Київський столичний університет імені Бориса Грінченка - Внесок користувача [uk]

Почастувати

2014-11-25T20:50:51Z

Юлія Вовк:

'''Почастува́ти, -ту́ю, -єш, '''''гл. ''Попотчевать (напитками). ''А вже ж тобі од того да не ввиляти, щоб старостам рушнички не подавати. Ой перві прийшли, вона тим одказала, а других почастувала. ''Мет. 124.
[[Категорія:По]]

1 [[СЛОВНИК БОРИСА ГРІНЧЕНКА]]
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/46708-pochastuvaty.html#show_point
Почастувати, -ту́ю, -єш, гл. Попотчевать (напитками). А вже ж тобі од того да не ввиляти, щоб старостам рушнички не подавати. Ой перві прийшли, вона тим одказала, а других почастувала. Мет. 124.

• 2 Інші словники
2.1 [[Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)]]
http://sum.in.ua/s/Pochastuvaty
ПОЧАСТУВАТИ, ую, уєш, перех., кого чим. Док. до частувати. Молодая встала, Взяла кварту оковити Та й почастувала Сердешного невольника І його сторожу (Тарас Шевченко, II, 1963, 211); Балаш почастував гостей горілкою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 320); Мусій почастував Юрка хлібом та ще теплою кавою з пляшки (Петро Козланюк, Пов. і опов., 1949, 151); А хто кращий коровай змайструє, Того мати медом почастує (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 96); Се були два грімкі позаушники, якими пан староста почастував громадського начальника в одну й другу щоку (Іван Франко, III, 1950, 239); Минула глянув на нещасного уважніше: це ж чи не цей самий джура, що він його вчора почастував шаблею? (Осип Маковей, Вибр., 1956, 425); На панщину ходив Стах Лютек смиренний, але все з рук падало, і управитель, пан Зарембинський, двічі вже почастував арапником (Натан Рибак, Переясл. Рада, 1953, 190).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 464.

2.2 [[Словник української мови]]
http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8
ПОЧАСТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех., кого чим. Док. до частува́ти. Молодая встала, Взяла кварту оковити Та й почастувала Сердешного невольника І його сторожу (Шевч., II, 1963, 211); Балаш почастував гостей горілкою (Н.-Лев., II, 1956, 320); Мусій почастував Юрка хлібом та ще теплою кавою з пляшки(Козл., Пов. і опов., 1949, 151); А хто кращий коровай змайструє, Того мати медом почастує(Забашта, Квіт.., 1960, 96); Се були два грімкі позаушники, якими пан староста почастував громадського начальника в одну й другу щоку (Фр., III, 1950, 239); Микула глянув на нещасного уважніше: це ж чи не цей самий джура, що він його вчора почастував шаблею? (Мак., Вибр., 1956, 425); На панщину ходив Стах Лютек смиренний, але все з рук падало, і управитель, пан Зарембинський, двічі вже почастував арапником (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 464.

Почаклувати

2014-11-25T20:45:32Z

Юлія Вовк:

'''Почаклувати, -лую, -єш, '''''гл. ''Поколдовать.
[[Категорія:По]]
[[СЛОВНИК БОРИСА ГРІНЧЕНКА]]
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/46701-pochakluvaty.html#show_point
Почаклувати, -лую, -єш, гл. Поколдовать.

• 2 Інші словники
2.1 С[[ловник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)]]
http://sum.in.ua/s/Pochakluvaty
ПОЧАКЛУВАТИ, ую, уєш, док., над ким—чим і без додатка. Чаклувати якийсь час;
// перен. Зробити що-небудь незрозуміле для невтаємничених. Ну, думали, пропала гармошка. А він висушив її, почаклував над нею, пошептав, помацав, — і знову заспівала в його руках, як та сопілочка в пастушки рано-вранці на царині (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 208); Почаклувала [мати] у пічурці, подула голосно, в попелі знайомо блиснула жаринка (Юрій Збанацький. Єдина, 1959, 13).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 463.

2.2 [[Словник української мови]]
http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8
ПОЧАКЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., над ким-чим і без додатка. Чаклувати якийсь час; // перен. Зробити що-небудь незрозуміле для невтаємничених. Ну, думали, пропала гармошка. А він висушив її, почаклував над нею, пошептав, помацав, — і знову заспівала в його руках, як та сопілочка в пастушки рано-вранці на царині (Тют., Вир, 1964, 208); Почаклувала [мати] у пічурці, подула голосно, в попелі знайомо блиснула жаринка (Збан., Єдина, 1959, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 463.

Презирство

2014-11-25T20:39:39Z

Юлія Вовк:

'''Презирство, -ва, '''''с. ''Презрѣніе. ''Буде на неї дивитись з презирством і обходитись з неповагою. ''Котл. НП. 373.
[[Категорія:Пр]]

[[СЛОВНИК БОРИСА ГРІНЧЕНКА]]

Презирство, -ва, с. Презрѣніе. Буде на неї дивитись з презирством і обходитись з неповагою. Котл. Н. П. 373.

