Київський столичний університет імені Бориса Грінченка - Внесок користувача [uk]

Файл:Дочер3.jpg

2018-10-24T08:25:03Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Дочер2.jpg

2018-10-24T08:23:29Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Дочер

2018-10-24T08:23:08Z

Aomuliarchuk.fzfvs18: /* Медіа */

'''Дочер, -рі, '''''ж. ''= '''Дочка. '''''Коли б я знав, чий то син воював, то б я за його свою дочер оддав. ''Чуб. III. 278.
[[Категорія:До]]
==Сучасні словники==
Дочка́[1], розм. до́нька[2] — дівчина/жінка стосовно до своїх батьків. Інше визначення: дочка — дитина батьків жіночої статі.

Зменшено-пестливі форми — «донька», «доця», «донечка», «дочечка».
==Етимологія==
Українське «дочка» походить через давньорус. дъчи (род. відм. дъчере) від прасл. *dъkti (род. відм. *dъktere). Слов'янські слова зі значенням «дочка» є споріднені з лит. dukra, нім. Tochter, нід. dochter, дан. datter, швед. dotter, англ. daughter, тадж. духтари, перс. دختر‎, «духтар». Праіндоєвропейську форму реконструюють як *dhughəter; можливо, воно пов'язане з коренем *dheugh («доїти») — тобто, «та, що доїть» (пор. дав.-інд. duhita — «дочка» і duh — «доїти»), але питання залишається остаточно не з'ясованим[3].

У давньоруській мові дъчи (як і праслов'янське *dъkti) відмінювалося аналогічно мати (*mati): дъчи, дъчере, дъчери, дъчерь, дъчерью, дъчере, називний відмінок множини дъчери тощо. Українська форма з прикінцевим «-ка» виникла як зменшена до дъчи (*дъчка), і стала відмінюватися як іменник І-ої відміни. Так само змінилася форма слова і парадигма відмінювання в польській мові: праслов. *dъkti > ст.-пол. cora > ст.-пол. córa > córa +‎ -ka > пол. córka.

Варіант «донька» з'явився внаслідок сприйняття кореневого «-ч» як зменшувального суфікса із заміною його на інший зменшувальний суфікс «-н».

Доданням приставки *pa- до *dъkti утворене слово, що позначає нерідну дочку — «падчерка» («падчірка»).

==Споріднені терміни==
Хрещена дочка — похресниця, хрещениця, особа жіночої статі стосовно своїх хрещених батьків
Названа дочка або прийомна дочка — дівчинка, яку взяли на виховання, прийняли за свою дочку, удочерили; приймачка
Молочна дочка — особа жіночої статі, вигодована у дитинстві чужою жінкою (молочною матір'ю), стосовно неї
==У культурі==

Електра — дочка Агамемнона й Клітемнестри, що відмстила своїй матері за вбивство батька

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дочер1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дочер2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дочер3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|N4-3HY5OXLw}}

==Джерела та література==

Дочка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Донька // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Дочер1.jpg

2018-10-24T08:22:34Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Дочер

2018-10-24T08:21:42Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

'''Дочер, -рі, '''''ж. ''= '''Дочка. '''''Коли б я знав, чий то син воював, то б я за його свою дочер оддав. ''Чуб. III. 278.
[[Категорія:До]]
==Сучасні словники==
Дочка́[1], розм. до́нька[2] — дівчина/жінка стосовно до своїх батьків. Інше визначення: дочка — дитина батьків жіночої статі.

Зменшено-пестливі форми — «донька», «доця», «донечка», «дочечка».
==Етимологія==
Українське «дочка» походить через давньорус. дъчи (род. відм. дъчере) від прасл. *dъkti (род. відм. *dъktere). Слов'янські слова зі значенням «дочка» є споріднені з лит. dukra, нім. Tochter, нід. dochter, дан. datter, швед. dotter, англ. daughter, тадж. духтари, перс. دختر‎, «духтар». Праіндоєвропейську форму реконструюють як *dhughəter; можливо, воно пов'язане з коренем *dheugh («доїти») — тобто, «та, що доїть» (пор. дав.-інд. duhita — «дочка» і duh — «доїти»), але питання залишається остаточно не з'ясованим[3].

У давньоруській мові дъчи (як і праслов'янське *dъkti) відмінювалося аналогічно мати (*mati): дъчи, дъчере, дъчери, дъчерь, дъчерью, дъчере, називний відмінок множини дъчери тощо. Українська форма з прикінцевим «-ка» виникла як зменшена до дъчи (*дъчка), і стала відмінюватися як іменник І-ої відміни. Так само змінилася форма слова і парадигма відмінювання в польській мові: праслов. *dъkti > ст.-пол. cora > ст.-пол. córa > córa +‎ -ka > пол. córka.

Варіант «донька» з'явився внаслідок сприйняття кореневого «-ч» як зменшувального суфікса із заміною його на інший зменшувальний суфікс «-н».

Доданням приставки *pa- до *dъkti утворене слово, що позначає нерідну дочку — «падчерка» («падчірка»).

==Споріднені терміни==
Хрещена дочка — похресниця, хрещениця, особа жіночої статі стосовно своїх хрещених батьків
Названа дочка або прийомна дочка — дівчинка, яку взяли на виховання, прийняли за свою дочку, удочерили; приймачка
Молочна дочка — особа жіночої статі, вигодована у дитинстві чужою жінкою (молочною матір'ю), стосовно неї
==У культурі==

Електра — дочка Агамемнона й Клітемнестри, що відмстила своїй матері за вбивство батька

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дочер1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дочер2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дочер3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|NFMu8mID_pg}}

==Джерела та література==

Дочка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Донька // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Сичик

2018-10-24T08:07:32Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

'''Сичик, -ка, '''''м. ''1) Ум. отъ '''сич. '''2) Комочекъ размельченнаго и поджареннаго для выжиманія масла коноплянаго сѣмени, — лакомство сельскихъ дѣтей. Зміев. у.
[[Категорія:Си]]
==Сучасні словники==
Сич (Athene) — рід птахів родини Совові (Strigidae).

До роду сич відносяться сови середнього розміру, з загальною довжиною близько 20-23 см, без пір'євих «вушок», компактної статури, із заокругленими помірно видовженими крилами та коротким хвостом. Лицевий диск повний, різко окреслений. Оперення ніг варіює — у південних форм пальці вкриті щетинками, у північних оперені до кігтів.

Птахи цього роду поширені тільки у східній півкулі.

Сичі населяють головним чином відкриті, часто культурні ландшафти; не уникають пустель. Винятком є вид Athene blewitti, який мешкає у густих лісах Індії.

==Систематика==
Рід Сич включає 3−5 нині існуючих види[1] (залежно від класифікації) та низку вимерлих:

Сич лісовий (Athene blewitti) — інколи відносять до роду Heteroglaux, ендемік лісів Індії;
Сич браминський (Athene brama) — поширений у тропічній Азії;
Сич американський (Athene cunicularia) — інколи відносять до роду Speotyto, поширений у Північній та Південній Америці
Athene cunicularia amaura вимерлий підвид (бл. 1905)
Athene cunicularia guadeloupensis вимерлий підвид (бл. 1890)
Сич родригійський (Athene murivora)
Сич хатній (Athene noctua) — звичайний гніздовий у фауні України;
Вимерлі види:

Athene megalopeza (пліоцен, США) — інколи відносять до роду Speotyto
Athene veta (ранній плейстоцен, Польща)
Athene angelis середній — пізній плейстоцен, Корсика)
Athene trinacriae (плейстоцен)
Athene cf. cunicularia (плейстоцен, Вест-Індія) — інколи відносять до роду Speotyto
Athene cf. cunicularia (плейстоцен, Вест-Індія) — інколи відносять до роду Speotyto
Athene cf. cunicularia (плейстоцен, Ямайка, Вест-Індія) — інколи відносять до роду Speotyto
Athene cf. cunicularia (плейстоцен, Вест-Індія) — інколи відносять до роду Speotyto
Athene cf. cunicularia (плейстоцен, Пуерто-Рико, Вест-Індія) — інколи відносять до роду Speotyto
Athene cretensis (доісторичний час, Крит, Середземномор'я)

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:сич1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:сич2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:сич3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|spvtvESepWw}}

==Див. також==

==Джерела та література==

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Сич3.jpg

2018-10-24T08:07:28Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Сич2.jpg

2018-10-24T08:07:03Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Сич1.jpg

2018-10-24T08:06:45Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Женіння

2018-10-24T07:58:50Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

'''Женіння, -ня, '''''с. ''Женитьба. Мнж. 164. ''Продам кобилу на женіння та куплю горілки. ''Лебед. у. Ум. '''Женіннячко. '''''В мено брати на женіннячко. ''Грин. ІІІ. 27.
[[Категорія:Же]]
==Сучасні словники==
Весі́лля — комплекс церемоній і обрядів, часто народних традицій, пов'язаних з укладенням шлюбу; має етнічні, релігійні, географічні та інші особливості в різних народів і у різних країнах.

На кінець ХХ ст. зберігаються 2 основні тенденції у справлянні весіль у світі — з одного боку, під впливом глобалізації весільний обряд набув у найбільших мегаполісах планети універсального космополітичного вигляду (особливо при міжетнічних, міжконфесійних, міжрасових і т. зв. міжнародних шлюбах), з іншого — існує стійка тенденція до «етнізації» весіль і всіх пов'язаних з ним традицій, навіть у середовищі містян, в тому числі і в Україні.
==Організація весіль==
Прикметними особливостями сучасності є ускладнення організації і влаштування весіль. Якщо ще з радянських часів, у міському середовищі з'явилася традиція запрошувати тамаду (традиція походить від грузинів), в чиї обов'язки входили забезпечення і підтримання доброго настрою, організація розваг, різноманітних конкурсів тощо (такою людиною міг бути або родич, або знайомий), то вже з сер. 1990-х цю роль на себе перебрали спеціальні фірми, івент-компанії (від англ. event «подія»). Ще одна модна тенденція з Заходу — організація весілля цілком і повністю спеціалізованими фірмами, т. зв. весільними агенціями, що нерідко відповідають, починаючи від запрошення гостей і до підбору квітів на весілля (зазвичай, усі деталі окремо обговорені і прописані в контракті). Як і по всьому світу, поширення набувають оригінальні весілля, що ґрунтуються на тому, що оскільки весілля є особливим днем, то і проведено воно має бути в особливий спосіб.

==Обрядовість==
Існують передподружні студії, коли або а) подружжя навчається відповідальності у майбутньому подружжі; зазвичай, цією процедурою рядить церква чи інша релігійна орагнізація; б) подружжя чи кожен (або бодай один) з подружжя повинен показати обізнаність у тому, що може мати цінність як знання для майбутнього сімейного життя. Так, в Естонії, по зернах і колосках, наречена повинна визначити злакові культури, що вирощуються на полях [Естоніі], розповісти, які страви можна з них приготувати.

Шлюбна ніч
До першої шлюбної ночі коту випікали спеціальний хліб, аби його задобрити і посприяти родючості подружньої пари[1].

Із сорокою також пов'язана весільна сорочка молодої, яку після шлюбної ночі виносять з комори і танцюють навколо столу, стрибаючи по лавах. Такий танець називають «сороку скакати». Вірогідно, цей обряд має символічний зв'язок із тілесною сорочкою і первісно належав до жіночих ініціальних ритуалів культу Роду[1]

Обрядовість у весіллі сьогодні
У Греції весілля проходило у три етапи, що включали підготовку нареченої до весілля, приведення нареченої до будинку нареченого та весільний банкет у його домі. Церемонія містила низку різноманітних обрядів.

Набув поширення весільний туризм під час медового місяця, у тому числі з незвичними нотками. Так, готель «IKEA Sovhotell», що розташований у самому центрі шопінг-центру в Стокгольмі має номер для молодят.

