмоктуються до тіла не одразу, а приблизно через годину після потрапляння на одяг, тому час позбавитись від них є. Укус кліща безболісний, разом зі слиною він вводить у ранку анестезуючу речовину, яка діє протягом кількох годин. Частіше вони обирають ті частини тіла, де шкіра найбільш ніжна: задню частину шиї, місця під пахвами... На місці всмоктування кліща може розвиватись запальна реакція, нерідко з нагноєнням і утворенням сильно сверблячої ранки. Виявивши на собі кліща, що вже присмоктався, краще за все звернутись до найближчого медичного закладу. Лікарі видалять його у стерильних умовах, що допоможе уникнути зараження вірусом. Якщо ж такої змоги немає, слід змастити кліща олією, краще всього скористатися загальновідомим способом: покласти на уражену ділянку обручку, наповнити її олією, протримавши 10-15 хвилин. Тоді кліща можна повільно видаляти, розхитуючи з боку в бік пінцетом чи петлею з нитки. Ще один спосіб: розжарити на вогні звичайну голку і проколоти черевце комахи — кліщ легко виводиться зі шкіри.

Після видалення кліща місце присмоктування обробити 3-відсотковим розчином йоду, спиртом або одеколоном. Зверніть увагу, чи не відбулося відривання хоботка. Залишати голівку або хоботок комахи у тілі не можна, їх обов’язково слід видалити, бажано в медичному закладі. Після цього рекомендується протягом місяця слідкувати за самопочуттям. У разі появи ознак захворювання: підвищення температури тіла, почервоніння, припухлості — терміново звертайтеся до лікаря-інфекціоніста.
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/підрозділ=Університетський коледж]

[[Категорія:Кл]]