• 2 Інші словники
2.1 [[Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)]]
http://sum.in.ua/s/Prezyrstvo
ПРЕЗИ́РСТВО, а, сер.
1. Почуття повної зневаги, крайньої неповаги до кого-, чого-небудь. Глянув [пелікан] з мукою й презирством На совиную породу (Леся Українка, IV, 1954, 189); Кинувши слово презирства зрадливим товаришам, я став вимагати свої документи (Степан Васильченко, IV, 1960, 41); Проти вікна на сірому тлі вечора темна незграбна Тихонова постать ледве помітно ворухнулась, і голос глухий, повний ненависті й презирства: — Ти, Гнидо, зубів не вишкіряй(Андрій Головко, II, 1957, 56); Робітнича партія з презирством повинна ставитися до звичайного ліберального прийому: залякувати обивателя привидами чорносотенної небезпеки (Ленін, 14, 1971. 213); Підростаюче покоління проникається повагою до творчої праці на виробництві, зневагою і презирством до ледарів і дармоїдів(Комуніст України, 8, 1963, 19).
2. Байдужість, неповажне ставлення до чого-небудь. Тут [у камерах] поруч зі смертю буяло життя — сумне, інколи веселе, а в цілому повне презирства і зневаги до смерті, яка хижою кішкою чатувала за дубовими дверима на кожного [в'язня] (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 114); До милиць своїх Сашко ставиться насмішкувато, з якимось веселим презирством (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 41).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 533.

[[Словник української мови]]
http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE
ПРЕЗИ́РСТВО, а, с.
1. Почуття повної зневаги, крайньої неповаги до кого-, чого-небудь. Глянув [пелікан] з мукою й презирством На совиную породу (Л. Укр., IV, 1954, 189); Кинувши слово презирства зрадливим товаришам, я став вимагати свої документи (Вас., IV, 1960, 41); Проти вікна на сірому тлі вечора темна незграбна Тихонова постать ледве помітно ворухнулась, і голос глухий, повний ненависті й презирства: — Ти, Гнидо, зубів не вишкіряй (Головко, II, 1957, 56); Робітнича партія з презирством повинна ставитися до звичайного ліберального прийому: залякувати обивателя привидами чорносотенної небезпеки (Ленін, 14, 1971. 213); Підростаюче покоління проникається повагою до творчої праці на виробництві, зневагою і презирством до ледарів і дармоїдів (Ком. Укр., 8, 1963, 19).
2. Байдужість, неповажне ставлення до чого-небудь. Тут [у камерах] поруч зі смертю буяло життя — сумне, інколи веселе, а в цілому повне презирства і зневаги до смерті, яка хижою кішкою чатувала за дубовими дверима на кожного [в’язня] (Збан., Єдина, 1959, 114); До милиць своїх Сашко ставиться насмішкувато, з якимось веселим презирством (Гончар, Тронка, 1963, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 533.
Презирство, ва, с. Презрѣніе. Буде на неї дивитись з презирством і обходитись з неповагою. Котл. Н. П. 373.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 404.

Предок

2014-11-25T20:18:24Z

Юлія Вовк:

'''Пре́док, -дка, '''''м. ''Предокъ. ''З предків хазяїн. ''Мнж. 67. ''Ви, жидове, Христа замучили. Не ми, Маріє, то наші предки. ''Чуб. III. 353. См. '''Предків’я. '''
[[Категорія:Пр]]

1. [[СЛОВНИК БОРИСА ГРІНЧЕНКА]]
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/47144-predok.html#show_point
Предок, -дка, м. Предокъ. З предків хазяїн. Мнж. 67. Ви, жидове, Христа замучили. — Не ми, Маріє, то наші предки. Чуб. III. 353. Cм.предків'я.
• 2 Інші словники
2.1 [[Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)]]
http://sum.in.ua/s/Predok
ПРЕ́ДОК, дка, чол.
1. Старший родич по висхідній лінії з боку матері або батька (звичайно старіший за діда, бабу). В бібліотеці, повній старих книжок, висять портрети поважних предків (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 154); Предків я знав по пальцях — до мого діда включно (Юрій Яновський, I, 1958, 86);
// Той, від кого веде свій початок рід. Жителі села звичайно належали до одного роду. Вони вважали себе потомками одного спільного предка (Історія середніх віків, 1955, 5);
// Родоначальник якогось виду або роду (про тварин). Предком усіх сучасних домашніх котів є африканський дикий кіт (Наука і життя, 4, 1966, 37).
2. перев. мн. Попередники сучасних поколінь; люди, що жили задовго до теперішніх часів. [Магістер:] Архімед убитий був рукою невігласа, не встигши теореми докінчити. Але за рік чи, може, за сто рік, знайшлась рука, що дописать зуміла ту теорему. І ніхто не скаже, де діло предка, де потомна праця, — вони злились в єдину теорему(Леся Українка, III, 1952, 97); Прекрасна наша Вітчизна. Щоб одстояти її від посягання ворогів, не раз наші предки засівали береги Дніпра своїми кістками (Петро Панч, В дорозі, 1959, 244); Ще той собор у Києві стоїть, Що предок звів на диво поколінням (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 24); Живі факти реальної дійсності свідчать, що соціалізм приніс трудящим.. Країни Рад такі матеріальні й духовні блага, про які їх предки не могли навіть мріяти(Комуніст України, 3, 1969, 43);
// тільки мн. Ті, від кого походять певні людські племена, народності і т. ін. На півночі і північному сході вони [венеди] потім стикалися з окремими угро-фінськими племенами — предками естонців, фіннів, карелів, мордви, марі та інших народів (Історія СРСР, I, 1957, 23); Давні племена своїми предками вважали тварин (Наука і життя, 8, 1963, 32).
♦ З предка; З предку-віку, у знач. присл. — з давніх-давен, і давніх часів; віддавна. Недалеко від Полтави, Де широкими гіллями Ліс над Ворсклою гуде, — З предка, з діда.. Незавидний жив козак (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 80); З предка живуть Кабашні у цих місцях (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 36); Без границі й без копця, Від конця [кінця] та й до конця Зеленіє степ кругом 3 предку-віку облогом (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 404).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 528.