==Оригінальні весілля==
«Оригінальні весілля» — маскультні явища, як «підводні, повітряні», «на робочому місці», «в потязі, на велосипедах» та інші весілля. Ще одним різновидом «оригінальних весіль» є масові весілля. При цьому в деяких народів світу такі весілля є навіть традиційними, в тому числі і в зв'язку з економією витрат, — наприклад, у певний, відведений для цього традицією, усталений час (або пору року) або весілля родин з великим числом дітей (наприклад, на Кавказі практикувалось навіть одруження братів з однієї родини на сестрах з ін. з одночасним весіллям).

Незвичайність весілля нерідко пов'язана з незвичайністю осіб, які беруть шлюб — наприклад, весілля партнерів, що мають значну вікову розбіжність або різницю в ін. аспектах, об'єктивних або суб'єктивних, що робить союз «молодих» (у сенсі наречених) саме́ по собі незвичайним. До таких випадків відносяться і т. зв. «пізні» або «повторні» весілля, тобто весілля (або його повтор) осіб, що мають значний вік.

Немаловажним чинником сучасних «оригінальних весіль» нерідко стає комерціалізація, наприклад, проплаченість якихось особливостей весільної церемонії спонсорами, можливість у такий спосіб прорекламуватись якомусь закладу, фірмі-організатору, спонсору або виробнику, ЗМІ тощо; бажання молодих потрапити у хроніку новин або навіть у Книгу рекордів Гінесса.

Безумовно, основним психологічним рушієм для організації незвичайного весілля лишається бажання організувати особливий день особистого життя по-особливому.

Деякі приклади «оригінальних весіль»
У квітні 2007 року американці Джоанн Гемлін і Чарлі Геффеман справили весілля у місці, де познайомилися декілька років перед цим, а саме — у відділі молокопродуктів супермаркету. Причому компанія-власник продуктової крамниці оплатила бенкет для гостей, оздоблення зали відділу і навіть випивку для випадкових відвідувачів-покупців закладу.
Сімейне подружжя з Малайзії Чан Сум Бенг (64 роки) і Чу Кіт Гар (61 рік), потрапили до Книги рекордів Гінесса завдяки проведенню повторного весілля у його 37-у річницю у формі стрибків з парашутами, як найстарше подружжя, що зважилося на такий крок.
весілля у крижаній церкві та шлюбна ніч у крижаному готелі в іглу (Румунія)[2].
церемонія в ополонці; на підвісних канатах над прірвою
Мистецтво у весіллі, весілля у мистецтві
Традиційні весільні обряди самі́ по собі є формою народного театру. В Україні з весіллям також пов'язаний цілий комплекс весільних пісень, що зазвичай, виконувалися під час його проведення.

За сучасності традиційним (з радянського часу) музичним супроводом весільної церемонії, зокрема, церемонії офіційної реєстрації шлюбу в органі реєстрації актів громадського стану (РАГС) став весільний марш Ф. Мендельсона.

Тема весілля є популярною в мистецтві, зокрема, образотворчому (наприклад, у творчості українського художника М. К. Пимоненка), і в кіно (кінострічки: радянські «Весілля» 1944 року і «Весілля у Малинівці» 1967 року, британська «Чотири весілля і одне поховання» 1994 року тощо).

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:весі1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:весі2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:весі3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|ohWoyxgBfnU}}

==Джерела та література==

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.

Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки./ В. Я. Пропп — Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. — 364 c.

Історія української літератури. Михайло Грушевський

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Весі3.jpg

2018-10-24T07:58:15Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Весі2.jpg

2018-10-24T07:57:56Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Весі1.jpg

2018-10-24T07:57:29Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Морох

2018-10-24T07:39:15Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

'''Мо́рох, -ху, '''''м. ''Плѣсень, мохъ. Мнж. 185. ''У москалів так кладуть стіжки, що як піде дощ, постоє стіжок, то так морохом і обросте. ''Волч. у.
[[Категорія:Мо]]
==Сучасні словники==
Мохи (Bryophyta) — це вищі безсудинні спорові рослини. У життєвому циклі фаза гаметофіту переважає над спорофітом. Переважно багаторічні рослини, що характеризуються життєвими формами (дернинки, килими, подушки, віяла, плетиво). Відомо понад 18 тис. видів на всій Земній кулі. Переважно наземні, рідше водяні рослини.

Наука, що вивчає мохоподібні, називається бріологією
==Будова та загальні характеристики==
Окрім статевого розмноження гаметофіт мохоподібних виконує функції живлення, водопостачання та фотосинтезу. У різних груп він має, відповідно, різну будову. Гаметофіт моху являє собою більш-менш вертикальне несправжнє стебельце (каулідій) з дрібними несправжніми листками-філоїдами без справжніх коренів, або слань (талом) з ризоїдами. Провідна система мохоподібних проста, трахеїди та судини відсутні. На гаплоїдному гаметофіті розвиваються чоловічі (антеридії) та жіночі (архегонії) статеві органи. Диплоїдний спорофіт (спорогон) дуже редукований, найчастіше паразитує на гаметофіті. Він побудований із спороносної коробочки і ніжки з гаусторієм, яким присмоктується до гаметофіта. Будова спорогону, як і будова гаметофіту, має систематичне значення при визначенні мохів. У коробочці (утворюється після запліднення на жіночому гаметофіті) після редукційного поділу утворюються спори.

Із одноклітинної спори розвивається тільки статеве покоління, або гаметофіт. Із спори проростає первинна нитка — протонема, на якій закладається одна або декілька бруньок. Вторинна протонема розвивається у результаті регенерації клітин гаметофіту або спорофіту.

Органи статевого розмноження на рослині розташовуються групами. Зазвичай групи гаметангіїв додатково захищені листоподібними утворами. Вони можуть знаходитись на спеціальних підставках, або бути зануреними у талом. Антеридії, наприклад, можуть розташовуватись разом із стерильними нитками-парафізами, що запобігають їх злипанню.

Антеридії мають вигляд видовжених або округлих мішечків з одношаровою оболонкою на ніжці. Всередині антеридію утворюються дводжгутикові сперматозоїди.

Архегоній мохоподібних у типовому випадку має пляшкоподібну, або колбоподібну форму із звуженою шийкою та розширеним черевцем, де розташовується крупна яйцеклітина. У каналі шийки над яйцеклітиною знаходиться черевна канальцева та декілька шийкових канальцевих клітин. При дозріванні архегонію канальцеві, шийкові та черевна клітини ослизнюються та на їх місці утворюється вузький канал, яким сперматозоїди потрапляють до яйцеклітини.

Спорофіт (спорогон) складається з одного спорангію (коробочки), який розташований на тонкій ніжці. У нижній частині ніжка переходить у так звану стопу, за допомогою якої спорофіт з'єднується з гаметофітом. Коробочку зазвичай закриває верхня, видозмінена частина архегонію — ковпачок (каліптра). У деяких мохоподібних спорофіти можуть бути цілком занурені у тіло гаметофіту, у інших — піднімаються на особливих виростах пластинчатого талому, у деяких мають форму стручка.
==Розмноження та цикли розвитку==
Мохи мають вегетативний, нестатевий та статевий способи розмноження. Оскільки у життєвому циклі чергуються гаплоїдний гаметофіт та диплоїдний спорофіт, а мейоз відбувається при поділі спор, для мохоподібних характерний гаплодиплофазний життєвий цикл із споричною редукцією.

Вегетативне розмноження забезпечується відривом частини талому і подальшим її проростанням протонемою у новий гаметофіт. У видів роду маршанції (Marchanta), наприклад, спостерігається утворення на пластинці талому спеціальних виводкових кошиків із так званими виводковими бруньками, що змиваються водою на субстрат і там проростають.

Нестатеве розмноження забезпечується спорами. Статеве розмноження забезпечується чоловічими та жіночими статевими органами (гаметофітом).

Спора, потрапивши у вологе середовище, проростає і формує протонему. На стадії проростання протонему можна сплутати із зеленими нитчатими водоростями. З цієї нитки розвивається у подальшому талом рослини (гаметофіт). Органи статевого розмноження — архегонії (жіночі) й антеридії (чоловічі) утворюються на дорослому гаметофіті, зазвичай на верхівці. Часто жіночі і чоловічі органи дводомно формуються на окремих рослинах, проте є і однодомні рослини. Для забезпечення запліднення обов'язково потрібна вода, оскільки сперматозоїди рухливі, вони тільки у рідкому середовищі можуть проникнути в архегоній.

==Класифікація мохів==
Перші спроби класифікації мохів базувались на відмінах у будові талому. Так виділились групи антоцеротових мохів (клас Anthocerotopsida), печіночників (клас Marchantiopsida) та листкостеблових мохів (клас Bryopsida). На сьогодні, за різними даними, вчені виділяють від 3-х до 8-класів у складі відділу Мохоподібних (Bryophyta).

До складу надвідділ (Superdivisio) Bryobionta (Мохоподібні) України входять три відділи[1]:

відділ Anthocerotophyta з одним класом — Anthocerotopsida, одним порядком — Anthocerotales, однією родиною — Anthocerotaceae, 2 родами та 4 видами;
відділ Marchantiophyta з двома класами — Marchantiopsida та Jungermanniopsida, які включають 10 порядків, 32 родини, 61 рід із 188 видами;
відділ Bryophyta з 5 класами — Sphagnopsida, Andreaeopsida, Polytrichopsida, Tetraphidopsida, Bryopsida, які включають 18 порядків, 50 родин, 190 родів із 640 видами.
==Поширення мохів==
Мохи поширені майже повсюди, від тропіків і до полярних областей, але нерівномірно. У тропічних регіонах — переважно в горах. Незначна кількість видів росте в посушливих місцях, наприклад у степах. Деякі види ведуть епіфітний спосіб життя на корі дерев або у воді. Основна ж маса видів зосереджена у вологих місцях північної півкулі, в районах з помірним і холодним кліматом. Помітна роль належить мохоподібним в утворенні рослинного покриву.

Попри приуроченість до вологих місцезростань, мають здатність переносити тривале пересихання.
==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:мох1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:мох2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:мох3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|959qr5r0nCs}}

==Див. також==

==Джерела та література==

Колекція мохів Антона Ремана з Південної Африки в Гербарії Львівського національного університету імені Івана Франка (LW) / Хміль Т. С., Мамчур З. І., Кондратюк С. Я. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. – 134 с.
Мохи з колекції Рудольфа Вільчека у Гербарії Львівського національного університету імені Івана Франка (LW) (каталог) / Укладачі : Мамчур З.І., Хміль Т.С., Жук О.О., Сеник М.Б. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2011. – 176 с. + 0,11 вкл.
Бачурина Г. Ф., Мельничук В. М. Флора мохів Української РСР. Вип. 1,2,3,4. — Київ, 1987, 1988, 1989, 2003.
Бойко М. Ф. Чекліст мохоподібних України. — Херсон: Айлант, 2008. — 232 с.
Boiko, M. F. (2014). The second checklist of bryobionta of Ukraine. Чорноморський ботанічний журнал, (10,№. 4), 426-487.
Бойко М. Ф. Червоний список мохоподібних України.- Херсон: Айлант,2010. — 93 с.
Бойко М. Ф. Ботаніка. Систематика несудинних рослин.- К.:Ліра-К., 2013. - 276 с.
Бойко М. Ф. Українські назви мохоподібних // Чорноморський ботанічний журнал, 2015, 11, №2: 178-216.
Зеров Д. К. Флора печіночних і сфагнових мохів України.- Київ: Наукова думка, 1964. — 355 с.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Мох3.jpg

2018-10-24T07:39:01Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Мох2.jpg

2018-10-24T07:38:45Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Мох1.jpg

2018-10-24T07:38:27Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Борошенце

2018-10-24T07:25:32Z

Aomuliarchuk.fzfvs18: /* Ілюстрації */

'''Борошенце, -ця,''' ''с.'' Ум. отъ '''[[борошно]].'''

[[Категорія:Бо]]
==Сучасні словники==

Борошно великим планом
Бо́рошно — продукт перемеленого зерна, який використовується для виготовлення хліба, макаронів, кондитерських та ін. виробів. Залежно від виду сировини розрізняють борошно пшеничне, житнє, ячмінне, вівсяне, кукурудзяне, горохове, соєве та ін. Кожний сорт борошна характеризується певними показниками: великістю помелу[5], зольністю, хлібопекарськими якостями. Типовий розмір часток борошна становить менш як 180 мкм.

==Хімічний склад==
Хімічний склад борошна близький до хімічного складу зерна, з якого воно виготовлене. Зокрема у нижчих сортів він близький до складу цілого зерна. Проте, у порівнянні з зерном, у борошні міститься більше крохмалю і менше жиру, цукру, клітковини, мінеральних речовин і вітамінів.

Із сухих речовин у пшеничному борошні переважають вуглеводи (60–70 %), насамперед крохмаль. Його вміст зменшується з пониженням сорту борошна. Борошно пшеничне також містить 14–15 % води, 10–12 % білків (з яких, у свою чергу 80 % клейковини і 20 % розчинних білків) 0.9–2.3 % жиру і від 0,4 до 1,7 % мінеральних солей. У вищих сортах загальна кількість білків менша, а проламінів, гліадину і глютеліну, — більша. Гліадин і глютелін найбільш важливі білки пшеничного борошна. Вони здатні утворювати клейковину, яка відіграє велику роль у хлібопекарському виробництві. З пониженням сорту борошна вміст жиру, цукрів і клітковини підвищується.

Енергетична цінність борошна висока. Залежно від виду і сорту борошна вона становить: пшеничного від 300 до 330 ккал/100 г, житнього − 290—300 ккал.

==Показники якості==
До складу борошна входить клітковина, особливо до складу нижчих сортів борошна.[6] Клітковина погіршує його засвоюваність, але при замішуванні тіста клітковина поглинає воду, збільшуючи водовбирну здатність борошна.[6]

==Тісто==
Велике значення в хлібопекарській індустрії має глютен (білки гліадин і глютенін) у вигляді клейковини — його вміст в борошні визначає пружність тіста при змішуванні з водою, і служить критерієм визначення якості борошна.[7]

При набуханні (після замішування тіста; набухання відбувається 20–30 хв) нерозчинних білків борошна — гліадина і глютеніна — утворюється пружна маса. Додавання до тіста невеликої кількості кислот підвищує і прискорює цей процес. Оскільки пружність сприяє одержанню пухких і пористих борошняних виробів, то якість борошна і виробів з нього залежить від кількості і якості клейковини. Середньою кількістю сирої клейковини установленої стандартом для кожного сорту борошна є 20–30 % від маси борошна.

Хороше борошно повинно бути сухим, м'яким, білого або ледь кремового кольору; при затисканні такого борошна в кулаку повинна утворитися грудочка, яка відразу розсипається; від води воно не темніє.[6]
Якість сирої клейковини
Якість сирої клейковини визначають за:[6]

кольором — світло-жовтого кольору,
пружністю — хороша клейковина повинна бути пружною (після розтягування або натискання пальцем відновлює початкову форму),
розтяжністю — хороша клейковина повинна бути розтяжною (після відминання утворює пружну грудку, яка протягом 2–3 год не розпливається), не повинна прилипати до рук.
Слабкість клейковини характеризується швидкою втратою пружності, легко розтягується, після відмивання розпливається.

Визначення якості борошна за органолептичними показниками
Якість борошна можна визначити за смаком — покуштувавши його кінчиком язика. Доброякісне пшеничне борошно має смак крохмалю, житнє борошно солодкувате, дуже солодке борошно отримали з зерна, що проросло, кислуватий смак свідчить, що борошно отримане із зерна, що зволожилося або було запарене, гіркуватого присмаку борошно набуває при зберіганні в поганих умовах.[6]

==Визначення свіжості борошна==
Свіжість борошна можна легко встановити по запаху. Для цього ложку борошна насипають в склянку, обливають його гарячою водою і накривши, залишають на 2–3 хв. Свіже борошно дає запах клейстеру.[8]

Є ще й інший спосіб. Невелику кількість борошна затискують між долонями і зігрівають диханням. Потім вдихають запах зігрітого борошна.[8]

==Визначення кольору борошна==
Колір борошна визначають так. Беруть в пучки трошки борошна і кладуть на чистий білий папір, а зверху на борошно — другий аркуш паперу, і ребром правої руки розрівнюють так, щоб утворився шар борошна завтовшки 3–4 мм. Потім обережно знімають верхній аркуш паперу і розглядають колір борошна.[8]

==Сорти==
Чим вищий ґатунок борошна — тим більший у ньому вміст крохмалю

==Технологічні властивості==
Показники, що характеризують технологічні властивості борошна:

Кількість і якість клейковини.
Газоутворювальна здатність борошна — це його здатність утворювати вуглекислий газ під час бродіння дріжджового тіста. Вона залежить від наявності цукрів і активності амілази борошна
Газоутримувальна здатність борошна — полягає в утриманні в тісті вуглекислого газу, який утворюється під час бродіння. Газоутримувальна здатність тіста є тим більшою, чим більше в ньому міститься білків і чим вищою є якість клейковини
Водовбирна здатність борошна — визначається кількістю води, яку може поглинути борошно при замішуванні тіста нормальної консистенції. Вона залежить від вологості і якості помелу борошна. Борошно сухе, тонкого помелу має велику водовбирну здатність
«Сила» борошна — це його здатність утворювати тісто з певними фізичними властивостями. Пшеничне борошно поділяють на сильне, середнє і слабке:[6]:
«Сильне» борошно має пружну клейковину, високу водовбирну і газоутворювальну здатність і низьку активність ферментів. Тісто з такого борошна пружне, пористе, не розпливається, добре зберігає форму. Таке борошно використовують для дріжджових, листкових і заварних виробів.
«Середнє»
«Слабке» — тісто з такого борошна розріджується і втрачає форму. Його використовують для приготування варених страв і виробів.
«Сила» борошна залежить від: кількості і якості клейковини, водовбирної та газоутворювальної здатності борошна, активності ферментів (протеази).

В житньому борошні хлібопекарські якості залежать здебільшого від крохмалю.

==Види==
Пшеничне борошно
З пшеничного борошна випікають найбільш пористий, пухкий та поживний хліб. Виділяють чотири сорти пшеничного борошна:

Борошно вищого ґатунку — борошно, в якому майже відсутні висівчані частинки. Складається з однорідних дрібненьких частинок. Розміри частинок борошна — 30—40 мкм
Борошно 1-го ґатунку — борошно, трохи темніше у порівнянні з борошном вищого сорту. Частинки менш однорідні, присутні 3—4 % периферійних частинок. Розміри частинок борошна — від 30 до 60 мкм.
Борошно 2-го ґатунку — складається з неоднорідних і порівняно великих частинок. Кількість висівчаних частинок у ньому досягає 80 %. Розміри частинок борошна — 30—200 мкм
Оббивне — борошно з цілком розмеленого зерна (з виходом продукту 96 % від вихідної сировини). Висівки з цього борошна не вилучають. За хімічним складом воно близьке до зерна. Розміри частинок у борошні дуже неоднорідні — від 30–40 до 500—600 мкм[10].
Житнє борошно
Житнє борошно виробляється за схемою оббивного, обдирного або сортового помелу. За хімічним складом воно близьке до відповідного сорту пшеничного борошна, але в ньому немає білків, здатних утворювати клейковину. Внаслідок цього тісто з житнього борошна позбавлене пружності. Житній хліб менш калорійний за пшеничний.

Сіяне — має у своєму складі близько 3 % висівчаних частинок, колір його білий із синюватим відтінком. Являє собою подрібнений у порошок ендосперм. Розміри частинок борошна — від 20 до 200 мкм.
Обдирне — відрізняється від сіяного більшими частинками і темнішим, сіруватим кольором, у його складі до 10 % висівчаних частинок. Розміри частинок борошна — від 30 до 400 мкм.
Оббивне — основний сорт житнього борошна. Його одержують шляхом оббивного помелу, норма виходу 95 %. Воно складається з неоднорідних за розміром частинок (30—600 мкм), має сірий колір, у ньому добре помітні висівчані частинки[10].
==Історичні види борошна==
Питльоване борошно («питльованка») — пшеничне борошно особливого, дрібного помелу[11]. Відповідає сучасному вищому ґатунку. Для отримання такого борошна зерно розмелювали («питлювали») на спеціальному млині — питлі[12]. Хліб з нього називався питльованик.
Ситне — борошно, просіяне крізь сито. Відповідає сучасному пшеничному борошну 1-го й 2-го ґатунків, житньому сіяному. Хліб з такого борошна називався си́тник[13].
Решітне борошно — борошно, просіяне крізь решето. Відповідає сучасному оббивному.
==Харчова цінність==
Зерно злакових хлібів містить в собі значну кількість вітамінів групи B і вітамін E. Найбільше їх у зародку й алейроновому шарі зерна; в оболонках вітамінів менше, а в ендоспермі їх майже зовсім немає. Тому у борошні 2-го сорту й оббивному, вітамінів більше, ніж у сортів борошна з ендосперму.

==Продукти з борошна==
З борошна виготовляють хліб, макарони, печиво, різні тістечка та торти, та інші товари. Перед приготуванням тіста борошно обов'язково просівають, щоб видалити сторонні домішки і збагатити його повітрям.

З борошна також можна виготовляти клей.

==Зберігання==

До складу борошна входить велика кількість дрібних часточок, що втратили захисні оболонки, тому воно гірше зберігається, ніж зерно. Під час зберігання у борошні відбуваються біохімічні й мікробіологічні процеси як позитивні, що поліпшують, так й негативні, що погіршують якість борошна. Позитивними можна вважати дозрівання і вибілювання борошна. Пшеничне борошно, використане для випікання хліба відразу після помелу високоякісного зерна, має низькі якісні показники. Тісто з нього липке, швидко розріджується, тому утворюється хліб малого об'єму. Лише через певний період зберігання борошно набуває необхідних технологічних якостей. Поліпшення хлібопекарських якостей борошна при зберіганні називається дозріванням.

Протягом періоду дозрівання у борошні відбуваються фізичні, колоїдні та біохімічні процеси. Змінюються його колір, кислотність, білково-протеїновий і вуглеводно-амілазний комплекси, вміст вологи та жиру. Важливу роль у підвищенні сили пшеничного борошна під час дозрівання відіграє гідроліз жиру. Ненасичені жирні кислоти, які утворюються при цьому, змінюють фізичні властивості клейковини, зміцнюючи її і тісто. При зберіганні свіжозмеленого борошна його титрована й активна кислотності збільшуються. Однією з причин підвищення сили борошна в період дозрівання є зміна білково-протеїнового комплексу під впливом окислювальної дії насамперед кисню повітря.

Процес побіління відбувається у борошні як пшеничному, так і житньому усіх видів і сортів внаслідок окислення киснем повітря пігментів зерна (каротину й ксантофілу), які при цьому знебарвлюються.

Борошно інтенсивно дозріває при 20 — 25 °C, і це практично не відбувається при температурі до 0 °C. За одними даними, свіжозме-лене борошно вищого, І і II сортів при зберіганні у приміщенні, яке не опалюється, в мішках досягає оптимальних хлібопекарських якостей (закінчується його дозрівання) протягом 1,5 — 2 міс, а оббивне борошно в тих самих умовах — через 3 — 4 тижні. За іншими даними, строк дозрівання пшеничного борошна становить 1 — 2 міс, а житнього — вдвоє менший.