[[Толковый словарь В. Даля]]
http://slovardalja.net/word.php?wordid=32395
ПРЕДОК
ПРЕДОК м. прародитель, праотец, прадеды и праматери; родоначальник, противопол. потомок; вообще, предшественик в семье, роде, племени, по восходящему колену; обычно далее деда или прадеда. Один предок у всех. Предки на дереве едали, да золотом платили; потомки на золоте едят, да ветром платят. Предковый, предочный, к предкам относящ. Предки м. мн. будущее, что впереди, что еще перед нами. Предки дело выкажут. Предками не заручайся, иля не задавайся. На-предки этого не делай. Предки у Бога в руках.

[[Словник української мови]]
http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0
ПРЕ́ДОК, дка, ч.

1. Старший родич по висхідній лінії з боку матері або батька (звичайно старіший за діда, бабу). В бібліотеці, повній старих книжок, висять портрети поважних предків (Коцюб., III, 1956, 154); Предків я знав по пальцях — до мого діда включно (Ю. Янов., І, 1958, 86); // Той, від кого веде свій початок рід. Жителі села звичайно належали до одного роду. Вони вважали себе потомками одного спільного предка (Іст. середніх віків, 1955, 5); // Родоначальник якогось виду або роду (про тварин). Предком усіх сучасних домашніх котів є африканський дикий кіт (Наука.., 4, 1966, 37).

2. перев. мн. Попередники сучасних поколінь; люди, що жили задовго до теперішніх часів. [Магістер:] Архімед убитий був рукою невігласа, не встигши теореми докінчити. Але за рік чи, може, за сто рік, знайшлась рука, що дописать зуміла ту теорему. І ніхто не скаже, де діло предка, де потомка праця, — вони злились в єдину теорему (Л. Укр., III, 1952, 97); Прекрасна наша Вітчизна. Щоб одстояти її від посягання ворогів, не раз наші предки засівали береги Дніпра своїми кістками (Панч, В дорозі, 1959, 244); Ще той собор у Києві стоїть, Що предок звів на диво поколінням (Павл., Бистрина, 1959, 24); Живі факти реальної дійсності свідчать, що соціалізм приніс трудящим.. Країни Рад такі матеріальні й духовні блага, про які їх предки не могли навіть мріяти (Ком. Укр., 3, 1969, 43); // тільки мн. Ті, від кого походять певні людські племена, народності і т. ін. На півночі і північному сході вони [венеди] потім стикалися з окремими угро-фінськими племенами — предками естонців, фіннів, карелів, мордви, марі та інших народів (Іст. СРСР, І, 1957, 23); Давні племена своїми предками вважали тварин (Наука.., 8, 1963, 32).

◊ З пре́дка; З пре́дку-ві́ку, у знач. присл. — з давніх-давен, з давніх часів; віддавна. Недалеко від Полтави, Де широкими гіллями Ліс над Ворсклою гуде, — З предка, з діда.. Незавидний жив козак (Бор., Тв., 1957, 80); З предка живуть Кабашні у цих місцях (Гончар, Таврія, 1952, 36); Без границі й без копця, Від конця [кінця] та й до конця Зеленіє степ кругом З предку-віку облогом (П. Куліш, Вибр., 1969, 404).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 528.

Предок, дка, м. Предокъ. З предків хазяїн. Мнж. 67. Ви, жидове, Христа замучили. — Не ми, Маріє, то наші предки. Чуб. III. 353. См. Предків’я.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 403.

пре́док —

1) старший родич по висхідній лінії з боку матері або батька (звичайно старіший за діда, бабу); у сполученні: з пре́дку-віку — спрадавна, з давніх-давен, з давніх часів, віддавна;

2) пре́дки — попередники сучасних поколінь; люди, що жили задовго до теперішніх часів;

3) культ пре́дків див. культ 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 478.

Предківщина

2014-11-25T20:07:59Z

Юлія Вовк:

'''Предківщина, -ни, '''''ж. ''Старина; унаслѣдованное отъ предковъ. ''Моя се предківщина по варягах. ''К. ПС. 134.
[[Категорія:Пр]]

1.[[СЛОВНИК БОРИСА ГРІНЧЕНКА]]
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/47135-predkivshhyna.html#show_point
Предківщина, -ни, ж. Старина; унаслѣдованное отъ предковъ. Моя се предківщина по варягах. К. ПС. 134.
2.1 [[Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)]]
http://sum.in.ua/s/Predkivshhyna
ПРЕ́ДКІВЩИ́НА, и, жін.
1. Спадщина від предка, предків (у 1 знач.). Моя се предківщина по варягах (Словник Грінченка).
2. Звичаї предків (у 2 знач.); старовина. У середовищі, де виховувався Василь Мова, ще жив непокірний запорізький дух, ще свіжою була пам'ять про давню козацьку волю. Козацтво ще трималося предківщини, вбачаючи в ній певний засіб збереження колишніх свобод (Радянське літературознавство, 2, 1968, 40).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 527.
2.2 [[Словник української мови]]
http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0
ПРЕ́ДКІВЩИНА, и, ж. 1. Спадщина від предка, предків (у 1 знач.). Моя се предківщина по варягах(Сл. Гр.).
2. Звичаї предків (у 2 знач.); старовина. У середовищі, де виховувався Василь Мова, ще жив непокірний запорізький дух, ще свіжою була пам’ять про давню козацьку волю. Козацтво ще трималося предківщини, вбачаючи в ній певний засіб збереження колишніх свобод (Рад. літ-во, 2, 1968, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 527.
3. [[Орфографічний словник української мови]]
http://slovopedia.org.ua/35/53407/168298.html

пре́дківщи́на 1
іменник жіночого роду
спадщина

пре́дківщи́на 2
іменник жіночого роду
старовина

Пращур

2014-11-25T20:00:31Z

Юлія Вовк:

'''Пращур, -ра, '''''м. ''Пращуръ, отецъ прадѣда. МУЕ. III. 171.
[[Категорія:Пр]]
1. [[СЛОВНИК БОРИСА ГРІНЧЕНКА]]
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/47127-prashhur.html#show_point
Пращур, -ра, м. Пращуръ, отецъ прадѣда. МУЕ. III. 171.
2.Інші словники
2.1 [[Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)]]
http://sum.in.ua/s/PRA%CC%81ShhUR
ПРА́ЩУР, а, чол. Далекий предок, родоначальник. Миготить радісна, невиразна, пиховита думка: «Між моїм родом — батьками, дідами, самими далекими пращурами — я перший іду до культури, до світла» (Степан Васильченко, IV, 1960, 14); І от він [Павло] стоїть на цій многостраждальній землі, густо политій кров'ю ще його пращурів, чубатих запорожців (Василь Кучер, Голод, 1961, 432); Нерідко трапляється, що дитина якоюсь ознакою схожа не на одного із батьків, а на когось із родичів — дядька, бабусю чи на ще віддаленішого пращура (Наука і життя, 3, 1967, 34);
// перен. Давній попередник чого-небудь. Міф, легенда, притча — пращури й предтечі сучасного роману, повісті, новели (Літературна Україна, 12.XI 1968, 3).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 524.
• 3 Іноземні словники
3.1 [[Толковый словарь В. Даля]]
http://slovardalja.net/word.php?wordid=32315
ПРАЩУР
ПРАЩУР, см. пра.
ПРА
ПРА, предлог слитный, бол. ссущ., означающий родство или связь в дальнем восходящем или нисходящем порядке, предков или потомков, а иногда простое предшествованье чему по времени, или исконный, начальный, и пр.. Праотцы наши; правнуки нынешнего поколенья; празаконник Моисей; праобычай славян. Вероятно, пра в сродстве с предки, пред, а в немногих сл. заменяет про (празелень, прасол), или по зап. говору на а; в разн. славянских наречьях предлоги пра, пре, при, Про, заменяются один другим; см. Шимкевич. | Пра, право, см. правда. Прабаба, прабабка, прабабушка, мать деда или бабки; прадед, прадедушка, отец деда или бабки; | мн. прадеды, прабабки, предки. Прадеды наши так живали, и нам так жить наказали. Прабабки наши не светом, а семьей да домом жили. Прабабкин, -бушкин, прадедов, прадедушкин, им лично прнадлежщ. Прабабний, прабабничий, прадедный, прадедовский, прадедовный, к ним относящ. Прабабная клятва, грехопадение. Прадедовские обычаи. Прабабина, падедина ж. собират. наследье, имущество, доставшееся от прародителей. А вашему великому княженью с нашею прадединою, и деданою, и отчиною суд по старине. Прадедовщина ж. собират. быт и все вообще, что относится до прадедов или предков, предковщина. Павнук, правнучек м. правнука, правнучка ж. сын либо дочь внука, либо внучки. Правну(ч)ков, ему, правну(ч)кин, ей прнадлежщ. Правнучий, прнадлежщ. правнучатам, детям внука или внуки; к ним относящ. Прародители, то есть: праотец, прародитель м. и праматерь, прародительница ж. первая, по родословной известная, чета, от коей вышел род, поколенье, дом, колено. | Адам и Ева, как общие прародители рода человеческого. Прародители русских славяне. Праматерь уральских казаков, бабушка Гугнаха, по преданию, первая женщина, допущенная в казачий быт. Неделя праотцев, воскресенье перед Рождеством Христовым. Праотцев, праматерин, прародителев, прародительницын, лично им прнадлежщ; праотеческий, праотцовский, праотчий, праотний, праматерний, праматеринский; прародительский, к ним относящ. Праотчее падение. Праотчее достояние. Праотеческое гостеприимство. Прародительское завещанье, или церк. прародительное. Прападалица, рожь падалица, самосейка, самотечка, давшая еще второй урожай, на другой год. Прапрадед м. прапрабабка ж. прапрадателт отец и мать прадеда и прабабки. Прапрадедов, прапраабкин, им лично прнадлежш. Прапрадедовский, относящ. к ним. Пращур м. пращурка ж. пращуры, вообще родители прапрадеда или прапрабабки. Пращуров, пращуркин, им прнадлежщ.; пращурский, к ним относящ. | Пращур, ученое названье птицы жарких стран Eрimachus, близкой к удоду. Прапращур, -рка, прапращуры, родители пращура; говор. иногда и прапрапращур. Праправкук, праправну(ч)ка, сын и дочь правнука или правнуки. Правладелец, -лица, первый, древнейший владелец чего. Пражителп страны, исконные, начальные, коренные. Празаконник, первый законодатель страны. Празаконник Руси, Ярослав. Праобычаи, обычаи праотцев. Праотечество, родина праотцев. Праотечество иудеев утрачено ими. Прамир м. допотопный, первозданный мир, исконный.
3.2 [[Ефремова Т. Ф. Новый словарь русского языка. Толково-словообразовательный. – М.: Русский язык, 2000]]
http://www.efremova.info/word/praschur.html#.VHTg-YusVUw
Ударение: пра́щур
м.
1. Далекий предок, родоначальник.
2. перен. Что-л., что дало начало чему-л.