При тривалому зберіганні (понад 3-4 міс) і температурі 15 °С у борошні виникають гіркий смак і неприємний запах згірклої олії. Це пояснюється тим, що жир борошна розкладається і окислюється повітрям, внаслідок чого утворюються кислоти, які збільшують кислотність борошна. Крім того, під час зберігання борошно може прокисати внаслідок розвитку у ньому бактерій, які зброджують цукор з утворенням кислот, та пліснявіти внаслідок активної життєдіяльності плісеневих грибів.

Для зберігання борошна в господарствах виділяють сухі, добре продезінфіковані склади. Борошно затарюють у мішки масою 50 кг й укладають штабелями в 6 — 8 мішків так, щоб вони не розвалювалися (трійником або п'ятериком). Нижній ряд мішків кладуть на дерев'яний підтоварник. Якщо борошно зберігається тривалий час, то через кілька місяців верхні мішки перекладають униз, а нижні — вгору, щоб запобігти злежуванню борошна, втраті ним сипкості та перетворенню на моноліт.

Необхідно встановити систематичний контроль за умовами зберігання, станом і якістю борошна. Температуру повітря перевіряють щотижня на висоті 1,5 м від підлоги і при потребі продукцію провітрюють щодня. Крім того, раз на місяць перевіряють температуру повітря на рівні нижнього, середнього та верхніх рядів мішків штабеля. Температуру борошна вимірюють при надходженні його на склад, а потім при зберіганні двічі на місяць, якщо температура повітря на складі вище 10 °C, і один раз на місяць, якщо вона нижча 10 °C. Відносну вологість повітря перевіряють у встановлені строки. Дані перевірок записують у спеціальний журнал.

Для визначення смаку, запаху борошна і зараженості шкідниками від кожного штабеля відбирають середню пробу відповідно до стандарту: при температурі борошна 10 °C і нижче — не рідше одного разу на місяць, а при температурі вище 10 °C — двічі на місяць. Основним технологічним показником борошна є його кислотність: пшеничного — 4°, житнього — 4,5 — 5°. У разі його відхилення від норми припиняють подальше зберігання борошна.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:борошно1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:борошно2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:бороошно3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|xNaTMh5YLkc}}

==Джерела та література==

1 .Борошно // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
3. Мука // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
5. Академічний тлумачний словник (1970—1980)
6. Доцяк В. С. Українська кухня: навчальне видання — Львів: Оріяна-Нова, 1998 ISBN 5-8326-0062-2
7. Хареба В. В., Кузнєцова І. В. Виробництво та використання цукровмісних продуктів / Цукрові буряки. Науковий журнал. — № 3(75) 2010
8. Українські страви (Третє видання) — Київ: Державне видавництво технічної літератури УРСР, 1960
9. Зайцева Г. Т., Горпинко Т. М. Технологія виготовлення борошняних кондитерських виробів: Підруч. для проф.-техн. навч. закладів. — К. : Вікторія. 2002. — 400 с. ISBN 966-95870-6-9
10. Класифікація та асортимент борошна
11. Питльований // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
12. Питель // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Борошенце

2018-10-24T07:23:52Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

'''Борошенце, -ця,''' ''с.'' Ум. отъ '''[[борошно]].'''

[[Категорія:Бо]]
==Сучасні словники==

Борошно великим планом
Бо́рошно — продукт перемеленого зерна, який використовується для виготовлення хліба, макаронів, кондитерських та ін. виробів. Залежно від виду сировини розрізняють борошно пшеничне, житнє, ячмінне, вівсяне, кукурудзяне, горохове, соєве та ін. Кожний сорт борошна характеризується певними показниками: великістю помелу[5], зольністю, хлібопекарськими якостями. Типовий розмір часток борошна становить менш як 180 мкм.

==Хімічний склад==
Хімічний склад борошна близький до хімічного складу зерна, з якого воно виготовлене. Зокрема у нижчих сортів він близький до складу цілого зерна. Проте, у порівнянні з зерном, у борошні міститься більше крохмалю і менше жиру, цукру, клітковини, мінеральних речовин і вітамінів.

Із сухих речовин у пшеничному борошні переважають вуглеводи (60–70 %), насамперед крохмаль. Його вміст зменшується з пониженням сорту борошна. Борошно пшеничне також містить 14–15 % води, 10–12 % білків (з яких, у свою чергу 80 % клейковини і 20 % розчинних білків) 0.9–2.3 % жиру і від 0,4 до 1,7 % мінеральних солей. У вищих сортах загальна кількість білків менша, а проламінів, гліадину і глютеліну, — більша. Гліадин і глютелін найбільш важливі білки пшеничного борошна. Вони здатні утворювати клейковину, яка відіграє велику роль у хлібопекарському виробництві. З пониженням сорту борошна вміст жиру, цукрів і клітковини підвищується.

Енергетична цінність борошна висока. Залежно від виду і сорту борошна вона становить: пшеничного від 300 до 330 ккал/100 г, житнього − 290—300 ккал.

==Показники якості==
До складу борошна входить клітковина, особливо до складу нижчих сортів борошна.[6] Клітковина погіршує його засвоюваність, але при замішуванні тіста клітковина поглинає воду, збільшуючи водовбирну здатність борошна.[6]

==Тісто==
Велике значення в хлібопекарській індустрії має глютен (білки гліадин і глютенін) у вигляді клейковини — його вміст в борошні визначає пружність тіста при змішуванні з водою, і служить критерієм визначення якості борошна.[7]

При набуханні (після замішування тіста; набухання відбувається 20–30 хв) нерозчинних білків борошна — гліадина і глютеніна — утворюється пружна маса. Додавання до тіста невеликої кількості кислот підвищує і прискорює цей процес. Оскільки пружність сприяє одержанню пухких і пористих борошняних виробів, то якість борошна і виробів з нього залежить від кількості і якості клейковини. Середньою кількістю сирої клейковини установленої стандартом для кожного сорту борошна є 20–30 % від маси борошна.

Хороше борошно повинно бути сухим, м'яким, білого або ледь кремового кольору; при затисканні такого борошна в кулаку повинна утворитися грудочка, яка відразу розсипається; від води воно не темніє.[6]
Якість сирої клейковини
Якість сирої клейковини визначають за:[6]

кольором — світло-жовтого кольору,
пружністю — хороша клейковина повинна бути пружною (після розтягування або натискання пальцем відновлює початкову форму),
розтяжністю — хороша клейковина повинна бути розтяжною (після відминання утворює пружну грудку, яка протягом 2–3 год не розпливається), не повинна прилипати до рук.
Слабкість клейковини характеризується швидкою втратою пружності, легко розтягується, після відмивання розпливається.

Визначення якості борошна за органолептичними показниками
Якість борошна можна визначити за смаком — покуштувавши його кінчиком язика. Доброякісне пшеничне борошно має смак крохмалю, житнє борошно солодкувате, дуже солодке борошно отримали з зерна, що проросло, кислуватий смак свідчить, що борошно отримане із зерна, що зволожилося або було запарене, гіркуватого присмаку борошно набуває при зберіганні в поганих умовах.[6]

==Визначення свіжості борошна==
Свіжість борошна можна легко встановити по запаху. Для цього ложку борошна насипають в склянку, обливають його гарячою водою і накривши, залишають на 2–3 хв. Свіже борошно дає запах клейстеру.[8]

Є ще й інший спосіб. Невелику кількість борошна затискують між долонями і зігрівають диханням. Потім вдихають запах зігрітого борошна.[8]

==Визначення кольору борошна==
Колір борошна визначають так. Беруть в пучки трошки борошна і кладуть на чистий білий папір, а зверху на борошно — другий аркуш паперу, і ребром правої руки розрівнюють так, щоб утворився шар борошна завтовшки 3–4 мм. Потім обережно знімають верхній аркуш паперу і розглядають колір борошна.[8]

==Сорти==
Чим вищий ґатунок борошна — тим більший у ньому вміст крохмалю

==Технологічні властивості==
Показники, що характеризують технологічні властивості борошна:

Кількість і якість клейковини.
Газоутворювальна здатність борошна — це його здатність утворювати вуглекислий газ під час бродіння дріжджового тіста. Вона залежить від наявності цукрів і активності амілази борошна
Газоутримувальна здатність борошна — полягає в утриманні в тісті вуглекислого газу, який утворюється під час бродіння. Газоутримувальна здатність тіста є тим більшою, чим більше в ньому міститься білків і чим вищою є якість клейковини
Водовбирна здатність борошна — визначається кількістю води, яку може поглинути борошно при замішуванні тіста нормальної консистенції. Вона залежить від вологості і якості помелу борошна. Борошно сухе, тонкого помелу має велику водовбирну здатність
«Сила» борошна — це його здатність утворювати тісто з певними фізичними властивостями. Пшеничне борошно поділяють на сильне, середнє і слабке:[6]:
«Сильне» борошно має пружну клейковину, високу водовбирну і газоутворювальну здатність і низьку активність ферментів. Тісто з такого борошна пружне, пористе, не розпливається, добре зберігає форму. Таке борошно використовують для дріжджових, листкових і заварних виробів.
«Середнє»
«Слабке» — тісто з такого борошна розріджується і втрачає форму. Його використовують для приготування варених страв і виробів.
«Сила» борошна залежить від: кількості і якості клейковини, водовбирної та газоутворювальної здатності борошна, активності ферментів (протеази).

В житньому борошні хлібопекарські якості залежать здебільшого від крохмалю.

==Види==
Пшеничне борошно
З пшеничного борошна випікають найбільш пористий, пухкий та поживний хліб. Виділяють чотири сорти пшеничного борошна:

Борошно вищого ґатунку — борошно, в якому майже відсутні висівчані частинки. Складається з однорідних дрібненьких частинок. Розміри частинок борошна — 30—40 мкм
Борошно 1-го ґатунку — борошно, трохи темніше у порівнянні з борошном вищого сорту. Частинки менш однорідні, присутні 3—4 % периферійних частинок. Розміри частинок борошна — від 30 до 60 мкм.
Борошно 2-го ґатунку — складається з неоднорідних і порівняно великих частинок. Кількість висівчаних частинок у ньому досягає 80 %. Розміри частинок борошна — 30—200 мкм
Оббивне — борошно з цілком розмеленого зерна (з виходом продукту 96 % від вихідної сировини). Висівки з цього борошна не вилучають. За хімічним складом воно близьке до зерна. Розміри частинок у борошні дуже неоднорідні — від 30–40 до 500—600 мкм[10].
Житнє борошно
Житнє борошно виробляється за схемою оббивного, обдирного або сортового помелу. За хімічним складом воно близьке до відповідного сорту пшеничного борошна, але в ньому немає білків, здатних утворювати клейковину. Внаслідок цього тісто з житнього борошна позбавлене пружності. Житній хліб менш калорійний за пшеничний.

Сіяне — має у своєму складі близько 3 % висівчаних частинок, колір його білий із синюватим відтінком. Являє собою подрібнений у порошок ендосперм. Розміри частинок борошна — від 20 до 200 мкм.
Обдирне — відрізняється від сіяного більшими частинками і темнішим, сіруватим кольором, у його складі до 10 % висівчаних частинок. Розміри частинок борошна — від 30 до 400 мкм.
Оббивне — основний сорт житнього борошна. Його одержують шляхом оббивного помелу, норма виходу 95 %. Воно складається з неоднорідних за розміром частинок (30—600 мкм), має сірий колір, у ньому добре помітні висівчані частинки[10].
==Історичні види борошна==
Питльоване борошно («питльованка») — пшеничне борошно особливого, дрібного помелу[11]. Відповідає сучасному вищому ґатунку. Для отримання такого борошна зерно розмелювали («питлювали») на спеціальному млині — питлі[12]. Хліб з нього називався питльованик.
Ситне — борошно, просіяне крізь сито. Відповідає сучасному пшеничному борошну 1-го й 2-го ґатунків, житньому сіяному. Хліб з такого борошна називався си́тник[13].
Решітне борошно — борошно, просіяне крізь решето. Відповідає сучасному оббивному.
==Харчова цінність==
Зерно злакових хлібів містить в собі значну кількість вітамінів групи B і вітамін E. Найбільше їх у зародку й алейроновому шарі зерна; в оболонках вітамінів менше, а в ендоспермі їх майже зовсім немає. Тому у борошні 2-го сорту й оббивному, вітамінів більше, ніж у сортів борошна з ендосперму.