Почин

2014-11-25T19:52:47Z

Юлія Вовк:

'''Почин, -ну, '''''м. ''Начало. ''З почину були самовидцями. ''Єв. Л. І. 2. ''Як небо блакитне нема йому краю, так душі почину і краю немає. ''Шевч. 122. ''Дайте нам на почин. ''Грин. III. 455.
[[Категорія:По]]
1 [[СЛОВНИК БОРИСА ГРІНЧЕНКА]]
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/46760-pochyn.html#show_point
Почин, -ну, м. Начало. З почину були самовидцями. Єв. Л. І. 2. Як небо блакитне — нема йому краю, так душі почину і краю немає. Шевч. 122.Дайте нам на почин. Грин. III. 455.
2.Інші словники
2.1 [[Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)]]
http://sum.in.ua/s/Pochyn
ПОЧИ́Н, у, чол.
1. Починання, ініціатива. «Комуністичні суботники» саме тому мають величезне історичне значення, що вони показують нам свідомий і добровільний почин робітників у розвитку продуктивності праці, у переході до нової трудової дисципліни, у творенні соціалістичних умов господарства і життя (Ленін, 39, 1973, 17); Комсомол покликаний у ще більшій мірі виявляти ініціативу і почин в усіх галузях життя, розвивати активність і трудовий героїзм молоді (Програма КПРС, 1961, 94); За його почином і головно на його акціях повстала велика дестилярня біля Дрогобича (Іван Франко, VIII, 1952, 394); Рудокопи організовували ударні бригади, а юнацтво, захоплене почином старших, виявляло.. намагання не тільки не пасти задніх, а й переганяти своїх батьків (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 352).
За почином; 3 почину — за прикладом, наслідуючи когось. З глибини народу, з почину Ферапонта Головатого, до партії ринув потік заяв про добровільне відрахування своїх заощаджень на літаки й танкові колони (Павло Тичина, III, 1957, 278).
2. Перші моменти вияву якоїсь дії, стану; початок. Як небо блакитне — нема йому краю, Так душі почину і краю немає (Тарас Шевченко, I, 1963, 71); Він святкував почин свого нового життя (Іван Франко, VI, 1951, 8); Хай цього року ще небагато зробимо, але почин дорогий (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 136).
Брати (взяти) почин — починатися. Її [соціалістичної революції] прагнув робітничий клас, і почин вона брала собі в самому авангарді робітничого класу — в партії (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 242); Давати (дати, робити, зробити) почин: а) спричинятися до чого-небудь. Стародавня Русь переймила з Візантії ще дещо таке, що могло з часом, при сприяючих обставинах, дати почин до розвою драматичної штуки (Іван Франко, XVI, 1955, 211); б) починати, розпочинати що-небудь. Дождавсь [Оверко] черги, пішов у млин Та зараз же і заходився Зробить почин(Леонід Глібов, Вибр., 1951, 101); З почину, заст. — спочатку. І з почину вона нічого не здолала зрозуміти(Марко Вовчок, I, 1955, 320); Омелян співав з почину сам-один, потім, торопіючи, ледве чутно забриніли й голоси з юрми (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 583); На почин; Для почину — те саме, що Для початку (див.початок 1). — Чи зап'ємо могорича на почин справи? — запитав Зануда (Нечуй-Левицький, III, 1950, 322); І збираються подружки До знайомого двора.. І для щастя, для почину Баяніст заграв для них (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 178); — Вийму сопілчину І «ластівку» заграю для почину (Платон Воронько, Казка.., 1957, 35).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 469.
[[Толковый словарь Даля]]
http://slovardalja.net/word.php?wordid=32152
ПОЧИН
ПОЧИН, починок и пр. см. починять.
[[Ефремова Т. Ф.]]
http://www.efremova.info/word/pochin.html#.VHTfHYusVUw
Ударение: почи́н
м.
устар.. Начало в развитии чего-л.
перен. Инициатива, начинание.
Похожие слова

для почина — Сначала, вначале. На первое время
для почину — см. для почина
починить — см. починять
починиться — Поупрямиться, ломаясь или проявляя излишнюю церемонность. см. починяться

Почет

2014-11-25T19:21:36Z

Юлія Вовк:

'''Почет, -чту, '''''м. ''Свита. ''За ним шляхетний почет виступає. ''К. МБ. II. 120.
[[Категорія:По]]
1. [[СЛОВНИК БОРИСА ГРІНЧЕНКАhttp://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/46755-pochet.html#show_point]]
Почет, -чту, м. Свита. За ним шляхетний почет виступає. К. МБ. II. 120.
2.Інші словники
2.1 [[Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)]]
http://sum.in.ua/s/pochet
ПОЧЕТ, чту, чол.
1. Особи, що супроводжують високопоставлену світську або духовну особу, воєначальника. Він [Ярослав] жестом спиняє почет, що йде слідом за ним, — бояр, духівництво, дочок (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 54); Суворов прибув до Каушан.. Весь почет його складався з одного козака-ординарця (Спиридон Добровольський, Очак. розмир, 1965, 251);
// Особи, що належать до найближчого оточення володарів. Монголи-бідняки змушені були працювати на ханів та їх почет (Історія СРСР, I, 1956, 73);
// Група людей (перев. військових), що виділяється для почесної зустрічі або супроводу кого-, чого-небудь. Сповіщені Хлопіцьким січові старшини спорядили пишний почет назустріч імператорському послові (Іван Ле, Наливайко, 1957, 196); Почет прапороносців ніс перед ними розгорнутий полковий прапор (Ле і Левада, Півд. захід, 1950, 425); * У порівняннях. Ставні берези вздовж дороги Обабіч стали в два ряди, Як почет непорушно-строгий (Максим Рильський, Сад.., 1955, 58).
2. перен. Особи, що супроводжують керівника при якомусь огляді. Пропустивши вперед свого поважного керівника, рушив чимсь збентежений огрядний, а за ним уже весь мовчазний почет (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 336); Коли старенький професор йшов обходом по госпіталю із притихлим почтом медицини в білих халатах, він не зводив із нього очей (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 199).
3. етн. Супровід молодого або молодої на весіллі. За почтом молодого посунули з вулиці до двору всі цікаві (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 401); У суботу молодий із своїм почтом годині об 11—12 їде за молодою (Народна творчість та етнографія, 6, 1968, 48).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 469.
• 3 Іноземні словники
3.1 [[Толковый словарь Даля]]
http://slovardalja.net/word.php?wordid=32147
ПОЧЕТ, почетный и пр. см. почитать.
ПОЧИТАТЬ
ПОЧИТАТЬ, почесть кого, что чем, за кого; считать, признавать, принимать, полагать. Я его почитаю отцом, за отца, признаю и уважаю; почитаю, как отца, равно с ним уважаю, бол. относится ко второму знач. Так светло, что можно день за ночь почесть. Я обознался, я почел вас за вашего брата. Он говорит, что почитает это реиенным делом. | См. также почислять. Почту долгом быть у вас. Почитаю обязанностью доложить о сем. Хоть ешь, хоть не ешь, а за обед почтут. | Почитать, почтить кого, чтить, уважать, иметь почтенье, уваженье. Почитай старших и достойных. Меня, его почтили приглашеньем, удостоили, приложили честь. Он почтен общею доверенностью. Я почитаю и уважаю всякою делателя по призванью. Выпили заздравную и вос почтили! Почтенный человек, уважаемый. Он в почтенных летах, в средних, ближе к старости. Почтенная седина. Почту (вас) по рублику с пуда, больше не могу, сбавлю, скину, уступлю для почету. Как кого величают, так и почитают. Почтенный покупатель дороже денег. -ся, страдат. и возвр. по смыслу. Он почитается лучшим стрeлком в полку. Это почтится им за обиду. Не почлось бы это за искательство. Он почитается всема товарищами, уважается. Прямота всеми, всюду почитается. | Почитаться, моск.-вер. о девице, быть на возрасте и иметь почитателя. Она уж стала почитаться. Почитанье, почтенье, почет, действ. по глаг., уваженье, честь и чествованье, как чувство и как проявленье и внешнее оказательство. По почету и место, напр. за столом. По месту почет, по званию, чину, должности. По заслугам и почет. Гостю почет - хозяину честь. Хороший гость и хозяину в почет. Родине почет, а деньгам счет. По привету ответ, по заслуге почет. Почет деньгам взачет. Хорошо жить на почете умира да ответ большой. Кто красен дочерьми, да сынами в почете, тот в благодати. Каков вор, таков ему и почет. Больше почет, больше хлопот. Велик почет не живет без хлопот. Ему в харчевнях первый почет. Почитанье праздников у многих равносильно праздности. Мое почтенье! обычный привет, здравствуйте! Ему все оказывают почтенье. Всякому почет по заслугам (по роду). Губернатора встретили с большим почетом, с почестями. У них этот день в почете. Ваше почтенье, симб. ваша милость или ваше степенство; величанье нечиновных, недворян, напр. волостных старшин и пр. | Почет, знать. Весь почет съехался. Он в почет лезет. Почитатель, -ница, почитающий, уважающий кого, что. Это ее почитатель, поклонник, влюбленный. Почтитель, -ница, почтивший кого чем. Почтительный, почитающий, уважающий. Он почтительный сын, почтителен к родителям. -ность ж. свойство, качество это. Почетный, делающий, приносящий честь, или вообще к почету относящ. Он человек почетный, его знают, честят и уважают. Почетные гости, почтившие хозяина по особому случаю посещеньем, высшие по сану, званию. Почетный стол, свадебный. Почетный отзыв, почестной, похвальный, в виде награды. Почетный член общества, ученого братства, избранный по особым заслугам своим, или в почет к сану, званию его, без всяких обязанностей. Почетный гражданин, звание, даваемое купечеству 1 и 2 гильдии, художникам и служашим не из дворян и пр. Почетный караул, для почету, при высших начальниках. Почетные знаки, ордена и медали, разного рода знаки отличия. Почетливый человек, отдающий почет или почтительный. Почетность, почетливость ж. качество по прил. Почетник,-ница моск. калужск. почитатель, -ница, поклонник, кто за кем ухаживает, волочится. Она его почетница. Почетчина, почет, в знач. знати. Почтенность ж. сост. или качество почтенного. Почестить кого чем, или почествовать, а церк. почести и почествити, почтить, уважить, удостоить, воздать честь, почет или почести; | попотчивать, и в сем знач. говор. почествовать. | *Почестить кого, иногда принимается в обратном смысле: бранить, поносить. Почествуй гостей, обнеси вином. -ся, быть почтену чем. Почествованье, почетное угощенье, потчиванье, почтуха пск. Почесть ж. всякое внешнее оказательство почтенья, уваженья, почета лица по сану, по заслугам, славе его и пр.; знаки отличия, сан, чин, звание, или торжественое, обрядливое признанье чьих достоинств. Гумбольта принимали в России ссенаторскими почестями. Военные почести фельдмаршалу определены по уставу. | Перм. пир. Я ныне зван на почесть. | Перм. почетный гостинец, хлеб-соль. Почестной, почетный, честный стар. чествующий. И боярин посылает к послам с почестным столом, с яствою и с питьем, Кошн. Люди почестные, христиане православные! стихер. Было столованье почестной стол, пированье почестной пир, в почет кому-либо, празднество. Почестнойстол, сев. обед, на другой день свадьбы. Почестные, сущ. калужск. родители невесты в доме жениха. Почестка ж. почестки мн. почестье ср. почёсно, почестное, почетное угощенье, почетный пир, особ. у тестя после свадьбы; почестка бывает на другой день свадьбы, у родителей молодой, в почет родни князя, молодого, которую и сажают на почетные места; на третий же день свадьбы такая же почестка у молодого, где честят родню молодой. Почитай, почти, почесть, почесь нареч. безмалого, едване, чутьне, немногого не достает. Он почти согласен. Он уж почитай выздоровел. Я почесь совсем расплатился. | олон.-выт. вероятно, кажись, думаю, чад, считаю. Почитай, много ягод набрала?

Користувач:Юлія Вовк

2014-11-25T19:09:25Z

Юлія Вовк:

1. СЛОВНИК БОРИСА ГРІНЧЕНКА
Поцілунок, -нку, м. Поцѣлуй.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 390.

2.Інші словники
2.1 [[Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)]]
Силка http://sum.in.ua/s/pocilunok
ПОЦІЛУ́НОК, нку, чол. Дотик губами до кого-, чого-небудь як вияв любові, ласки і т. ін. Брати, обмінявшись щирим поцілунком, пішли на спочинок (Іван Франко, VI, 1951, 219); Цілує [Лукаш] її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком (Леся Українка, III, 1952, 215); [Стьопа:] Дванадцять годин... Тисячі закоханих прощаються останнім поцілунком і зустрічаються першим (Олександр Корнійчук, I, 1955, 87); * Образно. Ми за руки взялися. На лице твоє миле ліг ясного проміння поцілунок палкий (Володимир Сосюра, II, 1958, 60); * У порівняннях. Море гойдалось. І як тільки воно одхилялось од скелі, вона одкривала червоні ясна. Але зараз м'яким любовним рухом, як поцілунком, море знов затуляло той свіжий здоровий рот (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 299);
// Звук, що супроводить такий дотик. Тихли згодом слова, чувся шепіт і довгий, щемливий поцілунок... (Гнат Хоткевич, II, 1966, 31); Гільом почув два поцілунки: мати поцілувала сина і син поцілував матір (Леонід Смілянський, Крила, 1954, 43);
// Ніжний привіт, переданий усно або в листі. Моє щире вітання і поцілунки дядині, Ліді і всім нашим (Леся Українка, V, 1956, 133); Знаю — любить [Марійка] мене, Знов пишу: «Приїзди!..» «Не спіши!» шле одвіт з поцілунками (Степан Олійник, Вибр., 1959, 198).
Осипати (всипати, обдавати, покривати, окривати і т. ін.) поцілунками кого, що — гаряче цілувати. Тільки ловила [мати] діток коло себе, схоплювала та й поцілунками всипала та усе голосніш ридала (Марко Вовчок, I, 1955, 294); — Може, й голова злетить к чорту... — Не дай боже! Що ти говориш? — жахалася Орися, пригортаючи до себе його кучмату голову та покриваючи її поцілунками (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 267); Посилати поцілунки — подавати знаки привіту рукою від губ у напрямку до когось. В кімнаті з'являється сестра-жалібниця. Вона без церемоній випроваджує гостей... Тайах із Севом виходять, усміхаючись нам і посилаючи поцілунки (Юрій Яновський, II, 1958, 135); Поцілунок рукою (повітряний, летючий) — знак привіту, переданий рукою від губ у напрямку до когось. Біжить [Любов] на веранду, спиняється, обертається і посилає Орестові скілька поцілунків рукою (Леся Українка, II, 1951, 60); Хотіла [Зоя] розцілувати його, але він.. так замахав руками, що Зоя не могла приступити до нього. Послала йому повітряний поцілунок і з тим пішла (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 222); Вибігає [Лісова], пославши Мелешкові летючий поцілунок (Іван Кочерга, II, 1956, 490).
♦ Поцілунок [від] Іуди — зрадницький вчинок під виглядом доброзичливості, приязні.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 461.
2.2 [[Етимологічний словник української мови]]
http://litopys.org.ua/
Поцілуй. Поцілуйко, поцілунок, поціль –див. цілувати
Цілувати , (цілювати, цюлувати), (цілованка),поцілунок, цілування, (цілуй) поцілунок.
[[Толковый словарь Даля]]
http://slovardalja.net/
ПОЦЕЛОВАТЬ
ПОЦЕЛОВАТЬ ткого (целовать, лриветствовать или здравствовать целостно, всецело; посему цаловать, южн. зап. менее правильно), облобызать, приложиться устами, губами, чмокнув. Поцеловать крест, присягнуть. Припав, поцеловал родную землю. Губы зудят -к поцелуям. Поцеловаться с кем, поцеловать друг друга взаимно. Они обнялись и поцеловались по-польски, в плечи. Поцелуйся с ним. Поцелованье ср. действ. по глаг. Поцелуй м. целованье, лобызанье, однократное приложенье уст, в знак любви, дружбы, привета, уваженья и пр. Баранки в Валдае, продажные, а поцелуй на придачу идет. Поцелуями не проживешь, о неимущей чете. На поцелуи, что на побои, ни весу, ни меры. Поцелуй Христа предал, о коварстве. До первого поцелуя! до свиданья. Отдать кому поцелуй, целованье, привет. Посылаю детям матерный поцелуй свой, на письме. Роса, поцелуй небес. *Первый поцелуй весны, первый теплый день. Поцелуева горка, Поцелуев мост (петерб.), Поцалуев кабак, названья прощальных мест, при проводах и расставаньи. Поцелуйный привет. Поцелуйные губы, свадебная песня. Поцаловки ж. мн. кур. орл. сшивалки, сговор, рукобитье: жених и невеста подносят друг другу по трижды вина, целуясь, а она дарит его ручником, ширинкою. Поцель нареч. пск. всклень, полно, по край, дополна.
[[Ефремова Т. Ф.]]
[http://www.efremova www.efremova]
Поцелуй
м. 1) прикосновение губами к кому-л., чему-л. в знак любви, дружбы и т.п. 2) звук, возникающий в процессе такого действия.