==Продукти з борошна==
З борошна виготовляють хліб, макарони, печиво, різні тістечка та торти, та інші товари. Перед приготуванням тіста борошно обов'язково просівають, щоб видалити сторонні домішки і збагатити його повітрям.

З борошна також можна виготовляти клей.

==Зберігання==

До складу борошна входить велика кількість дрібних часточок, що втратили захисні оболонки, тому воно гірше зберігається, ніж зерно. Під час зберігання у борошні відбуваються біохімічні й мікробіологічні процеси як позитивні, що поліпшують, так й негативні, що погіршують якість борошна. Позитивними можна вважати дозрівання і вибілювання борошна. Пшеничне борошно, використане для випікання хліба відразу після помелу високоякісного зерна, має низькі якісні показники. Тісто з нього липке, швидко розріджується, тому утворюється хліб малого об'єму. Лише через певний період зберігання борошно набуває необхідних технологічних якостей. Поліпшення хлібопекарських якостей борошна при зберіганні називається дозріванням.

Протягом періоду дозрівання у борошні відбуваються фізичні, колоїдні та біохімічні процеси. Змінюються його колір, кислотність, білково-протеїновий і вуглеводно-амілазний комплекси, вміст вологи та жиру. Важливу роль у підвищенні сили пшеничного борошна під час дозрівання відіграє гідроліз жиру. Ненасичені жирні кислоти, які утворюються при цьому, змінюють фізичні властивості клейковини, зміцнюючи її і тісто. При зберіганні свіжозмеленого борошна його титрована й активна кислотності збільшуються. Однією з причин підвищення сили борошна в період дозрівання є зміна білково-протеїнового комплексу під впливом окислювальної дії насамперед кисню повітря.

Процес побіління відбувається у борошні як пшеничному, так і житньому усіх видів і сортів внаслідок окислення киснем повітря пігментів зерна (каротину й ксантофілу), які при цьому знебарвлюються.

Борошно інтенсивно дозріває при 20 — 25 °C, і це практично не відбувається при температурі до 0 °C. За одними даними, свіжозме-лене борошно вищого, І і II сортів при зберіганні у приміщенні, яке не опалюється, в мішках досягає оптимальних хлібопекарських якостей (закінчується його дозрівання) протягом 1,5 — 2 міс, а оббивне борошно в тих самих умовах — через 3 — 4 тижні. За іншими даними, строк дозрівання пшеничного борошна становить 1 — 2 міс, а житнього — вдвоє менший.

При тривалому зберіганні (понад 3-4 міс) і температурі 15 °С у борошні виникають гіркий смак і неприємний запах згірклої олії. Це пояснюється тим, що жир борошна розкладається і окислюється повітрям, внаслідок чого утворюються кислоти, які збільшують кислотність борошна. Крім того, під час зберігання борошно може прокисати внаслідок розвитку у ньому бактерій, які зброджують цукор з утворенням кислот, та пліснявіти внаслідок активної життєдіяльності плісеневих грибів.

Для зберігання борошна в господарствах виділяють сухі, добре продезінфіковані склади. Борошно затарюють у мішки масою 50 кг й укладають штабелями в 6 — 8 мішків так, щоб вони не розвалювалися (трійником або п'ятериком). Нижній ряд мішків кладуть на дерев'яний підтоварник. Якщо борошно зберігається тривалий час, то через кілька місяців верхні мішки перекладають униз, а нижні — вгору, щоб запобігти злежуванню борошна, втраті ним сипкості та перетворенню на моноліт.

Необхідно встановити систематичний контроль за умовами зберігання, станом і якістю борошна. Температуру повітря перевіряють щотижня на висоті 1,5 м від підлоги і при потребі продукцію провітрюють щодня. Крім того, раз на місяць перевіряють температуру повітря на рівні нижнього, середнього та верхніх рядів мішків штабеля. Температуру борошна вимірюють при надходженні його на склад, а потім при зберіганні двічі на місяць, якщо температура повітря на складі вище 10 °C, і один раз на місяць, якщо вона нижча 10 °C. Відносну вологість повітря перевіряють у встановлені строки. Дані перевірок записують у спеціальний журнал.

Для визначення смаку, запаху борошна і зараженості шкідниками від кожного штабеля відбирають середню пробу відповідно до стандарту: при температурі борошна 10 °C і нижче — не рідше одного разу на місяць, а при температурі вище 10 °C — двічі на місяць. Основним технологічним показником борошна є його кислотність: пшеничного — 4°, житнього — 4,5 — 5°. У разі його відхилення від норми припиняють подальше зберігання борошна.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:бороошно1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:бороошно2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:бороошно3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|xNaTMh5YLkc}}

==Джерела та література==

1 .Борошно // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
3. Мука // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
5. Академічний тлумачний словник (1970—1980)
6. Доцяк В. С. Українська кухня: навчальне видання — Львів: Оріяна-Нова, 1998 ISBN 5-8326-0062-2
7. Хареба В. В., Кузнєцова І. В. Виробництво та використання цукровмісних продуктів / Цукрові буряки. Науковий журнал. — № 3(75) 2010
8. Українські страви (Третє видання) — Київ: Державне видавництво технічної літератури УРСР, 1960
9. Зайцева Г. Т., Горпинко Т. М. Технологія виготовлення борошняних кондитерських виробів: Підруч. для проф.-техн. навч. закладів. — К. : Вікторія. 2002. — 400 с. ISBN 966-95870-6-9
10. Класифікація та асортимент борошна
11. Питльований // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
12. Питель // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Бороошно3.jpg

2018-10-24T07:21:09Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Борошно2.jpg

2018-10-24T07:20:45Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Борошно1.jpg

2018-10-24T07:20:18Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Сеньга

2018-10-23T19:41:31Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

'''Сеньга, -ги, '''''ж. ''Родъ рыбы. ''Оселедців по три сотні і сеньги донської ''(купила). Мкр. Н. 20.
[[Категорія:Се]]
==Сучасні словники==

Лящ(Abramis brama) — вид риб родини коропових (Cyprinidae), ряду коропоподібних (Cypriniformes). Відноситься до монотипового роду Лящ (Abramis)

==Опис==
Забарвлення ляща змінюється в залежності від віку риби, кольору ґрунту і води у водоймі. Дрібний лящ сіро-сріблястий, у старшому віці темніє і набуває золотистиго відливу. У торф'яних озерах лящ має бурий колір. Всі плавці у ляща сірі, в анальному плавці 23-30 гіллястих променів. Лящ досягає довжини 45 см, ваги 2,5-3 кг; живе до 20 років, але зазвичай менше. У південних районах зростає він швидко, статевої зрілості досягає у 3-4 роки, при довжині близько 25 см. У північних озерах і водосховищах статевозрілим стає в 5-8 років, при довжині 30 см і більше. Очеретяний лящ дозріває в 3 роки, маючи довжину 12-15 см.

==Ареал==
Поширений в центральній і середній Європі в озерах, ставках, ріках і солонуватих водоймах (в окремих частинах Чорного і Азовського морів). На заході природній ареал сягає Адура (Франція), на півночі - Печори (басейн Білого моря); на півдні в басейні Егейського моря, озері Волві і річках Струма і Мариця. На сході, в Сибіру, зустрічається лише в в зауральських озерах, Обі, Іртиші, Єнісеї. Присутній в безлічі у Каспії та Аральському морі і пониззях річки Сир-Дар'ї. У Північній Двіні він нечисельний і, можливо, потрапив сюди каналами з Волзької системи. У Закавказзі зустрічається лише в небагатьох місцях (у Ленкорані та озері Палеостомі).

Штучно завезений до Ірландії, Іспанії та північної Італії. В Азії штучно завезений до басейну Мармурового моря (Туреччина) і до водойм на сході від Аральського моря. Також вселений до басейну озера Байкал, верхів'їв Обі та Красноярського водосховища на Єнісеї.
Розмноження
Нерест ляща починається при температурі води 12-16 ° С, в кінці квітня — в травні на півдні, в кінці травня — в червні на півночі. Напівпрохідний лящ з моря піднімається для нересту в річки. Самці ляща дозрівають раніше самиць, і дрібніші риби на нерестовищах, як правило, самці. У самця в цей час на тілі утворюються численні дрібні тупоконічні горбки, спочатку білого, потім бурштиново-жовтого кольору. Нерест ляща відбувається з гучними сплесками, зазвичай рано вранці на мілководді серед заростей підводної рослинності, в неглибоких затоках. Лящі вискакують з води і падають навзнак у воду, шум ляща, що нереститься, чути на далеку відстань. Число ікринок близько 140 000 (у самиць середньої величини).

==Промислове значення==

М'ясо ляща цінне, і він є важливою промисловою рибою. На початку XX століття у Каспійському морі разом з пониззями Волги та Уралу, а частково й Кури та Тереку, щорічно відловлювали близько 20 мільйонів особин.

Промислово ловлять ляща тенетами. Аматори та спортсмени ловлять ляща на оснастку з годівницею (традиційні снасті, фідер, метод), «гумку». Великий лящ іноді ловиться на блешню.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:лящ1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:лящ2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:лящ3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|tSeP-51fnaI}}

==Джерела та література==

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Лящ3.jpg

2018-10-23T19:40:59Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Лящ2.jpg

2018-10-23T19:40:41Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Лящ1.jpg

2018-10-23T19:40:12Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Нута

2018-10-23T19:27:06Z

Aomuliarchuk.fzfvs18: /* Ілюстрації */

==Публічний електронний словник української мови==
НУ́ТА, и, ж., діал. Нота, мелодія. З кождою строфою, з кождою нутою Слабшає відгомін твій… Пісне, напоєна горем-отрутою, Час тобі вже на спокій (Фр., XI, 1952, 48).

==Сучасні словники==
Нота в музиці — знак нотного письма. Окремий звук певної висоти.
Нота — тон, інтонація голосу, що виражають яке-небудь почуття, ставлення до кого-, чого-небудь.
Нота в дипломатії — офіційне дипломатичне звернення уряду однієї держави до уряду іншої держави
Скарбнича нота:
середньотермінове державне боргове зобов'язання на пред'явника;
паперові гроші, що їх випускає державний фінансовий орган за скарбничої емісії.
Кредит-нота — розрахунковий документ; повідомлення, що посилається однією зі сторін, що знаходяться в розрахункових відносинах, іншій стороні, про запис у кредит рахунку останньої визначеної суми, через настання якої-небудь обставини, що створили в іншої сторони право вимоги цієї суми.
Нота бене (лат. nota bene — поміть добре) — позначки знаком NB, що робляться на ділових паперах і означають особливу важливість поміченого.

==Нотний запис==

Нота є основним елементом нотного запису. Ноти розташовується на нотному стані (нотоносці) і вказують на висоту та відносну тривалість якого-небудь звуку (в окремих випадках також і спосіб відтворення). В залежності від тривалості нота має вигляд незатушованого (ціла, половинна), або затушованого (четвертна, восьма і т. д.) овалу. Тривалості, менші за четвертну, позначаються хвостиками (прапорця́ми) або в'язками (ребрами), які додають до штилів — вертикальних рисок, що позначають звуки, за тривалістю коротші від цілої. Подовження звучання ноти на половину її тривалості позначається крапкою. Перерви в звучанні позначаються паузами, еквівалентними тривалостям нот. Звуковисотне положення записаних звуків фіксують за допомогою ключів, а його зміни — знаками альтерації, що діють у межах всього твору або стосуються однієї ноти. Кількість ритмічних долей у такті (розмір) позначають цифрами, а тактові риски відокремлюють один такт від іншого.