Користувач:Юлія Вовк

2014-11-25T18:41:42Z

Юлія Вовк: Створена сторінка: 1. СЛОВНИК БОРИСА ГРІНЧЕНКА Поцілунок, -нку, м. Поцѣлуй. Джерело: Словарь української мов...

1. СЛОВНИК БОРИСА ГРІНЧЕНКА
Поцілунок, -нку, м. Поцѣлуй.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 390.

2.Інші словники
2.1 Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
Силка http://sum.in.ua/s/pocilunok
ПОЦІЛУ́НОК, нку, чол. Дотик губами до кого-, чого-небудь як вияв любові, ласки і т. ін. Брати, обмінявшись щирим поцілунком, пішли на спочинок (Іван Франко, VI, 1951, 219); Цілує [Лукаш] її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком (Леся Українка, III, 1952, 215); [Стьопа:] Дванадцять годин... Тисячі закоханих прощаються останнім поцілунком і зустрічаються першим (Олександр Корнійчук, I, 1955, 87); * Образно. Ми за руки взялися. На лице твоє миле ліг ясного проміння поцілунок палкий (Володимир Сосюра, II, 1958, 60); * У порівняннях. Море гойдалось. І як тільки воно одхилялось од скелі, вона одкривала червоні ясна. Але зараз м'яким любовним рухом, як поцілунком, море знов затуляло той свіжий здоровий рот (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 299);
// Звук, що супроводить такий дотик. Тихли згодом слова, чувся шепіт і довгий, щемливий поцілунок... (Гнат Хоткевич, II, 1966, 31); Гільом почув два поцілунки: мати поцілувала сина і син поцілував матір (Леонід Смілянський, Крила, 1954, 43);
// Ніжний привіт, переданий усно або в листі. Моє щире вітання і поцілунки дядині, Ліді і всім нашим (Леся Українка, V, 1956, 133); Знаю — любить [Марійка] мене, Знов пишу: «Приїзди!..» «Не спіши!» шле одвіт з поцілунками (Степан Олійник, Вибр., 1959, 198).
Осипати (всипати, обдавати, покривати, окривати і т. ін.) поцілунками кого, що — гаряче цілувати. Тільки ловила [мати] діток коло себе, схоплювала та й поцілунками всипала та усе голосніш ридала (Марко Вовчок, I, 1955, 294); — Може, й голова злетить к чорту... — Не дай боже! Що ти говориш? — жахалася Орися, пригортаючи до себе його кучмату голову та покриваючи її поцілунками (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 267); Посилати поцілунки — подавати знаки привіту рукою від губ у напрямку до когось. В кімнаті з'являється сестра-жалібниця. Вона без церемоній випроваджує гостей... Тайах із Севом виходять, усміхаючись нам і посилаючи поцілунки (Юрій Яновський, II, 1958, 135); Поцілунок рукою (повітряний, летючий) — знак привіту, переданий рукою від губ у напрямку до когось. Біжить [Любов] на веранду, спиняється, обертається і посилає Орестові скілька поцілунків рукою (Леся Українка, II, 1951, 60); Хотіла [Зоя] розцілувати його, але він.. так замахав руками, що Зоя не могла приступити до нього. Послала йому повітряний поцілунок і з тим пішла (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 222); Вибігає [Лісова], пославши Мелешкові летючий поцілунок (Іван Кочерга, II, 1956, 490).
♦ Поцілунок [від] Іуди — зрадницький вчинок під виглядом доброзичливості, приязні.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 461.
2.2 Етимологічний словник української мови
Поцілуй. Поцілуйко, поцілунок, поціль –див. цілувати
Цілувати , (цілювати, цюлувати), (цілованка),поцілунок, цілування, (цілуй) поцілунок.
Толковый словарь Даля онлайн
ПОЦЕЛОВАТЬ
ПОЦЕЛОВАТЬ ткого (целовать, лриветствовать или здравствовать целостно, всецело; посему цаловать, южн. зап. менее правильно), облобызать, приложиться устами, губами, чмокнув. Поцеловать крест, присягнуть. Припав, поцеловал родную землю. Губы зудят -к поцелуям. Поцеловаться с кем, поцеловать друг друга взаимно. Они обнялись и поцеловались по-польски, в плечи. Поцелуйся с ним. Поцелованье ср. действ. по глаг. Поцелуй м. целованье, лобызанье, однократное приложенье уст, в знак любви, дружбы, привета, уваженья и пр. Баранки в Валдае, продажные, а поцелуй на придачу идет. Поцелуями не проживешь, о неимущей чете. На поцелуи, что на побои, ни весу, ни меры. Поцелуй Христа предал, о коварстве. До первого поцелуя! до свиданья. Отдать кому поцелуй, целованье, привет. Посылаю детям матерный поцелуй свой, на письме. Роса, поцелуй небес. *Первый поцелуй весны, первый теплый день. Поцелуева горка, Поцелуев мост (петерб.), Поцалуев кабак, названья прощальных мест, при проводах и расставаньи. Поцелуйный привет. Поцелуйные губы, свадебная песня. Поцаловки ж. мн. кур. орл. сшивалки, сговор, рукобитье: жених и невеста подносят друг другу по трижды вина, целуясь, а она дарит его ручником, ширинкою. Поцель нареч. пск. всклень, полно, по край, дополна.
Ефремова Т. Ф.
Поцелуй
м. 1) прикосновение губами к кому-л., чему-л. в знак любви, дружбы и т.п. 2) звук, возникающий в процессе такого действия.