Ноти
до ре мі фа соль ля сі

Запис нот може бути одноштильним або двоштильним. У двоштильному записі нотуються паралельно два голоси: один — нотами із штилями вниз, другий — штилями вгору. Тривалість нот у паралельних записах може бути різною, однак слід дотримуватись ранжиру, наприклад, над однією половинною нотою записуються четверта і ще дві восьмі, які разом мають ту саму тривалість. Проміжки по горизонталі між нотами обираються пропорційно їхній тривалості. Іноді буває і триштильний запис: штилі двох голосів обернені в один, а третього — в іший бік.

Ноти, звучання яких починається одночасно, записуються точно одна під одною, коли можливо, за правилом «головка під головкою». Якщо головки на одному штилі містяться між головками на іншому, то вони зсуваються, щоб не зливались: нота із штилем униз — дещо лівіше, а із штилем угору — дещо правіше. Ноти з інтервалом прима чи секунда записуються за правилом «штиль під штилем», отож нота із штилем угору — дещо лівіше, а із штилем униз — дещо правіше. Відхилення від цього правила можливе залежно від розміщення крапок, знаків альтерації.

У одноштильному записі напрямок штилю обирається залежно від положення головок нот на нотоносці. Якщо нотна головка (при записі суголосся чи послідовності нот, зв'язаних ребрами,— та з кількох головок, що поміщена найдалі від середньої лінії нотного стану) — у верхній його половині, то штиль пишеться вниз, уліво від головки; і навпаки, ноти в нижній половині нотного стану пишуться зі штилями вгору, з головками ліворуч від штиля. Середні, симетрично розміщені ноти пишуться звичайно штилями вниз, однак, залежно від положення сусідніх нот, напрямок штиля може бути змінено. При записі гармонічної секунди (і прими) нижня нота пишеться завжди ліворуч, а верхня — праворуч від штиля.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:ноти5.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:ноти2.jpg|x140px]]

|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|u2qvryUbYPY}}

==Див. також==

==Джерела та література==

Энциклопедический музыкальный словарь : [рос.] / сост. Б. С. Штейнпресс, И. М. Ямпольский. — М. : Советская энциклопедия, 1966. — 632 с.
Нотовидавнича діяльність у Львові ХІХ — початку ХХ ст. / О. Осадця // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2002. — Вип. 9/10. — С. 317—328. — Бібліогр.: 25 назв.
Юцевич Ю. Є. Музика : словник-довідник. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2003. — ISBN 966-7924-10-6.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Нута

2018-10-23T19:26:46Z

Aomuliarchuk.fzfvs18: /* Ілюстрації */

==Публічний електронний словник української мови==
НУ́ТА, и, ж., діал. Нота, мелодія. З кождою строфою, з кождою нутою Слабшає відгомін твій… Пісне, напоєна горем-отрутою, Час тобі вже на спокій (Фр., XI, 1952, 48).

==Сучасні словники==
Нота в музиці — знак нотного письма. Окремий звук певної висоти.
Нота — тон, інтонація голосу, що виражають яке-небудь почуття, ставлення до кого-, чого-небудь.
Нота в дипломатії — офіційне дипломатичне звернення уряду однієї держави до уряду іншої держави
Скарбнича нота:
середньотермінове державне боргове зобов'язання на пред'явника;
паперові гроші, що їх випускає державний фінансовий орган за скарбничої емісії.
Кредит-нота — розрахунковий документ; повідомлення, що посилається однією зі сторін, що знаходяться в розрахункових відносинах, іншій стороні, про запис у кредит рахунку останньої визначеної суми, через настання якої-небудь обставини, що створили в іншої сторони право вимоги цієї суми.
Нота бене (лат. nota bene — поміть добре) — позначки знаком NB, що робляться на ділових паперах і означають особливу важливість поміченого.

==Нотний запис==

Нота є основним елементом нотного запису. Ноти розташовується на нотному стані (нотоносці) і вказують на висоту та відносну тривалість якого-небудь звуку (в окремих випадках також і спосіб відтворення). В залежності від тривалості нота має вигляд незатушованого (ціла, половинна), або затушованого (четвертна, восьма і т. д.) овалу. Тривалості, менші за четвертну, позначаються хвостиками (прапорця́ми) або в'язками (ребрами), які додають до штилів — вертикальних рисок, що позначають звуки, за тривалістю коротші від цілої. Подовження звучання ноти на половину її тривалості позначається крапкою. Перерви в звучанні позначаються паузами, еквівалентними тривалостям нот. Звуковисотне положення записаних звуків фіксують за допомогою ключів, а його зміни — знаками альтерації, що діють у межах всього твору або стосуються однієї ноти. Кількість ритмічних долей у такті (розмір) позначають цифрами, а тактові риски відокремлюють один такт від іншого.

Ноти
до ре мі фа соль ля сі

Запис нот може бути одноштильним або двоштильним. У двоштильному записі нотуються паралельно два голоси: один — нотами із штилями вниз, другий — штилями вгору. Тривалість нот у паралельних записах може бути різною, однак слід дотримуватись ранжиру, наприклад, над однією половинною нотою записуються четверта і ще дві восьмі, які разом мають ту саму тривалість. Проміжки по горизонталі між нотами обираються пропорційно їхній тривалості. Іноді буває і триштильний запис: штилі двох голосів обернені в один, а третього — в іший бік.

Ноти, звучання яких починається одночасно, записуються точно одна під одною, коли можливо, за правилом «головка під головкою». Якщо головки на одному штилі містяться між головками на іншому, то вони зсуваються, щоб не зливались: нота із штилем униз — дещо лівіше, а із штилем угору — дещо правіше. Ноти з інтервалом прима чи секунда записуються за правилом «штиль під штилем», отож нота із штилем угору — дещо лівіше, а із штилем униз — дещо правіше. Відхилення від цього правила можливе залежно від розміщення крапок, знаків альтерації.

У одноштильному записі напрямок штилю обирається залежно від положення головок нот на нотоносці. Якщо нотна головка (при записі суголосся чи послідовності нот, зв'язаних ребрами,— та з кількох головок, що поміщена найдалі від середньої лінії нотного стану) — у верхній його половині, то штиль пишеться вниз, уліво від головки; і навпаки, ноти в нижній половині нотного стану пишуться зі штилями вгору, з головками ліворуч від штиля. Середні, симетрично розміщені ноти пишуться звичайно штилями вниз, однак, залежно від положення сусідніх нот, напрямок штиля може бути змінено. При записі гармонічної секунди (і прими) нижня нота пишеться завжди ліворуч, а верхня — праворуч від штиля.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:ноти5.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:ноти2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:ноти4.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|u2qvryUbYPY}}

==Див. також==

==Джерела та література==

Энциклопедический музыкальный словарь : [рос.] / сост. Б. С. Штейнпресс, И. М. Ямпольский. — М. : Советская энциклопедия, 1966. — 632 с.
Нотовидавнича діяльність у Львові ХІХ — початку ХХ ст. / О. Осадця // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2002. — Вип. 9/10. — С. 317—328. — Бібліогр.: 25 назв.
Юцевич Ю. Є. Музика : словник-довідник. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2003. — ISBN 966-7924-10-6.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Ноти4.jpeg

2018-10-23T19:26:34Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Ноти5.jpg

2018-10-23T19:25:21Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Нута

2018-10-23T19:24:17Z

Aomuliarchuk.fzfvs18: /* Ілюстрації */

==Публічний електронний словник української мови==
НУ́ТА, и, ж., діал. Нота, мелодія. З кождою строфою, з кождою нутою Слабшає відгомін твій… Пісне, напоєна горем-отрутою, Час тобі вже на спокій (Фр., XI, 1952, 48).

==Сучасні словники==
Нота в музиці — знак нотного письма. Окремий звук певної висоти.
Нота — тон, інтонація голосу, що виражають яке-небудь почуття, ставлення до кого-, чого-небудь.
Нота в дипломатії — офіційне дипломатичне звернення уряду однієї держави до уряду іншої держави
Скарбнича нота:
середньотермінове державне боргове зобов'язання на пред'явника;
паперові гроші, що їх випускає державний фінансовий орган за скарбничої емісії.
Кредит-нота — розрахунковий документ; повідомлення, що посилається однією зі сторін, що знаходяться в розрахункових відносинах, іншій стороні, про запис у кредит рахунку останньої визначеної суми, через настання якої-небудь обставини, що створили в іншої сторони право вимоги цієї суми.
Нота бене (лат. nota bene — поміть добре) — позначки знаком NB, що робляться на ділових паперах і означають особливу важливість поміченого.

==Нотний запис==

Нота є основним елементом нотного запису. Ноти розташовується на нотному стані (нотоносці) і вказують на висоту та відносну тривалість якого-небудь звуку (в окремих випадках також і спосіб відтворення). В залежності від тривалості нота має вигляд незатушованого (ціла, половинна), або затушованого (четвертна, восьма і т. д.) овалу. Тривалості, менші за четвертну, позначаються хвостиками (прапорця́ми) або в'язками (ребрами), які додають до штилів — вертикальних рисок, що позначають звуки, за тривалістю коротші від цілої. Подовження звучання ноти на половину її тривалості позначається крапкою. Перерви в звучанні позначаються паузами, еквівалентними тривалостям нот. Звуковисотне положення записаних звуків фіксують за допомогою ключів, а його зміни — знаками альтерації, що діють у межах всього твору або стосуються однієї ноти. Кількість ритмічних долей у такті (розмір) позначають цифрами, а тактові риски відокремлюють один такт від іншого.

Ноти
до ре мі фа соль ля сі

Запис нот може бути одноштильним або двоштильним. У двоштильному записі нотуються паралельно два голоси: один — нотами із штилями вниз, другий — штилями вгору. Тривалість нот у паралельних записах може бути різною, однак слід дотримуватись ранжиру, наприклад, над однією половинною нотою записуються четверта і ще дві восьмі, які разом мають ту саму тривалість. Проміжки по горизонталі між нотами обираються пропорційно їхній тривалості. Іноді буває і триштильний запис: штилі двох голосів обернені в один, а третього — в іший бік.

Ноти, звучання яких починається одночасно, записуються точно одна під одною, коли можливо, за правилом «головка під головкою». Якщо головки на одному штилі містяться між головками на іншому, то вони зсуваються, щоб не зливались: нота із штилем униз — дещо лівіше, а із штилем угору — дещо правіше. Ноти з інтервалом прима чи секунда записуються за правилом «штиль під штилем», отож нота із штилем угору — дещо лівіше, а із штилем униз — дещо правіше. Відхилення від цього правила можливе залежно від розміщення крапок, знаків альтерації.

У одноштильному записі напрямок штилю обирається залежно від положення головок нот на нотоносці. Якщо нотна головка (при записі суголосся чи послідовності нот, зв'язаних ребрами,— та з кількох головок, що поміщена найдалі від середньої лінії нотного стану) — у верхній його половині, то штиль пишеться вниз, уліво від головки; і навпаки, ноти в нижній половині нотного стану пишуться зі штилями вгору, з головками ліворуч від штиля. Середні, симетрично розміщені ноти пишуться звичайно штилями вниз, однак, залежно від положення сусідніх нот, напрямок штиля може бути змінено. При записі гармонічної секунди (і прими) нижня нота пишеться завжди ліворуч, а верхня — праворуч від штиля.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:нти1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:ноти2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|u2qvryUbYPY}}

==Див. також==

==Джерела та література==

Энциклопедический музыкальный словарь : [рос.] / сост. Б. С. Штейнпресс, И. М. Ямпольский. — М. : Советская энциклопедия, 1966. — 632 с.
Нотовидавнича діяльність у Львові ХІХ — початку ХХ ст. / О. Осадця // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2002. — Вип. 9/10. — С. 317—328. — Бібліогр.: 25 назв.
Юцевич Ю. Є. Музика : словник-довідник. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2003. — ISBN 966-7924-10-6.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Нти1.gif

2018-10-23T19:24:06Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Нута

2018-10-23T19:21:49Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

==Публічний електронний словник української мови==
НУ́ТА, и, ж., діал. Нота, мелодія. З кождою строфою, з кождою нутою Слабшає відгомін твій… Пісне, напоєна горем-отрутою, Час тобі вже на спокій (Фр., XI, 1952, 48).

==Сучасні словники==
Нота в музиці — знак нотного письма. Окремий звук певної висоти.
Нота — тон, інтонація голосу, що виражають яке-небудь почуття, ставлення до кого-, чого-небудь.
Нота в дипломатії — офіційне дипломатичне звернення уряду однієї держави до уряду іншої держави
Скарбнича нота:
середньотермінове державне боргове зобов'язання на пред'явника;
паперові гроші, що їх випускає державний фінансовий орган за скарбничої емісії.
Кредит-нота — розрахунковий документ; повідомлення, що посилається однією зі сторін, що знаходяться в розрахункових відносинах, іншій стороні, про запис у кредит рахунку останньої визначеної суми, через настання якої-небудь обставини, що створили в іншої сторони право вимоги цієї суми.
Нота бене (лат. nota bene — поміть добре) — позначки знаком NB, що робляться на ділових паперах і означають особливу важливість поміченого.

==Нотний запис==

Нота є основним елементом нотного запису. Ноти розташовується на нотному стані (нотоносці) і вказують на висоту та відносну тривалість якого-небудь звуку (в окремих випадках також і спосіб відтворення). В залежності від тривалості нота має вигляд незатушованого (ціла, половинна), або затушованого (четвертна, восьма і т. д.) овалу. Тривалості, менші за четвертну, позначаються хвостиками (прапорця́ми) або в'язками (ребрами), які додають до штилів — вертикальних рисок, що позначають звуки, за тривалістю коротші від цілої. Подовження звучання ноти на половину її тривалості позначається крапкою. Перерви в звучанні позначаються паузами, еквівалентними тривалостям нот. Звуковисотне положення записаних звуків фіксують за допомогою ключів, а його зміни — знаками альтерації, що діють у межах всього твору або стосуються однієї ноти. Кількість ритмічних долей у такті (розмір) позначають цифрами, а тактові риски відокремлюють один такт від іншого.

Ноти
до ре мі фа соль ля сі

Запис нот може бути одноштильним або двоштильним. У двоштильному записі нотуються паралельно два голоси: один — нотами із штилями вниз, другий — штилями вгору. Тривалість нот у паралельних записах може бути різною, однак слід дотримуватись ранжиру, наприклад, над однією половинною нотою записуються четверта і ще дві восьмі, які разом мають ту саму тривалість. Проміжки по горизонталі між нотами обираються пропорційно їхній тривалості. Іноді буває і триштильний запис: штилі двох голосів обернені в один, а третього — в іший бік.

Ноти, звучання яких починається одночасно, записуються точно одна під одною, коли можливо, за правилом «головка під головкою». Якщо головки на одному штилі містяться між головками на іншому, то вони зсуваються, щоб не зливались: нота із штилем униз — дещо лівіше, а із штилем угору — дещо правіше. Ноти з інтервалом прима чи секунда записуються за правилом «штиль під штилем», отож нота із штилем угору — дещо лівіше, а із штилем униз — дещо правіше. Відхилення від цього правила можливе залежно від розміщення крапок, знаків альтерації.

У одноштильному записі напрямок штилю обирається залежно від положення головок нот на нотоносці. Якщо нотна головка (при записі суголосся чи послідовності нот, зв'язаних ребрами,— та з кількох головок, що поміщена найдалі від середньої лінії нотного стану) — у верхній його половині, то штиль пишеться вниз, уліво від головки; і навпаки, ноти в нижній половині нотного стану пишуться зі штилями вгору, з головками ліворуч від штиля. Середні, симетрично розміщені ноти пишуться звичайно штилями вниз, однак, залежно від положення сусідніх нот, напрямок штиля може бути змінено. При записі гармонічної секунди (і прими) нижня нота пишеться завжди ліворуч, а верхня — праворуч від штиля.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:ноти1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:ноти2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:ноти3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|u2qvryUbYPY}}

==Див. також==

==Джерела та література==

Энциклопедический музыкальный словарь : [рос.] / сост. Б. С. Штейнпресс, И. М. Ямпольский. — М. : Советская энциклопедия, 1966. — 632 с.
Нотовидавнича діяльність у Львові ХІХ — початку ХХ ст. / О. Осадця // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2002. — Вип. 9/10. — С. 317—328. — Бібліогр.: 25 назв.
Юцевич Ю. Є. Музика : словник-довідник. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2003. — ISBN 966-7924-10-6.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Ноти3.png

2018-10-23T19:19:18Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Ноти2.jpg

2018-10-23T19:18:55Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Ноти1.gif

2018-10-23T19:18:36Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Деревник

2018-10-23T19:10:36Z

Aomuliarchuk.fzfvs18: /* Ілюстрації */

'''Деревник, -ку, '''''м. ''Раст. Lonicera. Шух. І. 20. Achillea. Шух. І. 20. '''— білий. '''= '''Деревій. '''Шух. І. 21.
[[Категорія:Де]]
==Сучасні словники==
Дереві́й звича́йний (Achillea millefolium) — волосистоопушена трав'яниста рослина з кореневищем, родини Айстрових (Asteraceae).

Інші назви: Деревій тисячолистий, кривавник, серпоріз, маточник тощо. Латинська назва роду походить від імені міфічного героя Ахіллес, який нібито першим використав цю рослину для лікування. Видова назва утворена від грецьких слів, що в перекладі означають «тисяча листків». Українська назва, очевидно, пов'язана з наявністю в рослині дубильних речовин.

==Загальна характеристика==
Багаторічна рослина родини складноцвітих 20-100 см заввишки. Деревій належить до рослин, які утворюють так звані «відьмині кільця». Його кореневища радіусами відходять від материнської рослини і на відстані 15—20 см дають початок новим рослинам. Після відмирання материнської рослини, яка міститься в центрі такого кола, й утворюються ці кільця.

Achillea millefolium (yarrow).jpg
Achillea millefolium - roosa harilik raudrohi Valingu.jpg
Eristalis arbustorum - Achillea millefolium - Keila.jpg
Стебло пряме, ребристе, нерозгалужене, сірувате, рідковолосисте. Листки довгасті або ланцетні, двічі або тричі перисторозсічені з численними супротивними або кососупротивними частками, надрізаними на лінійні або ланцетні гострі часточки.

Світлолюбна рослина. Цвіте з червня по жовтень. Квітки в дрібних кошиках зібрані у густе, верхівкове, щитоподібно-волотисте суцвіття. Кошики (5—7 мм завдовжки, 3—5 мм завширшки) яйцеподібні, рідше кулясті. Листочки обгортки черепичасті, зелені, з бурим або білувато-перетинчастим краєм. Крайові квітки в кошиках (в кількості 5—10) язичкові, з коротким округлим відгином, білі або рожеві, серединні — трубчасті, двостатеві. Тичинок п'ять, зрослих з пиляками, маточка одна, з нижньою зав'яззю, довгим стовпчиком і дволопатевою приймочкою.

Плід — сплющена, сіра, дрібноборозенчаста, довгаста сім'янка (до 2 мм завдовжки) без чубка або коронки.

==Поширення==
У природних умовах на території України деревій звичайний зустрічається практично в усіх районах. Росте у мішаних лісах на галявинах, в чагарниках, на лісокультурних площах, лісосіках, уздовж доріг. Надає перевагу сухим, недостатньо розвинутим типам ґрунтів.

==Медицині==
Деревій як цінна лікарська рослина відомий ще з глибокої давнини. У науковій медицині використовують верхівки квітучих рослин — Herba Millefolii, зрідка листки або кошики як кровоспинний засіб, при внутрішніх кровотечах, при хворобах кишково-шлункового тракту, при зовнішніх кровотечах, запальних процесах матки, як протиконвульсивний, апетитний засіб, при порушенні обміну речовин.

У листках і кошиках деревію містяться ефірна олія, вітамін K, сліди алкалоїду ахілеїну, дубильні речовини, смоли, інулін, каротин, вітамін С і фітонциди.

У народній медицині деревій вважається кровоспинним і потогінним засобом; застосовується при туберкульозі легень, виразках і катарі шлунка, нирковокам'яній хворобі, малярії, проносі, геморої, жіночих хворобах, при нічному нетриманні сечі, хворобах печінки, недокрів'ї та головних болях, при простуді, нервових хворобах і гіпертонії. Свіжі молоді листочки розтирають і використовують як кровоспинний засіб при зовнішніх ранах і носових кровотечах. Щойно видавлений сік рослини, змішаний з медом, п'ють для збудження апетиту та поліпшення обміну речовин, при хворобах печінки. Суцвіття застосовують при грижі, листки при корості і лускатому лишаю.

У гомеопатії застосовують есенцію з квітучої рослини. У ветеринарії відваром деревію лікують хвороби шлункового тракту у молодих телят.

Збирання, переробка та зберігання
Збирають рослину під час цвітіння, зрізуючи верхівки (до 20 см завдовжки) серпами або ножами, при густому стоянні — скошують косами. Сушать на повітрі або на горищах під залізним дахом, розстилаючи тонким шаром на папері або тканині. Пакують сировину в тюки по 50-75 кг, зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях не більше двох років. Заготівля інших видів деревію не допускається.

==Інші==

Ефірна олія деревію світло-жовтого кольору з сильним камфорним запахом, придатна для використання в лікеро-горілчаному виробництві, виноробстві й парфумерії.

Деревій — літній медонос, добре відвідується бджолами, виділяє нектар і дає багато пилку.

На пасовищах добре поїдається вівцями, а домішка деревію в сіні сприяє кращому перетравленню його худобою.

Відвари і настої деревію знешкоджують шкідливих комах (попелиць, мідяниць, трипсів, павутинного кліща).

Культурні декоративні сорти деревію звичайного розводять у квітниках.

==Інші види==
Деревій пагорбовий (Achillea collina (Becker ex Rchb.f.) Heimerl) — схожий на деревій звичайний вид. Головні відмінності мають листя. У деревія пагорбового вони значно вужче і двічі-перисторозсічені (у деревія звичайного — зазвичай, тричі-перисторозсічені). Відмінності спостерігаються і в кінцевій долі листа — подвженій і лише трохи більшій завдовжки, ніж завширшки. Доволі поширений вид.
Деревій голий (Achillea glaberrima Klok.) — ендемічний приазовський вид. Один з найрідкісніших видів світової флори.[1]
Деревій дрібноквітковий (Achillea micrantha Willd). Відзначається повстистим опушенням і жовтими квітками. Росте у хвойних і мішаних лісах, на піщаних і остепнених площах, світлолюбна рослина. Поширений на півдні Полісся, в лісостеповій і степовій зонах.
Деревій цілолистий (Achillea ptarmica L.) Відрізняється від попередніх видів майже голими, вузьколанцетними, цілісними листками та більшими кошиками (12-30 мм у діаметрі). Росте у мішаних, частіше заплавних лісах і на лісових луках. Світлолюбна рослина. Поширена переважно в західних районах Полісся.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:деревій1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:деревій2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:деревій3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|nmCcfhV2rS4}}

==Див. також==

==Джерела та література==

В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/ Відп.ред. А. М. Гродзінський.—К.:Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп»,1992.— 544с: ISBN5—88500—055—7
Рандушка Д., Шомшак Л., Габерова И. Цветовой атлас растений. Серия: Картинки природы. / Пер.со словац. Фото Д. Рандушка. 1-е русское изд. «Обзор» Братислава 1990 г. 416 с., илл. Стор. 24. ISBN 80-215-0068-9 (рос.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Achillea millefolium
Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
Морозюк С. С., Протопопова В. В. Альбом з ботаніки. «Радянська школа», Київ, 1979
Кархут В. В. Ліки навколо нас. — 4-те вид. — К. : Здоров'я, 2001. — 232 с. : 36 арк. іл. — ISBN 5-311-02531-X.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Деревник

2018-10-23T19:10:03Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

'''Деревник, -ку, '''''м. ''Раст. Lonicera. Шух. І. 20. Achillea. Шух. І. 20. '''— білий. '''= '''Деревій. '''Шух. І. 21.
[[Категорія:Де]]
==Сучасні словники==
Дереві́й звича́йний (Achillea millefolium) — волосистоопушена трав'яниста рослина з кореневищем, родини Айстрових (Asteraceae).

Інші назви: Деревій тисячолистий, кривавник, серпоріз, маточник тощо. Латинська назва роду походить від імені міфічного героя Ахіллес, який нібито першим використав цю рослину для лікування. Видова назва утворена від грецьких слів, що в перекладі означають «тисяча листків». Українська назва, очевидно, пов'язана з наявністю в рослині дубильних речовин.

==Загальна характеристика==
Багаторічна рослина родини складноцвітих 20-100 см заввишки. Деревій належить до рослин, які утворюють так звані «відьмині кільця». Його кореневища радіусами відходять від материнської рослини і на відстані 15—20 см дають початок новим рослинам. Після відмирання материнської рослини, яка міститься в центрі такого кола, й утворюються ці кільця.

Achillea millefolium (yarrow).jpg
Achillea millefolium - roosa harilik raudrohi Valingu.jpg
Eristalis arbustorum - Achillea millefolium - Keila.jpg
Стебло пряме, ребристе, нерозгалужене, сірувате, рідковолосисте. Листки довгасті або ланцетні, двічі або тричі перисторозсічені з численними супротивними або кососупротивними частками, надрізаними на лінійні або ланцетні гострі часточки.

Світлолюбна рослина. Цвіте з червня по жовтень. Квітки в дрібних кошиках зібрані у густе, верхівкове, щитоподібно-волотисте суцвіття. Кошики (5—7 мм завдовжки, 3—5 мм завширшки) яйцеподібні, рідше кулясті. Листочки обгортки черепичасті, зелені, з бурим або білувато-перетинчастим краєм. Крайові квітки в кошиках (в кількості 5—10) язичкові, з коротким округлим відгином, білі або рожеві, серединні — трубчасті, двостатеві. Тичинок п'ять, зрослих з пиляками, маточка одна, з нижньою зав'яззю, довгим стовпчиком і дволопатевою приймочкою.

Плід — сплющена, сіра, дрібноборозенчаста, довгаста сім'янка (до 2 мм завдовжки) без чубка або коронки.

==Поширення==
У природних умовах на території України деревій звичайний зустрічається практично в усіх районах. Росте у мішаних лісах на галявинах, в чагарниках, на лісокультурних площах, лісосіках, уздовж доріг. Надає перевагу сухим, недостатньо розвинутим типам ґрунтів.

==Медицині==
Деревій як цінна лікарська рослина відомий ще з глибокої давнини. У науковій медицині використовують верхівки квітучих рослин — Herba Millefolii, зрідка листки або кошики як кровоспинний засіб, при внутрішніх кровотечах, при хворобах кишково-шлункового тракту, при зовнішніх кровотечах, запальних процесах матки, як протиконвульсивний, апетитний засіб, при порушенні обміну речовин.

У листках і кошиках деревію містяться ефірна олія, вітамін K, сліди алкалоїду ахілеїну, дубильні речовини, смоли, інулін, каротин, вітамін С і фітонциди.

У народній медицині деревій вважається кровоспинним і потогінним засобом; застосовується при туберкульозі легень, виразках і катарі шлунка, нирковокам'яній хворобі, малярії, проносі, геморої, жіночих хворобах, при нічному нетриманні сечі, хворобах печінки, недокрів'ї та головних болях, при простуді, нервових хворобах і гіпертонії. Свіжі молоді листочки розтирають і використовують як кровоспинний засіб при зовнішніх ранах і носових кровотечах. Щойно видавлений сік рослини, змішаний з медом, п'ють для збудження апетиту та поліпшення обміну речовин, при хворобах печінки. Суцвіття застосовують при грижі, листки при корості і лускатому лишаю.

У гомеопатії застосовують есенцію з квітучої рослини. У ветеринарії відваром деревію лікують хвороби шлункового тракту у молодих телят.

Збирання, переробка та зберігання
Збирають рослину під час цвітіння, зрізуючи верхівки (до 20 см завдовжки) серпами або ножами, при густому стоянні — скошують косами. Сушать на повітрі або на горищах під залізним дахом, розстилаючи тонким шаром на папері або тканині. Пакують сировину в тюки по 50-75 кг, зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях не більше двох років. Заготівля інших видів деревію не допускається.

==Інші==

Ефірна олія деревію світло-жовтого кольору з сильним камфорним запахом, придатна для використання в лікеро-горілчаному виробництві, виноробстві й парфумерії.

Деревій — літній медонос, добре відвідується бджолами, виділяє нектар і дає багато пилку.

На пасовищах добре поїдається вівцями, а домішка деревію в сіні сприяє кращому перетравленню його худобою.

Відвари і настої деревію знешкоджують шкідливих комах (попелиць, мідяниць, трипсів, павутинного кліща).

Культурні декоративні сорти деревію звичайного розводять у квітниках.

==Інші види==
Деревій пагорбовий (Achillea collina (Becker ex Rchb.f.) Heimerl) — схожий на деревій звичайний вид. Головні відмінності мають листя. У деревія пагорбового вони значно вужче і двічі-перисторозсічені (у деревія звичайного — зазвичай, тричі-перисторозсічені). Відмінності спостерігаються і в кінцевій долі листа — подвженій і лише трохи більшій завдовжки, ніж завширшки. Доволі поширений вид.
Деревій голий (Achillea glaberrima Klok.) — ендемічний приазовський вид. Один з найрідкісніших видів світової флори.[1]
Деревій дрібноквітковий (Achillea micrantha Willd). Відзначається повстистим опушенням і жовтими квітками. Росте у хвойних і мішаних лісах, на піщаних і остепнених площах, світлолюбна рослина. Поширений на півдні Полісся, в лісостеповій і степовій зонах.
Деревій цілолистий (Achillea ptarmica L.) Відрізняється від попередніх видів майже голими, вузьколанцетними, цілісними листками та більшими кошиками (12-30 мм у діаметрі). Росте у мішаних, частіше заплавних лісах і на лісових луках. Світлолюбна рослина. Поширена переважно в західних районах Полісся.

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:jдеревій1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:деревій2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:деревій3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|nmCcfhV2rS4}}

==Див. також==

==Джерела та література==

В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/ Відп.ред. А. М. Гродзінський.—К.:Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп»,1992.— 544с: ISBN5—88500—055—7
Рандушка Д., Шомшак Л., Габерова И. Цветовой атлас растений. Серия: Картинки природы. / Пер.со словац. Фото Д. Рандушка. 1-е русское изд. «Обзор» Братислава 1990 г. 416 с., илл. Стор. 24. ISBN 80-215-0068-9 (рос.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Achillea millefolium
Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
Морозюк С. С., Протопопова В. В. Альбом з ботаніки. «Радянська школа», Київ, 1979
Кархут В. В. Ліки навколо нас. — 4-те вид. — К. : Здоров'я, 2001. — 232 с. : 36 арк. іл. — ISBN 5-311-02531-X.

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Деревій3.jpg

2018-10-23T19:09:15Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Деревій2.jpg

2018-10-23T19:09:02Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Деревій1.jpg

2018-10-23T19:08:41Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Парос

2018-10-23T18:58:19Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

'''Парос, -са, '''''м. ''= '''Парус. '''''Сонце почало зза гори випливати... як легенькі блискавочки забігали по землі його пароси. ''Мир. ХРВ. 39.
[[Категорія:Па]]
==Сучасні словники==
1. Прикріплений на щоглі великий шматок полотна певної форми (трикутний, прямокутний і т. ін.), за допомогою якого вітер рухає судно; вітрило. Човники на веслах і на парусах снувались по затоці (Леся Українка, III, 1952, 611); * Образно. Червоні паруси неба згорталися і спадали слідом за сонцем кудись у чорну прірву (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 289); * У порівняннях. Нараз в безмірному просторі, Мов парус на далекім морі. Маленька хмарка виринає (Іван Франко, X, 1954, 14); Маскувальний халат замиготів парусом на вітрі (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 311).
Під парусом (парусами); На парусах — оснащений вітрилами (про судно) або користуючись судном з такими вітрилами. Бігла під парусом наша байдара (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 277); З Якубовичем.. Катались на морі під парусом, їздили в гроти (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 429); Дуже гарно, коли стільки різних кораблів на парусах.. бігають по морю (Леся Українка, V, 1956, 402); [Гіта:] Ви ніколи на парусах не плавали по Дніпру? [Горич:] Ні. Я більше на тролейбусі (Іван Кочерга, II, 1956, 331).
♦ Змінити паруси — зрадити кому-, чому-небудь. Але ж Тонька, зрадниця, вітровійка, як вона могла так легко змінити паруси? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 46); Розгортати (розгорнути) парус (паруси) — збиратися в плавання. — А ви, значить, знову в рейс? Знов розгортаєте парус? — зверталися рибалки до капітана (Олесь Гончар, Тронка, 1965, 338).

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:парус1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:парус2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:парус3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|vbPADaw-QFA}}

==Джерела та література==

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Парус3.jpg

2018-10-23T18:57:19Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Парус2.jpg

2018-10-23T18:56:57Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Парус1.jpg

2018-10-23T18:56:40Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Крихітка

2018-10-23T18:49:42Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

'''Кри́хітка, -ки, '''''ж. ''Ум. отъ '''крихта. '''
[[Категорія:Кр]]
==Сучасні словники==
1. Дрібненька частинка, шматочок, грудочка чого-небудь (переважно хліба). Отак вона научала, Болящих лічила. А з убогим остатньою Крихтою ділилась (Тарас Шевченко, I, 1951, 373); Баба мала за пазухою півхліба.. і крихту солі (Іван Франко, IV, 1950, 30); Біліє розсипане вапно, крихти цементу... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 238).
♦ Крихти в роті не було; І крихти в рот не брав (не брала і т. ін.) — зовсім нічого не їв (не їла тощо). Нашвидку перекусивши, бо з самого ранку крихти в роті не було, Артем зразу ж пішов з дому (Андрій Головко, II, 1957, 526); — Може, гарячого чогось з'їси?.. Ти ж учора й крихти в рот не брала (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 388)

==Ілюстрації==
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:крихта1.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:крихта2.jpg|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:крихта3.jpg|x140px]]
|}

==Медіа==
{{#ev:youtube|R3szJcVN7NU}}

==Джерела та література==

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]]
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Файл:Крихта3.jpg

2018-10-23T18:47:38Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Крихта2.jpg

2018-10-23T18:47:25Z

Aomuliarchuk.fzfvs18:

Файл:Крихта1.jpg

2018-10-23T18:46:44Z

Aomuliarchuk.fzfvs18: